Голодомор 1932-33 годов в Украине
- Автор теми william
- Дата створення
Zuzuka
прагну...
ніяких плагіатів. це мої власні думки, висвітлені власними словами без спічрайтерів і копіювань.
зараз ніхто не помирає від голоду. кожен другей хворий на ожиріння і голоду ніякого немає. зарплата зменьшилась. так. з роботи повиганяли людей. так. але повиганяли переважно з приватних організацій, тобто претензії до забаганок маленького і великого капіталів, а не до держави. 90% людей скоротили свої забаганки , забаганки, а не нагальні потреби. не плутайте поняття! тому ніякого голоду зараз немає і бути найближчим часом, доки народ працює, не може. через десятки років очікується продовольча всесвятня криза, "гаспада", готуйтесь в ній звинувачувати Ющенка і його команду. як же вам жити без звинувачень.
ви не можете зрозуміти вірно текст, не перекручувати зміст і сенс цитати. це ваші власні проблеми. саме тому ви і не можете зрозуміти трагедії 30х років, бо на всі факти ви закриваєте очі. а людина, яка не хоче нікого і нічого сприймати, залишається в якійсь мірі ізольованою.
російською писати мене не просіть, я вже наговорилась і написалась російською на всі роки наперед, тому робити це не збираюсь.
hed1n.ru
стебанутый
сейчас умирают о рака, туберкулёза и прочих заболеваний.
Зайдите в онкодиспансер и посмотрите, что девочки по 17-20 лет уже проходят химиотерапию. Знаете сколько стоят химиопрепараты?
Знаем. И знаем что при СССР 80% современных случаев заболеваний диагностировались на такой стадии, когда уже обмерки для гроба делались. Необходимо не про рак говорить а про то что образ жизни у нас поменялся, и в этом часть вины я ложу на гос-во, т.к. пропаганды спортивного образа жизни в эфире сми 0%. Вот основная причина плохого здоровья нации + плохое питание. А причина геноцида - указ партийной верхушки, в котором он разрешено использовать любые методы для привлечения украинского селянства в колхозы, и особо приветствуются сборы средств на индустриализацию. Тоесть индустриальная мощь СССР строилась на костях люде замученых голодом и репрессированной бесплатной раб-силы (Донбасс в особенности).
Останнє редагування:
Zuzuka
прагну...
це повідомлення не по темі.
не від голоду ж вони помирають і не від нього лікуються, а від знову ж таки стилю життя, зокрема телефонізації, компів, відсутності спорту тощо. і це від забаганок цивілізації молода людина вважає, що краще економити на здоровій їжі, і купити новий телефон, і робить це не від харчового голоду, а від голоду інформаціїного в організмі, або нерозуміння того, що їй кажуть.
в 30ті рокі ніяких не те що телефонів, світла не було у оселях, а люди жили полем і врожаєм, який насильницьким шляхом вилучався. що й призвело до обговорюємої теми.
стосовно туберкулезу. дуже вигідно радянська влада почала показове піклування про населення флюрографією. а чому тоді всіх не перевіряти примусово наприклад на СНІД або на той самий рак або на іншу хворобу? а от причепились до туберкульозу. шкода звісно, що люди хворіють, але чи не самі вони в тому винні. приймають у ВУЗи, вивчають спеціалістів на трійки, а потім дивуються, чому лікар не виявив хворобу вчасно...
підхід іншей потрібен!
Останнє редагування:
mangust
патріот
Відповідь: Интересные статьи из интернета.
Росія створила музей голодомору в Севастополі
16.03.2009 15:53 ___ Володимир В'ятрович, для УП
Урок інформаційної війни
Те, що проти України, а особливо її спроб по-новому подивитися на власну історію ведеться завзята інформаційна війна давно не є новиною ні для кого.
Нібито існуючі документи проти Шухевича в Яд-Вашемі, "пропаганда нацизму" в елітній київській школі, лялька Гітлера як бестселер українського іграшкового ринку — все це теми однієї кампанії. Мета її — показати, що сучасна українська влада начебто спотворює історію, що виливається в нібито нацифікацію українського суспільства.
Останній приклад із "фальсифікацією" фотографій Голодомору в Севастополі чудово демонструє як запускаються механізми такої кампанії.
Пролог, або не перший акт
Для початку коротка передісторія. В рамках розгортання роботи із розсекречення та оприлюднення таємних радянських архівів, Служба безпеки України розпочала створення мережі інформаційно-довідкових залів — Відкритого електронного архіву — в містах України. Тут кожен бажаючий зможе не лише ознайомитися із цікавими для нього документами, але й скопіювати їх на власні електронні носії.
Річ, до речі, абсолютно безпрецедентна як для нашої країни, так і для наших сусідів.
Зокрема в Росії будь-яка подібна інформація, навіть та, що була на деякий час привідкрита на початку 90-х наразі є абсолютно закритою.
