Интересные статьи из интернета.

abigsam

Member
Уход от прихода или Когда всем станет хорошо ?

Уход от прихода

Евгений Черешнев

Печально, но для большинства твоих светлых помыслов "завтра" никогда не наступит. "Хочу бросить курить! Сегодня же! Нет! Пожалуй, завтра... Да, завтра проснусь и начну жизнь с чистого листа". Или — "Достала меня эта работа: шеф — идиот, его зам — крыса, Иванов тупой, а Сидорова — проститутка! Сегодня же пишу заявление! Нет! Завтра... Чего уж там — высплюсь, завтра приду в офис и с чистой головой скажу подонкам в глаза, что о них думаю". Идут дни, годы, а ты все куришь, не увольняешься, растишь пивное брюшко и веришь в то, что где-то совсем рядом тебя ждет совсем другая жизнь, для которой ты создан и которую обязательно обретешь. Ты даже знаешь как. Просто сегодня уже поздно, а вот завтра...

Не печалься, все идет по плану. Ведь ты — часть системы. На планете живет 6 миллиардов ублюдков, считающих, что они особенные. Если бы каждому была уготована выдающаяся судьба, к 2000 году президент планеты Земля официально поздравлял бы жителей созвездия Альфа Центавра с удачным сезоном жатвы метеоров, "...как никогда укрепившим сотрудничество двух разумных рас, выводя наши отношения на новый уровень... содружество и братство... как никогда сильны...", и прочим не устаревающим бредом. Однако этого не происходит, так как рано или поздно каждый из 6 млрд. упирается в железобетонную стену, для преодоления которой нужно покинуть зону комфорта: сделать что-то неординарное, не вписывающееся в логику момента, вопиюще неправильное. Если, продвигаясь по карьерной лестнице, ты вдруг понимаешь, что это не лестница, а колесо, которое ты, как белка, приводишь в движение другим на потеху, не стоит ускоряться, надо сделать шаг в сторону. Если ты женился и понял, что ошибся, что с каждым днем тупеешь и гниешь у телевизора, забывая о том, как НА САМОМ ДЕЛЕ хотел жить, — не стоит держаться за удовольствие быть обстиранным и накормленным домашним ужином. Имеет смысл выйти и аккуратно закрыть за собой дверь. Но нет... решая проблемы, мы обожаем долбиться головой о стену. И по возможности помогать долбиться тем, кто рядом. Причем передаем эту способность генетически, из поколения в поколение.

Меж тем успешное решение проблемы не всегда зависит от фанатичного упорства и веры в сказочное "все будет хорошо". То, что Ослик Иа в итоге найдет свой хвост, а Элли и Тотошка окажутся дома, совершенно очевидно. Но в реальной жизни пауза, остановка, смена маршрута, отказ от нажитых благ и ранее избранной цели (т.е. на первый взгляд сугубо негативная и упадническая позиция) временами и есть самая правильная линия поведения. Взять, к примеру, этот уже всех доставший, вымотавший, мехом внутрь вывернувший, мать его за ногу, кризис. Когда запахло жареным, работодатели, пытаясь сохранить хоть какое-то золото партии, принялись резко сокращать издержки и поголовье офисного планктона. Планктон, в свою очередь, в кои-то веки перестал пинать и принялся по-стахановски вкалывать, дабы показать свою состоятельность. Пот полился ручьями, КПД вырос в разы, планка самооценки взлетела до небес... В кратчайшие сроки труд снова сделал из обезьяны человека. В итоге идет Сидоров по офису и думает: "Я выкладываюсь на все сто, я молодец, я нужен, меня просто не могут уволить". Ему невдомек, что начальник в это время переводит деньги в офшор и подумывает о персональной эвакуации... Ему вообще по барабану всё и все. Он знает, что планктон, пытаясь сохранить рабочие места, будет рвать жопу на цветастые флаги, а значит, бизнесу ничего не грозит, достаточно сократить издержки. В итоге он зарезает расходы на рекламу, маркетинг и бэкофис, увольняет Иванова, Сидорова и еще 50% преданно глядящих в глаза сотрудников, опрокидывает стакан водки и едет в отпуск зализывать раны. А Иванов с Сидоровым оказываются на улице и упираются носами в железобетонную стену. Которая, к слову, замаячила на горизонте давно, задолго до кризиса, но мало кто обратил на нее внимание.

Теперь представь, что ты, Сидоров, — честный сотрудник, который работал как следует: когда надо — вкалывал, когда не ищут — спал. Что ты сделаешь? Первое, что приходит в голову, — засесть в Интернете, создать 100 вариантов своего резюме и с упорством спам-бота рассылать их по всем , возможным компаниям, с каждым разом приукрашивая свои заслуги. Ответов почти не будет: в условиях кризиса ни один работодатель не желает переплачивать за переоцененные головы. Наоборот, из мутной воды он вылавливает только сливки. Причем "оптом, дешево, самовывоз". В итоге одному на миллион предложат адекватную работу и он кризиса не заметит. Одному на полмиллиона тоже повезет, но через месяц выяснится, что работодатель недооценил сложность положения и проведет дополнительные сокращения, под которое в первую очередь попадут новые сотрудники. Одному из тысячи предложат работу за существенно меньшие деньги и шансом вылететь в любую минуту (штатные юристы тоже хотят сохранить места, а потому внезапно отыщут все нужные лазейки в Трудовом кодексе, полезные для работодателя). Остальные — те, кто обломился, — будут создавать фон: охи-ахи, стоны, жужжание, поливание словесным поносом всех — от работодателей и политиков до кошек, продолжающих упорно срать в ботинки. В общем... не всегда стоит бросаться на первое, что приходит в голову, — вроде как правильное.

Куда лучше сделать шаг в сторону: остановиться, отдышаться и продолжить путь не в том направлении, в котором привычно, а в том, в котором действительно хочется. Ежедневная рутина способна довести самого талантливого и перспективного человека до состояния гибернации, думающего растения. Обычно осознание "что-то я не так делаю" посещает тебя в отпуске, когда ты влил в себя добрую сотню коктейлей, загорел, отоспался, закрутил пару жарких романов. .. На 10-й день пляжной эйфории ты смотришь в зеркало на свое румяное отдохнувшее лицо, лишенное мешков под глазами, и чувствуешь, как в голову закрадывается предательская мысль: "Боже, на кого я был похож в этом долбаном офисе... И ради чего? Ради кого?" Холодный ветерок беспокойства пробирается в легкие, ты начинаешь сомневаться в том, что выбрал правильный путь, что хочешь возвращаться на работу, что менеджер по закупкам — действительно то, чем ты хочешь заниматься, то, в чем ты хочешь достичь выдающихся результатов. Одна беда — на раздумья нет времени, завтра самолет домой. Но ты полон решимости! Ты готов к переменам. Правда, сегодня еще можно отдохнуть, а вот завтра — брошу курить и начну бегать по утрам. Завтра я уволюсь с работы и займусь web-дизайном, так как всегда мечтал работать через Интернет, сидя на берегу океана. Завтра я скажу Ракаеву, что он корыстная сволочь и я больше не хочу с ним общаться. Завтра я ущипну Нугаеву за задницу, потому что всегда хотел... Завтра я сниму деньги, которые копил на новый телевизор, и уеду на полгода в Таиланд, чтобы отдохнуть от суеты, возни, погони за тряпками и новым креслом IKEA. Зачем? Неважно зачем. Важно, что я не хочу действовать по сценарию, я хочу сделать шаг в сторону и продолжить путь по своему фарватеру. Тому, что я выбрал, а не в который меня втиснули. Завтра. Вот завтра проснусь...

А завтра никогда не наступит. Стоит ступить на родную землю, как тебя радостно встречает обреченность. Ты машешь ей рукой, улыбаешься и понимаешь, что ничего ты менять не будешь. Причем в причинах такого поведения даже не разбираешься — просто знаешь, что сейчас войдешь в родную квартиру... и все будет как прежде.
Система подавляет, поглощает, жует и, смачно отрыгивая, просит еще. Твои смирение и кротость будут восприняты ею с пониманием.
А какая-то сволочь, как назло, скажет тебе именно то, что ты хочешь услышать: "Ничего страшного, ты же не виноват. На планете живет 6 млрд. человек, и если бы каждому была уготована особая судьба..." И плевать, что на самом деле во всем виноват только ты. Плевать, что свое право на жизнь по своим законам надо доказать решительными, сиюминутными, безотлагательными действиями.

Жаль, что для многих твоих начинаний "завтра" так никогда и не наступит... ■
Men's Health UA 2009/03
 

Santolege

Забанен
Япония поможет модернизировать коммунальное хозяйство в Украине


Украина предложила японским компаниям "Sumitomo" и "Marubeni" участвовать в проектах по энергосбережению в ЖКХ восьми городов стоимостью $140 млн. Получить средства для закупки оборудования и услуг планируется от продажи Японии 50 млн. тонн парниковых газов в рамках Киотского протокола. Об этом сообщает портал "Українські міста в Інтернеті". Министр Украины по вопросам ЖКХ Алексей Кучеренко в ходе официального визита в Японию подписал меморандум о взаимодействии с японскими компаниями в сфере внедрения энергосберегающих технологий и модернизации коммунальных предприятий. Украина предложила японским компаниям реализовать энергосберегающие проекты в сфере ЖКХ в Виннице, Днепропетровске, Житомире, Луганске, Одессе, Харькове, Хмельницке и Чернигове общей стоимостью $140 млн. Компания "Sumitomo Corporation" планирует в этих городах участвовать в проектах по реконструкции систем теплоснабжения, использованию альтернативных видов топлива, замене ламп накаливания, внедрению когенерационных установок и тепловых насосов на предприятиях тепловой энергетики, модернизации систем очистки коммунальных и промышленных стоков и утилизации отходов.

 

hed1n.ru

стебанутый
Две русские народности


Когда приходится общаться со «свидомыми украйинцямы», всё время возникает один и тот же вопрос: ну почему на почве украинства такая почти религиозная идейность сочетается с откровенным идиотизмом? Это действительно странная особенность украинства – среди его приверженцев нет адекватных людей. Очевидно, когда человек более-менее образован и психически уравновешен, он рано или поздно теряет всякий интерес к украинству.

О том, что в этом маргинальном движении «рулят» зомби, можно понять, если разобрать основополагающие аксиомы украинства, сводящиеся к набору неких непререкаемых истин, оставшихся малорусскому селянству в наследство от его польского панства. Самая смешная из них заключается в том, что адепты украинства, с гордостью называя себя «украинцами», при этом при всяком удобном случае, с видом пророков, глаголящих великое откровение, рассказывают друг другу, что «украинцы» на самом деле истинные русские (руськи), а русские не русские, а коварные москали, угро-финны или даже монголы по происхождению.

У человека, впервые слышащего подобную гипотезу, невольно возникает вопрос: а зачем такие сложности-то? И тогда, знающие «украинцы» хриплым от возбуждения голосом, поясняют, что клятые москали-монголы самым подлым образом присвоили себе «наше, украинское имя» - «русские»! Оказывается, они до Петра І все поголовно назывались «москалями», были жёлтыми, раскосыми азиатами, а страна их имела название – «Московия». И чтобы отличаться от этой низшей расы, мы - русские Киевской Руси, как истинные славяне и арийцы, отказались от своего славного имени и стали называть себя не менее славным именем «украинцы».

