Телки на дорогах или Что такое кризис и с чем его едят
27.01.2009 11:41 ___ Братья Капрановы, для УП
Стара історія про двох тьолок на джипі згадалася нам ще у грудні. Але газова істерія настільки засмітила усі інформаційні канали, що годі було писати про щось інше. Газ пустили, усім попустило, а тому дозволимо собі нагадати той класичний випадок.
Отже їде водій і бачить джип з відкритим капотом, а біля нього двоє істот у коротких спідницях, які відчайдушно зазирають у двигун, немовби щось там можуть зрозуміти. Хлопець молодий, тому кидається на допомогу.
Кілька спроб завести машину завершуються нічим, і перейнятливий шофер пропонує дотягнути дівчат до найближчої СТО на буксирі. Слава Богу, у багажнику є новенький трос, досить товстий, щоб витримати важкий джип. Їдуть помалу.
Перший квартал усе іде нормально, наш герой вже подумки отримує подяку від врятованих дівчат, але на світлофорі джип несподівано в’їздить йому у задній бампер. Стримуючи в горлі матюки, хлопець вистрибує з-за керма, біжить до джипа, рве на себе дверцята, щоб висловити все, що думає, і раптом бачить, що дівчата – обидві – сидять на задньому сидінні.
Німа сцена.
Ця історія згадалася нам у зв’язку із так званою кризою. Пробачте, що вживаємо це слово зайвий раз, але кажуть, що випробування нам посилає Господь, аби ми мали можливість зайвий раз замислитися та роззирнутися.
Отже давайте так і зробимо – у час кризи уважно оглянемо і оцінимо ситуацію в якій живемо.
Залишимо поки поза увагою безумних тьолок на джипах, які заполонили наші дороги у часи "добробуту" і стали його символом. Про цих істот – трохи згодом.
І на курс в обміннику теж не зважатимемо. Бо якщо національну валюту продають та купують на кожному перехресті, курс завжди диктуватимуть у теленовинах та у чергах, а не на біржі.
Глянемо на нашу державу, як на організатора і регулятора національної економіки. Саме ці її функції, як твердять, повинні допомогти нам пережити світову кризу.
Що ми з вами побачимо крізь газовий туман? Хіба що офірного цапа на прізвище Стельмах і біг-борди УНП з штрих-кодом 482 та закликом купувати українське.
Ці дві теми повністю вичерпують антикризові рецепти в інформаційному просторі.
Твердять, що коли сто разів сказати "халва", в роті солодше не стане. А якщо тисячу разів всім разом сказати "криза"? Ми її викличемо чи навпаки, відлякаємо?
Відповідь знають хіба що переможці "Битви екстрасенсів". Прості ж люди хочуть почути відповідь на такі самі прості запитання. Як то:
* Чому криза десь там в Америці, а падає наша гривня?
* Чому коли гривня зміцнювалася (як влітку), ціни зростали, а тепер, коли гривня падає, ціни знов-таки ростуть?
* І нарешті, чому ніхто з політиків досі не пояснив зрозумілими словами – звідки в Україні взялася криза і що взагалі відбувається?
Будь-який лікар скаже вам, що перш ніж хворобу лікувати, треба поставити діагноз. І будь-який інженер підтвердить, що поламку спочатку шукають, а тоді вже лагодять. Чому ж керівництво країни робить зовсім інакше? Чому політики приймають антикризовий пакет законів, так і не пояснивши нам і собі, що таке криза і де її причини?
І от тепер для відповіді на ці "чому?" повернімося до тьолок у джипі.
Уявіть собі, що ви сидите за кермом, а на жорсткому буксирі вас тягне всюдихід. Скажіть, чи обов’язково бути чемпіоном Формули-1, щоб впоратися з керуванням?
Отож бо й воно.
Протягом останніх п’яти років нашу економіку тягнуть на буксирі, і буксир цей зветься "світові ціни на метал". Ми дивуємося: 2004-го року мільйон людей стоїть на Майдані, а економіка зростає. Вибори ідуть за виборами, а ВВП лізе вгору – що воно таке?
Секрет простий – ми їдемо не самі. Нас везе потужний всюдихід. Скажіть, чи важко керувати українською економікою, коли ціни на метал зростають на 30% за рік? Яка різниця – Тимошенко ти чи Янукович?
