Интересные статьи из интернета.

hed1n.ru

стебанутый
Грузинские власти обратились к Токио с просьбой сменить название своей страны на японском языке с нынешнего «Грудзиа» на английское «Джорджия».


Такой факт подтвердили ИТАР-ТАСС в японском МИД.

«Просьба была высказана министром иностранных дел Грузии Григолом Вашадзе во время переговоров в Токио 10 марта», - сообщил сотрудник пресс-службы дипломатического ведомства. По данным источников, глава грузинского МИД в ходе беседы со своим японским коллегой Хирофуми Накасонэ сослался на то, что слово «Грузия» заимствовано из русского языка, и нынешнему Тбилиси это не нравится. В то же время Вашадзе, как сообщается, не просил употреблять в Японии слово «Сакартвело», как грузины сами именуют свою страну.

Представитель посольства Грузии в Токио подтвердил факт просьбы к японским властям об использовании английского термина «Джорджия». По его словам, МИД Японии не видит в таком изменении особых проблем и рассматривает сейчас этот вопрос.

В самом японском министерстве ответили, что с переменой названия пока ничего не решено. «Мы только думаем над тем, как реагировать на запрос», - сказал представитель пресс-службы МИД, употребляя при этом привычное слово «Грудзиа».
 

mangust

патріот
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

"ГТС України є невід'ємною частиною російського комплексу"

Українська й російська преса все ще продовжує "обсмоктувати" деталі демаршу російської делегації під час проведення у Брюсселі 23 березня конференції з модернізації Української Газо-Транспортої Системи (УГТС) . Володимир Путін в Москві заходиться піною і називає підписання спільної Декларації "ЄС-Україна, Міжнародна інвестиційна конфереція щодо модернцізації Української Газо-Транспортної Симстеми" без участі Росії "безглуздям". Партія Регіонів в особах "великих знавців-експертів" з питань енергетики Ганни Герман та Інни Богословської також декларує своє російске вірнопідданське ставлення до цього факту. Ганна Герман називає підписаний документ "мемуарами", а Інна Богословська охрестила підписання Декларації "національною ганьбою" України. Одначе офіційний Брюссель усьому цьому лементу не надає майже ніякого значення. В асоціації виринає ілюстрація про гавкання моськи на слона.

Отже! Що ж врешті-решт трапилось 23 березня в Брюсселі? Спочатку про те як російська делегація надула щоки. Оглядаючи публікації української й російської преси, перше що кидається в очі, це те ,що більшість ЗМІ цитують лише одне речення міністра енергетики Росії Сергія Шматко про те, що Росія обурена, бо на останній сторінці Декларації щодо учасників у модернізації Української ГТС для Росії не було відведено місця для підпису. Натомість друге речення Сергія Шматко, чомусь, випустили з поля зору як українські так і російські ЗМІ, а також і українські політики, зокрема горе-експерти в галузі енергетики Ганна Герман та Інна Богословська. А даремно, бо міністр енергетики Росії Сергій Шматко заявив дуже нахабну річ по відношенні до України. А саме (цитуємо) : "Українська Газо-Транспортна Система є невід'ємним елементом газового комплексу Російської Федерації". Не більше ні менше. Як вам подобається така російська риторика? Тобто саме отой факт , що ЄС і Україна не врахували, що "ГТС України є невід'ємною складовою цілого енергетичного комплексу Російської Федерації" змусило, начеб-то, російську делегацію демостративно залишити конференцію. Іншими словами, заявити в такий спосіб свій протест.

Агентство Євро-Атлантичного Співробітництва, вже після того, як усі закордонні гості й учасники конференції порозлітались по своїх країнах, звернулось до комісара Єврокомісії у справах енергетики Андріса Пібалгса з проханням прокоментувати істерику Москви. На що Андріс Пібалгс дуже спокійно відповів: - Ми , тобто Європейська Комісія, вважає, що формат міжнародної конференції був коректним, так само ми вважаємо, що коректним є перелік сторін, які поставили свої підписи під спільною Декларацією "ЄС-Україна, Міжнародна інвестиційна конфереція щодо модернцізації Української Газо-Транспортної Симстеми". А це - Глава Уряду України Юлія Тмошенко, Єврокомісія - комісари Беніта Ферреро Вальднер та Андріс Пібалгс, перший віце-президент Європейського Банку з Реконструкції і Розвитку Варел Фріман, президент Європейського Інвестиційного Банку Філіп Мейстад і представник Всесвітнього Банку Мартін Райзер. Усі ці сторони є не лише ініціаторами і керівниками проведеної конференції, вони також є гарантами втілення в життя програми з модернізації ГТС України. До чого тут Росія? Хоче інвестувати в реновацію системи, нехай домовляється з Україною, ЄС не проти цього.

Агентство АЕАС: - Пане Пібалгс, одначе Росія пояснює своє незадоволення тим, що її начеб-то усунули від цього проекту, не дивлячись на те, що газогонами України в країни ЄС постачатиметься російський газ, і що ГТС України є інтегральною складовою російського газового комплексу.

Андріс Пібалгс: - По-перше. Я вважаю хибним твердження, яке висловив російський міністр енергетики про те, що ГТС України є складовою газового комплексу Росії. ГТС України - це державна власність і майно України. По-друге, слід відрізняти газ і газотрейдерський елемент від технічної сторонони постачання газу, тобто окремого проекту щодо модернізації Газо-Транспортної Системи України. Для ЄС, як для України важливо, щоб система була модернізована, відповідала критеріям ЄС і могла безпечно перекачувати газ в країни Євросоюзу. А чий це газ буде, чи російський, чи азійський, чи туркменський, це вже питання до газотрейдерів, аби лише вони були надійними. Тут не слід змішувати комерційний бік газопостачання з технічною безпекою перекачування газу через територію Ураїни в країни ЄС.