2 березня такий зал відкрили у Севастополі. Його стіни місцеві співробітники на власний розсуд вирішили прикрасити двома стендами. Один з них містив фото пам’ятників жертвам Голодомору, інший (із вкрай невдалою назвою "Український Голокост") — фото, які мали розповідати про сам Голодомор.
Власне на другому із стендів через незнання/недбалість/злий умисел помістили фото часів Великої депресії у США. Сумнозвісний стенд провисів в залі, перш ніж його було знято, кілька днів, і за цей час в інтернет-повідомленнях встиг стати і цілою виставкою, і навіть перетворитись на музей.
Акт другий: "А был ли мальчик?"
Початок карколомній кар’єрі "Севастопольського музею Голодомору" заклала російська інформаційна програма "Вєсті", яка першою повідомила про "нахабні фальсифікації СБУ".
Знудьговані ситим, спокійним і геть нецікавим життям у власній державі, російські ЗМІ врешті побачили для себе тему, яка зацікавить не залишить байдужим кожного росіянина.
За лічені хвилини інтернет заряснів повідомленнями про "фальсифіковану виставку", з допомогою якої нещасним українцям "впарюють" неправду про їхню історію. Повідомлення викликали цілий шквал обговорень у форумах, де вже ніким не ставилося під сумнів, що мова йде саме про цілу виставку.
Згодом визначення "фальсифікована виставка" з легкістю було застосовано до реальної виставки про Голодомор "Розсекречена пам’ять", підготовленої СБУ в 2007 році. Тому наступні повідомлення, опираючись на інформацію про те, що "Розсекречена пам’ять" об’їхала усю країну, впевнено подавали що "фальсифікати" було представлено у всіх містах України.
Доблесні єесемівці навіть заявили, що саме "севастопольську виставку" вони намагалися знищити (в повідомленнях, звичайно, писалося "знищили") під час експонування у Москві.
Практично нікого не цікавило, що на поширених фото "виставки" видно лише один стенд, який абсолютно не відповідає формату виставки СБУ (перевірити це елементарно, глянувши на неї на сайті), що за два роки експонування "Розсекреченої пам’яті" ніхто не помітив на ній ані американських фото, ані інших "фальсифікацій".
Отож, вже наступного дня після репортажу, "фальсифікована виставка" стала фактом інформаційного життя. Але для широкої російської душі термін "виставка" виявився надто вузьким, йому явно бракувало розмаху. Тому незабаром з’являється "Музей Голодомору в Севастополі".
Деякі ЗМІ вирішили приперчити навіть це і писали про "Музей Голодомору і ОУН-УПА". Для того, щоб стенд перетворився в меморіальний комплекс Голодомору, ОУН-УПА і "оранжевой революції" напевно забракло лише кілька днів.
Акт третій: "кухня" інформаційних спецоперацій
Очевидно, попри всю сенсаційність цієї новини, вона потребувала підживлення. Для цього звернулися до керівництва архіву СБУ за коментарем цієї "вопіющей сітуації".
Розрахунок простий: мовчання буде подано як бажання приховати "фальсифікацію", ба, навіть продовжувати її використовувати, визнання помилки — як зізнання у "фальсифікації".
Спрацював другий варіант. Коментар про те, що мова йде не про виставку СБУ, а лише про стенд, підготовлений місцевими співробітниками, який містив очевидні помилки і був знятий одразу після їх виявлення (за що подяка небайдужим громадянам, які про це повідомили керівництво Архіву) скоротився до фрази про визнання помилок.
Далі застосовувалася доволі проста і дотепна технологія, розрахована на те, що читати будуть лише заголовки новин.
Спочатку — більш-менш повне інформаційне повідомлення із заголовком, який неповністю відповідав його змісту, але міг сприйматися як своєрідна його іронічна інтерпретація.
В наступних подачах чи передруках текст повідомлення відсувався на задній план самим заголовком. В кожному наступному повідомленні залишалося все менше контекстної інформації і все більше роздувався заголовок.
Отож, перші повідомлення другої хвилі звучали: "СБУ визнає помилки на виставці в Севастополі", далі — "СБУ визнає фальсифікацію виставки про Голодомор", потім "СБУ визнає фальсифікацію Голодомору". Закінчився цей логічний ряд глобальним "Україна визнала фальсифікацію Голодомору".
З суто теоретичного інтересу цікаво спостерігати за розгортанням російськими ЗМІ цієї чи подібних інформаційних (чи радше дезінформаційних) кампаній. Тим паче, що грубе їх виконання дозволяє досить просто їх прослідковувати.
Але неприємно відзначати місце у них деяких українських медіа, які виконують роль бездумного резонатора, помножуючи інформаційний ефект таких спецоперацій. Повідомлення російських ЗМІ та навіть їх заголовки часто просто передруковуються без жодної спроби аналізу чи бажання самому розібратися у ситуації.
Акт четвертий, не останній
Відстоювання незалежності України не обмежується виключно політичною чи економічною сферами, воно чи не найбільше потрібне саме в інформаційному полі.