Когда в очередной раз слышишь примитивный духинский бред, от какого-нибудь «свидомого украйинця», сперва пытаешься выяснить у него, откуда он взял всё это. Должны же быть какие-то документальные исторические источники, доказывающие, что Россия до царя Петра называлась Московией, а её русский народ называл себя московитами. Ну, на худой конец, какие-то антропологические исследования, доказывающие угро-финское происхождение русских России. Однако такие просьбы наталкиваются на глухое непонимание. А зачем что-то доказывать и обосновывать? Разве тебе не нравится сама идея? - вопрошают идейные бойцы украинства. К тому же, «москальские» историки всё извратили и фальсифицировали. Теперь только на польских картах можно найти доказательства того, что раньше Россия называлась Московией. Ну и на нескольких европейских. И то, что в научном мире, в той же Европе, подобные идеи даже не рассматриваются в виде фантастических гипотез, разоблачителей русского «москализма» нисколько не интересует. Их идеологические конструкции, в виде якобы исторических фактов, «выдуваются» ими просто из ничего, как красивые мыльные пузыри. Эти пузыри, правда, тотчас же лопаются. Но какое это имеет значение для «свидомых» мозгов?

Выдумка Франтишека Духинского о том, что великорусы не являются славянами и генетически не имеют ничего общего с малорусами, направлена, прежде всего, на раскол Русского Міра, и стравливание отдельных частей русского народа между собой. Поэтому имеет смысл обратиться к существующим фундаментальным научным исследованиям, проливающим свет как на антропологические особенности жителей европейских регионов России, так и жителей Украины.

Материалом для анализа этого вопроса, в данном случае, стали результаты двух антропологических экспедиций. Одна из них была организована Институтом этнографии АН СССР (отдел антропологии) при участии Антропологического научно-исследовательского института Московского университета (1955-1959 гг.) и была полностью посвящена теме происхождения и этнической истории русского народа, а вторую организовала АН УРСР (1956-1963 гг.), для изучения антропологических особенностей населения Украины.

Что собой представляют фактологические материалы этих антропологических экспедиций? Прежде всего - измерениебольшого количество показателей, включая длину тела, продольный диаметр, поперечный диаметр, наименьшую ширину лба, скуловой диаметр, нижнечелюстной диаметр, физиономическую высоту лица, морфологическую высоту лица, высоту носа (от бровей), высоту носа (от переносья), ширину носа, ширину рта, высоту верхней губы, «толщину» обеих губ, цвет кожи, густоту волосяного покрова, пигментацию и форму волос головы, рост бороды, рост бровей, цвет глаз, ширину и наклон глазной щели, высоту и поперечный профиль переносья, наклон и форму ноздрей, высоту и профиль верхней губы, толщину верхней и нижней губ, профиль спинки носа (костный, хрящевой, общий), наклон и надбровье лба, профиль и скулы лица, подбородок, мочку, эпикантус, кончик носа, основание носа, складку верхнего века (внутреннюю, среднюю, наружную), высоту и выраженность борозд крыльев носа, а также выступание и слияние борозд крыльев носа.

И уже на основании анализа всех собранных антропологических данных учеными экспедиции были сделаны обобщающие выводы, характеризующие антропологический тип русских центральных регионов РСФСР и жителей УССР.

Антропологическая экспедиция АН СССР имела одной из задач написание характеристики основных антропологических элементов, вошедших в состав русского населения и изучение общих вопросов его этногенеза. Поэтому в плане работ экспедиции первое место занимало изучение этническое зоны формирования русского населения в XI-XIV вв. В эту зону входит центральная область России между верхней Волгой и Окой – Ростово-Суздальская Русь, а потом Русское царство, с которым в XV в. слились великие княжества Рязанское, Смоленское, Тверское, а также область Великого Пскова и Великого Новгорода с отдельными поселениями по Северной Двине, Вятке и Каме.

А вот какие выводы были сделаны учёными после сбора и анализа огромного количества данных:
«Население отдельных областей Западной Европы по антропологическим характеристикам (и другим особенностям) различается между собой значительно больше, чем отдельные русские группы. <…> Размах колебаний в русских группах по сравнению с западноевропейскими заметно сужен, примерно вдвое, а в длине головы, доле светлых радужин – иногда несколько меньше. В размерах ротовой области минимальная и максимальная величины в двух сериях почти одинаковы. Из 17 измерительных признаков <…> лишь три дают расхождения, превышающие один класс изменчивости. <…> В остальных размерах отклонения не достигают одного класса» [1].

«Русское население по размерам головы и лица близко к некоторому центральному европейскому варианту, занимающему промежуточное положение между крайними долихо- и брахикефалией, узко- и широколицестью».

«По окраске волос и радужины <…> и по другим балловым признакам существенно отклоняется от центрального западноевропейского варианта. В русских группах доля светлых и особенно средних оттенков заметно повышена, доля темных резко снижена. Рост бровей в русских группах сдвинут в сторону «минус», что особенно сказывается в уменьшении частоты густых бровей» [2].

«Таким образом, русское население Восточной Европы образует сравнительно однородную группу антропологических вариантов. Средние величины группы или совпадают с центральными западноевропейскими величинами, или отклоняются от них, оставаясь, однако, в пределах колебаний западных групп. Среди последних имеются варианты, по многим признакам одинаковые с восточноевропейскими».

«Составляя в целом разновидность европейской антропологической группы, общий русский тип по нескольким признакам, например по высоте носа, отклоняется от западных больше, чем эти последние различаются между собой. Следует сделать вывод, что в составе русского населения имеется особый антропологический элемент – восточноевропейский».

«Характерный для него комплекс: сравнительно светлая пигментация, умеренная ширина лица в сочетании с пониженным (или замедленным) ростом бороды <…> средневысоким переносьем – не подтверждает предположения об азиатском происхождении описанного комплекса» [3].

«В Западной Европе древнейшие признаки были полностью или почти полностью поглощены позднее сложившимися антропологическими комплексами. В Восточной Европе следы исходных вариантов сохранялись до последнего времени, сложилась особая разновидность европейской группы – восточноевропейская раса» [4].

«В отношении северо-восточной территории расселения русских <…> в эпоху средневековья антропологический тип славян этой зоны проявлял явно промежуточный характер при сопоставлении с «чудскими» и другими славянскими группами, современное же население обнаруживает гораздо больше связи с другими группами русского народа, нежели с окружающими финно-угорскими» [5].

«Вливаясь в состав русского населения, финские группы балтийской или уральской расы приводили к возникновению областных различий русского антропологического типа, не устраняя, однако, общности расового облика, создавшейся в глубокой древности, в эпоху сложения древнего восточноевропейского типа. Этот тип лежал в основе не только финских групп, но и вятичской, и кривичской групп и некоторых других славянских, видоизмененных впоследствии влиянием понтийских элементов. Вследствие единства исходного типа и последующей ассимиляции финнов различия между русскими и финскими группами иногда оказываются малозаметными» [6].

«Теперь, когда вся территория была подвергнута сплошному обследованию, есть все основания считать, что распространение ильменско-беломорского антропологического комплекса в пределах европейского Севера связано не с угро-финским населением, а происходило в процессе так называемой новгородской колонизации или, говоря иначе, носителями предковых форм этого типа были новгородские славяне. <…> У карелов, вепсов и коми этот тип почти не проявляется; исключение составляют лишь удорские коми, соседящие с русскими поморами, легкая примесь этого типа может быть имеется в двух, опять-таки смежных с русскими, группах карелов» [7].

Не так сложно понять из приведённых выше цитат, что русское население в прошлом Московской Руси, а сейчас России, представляло и представляет собой достаточно однородный антропологический тип, соответствующий по своим основным параметрам центрально- и восточноевропейскому. При этом, отличительной особенностью русских России является их более светлая пигментация в отличие от европейцев. Также данные антропологические исследования свидетельствуют о незначительном влиянии на общий антропологический тип русских, финно-угорского элемента даже на северо-западе страны.

Результаты же украинской антропологической экспедиции АН УССР могут ещё больше огорчить «свидомых» националистов, неустанно рассказывающих о монолитной, арийской нации «украинцев», не имеющих ничего общего с азиатскими «москалями». Работа, проведённая учёными советской Украины, была не менее обширной и фундаментальной, чем исследования их российских коллег. В антропологической литературе, российской и украинской, данная книга упоминается как результат наиболее полного и глубокого исследования из всех существующих исследований, посвященных антропологическим особенностям населения Украины. Оно охватывает все области УССР (было исследовано более 80 территориальных групп украинцев и в сравнительном отношении – 40 групп иных народов УССР и соседних республик). В книге приводятся не общие рассуждения, высосанные из пальца во имя неких политических идеалов, а таблицы, схемы и карты на десятки страниц, на основе которых и делаются выводы.

Для нас, в данном случае, главным результатом проведённых антропологических исследований является то, что жители Украины не представляют особого, цельного «украинского» антропологического типа, отличающегося от общерусского. На самом деле, население Украины распадается на пять основных антропологических областей, причем каждая из них не является антропологически однородной.

Из этих пяти украинских антропологических областей три области являются общими для «украинцев», великорусов и белорусов, а четвёртая по ряду ключевых параметров очень близка к некоторым великорусским областям. Таким образом, с антропологической точки зрения «украинцы» представляют собой некий «винегрет», который по совокупной корреляции, имеет общерусский характер.

Центрально-украинская антропологическая область охватывает наибольшую часть территории УССР. Помимо соответствующей части «украинцев», эта область включает юго-западных великорусов и очень близка к белорусам левых притоков Немана и великорусам верхнеокской антропологической области. Внутри центрально-украинской области выделяется волынский сегмент (при желании его можно считать за отдельный тип), соединяющийся с белорусами южной Белоруссии и великорусами волго-окского междуречья. Кроме того, великорусское население волго-клязьминского междуречья и, в некоторой мере, прилегающих заволжских районов четко соответствует центральным украинцам по пигментации (особенно глаз), волосяному покрову, размерам головы и иным признакам, отличаясь лишь размерами и профилем спинки носа [8].

Валдайская антропологическая область (Валдай – это на юго-восток от озера Ильмень, что возле Новгорода) включает украинское население северной черниговщины, северной киевщины и окрестностей Николаева; белорусское население центральной и южной Белоруссии, великорусское население верхнего Поволжья, ряда районов смоленской и великолуцкой областей (это одна из основных великорусских групп); большую часть литовцев и охватывает поляков средней Польши. Подчеркивается антропологическая близость между центрально-украинской и валдайской областями.

