Интересные статьи из интернета.

[mangust]

Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Федір Моргун: Сталін — поплічник Гітлера

Шановний читачу!

Якщо ти уважно ознайомишся з внутрішньою і зовнішньою політикою Сталіна у 30–ті, 40–ві роки, то побачиш:

1. Сталін активно допомагав Гітлеру пробратися до влади. Це той самий Сталін, який найпершим у Радянському Союзі прочитав книгу Гітлера «Майн Кампф» зразу ж після її виходу. Це того самого Гітлера, який у своїй книзі поставив головну мету — знищення слов’ян, і в першу чергу українців, поневолення України Німеччиною. Детальніше пояснення цього дається в главі «Сталін як поплічник Гітлера».

2. Сталін активно допомагав Гітлеру озброїтися і розпочати Другу світову війну.

3. Сталін свідомо брехав радянському урядові, командуванню Червоної Армії і народу, що Гітлер у 1941 році на СРСР не нападе. Цим самим створював Гітлеру ідеальні умови для успіху в перші місяці війни.

4. Червона Армія була в багато разів могутніша за гітлерівську армію і, незважаючи на величезні втрати у результаті зради Сталіна, у перші дні війни (в червні і липні 1941 року) могла розгромити агресора. Та Сталін завадив цьому, забравши у Кирпоноса могутню армію Конєва, яка вже фактично вступила в бій, і танковий корпус Рокосовського...

5. У лютому і березні 1943 року Червона Армія мала повну можливість не лише розгромити армію Паулюса у Сталінграді, а й знищити все півторамільйонне угруповання Манштейна і переможно закінчити війну. Та Сталін знову виручає Гітлера — війна триває ще два роки.

6. Виконуючи волю Сталіна, Ставка видала наказ №0428 від 17 листопада 1941 року, відповідно до якого вимагалося «в тилу німецьких військ знищувати і спалювати дотла всі населені пункти ... використовувати для цього авіацію, артилерію, мінометний вогонь, команди розвідників, лижників, партизанські диверсійні групи». Цим наказом знищувалося населення на окупованій фашистами території. А оскільки Україна була окупована вся і часто міста і села переходили із рук у руки по кілька разів, то українці від цього страшного сталінського наказу страждали більше за всіх — саме цього Сталін і хотів. Такі ж накази Гітлера, за якими вимагалося від німецьких військ і поліції при відступі залишати після себе «випалену землю» і ... не залишати «жодної живої людини». Фашистські верховоди вимагали поголовного знищення українців. А тих, хто вцілів, Сталін хотів зіслати в Сибір. Немовби ці злодійські накази Сталіна і Гітлера готувалися в одному і тому ж штабі. І мета в них була одна — знищити населення України.

Шановний сучаснику! Шановний українцю! Вдумайся в поведінку і дії цих душогубів нашого народу. Гітлер і його банда вимагали від своєї армії знищення нашого народу за те, що не підкорився, що не співпрацював з окупаційними фашистськими властями, боровся проти них, чекав повернення своїх і визволення з окупації. Сталін і його банда звинувачували українців у гріхах, яких вони не робили, збиралися вислати з України в Сибір всіх, хто знаходилися на окупованій фашистами території. За що? За те, що вціліли і вистояли в фашистському полоні? За те, що українці?

You must be registered for see links

 

[mangust]

Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Ярослав Грицак: Зневажені герої, реабілітовані Моргуном

Одним із найвідоміших символів останньої великої війни є фотографія «Єгоров і Кантарія піднімають червоний прапор над рейхстагом у Берліні». Автором цієї фотографії був Євген Халдей. Єврей, який народився в Україні, він рано втратив батьків в одному з антиєврейських погромів під час революції. Маючи неабиякий талант і потяг до техніки, ще підлітком він сам зробив собі першу фотокамеру. У роки війни став воєнним кореспондентом. Ідея майбутньої фотографії з’явилася у нього ще восени 1941 року, коли німці були на підході до Москви: переконаний у радянській перемозі, він вірив, що настане день, коли Червона армія дійде до Берліна. В одній із партійних московських їдалень він украв червону скатертину і зшив із неї два прапори: перший тримав у своїй польовій сумці, а другим — на випадок, якби сумка пропала, — обперезався під гімнастеркою. Від того часу в кожному місті, яке брали радянські війська, він витягав один із прапорів і робив відповідні знімки. Це було ніби репетицією перед тією, головною, «берлінською фотосесією».

Як тільки німці підписали капітуляцію, фотокор умовив невелику групу солдатів і офіцерів попозувати йому й увічнити історичну мить. Він зробив кілька знімків, а найкращий вислав Йосипу Сталіну. Йому фотографія сподобалася: на ній радянський офіцер підтримував солдата, який, власне, й закріплював прапор. «Хто були ці відважні хлопці, які вивісили прапор?» — спитав він. «Українець і росіянин», — відповіли йому. Сталін, хвильку подумавши, сказав: «Українця не могло там бути. Пишіть: фотографія має називатися «Росіянин і грузин підносять прапор над рейхстагом».

