Интересные статьи из интернета.

zergius

New Member
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Гужевой транспорт - светлое будущее человечества?
Автор: Дмитрий Шабанов
Опубликовано 16 января 2008 года

Известный английский специалист по нефтедобыче Ричард Хейнберг (Richard Heinberg) выступил с лекцией перед членами британской Земельной ассоциации (Soil Association) в Лондоне. В этом выступлении Хейнберг присоединился к пессимистам, рисующим печальные картины будущего, которое ожидает человечество после сокращения нефтедобычи.

Вам кажется, что нефть нужна для того, чтобы мог ездить автотранспорт? Вы осознаете значение этого вещества для химической промышленности? На самом деле, нефть еще важнее. Можно сказать, что мы ее едим. Конечно, напрямую мы едим пищу, произведенную на полях, но чтобы эти поля удобрить, вспахать, засеять, прополоть, полить, собрать с них урожай, перевезти его, переработать и доставить потребителям, мы используем энергию нефти. Фактически в каждом куске хлеба, как и почти любой другой нашей пище, есть доля возобновляемой солнечной энергии и невозобновляемой ископаемой. Ну и что, что ископаемая энергия имеет солнечное происхождение? Ее запасы, откладывавшиеся на протяжении миллиона лет, мы сжигаем сейчас за один год.

В 1956 году американский геофизик Кинг Хабберт представил на конгрессе Американского института нефти статью, в которой предположил, что зависимость объемов нефтедобычи в США от времени описывается гауссовой кривой (колоколообразной зависимостью, соответствующей распределению величины, на которую влияет множество независимых друг от друга факторов). Он предполагал, что пик нефтедобычи в США будет достигнут между 1956 и 1970 годом, а также, что аналогичный мировой пик придется на 2000 год. По−настоящему знаменитым Хабберт стал, когда после пика в 1971 году нефтедобыча в США начала снижаться.

Сбылся ли прогноз Хабберта в мировом масштабе - вопрос спорный. Естественно, зарегистрированная мировая динамика нефтедобычи изрядно отличается от гауссовой кривой. В некоторых отношениях очевидно, что Хабберт ошибался - он ожидал, что пик будет достигнут на уровне 13 гигабаррелей в год, а весной 2004−го нефтедобыча соответствовала скорости 23 гигабарреля в год.

По некоторым версиям, пик был достигнут именно тогда. Почему не в 2000 году? Нефтяные эмбарго ОПЕК 1973 и 1979 годов затормозили рост и отодвинули кульминацию. Впрочем, иные оптимисты верят, что пик еще не достигнут и ожидают его, к примеру, в 2010 году. С Хаббертом трудно поспорить в одном: пик неминуем. Что будет после него? Спад. Подорожание нефти. Перестройка нынешней экономики.

Этим печальным вещам и был посвящен недавний доклад Хейнберга. Согласно ему, на производство пищи повлияют четыре взаимосвязанных процесса: исчерпание запасов нефти и подорожание топлива; необходимость расширять площади, отводимые под производство биотоплива; изменения климата; исчерпание плодородных почв и пресных вод. Кризис производства пи− щи будет происходить на фоне растущей численности населения.

То, что во второй половине XX века производство провизии было утроено, - следствие использования ископаемой энергии. В мире, в котором мы живем, сложно представить себе, сколь реальна была угроза голода вследствие неурожая для большей части человечества на протяжении практически всей его истории.

Нынешнее положение дел, когда в развитых странах тучность намного более острая проблема, чем голод, лишь временное состояние, базирующееся на использовании невозобновляемых ресурсов.

Не высказывая окончательного мнения, пройден пик добычи нефти или нет (но указывая, что большинство авторитетных источников датирует его 2006 годом), Хейнберг обращает внимание, что за последнее десятилетие цена барреля нефти возросла примерно с $12 до $100. И при такой−то экономической подпитке рост производства нефти прекратился, и сейчас каждый день ее потребляется больше, чем добывается! Эксперт прогнозирует острую ломку цивилизации в связи с отнятием от груди нефтяной зависимости. На что надеяться? На уголь? Его пик ожидают через десять–пятнадцать лет. Газ? Хейнберг не приводит соответствующих данных, но и для производства этого вида топлива пик ожидают к 2020 году. Что нас ждет? Кризис производства продовольствия.

Увы, эти изменения не за горами. Хейнберг приводит текущую статистику по росту цен на продовольствие и сокращению его запасов. Сейчас мировые запасы зерна ниже, чем когда бы то ни было за последнюю четверть века. По ООНовским данным, в мире сейчас 854 миллиона голодающих, и каждый год их число возрастает на 4 миллиона. Если верить нынешним предсказаниям, дальше будет хуже.

Пожалуй, единственным источником, который человечество может поставить на замену нефти, является биотопливо. Однако для его производства нужны посевные площади. Вы знаете, что в конце XIX века примерно четверть пашни развитых стран обеспечивала фураж для лошадей - одного из основных источников энергии тогдашнего сельского хозяйства? Двигатели внутреннего сгорания помогли обойтись без этих затрат и многократно увеличить энерговооруженность сельского хозяйства. Сейчас таким количеством пашни не обойдешься. Как использовать землю? Соревнование между миллиардом автомобилистов и миллиардом голодающих превращается в серьезную этическую проблему. Спектр оценок производства биодизеля головокружителен: от главной надежды на будущее до преступления перед человечеством!

Говоря о глобальном потеплении, Хейнберг обращает внимание на то, что главной проблемой является не повышение средних температур на сколько−то градусов, а дестабилизация типов погоды. И так принятые способы хозяйствования привели к деградации земель и оскудению источников пресной воды: каждый год 100000 квадратных километров сельскохозяйственных земель превращается в пустыни. За прошлый век численность населения Земли утроилась, а водопотребление возросло в шесть раз. Уже сейчас треть человечества испытывает недостаток воды, а 1,1 миллиарда не имеет доступа к ее надежным источникам.

Климатический хаос многократно ускорит разрушение почв и иссякание источников воды. А как обойтись без удобрений, большая часть которых делается благодаря энергии нефти? Нет, кое−что не сделаешь даже с помощью нефти - например, удобрения, содержащие фосфор. Мировой пик производства фосфатов пройден в 1989 году!

Что делать? Хейнберг упоминает об идее создания генноинженерных сельскохозяйственных растений, которые будут выдерживать жару и засуху. Как вы думаете, среагируют на них "зеленые"? Впрочем, даже если эта мера будет реализована, для изменения ситуации ее недостаточно. Надо как−то перейти к сельскому хозяйству, независимому от энергии ископаемого топлива.

Обратим внимание, что аудитория слушателей Хейнберга состояла из сторонников так называемого "органического земледелия". На сегодняшний день такое земледелие - скорее игрушка для богатых, чем решение насущных проблем. А ведь похоже, что именно эти методики хозяйствования, обходящиеся без пестицидов, химических удобрений и высокотехнологичных способов обработки земли, могут послужить прототипом технологий, на которые мы будем обречены в будущем!

Еще одним образцом для подражания оказалось сельское хозяйство Кубы. До распада СССР Куба, как оплот социализма в подбрюшье Америки, крепко сидела на игле дешевых поставок топлива от "старшего брата". Когда осколкам Советской империи стало не до интернациональной помощи, среднестатистический кубинец похудел на 9 килограмм! Исправить ситуацию помогли несколько специалистов по "органическому земледелию", до того прозябавшие в кубинских университетах. Крупные хозяйства пришлось разбить на части, в качестве тягловой силы перейти на волов, для борьбы с вредителями использовать биологические методы. К сожалению, пришлось сильно сократить долю мясной пищи в рационе жителей страны: чтобы прокормить одного мясоеда, требуется площадь пашни, достаточная для нескольких вегетарианцев. Куба выжила благодаря этим мерам.

