Интересные статьи из интернета.

[valery_ua]

Ответ: Интересные статьи из интернета.

Вадим Колесниченко: «Северодонецк - «последний звонок» государству, которое завтра может исчезнуть с карты Земли!»

1 марта, в субботу, в 12 часов по киевскому времени, в Северодонецке начнет работу Второй всеукраинский съезд депутатов местных советов всех уровней. Секретарь оргкомитета форума Вадим Колесниченко утверждает, что кворум будет велик: уже сегодня зарегистрировано более 2,5 тыс. делегатов.

Вадим Васильевич, мне, «пересічному», почему-то сдается, что подобные мероприятия возникают, как только в стране набирают новой силы евроустремления...

А меня тихо радуют и тихо смешат заявления Ярослава Кендзьора или Бориса Тарасюка о том, что все мы должны быть привлечены к уголовной ответственности за сепаратизм. Хотя люди всего лишь пытаются собраться и определить способы и методы в борьбе за отставивание своих гуманитарных прав. Поскольку государство объясняет им, что они «пятая колонна» и «наследники оккупантов». Что тема языка, Голодомора, музеев советской окупации - это звенья одной цепи, которой выстраивают стену между Украиной и Россией. Из нас формируют новую панукраинскую нацию, но этот номер не пройдет. Люди просят одного: «Дайте нам возможность реализовать гарантированные Конституцией права!». А государство: «Извините! Вы - украинцы, вы обязаны знать украинский язык!» Не возражаем, но не уничтожайте русских!

А что, так-таки уничтожают?
Смотрим статистику: за 16 лет независимости принято более 43-з законов, исключающих русский язык из оборота. Если в 91-м на русском обучалось 3,4 млн. школьников, то сегодня их чуть больше 400 тыс. Для этого мы и собираем съезд - чтобы привлечь внимание: в стране очень плохо с правами людей. И уже не будет разговоров о «внешнем векторе», у нас начнутся серьезные проблемы внутри. Потому что мы не согласны с такой политикой этноцида русскоговорящих. Можно сказать, что это «последний звонок» государству, которое должно задуматься: или оно существует, или завтра может исчезнуть с карты Земли.
Ну, с политической карты.
Что-то я нигде не видел целящегося в меня за разговор на русском «злобного бендеровца». В любом уголке Украины я могу купить газету на русском. Попробуйте купить что-то на украинском в Севастополе!
Что касается печатной продукции - это дело субъектов предпринимательской деятельности, а не политика государства.
Кто запрещает государству печать газеты на украинском? Да хоть тысячу! Но оно не хочет вкладывать ни копейки денег в развитие украинского языка, но уничтожает русскую культуру, рассчитывая, что на ее место должны прийти украинский язык и культура.

А как насчет насильственной русификации, которую пережила Украина?
С 91-го мы - независимое государство.
Ага! И вы считаете, что независимое государство может существовать без государственного языка?

Продолжу вашу логику: давайте расстреляем 7 млн. этнических русских!

Да не надо никого расстреливать! Я говорю лишь об искусственности проблемы. Когда в Москве Ющенко говорит Путину об уничтожении фондов единственной украинской библиотеки в Москве (а сколько, кстати, миллионов украинцев в России?), то российский президент в ответ «кроет» Русским центром во Львове, который «регулярно подвергается нападкам». Хотя любой «пересічний» львовянин скажет вам: «Да, на них там «нападают» регулярно. Как только московские деньги кончаются!»

Я вам привел цифру в 43 закона. Что нужно, чтобы человек знал и любил свой язык и не беспокоился о своем будущем? Он должен гарантированно получить работу, иметь продвижение по службе (в том числе и по государственной), расти в науке, культуре, искусстве. А сегодня в высшей школе ты учиться на русском не сможешь!

Сможешь!

Кандидатскую, докторскую защитить не сможешь!

Если не в состоянии выучить родственный славянский язык, то какой ты ученый?

А почему я, имея родной язык русский, должен еще что-то учить?!

Не учите! Но без государственного языка не надейтесь продвинуться по государственной службе!

Стоп-стоп! А где же мои права? Я строил это государство, я голосовал за независимость! Без многоязычия Украина исчезнет! Мы себя обедняем. Мы богаче России: она имеет один язык, а мы имеем два! Да не запрещайте вы нам использовать родной язык!

Да кто запрещает-то? Да попробуйте запретить в том же Северодонецке преподавать на русском в школе!

За 16 лет закрыто 3 тыс. школ. Сегодня 7 областей Западной Украины не имеют ни одной школы с русским языком обучения. Приказ министра образования: дети будут сдавать тесты исключительно на украинском. (Если б не волна народного сопротивления, так бы с этим и остались. Пока сделали исключение - на два года переходный период, но потом тесты исключительно на украинском). Это к чему сигнал? Сигнал очень простой: «Уважаемые родители! Нет смысла в обучении ваших детей на вашем родном языке, на вашей «собачій мові»! На госслужбу не пойдешь, в «органы» не пойдешь, в науку, культуру, искусство не пойдешь! Потому, что твой язык - язык иностранного государства, язык «пятой колонны» - в этом государстве никому будет не нужен».

И я, как отец своего ребенка, должен задуматься: или защищать его права, или, понимая, что у ребенка не будет будущего, сказать: «Знаешь что! Давай-ка будем плевать на могилы наших предков, плевать на наш родной язык, плевать на нашу историю, чтобы ты имел сытную похлебку, чтобы ты был обласкан на Банковой! Давай-ка, учи ты иностранный для тебя украинский!»

?

Ну, не иностранный, государственный. Но разве так мы патриота воспитаем?

Но вы же сами говорите, что многоязычие - наше богатство. Что плохого в том, что ваш ребенок выучит украинский - второй язык?

А он не будет учить русский!

Да кто ж ему запретит?

Приказ минобразования! Я ж уже сказал: ты «пойдешь в жизни» только при наличии знания одного языка - государственного. Вам не кажется смешным: в Севастополе группа любителей русского языка и культуры хотят создать свою организацию; пишут устав, естественно, на русском, потому что русскую культуру хотят исследовать; обращаются в Управление юстиции, а им говорят: «Звиняйте! Будь ласка, на державній мові!»

Ох уж мне эти «любители-исследователи» под прикрытием... В Украине десятки этносов, но никто почему-то не вопит об «утеснении»...

А это касается не только этнических русских. Я могу привести пример, как в Черновицкой области закрыли 7 румынских школ. В пяти районах главы администраций (где 90% - румыноязычные) не знают румынского языка. Это как оскорбление местному населению. Этот факт мне сообщили представители румынских правозащитных организаций. К сожалению, мы с ними встретились в Брюсселе, а не в Украине. Это говорит о том, как мы разобщены. Вот для того, чтобы объединиться, и нужен съезд.

Кто на него приглашен из-за рубежа?

Мы разослали приглашения во все дипломатические миссии, международные правозащитные организации.

А мэр Лужков?

Я сказал: если он изъявит желание - никто возражать не будет. Если пожелает мэр Нью-Йорка - с удовольствием!

Жириновский?

Ну, у них там выборы будут 2-го марта - им будет не до этого. Нам, в первую очередь, нужны международные правозащитные организации. Европейский Союз, поскольку, как вы говорите, мы стремимся в Европу. Пожалуйста! И будет очень интересно, если европейские институции не отреагирую на то, что происходит в Украине. А то у нас за границей говорится одно, а внутри делается - другое. Точно так же поступал Сомоса или Пол Пот.

Эк вы хватили!

Знаете, все начинается с малого. Когда фашисты приходили к власти, тоже вначале все было неоднозначно. Но когда схватились за голову - некого было спасать - все уже были в концлагерях.

Ага. Можно так же вспомнить, как Гитлер «защищал права немецкоязычных в Судетах», что закончилось порабощением Чехословакии...

Прекрасный пример! Так вот: чтобы никому не давать в руки такой «инструмент» - мы хотим себя сами защитить.

А государство, думаете, защищаться не будет?

Уже! На второй день после объявления повестки дня съезда начались письменные допросы! Я вам сейчас их не найду, но скажу лишь: уместились на одном листе, где две третьих объема - по поводу государственного переворота и государственной измены.

Да кто спрашивал-то?

СБУ! Были опрошены все члены инициативной группы. Не опросили только меня, потому, что я депутат и пользуюсь статусом депутатской неприкосновенности.

Какое количество делегатов ожидается?

Уже вышли за 2,5 тыс. Со всей, заметьте, Украины. Было огромное количество жалоб от людей, которые хотели попасть на съезд и не попадали. Пришлось пересмотреть формат и изменить квоты, чтобы были представители не только областей и крупных городов. Хотя бы один человек от сельсовета, но должен присутствовать. Там, где у нас в советах большинство, разделяющее идеи съезда делегаты направляются решениями сессии. Где другие взгляды и не могут сессию провести - направляются решением собраний фракций.

Повестка дня?

Главный вопрос съезда, который принципиально назван гуманитарным - об общественно-политической ситуации в стране и мерах по защите конституционных прав граждан. В рамках этого вопроса будет заслушано 5 сообщений о нарушениях прав местного и регионального самоуправления (в частности, что уже 10 лет не имплементирована Хартия местного самоуправления).