На запитання Агентства АЕАС, наскільки реалістично виглядає теза багатьох українських, російських політиків, оглядачів, що після побудови транзитних газових систем "Північного й Південного потоків", вони витіснять Україну з Єропейського ринку газопостачання, Комісар ЄС Андріс Пібалгс відповів, що для ЄС питання альтернативних газотранспортних систем лишається в переліку пріоритетів, але це ще в неблизькій перспективі. "Сьогодні нам важливо зберегти і зміцнити традиційного партнера ЄС в газопостачанні, яким є Україна",- сказав Комісар ЄС у справах енергетики Андріс Пібалгс.
 

Vlad_S

Скептик
Ксенофобия, которой нет

27.03.2009 11:51 ___ Михаил Дубинянский, для УП

"В українців не було досвіду приватно-підприємницької діяльності і коштів придбати телевізійні канали. Досвід і кошти були в євреїв (переважно закордонних), і вони скупили телевізійні канали…
Єврейські ЗМІ взялися щоденно й систематично дискредитувати національні традиції й мораль, навіювати молодшому поколінню любов до красивого життя не через сумлінну працю, а через різні незаконні шахрайства, аморальні шлюби та інші дії, що їх українці впродовж століть вважали абсолютно неприйнятними".

"Український народ вибрав Президентом українця Віктора Ющенка. З'явилася надія на зміни до кращого в державі. Однак не спали інородці. Уряд по черзі очолили білорус Янукович із проросійськими донецькими ділками та симпатична жінка з русою косою та великою групою бізнесових ділків Юлія Тимошенко-Григян-Капітельман… Українському народові час подумати, чому досі керують ним інородці. Час українській спільноті скинути з себе пилюку рабства і покори".

"Українці – поневолений народ… Сьогодні будь-хто має право голосу в Україні – росіянин, єврей, американець, ЄС, світова громадськість і ще чортзна-хто. Усі, окрім трударя-українця. Він повинен мовчати і працювати. Кожні чотири роки він вибирає нову компанію пригноблювачів, і все залишається як і раніше. Це є несправедливим, це є зрада.

Ми більше не повинні це терпіти. Ми вимагаємо, щоб право голосу мали тільки українці, які розбудовують цю державу, ті, чия доля пов'язана з долею їхньої Батьківщини".


Всі три уривки співзвучні часу і вельми актуальні для нинішньої України.

Перший – торішні одкровення Героя України і морального авторитета Левка Лук'яненка.

Другий – глас народу, витяг з листа, надрукованого в пропрезидентській "Україні Молодій" у лютому цього року.

Третій уривок узято зі статті Йозефа Геббельса "Ми вимагаємо", опублікованої у 1927 році в газеті "Der Angriff". Тут лише змінені згадані в тексті етноніми, включно з назвою нещасної "титульної нації".

Чому в Німеччині мають верховодити євреї, а не титульні німці? Чому в Україні мають заправляти росіяни чи євреї, а не титульні українці? Що може бути логічнішим і справедливішим, аніж ці законні вимоги? Саме з них починалася ксенофобія НСДАП.

Сьогодні схожі ідеї затребувані і в Україні.

Хтось уже набирає електоральні бали: тернопільські вибори стали справжнім тріумфом для захисників української нації з ВО "Свобода".

Хтось захоплюється теоретичними студіями: один з авторів УП повідав нам про підступних інородців, які пропагують ліберальні ідеї, аби безперешкодно збагачуватися за рахунок корінного етносу.

Хтось віддає перевагу активним діям: про це свідчить дослідження "Расизм і ксенофобія в Україні", підготовлене Харківською правозахисною групою, Комітетом моніторингу свободи преси в Криму і культурологічним журналом "Ї" за підтримки Посольства США.

Останні чотири роки в Україні зростає активність ультраправих молодіжних угруповань. "За їхніми уявленнями, вони захищають країну від засилля чужинців", – відзначає один з авторів дослідження.

Донедавна патріотичному українцю належало вірити, що ксенофобія в Україні – це брехливий міф російської пропаганди. Ксенофобських настроїв у нас не було – ну зовсім, як сексу в СРСР. Занадто явні прояви ксенофобії пропонувалося списувати на провокації Москви, а занадто відвертих ксенофобів оголошувати законспірованими агентами ФСБ.

Що ж, ось приклад типової "провокації Кремля" – смолоскипна хода на честь героїв Крут, що відбулася 29 січня 2009 року. Активісти "Свободи" і ще кількох ультраправих організацій, очолювані сином режисера Іллєнка (і до цієї поважної родини проникла кремлівська агентура!), пройшли столичними вулицями і пригрозили смертю "комуністам, пацифістам, лібералам, сіоністам" та іншим ворогам нації.

В українській блогосфері націонал-патріотичне дійство згадували з великою теплотою: "Хлопці з мегафонами майже всю дорогу разом з колоною скандували про "москалів на ножі", а один з ораторів, вже біля Арсенальної, ризикнув кілька разів прокричати це і щодо представників іншої, не менш улюбленої нації… Деякі хлопці були у вишиванках – подвиг при +1. Під кінець заходу було видно, що вони дуже сильно змерзли".

Я захоплююся героїзмом московських агентів! Правнуки Дзержинського готові мерзнути у вишиванках при температурі +1 градус – тільки б дискредитувати Україну ксенофобськими гаслами. Вочевидь, за морозостійкість ФСБ доплачує окремо…

А якщо серйозно – кого ми намагалися обдурити? Цивілізовану Європу або самих себе? Скільки можна вдавати, ніби зростання ксенофобії в Україні – це безглузда вигадка кремлівської пропаганди, а не сумна реальність?