Цю історію розповів сам Халдей, тому в її правдивості годі сумніватися. Федір Моргун у своїй книжці «Сталінсько–гітлерівський геноцид ...» оповідає долю українця Олексія Береста, забутого героя цієї фотографії. Той довгі роки працював у Ростові, на заводі «Ростсільмаш», а загинув героїчно у 1970 році, рятуючи з–під коліс поїзда маленьку дівчинку. Моргун наводить також інші схожі історії — Сталін викреслив зі списку нагороджуваних лейтенанта Єльченка, який під Сталінградом узяв у полон німецького фельдмаршала Паулюса. Він, за свідченням очевидців, тоді сказав: «Фельдмаршала може полонити тільки, щонайменше, маршал, а не якийсь невідомий хохол». І, головне, на думку Моргуна, Сталін звів у небуття найграндіознішу Київсько–Полтавську битву Другої світової війни, в якій вояки Південно–Західного фронту разом з українськими цивільними людьми ціною власного життя влітку й восени 1941 року відволікли на себе авіацію й танкову армаду Гудеріана з армій групи «Центр», зірвали гітлерівський бліцкриг й урятували від падіння Москву. А командувача фронту генерала Михайла Кирпоноса, якому Сталін тричі заборонив вчасно відійти до Києва і підставив під оточення фашистів, у котрому він тримав оборону до останнього патрона і загинув на полі бою, називав зрадником і перебіжчиком до Гітлера.

Ці факти велемовно показують, як творилася радянська версія великої війни — і, відповідно, якою вона мала заіснувати у колективній пам’яті наступних поколінь. У цій версії роль України й українців у перемозі над Гітлером мала бути зведена до мінімуму. Цей міф був створений не лише для «домашнього вжитку», а й для експорту на Захід — там проживало багато українців, що рятувалися від Сталіна. Як іронізував Норман Дейвіс у своїй «Історії Європи», «українців представляли Західному світові як «росіян» чи «радянських людей», коли їх годилося похвалити, а «українцями» їх називали лише тоді, коли вони скоювали зло».

«Антиукраїнський комплекс» Сталіна та його оточення підтверджують й інші очевидці, яким доводилося близько стикатися з тодішнім радянським керівництвом — для прикладу можна навести спогади югославського комуніста Мілована Джіласа «Розмови зі Сталіним». Досить легко зрозуміти причини такої постави: в уяві Сталіна і в його пам’яті українські землі від революції й аж до повернення Червоної армії у 1944 році були непевною територією з непевним населенням. Українство погано піддавалося комуністичному експериментові, а в час найбільших криз — як от колективізації чи у перші місяці фашистсько–радянської війни — поверталися спиною до Москви або ж ставало відверто ворожим. Парадоксальним чином подібні погляди на українців як на особливо зрадливих і підступних мав і Гітлер. Про це він говорив у найближчому оточенні під час так званих «розмов за столом», посилаючись на факт вбивства головнокомандуючого німецьких окупаційних військ фон Айхгорна у Києві 1918 року.

You must be registered for see links

 

[Unforgiven]

Вассерман о будущем

XXI век. Назад, в будущее

Ныне я занят тем, что работаю над объединением Украины с остальной Россией. Дело в том, что в современном мире выживут только высоко-технологичные державы. Но еще в конце 70-х годов европейскими учеными был сделан интересный вывод. Прорывные научно-технические разработки возможны только в больших странах. Проблема высоких технологий состоит в том, что для них необходим большой рынок – только так можно окупить сколь-нибудь серьезные инженерные разработки: они слишком затраты и с каждым днем становятся все затратнее. Ни один из осколков бывшего Союза не достаточен для самостоятельного выживания в мире высоких технологий.

Это было подсчитано европейскими экономистами, повторюсь, почти тридцать лет назад. И сразу после публикации этих расчетов начались переговоры по преобразованию Европейского экономического сообщество в Европейский союз – с полной ликвидацией всех таможен и создания единого общеевропейского рынка и единой валюты. И нам нужно делать то же самое! Для постсоветского пространства минимальный рынок составляет такое количество людей, которое проживает на территории России, Белоруссии, Украины и Казахстана вместе взятых.

К июлю 2008 года в администрации президента скопилась критическая масса переданных мною материалов по этому вопросу и, как мне сказали, ему уже собирались в одобрительном ключе докладывать о необходимости воссоединения Украины с Россией. Но тут Саакашвили устроил налет на Цхинвал, и стало не до того. А жаль. Время было упущено, поскольку мой вариант был привязан к определенным конкретным событиям. А в другое время его осуществить нельзя. Сейчас я жду другого подходящего момента.

А подходящий момент летом 2008 года сложился потому, что в Америке началась предвыборная кампания плюс ипотечный кризис. В этих условиях США просто не собрались бы, чтобы противодействовать проведению на Украине референдума о необходимости воссоединения. А Россия могла бы его инициировать, для этого нужны только деньги, которых до кризиса у России было много. Результаты же референдума мне ясны - вся восточная, центральная и причерноморская Украина проголосовали бы за воссоединение.

По сути, против объединения выступают сейчас только узкая украинская верхушка и Галичина (Западная Украина), которая Украину оккупировала и использует в качестве колонии. Понятно, что мозги у многих честных украинцев тоже промыты самостийностью, но ту пропагандистскую грязь, которую один человек навалил, другой всегда может смыть. Достаточно было на несколько месяцев снять внутриукраинские барьеры для агитации, и результат был бы предрешен. А барьеры такого рода легко смываются деньгами.

Я уверен, рано или поздно большая часть Украины вновь станет Россией, а меньшая - Галичина - уйдет в свободное плавание и провинциализм. Ради этого стоит жить и работать.

Понятно, бандеровцы ??

 

[Stein]

Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Тень Победы


9 травня присвячується

Сталінська історія ДСВ – найвеличніша фальсифікація, яка будь-коли мала місце в світі. Фактично, немає жодного більш-менш значущого епізоду, який не був би викривлений, або відверто сфабрикований. А велич усієї цієї історії та особисто "товарища Сталина" полягає в тому, що десятки мільйонів людей, 56 років після його смерті продовжують користуватися поняттями про війну, які їм вигадав та нав'язав «отець народів».

