Выложил к вопросу о Шухевиче, батальоне "Нахтигаль" и УПА.Ворота в княжеский терем содрогались от ударов богатырского кулака.
- Открывайте, пьяницы! Богатырь пришел! – раскатистый бас Ильи гремел по всему княжескому двору.
- Пущать не велено. Вакансиев нету! – блеял дьяк богатырского приказу по последней придворной моде обривший голову и обзаведшийся жидковатым пока, но все же оселедцем.
- Открывайте, я сказал! Ворота порушу!
- Князем не велено муромчан на богатырскую службу принимать!
Раздался скрип, переходящий в визг и треск – ворота не выдержали и, поднимая облака пыли, с грохотом рухнули во двор. Из облака пыли протянулась огромная ручища и, схватив дьяка за оселедец, начала волтузить им справа налево и обратно.
- Как не велено?! Почему не велено?!
- Г-главный волхв запретил… ради чистоты расы. Да, пусти ж ты меня, чурка нерусская – убьешь ить – голова отвалится.
Илья отпустил дьяковы волосы и вытер ладонь об штаны. Воспользовавшись паузой дьяк быстро ретировался в сторону детской. Очевидно, звать дружину на подмогу.
Илья приложил руку к бровям и огляделся. Двор князя русского пребывал в запустении, многие строения покосились, повсюду была грязь, ходили бродячие собаки. Но самое странное было не это. Самым странным, даже пугающим были шляющиеся повсюду половцы и развешанные на бельевых веревках белые плащи с красными крестами. Народ весь был какой-то злой, люди не носили нормальных причесок, а все почти поголовно брили головы и носили оседельцы. Никто не работал. На Илюхины шевелюру и бороду смотрели с неодобрением.
- Кацапня понаехала… - Бородищу себе какую москаль отрастил – Да… далеко им в еще до настоящей-то Европы… - слышалось из медленно собирающейся толпы.
- Кня-а-а-азь! – задрав голову, заревел Илья – Кня-а-а-азь! Красно Солнышко! Владимир Святич!
- Илюшенька? Ты? – донеслось из терема – Не шуми – сейчас спускаюсь!
Князь Владимир Красно Солнышко показался на крылечке терема. Выглядел князь по дурацки. Во-первых, князь был лыс и оселедец из трех-четырех волосин впечатления не производил. А во-вторых, побрив бороду, князь выставил на обозрение некоторое количество лишних подбородков.
- Илюшенька! Здравствуй родной! Как доехал? К нам надолго ли? По делу или как?
- Соловья-разбойника привез.
- А и где?
- К седлу приторочен. Я слышал ты награду за него обещал. А тому кто Соловья изничтожит обещал место почетное в своей дружине? Ну так вот он я , а вот Соловей!
- Прибил?! Намерть? – забеспокоился князь.
- Живой. Зубы только все выбиты.
- Ай-ай-ай! Как же так?! Все зубы… Ай-ай-ай… Разве можно так?
- Ну, ежели палицей попасть, как следует, то – можно.
- Ты, Илюшенька, личность темная, дремучая, настоящий политический момент совсем не понимаешь. Как же можно защитника отечества да палицей по зубам?! Он же ить всеж таки национальный герой!
- Кто герой ? – опешил Илья – Он же ведь бандит, душегуб, убийца!
- Ты, Илюша, совсем ничего не понимаешь! Он ведь на какой дороге сидел?! Он на дороге на Муром сидел! Он нас от москалей защищал, чтоб, значит москали к нам не лезли! Соловей это ж настоящий патриот! А ты его по зубам!
- Да вы ополоумели тут все что ли?! – заорал Илья – Он людей живьем жрал! Он и родственнички его! Малых детей и баб до смерти замучивал!
Князь схватился за илюхину рубашку, потянул Илью на себя, и резко поднявшись на цыпочки, жарко зашептал в ухо:
- Илюша, я тебя Христом-Богом прошу - не ори! Не привлекай внимания! Я тебе денег дам, только увези его подальше, аспида, и удави по-тихому. Мы потом ему памятник поставим как патриоту от москалей умученному и день его рождения государственным праздником сделаем.
Илья нагнулся и тяжело, из под бровей, посмотрел князю в глаза.