Не має значення, на кого працюють лідери УНА-УНСО або організації "Патріот України". Головне, що ідеї войовничої ксенофобії розділяє рядовий актив – цілком щира українська молодь. Не має значення, хто фінансує Олега Тягнибока. Головне, що за борців з "москалями і жидвою" проголосували десятки тисяч виборців Тернопільщини.

Не має значення, хто стоїть за МАУП і газетою "Персонал Плюс". Головне, що у цьому виданні друкується поважний дисидент Левко Лук'яненко, який закликає заборонити шлюби між громадянами України і представниками кольорових рас.

Як ми дійшли до такого життя? "Дивись у корінь!" — радив легендарний Козьма Прутков.

Очевидно, що ліберальна, соціал-демократична або марксистська доктрини, які не надають особливого значення національності, породити ксенофобію не можуть.

Ксенофобські настрої здатна генерувати лише ідеологія, що зводить націю у ранг вищої цінності. Звісно, не всяке зерно дає сходи, і далеко не кожен націоналіст – ксенофоб. Зате будь-який ксенофоб є націоналістом – російським, українським, польським, німецьким, єврейським etc.

Будучи потенційним джерелом ксенофобії, націоналізм заслуговує зважених оцінок і критичного відношення. Але якраз на це вітчизняні шанувальники європейських цінностей виявилися нездатні.

Інтелігенція, захоплена боротьбою "за нашу спільну справу", завжди схильна до неписаних ідеологічних табу. Скажімо, на початку 1950-х прогресивний французький інтелектуал не міг критикувати СРСР і Сталіна, а в 1960-х — народний Китай і Мао Цзедуна.

Порушити негласну заборону означало зіграти на руку проклятим реакціонерам! Для вітчизняної інтелігенції подібним табу стала критика українського націоналізму.

Українські демократи і ліберали твердо засвоїли, що екзальтований хлопець з палаючими очима і портретом Бандери – це союзник в боротьбі з авторитарними режимами Кучми і Путіна. Кривдити його у жодному випадку не можна – підіграєш Кремлю, злобним чекістам і донецьким бандитам.

Неписане табу свято дотримувалося. Прояви ксенофобії, породжені російським націоналізмом – випади проти українців, грузин, кримських татар – негайно одержували адекватну оцінку прогресивних умів. Зате рідну українську ксенофобію воліли не помічати і, Боже борони, не докопуватися до її ідейних коренів.

Будь-яка критика українського націоналізму була витиснена в маргінес і стала справою одіозних регіоналів, комуністів і вітренківців.

На зло ворогам прогресивна інтелігенція займалася активним "руйнуванням стереотипів".

Суспільство переконували, що націоналіст нічим не відрізняється від патріота і заслуговує лише на схвальні оцінки. Що націоналістичну ідеологію засуджують тільки кремлівські посіпаки або відсталі совки. Що український націоналізм в принципі не може бути джерелом деструктивних ідей…

Чим обернулося некритичне відношення до націоналістичних тез? Поступово була легитимізована ідея щодо примату національності над громадянством. Протиставлення корінних українців "зайдам" стало сприйматися як норма. Знівелювалася різниця між критикою російського керівництва і агресивними випадами проти російського етносу.

Патріотично налаштовані українці були підготовлені до сприйняття ксенофобських ідей. І бомба з годинниковим механізмом спрацювала у розпал економічної кризи, коли народу конче потрібні винуватці всіх бід.

Безстрашний борець з "москальсько-жидiвською мафією" Олег Тягнибок почав збирати щедрі електоральні урожаї, перед "Свободою" відкриваються непогані політичні перспективи.

Не дивує, що мешканці злиденної Тернопільщини пов'язують свої нещастя з недостатньою присутністю етнічних українців у владі.

Не дивує, що гасла типу "москалів на ножі" знаходять відгук у молодіжному середовищі: юнацький максималізм і буйство гормонів – страшна сила.

Не дивує навіть, що ксенофобські висловлювання дозволяють собі деякі високопоставлені українські чиновники: серед них переважають малокультурні люди, живі ілюстрації до відомого анекдоту про дзвінок у пральню і Міністерство культури.

Дивує і пригнічує інше: короткозора позиція нашої інтелігенції, яка старанно не помічала зростання ксенофобських настроїв в Україні.

Прогресивні демократи панічно боялися вилити декілька крапель води на кремлівський млин. То була штучна сліпота, породжена ідейними забобонами – сліпота Ліона Фейхтвангера, котрий не побачив сталінських репресій, і Симони де Бовуар, яка не помітила злиднів у КНР.

Українські інтелектуали спохопилися лише зараз, коли ігнорувати небезпечну тенденцію стало неможливо. Але боюся, що запізнілі заклики до толерантності вже не допоможуть. Ідеї боротьби з іноземним засиллям і особливих преференцій для титульної нації — набагато привабливіші!

 
В Україні активізувався рух наці-скінхедів і неонацистів - дослідження

В Україні з 2005 року активізувався рух молодіжних неформальних об'єднань, діяльність яких спрямована на насильницькі дії на ґрунті расової та національної ворожнечі.

Тільки в інтернеті постійно діють не менше 30 веб-сайтів неонацистського і ультранаціоналістичного характеру.
В Україні активізувався рух скінхедів і неонацистів - дослідження

Найчастіше насильство спрямовано проти іноземних студентів. Про це свідчать результати дослідження під назвою Расизм та ксенофобія в Україні. Моніторинг випадків расизму та ксенофобії в Автономній Республіці Крим, Слобожанщині, Галичині в 2008 - початку 2009 року. Дослідження підготували Харківська правозахисна група, Комітет моніторингу свободи преси в Криму та Незалежний культурологічний часопис Ї за підтримки Посольства США в Україні.