Це завдання мають виконати незалежні українські медіа, якщо не з патріотичних мотивів, то бодай з власних амбіцій, які не дозволять споживати вторинну інформаційну жуйку відверто ворожого іноземного інформаційного простору.
По суті мешканцям України слід давно вже було прийти до справедливого висновку про те, що набагато важливішим є те, що роблять українці (всі разом та кожен окремо, влада обрана ними усіма разом демократичним шляхом, а не через вибір однієї особи, тощо), а не те, що про це зроблене будуть думати та казати інші (не тільки наші щирі друзі, але й відверті вороги).
Здатність великої європейської нації до виживання залежить не тільки від здатності створювати художні твори та вигравати на спортивних змаганнях, а, насамперед, від рівня самоповаги.
Від простого вміння співіснувати в складній системі міжнародних відносин, коли реформи стають заручником намагання окремих країн-сусідів вирішувати або нівелювати власні внутрішні проблеми створенням, в тому числі через підконтрольні ЗМІ, образу ворога.
P.S. Молодим і амбітним українським бійцям інформаційної війни: заголовок даної статті можна розвинути наступним чином: "Росія продовжує розкручувати тему Голодомору".
Росія створила музей голодомору в Севастополі
16.03.2009 15:53 ___ Володимир В'ятрович, для УП
Урок інформаційної війни
Те, що проти України, а особливо її спроб по-новому подивитися на власну історію ведеться завзята інформаційна війна давно не є новиною ні для кого.
Нібито існуючі документи проти Шухевича в Яд-Вашемі, "пропаганда нацизму" в елітній київській школі, лялька Гітлера як бестселер українського іграшкового ринку — все це теми однієї кампанії. Мета її — показати, що сучасна українська влада начебто спотворює історію, що виливається в нібито нацифікацію українського суспільства.
Останній приклад із "фальсифікацією" фотографій Голодомору в Севастополі чудово демонструє як запускаються механізми такої кампанії.
Пролог, або не перший акт
Для початку коротка передісторія. В рамках розгортання роботи із розсекречення та оприлюднення таємних радянських архівів, Служба безпеки України розпочала створення мережі інформаційно-довідкових залів — Відкритого електронного архіву — в містах України. Тут кожен бажаючий зможе не лише ознайомитися із цікавими для нього документами, але й скопіювати їх на власні електронні носії.
Річ, до речі, абсолютно безпрецедентна як для нашої країни, так і для наших сусідів.
Зокрема в Росії будь-яка подібна інформація, навіть та, що була на деякий час привідкрита на початку 90-х наразі є абсолютно закритою.
2 березня такий зал відкрили у Севастополі. Його стіни місцеві співробітники на власний розсуд вирішили прикрасити двома стендами. Один з них містив фото пам’ятників жертвам Голодомору, інший (із вкрай невдалою назвою "Український Голокост") — фото, які мали розповідати про сам Голодомор.
Власне на другому із стендів через незнання/недбалість/злий умисел помістили фото часів Великої депресії у США. Сумнозвісний стенд провисів в залі, перш ніж його було знято, кілька днів, і за цей час в інтернет-повідомленнях встиг стати і цілою виставкою, і навіть перетворитись на музей.
Акт другий: "А был ли мальчик?"
Початок карколомній кар’єрі "Севастопольського музею Голодомору" заклала російська інформаційна програма "Вєсті", яка першою повідомила про "нахабні фальсифікації СБУ".
Знудьговані ситим, спокійним і геть нецікавим життям у власній державі, російські ЗМІ врешті побачили для себе тему, яка зацікавить не залишить байдужим кожного росіянина.
За лічені хвилини інтернет заряснів повідомленнями про "фальсифіковану виставку", з допомогою якої нещасним українцям "впарюють" неправду про їхню історію. Повідомлення викликали цілий шквал обговорень у форумах, де вже ніким не ставилося під сумнів, що мова йде саме про цілу виставку.
Згодом визначення "фальсифікована виставка" з легкістю було застосовано до реальної виставки про Голодомор "Розсекречена пам’ять", підготовленої СБУ в 2007 році. Тому наступні повідомлення, опираючись на інформацію про те, що "Розсекречена пам’ять" об’їхала усю країну, впевнено подавали що "фальсифікати" було представлено у всіх містах України.
Доблесні єесемівці навіть заявили, що саме "севастопольську виставку" вони намагалися знищити (в повідомленнях, звичайно, писалося "знищили") під час експонування у Москві.
Практично нікого не цікавило, що на поширених фото "виставки" видно лише один стенд, який абсолютно не відповідає формату виставки СБУ (перевірити це елементарно, глянувши на неї на сайті), що за два роки експонування "Розсекреченої пам’яті" ніхто не помітив на ній ані американських фото, ані інших "фальсифікацій".
Отож, вже наступного дня після репортажу, "фальсифікована виставка" стала фактом інформаційного життя. Але для широкої російської душі термін "виставка" виявився надто вузьким, йому явно бракувало розмаху. Тому незабаром з’являється "Музей Голодомору в Севастополі".