- Может его отпустить тогда? Раз патриот? Я прямо сейчас его и выпущу. Здесь. Вот его и награждай.
- Илюша, ну не обижайся ты на меня. Политика – штука тонкая. Тебе не понять! У нас тут новые свободные веяния и истинно-европейский дух. Понял меня? Только ты его все равно удави. Очень прошу. Ведь при такой коньюктуре он же запросто может князем стать вместо меня! Понимаешь ты? Князем!
- Понятно… Ладно. А почему муромчанам запрещено в дружину наниматься? Потому, что москали?
- Ну видишь, Илюша, и вовсе ты не глуп! Все-то ты понимаешь! У меня волхв придворный, Палий, говорит, что москали, если их на княжескую службу допускать они сюда азиатчину принесут и украдут наше исконное право на Русь и европейство. А ты, Илюша, самый что ни на есть – нерусский. Ты - фино-угр.
- Это какой я не русский?! Это я – нерусский?! – потерял контроль над голосом Илья – Я?! Это ради какого такого «европейства» можно меня – русского человека нерусским сделать? Кто тебя барана в короне защищать будет? Я вон ворота сломал и никто из дружины и не пришел до сих пор! Где Попович Лёшка? Добрыня где? Я тебя спрашиваю, княжеская морда! Данила Казарин где? Где Михаило Поток?
- Так ушли все. Разьехались! Попович из Ростова, он – москаль, к тому ж мы с православием сейчас не очень – не европейская религия. Мы больше к истокам. Вот волхва завели. Миссионер из Рима прибыл. Поток из Рязани, Казарин – вообще хазарской крови, а …
- А Добрыня запил? – неожиданно спокойно то ли спросил то ли отканстатировал факт Илья.
- Ну… да. Пришлось того. По несоответствию. А как ты догадался?
- Я бы на его месте тоже запил. Он же тебе как отец.
В этот момент Илью отвлекла какая-то возня за спиной. Повернувшись, он увидел целую толпу одетых в железо людей, а среди них давешнего оскорбленного дьяка и еще какую-то гнусную рожу в балахоне всю увешанную амулетами и оберегами. Из толпы вышел здоровяк в нерусском доспехе с красными крестами на плаще.
- Ви йесть извьестный террорист Ilya the Murometz разыскиваемый за геноцид украинского и половецкого народа и военные преступления? Ви йесть арестованы. Вас будут судить в Гааге.
- Русские мы! - попытался вмешаться князь.
- Украинского народа. - упрямо повторил здоровяк - Что значит "у самого края борьбы с москалями и имперским москализмом".
- Ну, коли так, то - ладно - пробормотал князь.
- Это что за прыщ вскочил? – повернулся Илья к князю – Откуда такая радость?
- Илюша! Ну, я ж предупреждал, чтоб ты не орал! Это наши друзья из Ордена Крестоносцев. Богатыри-то разбежались, ну я и разрешил им военную базу у нас организовать. Защита то нужна! Эх.. хотел я по-хорошему. Чтоб тихо все... Ты уж не обессудь.
- Они вас от москалей защищают. Так?
- Да.
- Значит Соловья мной недобитого они выпустят?
- Ой!
- Ну, ты подумай пока, что делать будешь. Пять минут у тебя есть. – сказал Илья доставая палицу и поворачиваясь лицом к крестоносцам. – Ну? Все собрались? А Горыныча с Кощеем тут случайно нет? Так чтоб потом не искать…
Скільки насправді завинили Україні Бабаков з Вексельбергом?
Олексій Дорошенко, ЕП, 16.10.2007, 21:59
За останні дев’ять (!) років п’ять облгазів, які нині належать російському олігарху Віктору Вексельбергу, витратили на модернізацію мереж близько 140 мільйонів гривень. Наразі держава і добровільні пожертвувачі викладуть на ліквідацію наслідків трагедії в Дніпропетровську набагато більшу суму. Людські ж життя в математику господарської недбалості вписати неможливо. Як і неможливо передбачити, де вибухне наступного разу.