"Це люди, які хочуть певним чином діяти. За їхніми уявленнями, вони захищають країну від засилля чужинців", - зазначив експерт Харківського інституту соціальних досліджень Денис Кобзін.

Він також заявив, що в різних містах України є райони, де модно бути скінхедом, бонхедом і певним чином брати участь у нетолерантній діяльності, починаючи від образи людей неслов`янської зовнішності і закінчуючи побиттям і вбивствами.

Згідно із даними дослідження Расизм і ксенофобія в Україні, найчастіше насильство спрямовано проти іноземних студентів, шукачів притулку, біженців та іммігрантів, бізнесменів, туристів. Жертвами нападів стали і кілька працівників посольств та представництва ООН, а також члени їх сімей.

У 2006 році моніторинг Конгресу національних громад України (КНГУ) зафіксував 16 нападів, два з яких закінчилися смертю, у 2007 році було вже близько 90 жертв, з яких 5 загинули, а за перші три місяці 2008 року постраждали 45 іммігрантів, 2 з них загинуло. На думку експертів КНГУ, це лише "верхівка айсберга", оскільки фіксувалися тільки випадки, які потрапили в публічну сферу, коли був расистський характер злочинів.

Активними і найбільш агресивними експерти вважають групи з числа так званого руху Біла Влада - Скінхеди Спектрум (White Power - Skinhead Spektrum), українська філія світової екстремістської мережі Кров і Честь (Blood & Honour), воєнізована неонацистська секта Світова Церква Творця Рутенія (World Church of the Creator Ruthenia). Їх об`єднує загальна ідеологія расизму та націоналізму, яка базується на принципах встановлення переваги над особами інших рас і національностей.
Результати дослідження показали, що найбільш численні групи скінхедів зафіксовано в Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Севастополі, Чернігові та Автономній Республіці Крим.

Якщо в Росії масштаб скінхедського руху обчислюється десятками тисяч осіб, то в Україні, за попередніми даними МВС України, сьогодні налічується не менше 500 осіб у віці від 14 до 27 років, об`єднаних у групи чисельністю від 20 до 50 осіб без чіткої структури та організаційної побудови.

Як зазначають автори дослідження, саме з 2005 року у Львові та Харкові стають регулярними закриті фестивалі неонацистських музичних груп з України та Росії, які організовано неофіційною Українською націонал-трудовою партією з піснями "відверто расистського характеру".

"Організація Патріот України, яка протягом 2007 року провела серію маршів зі смолоскипами у Києві та Харкові, використовуючи ксенофобські та расистські гасла, регулярно організовує для активістів руху так звані воєнізовані навчання на занедбаних промислових об`єктах, у лісових таборах, туристичних базах", - говориться у дослідженні.

Крім того, за наявною інформацією, в інтернет-мережі постійно діють не менше 30 веб-сайтів неонацистського і ультранаціоналістичного характеру. "Високий рівень відвідуваності окремих із цих сайтів викликає досить серйозну стурбованість", - зазначив Кобзін.

Водночас, говорячи про фінансування неонацистських і ультранаціоналістичних організацій, він наголосив, що виявити його джерела не вдалося. "Очевидно, що у деяких організацій достатньо коштів на проведення досить масштабних акцій, на збільшення локальних організацій, у них є можливість підтримувати дуже потужні інтернет-ресурси, видавати друковані матеріали. Очевидно, що хтось їх підтримує, але в інтерв`ю з нами вони ухилялися від відповіді на це питання", - сказав Кобзін.

По материалам УНІАН
 

mangust

патріот
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроект № 1449 «Про внесення змін до ст. 338 КК (щодо посилення кримінальної відповідальності за наругу над державними символами України)», що стосується прапора, герба і гімну.

Якщо чинним законодавством за ці дії передбачено штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на термін до шести місяців, то проект закону передбачає покарання у вигляді позбавлення волі терміном до двох років.

Як пояснив один із авторів документа Володимир Мойсик з НУ-НС, приводом для його написання стали події жовтня 2007 року, коли на горі Говерла «проросійськи налаштовані молодчики знищили національні символи».

Ще однією причиною стала пригода 5 липня 2008 року. У цей день, під час святкування 90-ої річниці підняття українського прапора на окремих кораблях російського Чорноморського флоту, було зірвано і знищено меморіальну дошку.

Законопроект підтримали 228 депутатів із 437 присутніх у залі. Фракції КПУ і ПР у повному складі від голосування відмовилися.
 

hed1n.ru

стебанутый
Депутати-"свободівці" вимагають демонтувати пам’ятник радянському воїну в Стрию

Фракція депутатів Львівської обласної ради ВО "Свобода" звернулася до міського голови Стрия та депутатів Стрийської міської ради з вимогою ухвалити рішення про демонтаж пам’ятника радянському воїну-"визволителю" з центральної частини Стрия та використовувати його в подальшому винятково як експонат у музеї радянського тоталітаризму.

За часів української незалежності стало можливим правдиве розуміння історичних подій, пов’язаних з діяльністю радянської влади в Західній Україні, зокрема на Стрийщині.

На нашу думку, пам’ятник "визволителю" у центрі Стрия символізує мілітаризм радянської епохи і не тільки спотворює історичну правду, а й руйнує історико-архітектурну ауру площі Ринок, будови якої належать до ХVII–XIX ст.

Окрім того, пам’ятка радянської епохи має негативний вплив на формування національної свідомості, принижує гідність українців та пам’ять про людей, які загинули в боротьбі з окупантами за волю України.

"Вважаємо, що усунення цього пам’ятника з площі Ринок допоможе відновити планувальну структуру площі відповідно до кадастрових карт існуючої забудови", – ідеться в заяві фракції ВО "Свобода".