Второй - о системных нарушениях прав русскоговорящих граждан Украины. В этой части мы, безусловно, будем привлекать мировое сообщество.

Третий - о фальсификациях и пересмотре исторического прошлого Украины. Это создание НОВЫХ (выделено мной - Авт.) мифологем о месте Украины во Второй мировой. В этом же контексте - вопрос о незаконных указах Президента, вмешивающегося в компетенцию местного управления касательно переименования улиц, сноса памятников, создании музеев советской оккупации.

Четвертый - о внеблоковом статусе, провозглашенном при создании Украины, и отношении к НАТО (то, о чем мы говорили в первой части интервью).

Пятый - о роли и месте канонической православной церкви в жизни нашего общества. Мы не согласны с диким вмешательством государства в жизнь церкви, не согласны с насильственными действиями по созданию так называемой Единой поместной церкви.

И где здесь, скажите, проблемы для государственной безопасности? Продолжающиеся разговоры о «сепаратизме» говорят о том, что власть боится этого съезда, она пытается ошельмовать и очернить его.

С Ледовым дворцом проблем не будет?

Нам только нужно будет, в случае необходимости, обеспечить синхронный перевод.

С какого? С русского на украинский?

Нет, на английский, французский, немецкий. Мы ж к европейскому сообществу обращаемся! Съезд не определяет рабочий язык (в отличие от наших «оранжевых» оппонентов, мы не ставим ограничения в языке, если люди хотят выступать на украинском, они будут на нем выступать).

А это правда, что то ли Партия регионов, то ли Виктор Янукович выделили на ремонт Ледового дворца $1 млн.?

Я не могу этот вопрос даже прокомментировать. Потому что данное мероприятие проводится на основании заявления 150-и депутатов Верховной Рады, которые попросили - в соответствии с законом о статусе народного депутата - предоставить помещение для встречи с избирателями и проведения приема избирателей. В таком случае помещение предоставляется бесплатно. И второе: съезд проводит не Партия регионов! Это инициатива депутатов местных советов всех уровней.

You must be registered for see links

 

[bsv]

Ответ: Интересные статьи из интернета.

Кравчук считает, что Яценюк опозорился на весь мир

You must be registered for see links

Леонид Кравчук считает, что разногласия между ветвями власти должны решаться кулуарно, а не публично. «Я вам скажу: когда Иван Плющ был Председателем Верховной Рады, я - Президентом, а Леонид Кучма - премьером, в моем кабинете стены содрогались от споров. Но кто-нибудь сейчас знает об этом? Нет! Мы добивались все-таки согласованной позиции, как того и требует политическая культура и демократия, поскольку демократия не предполагает вседозволенности и пренебрежения законами и Конституцией», - заявил политик в интервью «Фактам».

Леонид Кравчук считает, что нынешняя власть делает все, чтобы у нее не было авторитета: «Ющенко и Тимошенко понимают, что они уже давно разошлись во взглядах на многие принципиальные вещи. А народу об этом сказать не могут. Потому что... стыдно. Понимаете, всегда в таких вопросах кто-то должен быть умнее или старше. По логике, это должен быть Президент. Но для этого Президент должен принять два условия, две принципиальные позиции. Первая - не выносить сор из избы... Далее. Не поручать НИКОМУ высказываться за себя. При всем моем уважении к Виктору Балоге не может он по статусу, по Конституции ни единой секунды выполнять полномочия главы государства. Посмотрите Основной Закон!

Вспомните ситуацию с ликвидацией ГАИ два года назад, а недавно - с увольнением начальника Госавтоинспекции. Не должен - и не может! - Президент публично, перед народом, перед миром опускаться до уровня освобождения с работы милицейского клерка, которого он не назначал. Не может! Это первое.

Второе: не может Председатель Верховной Рады публично жаловаться, что ему показали средний палец. Не может! Потому что всему миру он рассказал, что его не уважают. Не показывают тому, кто не будет жаловаться, а примет меры.

Для меня очевидно: борьба за власть поставила власть в очень сложную ситуацию», передает «УНИАН».

 

[Radianta]

Ответ: Интересные статьи из интернета.

You must be registered for see links

Янукович заставит Тимошенко с ним считаться
Оппозиционное правительство постепенно набирает обороты. Об этом на пресс-конференции в пятницу заявил лидер Партии регионов Виктор Янукович, передает корреспондент ForUm’а.

«Мы все больше заставляем сегодня правительство Тимошенко с этим считаться», - сказал он.

Янукович проинформировал, что оппозиционное правительство принимает протокольные решение по тем или иным вопросам и рассылает их всем ветвям власти.

Лидер ПР проинформировал, что в этих решениях его политсила предлагает механизмы реализации тех или иных идей. Экс-премьер-министр отметил, что власть должна быть заинтересованной в мощной оппозиции. «Если оппозиция будет мощной, она будет влиять на действия власти, и власть будет учитывать точку зрения оппозиции или, условно говоря, точку зрения половины общества», - объяснил Янукович.

Он подчеркнул, что пока что у украинской экономики «есть запас мощности и нет ее обвала». «За это нужно благодарить Бога, что мы еще держимся», - добавил нардеп.

Лидер ПР отметил, что политсилы представленные в парламенте должны найти консенсус.

 

[Santolege]

Ответ: Интересные статьи из интернета.

You must be registered for see links

Чи залишиться Закарпаття в складі України!?
Росія попереджає, що знайде своє Косово на пострадянському просторі: серед них Абхазія, Закарпаття, Придністровя, Крим та Південна Осетія

Росія попереджає, що знайде своє Косово на пострадянському просторі: серед них Абхазія, Закарпаття, Придністровя, Крим та Південна Осетія

"У своїй заяві ми чітко й однозначно говоримо про це, і ми вважаємо, що Росія зобов’язана переглянути своє відношення до так званих невизнаних територій на пострадянському просторі, що входить у природні національні інтереси нашої країни", - підкреслив Миронов.

Ради обох палат Федеральних Зборів РФ погодили заяву по Косово, що буде обнародувана найближчим часом, заявив спікер Ради Федерації Сергій Миронов.

"Ми оголосимо офіційну заяву Рад Держдуми і Ради Федерації, де йтиметься про те, що одностороннє оголошення незалежності Косова - це попрання норм міжнародного права", - сказав Миронов, додавши, що при цьому "фактично повністю відкинуті всі принципи ООН".

Він переконаний, що вже дуже незабаром "ми побачимо процеси самовикриття того, що накоїли США і деякі країни НАТО, і насамперед, самі лідери Приштини", повідомляє "Інтерфакс-Україна".

За його словами, проголошення незалежності Косова - це створення міжнародного прецеденту.

"У своїй заяві ми чітко й однозначно говоримо про це, і ми вважаємо, що Росія зобов’язана переглянути своє відношення до так званих невизнаних територій на пострадянському просторі, що входить у природні національні інтереси нашої країни", - підкреслив Миронов.

"Я абсолютно упевнений, що вчорашнє рішення Приштини, і якщо цього тижня піде доміношне визнання цієї країни, то ми побачимо нові територіальні конфлікти, і роздуються жаринки старих конфліктів у самих різних точках нашої планети, і процес цей буде необоротним. І ми про це попереджали", - сказав Миронов.

За його словами, заява обох палат має на меті ще раз звернути увагу "організаторів" проголошення так званої "незалежності" Косова на наслідки цього рішення.

"Нехай вони кусають собі лікті, тому що саме вони несуть особисту, персональну відповідальність за наслідки цього кроку", - заявив Миронов.

You must be registered for see links

***

РУСИНСЬКА ПРАВДА для Закарпаття?
Із часу ухвалення Закарпатською обласною радою рішення про визнання русинів окремою національністю, минув майже рік, і цей час показав, що порушене несподівано для багатьох питання має аж ніяк не містечковий масштаб. У Києві вже відбулося кілька "русинських" круглих столів та прес-конференцій. Можливість визнання русинів на офіційному рівні та наслідки цього жваво обговорюють у сусідніх із Закарпаттям регіонах, а найзапекліші дискусії ведуться на інтернет-форумах.

Із часу ухвалення Закарпатською обласною радою рішення про визнання русинів окремою національністю, минув майже рік, і цей час показав, що порушене несподівано для багатьох питання має аж ніяк не містечковий масштаб. У Києві вже відбулося кілька "русинських" круглих столів та прес-конференцій. Можливість визнання русинів на офіційному рівні та наслідки цього жваво обговорюють у сусідніх із Закарпаттям регіонах, а найзапекліші дискусії ведуться на інтернет-форумах.

Русинські організації (яких на Закарпатті налічується близько двадцяти), відчувши себе на гребені хвилі, періодично підливають оливи у вогонь гучними заявами. Остання належить Асоціації "Сойм подкарпатских русинов", яка перед Новим роком розповсюдила декларацію з вимогою створити на Закарпатті "самоуправляемую административно-национальную территорию под международным контролем".
Русинське питання підтвердило відому істину — щоб розбурхати суспільство й поділити його на протилежні табори, достатньо необережного руху в такій делікатній справі, як національна ідентифікація.