І деякі роблять це достатньо агресивно.

На розгляд Держдуми РФ винесений законопроект "Про протидію реабілітації на території незалежних Держав - коливних республік СРСР нацизму, нацистських злочинців та їхніх пособників". Закон має використовуватись як до російських, так і до іноземних громадян. Обвинувачених очікує позбавлення волі від 3 до 5 років, або штраф розміром від 100 до 500 тисяч рублів. Крім того, планується створити Спеціальний трибунал, який буде відслідковувати "нацистские происки" у державах СНД.

Для республік колишнього СРСР, які дозволили собі переглядати наслідки Другої Світової передбачаються такі заходи впливу: вигнання послів, блокування транспортних та інформаційних комунікацій, розрив дипломатичних відносин та інше.

Оця зараза, між іншим, продовжує буйно квітнути й у самій Україні. Згідно досліджень центру Разумкова, проведеними в 2006-2007 роках і опублікованих у журналі "Національна безпека і оборона", громадяни України відносять себе до різних культурних традицій. Серед найзначніших – українська культурна традиція була обрана 56.3% опитаних, російська - 11.3%, загальноєвропейська - 6.6%, 7.9% опитаних не дали відповіді. Радянську культурну традицію обрало 16.4% опитаних, що автоматично робить її другою найважливішою ідентичністю України. Саме ця група і є базовою для радянського націоналізму.

Такий радянський націоналізм – це ідеологія уявної за Бенедиктом Андерсоном "радянської нації". Вона чітко пов'язана з колишнім СРСР, а велика присутність радянської реальності та радянських практик підтримує її, не даючи розчинитися під тиском нової реальності. Ідентичність "радянського націоналіста" – це "ідеальний тип", риси котрого більшою або меншою мірою властиві кожній пострадянській людині.

Походження

Джерелами ідентичності радянського націоналіста виступають:

- імперська традиція, пронесена крізь віки від орд Чингізхана через Московську-Російську імперію, експансіонізм;
- російська мова, як засіб денаціоналізації ("інтернаціоналізації"), мова сили і влади;
- радянська пропаганда ("Моральний кодекс будівника комунізму"), виражена в радянському фольклорі й кінематографі;
- радянська кінореальність (щодо радянського побуту, Другої Світової, НАТО і США);
- радянський стиль життя: хабарі, квартирне питання, дефіцит, бюрократія, медицина, блат, кар'єризм;
- радянські свята – Новий Рік, 8 березня, 1 і 9 травня, радянський стиль святкування (застілля), елементи радянської кухні;
- матеріальні радянські артефакти: назви міст і вулиць, пам'ятники, радянська архітектура і побут;
- радянські професії і професійні стилі: військовий, продавець, працівник їдальні, бюрократ, міліціонер, злочинець;
- покоління післярепресійних і післявоєнних сиріт: в потребі "Великого Батька";
- міф радянського "Золотого віку", створений на контрасті зі складною сучасною депресивною реальністю;

Особливості

Оскільки радянський проект не вивершив себе (не здійснив світової революції, не побудував комунізм в окремо взятій державі), то і радянський націоналіст – нецілісна ідентичність, котра під впливом останніх часів поєднала в собі абсолютно непоєднувані речі:

1. Ксенофобний інтернаціоналізм. Особливо яскравим проявом цього було утворення "інтерфронтів" у прибалтійських країнах в кінці 80-х.

2. Мілітаристичний пацифізм (в продовження радянської "політики миру"). Антинацизм (у парадоксальному поєднанні з антисемітизмом) і антиамериканізм – його прояви.

3. Ідеалістичний матеріалізм – як наслідок убогості, коли мрії зациклювалися на матеріальних речах типу "ковбаси".

4. Православний атеїзм.

Ключовим пунктом ідентичності для радянського націоналіста є Велика Вітчизняна Війна, котра є святою і тому не підлягає дискусії. Відтак усі, хто проти СРСР - "нацисти".

Монументи загиблим солдатам, замість того, аби вшанувати пам'ять загиблих, і надалі використовуються як підпора міфу Радянської Батьківщини, як виправдання радянських злочинів і продовження боротьби з "нацизмом".

Перспективи

Радянська ідентичність – це ідентичність ностальгії за тим, що було. Вона не має бачення майбутнього – отже, у неї його і не буде. Після падіння великих багатонаціональних імперій зникають й імперські націоналісти. Отже, за 40-50 років радянська ідентичність зникне, як зникла австро-угорська, османська чи римська ідентичності, розчинившись або в українській, або в російській культурній традиції.

Проте, її носіїв досить спритно використовують і для просування сучасного кремлівського проекту в Україні. Власне, природне пристосування цієї доктрини для експансії і викриває той факт, що вона штучно творилася як засіб інформаційної боротьби. Тому громадянам, які ідентифікують себе з українською, європейською або навіть російською традиціями варто бути дуже уважними, коли вони бачать чергове відстоювання з піною у рота "памяти наших отцов и дедов".

 

[mangust]

Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Російське "нєт"

Що до першого фактору, то визначальною тут є позиція Росії. Країна-спадкоємиця Радянського Союзу в останні роки стала на курс своєрідної "приватизації" як Перемоги над фашизмом, так і всієї історії того страшного періоду.

І хоча цей курс провадиться не надто винахідливо (про що нижче), це компенсується масштабністю та агресивністю відповідної пропаганди.

Найяскравішим проявом цього курсу став поданий до Держдуми законопроект про покарання осіб та організацій, що "виправдовують злочини нацизму" (та сам нацизм як такий).