Так что, решение есть? Ох, каким непростым оно будет! Кроме прочего, оно потребует коренной перестройки структуры общества. Объем труда в сельском хозяйстве резко возрастет, и потребуется резко увеличить количество занятых в нем рук. Государствам придется принимать меры по переводу значительной части населения "на землю". Далекие перевозки продукции станут чрезмерной роскошью, и потребители пищи должны будут рассредоточиться поближе к ее производителям. Пророчащий дурные перемены эксперт уже сейчас требует прекратить субсидировать индустриализованных производителей сельхозпродукции и передать средства постиндустриальным хозяйствам. А как справиться с неизбежным падением производства пищи, которое последует за реализацией такого решения? Ответа нет. А кто и как будет защищать идиллические патриархальные коммуны от голодных орд, прибывающих оттуда, где выращивать требуемое количество пищи станет невозможно? А как повлияет на плодородие Земли борьба за передел остатков нефти, угля, газа и плодородных почв? Хейнберг ничего не сказал по этому поводу... В его выступлении, как и в идеологии "органического земледелия" как такового, можно найти массу изъянов. Но как−то менять образ жизни в связи с исчерпанием ископаемого топлива придется все равно!
 

bsv

Странник
Ответ: Интересные статьи из интернета.

ЗЛОякісне виховання
Як насильство з телеекрана, комп’ютерних ігор і порносайтів стає частиною суспільної моралі українців

Невеличкий експеримент: витягаю зі стосу старих газет програму телебачення, відкриваю на вівторкові й читаю назви. «Всі жінки — відьми», «Частини тіла–3», «Посланці царства смертних», «Диявол із Орлі», «Заткнися і пристрели мене», «Чарівливість зла», «Як подружитися із серійним вбивцею», «Будинок мертвих», «Мізки набакир», «Психоз» — загалом двадцять вісім подібних назв. Можливо, випадковість? Переглядаю програму на середу: двадцять чотири назви. На четвер — тридцять...

Ми звикаємо до такого і на загал уже сприймаємо як норму. Проте американські вчені підрахували, що середньостатистичне дитя, перш ніж стати школярем, встигає побачити по телевізору близько восьми тисяч убивств і сто тисяч інших актів насильства. Чи можна дивуватися, що ніби цілком нормальні діти виявляють абсолютно ненормальну агресію? Вони, стверджують дослідники, змалечку живуть у телевізійному мареві, так званому «суспільстві спектаклю», тож і ототожнюють життя реальне із життям екранним. Але телебачення — лише один аспект того світу, який ми створюємо для своїх дітей. Щоб потім дивуватися: і звідки у них це?!.



Порно для неповнолітнього

П’ятсот примірників видань «з картинками» на вимогу обласної прокуратури вилучено з продажу в кіосках «Укрпошти». Закон України «Про захист суспільної моралі» чітко визначає межі розповсюдження продукції еротичного та сексуального характеру. Однак журнальчики з оголеними тьотями не просто лежать на полицях, а виставляються так, аби привабити покупців. Серед яких — діти.

Як встановила рейдова перевірка прокурорських органів, практично в кожному пункті прокату чи продажу відеокасет, DVD–дисків можна без жодних проблем придбати фільми порнографічного характеру чи такі, що відверто пропагують насильство. У першому ж магазині Тростянця виявили сім порнодисків, що красувалися просто на вітрині. У сумському пункті відеопрокату чи не на очах правоохоронців такий диск було видано неповнолітньому — «гроші не пахнуть»! Там же знайдено ще одинадцять дисків із «полуничкою».

Загалом в області за подібними фактами порушено сім кримінальних справ. Адже чинним законодавством заборонено виготовляти, ввозити чи перевозити, збувати та розповсюджувати таку продукцію. Закону, як бачимо, дотримуються далеко не всі. Як не всі стежать за його дотриманням. Заступник прокурора області Михайло Бурбика розповідає: впродовж року на завдання прокуратури району міліція того ж Тростянця за даною проблематикою відповідала формальними відписками — порнопродукції не виявлено. Мабуть, на вітрини не дивилися...

Який вплив має на несформовану дитячу та підліткову свідомість перегляд порно, насильства та «ужастиків», говориться вже давно й багато. Переважно — на західних зразках. Ми можемо пригадати місцевий. Кілька років тому «УМ» писала про випадок, що стався в Сумах. Благополучні мама й тато увечері заснули. Їх цілком благополучний син узявся до відео. Що й скільки він дивився, не суть важливо, але після перегляду зайшов у спальню і почав бити ножем сплячих батьків... Забулося? Поодинокий випадок? Чи просто сталося це не в родині того, хто розповсюджує «кіно» одноліткам свого сина?..
Комп’ютероманія: звідки хвороба?

Де ще можна «поласувати» забороненим плодом неповнолітньому? Звісно, у комп’ютерних клубах. Їхні власники практично одностайно ігнорують законні вимоги про те, що неповнолітні не можуть перебувати в клубах під час занять у школах та вночі. Це довела перевірка прокуратури лише за одну годину ночі — від дванадцятої до першої. В усіх перевірених закладах сиділи в цей час школярі. Наймолодшому — одинадцять років. Усі діти заплатили за послуги клубу аж до ранку і всі підтвердили намір сидіти тут до світанку. Потім, певно ж, іти до школи. Пригадуєте масові вбивства підлітками своїх ровесників та вчителів у американських школах? На щастя, у нас важче дістати зброю. Поки що...

«А які проблеми?» — наївно запитують власники закладів. Адже одна дитина навіть пред’явила записку від батька, де значиться: «Прошу дозволити моєму синові користуватися комп’ютером до ранку».

Що думає такий татусь? Чи розуміє він, що дитина, з огляду на її несформований організм, має сидіти за комп’ютером лише обмежений час; що, як підтверджено перевіркою, у клубах використовують неліцензійні диски зрозуміло якого характеру; немає систем захисту, що блокують доступ дітей до порнографічних веб–сайтів... Та що казати: навіть із суто санітарної точки зору татко мав би пожаліти своє дитя, — у деяких клубах знаходитися просто шкідливо, та ще й протягом ночі. Бо ж, наприклад, у роменському «Сіті», як і в багатьох подібних у області, замість дозволених трьох комп’ютерів було встановлено тринадцять. Недостатнє освітлення, не провітрюються приміщення...

Лише охтирським між­районним прокурором було призупинено діяльність чотирьох комп’ютерних клубів; загалом в області за результатами перевірки зупинили роботу чотирнадцять.

Скрізь діти перебували переважно з дозволу батьків. До речі, згаданий рейд, що застав за нічними розвагами неповнолітніх, виявив: усі діти без винятку грали в ігри з елементами насильства. І хоча старше покоління здебільшого не зазнало впливу комп’ютероманії, чомусь хочеться назвати цю хворобу спадковою.
Реклама — двигун...

За нашого «вмілого» використання реклама є рушієм не прогресу — аморальності. Бо ж чи морально привчати дітей до куріння чи алкоголю? Навіть дорослих — не морально. А втім... Біля сумського дитячого закладу «Золотий півник» з двох боків знаходяться рекламні щити — алкоголь торгових марок «Прайм» та «Медофф». Дітям із закладу «Теремок» пропонують горілку «Хлібний дар». Студентам Сумського дер­жавного університету біля входу нагадують про переваги того ж таки «Хлібного дару» та «Вінстону»... Власне, кожен з батьків може зробити обстеження навколишньої території дитсадків, шкіл та «вишів», де навчаються їхні діти, і, якщо вони проти раннього вживання нащадками алкоголю й тютюну, поборотися із рекламниками. Адже, виявляється, Закон «Про рекламу» забороняє розташовувати рекламу тютюну та алкоголю ближче, ніж за триста метрів прямої видимості від закладів, де є неповнолітні. Певно ж, законодавці не зі стелі взяли такі вимоги. Йдеться про підсвідоме набуття згадуваної вже звичності, а відтак — «нормальність» ненормального.