Деякі ЗМІ вирішили приперчити навіть це і писали про "Музей Голодомору і ОУН-УПА". Для того, щоб стенд перетворився в меморіальний комплекс Голодомору, ОУН-УПА і "оранжевой революції" напевно забракло лише кілька днів.
Акт третій: "кухня" інформаційних спецоперацій
Очевидно, попри всю сенсаційність цієї новини, вона потребувала підживлення. Для цього звернулися до керівництва архіву СБУ за коментарем цієї "вопіющей сітуації".
Розрахунок простий: мовчання буде подано як бажання приховати "фальсифікацію", ба, навіть продовжувати її використовувати, визнання помилки — як зізнання у "фальсифікації".
Спрацював другий варіант. Коментар про те, що мова йде не про виставку СБУ, а лише про стенд, підготовлений місцевими співробітниками, який містив очевидні помилки і був знятий одразу після їх виявлення (за що подяка небайдужим громадянам, які про це повідомили керівництво Архіву) скоротився до фрази про визнання помилок.
Далі застосовувалася доволі проста і дотепна технологія, розрахована на те, що читати будуть лише заголовки новин.
Спочатку — більш-менш повне інформаційне повідомлення із заголовком, який неповністю відповідав його змісту, але міг сприйматися як своєрідна його іронічна інтерпретація.
В наступних подачах чи передруках текст повідомлення відсувався на задній план самим заголовком. В кожному наступному повідомленні залишалося все менше контекстної інформації і все більше роздувався заголовок.
Отож, перші повідомлення другої хвилі звучали: "СБУ визнає помилки на виставці в Севастополі", далі — "СБУ визнає фальсифікацію виставки про Голодомор", потім "СБУ визнає фальсифікацію Голодомору". Закінчився цей логічний ряд глобальним "Україна визнала фальсифікацію Голодомору".
З суто теоретичного інтересу цікаво спостерігати за розгортанням російськими ЗМІ цієї чи подібних інформаційних (чи радше дезінформаційних) кампаній. Тим паче, що грубе їх виконання дозволяє досить просто їх прослідковувати.
Але неприємно відзначати місце у них деяких українських медіа, які виконують роль бездумного резонатора, помножуючи інформаційний ефект таких спецоперацій. Повідомлення російських ЗМІ та навіть їх заголовки часто просто передруковуються без жодної спроби аналізу чи бажання самому розібратися у ситуації.
Акт четвертий, не останній
Відстоювання незалежності України не обмежується виключно політичною чи економічною сферами, воно чи не найбільше потрібне саме в інформаційному полі.
Це завдання мають виконати незалежні українські медіа, якщо не з патріотичних мотивів, то бодай з власних амбіцій, які не дозволять споживати вторинну інформаційну жуйку відверто ворожого іноземного інформаційного простору.
По суті мешканцям України слід давно вже було прийти до справедливого висновку про те, що набагато важливішим є те, що роблять українці (всі разом та кожен окремо, влада обрана ними усіма разом демократичним шляхом, а не через вибір однієї особи, тощо), а не те, що про це зроблене будуть думати та казати інші (не тільки наші щирі друзі, але й відверті вороги).
Здатність великої європейської нації до виживання залежить не тільки від здатності створювати художні твори та вигравати на спортивних змаганнях, а, насамперед, від рівня самоповаги.
Від простого вміння співіснувати в складній системі міжнародних відносин, коли реформи стають заручником намагання окремих країн-сусідів вирішувати або нівелювати власні внутрішні проблеми створенням, в тому числі через підконтрольні ЗМІ, образу ворога.
P.S. Молодим і амбітним українським бійцям інформаційної війни: заголовок даної статті можна розвинути наступним чином: "Росія продовжує розкручувати тему Голодомору".
You must be registered for see links
Відповідь: Интересные статьи из интернета.
mangust, переношу сюди, бо завдяки Хедіну ми вже мали нагоду ознайомитись з тим про що йде мова:
Zuzuka
прагну...
той, хто не знає свого минулого, хто не дослухається уроків історії, нажаль не має майбутнього. тому треба знати про голод і пам"ятники потрібні. це пам"ятник людям живим, вони живуть у сердцях теперішніх українців. частину моєї родини вбив сталін=голод. тому для мене вони живі. а пам"ятник насторога всім, хто мріє про диктатора.