Як відомо, спочатку голова російського МНС Сергій Шойгу запропонував законодавчо карати тих, хто "заперечує роль Радянського Союзу" в розгромі гітлерівської Німеччини. Але ця пропозиція викликала лише певний подив – адже до "заперечення ролі СРСР" не додумався, здається, ще ніхто, включаючи найбільших ворогів СРСР та нинішньої Росії (або тих, кого такими оголошують). Власне, неможливо й уявити, як таке "заперечення" має виглядати.

Зрештою, навіть скандально знаменитий екс-агент ГРУ Віктор Суворов (Володимир Різун) у своїх відомих книгах не заперечував ролі Союзу в розгромі гітлеризму – він лише доводив, що Сталін був іще більшим палієм війни, аніж Гітлер.

"Модернізована" версія ініціативи Шойгу, однак, виглядає інакше: тепер пропонується оголошувати персонами нон-грата або й ув'язнювати тих не лише російських, але й іноземних громадян, які не тільки "виправдовують" нацизм, але й публічно говорять про злочини під час війни радянського режиму та Червоної армії.

Причому подібна практика покликана поширюватись винятково на країни-члени СНД. Ба більше: передбачений законопроектом "трибунал" в разі потреби пропонуватиме російській владі вживати заходів і на міждержавному рівні – аж до вислання послів та економічного ембарго проти тієї чи іншої держави.

Природно, така пропозиція викликає серйозні запитання, які ґрунтуються не лише на таких абстрактних поняттях, як свобода слова, але й на усвідомленні того простого факту, що більш-менш масштабної війни без військових злочинів не буває.

Тобто за допомогою нового закону можна буде закрити рота не лише тим, хто, скажімо, досліджує факти масових зґвалтувань, скоєних в Німеччині радянськими бійцями, чи страту в Катині інтернованих польських офіцерів. Але й тим, хто наважиться назвати злочинним – чисто з моральної точки зору – пакт Молотова-Ріббентропа чи спільний радянсько-німецький парад у Бресті 1939 року.

(Прикметно, до речі, що цих останніх тем постійно намагаються уникати російські пропагандисти, які, здавалося б, мають свої версії щодо будь-яких історичних подій).

Водночас, така ініціатива на чисто публічному рівні є черговою спробою вже згаданої "приватизації історії". Що йдеться саме про це, доводить дивна вибірковість та нелогічність російської влади у священному ділі боротьби з "реабілітацією нацизму" в довколишніх країнах.

Скажімо, дивно виглядає, коли 12 червня 2007-го року Владімір Путін пафосно вшановує Алєксандра Солженіцина, який присвятив життя нещадній критиці "червоного" терору – а в травні 2008-го офіційна Москва влаштовує патріотичну істерію з приводу спроби суду в Естонії над колишнім співробітником НКВС.

Якого намагалися судити, між іншим, не за звання Героя СРСР, а за цілком конкретні злочини. І який навіть не був росіянином, а був саме естонцем (в березні поточного року Арнольд Мері помер – не засудженим).

Не менш дивно, коли вкрай різку реакцію викликають українські дискусії щодо ролі УПА, котра, як-не-як, усе таки перебувала – принаймні, 1943-го року – в стані війни з німцями, і водночас президент Дмітрій Мєдвєдєв покладає квіти до пам'ятника загиблим у Другій Світовій фіннам. Ніби не знаючи, на чиєму боці воювали 97 тис. загиблих громадян цієї країни.

Фінляндія під кінець війни, щоправда, змінила позицію й навіть оголосила війну Німеччині. Але ж це не скасовує того, наприклад, факту, що значна частина вшанованих Мєдвєдєвим вояків полягла, допомагаючи німцям утримувати нелюдську блокаду рідного міста самого Мєдвєдєва!

Розуміння цих речей повинно було б в очах українців раз і назавжди поставити крапку на спробах трактувати нинішню російську позицію як високоморальну та таку, що спрямована винятково проти викривлення історичної правди. Адже, як бачимо, навіть неясно, про яку взагалі правду йдеться...

Відтак українцям непогано було б абстрагуватись від нав'язливої позиції сусідів. Що напевне сприяло б і виробленню власної більш-менш зваженої думки. А тут роботи непочатий край.

Знов з російського боку подвійні стандарти.

 

[Shah]

В ПР выступают против запрета игорного бизнеса
11 мая 2009 | 15:15

Как заявил заместитель главы фракции Партии регионов Александр Пеклушенко, комментируя события, произошедшие в Днепропетровске, он не является сторонником объявления моратория на игорный бизнес.

"Я противник любых компанейщин, любого пиар-хода… Что такое объявить мораторий? Разве мы, решим проблему? … Я лично пропагандирую здоровый образ жизни… Игорный бизнес не относится к здоровому образу жизни, но это вовсе не значит, что к нему нужно относиться так, как в свое время отнеслись в Советском Союзе к борьбе с алкоголем", - пояснил он.

По его мнению, прежде чем предпринимать какие-то радикальные меры необходимо разобраться в причинах трагедии. "Обществу нужна широкая дискуссия, нужен игорный бизнес или не нужен, если нужен, то в каком формате он должен быть"…"все нужно делать с разумом, с головой и по закону".

Нардеп напомнил, что игорный бизнес имеет как свои "плюсы", так и "минусы". С одной стороны, казино и игровые автоматы – "серьезная статья доходов для бюджета". С другой стороны, он может быть бесконтрольным, выходя за налоговое и бюджетное поле.