До речі, чи чули ви хоча б раз, що хтось оскаржив подібну рекламу? Я — ні. Може, не роблять цього через незнання. Навіть прокурор області Олександр Горбань на міжвідомчій нараді з питань захисту суспільної моралі зауважив, що про таку вимогу закону до перевірок за даною проблемою також не знав.

]А нескінченні телевізійні «зазивайки»?..

На таких «кращих зразках» виховане вже не одне покоління. До алкогольного зла додаються й «традиції». Чи ж варто дивуватися деградуванню суспільної моралі, якщо воно має таку ґрунтовну базу?..
«Чарівливе зло»: суспільна генетика

...Дитину, якій не було й року, в тяжкому стані доставили в лікарню: батьки, аби дитя своїм галасом не заважало їм пити, давали йому горілку, а запивати — газовану водичку...

...Батько прийшов додому без настрою, наткнувся на шестирічного сина, що грався на підлозі, схопив його за ноги — аби не плутався тут! — і вдарив головою об стінку...

...Насильство над ровесницею, яку колежанки змусили роздягнутися і плазувати та танцювати перед ними. Це було знято на камеру «мобілки» й запущено в інтернет. Затримані дівчата не розуміли, що поганого вони зробили. Зрештою, в кіно таке на кожному кроці... Це реальні історії, про які писала «УМ».

Можна ставити чимало запитань. Чому на факти, виявлені під час перевірок, жодного разу не зважали контролюючі органи, місцева влада? Чому їх не виявляли правоохоронці? Чому відеопродукцію, виявлену в Сумах, можна послати на експертизу лише в Запоріжжя і коштує вона понад тисячу гривень — де взяти такі кошти тій же кримінальній міліції в справах дітей? Чому переповнені насильством телепрограми? Чому податок на розміщення реклами тютюну та алкоголю та штраф за неправильне розміщення не настільки великі, аби ця реклама не була надмірною? Хто має зиск від розповсюдження усього «чарівливого зла»? І чи є хтось, здатний чесно відповісти на ці запитання?..

Ми справді живемо у «суспільстві спектаклів»: правильних декларацій і протилежних дій; показного патріотизму та реальної продажності; нескінченних виборів з черговими обіцянками; проголошуванням правової держави та пануванням корупції... На цих зразках «суспільної моралі» й виростають нові покоління. І як їм бути іншими, якщо ми робимо їх такими?
 

Ravenne

Гуманістична радикалка
Модератор
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

У цій темі викладаються статті з інтернету, а не посилання на них.
 

jim_wolf

New Member
Ответ: Интересные статьи из интернета.

Декларация митрополита Сергия 1927 г. о признании им cоветской власти.

Божьею милостью смиренный Сергий, митрополит Нижегородский, Заместитель Патриаршего Местоблюстителя и Временный Патриарший Священный Синод.

Одною из забот почившего Святейшего Отца нашего Патриарха Тихона перед его кончиною было поставить нашу Православную Русскую Церковь в правильные отношения к советскому правительству и тем дать Церкви возможность вполне законного и мирного существования. Умирая, Святейший говорил: "Нужно бы пожить еще годика три". И, конечно, если бы неожиданная кончина не прекратила его святительских трудов, он довел бы дело до конца.* К сожалению, разные обстоятельства, а главным образом, выступления зарубежных врагов советского государства, среди которых были не только рядовые верующие нашей Церкви, но и водители их, возбуждая естественное и справедливое недоверие правительства к церковным деятелям вообще, мешали усилиям Святейшего и ему не суждено было при жизни видеть свои усилия увенчанными успехом.

Ныне жребий быть временным Заместителем Первосвятителя нашей Церкви опять пал на меня, недостойного митрополита Сергия, а вместе со жребием пал на меня и долг продолжать дело Почившего и всемирно стремиться к мирному строению наших дел. Усилия мои в этом направлении, разделяемые со мной и православными архипастырями, как будто не остаются бесплодными; с учреждением при мне Временного Патриаршего Священного Синода укрепляется надежда на приведение всего нашего церковного управления в должный строй и порядок, возрастает и уверенность в возможность мирной жизни и деятельности нашей в пределах закона.

Теперь, когда мы почти у самой цели наших стремлений, выступления зарубежных врагов не прекращаются: убийства, поджоги, налеты, взрывы и им подобные явления подпольной борьбы у нас всех на глазах. Все это нарушает мирное течение жизни, созидая атмосферу взаимного недоверия и всяческих подозрений. Тем нужнее для нашей Церкви и тем обязательнее для нас всех, кому дороги ее интересы, кто желает вывести ее на путь легального и мирного существования, тем обязательнее для нас теперь показать, что мы, церковные деятели, не с врагами нашего советского государства и не с безумными орудиями их интриг, а с нашим народом и с нашим правительством.

Засвидетельствовать это и является первой целью нашего (моего и Синодального) послания.

За тем извещаем вас, что в мае месяце текущего года, по моему приглашению и с разрешения власти, организовался Временный при Заместителе Патриарший Священный Синод в составе нижеподписавшихся (отсутствуют Преосвященный Новгородский Митроп. Арсений, еще не прибывший, и Костромской Архиепископ Севастиан, по болезни). Ходатайство наше о разрешении Синоду начать деятельность по управлению Православной Всероссийской Церковью увенчались успехом. Теперь наша Православная Церковь в Союзе имеет не только каноническое, но и по гражданским законам вполне легальное центральное управление; а мы надеемся, что легализация постепенно распространится и на низшее наше церковное управление: епархиальное, уездное и т.д. Едва ли нужно объяснять значение и все последствия перемены, совершившейся таким образом в положении нашей Православной Церкви, ее духовенства, всех церковных деятелей и учреждений... Вознесем же наши благодарственные молитвы ко Господу, тако благоволившему о Святой нашей Церкви. Выразим всенародно нашу благодарность и советскому правительству за такое внимание к духовным нуждам православного населения, а вместе с тем заверим правительство, что мы не употребим во зло оказанного нам доверия.

Приступив, с благословения Божия, к нашей синодальной работе, мы ясно осознаем всю величину задачи, предстоящей как нам, так и всем вообще представителям Церкви. Нам нужно не на словах, а на деле показать, что верными гражданами советского Союза, лояльными к советской власти, могут быть не только равнодушные к православию люди, не только изменники ему, но и самые ревностные приверженцы его, для которых оно дорого, как истина и жизнь, со всеми его догматами и преданиями, со всем его каноническим и богослужебным укладом. Мы хотим быть православными и в то же время сознавать Советский Союз нашей гражданской Родиной, радости и успехи которой – наши радости и успехи, а неудачи – наши неудачи. Всякий удар, направленный в Союз, будь то война, бойкот, какое-нибудь общественное бедствие или просто убийство из-за угла, подобное Варшавскому, сознается нами как удар, направленный в нас. Оставаясь православными, мы помним свой долг быть гражданами Союза "не только из страха, но и по совести", как учил нас Апостол (Рим. XIII, 5). И мы надеемся, что с Божией помощью, при нашем общем содействии и поддержке, эта задача будет нами разрешена.

Мешать нам может лишь то, что мешало и в первые годы советской власти устроению церковной жизни на началах лояльности. Это - недостаточное сознание всей серьезности совершившегося в нашей стране. Учреждение советской власти многим представлялось недоразумением, случайным и потому недолговечным. Забывали люди, что случайности для христианина нет, и что в совершившемся у нас, как везде и всегда, действует та же десница Божия, неуклонно ведущая каждый народ к предназначенной ему цели. Таким людям, не желающим понять "знамений времени", и может казаться, что нельзя порвать с прежним режимом и даже с монархией, не порывая с православием. Такое настроение известных церковных кругов, выражавшееся, конечно, и в словах, и в делах и навлекшее подозрение советской власти, тормозило и усилия Святейшего Патриарха установить мирные отношения Церкви с советским правительством. Недаром ведь Апостол внушает нам, что "тихо и безмятежно жить" по своему благочестию мы можем лишь, повинуясь законной власти (I Тим. II, 2) или должны уйти из общества. Только кабинетные мечтатели могут думать, что такое огромное общество, как наша Православная Церковь со всей ее организацией, может существовать в государстве спокойно, закрывшись от власти.