Ильменьско-днепровская антропологическая область, кроме Рипкинского и Городнянского районов Черниговщины локализуется в северной Белоруссии, а у великороссов – в некоторых районах Приильменья и Поволжья (например, к характерным представителям этого типа относится население Дмитровского района Московской области, Углицкого района Ярославской, Красносельского района Костромской и другие [9]; по всей видимости, охватывает также поляков северо-восточной Польши. Население дон-сурской антропологической области великорусов (это большая часть пензенской, рязанской, южная часть горьковской областей и некоторые районы Мордовской АССР) по практически всем признакам совпадает с ильменско-днепровской группой, отличаясь лишь более темным оттенком волос [10].

Нижнеднепровско-прутская область является частью понтийской антропологической зоны. Нижнеднепровско-прутская область включает (вместе с соответствующей частью «украинцев» [11]) молдаван, а понтийская зона – великороссов дон-сурской степной области, значительную часть болгар, татар-мишаров, юго-западной группы мордвы-мокши.

К карпатской антропологической области помимо галичан и карпатских русинов относятся восточные словаки, ряд групп чехов, южных поляков, венгров, а также румыны Буковины. К «украинцам Карпат» антропологически более или менее близки болгары северо-западной Болгарии, центральные и северные сербы и, по-видимому, большинство хорватов [12].

Взаимное соотношение различных украинских антропологических типов и антропологических типов соседних народностей дается в книге на стр. 123 в виде графической схемы под названием: «Размещение украинцев разных районов и соседних народов по степени антропологической подобности». На схеме различные типы нанесены в виде точек, соединенных между собой отрезками, длина которых пропорциональна степени антропологического отличия между этими типами (вычисляемого по матрице расстояний). Схема дает наглядное представление об относительной степени различия между разными типами.
You must be registered for see images
Как свидетельствует вышеприведённая карта, «коэффициент идентичности» между антропологическим типом украинца центральной Украины, и иными типами составляет:
0 «украинцы» центральной Украины
22 южные «украинцы»
25 великороссы Курской области
25 великороссы Тамбовской области
28 «украинцы» Волыни
29 «украинцы» Полесья
33 белорусы юга Беларуси
40 великороссы междуречья Волги и Оки («кляти москали»)
43 великороссы верхней Оки
43 «украинцы» нижнего Поднепровья
45 великороссы Костромского края
49 «украинцы» Черниговщины
57 великороссы верхней Волги
57 белорусы центра Беларуси
57 «украинцы» верхнего Поднестровья
61 чехи юго-восточной Чехии [13]
63 литовцы центра Литвы
67 «украинцы» Припрутья (Буковина)
70 - 82 «украинцы» Прикарпатья (т. е. карпатороссы) [14]
80 молдаване Молдавской ССР
80 венгры Закарпатья
84 хорваты Словакии
92 «украинцы» Карпат (галичане)
96 поляки Литвы
97 великороссы Архангельской области
103 чехи всех областей Чехии, в среднем
110 болгары УССР и Молдавской ССР
117 венгры южной Венгрии
125 румыны Буковины и Закарпатья
132 румыны южной Румынии
140 словаки юго-западной Словакии
 

Вкладення

hed1n.ru

стебанутый
Из приведённых в таблице данных легко заметить, что черниговцы, волыняне и обитатели Полесья (а также в некоторой степени «украинцы» центральной Украины) в антропологическом плане расположены ближе к великороссам, чем к остальным жителям Украины.

Так, расстояние от черниговцев до верхневолжских великороссов – 9, до ближайших к ним «украинцам» полесья – 22, до обитателей центральных регионов Украины – вообще 49, до южных «украинцев» – 56, до «украинцев» нижнего поднепровья – 68; в то же время до великороссов верхней Оки – только 22, до великороссов междуречья Оки и Волги – 27.

Сходная картина наблюдается и для «украинцев» Волыни и Полесья (которые, впрочем, несколько ближе к украинцам центральной Украины) – они ближе великороссам, чем остальным украинцам.

После изучения результатов исследований научной антропологической экспедиции АН УССР сам собой напрашивается вывод: не существует никакого «украинского» антропологического типа, отличающегося от великорусского. Иначе говоря, малорусы («украинцы») и великорусы представляют собой один и тот же антропологический тип.

На приведённой схеме четко выделяется антропологическое ядро, образуемое великороссами (кроме архангельских и, вероятно, некоторых иных периферийных групп), белорусами центральной и южной БССР, а так же черниговскими, волынскими и полесскими малорусами («украинцами»). К этому ядру непосредственным образом примыкают жители центральной Украины. Затем на некотором отстоянии от ядра находится население южной Украины. Еще чуть дальше – «украинцы» нижнего поднепровья. И уже на заметном удалении от ядра – жители Припрутья, карпатороссы, карпатские украинцы (галичане) и архангельские великороссы.

Карта 32 («антропологическое и этнографическое районирование восточных славян») также наглядно свидетельствует, что ядро общерусской «антропологической конденсации» включает в себя: волго-окских великорусов, центральных малорусов (Левобережья и Правобережья), южных малорусов, южных великорусов (от границ УССР – до Самары), малорусов Черниговщины и Полесья, большую часть белорусов, а также великорусов на северо-востоке от западной границы БССР.

Остальные группы, в т.ч. северо-восточные великорусы, «украинцы» Молдавии, галичане и карпатороссы отстоят от этого ядра. Впрочем, отстоят они на расстояние (как указано на стр. 126) сравнительно недалеко, чем отстоят между собой различные группы итальянцев или немцев, у которых южане и северяне резко различаются в антропологическом отношении.

Данная структуризация находится в согласии с тем отмеченным выше обстоятельством, что из пяти антропологических областей Украины, три (центральная, валдайская и ильменьско-днепровская) наличествуют в составе всех трех русских народностей – малорусской, великорусской и белорусской. При этом центрально-украинская область (истинно «украинская») чрезвычайно близка в антропологическом отношении валдайской области (истинно великорусской).

Тот факт, что «украинцы» различных областей оказываются антропологически ближе к другим народностям, чем друг к другу, выражается и в иерархической классификации антропологических областей в более крупные единицы – антропологические зоны. Пять украинских областей оказываются включенными в три различные зоны, каждую из которых они разделяют с другими народами.

Карпатский антропологический тип (галичане) включается в карпато-балканскую зону. Из «украинцев» или их северных и восточных соседей в эту антропологическую зону больше никто не входит. Входят в нее чехи, словаки, южные поляки, венгры, румыны, болгары, сербы и хорваты (некоторые из перечисленных народов – частично).

В понтийскую антропологическую зону входят из антропологических областей Украины: нижнеднепровская-прутская (с вариантами нижне-днепровским и прутским), из великорусских: дон-сурская степная и средневолжский вариант степной области, из смешанных - кубанская. Т. е. территориально это: вся южная часть УССР (примерно половина территории УССР), а на восток – от Кубани на юге до Самары на севере, а от Самары дальше на восток до Татарстана. Эта зона, кроме соответствующих частей великорусов и малорусов, также включает молдаван, восточных румын, значительную часть болгар (на севере Болгарии), татар-мишаров и юго-западной группы мордвы-мокши.

Днепровско-волжская антропологическая зона включает из антропологических областей Украины: центрально-украинскую, затем волынский и полесский варианты центрально-украинской области; из великорусских антропологических областей: дон-сурскую, верхнеокскую, камско-сухонскую, ветлужский и клязьменский варианты ветлужско-клязьменской области; из смешанных малорусско-великорусско-белорусских областей: валдайскую и ильменьско-днепровскую. Сюда же принадлежат все белорусы, в которых, помимо упомянутых валдайской и ильменьско-днепровской областей, выделяется (на западе) верхненеманская область, также относящаяся к днепровско-волжской антропологической зоне. К этой же зоне относятся и литовцы, образующие особый литовский вариант валдайской области.

Днепровско-волжская антропологическая зона – самая крупная на Украине зона, включающая более 60% всей территории УССР (не входит юг, но входит правобережье, левобережье и Слободская Украина). В эту же зону входит большая часть владимиро-московских земель, включая Смоленск, Тверь, Ярославль, Москву, Орел, Тулу, Тамбов, Воронеж, Нижний Новгород, Хлынов.

Вторая следующая за ней по величине – понтийская зона – включает практически всю остальную территорию УССР (кроме маленькой Галичины и Карпатской Руси), т. е. весь юг УССР, а от Новороссии и Кубани протягивается через Царицын и Саратов на Самару и далее на восток. Она включает также всю Белоруссию и большую часть Литвы.

В полном согласии с выводами антропологической экспедиции АН СССР, Украинская антропологическая экспедиция АН УССР делает вывод [15], что в основе облика различных групп малорусов и великорусов лежит древний восточноевропейский расовый тип, который по своим характеристикам близко расположен к протоевропейскому (кроманьонскому) типу. Этот тип с давних времен (еще в бронзовую эру) обитал в восточной Европе и, по всей видимости, охватывал собой также и неиндоевропейские племена. По мнению АН УССР [16], восточноевропейский тип наиболее ярко в наше время выражен среди жителей Волыни и Полесья, а также среди наиболее близких (в морфологическом отношении) к ним (1) южных белорусов и (2) великорусов бассейна верхней Оки, междуречья Волги и Оки и некоторых иных районов.
Интересно, что наибольшее отличие от восточнославянского антропологического типа представляют собой галичане: «карпатско-украинское население имеет в значительной мере и невосточнославянский антропологический компонент, отличаясь от иных восточнославянских групп темной пигментацией, слишком значительным волосяным покровом и высоким процентом выпуклых спинок носа» [17]. Карпатская антропологическая область соединяется «не только с западными и южными славянами, а с румынами, венграми и отчасти с молдаванами» [18].

Кроме этого, научная экспедиция АН УССР, несмотря на жёсткую установку руководства КПСС относительно существования трех братских, но разных народов, сделала достаточно чёткий и однозначный вывод: «Данные антропологии решительно опровергают заявления про особый «украинский» антропологический тип. Отдельные группы украинского народа более подобны и более породнены с отдельными группами соседних народов [чем между собой]» [19].

«В целом наиболее четкие морфологические параллели и наиболее интенсивные родственные связи выявляются меж украинцами и <…> великоруссами («росіянами») и белорусами» [20].

Итак, какие выводы можно сделать, ознакомившись с результатами двух антропологических экспедиций? Для «свидомых» они не утешительны. Исходя из результатов кластерного анализа матрицы антропологических расстояний, русский народ (за вычетом галичан) следует классифицировать как единую антропологическую общность, обособленную от других народов [21], и состоящую, в антропологическом плане, из трех народностей: великорусской, малорусской и карпаторусской. Отсутствие в этом раскладе белорусов обусловлено тем, что антропологически они являются частью великорусской народности.

Единственное, что смогут сказать по поводу данных выводов «свидоми украйинци», это то, что «совъеты» фальсифицировали данные антропологические исследования, дабы русские могли поработить «украинцев». Естественно, что ничего другого от них услышать нельзя. Когда у «свидомых» нет фактов и аргументов (а это, как правило, происходит постоянно), то они просто обвиняют своих оппонентов в фальсификации, наличие которой, конечно же, опять-таки, они никогда не доказывают. «Свидоми» просто будут свято верить в то, что всё, что не соответствует их политической мифологии, является фальсификацией.