Останнє редагування:
МАХ
Active Member
Після знайденого відеоматеріалу в Інтернеті вирішив все ж таки повернутися до цієї теми… Досить прикро що дехто вшанування пам’яті загиблих починає накручувати на свій лад паплюжачи нашу віру… Починають говорити що це політика спрямована проти Росії, ніби Росія це пуп землі і нам до неї є діло..мені чесно кажучи байдуже що там у них відбувається.. нехай навіть будують пам’ятники Сталіну і Гітлеру… але чомусь визнання голодомору на Україні і вшанування його в Росії сприймають неоднозначно і достатньо активно починають обговорювати… і обговорюють так щоб в очах росіян українців зробити ворогами… власне що тут писати ось відео дивіться самі…
Дякую за надані відеоматеріали
Програма звісно ж орієнтована на російського глядача, тому будь-який українець може наглядно пересвідчитись в промиванні мозку російських громадян, і в спрямованій політиці Кремля на негативно, вороже налаштування росіян проти українців…
А тепер розберемо по пунктах…
1. Говориться що виставка з великим успіхом об’їздила всю Україну… але ж це банальна брехня, бо виставка наскільки мені відому виставлена була лише в Севастополі, і ще більша брехня в тому що вона користувалася великим ажіотажем... Таким чином вже вводять слухача в оману, перебільшуючи масштаби скандалу…
2. Світлини на виставці представлені, достатньо відомі, одна з них навіть є в підручниках з історії… що правда про дійсно депресію в США! На світлинах чітко видно одяг не відповідає українському тодішньому побуту… це типовий американський одяг часів 20-30 років ХХ століття, будь-який історик це б одразу помітив, навіть неозброєним оком… Тепер запитання? Невже в СБУ працюють ідіоти? Чи можливо це провокаційна акція? Чому саме в Криму? Тому що там уряд автономії проросійський!... а програма накручує це показуючи урядові споруди Києва, ніби саме з відти ноги цієї виставки ростуть… і правильно Політолог говорить що доказів геноциду в природі не існує, але не заперечує що він був… бо всі свідчення були знищені частково в90-91 роках… а інші по закінченню терміну у 75 років..тобто в минулому році… і лише маю надію що московський архів цього не зробив…
3. Говорять що офіційний Київ звинувачує саме Росію… знову ж брехня… президент неодноразово наголошував що нікого не звинувачує, і лише осуджує комуністичний режим!...
4. Цікаво, що вони говорять і списують все на не урожайність в тому році… хоча відкриваємо підручник за 85 рік… і бачимо що в ці роки урожай був навіть вище середнього за 12 років… (хто не побачив, пишіть я вам дам почитати Історію СССР за 1985р.)…
5. Далі говорять що всі архіви не засекречені.. дійсно є що не засекречені, але ж саме на які як мені відомо йшли запити відповіді взагалі не давали, або ж відмову….. просто скоріш за все їх було знищено раніше визначеного терміну…
6. Історики не приховують що на Кавказі загинуло не мало людей.. і в відсотковому еквіваленті більше ніж в Україні… проте не в кількості… Тоді ж як є свідчення очевидців, що в Білорусії і Росії через кордон майже й не відчувався голод… а в містах де переважало російське населення продовольства вистачало і на Україні.. навіть у цій програмі, говорять що саме в селі був голод…та й архівні документи це підтверджують…
7. Стосовно кількості знову вводять в оману… говорять про 15 млн. … хоча я вперше чую таку цифру.. тим більше щоб це хтось заявляв офіційно… бо українська влада називає цифру в 7-8 млн. …
Чому, навіть за їхніми підрахунками в 7 млн., В Росії не вшановують пам’ять цій трагедії взагалі???!!! А в історії вивчають вскользь не звертаючи особливої уваги… Хто дасть відповідь чому в Росії як і за часів СССР цю трагедію нехай хоча б радянського народу,навіть не визнають, не те щоб вшановувати… і жодного пам’ятника не існувало… 7 млн. це так дрібничка? Можна не звертати уваги?...
Раджу почитати Василя Барки твір « Жовтий князь» бажано не скорочено… На час голодомору Барка перебував на Полтавщині у знайомого і сам пережив цю страшну трагедію… після цього він досить довгий час (аж до 1957року) збирав свідчення очевидців і записував до щоденника… і написав твір про голодомор використовуючи реальні історії в 1961 році… Цікаво напевне Барці маленький семирічний Ющенко нашіптував рядки творів…. Тому і це також продукт помаранчевої влади, спрямований проти Росії??? Чи можливо це реальна картина дійства, яка осуджує комуністичний режим, який гнобив селянство, гнобив український народ?...