Теперь, когда наша Патриархия, исполняя волю почившего Патриарха, решительно и бесспорно становится на путь лояльности, людям указанного настроения придется или переломить себя и оставить свои политические симпатии дома, приносить в церковь только веру и работать с нами только во имя веры, или, если переломить себя они сразу не смогут, по крайней мере не мешать нам, устранившись временно от дела. Мы уверены, что они опять, и очень скоро, возвратятся работать с нами, убедившись, что изменилось лишь отношение к власти, а вера и православная жизнь остаются незыблемы.

Особенную остроту при данной обстановке получает вопрос о духовенстве, ушедшем с эмигрантами за границу. Ярко противосоветские выступления некоторых наших архипастырей и пастырей за границей, сильно вредившие отношениям между правительством и Церковью, как известно, заставили почившего Патриарха упразднить Заграничный Синод (2 мая/22 апреля 1922 года). Но Синод и до сих пор продолжает существовать, политически не меняясь, а в последнее время своими притязаниями на власть даже расколол заграничное церковное общество на два лагеря. Чтобы положить этому конец, мы потребовали от заграничного духовенства дать письменное обязательство в полной лояльности к советскому правительству во всей своей общественной деятельности. Не давшие такого обязательства или нарушившие его будут исключены из состава клира, подведомственного Московской Патриархии. Думаем, что размежевавшись так, мы будем обеспечены от всяких неожиданностей из-за границы. С другой стороны, наше постановление, может быть, заставит многих задуматься, не пора ли и им пересмотреть вопрос о своих отношениях к советской власти, чтобы не порывать со своей родной Церковью и Родиной.

Не менее важной своей задачей мы считаем и приготовление к созыву и самый созыв нашего второго Поместного Собора, который изберет нам не временное, а уже постоянное центральное церковное управление, а также вынесет решение и о всех "похитителях власти" церковной, раздирающих хитон Христов. Порядок и время созыва, предметы занятий Собора и пр. подробности будут выработаны потом. Теперь же мы выразим лишь наше твердое убеждение, что наш будущий Собор, разрешив многие наболевшие вопросы нашей внутренней церковной жизни, в то же время, своим Соборным разумом и голосом, даст окончательное одобрение и предпринятому делу установления правильных отношений Церкви к советскому правительству.

В заключение усердно просим вас всех, Преосвященные Архипастыри, пастыри, братие и сестры, помогите нам каждый в своем чину вашим сочувствием и содействием нашему труду, вашем усердием к делу Божию, вашей преданностью и послушанием Святой Церкви, в особенности же вашими о нас молитвами ко Господу, да даст Он нам успешно и богоугодно совершить возложенное на нас дело к славе Его святого имени, к пользе Святой нашей Православной Церкви и к общему спасению.

Благодать Господа нашего Иисуса Христа и любы Бога и Отца и причастие Святого Духа буди со всеми вами. Аминь.

16/29 июля 1927 года

За Патриаршего Местоблюстителя Сергий, Митрополит Нижегородский; Члены Временного Патриаршего Священного Синода: Серафим, митрополит Тверской; Сильвестр, архиепископ Вологодский; Алексий, архиепископ Хутынский; управляющий Новгородской епархией, Анатолий, архиепископ Самарский; Павел, архиепископ Вятский; Филипп, архиепископ Звенигородский, управляющий Московской епархией; Константин, епископ Сумский, управляющий Харьковской епархией; управляющий делами Сергий, епископ Серпуховский.
 

bsv

Странник
Ответ: Интересные статьи из интернета.

«Письмо трех» поставило крест на украинской демократии

Подписание Президентом Украины Виктором Ющенко, Премьер-министром Юлией Тимошенко, Председателем Верховной Рады Арсением Яценюком письма-обращения к Генеральному секретарю НАТО Яапу де Хооп Схефферу с просьбой рассмотреть возможность присоединения Украины к Плану действий относительно членства в НАТО (ПДЧ) на саммите в Бухаресте, по сути, означает реальное начало процедуры вступления Украины в НАТО. Как сообщили в пресс-службе Партии регионов, об этом говорится в совместном заявлении Партии регионов и Коммунистической партии Украины.

Представляем текст заявления.

«Глубоко возмущает то, что украинский народ узнал об этом шаге первых лиц государства из уст американского сенатора Ричарда Лугара. Этот факт ярко демонстрирует, что власть стала на авантюрный путь. Боясь своего народа, нынешние руководители страны кулуарно, втроем за закрытыми дверями, пытаются решить судьбу нашего государства.

При этом ни Парламент, ни правительство, ни какие-либо другие легитимные, коллегиальные органы этот вопрос не рассматривали.

Опираясь на мнение абсолютного большинства граждан Украины, наших избирателей, мы требуем отзыва «письма трех». Мы обращаемся к руководству НАТО с заявлением о том, что «письмо трех» не выражает волю украинского народа, не является предметом политического консенсуса, а вносит дополнительное напряжение в украинское общество, что неминуемо приведет к ухудшению отношений Украины с Североатлантическим альянсом.

Наша позиция последовательна, ясна и принципиальна: вопрос о присоединении или неприсоединении Украины к НАТО должен решать только украинский народ на всеукраинском референдуме.

Обращаем также внимание на тот факт, что Председатель Верховной Рады Яценюк при подписании письма вышел за рамки конституционных полномочий и требований Регламента Верховной Рады.

В связи с вышеизложенным, фракции Партии регионов и Коммунистической партии приняли решение блокировать работу украинского Парламента с требованием к подписантам «письма трех» - Ющенко, Тимошенко, Яценюку – отозвать свое письмо о присоединении Украины к Плану действий относительно членства в НАТО.

Мы со всей ответственностью заявляем, что подобные действия нынешних руководителей государства – представителей так называемого демократического большинства – исключают возможность достижения национального единства и ставят крест на стремлении создать в Украине демократическое общество».

Как сообщало УРА-Информ, 15 января пресс-службой главы государства был предоставлен текст обращения подписанного Президентом, Премьер-министром и председателем Верховной Рады относительно присоединения к Плану действий относительно членства в НАТО на саммите в Бухаресте.

Также об этом заявил американский сенатор Ричард Лугар во вторник, 15 января, в Киеве журналистам, после встречи с представителями оппозиционного правительства.

Напомним, с утра 18 января Фракции Партии регионов и КПУ заблокировали трибуну Верховной Рады Украины, требуя, чтобы председатель ВР Яценюк отозвал свою подпись под письмом к Генсекретарю НАТО о присоединении Украины к Плану действий относительно членства в Альянсе.
еще по теме

 

zergius

New Member
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Клоуни без лапок
21.01.2008 13:25 ___ Віктор Чивокуня, УП


Якби українська політика була здоровим організмом, то вона давно відреклася і позбулася цих двох діячів. Якби українське суспільство було здоровим, воно б ніколи не дозволило цим двом людям обійняти посади, на яких вони перебувають. Маючи такий багаж за плечима, один з них не працював би вже скоро як два роки мером столиці, а інший – ніколи б не став повторно міністром внутрішніх справ.

Однак Україна є такою, якою вона є.

Якщо відштовхуватися від версії, що Луценко спонтанно вдарив Черновецького, то слід тільки поаплодувати політтехнологічній загартованості міністра внутрішніх справ.