"Спеціальна й самоврядна, але в складі України"

Уперше в новітній історії на Закарпатті активно заговорили про русинство з розпадом Радянського Союзу. Тоді ж рух за окремішність чи бодай особливий статус області досяг свого апогею. У грудні 1991 р., під час республіканського референдуму про незалежність України, обласна рада, що не дуже сприймала перспективи утворення нової держави, ініціювала на русинській хвилі обласний референдум про автономію Закарпаття. В останній момент тодішній голова Верховної Ради Л.Кравчук переконав обласних депутатів замінити слово "автономія" на малозрозуміле формулювання "спеціальна самоврядна територія в складі України". За такий статус області проголосувало 78 відсотків закарпатців, однак його так і не було введено в дію де-юре (напевно, ніхто до пуття не міг пояснити, що конкретно означає ця спеціальна самоврядна територія).
Після сплеску активності на початку 90-х русинський рух пішов на спад і роз­вивався доволі мляво. Було, щоправда, створено кілька русинських культурних товариств і навіть "Временное правительство Подкарпатской Руси", яке час від часу нагадувало про себе заявами про необхідність виходу області зі складу України. Офіційний Київ у відповідь зберігав незворушне мовчання, натомість місцеві націонал-патріоти не втомлювалися повторювати, що русинство інспірується спецслужбами іноземних держав, які прагнуть розділити Україну (насамперед називали Москву і Будапешт), а також є провокативною спробою вдовольнити хворобливі амбіції одного канадського вченого (мається на увазі професор-україніст Торонтського університету Павло Роберт Магочі, чиє прізвище часто вживають у контексті співпраці зі спецслужбою соціалістичної Чехословаччини). Політично активна українська інтелігенція краю, насамперед учені та письменники, переконували, що зі зміцненням України як незалежної держави русинство вичерпає себе й поступово зійде нанівець. Однак цього, принаймні поки, не сталося. Хоче того хтось чи ні, а на сьогодні певна частина закарпатців ідентифікує себе русинами абсолютно незалежно від діяльності іноземних спецслужб чи чиїхось хворобливих амбіцій. Під час всеукраїнського перепису населення 2001 р. русинами назвали себе десять тисяч жителів області (українцями — один мільйон десять тисяч). І якщо для теоретиків окремої національності ця цифра здається незначною, то для їхніх опонентів, котрі до того заявляли, що русинів на Закарпатті максимум кілька сотень, вона виявилася набагато більшою, ніж очікувалося. При цьому слід мати на увазі: якщо русинство дістане підтримку серйозних політичних та фінансових кіл (а сьогодні так воно і є, про що трохи нижче), то число українців в області може серйозно поменшати, а русинів — побільшати. За прикладами далеко ходити не треба. Після визнання русинів на державному рівні в сусідній Словаччині монолітна до того українська діаспора, яка має одне етнічне коріння із закарпатцями, розкололася на дві частини. Зараз у Словаччині, згідно з переписом 2001 р., проживає понад 24 тисячі русинів і менше одинадцяти тисяч українців.
Причини того, чому деякі закарпатці вважають себе русинами, а не українцями, різні: історичні (тривала відірваність регіону від решти українських земель); певне розчарування, що Україна так і не стала сильною європейською державою; для частини місцевої інтелігенції русинство стало захисною реакцією на, як вона вважає, кадрову експансію вихідців з інших, насамперед сусідніх, регіонів. Головне питання, яке у зв’язку із цим постає перед офіційним Києвом, — як сприймати цю неукраїнську ідентифікацію. Якщо діяти в дусі європейських цінностей, русинів слід офіційно визнати, як це зробили інші держави, з усіма подальшими наслідками (своє телебачення, школи, кодифікація літературної мови і т.д.). Якщо ж цей рух, крім національно-культурної складової, несе в собі загрозу сепаратизму (а судячи з заяв окремих його лідерів, так воно і є), — вжити адекватних заходів.

Кому воно потрібне

Проте головне лихо в тому, що офіційний Київ не має стосовно русинства ні тактики, ні стратегії, зайвий доказ чому — останні події в області. Після ухвалення обласною радою "русинського" рішення в області та за її межами спалахнула жвава дискусія за старим сценарієм, проте в більш жорсткій і непримиренній формі. Націонал-патріоти від Ужгорода до Києва в один голос заявляють про "абсурдність теорії щодо існування русинів як окремого народу", яка є "продуктом ідеології іноземних держав", не помічаючи, що ці заяви дуже схожі на заяви російських шовіністів ХІХ ст. (до речі, у Росії дотепер лунають голоси окремих "учених", що якби не німецькі та польські впливи, ніякої української мови та України взагалі не було б). А їхні опоненти з числа радикалів у відповідь називають українців окупантами і навіть заявляють через зарубіжні телеканали про можливість відок­ремлення Закарпаття від України та входження його на правах автономії до складу Росії. У культурно-політичну дискусію втягуються нейтральні громадські організації, вчені, журналісти й прості обивателі, котрі до цього ніколи русинством не цікавилися. Категоричне несприйняття опонентами протилежних думок і радикальні заяви на межі особистих образ посилюють напругу й ведуть до розколу суспільства на два непримиренні й безкомпромісні табори, які чують лише власні аргументи. А це у свою чергу призводить до чудернацьких рішень уже на рівні районів. Через три тижні після пам’ятної сесії обласної ради Рахівська районна рада (Рахівщина межує з Івано-Франківською областю) виступила категорично проти визнання національності "русин", ухваливши рішення, згідно з яким автохтонне населення району належить до гуцульського субетносу, що є складником українського етносу, і звернулася до президента, Верховної Ради та генерального прокурора з вимогою скасувати рішення обласної ради.
Після всього цього не може не виникнути закономірне запитання — хто ініціював новий сплеск активності русинського руху і з якою метою? Навіть поверхового погляду достатньо, щоб зрозуміти — іноземні спецслужби тут ні до чого (подібні заяви досить дивно чути, невже хтось справді вірить, що Москва чи Будапешт можуть диктувати Закарпатській обласній раді, які ухвалювати рішення?). Усім чудово відомо, що обласну раду, як і обласну адміністрацію, а також решту державних структур регіону, контролює секретаріат президента, конкретніше, його голова Віктор Балога. Симпатії В.Балоги до русинів на Закарпатті ні для кого не є секретом. Мукачеве, вихідцем із якого є нинішній глава секретаріату, в силу історичних причин стало центром русинства, і місцеві русинські товариства завжди підтримували В.Балогу, незалежно від того, на боці якої політичної сили він перебував. З подачі міської влади, що повністю контролюється В.Балогою та його родичами, тут проводяться русинські фестивалі та інші культурні акції. Депутат обласної ради Євген Жупан, котрий ініціював русинське питання на обласній сесії (дитячий лікар із того ж таки Мукачевого), — член фракції "Нашої України", яку під час виборів очолював В.Балога. Нарешті можна згадати й такий суто символічний факт, що дружина глави президентського секретаріату є засновником однієї з мукачівських комерційних структур під промовистою назвою "Русинія".
Контроль В.Балоги прослідковується й у процедурі ухвалення рішення обласною радою. За визнання національності "русин" та внесення її до переліку національностей краю голосували дружні В.Балозі "регіонали", "Батьківщина" (більша частина розколотого БЮТу, яка ввійшла в коаліцію з "Регіонами"), дві угорські партії, СПУ, а також — частково — "народники" (останніх контролює опонент В.Балоги мер Ужгорода С.Ратушняк, що теж є давнім симпатиком русинів, однак це тема іншої розмови). Проте ядром голосування стала найчисленніша в облраді фракція "Нашої України", до складу якої входить чимало вчених та вихідців із сусідніх регіонів, котрі роками доводили згадувану "абсурдність теорії існування русинів як окремого народу". Щоб наступити на горло власній пісні й проголосувати "за", потрібна була дуже жорстка команда з самого верху. Але хто з депутатів голосував "проти", з’ясувати не вдалося, проте на роль двох сміливців, що не послухалися команди, вже зголосилися з десяток депутатів. Загалом же русини отримали на свою підтримку 72 депутатські голоси при двох "проти" та двох, що утрималися (всього депутатський корпус налічує 90 депутатів). Русинське рішення обласної ради ухвалили з порушеннями, найголовніше з яких у тому, що подібні питання взагалі не входять до компетенції органів місцевого самоврядування. Проте обласна прокуратура, яка автоматично мала опротестувати рішення облради, мовчить. І це не дивно, адже її очолює кум В.Балоги. Про УСБУ варто сказати окремо. Важко повірити, що ця, здавалося б, грізна структура не відслідковує процесів довкола русинства, і не інформує про них своє київське керівництво. Проте жодної адекватної реакції немає, Київ лише збирає матеріали, діючи за принципом: головне — володіти інформацією, а не користуватися нею. Неможливо уявити, наче СБУ не знає, що ініціатори русинського питання координують свої дії з іноземними громадянами. Бо вони роблять це не те що не криючись, а навіть демонстративно. За два тижні до пам’ятної сесії обласної ради прес-служба ОДА розповсюдила повідомлення про зустріч керівництва області (голови облради та кількох заступників губернатора) з головою Світової ради русинів Павлом Робертом Магочі, на якій порушувалося питання про необхідність визнати національність "русин". У будь-якій країні, де справді дбають про власну безпеку, дії канадського вченого розцінили б як грубе втручання у внутрішні справи, а обласних чиновників, як мінімум, затягали б по спецслужбах. У нас усе спокійно — на прохання прокоментувати русинське рішення облради керівництво УСБУ відповіло, що це питання не належить до її компетенції. Що й не дуже дивно, враховуючи, що кадри в цьому відомстві розставляє президентський секретаріат. Взагалі, поки русинство існувало на містечковому рівні, ігнорування проблеми з боку спецслужб та відсутність позиції офіційного Києва себе виправдовували. Проте зовсім інша справа, коли ідея окремішності закарпатців нав’язується органами місцевої влади за участі іноземних громадян.