Мы же, дабы не основывать свои выводы только лишь на двух, пусть и фундаментальных, антропологических исследованиях, обратимся к самым новейшим методам исследования истории формирования русского генофонда и территории его распространения - генетической генеалогии.

Метод генетической генеалогии основывается на использовании информации, скрытой в гаплоидной (одинарной, не имеющей в геноме гомологичной себе) Y-хромосоме, передающейся от отца к сыну практически в неизменном виде.

В 2007 году коллективом российских ученых из Медико-генетического научного центра РАМН в сотрудничестве с эстонскими и британскими генетиками было проведено масштабное исследование вариаций Y-хромосомы внутри русского этноса европейской территории России. Результаты этих исследований были изложены встатье «Two Sources of the Russian Patrilineal Heritage in Their Eurasian Context», которая вышла 10 января 2008 года в журнале «The American Journal of Human Genetics».

Целью работы было установление истории формирования русского генофонда, а также выявление закономерностей вариации части мужской хромосомы, не подвергающейся рекомбинации (non-recombining Y, NRY), на более широком пространстве западной части Евразийского континента на основе данных других исследователей – внутри и между различными популяциями людей.

Полученные генетические данные были расклассифицированы на основании 32 информативных генетических маркеров. Далее ученые оценили частоты появления тех или иных гаплогрупп (крупных групп схожих типов Y-хромосомы) среди людей и сопоставили их с географическими данными.

Что же в итоге обнаружили генетики? Их выводы практически полностью совпали с вышеприведёнными выводами советских антропологов, проводивших свои исследования в 50-х и 60-х годах прошлого века. Сравнение изменчивости мужской хромосомы русских с данными соседних народностей выявило сходства русских северян с финноязычными этносами, в то время как обитатели центра и юга России, оказались генетически однородными с народностями, общающимся на славянских наречиях. Если у первых часто встречается «варяжская» гаплогруппа N3, широко распространённая в Финляндии и на севере Швеции, то для вторых характерна гаплогруппа R1a, характерная для славян Центральной Европы.

Но главный для нас вывод генетиков заключается в том, что генетические вариации Y-хромосомы жителей центральных и южных районов России оказались не только идентичны таковым у «украинцев» и «белорусов», но и очень близки по структуре к вариациям поляков. Таким образом, «украинцы», «белорусы», русские и поляки обладают идентичной генетической структурой мужской наследственной линии, что можно видеть на карте генетической близости народов Европы и отдельных популяций внутри этносов (на которой, правда, не отображены «белорусы»).
You must be registered for see images
Подытоживая статью в «The American Journal of Human Genetics», посвященную данным исследованиям, авторы заключают, что, несмотря на расхожие мнения о сильной татарской и монгольской примеси в крови русских, якобы доставшейся их предкам еще во времена татаро-монгольского нашествия, гаплогруппы тюркских народов и других азиатских этносов практически не оставили следа в генах русского населения современного северо-западного, центрального и южного регионов России.

Таким образом, как свидетельствуют антропологические и генетические исследования, придуманная Франтишеком Духинским теория, которая затем была подхвачена «свидомыми» идеологами украинства, о том, что великорусы по своему происхождению - азиаты (а по другим версиям – угро-финны), является откровенной ложью. Такой же ложью является и то, что малорусы, именуемые сейчас «украинцами» представляют отдельную этническую группу и не имеют ничего общего с великорусами.

На самом деле, после приведённых научных антропологических и генетических фактов, вполне очевидно, что малорусы, великорусы и белорусы являются тремя народностями, из которых состоит русский этнос.
ЛИТЕРАТУРА:

[1] «Класс» – нечто вроде «среднестатистического отклонения в группе от среднего значения», усредненного по группам. Иными словами, размах отличий между отдельными великорусскими подгруппами (т.е. внутри великорусского народа в целом) по 3 позициям больше, чем соответствующие типичные колебания внутри отдельных западноевропейских народов, и по 14 позициям меньше. Можно поэтому говорить о большей антропологической цельности великорусского народа, сравнительно с западноевропейскими народами.
[2] Происхождение и этническая история русского народа. По антропологическим данным, том 88 (новая серия) серии «АН СССР. Труды института этнографии им. Н.Н. Миклухо-Маклая», М. 1965, С. 131-133, 136-137.
[3] Там же, С. 138.
[4] Там же, С. 190.
[5] Там же, С. 255.
[6] Там же, С.270.
[7] Там же, С. 14.
[8] Антропологичний склад українського народу. АН УРСР. Iнститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії // В.Д. Дяченко, Кїив, 1965, С. 124.
[9] Там же, С. 78.
[10] Там же, С. 84-85.
[11] К югу от треугольника Одесса – Днепропетровск – северо-восточный залив Азовского моря (в сторону Ростова). За вычетом окрестностей Николаева (где господствует валдайский тип).
[12] Необходимо учитывать, что хотя между антропологическими и этнографическими или диалектными границами есть определенные соответствия, но «в одну этнографическую область (или диалектную зону) иногда входит не одна, а две или даже три антропологические области» (стр. 128.), или – иными словами – данная этнографическая область (или диалектная зона) может распадаться на части между несколькими антропологическими областями.
[13] Следует иметь в виду, что в 1919 году часть Карпатской Руси была аннексирована Чехословакией, с последующей насильственной чехизацией карпаторусского населения и одновременной колонизацией края чехами, поэтому население этого края, номинально считающееся чешским, антропологически является либо ассимилированными карпатороссами, либо смесью чехов с карпатороссами (а также, видимо, отчасти со словаками, в генезисе которых исторически также имеется заметная карпаторусская струя). Поэтому антропологическся близость «чехов юго-восточной Чехии» к русской группе не должна казаться удивительной.
[14] Для некоторых групп населения лемковщины этот показатель составляет 40-60, но из опубликованных материалов нельзя с чётко понять, относятся ли эти значения к автохтонным группам карапатороссов, либо к послевоенным переселенцам, мигрировавшим в лемковщину после 1945 г. из других районов УССР.
[15] Антропологичний склад українського народу. АН УРСР. Iнститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії // В.Д. Дяченко, Кїив, 1965, С. 105.
[16] Там же, С. 105.
[17] Там же, С. 124.
[18] Там же, С. 124.
[19] Там же, С. 125.
[20] Там же, С. 127-128.
[21] Кроме указанного выше исключения литовцев, а также возможной сравнительной близости поляков к северно-великорусским группам (но, насколько можно судить по полякам Литвы, их меньшей близости к малорусам) – однако не нарушающей определенность великорусско-малорусского ядра.

Андрей Ваджра , Руська Правда​
 

Vlad_S

Скептик
Как пережить кризис? Пособие для несчастных политиков, обремененных властью

20.03.2009 Михаил Дубинянский, для УП

Нынче тяжело всем. Украинское правительство – не исключение. Кое-кто на собственном горьком опыте убедился, что значит находиться у власти в разгар кризиса, когда любое руководящее кресло превращается в электрический стул.

Еще вчера вы были безоговорочным фаворитом президентских выборов, а сегодня Центр Разумкова дает вам жалкие 15,7%. В спину дышит молодой нахал Яценюк, готовый сыграть роль украинского Обамы.

Терпеливый Янукович надеется, что оранжевые конкуренты наконец-то уничтожат друг друга, и он получит заветную шапку Мономаха.

Хитроумный Литвин, умудряющийся находиться во власти, но при этом не ассоциироваться с ней, подсчитывает будущие политические дивиденды. Напористый Олег Тягнибок отбирает Тернопольщину. Даже заслуженный пенсионер Леонид Данилович не прочь тряхнуть стариной – шутит, конечно, но в каждой шутке есть доля правды.

А тут еще американский посол Тейлор со своими заявлениями. Лукавый янки не исключает неожиданностей на грядущих президентских выборах – дескать, кризис может иметь политические последствия…

Что делать? Как сохранить свой рейтинг? Воспользуйтесь эксклюзивным учебником политического выживания в условиях кризиса!

ТЕОРИЯ

1. Прежде всего забудьте о "мудром" народе, который якобы все видит, все понимает, способен объективно оценивать ситуацию и безошибочно выявлять причинно-следственные связи.

Это вздорная выдумка интеллигентов-идеалистов, больших любителей "сермяжной правды". Отталкиваться от этого заведомо ложного тезиса – гарантированный путь к проигрышу.

Вы должны исходить из реального положения дел: среднестатистический представитель народа всегда иррационален в своих политических предпочтениях, а в разгар кризиса – тем более. Он не отягощен аналитическими способностями и экономической премудростью, руководствуется эмоциями, а не логикой, и легко поддается манипулированию.

2. Не увлекайтесь прагматичными антикризисными мероприятиями – нужного эффекта вы не достигнете. Даже если вам удастся немного смягчить удар кризиса, электорат все равно останется недоволен и не оценит ваших усилий.

Попытки управлять экономическим кризисом бессмысленны: он вам неподвластен.

Управлять нужно общественными настроениями, народными эмоциями. Ваша парафия – не промышленность и не фондовые рынки, а людское сознание. Раз и навсегда запомните главную заповедь успешного политика: "Экономистом можешь ты не быть, психологом социальным быть обязан!"

3. Ваш истинный противник – не кризисные явления в экономике, а колоссальный общественный негатив.

Ваша задача – отвести этот негатив от себя любимого (-мой), перенаправив его на другие мишени. Так называемый перенос – отличная штука, описанная еще дедушкой Фрейдом. В разгар кризиса это единственное спасение для политика, облеченного властью.

В далекой Японии имеется антикризисное святилище бога бедности Бимбо Гами. Любой посетитель может вооружиться бейсбольной битой и отомстить деревянному идолу за свои финансовые неудачи. Желающих отвести душу на статуе хоть отбавляй. Говорят, многим помогает…

Вы должны предоставить народу необходимое количество Бимбо Гами – из плоти и крови, в элегантных костюмах от Бриони и дорогих швейцарских часах.

ПРАКТИКА

Социально-экономическое положение стремительно ухудшается, но политиков, находящихся у власти, все равно поддерживают. Возможно ли такое? Да – свидетельствует богатый исторический опыт.

Недавно президент Виктор Ющенко со свойственной ему деликатностью и красноречием осудил "вонючий популизм 1917 года". В далеком 1917-м люди охотно пошли за популистами-большевиками, сулившими народу хлеб и мир, – в этом нет ничего удивительного.

Примечательно другое: вместо обещанных прелестей народ получил экономическую разруху, голод и мясорубку гражданской войны, однако большевистское правительство по-прежнему пользовалось значительной народной поддержкой. В чем же крылась разгадка?

Ильич и его соратники оказались неплохими психологами: им удалось перенести колоссальный общественный негатив на демонических буржуев, пауков-эксплуататоров.

Негативные эмоции голодного и озлобленного пролетария были преобразованы в классовую ненависть. Трудовому народу жилось все хуже и хуже, но большевики оставались наиболее популярной политической силой и сокрушили своих противников.

В 1930-е годы феноменом переноса активно пользовался товарищ Сталин. Уровень жизни в СССР резко снизился, но Отец народов вышел из-под удара, подкинув населению необходимое количество врагов и вредителей.