Депутати-"свободівці" звертаються також до діячів культури та мистецтв Львівщини з проханням підтримати це звернення.

 

Vlad_S

Скептик
Кризис проедания

09.04.2009 Михаил Соколов, для УП

Чем больше становится известно о причинах и механизмах развития кризиса, тем больше закрадывается подозрений, что в действительности имеем дело не с кризисом либеральной модели экономики, а с тотальным кризисом политической системы управления, взаимоотношений властных элит и народа, – кризисом популизма или "перепотребления".

Более того, возможно, что причина происходящего лежит еще глубже – в гуманистической, христианской системе ценностей, дающей каждому почти религиозную надежду на справедливость и уверенность в своем праве на достойную (по его собственным меркам) жизнь, не принимая во внимание наличия у отдельных стран и человечества в целом необходимых для этого ресурсов.

Если сказанное верно, то нас ждет не просто прохождение очередного экономического цикла с присущими ему спадами и подъемами, а череда кризисов, точнее, предсмертных судорог существующей системы, за временное прекращение которых человечество будет вынужденно платить все возрастающую цену.

Новый мир будет уже не столь уютным и милосердным, каким он сегодня является для граждан глобального Запада, а жестким, рациональным и эффективным.

В свою очередь, представления человечества о ценностях гуманизма, народовластии и социальной справедливости будут вызывать у его лидеров такую же улыбку, какую в 4-5-м веках вызывали у варварских королей апелляции римлян к обессилевшему праву, чувству человеколюбия или величию Рима.

Невинная рука рынка

Чем, если не желанием американских финансовых и прочих властей скрыть собственные ошибки, можно объяснить попытку приписать причины финансового кризиса действию ничем не стесненной невидимой руки рынка?

Разве эта "рука" на протяжении последнего десятилетия держала за горло руководство федеральной резервной системы США, вынуждая удерживать учетную ставку на таком уровне (часто ниже 1% годовых), что деньги становились просто бесплатными?

Разве не те самые власти всячески поощряли банки выдавать все новые и новые кредиты частным лицам для стимулирования внутреннего спроса, а само правительство наращивало военные расходы за счет внешних заимствований, игнорируя колоссальное (около $700 миллиардов) отрицательное внешнеторговое сальдо США?

Прежде чем обвинять либеральную модель экономики, неплохо было бы взглянуть на то, что делали политические власти страны, принявшей на себя роль третьего Рима, центра корпоративного управления и, до недавнего времени, финансового центра мира.

А они жили в долг, не заботясь об источниках его погашения, и заменяли социальную поддержку бедных широкомасштабной раздачей кредитов. Очевидно, что создание экономики "перепотребления" может быть только политически мотивированным, а его цель – удовлетворение требований избирателей и корпоративных спонсоров.

Первым обеспечивался неоправданно высокий уровень жизни, вторым – барыши нескончаемых аукционов невиданной щедрости в виде различных государственных подрядов и искусственно раздутого внутреннего потребительского рынка США.

Именно неспособность ограничить потребительские притязания избирателя и противостоять давлению корпоративных спонсоров вынуждает американские власти предпринимать для выхода из создавшегося положения иррациональные шаги.

Вместо того, чтобы позволить обанкротиться инвестиционным банкам, радикально сократить военные расходы, направив средства на развитие новых технологий и человеческого капитала, Барак Обама заявляет о намерении влить в "старые меха" $2 триллиона новых денег, фактически переоформив частные токсичные долги на государство.

Как-то не верится, что бывший финансист, выпускник Колумбийского университета и Гарвардской юридической школы не понимает – обеспечить большинству американцев привычный для них уровень жизни можно только превратив их в нацию специалистов.

В противном случае никакое раздувание внутреннего рынка и кредитное стимулирование экономики не спасет их от наступающей безработицы и последующего обнищания, ведь запущенная самими Штатами глобализация неумолимо выравнивает стоимость труда американца и китайца, если они, конечно, обладают одним уровнем квалификации и трудолюбия.

Болезнь популизма

Кризис, начавшийся в США, очень быстро охватил весь мир, а затруднения, которые испытывают Европа, Китай, Россия, Украина, практически все страны мира, доказывают, что его развитие не может быть сведено к влиянию пусть и катастрофических вашингтонских ошибок.

Жизнь не по средствам, проедание ресурсов, накопленных трудом предыдущих поколений, паразитирование на доставшейся в наследство инфраструктуре стало общей чертой политики большинства правительств мира.

В свою очередь, финансовый кризис, падение потребления, сжатие рынков и взаимное недоверие инвесторов и компаний – лишь первые и, возможно, не самые страшные его проявления.

Гораздо страшнее истощение инфраструктуры в широком смысле этого слова, включающее не только дороги, порты, спутники и другие физические объекты, но и человеческий капитал, а также научную инфраструктуру и технологический задел.

Европа. Кризис таких новых членов ЕС, как Литва, Латвия, Эстония, Польша, моментально впавших в депрессию после прекращения внешней подпитки, является ярким примером жизни не по средствам.

В свою очередь, локомотивы старой Европы медленно, но уверенно растрачивают ранее накопленный потенциал. Экономическую и социальную ценность бунтующих французских арабов и плохо образованных немецких турок сложно сравнить с ценностью стареющего коренного населения Европы.

Европейские компании продолжают переносить производство в страны с дешевой рабочей силой. Европа теряет лидерство в технологической и научной сфере, уступая ведущие позиции не только США и Японии, но и Китаю, и Индии.

Который год еврочиновники говорят о необходимости кардинального увеличения финансирования науки и R&D, но никак не могут высвободить для этого необходимые финансовые ресурсы, поглощаемые высокими социальными гарантиями для экономически бесполезных граждан.

