Ответ: Герои УПА
[ web-джерело: kipiani.org/gulag/index.cgi?60 ]
Вахтанг Кіпіані
“ЗАЛІЗОМ І КРОВ'Ю”
Cумщина в національно-визвольній боротьбі першої половини ХХ ст.
Нещодавно в Центрі національного відродження ім. Степана Бандери відбулась презентація книги історика-краєзнавця Геннадія Іванущенка “Залізом і кров'ю” (Сумщина в національно-визвольній боротьбі першої половини ХХ ст.), виданої з ініціативи Молодіжного націоналістичного конгресу. Вперше під однією обкладинкою зібрано унікальні матеріали про трагічні та героїчні події – від діяльності селянських повстанських загонів в 20-30-х роках до підпілля ОУН-бандерівців і ще зовсім нещодавно старанно приховувані матеріали про “народних месників”.
НЕВІДОМА “ПАРТИЗАНКА”
Дуже цікаво автор описує зворотній, невідомий досі, бік війни. Спогадами й архівними документами, окремими штрихами спростовує багатолітні писання комуністичних істориків про існування сильного радянського партизанського руху на Сумщині. Так, партизани були, але – не ті, не там і робили інше. На думку Іванущенка, правдою є те, що ніяк не вкладалося в ідеологізоване уявлення про “священную войну”. Візьмімо свідчення колишнього начальника Лебединського райвідділу міліції: радянських партизанів ніхто не бачив і не чув. Протягом війни в районі жоден німець не став жертвою “народних месників”. Але ось корову в селі Токарі червоні “партизани” якось вкрали, так це була подія! З цієї нагоди до села з'їхалося все місцеве окупаційне начальство...
На самому початку війни поліцаї затримали завгоспа райспоживспілки Зимогляда. Щоб врятувати себе він показав схованку, в якій зберігалися наїдки для боротьби з окупантами – суха ковбаса, топлене масло, спирт. Щоб вивезти все це добро довелось викликати чотири або п'ять підвод.
Бургомистром і начальником Лебедина служили колишні комуністи Русанов (завідувач кредитним відділом райкома партії) та Безкостий. Обидва брали участь у розстрілах цивільного населення, зокрема, євреїв. Після війни їх розстріляли – вже “свої”.
Геннадій Іванущенко не ставить собі за мету зобразити одних наїзників суцільно чорним кольором, а інших – білим. Нацистський окупаційний режим так само як і сталінський, приніс сумчанам чимало лиха. За три роки “під німцями” загинули понад 110 тисяч людей, з яких – майже 44 тисячі – цивільні. Одна з таких трагедій мала місце 7 липня 1942 року, коли угорські окупанти вирізали за нібито зв'язок із партизанами цілу вулицю в селі Нова Слобода Путивльського району – 586 осіб. Серед убитих – 120 дітей, понад 200 жінок.
У Роменському районі всі партизанські групи були видані поліції місцевим населенням. Зрештою, й самі комуністи, навіть – чільні, не дуже й рвались до боротьби з німцями. Вдивляємось у фотокопію архівного “сов.секретного” документу за підписом начальника 2-го відділу УМГБ по Сумській області підполковника Побережного, де чорним по білому: “Белодед Константин Васильевич, секретарь Сумского райкома КП(б)У, осенью 1941 г. был оставлен в тылу немецких войск секретарем подпольного обкома КП(б)У. Однако в первые же дни оккупации территории области Белодед покинул партизанские отряды и ушел в с. Голенка Дмитровского района Черниговской области, где работал кузнецом в общинном хозяйстве...”. Був затриманий німцями, зголосився до роботи в Німеччині. Отже, “подозревается в сотрудничестве с германскими контрразведовательными органами и предательстве руководящего командного состава партизанских отрядов”. Після цих подій (а, може, внаслідок?) гине весь керівний склад радянських партизанів Сумщини.
Серед справжніх знахідок – інформація про діяльність місцевої революційної ОУН. Обласним провідником тоді був директор приватної української гімназії і голова Сумської “Просвіти” Семен Сапун. У жовтні 1942 р. розстріляний німцями. В одному з партизанських зведень вказується, що тільки в жовтні 1043 р. гестапо заарештувало понад 280 українських патріотів, зокрема, багато вчителів.
Логотипи місцевих українських газет “Сумський вісник”, “Голос Охтирщини”, “Лебединський вісник” були прикрашені тризубами, хоча від початку було ясно, що німці за це по голівці не погладять.
Чернігівськими лісами проходили на Сумщину і загони УПА. Інформації поки що замало, щоб стверджувати, що повстанці діяли на крайньому сході України, але окремі підрозділи УПА-Схід бувало заходили. Саме тут на прикордонні воював в лавах УПА майбутній відомий поет Яр Славутич (тоді ще Григорій Жученко). Останній відомий епізод боротьби УПА з совітами – це напад повстанців на потяг Бахмач-Конотоп, який віз недавніх в”язнів німецьких таборів до ГУЛАГу. Сталося це 17 липня 1945 р., вже після переможних салютів...
За спогадами старожилів, окремі загони на півночі області вели боротьбу до 1955 р. Іванущенко визнає, що покищо в нього немає якихось правдивих документів, які б підтверджували це. Єдине, що знайшлось в архіві – це папір, де йдеться про діяльність бандерівського підпілля на Сумщині в 50-х рр. Відповідь можна було б ймовірно знайти в архівах колишнього КГБ, але туди не пускають.
“ОСВОБОДИТЕЛИ”
Коли німця прогнали дехто подумав, що кремлівський горець дасть народу спокій. Ан ні. Іванущенко публікує дивний за брутальністю документ з Державного архіву Сумської області.
...Група сільських керманичів пограбувала сільського священика. “Инициаторами взятия этих денег являлось «совещание» в составе Секретаря РК КП(б)У т. Вдовиченко, Нач. р/о НКВД Краснопольского района т. Резничек и Пред. РИКа Базалия…”. Награбовані гроші партійці взяли собі: Базалій – 400 руб., Вдовиченко – 500 руб., Ніколаєнко (оперативний працівник р/о НКВД) – 300 руб., Провідіон (секретар РК ЛКСМУ) – 250 руб., Осовітня (завідувачка РВНО) – 250 руб...
А ще одна група червоноармійців-мародерів пройшлась родинами фронтовиків в одному з сіл на Глухівщині. Вилучено: 6 пар білизни, 1 шуба, 2 ковдри, 2 хустки, 4 шт. жіночих сорочок, 10 м. мануфактури, 1 халат, 4 шматки господарського мила, 12 котушок ниток, 3 простирадла...
"Україна молода"