В магазинах появились карточки и многометровые очереди? Власти немедленно инициируют судебный процесс над "организаторами голода". 48 руководящих работников пищевой промышленности приговорены к расстрелу. Сытнее от этого не стало, зато народу предоставили возможность выплеснуть накопившийся негатив: опережая решение суда, разгневанные пролетарии дружно голосуют за смертную казнь изобличенным чинушам…

Есть примеры и посвежее. Радикальные исламисты из движения "Хамас" – некомпетентные управленцы и никудышные менеджеры, доведшие сектор Газа до гуманитарной катастрофы. Казалось бы, население должно отвернуться от политиков-радикалов – на это и рассчитывали враги "Хамас".

Но не тут-то было! Экономическая блокада и вражеские зачистки позволили лидерам "Хамас" перевести весь негатив на одиозный Израиль. Простые палестинцы горячо поддерживают родных борцов с ненавистным сионизмом. Эффект переноса вновь сработал безотказно.

ДОМАШНЕЕ ЗАДАНИЕ

1. Не вздумайте проводить рациональную экономическую политику! Ваш выбор – рациональная психологическая политика.

Нужно поддерживать сферы, которые напрямую ассоциируются с правительством – за счет областей, где возможен успешный перевод стрелок.

Если задерживается выплата пенсий и зарплат бюджетникам, если сокращаются социальные подачки – народу некого винить, кроме родного правительства.

Если останавливаются заводы, если инфраструктура находится в бедственном состоянии – негатив можно перевести на проклятых олигархов или местные власти.

Так что забудьте о поддержке промышленного производства и масштабных инфраструктурных проектах. Все средства, которые вам удастся раздобыть, нужно раздавать населению. Социалка, социалка и еще раз социалка!

Конечно, грамотные эксперты будут недовольны, но электоральная поддержка яйцеголовых умников вам все равно не грозит.

2. По мере углубления кризиса нарастает и общественный негатив. Народ должен как-то выплеснуть негативные эмоции, и вы обязаны ему помочь, предоставив людям подходящую отдушину.

Лучше всего затеять войну с алчными банкирами и разжиревшими олигархами. Не со всеми, конечно: нескольких человек хватит с лихвой. Главное, чтобы избранная мишень была достаточно состоятельной и одиозной – народ это любит, классовую ненависть никто не отменял.

Неплохие результаты дает административный контроль за ценами и последующая борьба с негодяями-спекулянтами – виновниками товарного дефицита.

Кто-то из жирных и богатых непременно должен пострадать! Экономическое положение от этого нисколько не улучшится, но народ все равно будет доволен: в кризисных условиях злорадство с успехом заменяет житейские радости.

На худой конец можно устроить импичмент непопулярному президенту с трехпроцентным рейтингом. Образцово-показательная порка человека, который набил оскомину 97-ми (!) процентам населения, позволит высвободить массу негативных эмоций.

3. Люди должны твердо знать: хоть судьба и занесла вас в руководящее кресло, вы находитесь на стороне народа и самоотверженно боретесь с его заклятыми врагами, истинными виновниками кризиса и разорения.

Для этого необходима эффективная информационная политика. Исторический опыт свидетельствует: для успешного переноса негативных эмоций нужно контролировать СМИ или хотя бы заручиться их благожелательным нейтралитетом.

Постарайтесь взять под контроль один из ведущих телеканалов страны, это вам здорово поможет.

***

На этом месте читатель должен разразиться праведным гневом. Откуда такая забота об украинском руководстве?! Антикризисные рекомендации нужно давать не бесстыжим политиканам, а простому народу!

Автор подозревает, что амбициозные политики и без этих скромных советов выберут верную стратегию – разрушительную для страны, но дающую им самим шанс на выживание.

Что же касается народа, готового к чудесному превращению в электорат… Люди всегда могут поверить в то, во что захотят. Это главная и, к сожалению, неразрешимая проблема.

 

Stein

Well-Known Member
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Страшна таємниця Соборної Душі


Найбільш точно нинішній стан справ в Україні охарактеризував старина Збігнєв Бжезинський: "Неможливо допомогти народові, який сам не бажає боротися за свою незалежність".

Найбільшим ворогом незалежності України є так званий "український народ". Оскільки незалежність на такому протязі, як Україна, означає безперервну криваву бійку – і всередині, і ззовні (приблизно як і в Ізраїлі). А найбільш сильним таємним бажанням "українського народу" є бажання сидіти в хаті, що скраю, експлуатувати земельку й не напружуватися. Це можливо де-небудь у Канаді, але тільки не в Дикому полі.

Коли більшовики крокували на Київ, захищати незалежність України взялися аж 300 чоловік під Крутами й двісті під керівництвом полковника Коновальця в Києві.

З СРСР український народ виходив під девізом неучасті у виснажливих імперських проектах - "Досить годувати цю Москву нашим салом і буряком".

З незалежної України він буде виходити під девізом "Позбавте нас від цього самостійного бардаку".

Весь секрет залучення України в імперські проекти – простий, як парена ріпа:

- не чіпати основну масу "свинопасів", дати їм гарантії незалучення до всякого роду напрягів, дати порядок й чіткі правила гри, і якийсь сурогат самоідентифікації - мову, віру, співи.

- забезпечити механізм абсорбції в імперські проекти тієї частини авантюристів, яких регулярно й у відомій кількості народжує ця ж земля – козаків, які мріють про всілякі авантюри й смертельно ненавидять тихе сидіння в хаті скраю.

Залишається тільки дивуватися дурості й короткозорості імперій, які мали таку потребу в Україні й так безглуздо з нею поводилися – намагалися переробити на "своїх", змусити орати всіх, але не тих, хто жадає орати. Що поляки, що росіяни, що німці.

Було кілька вдалих спроб (знахідок):

1. Проект Виговського. Гадяцька унія – Руське князівство, третій народ у Речі Посполитій, максимальна автономія в складі імперського утворення.

2. Російський царат. Бій під Гангутом виграли козаки, єдині в імперії, хто вмів атакувати великі судна з малих. За Єлизавету керував Разумовський, вже в 1812 році 40% імператорського війська являли собою вихідців з Малоросії. Єреван і Варшаву взяв українець Паскевич.

І так далі. Російська імперія визнала дворянство приєднаних земель і зрівняла в привілеях з російським.

3. Політика більшовиків у період 1924- 32 і товариша Сталіна в період 1946-53.

Товариш Сталін дав свинопасам те, чого вони так хотіли – спокій і чіткі правила гри, а козакам – найширші можливості участі в імперських авантюрах (правда, все це трапилося після того, як Голодомором був остаточно зламано хребта повстанському духові).

Питання – кого більше полюбили українці – Сталіна або Шухевича – однозначно вирішується на користь Сталіна.

Сталін – ось він, улюблений і зрозумілий, добрий. В Україні і так всі говорять українською, а Шухевич, сука, тягне в ліс і закликає стріляти в таких пухнатих і милих більшовиків, заради якоїсь там незрозумілої незалежності.

Як вже Роман вішав цих хліборобів, палив у колодязях, закликав, благав, пояснював – а вони однаково перли в колгоспи, і мріяли стати міністрами МВС.

І товариш Сталін давав їм і те, і інше.

Геній товариша Сталіна полягав у тому, що українець Судоплатов, який багато років спеціалізувався на українських буржуазних націоналістах, сидів у тій же в'язниці, що й українець Шухевич, який багато років спеціалізувався на чекістах.

Рецепт відновлення могутньої російської імперії вкрай простий – запропонувати Україні широченну автономію, дати гарантії неучасті основної маси свинопасів у всіляких імперських потугах, і створити механізм абсорбції в імперські проекти козаків – з видачею їм привілеїв – тим більших, чим більшим буде внесок – що й було завжди єдиною метою всіх козацьких повстань.

Замість цього Росія тупо пре буром і, якщо не одумається, наслідує долю Польщі – авантюристи обернуться проти вторгнення, а до них приєднаються маси свинопасів, які будуть запекло боротися, щоб їх не чіпали.

Зараз ми маємо чергову нахабну спробу російського Духу народоводительства схилити Соборну Душу українського народу до співмешкання. Методом умовлянь, мовляв, законного чоловіка ніколи й не було, а польський кавалер – шахрай.

Але законний чоловік вертається після тимчасової відсутності. Всі пам'ятають, що стало з нареченими Пенелопи, після повернення Одисея?
 

Stein

Well-Known Member
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Чи можна врятувати Україну демократичним шляхом?


Бездіяльність народу перед обличчям кризи ґрунтується на декількох хибних психологічних уявленнях.

Ось вони:

1. Демократія є ефективним механізмом розвитку суспільства та його безпеки.

2. Наявність представництва партіями інтересів різних верств суспільства та їх рівний доступ до влади достатні для ефективного управління як самими партіями, так й державою.

3. Політична еліта всередині демократії може змінюватися зусиллями самого демократичного суспільства та - демократичним шляхом.

Всі ці уявлення, яки були сумнівними навіть в період сталого зростання, під час кризи виявляються такими, якими вони є з самого початку – помилковими.

Вартість цих помилок – припинення існування України, як держави, найближчим історичним часом.

Розглянемо, що насправді ховається за цими уявленнями.

Демократія є ефективним механізмом розвитку суспільства та його безпеки.

Давайте побудуємо визначення демократії не за формальним енциклопедичним уявленням, а за реальністю.

Отже демократія – це спосіб маніпулювання компетентної частини суспільства менш компетентною в своїх інтересах.

Виборча система – насправді не є засобом забезпечення впливу народу на прийняття стратегічних рішень в державі, а засобом недопущення більшості суспільства до прийняття стратегічних рішень, які розробляються, приймаються, просуваються і впроваджуються з позиції, що має закритий утаємничений та неконтрольований більшістю суспільства характер.

Варто розрізняти два типи влади — популістична (Україна) та стратегічна (США, КНР, РФ).

Популістична – це влада, де приймаються прості популярні рішення, які задовольняють мінімальні матеріальні потреби суспільства, але які цілком неадекватні викликам структурної світової кризи.

Популістичні демократії або тимчасово перебувають в хаосі політичних конфліктів еліт під час спроб різноспрямованої маніпуляції, або тривалий час знаходяться в ситуації зовнішнього управління з боку стратегічних демократій.

Маніпуляції еліт всередині різних типів влади є різними.

Позаяк найбільш поширеною формою державної влади в сучасному світі є демократія, розглянемо як маніпулюють суспільством еліти популістичних та стратегічних демократій.

Популістичні здійснюють дуже примітивні маніпуляції своїм суспільством.

Стратегічні демократії маніпулюють своїми суспільствами на більш глибинному рівні з розуміння далекої перспективи.

Стратегічні демократії здійснюють стратегічне управління як всередині своїх країн так і через активну зовнішню політику управляють іншими країнами. В сучасному світі стратегічні демократії завжди керують популістичними демократіями.

В стратегічній демократії управляє стратегічна еліта. Відтак в популістичній демократії панує винятково компрадорська еліта, яка здебільшого має підпорядкування тому чи іншому зовнішньому центру управління.