« Хоч і стоїте с світлими думками – а в серці злоба. Гризня, огнем дихає чи байдужістю. Заздрим і осмілюємо, лаємо чорно і шкодимо ближньому, як змії: без каяття, ніби так і треба. Хочемо упертістю пересилити правду. Вийдемо з відси і знову живемо, як погани: в ненависті… Розпилися і розсобачилися. Непоштиві ми, насмішкуваті і злі, нещирі, пліткуємо, як свині, про кожного - нечисто. Живемо без страху правосуддя. В неділю бійка на вулиці. Озвіріли! Хіба що кара справить! Інших засуджуємо, а самі забуваємо слідкувати за своїми вчинками…»…
Цікаво одне… помітив серед друзів і знайомих, а я з ними на політичні теми намагаюсь не спілкувати…
1. Друг, такий шолтай болтай))) ну тупить постійно... йому аби бухать і баб тягать… звичайно ж з навчанням особливо не товаришує… його позиція однозначна.. бендеровці пі****… і тому подібне…говорить стереотипами совку…. Інший знайомий достатньо начитаний, поважна людина, вже й вік пристойний, націоналістично налаштований… Бандера однозначно герой, любить Україну… це приклад двох українців з різними способами існування і з різною точкою зору…
2. Але є двоє росіян… одна досить неприємна особа, неодноразово підставляла, любить когось з за спини обхаяти, не надійна.. одним словом з такою в розвідку ніколи б не пішов… частенько заводить розмову про українську мову як штучну, церкву Київського патріархату не легітимною, ніби то вона незаконна, і до неї ходити можна лише як у музей… і є росіянин який завжди радий допомогти.. говорить це ваші внутрішні українські проблеми, і я як росіянин не можу адекватно роздумовувати на ці теми… не збирається лізти з своїм уставом в наш храм…
Два різних росіянина за характером, і різні за думками… можна ще довго приводити приклади з власних спостережень, але думаю цих достатньо…
Таке враження що націоналісти - це поважні, освідченні,добрі і чесні люди… натомість іхні опоненти – це гуляки, алкашня, люди які крім історії партії в руках інші книги не тримали, кривить душею, заздрісні, не чесні люди… повторюсь що це мої власні спостереження, залюбки познайомлюсь з людиною яка зруйнує такі мої спостереження!!!
Отже, враження що хто паплюжить пам'ять, просто не читали українську літературу тому і думають що це все видумки помаранчевих… я теж в школі не читав))) ну не гуманітарій я що ж поробиш)))… але зараз ситуація змушує мене їх перечитувати, і розумію що був дурачком що не читав їх… бо там вся історія, культура, мова, традиції і побут України…
От у «Жовтому князі « описані події 33-32рр. на свідченнях очевидців… вважаю що це доказ тих подій, а світлини не можуть описати ту трагедію…
можу лише додати що мені розповідав дідусь.. можна навіть книгу писати… це реальна картина села на Сумщині… на прикордонній території, де голод був менш жорстоким! в часи голодомору виживали хто як міг… от і сім’я дідуся, щоб вижити закопали в сараї діжку з мукою… проте дід дідуся (мій прапрадід) проговорився сусідові і той за клунок зерна здав їхню схованку.. а наступного ж дня зерно збирачі приїхали з возом і розкопали діжку.. коли поставили на воза дід дідуся (прапрадід) схопив совок і надібрав муки і кинув у діжку з водою, щоб поті хоча б юшку зварити на вечір… зерно збирач (односельчанин, поважна людина була) за це прапрадіда так штурхонув, що той неділю відходив… а в цей час повертався батько діда (прадід, який до речі загинув під Дніпропетровському воюючи у лавах Червоної армії…), побачивши те дійство на його подвір’ї, і зрозумівши що буде просто не в змозі прокормити сім’ю, що родина помре, кинувся до ставка, хотів втопитися од безвиході… тоді мати (прабабуся), семирічному моєму дідусю сказала щоб той наздогнав батька… він плачучи побіг до ставку, і вблагав батька не робити цього… і лише пожалівши сина, повернулися додому… настали тяжкі часи… коли в будинку нічого було їсти… але сім’я врятувалася від голоду завдяки тітці, яка жила в лісі, у них було зерно заховане по всьому лісові… тому раз в 3 дні вночі дідусь через очерет тихенько пробирався щоб ніхто не помітив.. і приносив клунок зерна до дому… ось така історія життя не далекої мені людини… дідусь був малий.. тому багато чого не пам’ятає… говорить що в селі померло багато людей і його ровесників також… проте точно сказати не може… але головне те що люди після голодомору не звинувачували того зернозбиральника (який так і прожив у тому селі, всі розуміли що в ті страшні часи виживав хто як міг…) а тим більше якусь націю… лише засуджувати саме тодішній режим…
От свідчення які для мене просто не можуть піддаватися сумніву! Впевнений що і у більшості з вас є такі ж свідчення батьків або ж дідусів і бабусь… запитайте у них, можливо вони вам цього не розповідали…
А хто паплюжить пам'ять просто аморальна людина.. ганьба тих хто цю трагедію переводить в політичне русло!!! Ющенко уїде а пам’ятники і пам’ять лишиться!
А ви й досі плюндруєте нашу пам'ять й віру?
Чужі страшні страждання викликають недовіру?
Не варто це переводити в політичну площину, не варто шукати винних, варто просто пам’ятати і усвідомлювати масштаби трагедії… деякі коментарі просто морально відсталої людини огидні…
Тому думаю голодомор як такий що забрав 7-8 млн. українських життів дійсно був… стосовно ж геноциду треба мати більш змістовні докази… але на мою думку українцям байдуже як називати цю трагедію, головне пам’ятати і вшановувати жертв комуністичного режиму 20 століття…
P.S.
