...XVII століття було «золотим віком» українського письменства і мистецтва, коли Київ знову став центром української науки, культури і на той час був другим Парижем або Афінами. Навколо Києво-Могилянської академії, яка була першим і довгий час єдиним вищим учбовим закладом України і всієї Східної Європи в XVII — першій половині XVIII ст., гуртувалися відомі українські учені та письменники, вони ж і високопоставлені священнослужителі: Єлисей Плетенецький, Іов Борецький, Памво Беринда, Тарасій Земка, Касіян Сакович, Мелетій Смотрицький, Петро Могила, Інокентій Гізель, Лазар Баранович, Дмитро Туптало, Феофан Прокопович та інші.
Один із ректорів Київської братської школи, вчений-філолог і письменник Мелетій Смотрицький є автором славнозвісної «Грамматіки славенския». Це праця, з якою він увійшов в історію науки як родоначальник слов’янської філології. За цією граматикою навчалося не одне покоління молоді у слов’янських країнах.
Першим друкованим підручником з риторики був теоретичний твір ученого і письменника Іоаникія Галятовського «Наука, а лбо Способ зложеня казаня», що являв собою доповнення до його циклу проповідей, багаторазово виданих під назвою «Ключ разумънія». Цей твір користувався незвичайною популярністю не тільки в Україні, а й в Росії, Білорусії і в південних слов’янських країнах.
І. Галятовський був одним із найталановитіших учених другої половини XVII ст. В його творах зустрічаються матеріали з історії, філології, ботаніки, зоології, мінералогії та інших наук. Багато зусиль у розвиток вітчизняної освіти вніс відомий учений і громадський діяч Київський митрополит Петро Могила. Його вклад в ідейне обґрунтування, організацію Київської колегії (згодом Академії) і розробку програм її діяльності настільки великий, що вона одержала назву Могилянської. Своєю структурою, обсягом і змістом Колегія відповідала вимогам, які створились в той час перед європейською вищою школою. Зберігши національні традиції українських шкіл, Колегія «разом з тим, увібрала в себе систему та методи навчання західноєвропейських університетів та польських академій».
Літературний рівень творів Могили, написаних слов’янською, українською, польською і латинською мовами, ставить його в один ряд з відомими письменниками Європи першої половини XVII ст. І хоча вони були переважно релігійного змісту, виразне місце в них займали гуманістичні ідеї — розкріпачення людського розуму, пробудження інтересу до земного життя, людини, її соціальним і моральним можливостям.
П. Могила намагався пробудити у народі інтерес до історичного минулого, вважаючи це одним із дійових шляхів формування у ньому національної свідомості.
У 1674 році Інокентій Гізель видав «Синопсис» — перший систематизований посібник з історії, в якому яскраво викладена думка спадковості між Київською Руссю та Україною, їх історична єдність.
Один з наймасштабніших і найдивовижніших творів українського письменства — «Четьїв Мінеїв» («Життя святих»). Його автор — Дмитро Туптало. Про цей твір Тарас Шевченко писав, що в його родині (ще в ті часи, коли він мав родину) був звичай щонеділі читати «Життя святих». І далеко не лише в них. Тупталовий твір аж до кінця ХІХ сторіччя був найпопулярнішою книгою в Україні, а недільні її читання, коли довкола читача збиралося ледь не півсела.
«Життя святих» не лише стали вершинним здобутком української літератури барокової доби, а й визначили її розвиток, — адже без них годі уявити творчість Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Котляревського чи Тараса Шевченка.
«Чийсь злий жарт про те, — зауважує письменник Іван Андрусяк, — нібито українське письменство починається з Котляревського, нам ціле століття вилазить боком — нагальна пора ці ганебні стереотипи не просто ламати, а трощити, аби й сліду їх не лишалося!»
Великий вклад у розвиток філософської науки у XVIII столітті вніс визначний український вчений, політичний і громадський діяч, письменник Феофан Прокопович. В своїх працях і лекціях він рішуче виступив проти середньовічної схоластики, перший почав пропагувати філософську систему Декарта, Локка, Бекона; дав пояснення системи Коперніка й вчення Галілея, якого назвав зіркою риссю в противагу папі римському, який отримав у нього епітет «сліпого крота».