Можливо, причини такої поведінки Луценка варто шукати в його стосунках з московським другом Маратом Гельманом. Цей галерист і любитель провокацій регулярно консультує Луценка, тому креативність міністра явно прогресує.

Багато хто засуджує Луценка за цей вчинок, але критика лунає з середовища, яке б і так ніколи не голосувала за його кандидатуру. Після бійки на Банковій він не втратить старих прихильників, зате може здобути нових.

На фоні повної неспроможності опозиції, центральної влади та прокуратури зупинити конвеєр корупції в Києві навіть хук від Луценка виглядає вчинком.

Абсурдно, але жертвою удару, якого завдав міністр внутрішніх справ, став не Черновецький, а… Кличко.

Боксер – головний конкурент Луценка на Київ від помаранчевого середовища. Кличко досі чомусь вірить, що можна не напружуватися, бо мерство саме звалиться йому на голову.

Одним ударом Юрій Луценко заявив свої претензії на владу в столиці красномовніше його ж підзабутих рекламних слоганів: "не обіцяю, а гарантую".

Вигадавши неологізм "чоловічий ляпас" та застосувавши його на практиці, Луценко звільнив себе від виконання своєї ж, вже простроченої передвиборчої обіцянки, що до кінця 2007 року будуть призначені нові вибори в столиці.

Тепер на будь-які претензії він зможе сказати, що зробив все, що міг. Навіть більше – після "чоловічого ляпасу" вже ніхто не дорікатиме Луценку за введення виборців в оману.

Якщо ви є прихильником теорії змов, то для вас буде очевидною, що вся ця мізансцена в стінах секретаріату президента про злого і ображеного клоуна не було експромтом.

Якщо ж ви не вірите в теорію змов, то можна лише здивуватися, як вдало збіглися обставини.

По-перше, Луценко пустив у хід кулаки, тоді як кулак є символом "Народної самооборони", що дозволяє вибудувати окрему піар-кампанію навколо цього інциденту.

По-друге, подія відбувалася при великому скупченні людей високого статусу, що не дасть історії про бійку згаснути або перейти в ранг непідтверджених чуток.

По-третє, це все сталося перед вихідними, тому тема сутички заповнила собою повністю інформаційний вакуум суботи-неділі.

По-четверте, вчинок Луценка збігся з бажанням багатьох киян. Жертвою його "чоловічого ляпаса" стала людина з явно неадекватною поведінкою, якого вже давно ніхто не міг поставити на місце.

На перший погляд, вчинок Луценка виглядає як подарунок Віктору Балозі. Глава секретаріату давно плете мереживо інтриг навколо "самооборони", аби приборкати амбіції Луценка. Орден Борису Колеснікову, який організував Балога, виглядав як "чорна мітка" міністру.

При бажанні та використовуючи свої таланти довільно трактувати закони, секретаріат президента може використати інцидент з ляпасом, ініціювавши відсторонення від виконання обов’язків обох "героїв": і Луценка з посади міністра, і Черновецького з місця глави Київської міської держадміністрації.

Це дозволило би Банковій зробити Черновецького, який при цьому все одно залишається мером, більш слухняним.

Крім того, знявши Луценка, можна спробувати відправити його у політичне небуття. Адже, не будучи депутатом і втративши посаду міністра, він позбудеться площадки для нарощування рейтингу.

Однак, якщо з Черновецьким простіше, бо посада глави Київської державної адміністрації відноситься до вертикалі президента, то ситуація з Луценком не містить простих рішень для Банкової.

Менш радикальний сценарій – це застосувати термін "тимчасове відсторонення Луценка від виконання обов’язків на час розслідування".

Однак, хто має право на таке рішення відносно міністра – незрозуміло. Скористуватися невизначеністю і протрактувати її на власну користь – це було би вчинком у фірмовому стилі Банкової.

Але у Банкової немає повноважень, для того, щоб остаточно зняти Луценка.

Хоча Ющенко виторгував квоту МВС для себе, однак формально це крісло все одно відноситься до тих, які розподіляє коаліція.

Тому, за законом про Кабмін, звільнити Луценка з МВС може лише парламент за поданням прем’єр-міністра.

Направивши листа Ющенка до генпрокурора, секретаріат президента усунувся від того, щоб своїми руками робити брудну роботу.

Але ініціювавши розслідування через прокуратуру, де теж не люблять Луценка, його опоненти все одно прийдуть до того, що на відставку міністра потрібна воля Тимошенко.

Очевидно, що зараз Луценко стає заручником Юлії Тимошенко. І якщо Банкова почне наполягати на його звільненні, то нічого не доб’ється. Навпаки, якщо секретаріат почне тиск з вимогою відставки Луценка, то тільки підштовхне його в обійми БЮТ, бо тим вищою буде ціна послуги, яку прем’єр зробить своєму міністру.

А те, що Тимошенко не здасть Луценка, очевидно. Зараз МВС відноситься до квоти "Самооборони", але в разі відставки Луценка Банкова більше не допустить, щоб цю посаду обійняла людина, у лояльності якої буде сумніватися президент.

Тому будь-який новий міністр внутрішніх справ буде для Тимошенко більшим злом, ніж нинішній Луценко.

А засуджувати Луценка прем'єрка точно не буде. Про те, що застосування сили може бути виправданим, Юлія Тимошенко показала на практиці – вона сама якось зізналася, що в 2002 році під час розгону наметового містечка безкарно надавала ляпасів керівнику міліції громадського порядку Олександру Савченку.

Крім того, за відставку Луценка треба 226 голосів.

Теоретично їх можна назбирати – це 222 голоси Партії регіонів, блоку Литвина і комуністів, які треба доповнити голосами кількох нашоукраїнців: Івана Плюща, Станіслава Довгого (батько Олеся Довгого) плюс людей Балоги – Петьовки і Кріля.

Однак цей варіант ризикований, оскільки таке голосування викличе новий шквал протестів усередині НУНС і стане справжнім фактором розколу президентської фракції.

Зрозуміло, якщо відставку Луценка ризикне підтримати хтось з "нашоукраїнців", це автоматично означатиме антипрезидентський дрейф "Народної самооборони". Які рано чи пізно прийдуть у гавань Тимошенко.

Зате у Партії регіонів у цих обставинах немає іншого вибору, як підтримати вимогу Черновецького про звільнення Луценка.

Хоча привід для цього, якщо виходити з системи цінностей регіоналів, справді дитячий. Люди, які пережили переділ власності та влади 1990-х, будуть виглядати комічно, вимагаючи відставки міністра за бійку з мером. Але у інтересах Партії регіонів – розгойдування коаліції загалом і відставка ворожого до них міністра зокрема.

Тому очевидно, що перелік причин, якими регіонали пояснюватимуть блокування роботи Верховної Ради, доповниться вимогою відсторонення головного міліціонера.

Черновецький відразу ж зрозумів, що бійка може стати чудовим приводом домогтися того, аби позбутися конкурента. Для мера Луценко в першу чергу небезпечний не як керівник міліції, а як кандидат на посаду міського голови, який може використати посаду міністра для розігріву власного рейтингу.

Майже миттєво у підконтрольних медіа Черновецький розгорнув кампанію за відставку Луценка. Одне з видань вже закинуло абсурдну тезу, що новий кандидат у міністри внутрішніх справ буде узгоджений між прем’єром і президентом. При чому очевидно, що робиться все це з прицілом не на Ющенка, а на формування громадської думки.

Газета "Хрещатик" збирає на своїх шпальтах заяви із засудженням вчинку міністра. Свій голос з вимогою його відставки дали навіть соліст групи "Грін-грей" Дизель і чоловік Повалій Ігор Ліхута.

Більшість аргументів зводиться до тези "в цивілізованій країні за це відправили би у відставку".