Що з того вийде

Яка мета русинських ініціатив обласної влади? Вичерпної відповіді на це немає, однак можна з упевненістю стверджувати, що це не "відновлення історичної справедливості", про яку говорить молодший брат голови президентського секретаріату І.Балога, що очолює обласну організацію "Нашої України" і є першим заступником губернатора. Той, хто мав можливість особисто спілкуватися з родичами В.Балоги та ним самим, знають, що ці люди дуже прагматичні, правильніше навіть — утилітарні. І якщо вони говорять загальні фрази про справедливість, добробут простих людей тощо, то мають на увазі щось набагато приземленіше й близьке персонально їм. Тому можна не сумніватися, що в разі досягнення поставленої мети русинські товариства та їхніх лідерів просто використають у чужих політичних та комерційних інтересах. Як вдалося з’ясувати авторові матеріалу, серед правлячої "еліти" області ведуться інтенсивні розмови про створення русинської партії, у зв’язку з чим русинів-радикалів переконливо просять хоч тимчасово утриматися від гучних заяв, аби не привертати зайвої уваги Києва. Очевидно, В.Балозі набридли постійні закиди у співпраці з недружніми "НУ" партіями (і справді, усупереч політиці президента в обласній раді досі діє коаліція за участі непримиренних на загальноукраїнському рівні "НУ" та ПР). Тому він і вирішив створити в регіоні власну політичну силу, що не залежала б від столичних політичних конфігурацій, а в разі успіху на майбутніх виборах в обласну та районні ради Закарпаття могла б диктувати свої умови Києву. Опоненти звинувачують В.Балогу в тому, що його справжні наміри сягають набагато далі — аж до відокремлення в майбутньому області від України. Так радикально питання навряд чи стоїть, однак перші кроки для збурення ситуації й розколу серед місцевого політикуму та інтелігенції зроблено. І якщо комусь дуже закортить створити в Україні ще одну точку нестабільності й сепаратизму, то найкращі шанси після Криму для цього матиме Закарпаття.
Напевно, ініціатори русинського питання й самі не очікували, що воно спричинить настільки великий резонанс. З останніх дій обласної влади напрошується висновок, що В.Балога про людське око намагається дистанціюватися від русинства. Так, перед Новим роком обласна рада мала затвердити прапор Закарпаття. Русини обстоювали проект синьо-біло-червоного триколора (який нагадує російський прапор) із карпатським ведмедем посередині, і за бажання "контролерів" області цей варіант спокійно міг бути затверджений. Однак за три дні до сесії ініціативна група депутатів, у тому числі І.Балога, запропонували експертам ще один проект прапора — з тим-таки карпатським ведмедем, але на синьо-жовтому тлі. А згадуваний вище нашоукраїнський депутат Є.Жупан навіть заявив, що подання проекту такими особами, як І.Балога, зробить голосування заангажованим. Утім, цей показовий трюк — не більше ніж гра на публіку. Жодного проекту прапора сесія так і не підтримала, депутати, більшість з яких нашоукраїнці, вирішили просто не розглядати цього питання. Закарпаття й надалі залишається єдиною областю в Україні, що не має свого прапора…

 

[Santolege]

Ответ: Интересные статьи из интернета.

Описати за раз усе хитросплетіння інтересів довкола русинського питання неможливо. Про те, чому русинів підтримують угорські фракції облради, чому гучні заяви деяких русинських лідерів дивним чином збігаються з подіями у східного сусіда України, як уважно стежать за розвитком подій наші західні сусіди, і чи не може стати русинство лише першою цеглиною у ряді інших аналогічних цеглин в умовах багатонаціонального Закарпаття — усе це може стати темою окремої розмови. Однак той факт, що в нинішній ситуації русинська ідея артикулюється органами місцевої влади за фактичної підтримки президентського секретаріату, а "чорнова" робота виконується фракцією "Нашої України" — пропрезидентської сили, яка повсюдно говорить про необхідність зміцнювати єдність України, — не може не вражати. І зупинити сьогодні цей процес практично нереально — усі ті, хто за своїми функціональними обов’язками мав би дати юридичну оцінку цим ініціативам, більше переймаються збереженням власних посад, а гарантові Конституції, очевидно, байдуже, чим за його спиною займаються підлеглі у вільний від основної роботи час. Тільки б ця байдужість не призвела до наслідків, які обійдуться Україні занадто дорого.

Володимир Мартин, "Дзеркало тижня"

***

Історики вважають русинів етнічною групою українців, а самі вони розділилися на русинів-державників та русинів-автономістів

Мешканка Закарпаття, 88-річна Ольга Прокопович вважає себе русинкою. Саме так вона записала себе під час останнього Всеукраїнського перепису населення. „Не можна бути кимось наполовину. Мої ненько [батько] і мамка [матір] були русинами. Батько відстоював національну ідею русинства, захищав православну віру, за що був засуджений. А у 1924 році він був членом парламенту Підкарпатської Русі”, – розповідає „Новинареві” Прокопович.

Вона належить до громадської організації „Рідне Закарпаття” й вважає, що різниця між українцями та русинами помітна в менталітеті і культурі, особливо в піснях, адже сама співає в академічному хорі. Прокопович журиться, що українська держава не підтримує русинську культуру, а тому доводиться просити гроші у спонсорів. „У Будапешті русинське самоврядування фінансує держава, у нас же навіть не визнають русинських пісень”, – каже вона. Втім, майбутнє регіону жінка вбачає лише в межах України.

За даними останнього перепису, русинами назвали себе 10 100 чоловік (0,8% населення Закарпаття). Русинів, які зараховують себе до українського етносу, налічується ще близько 800 тисяч. А серед 12 громадських об’єднань русинів, які діють на Закарпатті, є як прихильники культурного розвитку в межах України, так і відверті сепаратисти.

Питання руба

Напередодні Нового року Асоціація русинських організацій Закарпаття „Сойм підкарпатських русинів” (далі – Сойм) розповсюдила декларацію, в якій вимагає створення „самоврядної адміністративно-національної території під міжнародним контролем”. „Ми, русини, у 1991 році допомогли Україні створити незалежну країну, хоча могли переголосувати, створивши свою державу”, – аргументує ухвалу голова Сойму, священик УПЦ МП отець Димитрій Сидор. За його словами, те, що Закарпатський регіон входить до складу України, є юридичним нонсенсом: мовляв, уже під час референдуму 1991 року 78% населення Закарпаття проголосувало за самоврядну територію русинів [паралельно з Всеукраїнським референдумом у 1991 році Закарпатська обласна рада провела місцевий референдум стосовно надання області статусу автономної території].

Правда, Олександр Майборода, заступник директора з наукової роботи Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України, зауважує, що 1991 року мова йшла не про окремішність, а про надання ширших прав місцевій владі. Він виокремлює серед русинів дві великі групи – русофіли, які й вимагають статусу окремої нації („Їх небагато, проте вони дуже активні”, – пояснює історик), і українофіли, які не заперечують належності до українського народу.

„Можна роздати комплекс прав, а що далі? Як забезпечувати функціонування шкіл, вузів?” – запитує Майборода і додає, що з огляду на природні умови в економічному плані Закарпаття є депресивним регіоном і дотується з держбюджету. „Для сільського господарства клімат несприятливий. Єдине – рекреаційна зона, проте немає інвестицій, немає економічних підстав для автономії”, – зауважує науковець.

Сидор з ним не погоджуються, наголошуючи на великих коштах, що їх дають митниця, мінеральні джерела, ліс і транзит нафти. І наполягає, що Україна має визнати Підкарпатську Русь окремою республікою ще й на підставі історичних подій: після закінчення Першої світової війни Підкарпатська Русь ввійшла до складу Чехословаччини на правах автономії й пробула у складі цієї держави до 1945 року. Майборода наводить на це свої аргументи: реальної автономії Підкарпатська Русь не мала, натомість двічі намагалась об’єднатися з Україною – у 1919 та 1939 роках.