Можна відпустити кермо, закинути ногу на ногу, можна посміхатися своїм прихильникам, махати ручкою та кидати дрібні монети у відкрите вікно. В таких умовах навіть з нас із вами вийшли б пристойні міністри. А що, робота не складна – сиди собі, діли гроші та слідкуй, щоб конкуренти не поцупили портфеля.
Наша влада так і робила. Вони навіть на заднє сидіння пересіли, щоб краще бачити свій народ. І тут – світлофор! Хто б міг подумати?!
Біда не в тому, що українська влада не була готова до кризи. Біда в тому, що у нас не було та і зараз не існує жодної влади – звичайно, якщо не називати цим словом банду, як просто забирає у нас гроші і ділить їх поміж собою. Бо влада за самим своїм визначенням повинна вміти, або хоча б намагатися керувати країною.
Але ми – люди прості, тому не можемо взяти і розігнати цю банду. Ми вимушені їх слухати. Тому оскільки запропоновані політиками рецепти виживання у кризі обмежилися закликом УНП, ми вирішили послухатися пана Костенка та вирушили до супермаркетів по українські товари. Сходіть і ви, перевірте наші висновки.
А заразом спробуйте купити, наприклад, українського мила чи миючого засобу. Гадаєте, в Україні не виробляють мила? Скільки завгодно. Можемо назвати вами мінімум трьом великих виробників, але ви не знайдете їхньої продукції у гіпермаркетах. Доступ до торгових полиць мають тільки світові бренди, а більшість з них – перевірте самі – має штрих-код 460 або 590. А це зовсім не 482, який намальований на біг-бордах.
Те саме стосується молокопродуктів, зокрема йогуртів. Ви не повірите – країна, яка має постійні експортні молочні війни з Росією - згадайте нещодавню заборону українського молока російською СЕС, на своїх внутрішніх прилавках продає йогурти тільки з кодом 460.
А посуд? Де, скажіть, будь ласка, подівся український посуд? Як так вийшло, що його витіснили імпортні конкуренти?
Спробуйте оцінити справжні масштаби імпорту на прилавках наших супермаркетів – у вас волосся стане дибки.
Про книжки навіть говорити не будемо. Хоча чому ні – давайте про книжки!
Усім відомо, що 85% книжок ми завозимо з Росії. Є різні оцінки такої ситуації, але є і закон. А закон говорить, що коли зростання імпорту завдає шкоди національному виробнику, Мінекономіки має розслідувати таку ситуацію і вжити відповідних заходів. Зверніть увагу – не огульно заборонити, а розслідувати.
Нам вдалося добути офіційну митну статистику, яка свідчить – за останні три роки імпорт книжок до України зріс на 50%, а виробництво власних – лише на 4%. Це нормально? Ні. Абсолютно прозора ситуація. А отже відповідно до закону наше видавництва склало листа Мінекономіки, долучило документи і уклінно попросило – розслідуйте, будь ласка цей випадок.
Скажете, наївно? Може, й так. Але законно. І Мінекономіки роздивилося звернення нашого видавництва та надіслало відповідь.
А тепер тримайтеся за щось. Бо Мінекономіки відмовилося розслідувати зростання імпорту книжок, повідомивши нам про такі причини свого рішення:
По-перше, НАШЕ ВИДАВНИЦТВО НЕ Є НАЦІОНАЛЬНИМ ВИРОБНИКОМ.
По-друге, МИТНА СТАТИСТИКА НЕ Є ДОКАЗОМ ЗРОСТАННЯ ІМПОРТУ.
Ну і по-третє, МИ НЕ НАДАЛИ ДОСТАТНІХ ДОКАЗІВ, ЩО РОСІЙСЬКІ КНИЖКИ Є ІДЕНТИЧНИМИ УКРАЇНСЬКИМ І КОНКУРУЮТЬ З НИМИ.
Усе це підтверджено підписом ЗАСТУПНИКА МІНІСТРА ЕКОНОМІКИ такої собі Н.Є. Бойцун!
Спробуйте перечитати попередні абзаци ще раз для повного задоволення.
Як оцінити такий лист? Першим порухом було – телефонувати 03 і викликати психіатричну бригаду. Але ж от біда, медиків не пропустять до Мінекономіки – там охорона сувора, певно, має досвід. Ми поцікавилися порядком призначення примусової психіатричної експертизи для держслужбовців – немає такого порядку.
Хтось скаже – заступник міністр не винна, адже вона швидше за все не читала те, що підготували її підлеглі. Гаразд, погодимося ми, але тоді треба дві бригади: одну для того, хто цей лист писав насправді, а другу для того, хто підписує подібну ахінею, не читаючи.