В українському контексті ці слова виглядають смішно. Бо в цивілізованій країні такий мер вже давно ходив на допити до слідчого. А міністр, після його регулярних польотів державним літаком на відпочинок до Криму та протежування фірми власної дружини, ніколи б не повернувся у це крісло.
 

zergius

New Member
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Наше НАТО лучше всех! И другие звери
28.01.2008 _ Светлана Рябошапка
На родных информационных просторах происходит оживление, сильно смахивающее на обострение: тут и мировой обвал, и Давос, и всенародные ритуальные пляски вокруг Кабмина, приватизации и НАТО. А для желающих развлечься зрелищами и беседами на моральные темы - громкие аплодисменты Черновецкому от Луценко. С них и начнём.

Нет, вдумчивый читатель, здесь не будет разбора полётов - кто кому и по каким местам. Здесь будет ещё хуже: вывод из всенародного (как минимум - всеинтернетного) разбора полётов. И сводится он к замечательному открытию: народ-то у нас в основном европейский, даже - не побоюсь этого слова - американский. Ведь если отбросить крайности, то глас народа свёлся к тому, что Луценко следовало тащить обидчика в суд. Абсолютно, повторюсь, американский подход, где без лоера (юриста по-ихнему) не обходится ни одно мордобитие. Выходит, мы созрели для цивилизации? Теоретически - да, то есть когда нас напрямую это не касается. Умозрительно. Осталось подождать, пока до той же цивилизации добредут наши суды и наши мэры. А что? Говорят, и у моря погоды можно дождаться - при известном терпении...

Ну, раз уж наше общество настолько прониклось духом юридической грамоты, можно смело хоть в НАТО вступать. Ан нет, не тут-то было. Ибо в этом вопросе наше грамотное большинство сильно боится. Причём боится не столько ужасной (кровавой, бряцающей, в сапоги обутой) натовской военщины, сколько доброго российского дядю, который из-за ближайшего кордона грозится всю Украину с кашей съесть. Отношения пересмотреть. А знаете, уважаемый читатель, что я думаю? Я думаю, российский дядя прав на все сто: эти самые "отношения" давно уже пора радикально пересмотреть. Начиная с демаркации границ и заканчивая братским дележом маяков...

Если, по полезной привычке, отбросить крайности и умом-не-постигаемую демагогию, то все доводы против диалога Украина-НАТО сводятся к одному несложному постулату: Украине не следует ничего менять. Она, бедняжка, не потянет перемен, не хватит денег, перекроют кислород, не хватит того-сего... Выходит, Украина должна просто продолжать плыть всё в том же безрадостном направлении, которое я рискну назвать "российским фарватером"? Даже при том, что для украинской экономики это означает стагнацию (если не регресс), для украинской политики - несамостоятельность и постоянную угрозу шантажа в случае принятия не устраивающих РФ политических решений? А чего, собственно, ради?

МИД РФ уже в который раз объявляет о невнятных, но очень страшных, "санкциях" против Украины, если она "будет вести себя плохо" и вздумает отклониться от указанного (строго-строго указанного) "фарватера". А теперь помыслим, для разнообразия, стратегически, насколько позволяет объём статьи. Уже сейчас Евросоюз, а не Российская Федерация является самым большим торговым партнером Украины и крупнейшим рынком сбыта ее продукции. В 2006 году 25% украинского экспорта на общую сумму 8,7 млрд евро были реализованы в ЕС, а 42% от объемов ее импорта на сумму 17,8 млрд евро происходили из Евросоюза. Цифры за 2007 год не многим отличаются. Коротко говоря: в западном (европейском, евро-атлантическом) направлении - каковым является и движение в сторону НАТО, ваш автор видит перспективы: и для украинской экономики, и для украинского государства, в российском - нет. Россия для Украины - это не вектор развития, это сосед, с которым воленс-ноленс придётся как-то сосуществовать.

Теперь - непосредственно о НАТО и о том, чего от него можно ждать. Сразу скажем, что ни "золотого дождя", ни "всеобщего счастья" ждать не стоит - чай, не о коммунизме речь. Давайте по пунктам.

1. "Золотой дождь". Напрямую экономическое благосостояние в Украине не связано с вступлением в НАТО. Готовиться только к членству в НАТО, без общей стратегии, было бы глупо. Но выполнение ПДЧ даст властям Украины необходимый опыт взаимодействия с серьёзными организациями, а полученный результат станет доказательством того, что Украина может выполнять взятые на себя обязательства и добиваться поставленной политической цели. Безусловно, "более полезно" вступление в ВТО - но ведь это де-факто уже пройденный этап (тьфу три раза, но, думаю, к середине февраля это станет реальностью и де-юре). А ЕС - цель очень далёкая. Поэтому ПДЧ НАТО - промежуточный этап "встраивания" Украины в новую систему: безопасности, экономическую, политическую.

2. "Закон и порядок". Естественно, движение в сторону НАТО не приведёт само по себе к "наведению порядка внутри государства". Но - повторюсь - чем больше международных обязательств имеет украинская власть, тем больше оснований при необходимости взять эту власть за мощный загривок и потыкать носом: вот, смотрите - вы обязывались держать экономику свободной и выполнять социальные программы? Выполняйте! И "брать за загривок" будут не "войска НАТО", а украинское общество, которое уже вполне созрело для таких упражнений.

3. "Школа цивилизации". Движение в НАТО и в ЕС - вещи, опять-таки, напрямую не связанные. Но всем известно, что ЕС с большой осторожностью относится к перспективе вступления в него Украины. (И я понимаю ЕС). Для преодоления этой опаски Украине предстоит решить множество проблем - и, в частности, доказать, что она способна к корректному международному взаимодействию (см. пункт 1). Как бы странно это не звучало, но по аналогии: НАТО - это подготовительная группа детского сада перед поступлением в школу ЕС.

4. "В пику России". На самом деле "пиковым" этот вариант во многом делает позиция России. Ведь пока что речь идёт всего-навсего о возможности принятия Плана ДЧ. Само же вступление, если и состоится, то только после проведения референдума. И даже при таком мягком (и давно, кстати, заявленном) варианте, реакция российской стороны не представляется разумной. Буквально на днях глава МИД РФ г-н Лавров заявил польскому коллеге, что Россия не будет оказывать какого-либо давления на Польшу в случае размещения там натовских ПРО. И тут же следует резкий окрик в сторону Украины - от того же МИД. Так вот - мне хотелось бы, чтобы Украина обрела в глазах соседей хотя бы статус Польши - и не вздрагивала бы больше от начальственных окриков из Москвы. Уверена, что как раз после этого украино-российское сотрудничество перейдёт, наконец, в новое - более цивилизованное - качество. И мы начнём договариваться, а не орать друг на друга...

Тем более, что вступление во ВТО существенно смягчит возможные последствия российского недовольства. Кроме того, ВТО - это существенная подвижка к созданию зоны свободной торговли с ЕС. Так что могу предположить, что до глобального "пересмотра отношений" между Украиной и Россией не дойдет. Не тот повод. А поскандалить в прессе и устроить пару-тройку заявлений МИД - это да, это пожалуйста.

Далее. Я не специалист в военных заказах и прочем "спецэкспорте". Но есть одно общее соображение, доступное пониманию даже неспециалиста: армия Украины нуждается в существенном реформировании, модификации. Движение в сторону НАТО (видите, как я аккуратно формулирую - не вступление, а всего лишь движение в сторону) это стимул для модернизации армии, направляющая, так сказать...