Якого саме державного утворення прагне „Сойм підкарпатських русинів”, його керівники ще не визначилися. Пояснюючи вимогу грудневої декларації „про самоврядну адміністративно-національну територію під міжнародним контролем”, Сидор пояснює, що мається на увазі окрема республіка у складі України. „Якщо не зміниться статус, Україна – це смерть для русинів. У Європу нас не тягне. Ми хочемо або самі, або в складі України, але щоб у нас була держава, яка має свій статус – самоврядна національна територія, а не адміністративна автономія. Нам хочеться федеративного устрою, як того вимагають на Сході”, – розповідає „Новинареві” Сидор.

За його словами, у разі невирішення цього питання справа може дійти до сепаратизму. Втім, СБУ Закарпатської області запевняє: жодних русинських сепаратистських матеріалів до відомства не надходило, а сама ідея автономії є незаконною. „Так, на Закарпатті діє низка русинських громадських організацій. Вони дискутують між собою, щось доводять одна одній, але СБУ це не стосується”, – каже керівник прес-служби Олександр Ріжко. Його думку поділяє заступник голови Закарпатської обласної ради Василь Бринзович, який вважає проблему русинів надуманою.

Мовні варіації

На відміну від політиків, багатонаціональне населення Закарпаття живе своїм буденним життям, а ідея русинської автономії, здається, мало обходить простих людей. На вулицях Мукачевого „Новинареві” розповіли, що навіть не чули про торішнє рішення Закарпатської облради щодо „визнання національності русин” на території регіону. „Нічого не знаю про рішення. А хто ми тепер?” – з цікавістю питає 32-річний мукачівець Микола Чех. З його слів, у краї більше „хіпі з панками, ніж русинів”. Останні ж – переважно старі люди. „Ця територія століттями переходила з рук у руки, тут все намішано, тому важко визначити, хто є хто”, – каже Чех.

Не сприймає ідею русинської автономії і 28-річна Наталія Волошина з Ужгорода. „Має бути окрема територія, а тут живуть не лише русини, а й мадяри, поляки, росіяни. Тому це зробити нереально. Це нагадує якусь резервацію індіанського племені. Думаю, що це чиїсь політичні амбіції”, – припускає Волошина. Серед її знайомих є русини, які вболівають за розвиток русинської культури та мови. „Якщо людина так себе ідентифікує, нехай буде. Я вважаю, що русинська мова існує, оскільки є русинська граматика”, – зауважує вона, але рішуче висловлюється проти їх унезалежнення. А пенсіонерка Марія Вожак запевняє, що русини – це ті ж самі українці, а русинська мова – це переважно словацькі, мадярські, чеські слова.

Втім, Сидор так не вважає. Він сам є автором русинської граматики й запевняє, що українська та російська мови – це лише діалекти русинської. „Зазомбовані люди кажуть, що русинська мова – це діалект. Вони налякані антирусинською пропагандою, бояться втратити роботу”, – емоційно пояснює отець і наводить приклад Чечні, якій Росія надала статус республіки, право на свою мову, освіту, пресу, міліцію. „Крім виходу [з країни], Росія дала Чечні усі права, а в нас навіть немає підтримки культурної політики русинів”, – нарікає Сидор.

Представник Народної ради русинів Закарпаття Федір Шандор, хоч і не сприймає ідеї окремої русинської республіки, але обома руками за те, щоб розвитку русинської культури приділяли більше уваги. „Спочатку слід кодифікувати мову, мати вчителів, культурні осередки, проводити постійні збори на серйозному рівні, а не якісь тусовки. І лише згодом заманювати молодь. Якщо Україна зобов’язалась переселяти кримських татар, платить їм за це, виділяє землю, нехай те саме робить і стосовно русинів”, – наполягає він.

АВТОР: Ольга Жила

Київ – Мукачеве – Ужгород – Київ

 

[Grosso]

Відповідь: Интересные статьи из интернета.

No comments... Довго думав, куди відправити цей допис.
Let It Be...


Рок-музыкант Константин Кинчев - за создание русской монархии

В конце февраля в Киеве "Алиса" представляла свой новый альбом, название которого никто не может запомнить с первого раза - "Пульс хранителя дверей лабиринта". В этот альбом вошла скандальная антиукраинская песня об "оранжевых соплях". Лидер группы Константин Кинчев признался, что к Киеву он испытывает особенные чувства. На пресс-конференции он сказал: "Я за великую светлую Русь со столицей в Киеве. Столица должна быть здесь, а страна должна называться "Русь".

Кинчев заявил, что "Русью" будет управлять династия Путиных, скрещенная с Винзорами: "Я предлагаю такую историю: допустим, у Путина есть две дочки. А в Англии есть два принца. Вот тебе и готовая династия. Надо просто грамотно провести переговоры, и все, начало династии".
"Мне во многом непонятна современная украинская власть, - продолжил православный рокер. - И абсолютно ясна и понятна российская. Я наконец-то увидел ту власть, с которой мне хочется абсолютно долго не расставаться. Я вижу движение в правильную сторону...”

You must be registered for see links

 

[jim_wolf]

Ответ: Интересные статьи из интернета.

Это статья о пенсионном обеспечении в России. Сравнительный анализ пенсий.

Вы чьё, старичьё?
В последние годы наша страна стала экономить на пенсионерах
2008-02-12 / Михаил Сергеев

Прошли времена, когда старики во всем СНГ мечтали получать пенсии, «как в России». За последние несколько лет как минимум три государства СНГ – Казахстан, Белоруссия и Украина догнали и обогнали нас по уровню обеспечения пенсионеров. При этом за счет более низких средних зарплат в этих странах старики оказываются лучше материально обеспеченными по сравнению с работающими гражданами, чем в России, где средняя пенсия в четыре раза меньше средней зарплаты.

Недавно российским пенсиям завидовали все страны СНГ, а сегодня относительные показатели пенсионного обеспечения в РФ оказались в несколько раз хуже, чем в Казахстане, Белоруссии и Украине. В пересчете на доллары российские пенсии сегодня отстают от белорусских и лишь немного превышают украинские и казахские. Однако относительно средних зарплат российские пенсии ниже, чем в соседних странах, в полтора-два раза. Удручающее положение российских пенсионеров эксперты объясняют крайне низкой долей пенсионных расходов в общем объеме ВВП – по этому показателю Россия отстает от Белоруссии и Украины в два-три раза.

За последние десять лет средние пенсии в России выросли почти в десять раз – с 366,4 в 1997 году до 3650 руб. в начале 2008 года. Правда, в пересчете на доллары средние пенсии увеличились всего вдвое – с 70 до 149 долл. Соседние наиболее крупные государства СНГ за то же время сумели ликвидировать двух-трехкратный отрыв в размере средних пенсий по сравнению с Россией в номинальном долларовом выражении. Еще недавно российские пенсии в пересчете на доллары были в несколько раз выше, чем, например, в Украине.

В частности, в 1994 году средняя пенсия в Украине не превышала 10–12 долл., тогда как российские пенсионеры получали почти втрое больше – около 35–40 долл. в месяц. Даже в 2000 году долларовые пенсии в Украине была вдвое ниже российских.

Сейчас долларовый эквивалент средних пенсий в России, Казахстане и Украине фактически совпадает. В Казахстане и Украине средние пенсии сейчас составляют 148,5 долл. В Белоруссии же средние пенсии еще выше – 160,7 долл., тогда как в России – 149 долл.

Совпадение средних пенсий в четырех странах СНГ может показаться странным ввиду многократных различий стран как по размеру экономик, так и по численности пенсионеров. Так, например, в Казахстане и Белоруссии число пенсионеров достигает 2,4 и 2,5 млн. человек. В Украине и России их во много раз больше – 13,8 и 38,4 млн. человек соответственно. При этом многократно различается и верхний предел ресурсов, которые теоретически ограничивают возможности пенсионной системы. ВВП в пересчете на одного пенсионера в России превышает 35 000 долл., а в Казахстане этот показатель выше 42 000 долл. В то же время в Украине и Белоруссии верхний предел «пенсионного богатства» значительно ниже – 15,9 и 10 тыс. долл. соответственно.

Эксперты объясняют равенство пенсий в различных по масштабах экономиках одинаковым подходом к пенсионному обеспечению, которое ориентируется на величину прожиточного минимума. «В России, Белоруссии, Казахстане и Украине пенсионеров фактически держат на голодном пайке, размер которого из-за близости цен на социальные товары также совпадает», – считает директор «Независимого актуарного информационно-аналитического центра» Валерий Баскаков. При этом никакие удельные экономические показатели, по словам Баскакова, фактически не сказываются на номинальном размере пенсионного «голодного пайка».

Между тем размер пенсий выясняется не только по отношению к величине прожиточного минимума, но и по отношению к средней заработной плате. И здесь положение российских пенсионеров выглядит весьма непривлекательным. Если в Белоруссии и Украине отношение пенсий к средней зарплате составляет 46% и 59%, то в России пенсия лишь немного превышает четверть среднего заработка (26–27%). Столь заметную разницу с текущими доходами каждый пенсионер наверняка ощущает на себе. В связи с этим российский пенсионер может чувствовать себя вдвое беднее украинского или белорусского соседа на фоне «богатых работяг».