Напомним, 26 декабря 2008 Верховная рада Украины приняла в первом чтении законопроект №3535, разработанный Кабинетом министров и существенно ограничивающий деятельность операторов игорного бизнеса. Так в частности им предлагается запретить рекламу игровых заведений, доступ в них лицам не достигших 21 года, вводится минимальный процент выигрыша – 80%, увеличивается стоимость лицензии до 5 миллионов гривен, почти в три раза увеличивается стоимость патента на каждый игровой автомат. Рассмотрение законопроекта №3535 назначено на 14 мая сего года.

6 мая 2009 года в Днепропетровске в результате пожара в одном из залов игровых автоматов получили травмы различной степени тяжести 20 человек, 9 из них погибли.

Подробности

По материалам: Газета 24

 

[Stein]

Відповідь: Интересные статьи из интернета.

В Житомире работник СБУ участвовал в избиении 5-летнего ребёнка

Заканчивался праздничный день 1 мая 2009 года. Для житомирского 5 – летнего мальчика Пети этот день едва не стал последним в его жизни.
Около 12 часов ночи в одной из квартир дома по улице Мануильского засиделись допоздна за праздничным столом две семейные пары, кумовья, с малолетними детьми...

Рассказывает Владимир, Петин отец:
- «Приблизительно в 12 часов ночи, может быть, позже, когда дети уснули, мы с кумой вышли на балкон подышать свежим воздухом. Вдруг из квартиры донеслись приглушённые, характерные для чего – то падающего на ковёр, звуки. Послышался шум разбиваемой вдребезги мебели и глухие удары. Мы бросились в комнату. От увиденного волосы на голове встали дыбом. Двое неизвестных здоровых парней зверски сосредоточенно избивали руками и ногами моего кума, скорчившегося на полу. Один из нападавших сразу же ударил меня и сбил с ног. Я упал. Ребёнок находился рядом. Нападавший нанёс моему пятилетнему сыну сильнейший удар в живот. Я накрыл малыша своим телом и, сцепив зубы, терпел болезненные удары. Защищаться смог лишь тогда, когда внимание нападавших переключилось на другие жертвы. В это время соседи, услышав шум, заперли на замок общую прихожую и вызвали милицию. Бандиты, оказавшиеся в ловушке, убежать уже не смогли.
Потом всех доставили в горотдел милиции. У нас длительное время не брали показаний. Двое нападавших находились внутри горотдела, свободно выходили на улицу и весьма фривольно общались с милиционерами, приносили им кофе, куда-то названивали с мобильных телефонов. Здесь же сновали туда-сюда какие – то подоспевшие люди. Нам предлагали за отдельную плату не писать никаких заявлений, но мы отказались. В результате задержанных отпустили с миром. А у нас, после длительных настойчивых требований, наконец- то отобрали письменные показания. Пробу крови для проведения анализа на наличие алкоголя у нападавших взяли сразу же. Позже наши заявления и пояснения для дальнейшего разбирательства были переданы в опорный пункт участковому милиционеру.
После нападения мой кум, работавший таксистом, рассказал, что один из нападавших, по фамилии Иванюха - работник Управления Службы Безопасности Украины в Житомирской области, сдавал свой автомобиль в аренду таксистам, помог и ему оформить талон техосмотра. Кум задолжал Иванюхе за эту услугу 148 гривен 50 копеек. Видимо, этот долг и стал мотивом для ночного нападения. Вторым нападавшим был родной брат Иванюхи. Сам Иванюха, по неуточнённым данным, в СБУ занят весьма важным трудовым процессом – перевозит в служебном авто тело и душу одного из начальников.
В общем, картина неприглядная. Работник СБУ в паре с родным братом, ворвавшись среди ночи в чужую квартиру, избивал людей, вымогая 148 гривен!!! А ребёнка - то за что били? За 50 копеек??? Можно себе только представить, что бы произошло из - за долга, скажем, в 1 тысячу гривен!!! Пытки?… Расстрелы?…

У службы руки длинные?
Рассказывает мама пострадавшего ребёнка, Валентина:
- «Мы уже спали, когда послышался тихий стук в дверь. Кум пошёл открывать и сразу же получил сильный удар. Ворвавшиеся мужчины били молча, сосредоточенно и профессионально. По – моему, они были нетрезвыми.
Пострадал мой ребёнок, кроме ушиба внутренних органов, получивший сильнейшую психологическую травму. 2 мая он был госпитализирован в хирургическое отделение № 2 детской областной больницы в посёлке Станишёвка Житомирского района. Уже там со стороны медиков начали проявляться некоторые странности, свидетельствующие о том, что на нас напали люди непростые, с большими связями. Выписали нас с сыном удивительно быстро, 6 –го мая. Почитайте, пожалуйста выписной эпикриз.»
Читаю. Заключительный клинический диагноз: «Ушиб передней брюшной стенки, ацетонемический синдром. Поступил с жалобами на боли в животе, рвотой. Содержание ацетона 5.5» (при норме 4). Такое количество ацетона вырабатывается только при повреждении печени, возможно, ещё и почек в результате сильного удара. Цитирую дальше: «Со слов матери, ребёнок получил травму 02.05.2009 года около часу ночи (был избит неизвестными при попытке ограбления квартиры), около 5-ти часов утра отмечалась рвота». Мама ребёнка уверена, что «длинные руки» спецслужбы дотянулись и до больницы. Тем более, что «братва» нашла их и там - предлагали деньги за отказ от показаний в милиции. Действительно, в этом эпикризе некоторые записи настораживают и удивляют. Например: «находился на лечении с 02.05. по ... дата отсутствует. Рентгенография – не проводилась. Лечение – экстракт валерианы, энтеросгель, мезим – форте, йогурт, несколько внутривенных впрыскиваний, таких, как глюкоза, натрия хлорид и … ВСЁ! Как будто ребёнок поступил с насморком или запором! В самом конце документа ошарашивает не соответствующая действительности, заверенная заведующим отделением и начмедом фраза: «В данное время ребёнок продолжает лечение в хирургическом отделении №2». Эта запись повергает в шок и вызывает недоумение не только у родителей малыша. Как можно, выставив ребёнка за дверь, написать, что он «продолжает лечение» там же? В какой ещё медицинский кабинет успела заглянуть сбу-шная «братва»?(см. фотокопии документов). Куда бы потом не обращалась мама, чтобы обследовать и пролечить сына – везде получала категорический отказ!!! Я показывал электроэнцефалограмму избитого ребёнка специалисту. Вывод неутешителен – последствия явные, а ещё, предположительно, мальчик получил сильный удар в спину. Ребёнка освидетельствовали также и в бюро судебно – медицинской экспертизы. Остальные жертвы побоища тоже своевременно освидетельствованы, следы побоев зафиксированы. Валиной куме ещё предстоит перенести сложную хирургическую операцию – не прекращается внутреннее кровотечение, возникшее в результате побоев.
Валентина: "Даже если мои кумовья поддадутся на платные уговоры преступников и откажутся от своих показаний, я всё равно буду бороться за справедливое возмездие!"