Вот, собственно, и всё, что хотелось сказать по поводу "ужасов вокруг НАТО". Из горячих тем остались Кабмин и мировой обвал. Мировые обвалы нас будут по-настоящему тревожить тогда, когда мы вступим в ЕС, ВТО и всё прочее НАТО. Пока же мировые обвалы могут побеспокоить разве что наших дорогих российских инвесторов, владельцев заводов-газет-пароходов. Нет, неприятности в экономике, конечно, будут. Не без этого. Гарантией этих неприятностей служит то, что на каждый шаг Кабмина в Секретариате президента есть "два шага налево", а у теневого "кабинета Януковича" ещё и "шаг вперед и поворот". Это я к тому, что ситуация в экономической политике разительно напоминает внешнеполитическую нашу "многовекторность" (не к ночи будь помянута). Примерно так: экономика висит между инфляцией и социалкой, и все власти едут в разные стороны. Но строго по интересам. Что нам, при таких-то танцах, мировой кризис? Да сущие пустяки...
 

jim_wolf

New Member
Ответ: Интересные статьи из интернета.

Миллиардер средней руки
28.01.2008 10:40 | Ведомости
В последние годы Семен Могилевич под именем Сергей Шнайдер спокойно жил в Подмосковье. По словам его знакомых, он увлекался историей, одной из любимых книг была "История России с древнейших времен" Сергея Соловьева. "Крупное британское агентство было готово купить историю жизни Могилевича за 5 млн фунтов стерлингов, - рассказывает один из его знакомых. - Но он отказался - хотел написать сам". Бизнесмен, общавшийся ранее с Могилевичем, оценивает его состояние в $1 млрд. Но сам Могилевич всегда посмеивался над такими оценками, говорит один из его знакомых, и как-то сказал: "Миллиард нельзя ни украсть, ни заработать, его можно только придумать".
Операция "Эмиграция"
В интервью "Московскому комсомольцу" (МК) в 1999 г. Могилевич называл себя "бизнесменом средней руки". Он рассказывал, что его мама - врач, а отец - директор полиграфического предприятия. Он родился в 1946 г. в Киеве, окончил Львовский университет, экономический факультет. В 1973 г. впервые попал в тюрьму (три года за валютные операции), в 1977 г. опять сел (четыре - за мошенничество).
С 1980-х гг. Могилевич "занимался организацией еврейской эмиграции из России", говорится в исследовании ФБР США от августа 1996 г. (копия есть в распоряжении "Ведомостей"). Знакомые Могилевича рассказывают, что это была за организация. В тот период СССР не поддерживал дипломатические отношения с Израилем, визу нужно было получать в посольстве Нидерландов. Главная проблема евреев, выезжающих в Израиль, заключалась в том, как захватить с собой драгоценности и валюту (советские законы это запрещали). И вдруг среди уезжающих распространился слух, что вечером, уже после закрытия посольства, в одном из кабинетов принимает сотрудник, с которым можно договориться: сдать валюту и драгоценности в СССР, а по приезде в Израиль - получить. Сотни выезжающих оставили деньги и имущество. И ни один по приезде в Израиль ничего не получил. Сотрудником, говорят несколько знакомых Могилевича, был его человек.
По данным ФБР, в конце 1980-х Могилевич уехал в Польшу. Один из его знакомых вспоминает историю про "польскую невесту", рассказанную как-то ему Могилевичем. Чтобы выехать в Польшу, Могилевич нашел девушку, согласившуюся заключить с ним фиктивный брак. Девушку он не видел. Придя в посольство, Могилевич уговаривал сотрудника ускорить оформление визы, так как скучает по своей Гданечке. "Позвольте, - прервал его тот, - а по документам-то она Жоржетта". "Это для вас она Жоржетта, - нашелся Могилевич, - а для меня Гданечка".
В 1989 г. Могилевич уехал в Венгрию, рассказывал он МК. Как говорится в документе ФБР, в Будапеште Могилевич купил ночной клуб Black and White, который, по мнению американских следователей, стал прикрытием публичного дома, а также "несколько других заведений, которые стали базой для криминальных операций" ("в глазах ФБР любая дискотека, которую содержат русские, - это публичный дом", объяснял Могилевич МК).
Скандалы из воздуха
В Будапеште в 1992 г. была организована фирма YBM Magnex, которую возглавил один из сподвижников Могилевича, гласит доклад ФБР. В 1994 г. ее акции стали котироваться на канадской фондовой бирже. Аналитики рекомендовали инвесторам покупать акции YBM. Но вся деятельность фирмы оказалась фиктивной, утверждают авторы доклада. YBM, президентом которой был Игорь Фишерман, утверждала, что производит магниты и металлическую продукцию. Однако выяснилось, что ее "завод" расположен в пристройке бывшего школьного здания, в которой невозможно разместить 165 сотрудников и выпускать продукцию на $20 млн, как то утверждала компания в своих отчетах. Обманутые акционеры подали в суд, оценив ущерб в $150 млн.
Адвокат Могилевича Александр Погонченков говорит, что все утверждения, которые делаются в докладе ФБР, его клиент называет бредовыми.
Председатель попечительского совета благотворительного фонда "Участие" Сергей Михайлов рассказывает, что они с Могилевичем знакомы с конца 1980-х: "Наши кооперативы по продаже цветов, разного ширпотреба во "Внуково" находились рядом, познакомились, подружились". Могилевичу всегда приходили в голову необычные идеи, говорит Михайлов.
Например, Могилевич придумал обменивать рубли на валюту, когда это еще никому не приходило в голову, он опередил время, рассказывает предприниматель, знакомый с Могилевичем. Он умел делать деньги буквально из воздуха, добавляет другой его знакомый. Именно Могилевичу принадлежит идея платных общественных туалетов в Москве. Это подтверждает Михайлов, отмечая, что Могилевич "ввел льготы для героев войны, несовершеннолетних, детей".
Дело в газе
Никто из опрошенных "Ведомостями" знакомых Могилевича не верит, что его арест связан с "Арбат Престижем". Он много лет жил в Подмосковье, ни от кого не скрывался, почему его задержали именно сейчас, недоумевает один из собеседников "Ведомостей". "Мы не виделись несколько лет, насколько мне известно, один из его бизнесов в России сейчас связан с газом", - говорит Михайлов. Он согласен с мнением, что арест Могилевича, вероятно, связан с разбирательствами между Россией и Украиной вокруг "Росукрэнерго".
В июле 2005 г. бывший руководитель службы безопасности Украины Александр Турчинов заявил о наличии "косвенных доказательств" того, что Могилевич контролирует эксклюзивного поставщика газа на Украину компанию Rosukrenergo. Ранее Могилевич также упоминался в украинских СМИ как бенефициар поставщика туркменского газа на Украину венгерской компании Eural Trans Gas. Однако никаких подтверждений этому так и не нашлось.
У компании Rosukrenergo не было и нет никаких контактов с этим человеком и мы не понимаем, о каких проблемах может идти речь, говорит пресс-секретарь Rosukrenergo Андрей Кнутов.
Но Могилевич заинтересовался газом намного раньше. Еще в конце 1990-х Могилевич пытался продать партию среднеазиатского газа на Украину с помощью "Газпрома" и "Итеры", вспоминает один из бывших газовых трейдеров. Официальные представители "Итеры" всегда отрицали какие-либо связи с Могилевичем. "Наша позиция остается прежней", - сообщил вчера официальный представитель "Итеры" Евгений Остапов.
Он наладил хорошие связи с украинскими чиновниками через Игоря Фишермана, работавшего тогда помощником премьер-министра Украины Павла Лазаренко, рассказывает предприниматель, общавшийся в то время с Могилевичем.
Расследования, проводившиеся и на Украине, и в США, показали, что Юлия Тимошенко, которая в то время была главой "Единых энергетических систем Украины", в 1990-е гг. не совершала ничего противозаконного, слухи о ее контактах с Могилевичем давно опровергнуты, говорит советник украинского премьера по газовым вопросам Александр Гудыма. Связаться с Фишерманом "Ведомостям" не удалось.
Могилевич никогда не стремился контактировать с первыми лицами, вспоминает один из его бывших партнеров. Он придумывал схему, а потом находил кого-то, через кого до них можно было бы донести его очередную идею.
Михайлов уверен, что дело Могилевича не дойдет до суда, а даже если и дойдет, то все обвинения с него будут сняты: "Он богатый, респектабельный человек, зачем ему нарушать закон?" "Дело не только в деньгах, - возражает другой его знакомый, - Могилевич - игрок. Его привлекает сам процесс. Он азартный человек, а таким людям останавливаться всегда трудно".
"Арест Могилевича связан с переделом газового рынка, это экономическое дело, но оно имеет и политическое измерение, потому что бизнес и политика, как известно, переплетаются", - уверен политолог Станислав Белковский.