В результате даже по собственным декларативным планам ЕС в разы отстает от США по уровню финансирования науки, а бюджеты Франции и Германии уже не могут выдерживать прежний уровень социальных гарантий, что приводит к его постепенному понижению.

Украина и Россия. Падение цен на сырье убедительно доказало тот факт, что наши страны поддерживали экономический рост лишь за счет истощения своих природных ресурсов. Однако не только у недр и западных банков брали в долг.

Хроническое недофинансирование ЖКХ, ремонта газопроводов и распределительных станций, падение качества образования (мало кто из современных выпускников вузов способен конкурировать на международном рынке труда, особенно в сфере создания новых продуктов и технологий), старение популяции, утечка мозгов – все это признаки проедания наследства СССР.

А ведь резервы не бесконечны, и как только они окажутся исчерпанными, сегодняшний уровень жизни превратиться в недостижимую мечту, воспоминания о золотом веке.

Потакая требованиям наименее обеспеченных, но наиболее многочисленных слоев обществ, украинская и российская элиты лишают свои страны будущего. Все разговоры об инновационном развитии, ставке на новые технологии – не более чем блеф.

Тут некому их развивать, люди уехали или не выучились. Ни одна страна, даже располагая деньгами, не сможет взять и купить где-то за границей слой ученых-инноваторов и инженеров. Его можно только вырастить, но для этого нужны не только деньги, но и время.

А главное – политическая воля, достаточная, чтобы отказывать себе, чиновникам и избирателям даже в необходимом, чтобы оплачивать роскошь интеллектуальной элиты.

Кстати, именно так поступает Китай, финансируя обучение десятков, если не сотен тысяч своих студентов за границей и строительство 30 университетов, в то время как сотни миллионов его граждан остаются без медицинской помощи и без пенсий.

Китай. Казалось бы, вот страна, практически незатронутая кризисом. Действительно, в Китае речь идет лишь о снижении темпов роста ВВП, но никак не о его падении.

Вместе с этим именно власти Китая можно в последнюю очередь заподозрить в пристрастии к популизму. Кроме крайне низких социальных затрат компартия Поднебесной вот уже 20 лет удерживает заниженный обменный курс юаня, что, как известно, защищает внутренний рынок, но обедняет потребителя, поддерживая высокие цены на импорт.

Однако и китайское правительство испытывает огромный соблазн пожить в долг за счет накопленных запасов, для обеспечения социальной стабильности. Так, по словам российского экономиста Михаила Делягина, социальное напряжение в Китае измеряется не процентами рейтинга, а количеством крестьянских восстаний, составляющем сейчас несколько сотен в год.

И если с этой проблемой с успехом справляются внутренние войска и цензура, то недовольство 300 миллионов представителей среднего класса, чьи сбережения сгорели в топке биржевого краха, вызывают у китайской элиты серьезное беспокойство.

Если же учесть, что ослабление доллара и сжатие внутреннего рынка США скорее всего приведет к увольнению миллионов рабочих наиболее примитивных производств (падение ВВП возможно и в Китае, а его рост вовсе не означает увеличение занятости), ситуация действительно начинает выглядеть угрожающе.

Выход, который всерьез обсуждает китайское руководство, по сути, повторяет то, что уже сделали в США и Европе: предлагается направить накопленные резервы на закупку и внедрение прогрессивных сельскохозяйственных технологий, чтобы за счет роста урожайности добиться самообеспечения продуктами питания.

Идея выглядит привлекательно: действительно масштабные инвестиции в сельское хозяйство создадут внутренний фронт работ, оживят потребительский рынок, обеспечат продовольственную независимость страны. Только, как признают в частных беседах сами китайцы, уверенность в том, что эти инвестиции когда-то окупятся, у них отсутствует.

Системное противоречие

Если элиты всех названных стран вынуждены допускать схожие ошибки, логично предположить, что это не случайное стечение обстоятельств, а системная проблема. Действительно, базой современных экономической и политических систем являются разные группы населения: высококвалифицированные специалисты и широкие электоральные массы.

Интересы этих групп не только не совпадают, но зачастую находятся в глубоком противоречии. Рост экономики (ВВП), а вместе с ним могущества государства, увеличивает доходы первых, так как именно они являются ключевым и дефицитным ресурсом развития, но совершенно не означает увеличения доходов вторых.

Одновременно рядового избирателя мало волнует его экономическая продуктивность, он хочет жить лучше и требует от политиков в обмен на поддержку удовлетворить это желание, а не объяснять, почему это невозможно или как они это будут делать.

В условиях ограничения уровня фискальной нагрузки международной конкуренцией за капитал у политиков возникает соблазн, а иногда и объективная необходимость, подрегулировать экономику так, чтобы направить финансовые потоки в пользу своих спонсоров и избирателей, то есть экономически неэффективных групп.

Расплатой за "мухлеж" становятся постепенное вырождение системы до состояния, когда она потребляет больше благ, нежели производит.

Человечество уже не раз переживало крах цивилизаций из-за саморазрушения построенных ими политико-экономических систем. Так, Великий Рим за первые 400 лет нашей эры превратился из богатой и воинственной республики, обладавшей почти неисчерпаемым запасом храбрых воинов и опытных военачальников, в дряхлую империю, доведенную до распада и уничтожения дворцовыми распрями, внутренними раздорами и лихоимством императорских фаворитов.

Заметим, что утверждение императорской власти произошло при поддержке самих широких слоев населения, в то время как расцвет республики был связан со средоточением власти и благ в руках тех жителей Рима, которые представляли ударную часть его армии – главного конкурентного преимущества национальной экономики тех времен.