Отдельный разговор
Про милицию участковую житомирскую отдельный разговор. Вот этот отдельный разговор Валентине и удалось записать в опорном пункте милиции на диктофон мобильника. Правда, с этой записью из милицейского участка пришлось в прямом смысле слова убегать - и от милиционеров, и от двух брательников сбу-ченных … Гнались, отобрать хотели звукозапись.
Не поленитесь, скачайте и послушайте аудиоролик. (Скачать ролик Вы можете здесь:

You must be registered for see links

). Из записанного разговора явствует, что на подмогу брательникам брошены влиятельные силы.

Я написал материал со слов лишь одной стороны, участвовавшей в конфликте. Предлагаю высказать свою точку зрения всем заинтересованным лицам.

Убедительная просьба к руководству Управления Службы Безопасности Украины в Житомирской области прокомментировать данный безобразный случай.

P.S. Имена пострадавших по их просьбе изменены, фамилии заретушированы. Документы в редакции. Более полную информацию можно получить у мамы избитого ребёнка по телефону
8-093-634-85-87.

Правозащитный центр "СВОБОДА"

You must be registered for see links

 

[Shah]

Разумный вариант.
Porsche и Volkswagen договорились о слиянии

Вслед за громким заявлением FIAT о намерении создать совместно с General Motors и Chrysler суперконцерн в Европе, о готовящемся слиянии сообщили немецкий производитель дорогих спортивных автомобилей и внедорожников Posche и крупнейший европейский автоконцерн Volkswagen. Такое принципиальное решение было принято после встречи акционеров Porsche и руководителей двух компаний, говорится в сообщении обеих компаний. В результате немецкая конюшня, владеющая 51% акций Volkswagen, отказалась от увеличения своего пакета в VW до 75%, предложив компромиссный вариант -- «интегрированную группу», выпускающую автомашины под десятью различными торговыми марками. В Германии эти планы назвали «разумными», что выглядело несколько скромнее пылких оценок итальянцев, охарактеризовавших возможное объединение FIAT и Opel (входит в GM) «союзом, освященным на небесах». «Это не свадьба, освященная небесами, а соображения разума, -- заявил глава Porsche Венделин Видекинг, выступая вчера в Штутгарте перед рабочими своего автоконцерна. -- Мы по-прежнему хотим сформировать лучший в мире автомобильный концерн».

Пока конкретных деталей сделки не сообщается. Они должны быть выработаны в течение ближайшего месяца при участии представителей семей Порше и Пьех, которым принадлежит 100% акций Porsche, представителей профсоюзов обоих концернов, а также германской земли Нижняя Саксония, владеющей 20% акций Volkswagen. Известно лишь, что в новом автоконцерне Porsche по-прежнему сохранит независимость в вопросах ведения своего бизнеса. «Будет обеспечена независимость всех брендов, а также Porsche в целом», -- отмечается в пресс-релизе компании. Впрочем, по данным одного из источников «Времени новостей», знакомых с ситуацией, главной темой обсуждения в ближайшее время станет вопрос о том, кто получит большее влияние в правлении новой компании -- представители VW или Porsche.

Porsche наращивал свою долю в VW последние 3,5 года. В январе Porsche с помощью опционов собрал 51% акций VW, но говорил, что в планах компании -- увеличение пакета до 75%, после чего концерн получил бы доступ к резервам денежных средств Volkswagen и контроль над ними. Реализовать идею не позволил разразившийся мировой финансовый кризис. Потратив на скупку акции VW порядка 23 млрд долл., компания заработала головную боль в виде долга в размере 9 млрд долл. и большие проблемы с его погашением, а увеличение доли стало для немецкой конюшни несбывшейся мечтой.

Впрочем, уже имевшаяся доля в VW принесла Porsche солидный доход. Так, в первом финполугодии, завершившемся 31 января 2009 года, Porsche увеличил чистую прибыль более чем в четыре раза, до 5,55 млрд евро по сравнению с 1,26 млрд евро годом ранее. И прирост был связан в первую очередь с доходами от инвестиций в Volkswagen.