«В России ставка налогов, идущих на цели пенсионного обеспечения, – самая низкая и сокращалась все последние годы. Поэтому более низкое отношение пенсий к зарплатам отражает то, что на пенсионное обеспечение в России поступает денег меньше, чем в Украине или в Белоруссии», – говорит замдиректора Независимого института социальной политики Оксана Синявская. При этом самое высокое отношение пенсий к зарплате в Украине, по ее словам, вовсе не гарантирует благополучия украинских пенсионеров. «В Украине пенсионные расходы в последние годы возросли настолько, что оказались не по силам ни работодателям, ни работникам, ни бюджету. В результате в Украине растет пенсионный долг, а пенсионеры получают практически одинаковую пенсию – на уровне минимальной», – отмечает Синявская.

«Стремление России войти в лидирующую пятерку развитых стран останется нереализуемым без соответствующего увеличения пенсий и при нищенском положении нынешних пенсионеров», – заявил «НГ» завотделом социальных гарантий ФНПР Андрей Черкасов. По его словам, относительное сокращение пенсий в России объясняется не только заметным ростом заработков в последние годы, но и аномально низкой долей пенсионных расходов в российском ВВП, которая не превышает 5,7–6%. «При самом инновационном сценарии развития к 2020 году МЭРТ планирует увеличить пенсии до 30% средней зарплаты, тогда как, например, Европейский кодекс социального обеспечения рекомендует повысить пенсии выше 50% средних зарплат», – говорит представитель ФНПР.

Между тем, по данным эксперта Рабочей группы РСПП по развитию пенсионных систем Юрия Люблина, удельные расходы на выплату пенсий в России еще ниже и составляют, по данным 2006 года, всего около 4,8% ВВП. При этом в Украине расходы на выплату пенсий более чем вдвое выше и составляют 13,8% ВВП. В Белоруссии пенсионные расходы также почти вдвое выше российских – около 9,1% ВВП. И только в Казахстане, который увеличил пенсионный возраст и создал частную пенсионную систему, госрасходы на выплату пенсий оказались ниже российских и остаются сегодня на уровне 2,5% казахского ВВП. Доля пенсионных расходов в ВВП, по словам Люблина, является более универсальным индикатором, нежели отношение ВВП к численности пенсионеров.

Сравнение средних пенсий и зарплат в России и соседних странах СНГ ставит под вопрос успех не только нынешних пенсионных преобразований в нашей стране, но и наносит удар по заполнившим информационное пространство государства обещаниям повысить пенсионное обеспечение старикам в ближайшие годы.

You must be registered for see images attach

You must be registered for see links

 

[jim_wolf]

Ответ: Интересные статьи из интернета.