Водночас в деяких популістичних демократіях різні частини компрадорської еліти мають різні вектори зовнішнього підпорядкування, тому в такому випадку потрібно говорити про декілька компрадорських еліт, що представляють різні зовнішні центри управління.

Компрадорські еліти всередині такої країни є конфліктними та неугодоздатними не тільки тому, що вони мають групові психічні відхилення, погану політичну культуру, злий намір чи малий розум — вони такі, бо залежні від центрів зовнішнього управління, які знаходяться в конфлікті.

Тобто різні компрадорські еліти відтворюють всередині країни конфлікт центрів зовнішнього управління, які стоять за ними.

З точки зору якоїсь зі стратегічних демократій, які здійснюють зовнішнє управління Україною, в демократичному процесі виборів якась одна з компрадорських еліт має перемогти інші компрадорські еліти, забезпечивши зовнішнє управління з одного центру.

Оскільки цього хоче кожний зовнішній центр управління, то зміна еліт в Україні повсякчас перетворюється на громадянське протистояння чи навіть війну, яка тимчасово призводить до домінування якоїсь однієї компрадорської еліти, але не до знищення інших.

Отже під час виборів Україні знову і знову потрібно визначатись з ким вона — з Європою, з Росією чи з США — так, щоб компрадорська еліта, що представляє якийсь один з цих напрямків, перемогла інші компрадорські еліти, які представляють інші напрямки.

Якщо якась з еліт демократично досягає тривалого домінування одного з зовнішніх центрів управління, інший зовнішній центр управління, відчуваючи загрозу своїм інтересам, переходить до послаблення свого конкурента через знищення територіальної цілісності йому підвладної країни, як це було у Грузії, де Росія показала США всі вади такого підходу.

Тому в ситуації зовнішнього управління демократія не дає безпеку.

Отже демократія сама по собі не є ефективним механізмом розвитку суспільства та його безпеки.

Цей механізм не тільки не забезпечує ефективності самої влади, але й сприяє її швидкому перетворенню на популістську.

Ефективною може бути лише та влада, яка ставить перед собою та своєю країною стратегічні питання.

Зміна типу еліти — з компрадорської на стратегічну — може відбутися як в політиці, так і поза політикою стараннями дуже вузького кола людей: через революцію в системі освіти, створення системи стратегічної влади в державі, зміну функцій політичних партій, зміну політичної системи в Конституції.

Поява стратегічної демократії в країні, яка до того була популістичною демократією, в оточенні колишніх зовнішніх центрів управління можлива лише тоді, коли така нова стратегічна демократія продемонструє принципово нову структуру влади — більш сучасну і ефективну, ніж вона є навіть в стратегічних демократіях.

Модель такої нової структури влади — це «поліархія», де окрім трьох класичних типів влади (законодавчої, виконавчої та судової) мають бути ще два типи — стратегічна та самоврядно-місцева.

Наступна теза:

«Наявність представництва партіями інтересів різних верств суспільства та їх рівний доступ до влади достатні для ефективного управління як самими партіями, так й державою».

Отже, маючи уявлення про компрадорські та стратегічні еліти, ми можемо принципово інакше подивитися на політичні партії.

Політичні партії всередині популістичних демократії є лише способом організації тієї чи іншої компрадорської еліти.

Відтак створення механізму рівноважного доступу до влади партій в популістичних демократіях і в стратегічних демократіях дуже відрізняються, бо природа цих влад різна.

В будь-якій країні партії так чи інакше представляють різні верстви суспільства при владі, але тільки стратегічні партії забезпечують країні доступ до стратегічної влади.

В стратегічних демократіях стратегічні партії виконують перш за все функції стратегічних досліджень, вироблення та впровадження стратегій внутрішньої та зовнішньої політики — і роблять вони це непублічно, в дуже вузьких колах.

В той час як в популістичних демократіях компрадорські партії виконують винятково функцію захисту всевладдя великих корпорації під патронатом того чи іншого зовнішнього центру управління.

В популістичних демократіях партії не є технологією доступу до стратегічної влади, бо САМА СТРАТЕГІЧНА ВЛАДА ЗНАХОДИТЬСЯ ЗА МЕЖАМИ ЇХ КРАЇНИ.

Демократизація партій в політиці популістичної демократії та часткове набуття ними стратегічних компетенцій відбувається через істотне обмеження можливостей корпорацій фінансувати партії, прозоре фінансування партій через публічні партійні фонди та створення системи стратегування в самій державі з чіткими вимогами до партійних стратегій. Саме цього прагнуть від України міжнародні демократичні інститути.

Водночас перехід від компрадорських партій до стратегічних партій пов'язаний не зі зміною Конституції, не з заміною партій біля влади, не з ротацією партійних лідерів всередині партій — це пов'язано з принциповою зміною типу політичних партій — появою партій стратегічного типу.

Це інше завдання, ВОНО МАЄ БУТИ ПОСТАВЛЕНЕ ПОЗА ПУБЛІЧНОЮ ПОЛІТИКОЮ.

Отже демократизації партійної структури недостатньо для ефективного управління партій при владі. Для цього потрібна теорія партії нового типу і партія нового типу — партія, що володіє новими стратегічними компетенціями.

Ще одна теза:

«Політична еліта всередині демократії може змінюватися зусиллями самого демократичного суспільства та - демократичним шляхом.»

Еліта - це така частина демократичного суспільства, яка в будь-якому разі стоїть над ним, маніпулює його свідомістю і здійснює безпосереднє чи опосередковане управління, в залежності від позиції, яку вона займає.

Тому ЗАМІНИТИ ОДНУ ЕЛІТУ НА ІНШУ СУСПІЛЬСТВО НЕ МОЖЕ, ВОНО В СВОЇЙ БІЛЬШОСТІ НАДТО НЕКОМПЕТЕНТНЕ.

Суспільство може лише влаштувати бунт. Водночас, якщо до початку бунту нова еліта не готова, то бунт не призведе до суттєвих змін, як це відбулося починаючи з 2004 року в Україні.

Щоб народний бунт мав сенс, до його початку має бути готова не просто нова компрадорська еліта, яка, прикриваючись конкурентним зовнішнім центром впливу, прийде до влади. Має бути готова нова еліта. А нова еліта це не просто нова команда людей, це люди з новими компетенціями, що займають управлінську або ще краще — стратегічну позицію.

Прихід до влади нової стратегічної еліти можливий винятково завдяки зусиллям нових стратегічних партій, які мають стратегію розвитку України хоча б на 10-20-50 років вперед.

Це означає наявність у таких партій ґрунтовних досліджень на кшталт "Світ в найближчій перспективі", "Місце України в майбутньому світі", "Вихід з ситуації зовнішнього управління через сильну перспективну стратегію зовнішньої дії". Якщо таких досліджень у якоїсь партії нема, то це не та партія, яка має перспективу в Україні.

Отже країна потребує нової еліти зі стратегічними компетенціями, і створити її може не суспільство, а дуже вузький прошарок інтелектуалів, бізнесменів та політиків, що мають зачатки стратегічних компетенцій.

Причому якщо цей прошарок не зможе кристалізуватися під час вузлової історичної точки, в якій досить скоро опиниться Україна, тоді шанси на перехід до стратегічної демократії різко зменшуються.

Враховуючи неефективність зовнішнього управління стратегічних демократій Україною, світову економічну кризу та неперервну українську політичну кризу впродовж останніх 5 років, а також зовнішній тиск на компрадорські еліти під час кожних виборів, ми змушені зробити наступний висновок: ЗАМІНА ПОПУЛІСТИЧНОЇ ДЕМОКРАТІЇ НА СТРАТЕГІЧНУ ДЕМОКРАТІЮ, ЗАМІНА КОМПРАДОРСЬКОЇ ЕЛІТИ НА СТРАТЕГІЧНУ ЕЛІТУ, ПОЯВА ПАРТІЙ СТРАТЕГІЧНОГО ТИПУ МОЖУТЬ ВІДБУТИСЯ В УКРАЇНІ ВИНЯТКОВО НЕДЕМОКРАТИЧНИМ ШЛЯХОМ.

По-перше, політична еліта в демократичному суспільстві змінюється демократичним шляхом тільки тоді, коли не змінюється при цьому тип демократії. Якщо ж Україна поставить завдання перейти від популістичної демократії до стратегічної демократії, то зробити це демократичним шляхом не вдасться.

По-друге, демократичний шлях таких перетворень був би можливий, якщо б якась розвинута стратегічна демократія погодилася підтримати таке перетворення в Україні. Але, і це очевидно для всіх, ніхто зі стратегічних демократій не зацікавлений у створенні в особі України сильного стратегічного суперника. Інакше кажучи, мати сусідом авторитарну Росію і сподіватися вийти з-під її тотального впливу демократичним шляхом — як мінімум, наївно.

По-третє, потрібно вирішити проблему — як стратегічні компетенції можуть проникнути у владу, коли ця влада не тільки не хоче здобувати такі компетенції, але і всіляко чинить опір їх розробці та впровадженню.

Принципова зміна політичної системи від популістичної демократії до стратегічної демократії, та потім від демократії до поліархії — ЦЕ ІСТОРИЧНА ДІЯ АВТОРИТАРНОГО ХАРАКТЕРУ, ЯКА ВІДСТОРОНЮЄ ВІД ВЛАДИ НАЯВНІ ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ І ЗАКІНЧУЄ ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ БІЛЬШОСТІ ПОЛІТИЧНИХ ЛІДЕРІВ.

Сьогодні політичних лідерів, які би мислили стратегічним чином, при владі в Україні майже нема. Замість них при владі діють компрадорські політичні лідери — діють бездарно, неефективно, безперспективно. Вести з ними розмову про такі речі, як свідчить багатолітній досвід, це даремно витрачати час.

Відтак ті політичні сили і ті політичні лідери, які сьогодні готуються до демократичних виборів і не готові до авторитарного сценарію, не просто програють — їх взагалі викинуть з політики.

При цьому питання полягає не у ймовірності виникнення авторитаризму, бо під час кризи він виникає дуже часто — як відповідь на чисто економічні проблеми. Питання в тому, який це буде авторитаризм — компрадорський, інспірований та підтримуваний одним чи декількома зовнішніми центрами управління, чи АВТОРИТАРИЗМ, ЩО МАЄ НА МЕТІ ВИЙТИ З СИТУАЦІЇ ЗОВНІШНЬОГО УПРАВЛІННЯ.

При цьому варто розглядати ВСІ ЗОВНІШНІ ЦЕНТРИ УПРАВЛІННЯ УКРАЇНОЮ ЯК ПОТЕНЦІЙНИХ СТРАТЕГІЧНИХ СУПЕРНИКІВ, ЯКІ ОБОВ'ЯЗКОВО БУДУТЬ В ТІЙ ЧИ ІНШІЙ МІРІ ЗАВАЖАТИ КРАЇНІ ПЕРЕХОДИТИ ВІД ПОПУЛІСТИЧНОЇ ДО СТРАТЕГІЧНОЇ ДЕМОКРАТІЇ.