По данным источников газеты Financial Times, перед созданием новой холдинговой компании Porsche, акции которого торгуются на бирже, увеличит свой капитал на сумму до 4,5 млрд фунтов. Объединенная компания, по их словам, также может попытаться привлечь сторонних инвесторов.

Впрочем, в создании нового альянса главным будут все-таки не финансы, а кадровый вопрос. Еще в середине прошлого года процесс увеличения доли Porsсhe в VW сталкивался с многочисленными проблемами, прежде всего из-за неясности с ролью в единой компании федеральной земли Нижняя Саксония, которая является вторым акционером Volkswagen. Также камнем преткновения в создании Porsche--Volkswagen являлся и длящийся многие месяцы спор между топ-менеджерами обоих предприятий о предстоящем разделе постов.

Пока о кадровых изменениях в компаниях ничего не известно, но то, что они, несомненно, будут, сегодня отрицать никто не возьмется. Основной вопрос сегодня -- чья чаша весов перевесит?

Крупнейший американский автопропоизводитель General Motors хочет получить не менее 30% FIAT в обмен на продажу итальянской компании своих подразделений в Европе и Латинской Америке, сообщила газета New York Times. В то же время, глава FIAT Серджио Маркьонне выразил готовность передать GM не более 10% акций FIAT. Как известно, итальянский концерн стремится занять одну из доминирующих позиций на мировом автомобильном рынке за счет приобретения 20% акций Chrysler и подразделений GM, в первую очередь германского Opel. Как сообщило агентство Bloomberg со ссылкой на главного финансового директора GM Рэя Янга, концерну в мае потребуется дополнительная помощь правительства в размере 2,6 млрд долл. GM уже получил от государства 15,4 млрд долл., но на финансовое состояние компании эти средства не повлияли. Так, по итогам первого квартала 2009 года GM зафиксировал чистый убыток в размере 5,9 млрд долл. по сравнению с 3,3 млрд долл. за аналогичный период 2008 года. ИНТЕРФАКС

You must be registered for see links

 

[Shah]

Опьянение с отставкой
Скандал с министром МВД Украины спровоцировал очередной кризис в Раде

Глава МВД Украины Юрий Луценко подал вчера прошение об отставке. Произошло это после скандала, происшедшего неделю назад в аэропорту Франкфурта-на-Майне. По данным немецкой газеты Bild, 4 мая Юрий Луценко и его 19-летний сын Александр были сняты с авиарейса Франкфурт-на-Майне -- Сеул в состоянии сильного алкогольного опьянения. Командир самолета вызвал наряд полиции, после чего украинцы были задержаны и провели ночь в полицейском участке. По информации газеты, ссылавшейся на полицейских, в ходе конфликта задержанные позволили себе "грубые ругательства, невоспитанное поведение и злобные оскорбления" и в адрес экипажа воздушного судна, а затем и полиции. Луценко и его сын, в частности, кидались мобильными телефонами.

По версии самого министра, он выпил лишь бокал пива во время обеда в аэропорту, после чего не был допущен в самолет «по подозрению в опьянении». В своем письменном заявлении, которое на вчерашнем заседании Рады зачитал спикер Владимир Литвин, Луценко сообщил, что инцидент был исчерпан после того, как в участок прибыли украинские дипломаты и заместитель начальника полиции федеральной земли Гессен Гюнтер Хефнер, который принес украинскому министру официальные извинения, а скандал впоследствии раздула желтая пресса.

Однако вчера информация об извинениях начальника полиции была опровергнута спикером МВД земли Гессен Михаелем Бусером в эфире радиостанции «Немецкая волна». Для извинений, по словам спикера министерства, не было никаких оснований. Как объяснил Бусер, вице-президент земельной полиции прибыл в участок к Юрию Луценко исключительно для выяснения обстоятельств инцидента, «поскольку этого от господина Хефнера требовала должностная обязанность».

Кроме этого, в понедельник другое немецкое издание, мюнхенский журнал «Фокус», опубликовало новые подробности бурной ночи украинского министра во Франкфурте. По данным журналистов, Луценко в драке с полицейскими использовал оскорбительные и расистские выражения типа "нацистские свиньи". Об этом, по данным издания, говорится в докладе франкфуртской полиции министру внутренних дел Германии Вольфгангу Шойбле. Публикация "Фокуса" опровергает заявление украинского МВД, утверждающего, что "никакой пьяной драки не было". По данным журнала, в докладе главе немецкого МВД указано, что "министр и лица, которые его сопровождали, были, очевидно, в состоянии полного опьянения". Далее в служебной записке перечисляются "нацистские и расистские образы" и удары.

Несмотря на это, глава МВД в этой истории склонен считать себя скорее жертвой политических интриг «антиукраинских сил внутри Украины». «Я стал жертвой бытовой ситуации, которая вылилась в политический скандал, и я не намерен его продолжать», -- заявил Луценко вчера на пресс-конференции в Киеве. По словам министра, именно желание прекратить скандал и вынудило его подать в отставку. В этом желании Луценко поддержал и президент Украины Виктор Ющенко. Вчера, по данным УНИАН, он заявил, что инцидент в Германии с участием министра внутренних дел нанес существенный вред репутации Украины и его заявление об отставке с этой должности является логичным шагом.