Кто заплатит по счетам?

К сожалению, нам неоткуда взять проверенную модель построения общества, способную разрешить назревшие противоречия. А наиболее простое и очевидное решение во многом не совместимо с присущей современной Западной цивилизации христианской системой ценностей, принципами социальной справедливости и равноправия, а также, интересами современных "пролетариев" и политической элиты.

Так, правительство страны, где право голоса имеют только те ее жители, кто является двигателем экономики, не заинтересовано в раскрутке кредитного маховика или искусственном поддержании высокой стоимости низкоквалифицированной рабочей силы.

Его избиратели требовали бы развития инфраструктуры, повышения доступности и качества образования, профилактики заболеваний, отдавая предпочтение обеспечению равных возможностей социальным гарантиям минимального уровня жизни.

Очевидно, что такая система, где львиная доля общественных средств расходуется на развитие и приумножение ключевого конкурентного преимущества национальной экономики – в настоящий момент слоя высокопрофессиональных интеллектуалов-инноваторов, кардинально сильнее и эффективнее современных форм государственного устройства развитых стран.

Однако едва ли общество способно согласиться с отменой общего избирательного права, а за ним и социальных программ, поддерживающих наименее экономически продуктивных, а значит и бедных граждан.

Да и элита не заинтересована, в разрушении фактической монополии ее отпрысков на высококлассное образование – известно, что во все времена слой богачей был склонен успокаивать волнения черни раздачей хлеба, но не удочек.

С другой стороны, если не найдем способа разрешить названные противоречия, очень скоро можем превратиться в экономическую колонию новой глобальной "Поднебесной империи", а, соответственно, начнем играть по чужим и очень жестким правилам против собственной воли.

Более того, необходимо четко осознавать, что за каждый новый виток кризиса, вызванный продолжением политики "перепотребления" или "гиперпопулизма" будут вынуждены платить самые бедные граждане страны.

Причем чем больше средств сейчас проедим, потратив на затыкание социальных дыр бюджета вместо восстановления инфраструктуры, повышения конкурентоспособности и эффективности экономики, тем более глубоким будет следующее падение, а соответственно тем большими будут потери тех самых рядовых избирателей, о которых так пекутся теперешние политики.

 

Stein

Well-Known Member
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Ґламурний панкреатит

Не перший рік триває планомірне отруєння молоді цілком легальними алкоголем і їжею – модними нині джин-тоніками та екзотичною кухнею. А влада ніколи не звертає уваги на похмуру статистику.

Епідемія панкреатиту

Щороку до панкреатологічної клініки надходять сотні хворих з гострим панкреатитом (запаленням підшлункової залози), що може призвести до смерті. Але ж іще декілька років тому докторські дисертації на цю тему захищали всього на п'яти випадках!

Різке зростання захворюваності цією страшною недугою почався в 2000 році – саме тоді на ринок рікою полилися всілякі коктейлі уїдливо-зелених, жовтих і червоних кольорів, щедро рекламовані на телевізійних каналах. Сьогодні ця «болячка» займає вже перше місце серед гострої хірургічної патології - з таким діагнозом туди надходить кожен другий пацієнт.

Про жахи панкреатиту краще на ніч не читати – хвороба має три страшні стадії, кожна з яких загрожує смертю. І навіть якщо людина виживе, доля її незавидна: часто підшлункова залоза ушкоджена настільки, що розвивається цукровий діабет.

Небезпека ще й у тому, що гострий панкреатит дуже складно діагностувати. Зовнішні симптоми майже не відрізняються від звичайних кольок або розладу шлунка – так що, поки людина займається звичним самолікуванням, хвороба швидко переходить у важку форму.

Консервовані мізки

Як нам розповіли в панкреатологічній клініці, у 55 відсотках випадків захворювання причиною збоїв підшлункової залози стають алкоголь та їжа. Основна маса важких хворих - молоді люди 20-30 років, які люблять їсти й пити певні продукти. Лікарі склали рейтинг таких небезпечних страв.

Перше місце міцно втримують джин-тоніки та пиво у бляшанках.

- Те, що продається в бляшаних банках, найбільш отруйне, - впевнений доктор Гольцов. - Я гадаю, це пов'язане з тим, що такі продукти мають більш тривалий термін зберігання, тому виробники прагнуть додати в продукт якомога більше консервантів. Звичайно це дві речовини – формалін і гліцерин. Першим, як ви знаєте, у моргах обробляють трупи, щоб довше зберігалися: в організмі людини формалін консервує печінку. Гліцерин же консервує мозок.

Минулого літа в клініці був трагічний випадок. Привезли хлопця, дуже важкого (понад 150 кг), що випив 12 літрів пива за один раз. Він прожив у реанімації всього два дні.

Далі йде їжа - китайська кухня, знаменита локшина швидкого готування, шаурма, гострі східні приправи та навіть модні китайські чаї. Виявилося, наша підшлункова залоза, адоптувавшися до вареної картоплі, борщу та звичайного міцного чаю, не переносить екзотичних продуктів.

Найстрашніше, як з'ясувалося, поєднати: випити вищезгадане й закусити вищевказаним. 22-річна пацієнтка після роботи вирішила перекусити шаурмою й запити її джин-тоніком. Це ледь не обернувся трагедією: у дівчини була уражена майже вся підшлункова залоза, і вижила вона дивом.

Зараз у стаціонарі перебувають ще ряд таких пацієнтів. Одна з них, жінка 33 років, до хвороби обожнювала китайські ресторани - після одного з них її й доставили в лікарню у важкому стані.

Виникає питання: чому, незважаючи на ці страшні історії, джин-тоніки та китайські ресторани ніхто не забороняє?