Саме тому, доведеться свого часу просити розвинуті демократії утриматися від необдуманих дій під час АВТОРИТАРНОГО ПЕРЕХОДУ УКРАЇНИ. А для цього потрібно мати чітку ПРОГРАМУ АВТОРИТАРНОГО ПЕРЕХОДУ І ДІЯТИ ДУЖЕ ЖОРСТКО.

Якщо Україна залишиться популістичною демократією ще впродовж декількох років, то вона, скоріш за все, просто припинить своє існування в нинішніх територіальних межах.

Щоб було зрозуміло для компрадорських еліт, скажемо інакше — якщо не буде введено внутрішнє стратегічне управління, то ліквідність України різко знизиться, і потрібно буде дуже постаратися, щоб продати Україну оптом, а не в роздріб, бо інших варіантів тоді не буде.

На питання, що винесене в заголовок статті, відповідь — НІ. Демократія є обмеженим щодо ефективності механізмом розвитку суспільства, коли вона не пов'язана зі стратегією, тобто не є стратегічною демократією.

Партійна система не є універсальною технологією організованого доступу партій до стратегічної влади в демократіях, коли жодна партія не є стратегічною. Політична еліта всередині популістичної демократії не може змінюватися зусиллями самого демократичного суспільства, тут потрібні зусилля дуже вузького кола людей зі стратегічним мисленням.

Перехід від популістичної демократії до стратегічної можна здійснити винятково авторитарним шляхом. Завдання такого Авторитарного Переходу від популістичної демократії до стратегічної полягає у виході з ситуації зовнішнього управління та в створенні передумов до подальшого переходу країни від демократії до поліархії.
 

Zuzuka

прагну...
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Чи врятує Україна Росію від соціального вибуху?


В Росії - нова літературна хвиля, літературна мода - 2009. Одна за одною видаються книги, які розповідають про російсько-український військовий конфлікт. Тема сезону. Хіт продажів... Пошук зовнішнього ворога «згори» зустрічає потужний відгук у маргінальних прошарках російського суспільства.

В ролі Імперії Добра - Росія, інструмент Світового Зла - Україна

Звичайно, одне таке творіння могло б з`явитися абсолютно випадково. Але щоб цілих п`ять - і ось так, гарнітуром, а точніше - серією, з помітною назвою «Війна на порозі»? П`ять книг надійшли в продаж всього лише за два з лишком місяця нинішнього року, як п`ять ракет на ціль, одна за одною. П`ять - це вже тенденція і серйозне соціальне замовлення. Адже можливо, що їх і більше ніж п`ять - просто не все мені потрапили під руку. І я майже упевнений, що за п`ятьма, які вже вистрелили, будуть і шоста, і сьома, і восьма.

Ось вони:

Глєб Бобров, «Эпоха мертворожденных».

Федір Березін, «Война 2010. Украинский фронт».

Максим Калашников, Сергей Бунтовський, «Независимая Украина. Крах проекта».

Георгій Савицький, «Поле боя – Украина. Сломанный трезубец».

Олександр Сєвєр, «Русско-украинские войны».

You must be registered for see images attach


You must be registered for see images attach


Всі книги, так або інакше, розповідають про військові конфлікти між Україною і Росією. В ролі Імперії Добра, ясна річ, виступає Росія. В ролі інструменту Світового Зла - Україна.

Коментувати ці творіння і їх авторів, прямо скажу, важко. Не тому, що цю базгранину, украй бездарну і неграмотну, не так вже складно розібрати по кісточках, а тому, що там просто немає теми для дискусії як такої. Тобто, якщо у читача цих книг виникає на них нормальна, на мою думку, людська реакція у вигляді крайньої огиди, то мені і доводити йому нічого - ну, справді, яке принципове значення має те, скільки разів автор пересмикнув: сто разів, чи двісті разів, чи тисячу разів? Скільки разів він збрехав, згущував фарби, перебрехав історію? Немає сенсу ловити кожну окрему вошу, якщо і для читача і для мене - для нас обох - очевидно, що автор вошивий з голови до ніг.

А якщо для іншого читача ця вошивість неочевидна, то починати з ним сперечатися про якість книги просто марно. Швидше за все, він вже введений в такий ідеологічний транс, що з ним взагалі марно сперечатися про що б то не було. Потрібно просто почекати, коли якісь потужні зовнішні чинники виведуть його з-під дії пропагандистського гіпнозу. І навіть у найкращому випадку, якщо такий читач все-таки не втратив зв`язок з реальністю, починати суперечку з ним потрібно не з книги, що оповідає про славні перемоги російської зброї, а здалеку.

Здалеку і спробую...

Путін нервує: населення ставить незручні питання

Ось абсолютно природне запитання: чому зараз? І відразу п`ять книг - не було, не було - і раптом бабахнуло? Не зовсім, звичайно, на порожньому місці. Тему прийдешнього російсько-українського конфлікту обсмоктували давно, починаючи, мабуть, з простенької комп`ютерної гри за типом класичного «морського бою», що з`явилася відразу після розпаду СРСР і розповідала про битву між українським і російським флотом.

Але це був скоріше жарт, епатаж. Рік за роком, мало-помалу епатаж переплавляли в ненависть - і ось, ми, здається, вступаємо в передостанній етап. Останній - це, власне, і є реальна, а не на папері, російсько-українська війна. Яка, якщо справа піде колишніми темпами, не за горами.

Ці книги дивно співпали з першим піком світової фінансової кризи. Крім очевидних лих, яких зазнає населення і Росії, і України, криза ця має і цілу низку менш очевидних, але серйозних наслідків. Перше: населення Росії - саме Росії, а не України - починає ставити незручні запитання.

А питань маса. Яких антикризових заходів вживає уряд Росії і чому населення, особливо в глибинці, не відчуває їх у достатній мірі? Куди подівся стабілізаційний фонд і чому його не використовують для пом`якшення наслідків кризи? Чому «золоті роки» дорогущої нафти і газу не були використані для модернізації російської промисловості, чому Росія ще сильніше зміцнилася в ролі сировинного придатка промислово розвинених країн і в результаті, як і кожен виробник сировини, виявилася особливо вразливою в кризовий період? Чому...? Втім, тут уже йдуть складніші питання, не заглиблюватимемося в нетрі.

В Україні все трохи простіше. Україна, будучи енергозалежною, не могла скуштувати переваг високих цін на нафтопродукти. А Росія могла. І куштувала. І не лише верхівка - рівень життя населення великих міст теж трохи роздули за рахунок цін на нафту. А сьогодні все це різко здулося. І відповідей на велику частину неприємних запитань уряд Росії не має. Тобто чергові відмазки - так, є, але надто вже вони непереконливі. Прем`єр-міністр, недавній харизматичний президент, на такі незручні запитання ображається і реагує на них нервово.

Армія може не впоратися з внутрішнім ворогом

І поки народ перебуває ще в деякому остраху, не оцінивши повною мірою глибини тієї ями, в яку йому належить впасти, в Росії відбувається небачене за масштабами зміцнення Внутрішніх військ - тобто якраз тих військ, які призначені для втихомирення власних громадян. Що стосується «антитерористичних законів», то їх встигли прийняти ще до кризи, випередивши її першу хвилю на декілька місяців.

Іншими словами, центр тяжіння оборонної доктрини Росії переноситься на внутрішнього ворога. І як переноситься - по повній програмі! Танки і тактичну авіацію ВВ вже одержали. Свої морські сили - теж. Власне кажучи, вони одержали вже все, окрім ядерної зброї, стратегічної авіації і океанського флоту. Мені чомусь думається, що в перспективі найближчих 3-5 років ВВ отримають і тактичну ядерну зброю. А воєнізовані з`єднання Газпрому, який вже роки два як має право де-факто створювати власну армію, одержать власні ракетні війська, ядерний флот і стратегічну авіацію - для охорони своїх стратегічних інтересів. Справдиться давня мрія російських ліберальних реформаторів про армійську реформу - щоправда, не зовсім так, як реформатори собі це уявляли.

І ніякою гіперболою і метафорою тут і не пахне. Я дійсно вважаю, що якщо сьогоднішні тенденції розвитку Росії збережуться, то все так і відбудеться. І не треба крутити пальцем біля скроні з приводу тактичних ядерних зарядів у розпорядженні Внутрішніх військ. Жодної принципової різниці між їх застосуванням і, наприклад, подіями 1993 року, коли був розстріляний російський парламент, просто немає.

Все це - об`єктивно запрограмований хід подій. Уряду Росії просто нікуди діватися. Тому що вже зараз, на першій хвилі кризи, близько 60% росіян ставляться до акцій протесту з розумінням і повагою - це показують опитування громадської думки. Правда, число охочих особисто взяти участь у подібних акціях за останні місяці не надто зросло - але це поки що. У квітні експерти передрікають Росії другу хвилю кризи - і навряд чи останню. Що стосується сумарних наслідків кризи, то вона вдарить по Росії дуже сильно. Сильніше, до речі, ніж по Україні - цьому є низка об`єктивних причин.

Від соціального вибуху врятує Україна?

Путін, Медведєв

Нинішня російська еліта - це все та сама чиновницька еліта, яка поділила між собою шматками величезні багатства, що дісталися від СРСР. Яка чудово відчуває хиткість свого становища. Розуміє, що населення Росії, позбавлене подачок у вигляді крихт від нафтового пирога, дуже швидко дійде до краю, за яким, - соціальний вибух. Що захист у вигляді Внутрішніх військ - засіб, загалом, крайній. Що ненависть краще всього направити зовні. Що маленька звитяжна війна під ультрапатріотичними гаслами здатна відтягнути неминучу розплату на декілька років, можливо, на десятиліття, а там, дивись, ціни на нафту знову підуть вгору. Потрібен тільки відповідний образ ворога. Україна, за низкою параметрів, підходить на цю роль майже ідеально.

Передбачаю заперечення - мовляв, вони, помаранчеві, западенці, бандерівці і т.п. Люблять Бандеру, Петлюру і Мазепу. Пам`ятники їм ставлять. Насаджують українську мову. За газ не поспішають платити. Загалом - самі нариваються. Не хочу сперечатися і наводити аргумент за аргументом: сперечатися можна до безкінечності. Відзначу лише дуже стисло:

1). Ніколи, жоден український політик не пропонував поставити пам`ятник будь-якому з перерахованих діячів на території Росії. Але Росія чомусь дозволяє собі судити про те, які пам`ятники Україна має право споруджувати на своїй території і які - не має права. Притому що більшість росіян мають, м`яко кажучи, дуже смутне, до непристойності заполітизоване уявлення про українську історію.

2). В Україні – на відміну, до речі, від Росії - існує реальна багатопартійність і реальна політична боротьба. Ті, кому не подобається щось у нинішній українській політиці, в тлумаченні історії і в існуючому пантеоні національних героїв України можуть висувати своїх представників - і у Верховну Раду, і на пост Президента країни. Якщо їх, цих незадоволених, дійсно багато, якщо вони - частина народу, а не купка горлодерів, профінансованих на гроші... хоча, гаразд, не заглиблюватимемося в джерела фінансування «російських патріотичних рухів» в Україні... так от, якщо вони - значна частина народу, то вони цілком можуть виправити всі ці перекоси. Залишаючись в рамках України і не потребуючи збройної допомоги ззовні.