Вибух житлового будинку в Дніпропетровську виявив ледь не найбільшу проблему національної енергобезпеки. Поки чиновники високого рангу і політики займалися виборами, навипередки коментували "віртуальні" борги російському "Газпрому", розбиралися, хто в нас найбільший газовий корупціонер і хто буде торгувати середньоазійським газом – сумнозвісна РосУкрЕнерго чи така сама Ітера, "мірялися" темпами помпування газу в підземні сховища, заслін на газорозподільчій станції в Дніпропетровську, яких по Україні десятки тисяч, потроху іржавів.
Чи стане вибух уроком для української влади? Навряд чи. Адже навіть за кілька днів після трагедії високопосадовці і політики більше зайняті пошуком "стрілочників", аніж системних прорахунків минулих років.
Андрій Клюєв розказує перед телекамерами про судові позови опосередкованому власнику облгазів Віктору Вексельбергу, які начебто має подавати Мінюст. Кому як не Андрію Петровичу, добре обізнаному в газових оборудках, знати, що нинішнє майно "Дніпрогазу" коштує 8,5 мільйонів гривень? Якщо ж Вексельберг вирішив би продати компанію (її ринкова вартість за оцінками експертів ледве дотягує до 15 мільйонів доларів), то цих грошей не вистачило б навіть на нові квартири для мешканців будинку.
Юлія Тимошенко полум’яно критикує державу, яка зберегла на облгазі трохи більше одного відсотка акцій. Але ж саме при Юлії Володимирівні як віце-прем’єрі колишній власник "Дніпрогазу" росіянин Олександр Бабаков через компанію VS Energy узгоджував умови "відкритих і прозорих конкурсів" і став власником енергоактивів. Представники "Газу України" розказують, що облгаз з початку року не має договору на обслуговування мереж. Але чому державні чиновники взагалі допустили таку ситуацію?
Нерозбірлива приватизація облгазів та її наслідки
У вибуху в Дніпропетровську є ще одна важлива деталь. Як би абсурдно це не звучало зараз, але "Дніпрогаз" - далеко не найгірше підприємство в галузі і має, принаймні за офіційною статистикою, гарні показники по інвестиціях в мережі, рівню заробітної плати та фінансових показниках. Як, до речі, і інші облгази, які наразі через компанії "КЕС-Холдинг" і "Газекс" контролює в Україні Віктор Вексельберг.
Освоєння капітальних вкладень облгазами "Газекса", тис. грн.
ВАТ "Дніпрогаз"
1999 - 2 047,0
2000 - 1 834,0
2001 - 3 437,0
2002 - 1 935,0
2003 - 1 123,0
2004 - 1 442,0
2005 - 1 446,0
2006 - 2 357,0
2007 - 1 080,0
ВАТ "Криворіжгаз"
1999 - 129,0
2000 - 209,0
2001 - 734,0
2002 - 995,0
2003 - 504,0
2004 - 631,0
2005 - 730,0
2006 - 445,0
2007 - 375,3
ВАТ "Донецькміськгаз"
1999 - 273,0
2000 - 162,0
2001 - 151,0
2002 - 518,0
2003 - 573,0
2004 - 58,0
2005 - 431,0
2006 - 175,0
2007 - 484,0
ВАТ "Харківгаз"
1999 - 0,0
2000 - 0,0
2001 - 7 029,0
2002 - 9 053,0
2003 - 16 676,0
2004 - 13 343,0
2005 - 18 323,0
2006 - 17 098,0
2007 - 15 005,0
ВАТ "Харківміськгаз"
1999 - 1 089,0
2000 - 444,0
2001 - 1 351,0
2002 - 2 591,0
2003 - 1 386,0
2004 - 2 853,0
2005 - 3 799,0
2006 - 2 708,0
2007 - 3 105,0
Дані Кабінету Міністрів
Виникає логічне запитання – якщо таку трагедію міг допустити далеко не найгірший власник облгазів, то як ідуть справи у інших чотирьох десятків підприємств? Насправді, бізнес Віктора Вексельберга на українських облгазах мало чим відрізняється від багатьох інших хазяїв.