Про діяльність Ф. Прокоповича в Україні пише німецький автор: „Сучасники Прокоповича славили його особливі таланти. Він відзначався гострим аналітичним розумом, мав завжди власний погляд на справи й самостійну думку. Виявляв нечувану начитаність у філософії та старовинній греко-римскій літературі. Знав багато мов: латинською розмовляв як рідною українською».
Дальший розвиток філософської думки в Україні пов’язаний з діяльністю учених Семена Калиновського, Сильвестра Кулябки, Михайла Козачинського, Георгія Кониського, Тимофія Щербацького та інших. Визначним філософом був Григорій Сковорода.
Українські вчені, митці і просвітителі того періоду значно впливали на розвиток освіти і культури Росії.
У 1687 році в Москві вихідцями з України була відкрита Слов’яно-греко-латинська академія, значний внесок у розвиток якої вніс видатний вчений, професор Києво-Могилянської академії Стефан Яворський. Він же став основним консультантом проекту створеним Російської академії наук. З двадцяти членів-фундаторів її більшість були українськими вченими.
Петро І поклав початок масових переселень з України у Московщину інтелектуалів. «Священники ставятся грамоты не умея, — дорікав Петро І московському патріарху, — для учености необходимо хотя бы 10 человек послать в Киев в школы». З Києва відсилаються до Москви визначні українські учені і письменники. Феофан Прокопович, Мелетій Смотрицький, Єпіфаній Славинецький, Арсеній Сатановський, Інокентій Гізель, Іван Галятовський, Лазар Баранович, професори та вихованці Києво-Могилянської академії, що склали в Московії так звану «вчену дружину» — провідників петровських реформ. Є. Славинецький заснував у Москві першу греко-латинську школу й був її ректором. Кияни заклали в Московії перші навчальні заклади. Вчителі з географії, історії, педагогіки, медицини та мовознавства з України розпочали освітню справу у Московії. Туди ж вивозилися київські шкільні підручники, граматики, словники, історичні твори, зразки наукової літератури. Українці реформували тогочасну російську мову, стояли біля витоків молодої московської літератури й в цілому російської культури.
З Києва у Росію був викликаний Ф. Прокопович. Різностороннє обдарований учений, просвітитель, він був одним із сподвижників Петра I, „його найближчим радником у справах освіти, ідейним засновником нововведень, надійним помічником у боротьбі з боярською і церковною опозицією».
Підтримуючи курс Петра I на підпорядкування церкви державі, Ф. Прокопович розробив і всіляко пропагував теорію освіченого абсолютизму, яка в тодішніх умовах Росії мала прогресивне значення. Він був одним із організаторів Синоду і автором його „Духовного регламенту», в якому була відображена ідея підпорядкування церковної влади світській, звільнення духовного життя, освіти і науки від цілковитої влади релігії.
Великий син російського народу Михайло Ломоносов вчився у «Словенській школі» в Холмогорах, яку у 1723 р. створив Холмогорський архієпископ, вихованець Київської академії Варнава Волостковський. Українські викладачі мали на Ломоносова великий вплив. Коли він у 1730 році вирушив у Москву, прихопив із собою, за його особистим визначенням, найбільший свій скарб — київські підручники: „Арифметику» Магницького і „Слов’янську граматику» Смотрицького.
В Московській академії Ломоносова підтримав і дав йому шлях в науку Ф. Прокопович. Не без його впливу Ломоносов побував у 1734 р. в Києві. Його навчання в Київській академії було корисним і позначилося пізніше на його діяльності. Зокрема, удосконалення латинської мови, вивчення теорії складання руського вірша Ф. Прокоповича, ознайомлення з рядом слов’янських, грецьких, латинських книг та літописних джерел, з академічними правилами художнього мистецтва — все це склало частину того ґрунту, на якому пізніше розвинулась наукова, літературна й художня творчість Ломоносова.
З 1701 по 1762 рік із 21 ректора Слов’яно-греко-латинської академії 18 були вихованцями Києво-Могилянської академії.
Першим ректором Петербурзького університету був також українець із Закарпаття Михайло Балудянський.