Путин. Итоги​

08 ФЕВРАЛЯ, 18:48 // Борис Немцов, политик, Владимир Милов, директор Института энергетической политики
Президент Путин вроде бы уходит со своего поста – пока неясно, окончательно или нет. Тем не менее восемь лет его президентства заканчиваются.
В 2000 году многие возлагали на его президентство большие надежды, рассчитывая, что начатые в 1997 году системные реформы, направленные на превращение России в современное демократическое государство, конкурентоспособную рыночную экономику, будут продолжены. Сначала казалось, что это возможно: в начале путинского президентства в России стал расти спрос на правовые институты, в обществе начало формироваться адекватное восприятие рыночной экономики, которая к тому же стала демонстрировать первые серьезные успехи, проявилась тенденция выхода социальной политики современного типа на первый план среди приоритетов государства. К тому же для страны открылись фантастически благоприятные возможности благодаря сверхвысоким мировым ценам на нефть.
Все эти благоприятные обстоятельства Путин обязан был использовать в целях модернизации страны – проведения экономических реформ, создания современной армии, медицинской и пенсионной систем, других важных преобразований. Но, к сожалению, ничего этого в целом не произошло. Наши армия, пенсионная система, системы здравоохранения и начального образования, дороги при Путине деградировали. С экономикой тоже не все здорово: благополучное время в основном позволило привести в порядок финансы и раздуло пузыри на рынках акций и недвижимости, а инвестиции в развитие реального сектора росли весьма сдержанно, модернизации производственного сектора за это время не произошло. Возможности, образовавшиеся благодаря внезапному «нефтяному дождю», были упущены. Как и при Брежневе, сверхдоходы от экспорта нефти и газа были в значительной степени проедены, а необходимые преобразования не проведены. Надежды тех, кто готов был простить авторитарные замашки власти ради модернизации страны, не оправдались: при Путине в России наступил авторитаризм без модернизации.
Самое важное, что этого как будто никто не замечает. Внятных попыток комплексно оценить итоги путинского правления, его политического наследия мы не видим. На фоне реальных накапливающихся проблем, о которых молчит официальная пропаганда, мы слышим лишь панегирики и расхожие штампы в стиле отчетного доклада Брежнева XXVI съезду КПСС («Сильнее, богаче, краше стала наша великая Родина!»), который мыслился как подведение итогов относительно сытых и спокойных 1970-х, однако на деле стал провозвестником широкомасштабного кризиса и краха советской системы.
У нас есть полное ощущение, что нечто похожее мы переживаем сегодня, в период пика восхваления президента Путина, и что славословие в адрес Путина может оказаться прелюдией к серьезным социально-экономическим проблемам в стране.
Именно поэтому мы решили предпринять первую попытку системно оценить итоги путинского президентства. Наш доклад «Путин. Итоги» – трезвый и реалистичный взгляд на то, как изменилась наша жизнь за годы правления действующего российского президента. Один из нас по этому поводу уже высказался: жить стало лучше, но противнее. Мы хотим раскрыть россиянам глаза на то, какую Россию оставляют нам Путин и его «преемники». Хотим, чтобы люди задумались о тех серьезнейших проблемах, которые скрываются за патокой официальной пропаганды и позорным очковтирательством. О том, что эти проблемы никуда не уходят – уходят только годы нефтяного благополучия. Решать все равно придется.
Прежде всего, нам нужно понять, насколько глубоко погрузилась Россия при Путине в беспросветную пучину коррупции. Коррупция – важнейшее препятствие для проведения ответственной внутренней и внешней политики в России. Коррумпированное государство, являясь заложником корыстных интересов чиновников, не в состоянии проводить политику в интересах своих граждан.
По уровню воровства среди чиновников Россия при Путине откатилась на одно из худших мест в мире – в рейтинге Transparency International за годы президентства Путина мы опустились на 143-ю позицию. В 1990-е коррупция была тоже сильна, но она была на виду – пресса была свободна и могла беспрепятственно сообщать о фактах коррупции. В 1997 году ряд членов правительства были уволены из-за того, что получили аванс в 90 тыс. долларов каждый за написанную ими книжку о приватизации. У нынешних коррупционеров эта цифра вызывает смех.
Сегодня воровство чиновников исчисляется многими миллиардами, но оно скрыто за десятками тайных бенефициаров крупных активов, за которыми стоят могущественные «друзья президента Путина». Информация об истинных владельцах тщательно охраняется спецслужбами, тема коррупции в высших эшелонах власти – табу для обсуждения в подконтрольных Кремлю СМИ. Мы попытались систематизировать все темные истории путинского времени типа вывода активов «Газпрома» в пользу структур банка «Россия» или покупки «Сибнефти» у Р. Абрамовича по завышенной цене, которые дадут фору любым «залоговым аукционам». Мы рассчитываем, что требования о расследовании коррупции в путинский период будут раздаваться все громче и в конце концов это время получит справедливую оценку как один из самых коррумпированных периодов российской истории, коррупционные сделки путинского времени будут расследованы, а их результаты отменены судом.
Путин просто обязан был использовать пролившийся на страну «нефтяной дождь» на нужды модернизации российской армии. Но эта возможность была полностью упущена. При бешеном росте расходов на оборонный заказ поставки вооружений были смехотворно малы, кратно ниже уровня 1990-х годов. По данным экспертов Института политического и военного анализа, в 2000–2006 годах в Вооруженные силы было поставлено всего 27 межконтинентальных баллистических ракет (27 боевых частей) при списании 294 МБР (1779 боевых частей), тогда как в 1992–1999 годах в войска были поставлены 92 МБР (92 боевые части). В период с 2000 года армии были поставлены всего 3 новых самолета, один Ту-160 и два СУ-34, в 1990-е – до 100 самолетов. Основные вооружения уходили на экспорт. Тенденция к монополизации оборонного производства уничтожает конкуренцию между КБ и заводами, что способно еще более ускорить технологическое отставание наших вооружений и понизить цены. Реформа комплектования ВС провалилась, переход на годичный срок службы по призыву лишь увеличивает потребность в призывниках: уже в ближайшее время Генштаб неизбежно выступит с отменой всех отсрочек от призыва, что приведет к развалу системы высшего образования. Переход на контрактную армию превратился в профанацию – зарплата солдата-контрактника сегодня вдвое ниже средней зарплаты по стране.
Самое главное, что под болтовню о «суверенитете» главный источник суверенитета страны – стратегические ядерные силы – сокращались фантастическими темпами. По данным Совета по национальной стратегии, за период с 2000 г. по 2007 г. СЯС утратили 405 носителей и 2498 зарядов. Если в 1990-е России в целом удалось удерживать ядерный потенциал на уровне, унаследованном от СССР, то при Путине его сокращение приняло обвальный характер.
Нам рассказывают, что якобы в результате «усилий» властей в стране растет рождаемость. На самом деле при Путине россияне продолжали вымирать: например, в 2006 году родилось примерно полтора миллиона россиян, а умерло 2 миллиона 166 тысяч. Население России сокращается почти вдвое быстрее, чем в 1990-е: если с 1992-го по 2000 годы население страны сократилось на 2 миллиона человек, то с 2000-го по 2006-й – на 3,5 миллиона. Ключевая причина – катастрофически высокая смертность, бороться с которой Путин даже не попытался.
Среди причин высокой смертности - высокий уровень заболеваемости населения, вызываемый чрезмерным употреблением алкоголя, курением и нездоровый образ жизни. При этом пить и курить при Путине в России стали намного больше. Если в 2000 году продажи алкогольных напитков составляли 8 литров абсолютного алкоголя на человека в год, то под конец его правления – почти 10 литров (выше, чем в 1990-е годы). По данным Роспотребнадзора, реальное душевое потребление алкоголя в России составляет 15 литров в год. Между тем Всемирная организация здравоохранения рассматривает уровень потребления алкоголя выше 8 литров на человека в год как критический, за которым следует резкий рост смертности от причин, вызванных употреблением алкоголя. Продажи сигарет населению выросли как в абсолютном (почти 400 млрд штук в год против 355 млрд штук в 2000 году), так и в относительном выражении (2700 штук на душу населения в год против 2400 в 2000 году). Это существенно выше уровня 1990-х, когда средний уровень продаж сигарет составлял 1500 штук на душу населения в год (всего более 200 млрд штук). В России курение является причиной 27% смертей от сердечно-сосудистых заболеваний среди мужского населения, 90% смертности от рака легкого, 75% – от болезней органов дыхания, 25% – от болезней сердца. Кстати, наибольшая часть смертей в России – почти 60% – происходит от болезней системы кровообращения. От этой причины ежегодно умирают примерно 1 миллион 300 тысяч человек, что на 200 тысяч человек в год выше, чем в среднем в 1990-е годы.
Что сделал Путин для исправления этой ситуации, реальной борьбы с курением и алкоголизмом? Ничего. Россияне продолжают умирать от нездорового образа жизни.
Другая важная причина высокой смертности – низкое качество медицинских услуг. Невзирая на очковтирательские «нацпроекты», для развития инфраструктуры системы медицинского обеспечения граждан ничего не сделано, а на фоне огромных трат на сомнительные сделки, госаппарат и спецслужбы (рост расходов на госуправление, правоохранительную деятельность и безопасность при Путине побил все рекорды, увеличившись с $4 млрд в 2000 г. до $39 млрд в 2008 г.) на медицину выделялось ничтожно мало средств: в 2008 году на нацпроект «Здоровье» выделено всего $6 млрд. (более чем вдвое меньше, чем заплатили Р. Абрамовичу за «Сибнефть»). По данным Левада-центра, в 2007 году лишь 14% россиян были удовлетворены системой здравоохранения в России, 72% считали, что качество медицинских услуг в России в 2006–2007 гг. не изменилось или ухудшилось. Некоторые данные подтверждают это: по информации Росстата, в период с 2000 года заболеваемость в России на 1000 человек населения возросла.
Мы устойчиво держим одно из первых мест в мире по уровню смертности от внешних причин: ежегодно в стране от них умирает более 300 тысяч человек, или более 200 человек на 100 тыс. населения – вдвое больше, чем в Китае или Бразилии, в 4–5 раз выше уровня стран Запада. Россия остается физически не безопасной для жизни страной. Мы одни из лидеров по уровню убийств в мире – наравне с Колумбией или Гондурасом. Несмотря на резкий рост бюджетных расходов на правоохранительные органы и спецслужбы, уровень преступности при Путине в целом не снижался.
Проблема не только в высокой смертности, но и в низкой рождаемости. Скромный рост рождаемости в последние годы связан с послевоенными демографическими волнами, и очевидно, что меры, принимаемые властями, кардинально изменить ситуацию в сфере рождаемости не смогут. Телевизионные акции, посвященные росту рождаемости, – не более чем очковтирательство: в среднем в период Путина рождаемость оставалась на уровне 1990-х годов – примерно 1 миллион 400 тыс. человек новорожденных в год. Власти кичатся принимаемыми в этой области «мерами», хотя меры эти сомнительны. Кого может стимулировать родить ребенка «материнский капитал» в сумме 250 тысяч рублей? Правильно, только беднейшие, люмпенизированные слои населения. Что можно купить на эти средства, 10 тысяч долларов? Два с половиной метра жилой площади в Москве, пять метров в провинции? России не нужно плодить люмпенов. Необходимо стимулировать рождаемость в активной части общества, среднем классе, и делать это более умными мерами. Например, списывать за счет государства ипотечные кредиты при рождении детей: 15 процентов за первого ребенка, 30 процентов – за второго и 50 – за третьего. Таким образом можно будет и посодействовать решению жилищной проблемы для семей, желающих завести детей, и стимулировать рождаемость прежде всего среди благополучных граждан – только они в отличие от люмпенов в состоянии получить ипотечный кредит.
Один из наиболее удручающих итогов президентства Путина – крах пенсионной системы. Создание современной пенсионной системы, адекватной непростой демографической ситуации в стране, было абсолютно необходимым в период благоприятных внешних возможностей. Но пенсионная реформа с треском провалилась. О пенсионерах теперь государство вспоминает в основном к выборам – когда пенсии слегка индексируются. Перед выборами в Госдуму 2007 года Путин, привычно отругав правительство, приказал до конца 2007 года добавить с барского плеча по 300 рублей к базовой пенсии.
Однако что может власть предложить, кроме индексации базовой части пенсий, непонятно. Пенсионная система становится все более дефицитной. Общество стареет, соотношение между работающими и пенсионерами будет только ухудшаться. В результате Пенсионный фонд становится все более дефицитным: субсидия на покрытие дефицита бюджета ПФР в 2007 году составила 88,2 млрд рублей, в 2009 г. она вырастет уже до 251,4 млрд рублей (более 10 млрд долларов!), а к 2015 году, по заявлению бывшего руководителя ПФР Батанова, может увеличиться до 1 триллиона рублей!
При этом размер пенсий смехотворно мал и в среднем по России составляет сейчас менее 4 тысяч рублей в месяц. За время действия путинско-зурабовской пенсионной системы соотношение средней пенсии к средней зарплате уменьшилось с 33% в 2000 г. до 24% в 2007 г. При сохранении этой системы в 2018 году средняя пенсия уменьшится до 20% от средней зарплаты, а к 2027 году – до 15–18%, в то время как в европейских странах уровень пенсий превышает 40% от средней зарплаты.
При распределительной пенсионной системе, действующей сегодня в России, когда работающие люди за счет отчислений в пенсионный фонд содержат пенсионеров, можно обеспечить достойный уровень пенсий только при соотношении работающих и пенсионеров примерно 3:1. Сегодня в России это соотношение составляет всего 1,7:1, а в период 2020–2030 гг., по прогнозам демографов, может уменьшиться до 1:1. При таком соотношении обеспечить пенсионерам достойный уровень пенсий может только переход на накопительную пенсионную систему. При сохранении распределительной системы пенсии можно будет поддерживать лишь на нищенском уровне.