You must be registered for see links
Дякую за надані відеоматеріали
You must be registered for see links
Програма звісно ж орієнтована на російського глядача, тому будь-який українець може наглядно пересвідчитись в промиванні мозку російських громадян, і в спрямованій політиці Кремля на негативно, вороже налаштування росіян проти українців…
А тепер розберемо по пунктах…
1. Говориться що виставка з великим успіхом об’їздила всю Україну… але ж це банальна брехня, бо виставка наскільки мені відому виставлена була лише в Севастополі, і ще більша брехня в тому що вона користувалася великим ажіотажем... Таким чином вже вводять слухача в оману, перебільшуючи масштаби скандалу…
2. Світлини на виставці представлені, достатньо відомі, одна з них навіть є в підручниках з історії… що правда про дійсно депресію в США! На світлинах чітко видно одяг не відповідає українському тодішньому побуту… це типовий американський одяг часів 20-30 років ХХ століття, будь-який історик це б одразу помітив, навіть неозброєним оком… Тепер запитання? Невже в СБУ працюють ідіоти? Чи можливо це провокаційна акція? Чому саме в Криму? Тому що там уряд автономії проросійський!... а програма накручує це показуючи урядові споруди Києва, ніби саме з відти ноги цієї виставки ростуть… і правильно Політолог говорить що доказів геноциду в природі не існує, але не заперечує що він був… бо всі свідчення були знищені частково в90-91 роках… а інші по закінченню терміну у 75 років..тобто в минулому році… і лише маю надію що московський архів цього не зробив…
3. Говорять що офіційний Київ звинувачує саме Росію… знову ж брехня… президент неодноразово наголошував що нікого не звинувачує, і лише осуджує комуністичний режим!...
4. Цікаво, що вони говорять і списують все на не урожайність в тому році… хоча відкриваємо підручник за 85 рік… і бачимо що в ці роки урожай був навіть вище середнього за 12 років… (хто не побачив, пишіть я вам дам почитати Історію СССР за 1985р.)…
5. Далі говорять що всі архіви не засекречені.. дійсно є що не засекречені, але ж саме на які як мені відомо йшли запити відповіді взагалі не давали, або ж відмову….. просто скоріш за все їх було знищено раніше визначеного терміну…
6. Історики не приховують що на Кавказі загинуло не мало людей.. і в відсотковому еквіваленті більше ніж в Україні… проте не в кількості… Тоді ж як є свідчення очевидців, що в Білорусії і Росії через кордон майже й не відчувався голод… а в містах де переважало російське населення продовольства вистачало і на Україні.. навіть у цій програмі, говорять що саме в селі був голод…та й архівні документи це підтверджують…
7. Стосовно кількості знову вводять в оману… говорять про 15 млн. … хоча я вперше чую таку цифру.. тим більше щоб це хтось заявляв офіційно… бо українська влада називає цифру в 7-8 млн. …
Чому, навіть за їхніми підрахунками в 7 млн., В Росії не вшановують пам’ять цій трагедії взагалі???!!! А в історії вивчають вскользь не звертаючи особливої уваги… Хто дасть відповідь чому в Росії як і за часів СССР цю трагедію нехай хоча б радянського народу,навіть не визнають, не те щоб вшановувати… і жодного пам’ятника не існувало… 7 млн. це так дрібничка? Можна не звертати уваги?...
Раджу почитати Василя Барки твір « Жовтий князь» бажано не скорочено… На час голодомору Барка перебував на Полтавщині у знайомого і сам пережив цю страшну трагедію… після цього він досить довгий час (аж до 1957року) збирав свідчення очевидців і записував до щоденника… і написав твір про голодомор використовуючи реальні історії в 1961 році… Цікаво напевне Барці маленький семирічний Ющенко нашіптував рядки творів…. Тому і це також продукт помаранчевої влади, спрямований проти Росії??? Чи можливо це реальна картина дійства, яка осуджує комуністичний режим, який гнобив селянство, гнобив український народ?...
« Хоч і стоїте с світлими думками – а в серці злоба. Гризня, огнем дихає чи байдужістю. Заздрим і осмілюємо, лаємо чорно і шкодимо ближньому, як змії: без каяття, ніби так і треба. Хочемо упертістю пересилити правду. Вийдемо з відси і знову живемо, як погани: в ненависті… Розпилися і розсобачилися. Непоштиві ми, насмішкуваті і злі, нещирі, пліткуємо, як свині, про кожного - нечисто. Живемо без страху правосуддя. В неділю бійка на вулиці. Озвіріли! Хіба що кара справить! Інших засуджуємо, а самі забуваємо слідкувати за своїми вчинками…»…
Цікаво одне… помітив серед друзів і знайомих, а я з ними на політичні теми намагаюсь не спілкувати…
1. Друг, такий шолтай болтай))) ну тупить постійно... йому аби бухать і баб тягать… звичайно ж з навчанням особливо не товаришує… його позиція однозначна.. бендеровці пі****… і тому подібне…говорить стереотипами совку…. Інший знайомий достатньо начитаний, поважна людина, вже й вік пристойний, націоналістично налаштований… Бандера однозначно герой, любить Україну… це приклад двох українців з різними способами існування і з різною точкою зору…
2. Але є двоє росіян… одна досить неприємна особа, неодноразово підставляла, любить когось з за спини обхаяти, не надійна.. одним словом з такою в розвідку ніколи б не пішов… частенько заводить розмову про українську мову як штучну, церкву Київського патріархату не легітимною, ніби то вона незаконна, і до неї ходити можна лише як у музей… і є росіянин який завжди радий допомогти.. говорить це ваші внутрішні українські проблеми, і я як росіянин не можу адекватно роздумовувати на ці теми… не збирається лізти з своїм уставом в наш храм…
Два різних росіянина за характером, і різні за думками… можна ще довго приводити приклади з власних спостережень, але думаю цих достатньо…
Таке враження що націоналісти - це поважні, освідченні,добрі і чесні люди… натомість іхні опоненти – це гуляки, алкашня, люди які крім історії партії в руках інші книги не тримали, кривить душею, заздрісні, не чесні люди… повторюсь що це мої власні спостереження, залюбки познайомлюсь з людиною яка зруйнує такі мої спостереження!!!