3). Газ, за який нібито час від часу не платить Україна («нібито» - тому, що газові розрахунки насправді вельми заплутана матерія), не належить ні Росії в цілому, ні більшості її громадян. Газ цей у них давно відібрали і передали у власність міжнародної корпорації «Газпром». До речі, в міру усунення посередників і тіньових схем, Україна почала платити за газ акуратно.

Продовжувати? А чи варто? Тих, хто переконаний у праві Росії диктувати умови всьому колишньому СРСР і навіть всьому світові, мені все одно не переконати.

А їх багато - тих, хто впевнений у тому, що Росія повинна правити силою кулака. Тому що курс на пошук зовнішнього ворога «згори» зустрічає в сучасній Росії потужний відгук знизу - в маргінальних прошарках суспільства, яким потрібно зірвати на комусь свій біль, свою злість за скотиняче, жебрацьке, сіре життя. Криза примножує лави таких маргіналів. Вийти на вулиці, під палиці ОМОНа - на це не у кожного вистачить запалу. А ось мастурбувати над романом про те, як «наші» відважно врізали по морді «ненашим», «хохлам», випустити пару і помріяти про солодку перемогу - воно і безпечніше, і приємніше. Є замовлення згори - і є попит знизу. І на замовлення і сплачений попит відразу набігли халтурники - рубати легкий гріш.

Це ще не найстрашніше. Це, на жаль, тільки початок. Так, п`ять перерахованих книжок на диво бездарні і примітивні - але зараз, на той же запах легких грошей, потягнуться і реальні письменники. І десята книжка, гляди, і отримає премію за літературні достоїнства.

Не думаю, що власті Росії серйозно, так би мовити, «в металі», хотіли б реалізувати збройний конфлікт з Україною. І зовсім не тому, що кров людська - не водиця. Російське чиновництво - правлячий клас сучасної Росії - з легкістю проллє море крові в ім`я того, щоб зберегти власну владу. Але ті, хто нагорі цієї піраміди, розуміють, що до війни Росія не готова. Максимум, що може дозволити собі російська армія, яка має вкрай обмежену кількість боєздатних частин, - це локальні конфлікти, на зразок грузинського - та й він, признатися, виявив вельми великі проблеми російських військ і йшов, у принципі, на межі їх можливостей, так що якби грузини були хоч трішки сильнішими - звитяжної войнушки могло б і не бути. Російська влада хотіла б всього лише каналізувати суспільне незадоволення, пограти з вогнем. Але коли пристрасті киплять, коли суспільство морально готове до війни, війна іноді спалахує і проти волі влади. Події виходять з-під контролю. Я дуже боюся, що російсько-українські відносини якраз і вступили в такий мало керований етап свого розвитку.

Війна в ім`я того, щоб трощити пам`ятники українським героям?

Наслідки війни, якщо вона все-таки трапиться, будуть трагічні для обох країн. Переможців, за великим рахунком, не буде зовсім. Не хочу давати прогноз, як розвиватимуться події такого конфлікту - хоча міг би.

А може, варто сісти і написати роман про те, як би все це виглядало насправді? Тільки ось, боюся, що любителям патріотичних фанфар і описів легких перемог такий роман особливо не сподобається..

Я хочу запитати читачів, які отримали задоволення від названих п`яти творів: ви готові до того, що ваші мрії збудуться? Чи готові ось буквально завтра - піти і померти? Причому не факт, що в бою. Мабуть - від побоїв товаришів по службі. Або просто з голоду - як, наприклад, вмирали матроси-тихоокеанці на острові Руський? Або згинути безвісно в полоні - забутими і кинутими? В ім`я торжества офіційного російського погляду на історію. В ім`я того, щоб паплюжити українську мову і трощити пам`ятники українським історичним діячам, яких чомусь не люблять у Росії - все це, звичайно, під прикриттям розмов про «вічне братерство двох слов`янських народів». А на ділі - в ім`я надприбутків топ-менеджерів Газпрому. Готові піти на смерть самі і послати на смерть своїх синів? Не у романі - а в житті. Серйозно. Точно готові? Добре подумали? Готові почати будувати храм слов`янського братерства на крові?

П’ятикнижжя про звитяжну війну Росії з Україною нагадало мені епізод з іншої книги - повісті «Втеча містера Мак-Кінлі». Не можу утриматися від спокуси навести уривок з неї - хай вибачить мене читач за обширне цитування:

«Представлені Фармацевтичним товариством на наш розгляд так звані оптимістичні пігулки створені для захисту розхитаної психіки населення від деяких... я б сказав, вражень атомного століття, які все більш загострюються, і являють собою доволі благодійний, хоча, на мій погляд, надмірно сильний, я б навіть сказав - подвійної дії! - засіб...

...Будь-які дії на піддослідну особу, включаючи постріли холостим гарматним зарядом майже в саме обличчя піддослідного, незмінно викликали у нього після прийому всього лише двох пілюль нападу гебефренічного... зізнатися, досить заразливого для оточуючих сміху. Якщо дозволено полестити присутнім тут авторам, то мені ще не доводилося спостерігати нічого рівного за силою дії на кору головного мозку... якщо не рахувати травматичне втручання - скажімо, наїзд автомобіля або падіння з даху хмарочоса! Кількість залпів доводилася нами до семи... Цікаво, що надалі лише вигляд пілюлі викликав у клієнта негайний напад таких же рефлекторних веселощів, завдяки яким він ставав абсолютно байдужим до навколишнього оточення. Єдиним мінусом засобу треба вважати залишкові явища недоумства тривалістю до півроку і вище».

Чимось мені названі антиукраїнські книжки нагадали оптимістичні пігулки доктора Ліппінстока, описані в повісті. Не бажаєте прийняти?

Сергій Ільченко, Москва

постiйна адреса статтi:
 

Vlad_S

Скептик
Почему везде доллар падает, а в Украине - растет

За последнюю неделю на мировых рынках падение доллара по отношению к евро установило максимум с 1999 года, когда была введена единая европейская валюта. В Украине картина обратная - гривна резко девальвировала по отношению к доллару.

Гуд-бай, Америка

"Большую роль сыграли комментарии управляющих ряда крупных американских банков о том, что за первые два месяца 2009 года банки начали показывать положительный результат их деятельности", - рассказал Дмитрий Мошкало, вице-президент и инвестиционный управляющий компании Foyil Asset Management Ukraine.

Всплеск оптимизма, связанный с фондовым рынком (в частности, к бумагам финансового и строительного секторов), был также вызван и первым за восемь месяцев отчетом, в котором говорится об увеличении новых проектов в недвижимости США.

Капитал с рынков инструментов с фиксированной доходностью (депозиты, облигации, векселя и т. д.), деноминированных в американских долларах, стал перетекать на рынки акций. "Это и привело к проседанию доллара по отношению к другим валютам", - объясняет Мошкало.

Еще больше подхлестнуло процесс решение Федеральной резервной системы США об увеличении объемов выкупа гособлигаций для повышения ликвидности американской экономики и понижения стоимости заемного капитала.

Между тем аналитики признают, что дальнейшее обесценивание "зеленого" может весьма плачевно закончиться для Вашингтона.

Мир нам не указ

Что касается Украины, то здесь рост доллара обусловлен отсутствием реальных механизмов защиты капиталов населения от ожидаемой политической инфляции гривны, соглашаются эксперты.

Внутренние риски намного превышают внешние, что и отображается в такой динамике курсового соотношения, говорят они. Поэтому отношение доллара к другим валютам в среднесрочной перспективе будет оказывать слабое влияние на пару "гривна-доллар".

"Ничего удивительного в этом нет, ведь около 70% экспортно-импортных операций и операций по финансовому счету платежного баланса Украины осуществляется в американской валюте. Поэтому спрос и предложение американской валюты в Украине в среднесрочной перспективе практически не зависят от соотношения сил в мировой экономике", - объясняет Нестерчук

В то же время активное - как рыночное, так и административное - вмешательство НБУ в ситуацию на межбанковском рынке хоть и помогло сдержать резкое падение гривны, но вряд ли сможет переломить тенденцию - девальвационное давление по-прежнему остается сильным.

По мнению Николая Ивченко, руководителя информационно-аналитического центра "Форекс Клуб", скачок курса связан с тем, что многие банки и предприятия купили валюту для погашения своих внешних обязательств.

Нам поможет МВФ

Второй транш от МВФ в $1,8 млрд. также не стабилизирует курс гривны, твердят в один голос специалисты. "Национальную валюту можно укрепить только благодаря макроэкономическим составляющим - например, падением импорта (по сравнению с летом прошлого года объем импорта упал в четыре раза). Эффективными будут и жесткие шаги Нацбанка, если тот станет отказывать в рефинансировании или отбирать лицензии за спекуляции с курсом", - отмечает Ивченко.

Но и транши Фонда не спасут гривну от медленного обесценивания, уверен Нестерчук. Аналитик категоричен: "До конца третьего квартала 2009-го, на который приходится пик выплат внешней корпоративной задолженности, девальвационное давление на гривну будет оставаться сильным и НБУ будет вынужден плавно ослаблять гривну по отношению к доллару, независимо от ситуации на международных валютных рынках".

В целом же, считают аналитики, на курс доллара по отношению к гривне в 2009 году серьезно повлияют отток долгового капитала из Украины, баланс внешнеторговых операций и доверие населения к национальной валюте.

 

hed1n.ru

стебанутый
Украинский ученый записал Будду в украинцы

Официальное издание Верховной рады Украины под названием "Голос Украины" опубликовало украинского ученого, "доктора политических наук и профессора" Валерия Бебика, который, в частности, доказывает, что Будда, которому поклоняются последователи соответствующего индийского учения, на самом деле является выходцем из украинских земель.

В материале под названием "Великий скиф Будда: пророк, который не знал Бога?" Бебик утверждает: "Правдоподобно выглядит версия о том, что Будда принадлежал к скифскому (сакскому) народу будинов, который жил во II-I тысячелетиях до нашей эры на территории Древней Украины. Имя этого народа сохранилось в названиях населенных пунктов Середина-Буда (Сумская область), Буда (Черниговская область) и других".

Кроме того, по мнению Валерия Бебика, потомки народа будинов, к которому принадлежал Будда, до сих пор живут в Черниговской и Сумской областях, а также прилегающих к ним белорусских и российских землях.

Впрочем, подобные исторические изыскания уже далеко не первые в деятельности выдающегося украинского историка. Так, в одном из своих предыдущих исследований Бебик пришел к выводу, что Иисус Христос тоже был украинцем. Кроме того, существует историческая теория, говорящая о том, что все люди на Земле произошли от единственного народа - так называемых древних укров.

Стоит также отметить, что в некоторых украинских церквях и храмах можно найти иконы, на которых Христос изображен в вышитой украинской рубахе. Связано это с тем, что некоторые иконы рисовались не художниками, а обычными людьми, которые представляли бога украинцем.
 
Зверху