Ми набрали у пошуковій системі прізвище "Бойцун" і швидко з’ясували, що Наталя Бойцун призначена на посаду Януковичем (хто б міг подумати?), вона є автором посібника з міжнародних фінансів і доктором наук.
Доктор наук, як мінімум, повинен вміти читати. То чому ж шановна пані Наталя не застосувала це своє вміння перед тим, як ставити свій підпис? А може ви хочете сказати, що доктор наук свідомо вважає, що митна статистика не є доказом? Чи що російські книжки зовсім не схожі на українські і не конкурують?
Не читала вона того листа! Точно, не читала! Цікаво лишень, чи читала вона посібник з міжнародних фінансів, автором якого значиться – але тут не про це.
Висновок напрошується сам собою: відмова у захисті національному виробнику – свідоме політичне рішення. А те, що його обгорнули цього разу у настільки ідіотський лист – випадковість, надто вже незначущим видалося питання, от і написали казна-що.
Ні, не подумайте, що ми образилися, бо як можна ображатися на людей, які не читають те, що пишуть? Ми поцікавилися у знайомих і з’ясували, що це звичайна практика.
Наш товариш з Асоціації виробників профілю для пластикових вікон розповів, що вже котрий рік веде боротьбу проти контрабанди польського та турецького профілів, і теж не може переконати уряд у необхідності захисту національного виробника.
Інший приклад. Нещодавно в аптеках продавалося українське активоване вугілля "Карболонґ". А потім воно з прилавків зникло і залишилося тільки імпортне.
Наші дружини вирішили з’ясувати, де ділося українське, бо воно дешевше і краще. Добилися до виробника і знаєте, що почули у відповідь? "Більше не випускаємо". Причина – імпортні ліки вигідніше продавати аптекам, бо вони дорожчі і дають більше заробітку.
Гадаємо, ви й самі можете додати подібних прикладів з життя національного виробника, поспілкувавшись зі своїми друзями. Більш-менш захищеними виглядають тільки ті галузі, які мають представництво у парламенті та у списках журналу Форбс – автомобільна, кондитерська, металургійна, алкогольно-пивна і т. ін. (ви знаєте ці прізвища).
Чуємо вже як застукали клавіші комп’ютерів, як зарясніли коменти посиланнями на СОТ. Однак до СОТ ми вступили зовсім нещодавно, і йдеться зовсім не про те, що держава через це припинила захищати нашого виробника. Йдеться про те, що вона не цікавилася ним ніколи.
Отже економічна структура нашої держави напередодні кризи виглядала приблизно так: металурги експортують метал, імпортери на цю валюту завозять імпортні продукти для населення, а держава першим забезпечує ціни на газ, другим – канали перемитництва (контрабанди).
Ну а власне населенню (не плутати з народом) кидає на різницю копієчку, щоб не надто бунтувалися і вдячно голосували. Схоже?
Подібна структура не зовсім відповідає Конституції, але повністю відображає дійсність. А отже причина та наслідки кризи стають простими і зрозумілими. І відповіді на прості запитання простих людей з’являються самі собою.
Причина кризи не в тому, що десь там у Америці буцімто випускали якісь деривативи.
Вся справа у тому, що у нас, в Україні, багаторічними зусиллями влади зменшено присутність національного виробника на ринку, а деякі галузі виробництва ліквідовано зовсім. Без будь-якого СОТ, а тільки за сприяння рідного уряду незалежно від персонального складу.
Причина кризи в тому, що вся наша економіка поставлена у критичну залежність від імпорту, і саме тому заокеанські цінні папери завалили весь бюджет незалежної України.
Тепер ви розумієте, чому можновладці не поспішають пояснювати народу причин української кризи? Бо з їхніх вуст це звучало б, як явка з повинною.
Але найцікавіше – це спробувати зрозуміти, навіщо вони це роблять.
Закрадається підозра, (ґрунтована, звичайно, виключно на оцінкових судженнях) що наша влада кревно зацікавлена у існуванні каналів перемитництва (контрабанди), що вона має свою копійку з цих операцій.
І в першу чергу ця підозра стосується міністерство економіки. Адже насправді саме воно створене саме для того, щоб регулювати внутрішній ринок, а насправді лобіює імпорт.
Бо яка їм, скажіть, користь з національного виробника? Тільки клопіт. А з перемитника ідуть реальні гроші в кишеню. Як то кажуть, відчуйте різницю.