Отже, враження що хто паплюжить пам'ять, просто не читали українську літературу тому і думають що це все видумки помаранчевих… я теж в школі не читав))) ну не гуманітарій я що ж поробиш)))… але зараз ситуація змушує мене їх перечитувати, і розумію що був дурачком що не читав їх… бо там вся історія, культура, мова, традиції і побут України…
От у «Жовтому князі « описані події 33-32рр. на свідченнях очевидців… вважаю що це доказ тих подій, а світлини не можуть описати ту трагедію…
можу лише додати що мені розповідав дідусь.. можна навіть книгу писати… це реальна картина села на Сумщині… на прикордонній території, де голод був менш жорстоким! в часи голодомору виживали хто як міг… от і сім’я дідуся, щоб вижити закопали в сараї діжку з мукою… проте дід дідуся (мій прапрадід) проговорився сусідові і той за клунок зерна здав їхню схованку.. а наступного ж дня зерно збирачі приїхали з возом і розкопали діжку.. коли поставили на воза дід дідуся (прапрадід) схопив совок і надібрав муки і кинув у діжку з водою, щоб поті хоча б юшку зварити на вечір… зерно збирач (односельчанин, поважна людина була) за це прапрадіда так штурхонув, що той неділю відходив… а в цей час повертався батько діда (прадід, який до речі загинув під Дніпропетровському воюючи у лавах Червоної армії…), побачивши те дійство на його подвір’ї, і зрозумівши що буде просто не в змозі прокормити сім’ю, що родина помре, кинувся до ставка, хотів втопитися од безвиході… тоді мати (прабабуся), семирічному моєму дідусю сказала щоб той наздогнав батька… він плачучи побіг до ставку, і вблагав батька не робити цього… і лише пожалівши сина, повернулися додому… настали тяжкі часи… коли в будинку нічого було їсти… але сім’я врятувалася від голоду завдяки тітці, яка жила в лісі, у них було зерно заховане по всьому лісові… тому раз в 3 дні вночі дідусь через очерет тихенько пробирався щоб ніхто не помітив.. і приносив клунок зерна до дому… ось така історія життя не далекої мені людини… дідусь був малий.. тому багато чого не пам’ятає… говорить що в селі померло багато людей і його ровесників також… проте точно сказати не може… але головне те що люди після голодомору не звинувачували того зернозбиральника (який так і прожив у тому селі, всі розуміли що в ті страшні часи виживав хто як міг…) а тим більше якусь націю… лише засуджувати саме тодішній режим…
От свідчення які для мене просто не можуть піддаватися сумніву! Впевнений що і у більшості з вас є такі ж свідчення батьків або ж дідусів і бабусь… запитайте у них, можливо вони вам цього не розповідали…
А хто паплюжить пам'ять просто аморальна людина.. ганьба тих хто цю трагедію переводить в політичне русло!!! Ющенко уїде а пам’ятники і пам’ять лишиться!
А ви й досі плюндруєте нашу пам'ять й віру?
Чужі страшні страждання викликають недовіру?
Не варто це переводити в політичну площину, не варто шукати винних, варто просто пам’ятати і усвідомлювати масштаби трагедії… деякі коментарі просто морально відсталої людини огидні…
Тому думаю голодомор як такий що забрав 7-8 млн. українських життів дійсно був… стосовно ж геноциду треба мати більш змістовні докази… але на мою думку українцям байдуже як називати цю трагедію, головне пам’ятати і вшановувати жертв комуністичного режиму 20 століття…
P.S.
Не хотів затрачувати ваше самолюбство, ви ж саме для того щоб самоутвердиться тут сперечаєтесь? "Я вумний, я всіх пересперечаю, я всіх обхаю…" але ту т таки скажу що ви знову не в той ступ… бо на І не лише Ілля є ім’я але є ще і Ігор ..) саме Ігоря Губермана я цитував…