Тем не менее «бытовая ситуация» с министром МВД может в очередной раз спровоцировать политический кризис в украинском парламенте. Предстоящее голосование по вопросу об отставке Луценко пошатнуло и без того хрупкое равновесие политических сил в Раде, в результате чего вчерашнее заседание парламента было заблокировано депутатами Партии регионов. Камнем преткновения стал вопрос о том, как именно голосовать за отставку Луценко: получив от немецкой стороны доказательства о недостойном поведении министра либо не дожидаясь данных из Германии. «Блок Юлии Тимошенко» и украинские коммунисты отказались вчера голосовать бездоказательно, после чего «регионалы», давно мечтавшие отправить Луценко в отставку без всяких доказательств, захватили трибуну и президиум парламента с лозунгом «Юра -- похмелись!».

Теперь, если работа Верховной рады не начнется в течение 30 дней, для исправления ситуации Украине придется переизбрать парламент.
Нина ГУГУШВИЛИ

You must be registered for see links

 

[blackboy]

Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Муаммар Каддафи: Украина - это серьезная проблема

Лидер Ливийской Джамахирии Муаммар Каддафи написал письмо в российское издание Время новостей, в котором анализирует украино-российские отношения.

Корреспондент.net публикует полный текст письма без купюр и изменений.
Исходя из того, что я в какой-то степени влияю на мировую политику и возможными средствами стремлюсь участвовать в создании свободного и безопасного мира для всех народов, в том числе и для моего народа. Исходя из этих принципов, я, по мере возможностей, высказываю свое мнение по серьезным международным проблемам в надежде на позитивный результат. В этой статье я хочу коснуться вопроса об Украине, которая, как мне кажется, представляет серьезную проблему.

Сегодня Украина - это независимое, суверенное государство, член ООН. Но этого недостаточно для украинцев. Почему? Причина кроется в истории Украины и в истории региона, когда более тысячи лет назад России или Украины не было, а была Киевская Русь. Гордясь своей историей, украинцы говорят, что Украина была колыбелью, однако совместная история затруднила взгляд на Украину как на самостоятельное государство со стороны своих русских братьев, и за последние двести лет украинский язык подвергался нивелированию.

Украинцы также говорят, что история Украины - это постоянная многолетняя борьба за независимость, что они до нынешней пять раз добивались независимости, но на непродолжительные сроки. Почему? Да потому что не было гарантий независимости. Украинцы говорят, что первая независимость Украины как республики продолжалась шесть месяцев, вторая - три месяца. Один раз независимость существовала всего 18 часов.

С официальной стороны русские не возражают против независимости Украины; они признают ее независимым, суверенным государством - соседней братской республикой.

В чем же дело? Почему это серьезная проблема? Проблема в том, что Украина нуждается, как она говорит, в гарантиях, чтобы не потерять эту независимость, как уже случалось прежде. Однако эти гарантии -- дело очень трудное и очень опасное для России. Вот в чем заключается опасность вопроса. То, что Россия считает угрозой своей безопасности и независимости, для Украины является гарантией безопасности и независимости. Это и есть корень проблемы и сильного противоречия в политике обеих стран.

Абсолютно очевидно, что Украина хочет присоединиться к Европейскому союзу и Североатлантическому альянсу, видя в этом прочную гарантию своей независимости. На самом деле эти гарантии направлены против России, а не какого-либо другого государства. Русские говорят, что гарантии, которые требует Украина, представляют серьезный вызов безопасности России и считают их ненужными, раз Россия признает Украину независимым суверенным государством.

Вне зависимости от точек зрения обеих сторон дело является очень серьезным и представляет собой большую проблему. Если НАТО придет на Украину, то это будет означать, что эта организация стучит к Москве в дверь. А если враг стучит в дверь, то ты либо откроешь ему, либо он выломит эту дверь.

Вот это и есть потенциальная опасность. С другой стороны, Украина успокаивает свою сестру Россию, говоря, что украинская конституция не допускает создания иностранных военных баз на украинской земле, поэтому Россия не должна беспокоиться. Россия же возражает тем, что опасность не в том, будут ли созданы базы или нет, а в том, что НАТО будет находиться на украинской земле даже без постоянных баз, а украинские вооруженные силы в данном случае станут частью сил стран - членов этого альянса.

Это обстоятельство для России неприемлемо, потому что это непосредственным образом касается ее безопасности. Украинцы утверждают, что они хотят только международных гарантий своей независимости, что они не спровоцируют опасность для России, что они готовы подписать с ней любой документ, в котором Украина берет на себя обязательства о том, что она не станет источником угроз для России. Однако русские считают, что присоединение Украины к враждебному России Североатлантическому альянсу - это само по себе является угрозой.

Кроме этой основной проблемы существуют другие. Они второстепенные, но плохие. Если их не решить, последствия могут быть нежелательны. Однако на пути их решения стоят большие трудности. Украинцы называют эти проблемы щекотливыми. Среди них: остров Тузла, континентальный шельф, демаркация границ, город Севастополь и Российская военно-морская база там, голодомор 1932-1933 годов, о котором украинцы говорят, что он является осуждением не России, а ненавистного прошлого. Существует также проблема Крымского полуострова. Известно, что около 20% жителей Украины - русские!

Так выглядит общая картина украинской проблемы. Посетив Россию впервые после распада Советского Союза, а также Украину впервые после провозглашения ее независимым государством, я хотел поставить и разъяснить эти вопросы всем сторонам. Может быть, это поможет правильно оценить ситуацию и возможные последствия, прежде чем принять решение, могущее нанести ущерб всеобщему миру. Судьба этого мира волнует мою страну и все народы. Ущерб может быть нанесен и самим заинтересованным сторонам. Эти стороны -- очень важные игроки на мировой арене. Это Россия, Европейский союз и Североатлантический альянс. Их столкновение нанесет ущерб международной безопасности и миру.

Муаммар Каддафи, лидер Ливийской революции

You must be registered for see links