- Справа в тому, що цю помічену тенденцію потрібно перевіряти - робити велике дослідження за участю багатьох медичних центрів. Це дуже дорого й вимагає підтримки з боку держави, - говорить Валерій Гольцов. - А до того ж, це дуже невигідно компаніям, які виробляють подібну продукцію. Вони не забаряться зі своїм, «незалежним» дослідженням - як гадаєте, якими будуть його результати?
 

Stein

Well-Known Member
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Порада юриста: як не платити штрафи ДАІ


Штрафи, виписані на підставі фотофіксації порушень, можна не сплачувати.



Після того, як на автошляхах встановили фотокамери, які фіксують порушення правил дорожнього руху, водії, одержавши конверт із «карткою на пам'ять», безмовно біжать оплачувати штраф.



За словами адвоката Ганни Веселової, прийняті в поспіху виправлення до Кодексу про Адміністративні правопорушення, часто не узгоджуються з українським законодавством. Опротестувати постанову, виписану на підставі фотофіксації порушення, досить легко.



У самому ДАІ визнають, що нові правила накладання штрафів на основі фотодокументації порушення поки далекі від досконалості.



Як повідомили в прес-центрі Департаменту ДАІ МВС України, нововведення набуло чинності недавно, і налагодити його за короткий строк неможливо.



«Але ж ніхто не віднімав у водія право заперечити рішення співробітника ДАІ в суді, вірно?» - резонно помітив представник прес-центру.



Так, за словами Веселовой, суди досить скептично ставляться до доказів у вигляді фотографій, і, якщо власник авто може надати покази свідків, що доводять його правоту, вірять людині, а не фотокартці.



Досить легко переконати суд і в тім, що інспектор сфотографував авто на трасі, де, наприклад, 75 км/год - це норма. А в постанові записав, що машина проїжджала населений пункт, де швидкість 75 км/год - уже перевищення.



Крім того, звичайно працівники ДАІ фіксує проїжджаючих порушників «оптом»: спочатку трохи фото, а потім кілька постанов, коментує прецедент юрист. Між цими моментами найчастіше проходить чимало часу, і інспектор не завжди намагається розібратися, де зафіксоване порушення. Переконуючи суд у тім, що «порушника» попросту не було в місці, зазначеному в постанові про штраф, можна посилатися й на цей момент.



На фото, що додається до постанови, майже ніколи не видно обличчя водія. Це дає підставу засумніватися в правомірності штрафу. До речі, якщо власником машини є юридична особа, виконати вимоги ст. 14-1 Кодексу взагалі неможливо: юридичні особи не є суб'єктами адміністративної відповідальності. Якщо на машині зареєстровано, скажемо, п'ять водіїв - кого з них штрафувати, зовсім незрозуміло.



Дві вищеописаних обставини: неможливість ДАІ довести місцезнаходження автомобіля в момент порушення й встановити особу водія при фотофіксації порушень - основні причини, по яких більшість штрафів втрачають юридичне обґрунтування. Але є деякі другорядні моменти, які при складанні заяви не варто упускати, тому що вони психологічно схиляють суддю до потрібного нам рішення.



Насамперед, необхідно перевірити чи правильно в постанові вказана стаття, відповідно до якої із власника стягується штраф. Часто інспектори забувають вписати обґрунтування стягнення штрафу або вказують статтю невірно. Недбалість інспекторів грає на руку «порушникові».



Крім того, у заяві бажано нагадати, що згідно ст. 14-1 Кпап України, законною є тільки фіксація порушення засобами автоматичної фото-, кіно- або відеозйомки. Фіксація вручну не відповідає вимогам закону, а також не сприяє виконанню ДАІ своїх основних обов'язків, тобто профілактиці й запобіганню порушень. (Приміром, інспектор із приладом фіксації в руках цілком міг іти на зустріч руху, що збільшує цифру швидкості на фото).



Також, обов'язково потрібно перевірити, чи зазначені дані людини, що проводила фотофіксацію, і марка приладу. Згідно п.13.2 Інструкції з діяльності дорожньо-патрульної служби ДАІ МВС України, до використання спецзасобів нагляду за дорожнім рухом допускаються лише співробітники, які здали заліки по використанню цих приладів. Якщо що-небудь не зазначене - обвинувачення розвалюється.



Одним словом, ДАІ, у поспіху наприймав багато рішень, не врахувавши, наскільки велика законодавча база України, і наскільки ретельно вона захищає права громадянина країни. Уміло жонглюючи законодавством, навіть значні штрафи можна «здавити» до 150 грн - рівно стільки коштує заява, складене юристом.
 

Dobrofey

Active Member
Правительство Зимбабве запретило в стране национальную валюту

Правительство Зимбабве приняло решение приостановить функционирование национальной валюты - зимбабвийского доллара.
Правительственное постановление узаконило существующую практику, поскольку доллар фактически исчез из оборота.

По словам Министра экономики страны Элтона Мангомы, зимбабвийский доллар не будет приниматься к оплате в течение года, поскольку «его стоимость не обеспечена ничем».

Напомним, в январе 2009 года рекордная в мировой истории инфляция в Зимбабве вынудила государственные власти пойти на беспрецедентный шаг - официально разрешить хождение на территории страны иностранных валют.
В их число вошли ботсванийская пула, южноафриканский ранд, доллар США, евро и британский фунт. В результате национальная валюта оказалась невостребованной.

C середины 2008 года правительство Зимбабве не публикует данных о темпах инфляции в стране. По последним данным, полученным в июле 2008 года, цены росли на 231000000% в год.

За последние два года зимбабвийский центробанк сократил на национальной валюте 22 нуля. Самое высокое достоинство сейчас имеет 10-триллионная банкнота, но даже ее недостаточно для покупки буханки хлеба.
 
Зверху