Однак якщо абстрагуватися від відвертого криміналу, виходить, що саме безумні тьолки на джипах можуть слугувати узагальненим портретом нашої влади: заступників міністра, міністрів, голів держкомітетів та інших, незалежно від статі.
Ми навмисне застосовуємо термін "тьолка", а не питоме українське "телиця", і не дай боже не "дівчина" чи "жінка", адже жаргонне "тьолка" – це передусім визначення соціальної позиції, особистих прагнень і місця у суспільстві.
Наші керівники дивляться телевізор не для того, щоб довідатися новини, а для того, щоб помилувати на себе – точно так тьолки використовують дзеркало заднього огляду своїх джипів. Мобільник в одній руці, цигарка в іншій – бачили таких? Де у машини знаходиться кермо та гальма, наша влада навіть не підозрює, бо сидить на задньому сидінні.
І на то нема ради, як кажуть на заході України. Можна організувати ще двійко виборів, можна апелювати до сумління, розуму, патріотизму… Спробуйте переконати у чомусь тьолку на джипі. Якщо вдасться – телефонуйте нам, будемо коригувати картину світу.
Отже з кризи треба вибиратися самотужки. Без допомоги держави. А хто б сумнівався? Наша перевага у тому, що нас багато, і нас… Пам’ятаєте лічилочку часів Помаранчевої революції?
Не претендуючи на якісь там економічні відкриття, поділимося своїми особистими висновками – що робити всім нам, аби захиститися від кризи. Бо здається кожен окремо цього разу захиститися навряд чи зможе.
1. Купуймо українське. Тільки не думайте, що ми агітуємо за УНП – випало прочитати їхні пропозиції щодо антикризових заходів, звичайнісінька політична еклектика.
Але думка про магічний код 482 виглядає вірною. Давайте дивитися на штрих-код, коли купуємо товари, тим більше, що зараз саме вітчизняна продукція коштуватиме дешевше з суто курсових причин.
Магазинний патріотизм – не міфічна підтримка національного виробника (читай – олігарха). Купуючи українське ви перш за все фінансуєте пенсію своїм батькам чи дідам, а також виплати з безробіття друзям та товаришам.
2. Не звертайте уваги на курс валют, якщо не працюєте валютним брокером. Інфляція і курсова різниця – це зовсім не тотожні речі.
Влітку страждали ті, хто тримався долара, бо для них ціни росли більше. Восени ті, хто орієнтувався на гривню, бо зростав долар. А ті, хто влітку панічно скидав долари, а восени не менш панічно купував – постраждали двічі.
Зупинивши істерику біля обмінників, ми не тільки себе поважатимемо, але й повернемо курсу гривні економічний, а не психологічний сенс.
3. Дивіться українське телебачення і слухайте українське радіо, читайте українські газети – не ті, що передруковують московські статті, а ті, що платять гонорари українським журналістам, нашим колегам і друзям.
Давайте фінансувати зарплатню одне одному – це надійніше, ніж чекати милості від МВФ.
4. І головне – давайте говорити одне одному правду. Бо поки ми будемо робити вигляд, що існує правосуддя, в кабінетах у суддів будуть знаходити мільйони, а у багажниках – трупи.
Поки говоритимемо одне одному, що прокуратура контролює законність, вона спокійно займатиметься рекетом. Поки вважатимемо, що міліція охороняє нас, вона спокійно охоронятиме ЇХ. Поки сподіватимемося на уряд, отримуватимемо дулю в кишеню.
Запропоновані висновки не містять жодної романтики – суцільний побутовий прагматизм. Але такий прагматизм дозволить всім нам вижити у відчепленій від міжнародного буксира країні, де влада давно пересіла на заднє сидіння, а важелі державного управління заіржавіли, бо ними зроду ніхто не користувався.
Давайте будемо прагматиками, але не кожен окремо, а усі разом. Назвемо це ідеологією КОЛЕКТИВНОГО ПРАГМАТИЗМУ і будемо розвивати спільними зусиллями. До речі, колективний прагматизм інакше можна назвати також патріотизмом, чи не так? І виглядає він кращим за прагматизм особистий, тому що останній відгонює егоїзмом.
Отже, давайте спробуємо разом вибиратися з кризи за допомогою колективного прагматизму. А тьолки на джипах хай їдуть своєю дорогою. Без них, здається, ми проживемо, так само, як і вони без нас.
You must be registered for see links