Но создание накопительной пенсионной системы провалилось. Выплаты из нее начнутся не раньше 2022 года, причем до этого времени значительная часть накоплений может быть потеряна, а доходность инвестирования накопительной части пенсий является, по сути, отрицательной: в 2007 году в системе Внешэкономбанка доходность пенсионных накоплений с учетом возросшей инфляции была отрицательной.
Выходы есть. Можно по примеру Норвегии создать глобальный пенсионный фонд размером до триллиона долларов, передав ему в управление сверхдоходы от налогообложения нефтяного экспорта, акции госкомпаний, доходы от широкомасштабной приватизации государственного имущества (пока государство в основном тратило миллиарды долларов на выкуп активов у Абрамовича и других олигархов), как предлагает Егор Гайдар. Нужно не накачивать Пенсионный фонд новыми бюджетными вливаниями, а создать систему, которая приносила бы доходы. Если размер такого фонда составит триллион долларов, появится возможность удвоить пенсии даже при умеренной доходности от инвестирования этих средств.
Необходимо более решительно переходить к накопительной пенсионной системе. Мы не можем допустить полного развала российской пенсионной системы к периоду 2015–2020 годов. Путин к тому времени уже уйдет, а расплачиваться за последствия его деятельности придется всем нам.
Время Путина принесло людям полную утрату надежды на правовую и судебную защиту, крах идеи верховенства закона. «Мы настаиваем на единственной диктатуре – диктатуре закона», – говорил Путин в первом своем послании Федеральному собранию в 2000 году. Итоги его президентства можно назвать «диктатурой беспредела». Россия стала чемпионом мира по избирательному применению права в интересах власти. Суды оказались полностью подчинены исполнительной власти, рассмотрение дел приобрело характер массового нарушения прав граждан. Россия завоевала сомнительное первенство по обращениям граждан в Страсбургский суд по правам человека. Более пятой части всех обращений в этот суд поступают из России, при этом государство проиграло гражданам более 90% дел. Торжеством беззакония в России стало дело ЮКОСа, в ходе которого суды были использованы как инструмент для отъема собственности в пользу группировки Путина. Как только активы ЮКОСа меняли собственников, суды сразу же пересматривали прежние решения о взыскании «налоговых долгов» ЮКОСа.
Основные положения российской Конституции при Путине оказались растоптаны. Россия уже больше не является ни демократическим, ни федеративным, ни правовым государством, как гласит первая статья Конституции. Путин лишил россиян свободы слова и права на получение информации. Речь идет об установлении цензуры практически во всех политически значимых СМИ – федеральные телеканалы, массовые газеты, наиболее посещаемые порталы в интернете. Так и не раскрытые убийства журналистов в России – прежде всего убийство Анны Политковской – привели к развитию в журналистской среде «самоцензуры», когда писать об острых проблемах и критиковать власть боятся. Могут и убить.
Обо всем этом могла бы рассказать оппозиция, однако Путин обрушил на нее беспрецедентный политический прессинг. Хотя статья 13 российской Конституции гарантирует в России идеологическое и политическое многообразие, многопартийность, статья 30 – беспрепятственное право на объединение, деятельность оппозиционных организаций в России фактически запрещена. Независимым партиям, не согласным с политикой Кремля, отказывают в регистрации и участии в выборах. Создание избирательных блоков запрещено. Тех, кто критикует власти, могут по новому полицейскому закону об экстремизме объявить экстремистом и посадить за решетку.
Статья 30 Конституции гарантирует гражданам право проводить собрания, митинги и демонстрации, шествия и пикетирование. Однако на практике это право не реализуемо. Оппозиционные митинги запрещаются и жестоко разгоняются ОМОНом. Аресты и избиение мирных демонстраций стали нормой.
Ключевыми ударами по правам россиян избирать и быть избранными стали отмена выборов губернаторов и выборов в Государственную думу по одномандатным округам. Если раньше граждане имели право напрямую избирать чиновников на всех уровнях власти – губернаторов, депутатов Госдумы и региональных законодательных собраний, то теперь фактически сохранились лишь прямые всенародные выборы президента. Списки депутатов Госдумы и региональных парламентов определяются в Кремле, причем после выборов от депутатских мандатов отказываются «паровозы» – известные люди, возглавляющие партийные списки, – и депутатами становятся те, за кого люди не голосовали и кого они, по сути, не знают.
Народ, который в соответствии со статьей 1 Конституции является единственным источником власти в стране, оказался отстранен от избрания власти прямым голосованием.

.....

 

[jim_wolf]

Ответ: Интересные статьи из интернета.

Хотя в соответствии с частью 4 статьи 3 Конституции никто не может присваивать власть в Российской Федерации, власть фактически присвоена группировкой Путина. Путин нарушил дважды данную им клятву президента соблюдать российскую Конституцию. Формально Конституция еще действует, но на самом деле все ее основополагающие положения нарушены. Потому Путин и сдержал данное им слово не менять Конституцию, что она превратилась в ничего не значащий клочок бумаги.
С точки зрения позиций России в мире правление Путина принесло только ухудшение отношений с большинством стран. За исключением Китая – нашего единственного серьезного потенциального противника, которому были сделаны беспрецедентные территориальные и военные уступки. Россия стала крупнейшим поставщиком оружия для молниеносно наращивающей боевую мощь армии Китая – эсминцев, самолетов, подлодок, ракетных систем «воздух – воздух» и «земля – воздух». Путин допустил китайские воинские соединения для проведения учений на российской земле: в 2007 году на учения в Челябинскую область прибыли 1600 китайских военнослужащих. Согласно подписанному в 2004 году договору, Китаю отданы два крупных пограничных российских острова – Большой Уссурийский и Тарабарова. Сегодня на Большом Уссурийском острове, с которого открывается вид на Хабаровск, разворачивается массированное строительство города с населением 2,5 млн человек – площадки для продолжения китайской экономической и культурной экспансии на Дальний Восток.
Есть и много других итогов путинского правления – деградировавшие дороги, углубление социального и межрегионального неравенства, раздувшаяся на потреблении, финансируемом за счет западных кредитов, экономика. Обо всем этом мы размышляем в докладе «Путин. Итоги», предлагая и альтернативу – возврат на путь системных реформ, начатых в 1997 году и продолженных в 2000-м.
Однако пока картина итогов путинского президентства получается весьма тревожной и совсем не похожей на радужное путинско-брежневское «сильнее, богаче, краше». Подведение итогов правления Путина только начинается, но если мы не проанализируем эти итоги всерьез, то «безоблачное» путинское время может оказаться предгрозовым.

You must be registered for see links

 

[Kramar]

Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Наші "анти"фаші
04.03.2008___ Віктор Рог, для УП

Хто найголосніше кричить "Тримай злодія!", знає навіть дитина. Звичайно це робить сам злодій, намагаючись відволікти від себе увагу.

У достовірності і актуальності цієї прикмети вкотре переконалися після скандальної прес-конференції "антифашистів" Дугіна, Заріфулліна і Вітренко, які задекларували "створення євразійського антифашистського фронту", покликаного "протистояти загрозі фашизації України".

Поексплуатувавши "бренди" соціалізму, православного фундаменталізму, панслов`янізму, та інших "ізмів", лідери ПСПУ жваво осідлали "антифашистського" коника, спорядженого в Москві, і спрямували свій "праведний гнів" на президента України та керівника СБУ Валентина Наливайченка.
"СБУ поширює завідомо брехливу і наклепницьку інформацію про антифашистські політичні партії та організації", – стверджують очільники ПСПУ у своєму цинічному зверненні до президента.

І вимагають серед іншого "відмінити незаконну заборону діяльності на території України антифашистських організацій, в тому числі ЄСМ, "Прорив", "Донецька республіка", "припинити переслідування членів антифашистських організацій", скасувати заборону на в'їзд до України Дугіна і Заріфулліна, таких "білих і пухнастих".

Насправді ж з цього "білого пуху" вже давно пробиваються коричневі ріжки звичайного фашизму.

Щоб не бути голослівним наведу кілька цитат з програмового твору "відомого політолога і філософа" (за словами його апологета і захисника Наталії Вітренко), лідера міжнародного євразійського руху (до керівництва якого входить і "наша Наташа") Олександра Дугіна "Консервативна Революція".

"Поразка країн Осі в Світовій війні була не стільки поразкою тих чи інших держав, тих чи інших народів. Удар був нанесений у першу чергу по ідеології, по певній системі цінностей і інтелектуальних принципів, котрі були осуджені переможцями як "злочинні". ...

Усе, що навіть віддалено нагадувало Третій Шлях і Консервативну Революцію, було випалене гартованим залізом під приводом тотальної і універсальної "денацифікації", проведеної на планетарному рівні. Нюрнберзький процес – це перше і унікальне судилище в історії..."

Так і хочеться запитати в Наталії Михайлівни, все ж "трибунал", чи таки "судилище"?
Ну а як "євразійські антифашисти" оцінюють такий пасаж свого лідера? "...У рамках націонал-соціалістичного режиму існував деякий інтелектуальний оазис, в якому концепції Консервативної Революції продовжували розвиватися і досліджуватися без будь-яких змін і викривлень... Ми маємо на увазі організацію Ваффен-СС...

СС відновлювало певні сторони середньовічного духовного лицарського Ордену, з типовими ідеалами переборення плоті, нестяжательства, дисципліни, медитативної практики".

Ось, виявляється, хто є ідеалом для наших "антифашистів", останніх "тамплієрів пролетаріату".

Ідеолог "континентальної Євразійської імперії від Владивостока до Дубліна" Олександр Дугін бачить "у європейському націонал-революційному русі три аспекти – італійський фашизм і його етатизм, тобто державність, що відповідає тілу, німецький націонал-соціалізм з його апелюванням до нації – душі, а румунський гвардизм з його містичним православ'ям – духу".

Якщо і це для когось є ще непереконливим, то наступні одкровення Дугіна ні в кого не можуть викликати ані найменших сумнівів: "...націонал-соціалістична і фашистська революції, котрі також були центральними феноменами революційної реальності ХХ століття, теж мали яскраво виражений "робочий", "пролетарський" характер, що знайшло своє відображення навіть у назві NSDAP, Націонал-соціалістична Робітнича Партія Німеччини.

Комунізм і фашизм були останнім історичним словом Революції, її синтетичним, найбільш глобальним втіленням, її апофеозом".

Подібних цитат у новітніх "антифашистів" можна назбирати не на одну статтю, погортавши сторінки журналу Дугіна "Елементи", його праці "Основи геополітики" та інших творінь.

"Що ж, Росія завжди буде Росією. Запах сірки в колах тамтешніх інтелектуалів є постійним і не вивітрюється", – підводить риску під сатанинськими "шедеврами" Дугіна український філософ Андрій Поцілуйко. Важко не погодитися.
Віктор Рог, для УП

You must be registered for see links