В 1995-97 роках почалася перша велика скупка облгазів українськими бізнесменами. В цьому м’яко кажучи непрозорому процесі було закладено декілька мін уповільненої дії. Логічно було б, якби держава відразу заклала дієвий механізм контролю зі свого боку, наприклад, залишивши контрольні пакети акцій у себе в руках. Але на той момент нинішнього "Нафтогазу України" ще не існувало, а Фонд держмайна ефективним власником не був ніколи. Отже до наших часів дійшла система, коли державна компанія контролює ледве половину акціонерного капіталу облгазів.
Друга проблема – що власне купували приватні інвестори. На відміну від тих же обленерго, облгази не є власниками розподільних мереж, а тільки експлуатують їх на правах оренди. Облгази в чистому вигляді є звичайними диспетчерськими службами, позбавленими ліквідного майна. А отже їх важко розглядати як капіталізаційний бізнес, коли підприємець не сподівається на значні зиски, але може розраховувати на те, аби продати підприємство в майбутньому.
Третя і чи не найбільша проблема – фінансовий стан більшості облгазів. Власники так і не змогли ефективно вирішити боргові проблеми кінця 90-их років і налагодити дієвий механізм збору коштів від споживачів.
В таких умовах, господарі облгазів не мали іншого вибору як придумувати не надто чесні способи заробітку на своєму бізнесі. Ось основні з них:
- Використання облгазу для банкрутства інших промислових активів через схеми енергопостачання;
- Крадіжки природного газу в мережах, через фальшування норм внутрішніх втрат;
- Неплатежі постачальникам палива, відмивання коштів;
- "Освоєння" державних коштів на газифікацію населених пунктів через завищені кошториси, а подекуди і подвійне отримання грошей (взяли у держави – паралельно зібрали у населення).
Годі й говорити, що за таких "умов" ні про який розвиток бізнесу не йшлося. Автору цих рядків рік тому довелося спілкуватися з менеджером одного з облгазів, який пояснював схему роботи з хазяїном дуже просто. Існувала своєрідна абонплата – близько 2 мільйонів доларів на місяць. Інше власника не цікавило. З’являвся він або за грошима, або у випадку форс-мажорних обставин, коли потрібно було вирішити питання на "високому рівні" (податкова, "Нафтогаз", прокуратура) в Києві.
"Побічним ефектом" такого господарювання ставало явне нехтування внутрішніми проблемами підприємства – персонал скорочувався або йшов через низьку оплату праці, мережі особливо ніхто не розвивав. Навіть доволі відверто м’який державний норматив – 4% від балансової вартості мереж щорічно на їх модернізацію фактично не виконував жоден з облгазів.
Що робити зараз?
Попри всі негаразди, система облгазів залишається інвестиційно привабливою з декількох точок зору. По перше, це вирішення питання концесії газорозподільчих мереж, про яке активно говорять і в Секретаріаті, і в Кабміні.
Передача активів, які навіть за найскромнішими підрахунками коштують 9 мільярдів гривень, перетворить облгази з "пустишок" на справжній ліквідний бізнес.
По-друге, за кілька років ціни на природній газ в Україні, в тому числі і для домогосподарств, якщо не досягнуть європейського рівня, то принаймні дуже до них наблизяться. Вже зараз вітчизняні облгази починають відвідувати емісари великих європейських енергохолдингів, які всерйоз розглядають можливість приходу в цей бізнес в п’ятирічній перспективі. Про наміри північного сусіди "Газпрому" годі й говорити. За останній рік російська монополія аж занадто активно придивляється до цього сектору.
Звичайно від повторення катастроф ніхто не застрахований. Але немає сумнівів, що великі європейські компанії чи "Газпром", акції яких котуються на світових ринках, допустять такі аварії, які б серйозно вдарили по їх іміджу. На відміну від несистемних гравців.
З іншого боку, поки не прийшов стратегічний інвестор, державі нічого не залишається, як встановити дійсно дієвий контроль як за інвестиціями в розвиток мереж, так і за менеджментом підприємств, який їх експлуатує. Механізмами такої нової системи могли б стати:
- Встановлення спеціальної інвестиційної надбавки для облгазів за прикладом обленерго, та негайне розірвання договору концесії на використання мереж у разі неналежного їх експлуатування;
- Атестація інженерно-технічного складу облгазів державними органами;
- Регулярні перевірки стану мереж профільними відомствами. Контроль з боку прокуратури;
- Посилення кримінальної відповідальності керівництва облгазів.