В подготовке статьи участвовали Михаил Оверченко, Ольга Петрова, Василий Кашин, Иван Преображенский

Ведомости
 

zergius

New Member
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Залізна завіса Євросоюзу?
29.01.2008 15:32___Олег Тягнибок

15 січня Верховна Рада ратифікувала угоду з ЄС про спрощення візового режиму і реадмісію. Ця подія стала результатом тривалого переговорного процесу України з ЄС. Її наслідком буде встановлення єдиних для всіх держав-членів ЄС термінів розгляду клопотань громадян України про оформлення віз, а також переліку документів, які вимагатимуться при розгляді таких клопотань. Крім того, угода визначає встановлення безоплатного порядку оформлення віз для низки категорій громадян України. З одного боку, це позитивний крок який стандартизує можливості в'їзду до всіх країн Шенгенської зони, з іншого – ми відчули, що мури наддержавного утворення (якому Україна зовсім не потрібна, як рівноправний партнер) впритул наблизились і до наших кордонів.

Зворотній бік цього процесу проявився у втраті безпосереднього контакту з країнами-сусідами. Простіше кажучи, тепер ми перетинаємо не кордони Польщі чи Словаччини, а кордони ЄС.

Найбільше це відбилося на долі мешканців західних регіонів, які останні десятиліття жили за рахунок "човникової" торгівлі. Спрощений режим їх не задовольняє, а угода про місцевий прикордонний рух з Польщею ще не підписана. Звідси і протести на прикордонних переходах і під польським консульством у Львові.

Проте найбільше громадян обурює дискримінаційний характер підписаних угод. Консульство Польщі у Львові має невиправдані вимоги до документів, необхідних для отримання Шенгенської візи. Вони вимагають додатково копію трудової книжки та копію внутрішнього паспорта. Західні сусіди України надалі безперешкодно і безоплатно перетинають її кордон, в той час як наші співгромадяни тепер позбавлені такої можливості.

Особливо небезпечним навантаженням на Україну стали домовленості про реадмісію.

Положеннями угоди з ЄС встановлюються зобов'язання України приймати без зайвих формальностей своїх громадян, а також (!!!) громадян третіх держав, які порушили режим перебування на території ЄС.

Фінансування утримання нелегальних мігрантів буде здійснюватися за рахунок бюджету України. Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк зазначив, що сума витрат на створення пунктів для нелегалів та їх утримання складе 30 мільйонів євро. Разом з тим, ЄС готовий навіть частково фінансувати цю програму, лиш би Україна погодилась утримувати в себе такі табори.

Ну й європейці – розводять нас за принципом "на Тобі небоже, що мені негоже".

Не секрет, що Євросоюз зараз потерпає від величезного напливу біженців з країн третього світу і можливість позбутися частини з них за рахунок України для нього – це велика вдача.

На заході, судячи з усього, не проти були б депортувати за кордон і власних небажаних громадян. Так восени в Італії, після вбивства румунським циганом 47-річної Джованни Реджані, Рим і Бухарест звернулись із закликом до Євросоюзу невідкладно зайнятися питанням неконтрольованої міграції в ЄС, перш за все циганських таборів. Відповідний лист голові Єврокомісії направили прем'єр-міністри обох країн Романо Проді та Келин Попеску-Теричану. В очікуванні рішень з боку ЄС італійська влада наділила префектів міст правом виселення з країни іммігрантів, навіть якщо вони мають громадянство Євросоюзу. Італійська поліція приступила до ліквідації таборів румунських циган в багатьох містах країни.

Приблизно в той же час комісар ЄС з питань зовнішньої політики Беніта Ферреро-Вальднер попередила Україну про необхідність відміни віз для Румунії і Болгарії в обмін на введення в дію угоди про спрощення візового режиму. Хоча українське МЗС відмовлялося пов'язувати ці угоди, однак вимушене було поступитись. Тож безвізовий режим для Болгарії і Румунії був введений з 1 січня, навіть до ратифікації угоди з ЄС Верховною Радою.

Таким чином, на додачу до добровільної згоди на перетворення України в відстійник для нелегальних мігрантів з країн третього світу, українська влада отримала ще й чергового дипломатичного ляпаса. Найгірше, що це може стати традицією. Не така вже й страшна дипломатія Болгарії та Румунії, проте тепер за ними стоїть уся міць брюссельської бюрократії, яка вміє і може просувати свої інтереси.

Досі багато говорилось про європейський вибір України, проте при цьому намагались не згадувати про український вибір Європи.

Не дивно, оскільки останні роки українські дипломати при відвідинах Брюсселю намагаються робити хорошу міну перед зачиненими дверима. Більше того, за рахунок сусідів та претендентів на віртуальні обіцянки, ЄС намагається отримувати цілком конкретні матеріальні вигоди.

Саме Євросоюз, а не міжнародні терористи, Австралія чи Росія став останньою перешкодою вступу України до СОТ. Однією з головних вимог Брюсселю, яка гальмувала вступ України в цю міжнародну організацію, було скасування експортних мит. Українська сторона лише після тривалих переговорів домоглася пом'якшення цих вимог, пообіцявши значно обмежити кількість тарифів та не підвищувати їх у майбутньому. Наші ж дипломати вважають це за велике досягнення.

Але цікаво поглянути на список мит які Україна тепер не може підвищувати: насіння соняшника, брухт чорних і кольорових металів, шкіряна сировина, жива худоба та ліцензовані у нас продукти. Виглядає ніби ЄС бачить в Україні непоганий ринок сировини і не хоче з ним розлучатися. Слід також зазначити, що згідно норм ГАТТ, країна-член СОТ зберігає право встановлювати експортні мита чи збільшувати їх ставку у разі продовольчої небезпеки. Дипломати натякають, що на підставі цього Україна буде мати законні підстави порушити дані сьогодні обіцянки. Треба думати, що тоді і Євросоюз, обурений такою підступністю, введе які-небудь санкції проти нас: все у дусі відкритого і рівноправного партнерства.

То де ж обіцяний і так оспіваний захист національного товаровиробника, шановна українська владо?

Проте найголовніше у цій історії те, що офіційно Київ і не мав би підписувати ніяких додаткових угод з Брюсселем, оскільки всі необхідні протоколи з ЄС були підписані ще в 2004 році. Ця вигадана в останній момент європейськими країнами перешкода мала на меті отримати максимальний зиск з вразливого становища України, поки та ще не вступила до СОТ.

А може москвофільський Брюссель вирішив вкотре вислужитись перед "Вєлікай і магучей"?

Дискримінаційне ставлення до України з боку євробюрократів ще раз підтверджує тезу про те, що в гонитві за примарними європейськими цінностями наша країна втрачає цілком реальні національні інтереси. Україна вже знаходиться в Європі, в самому центрі, їй не треба нікуди йти і стукати в жодні двері, вона має право і можливість ставити свої вимоги до західного сусіда задля забезпечення власної вигоди і процвітання.
 

zergius

New Member
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Чи бореться хтось в Україні з корупцією?
01.02.2008 _ Андрій Осипов

Держкомстат України має вражаючу інформацію, котра досі мало де оприлюднюється. Наприклад, про те, що за весь минулий рік проти вітчизняних корупціонерів було порушено всього 13 карних справ. Посадою за корупційні діяння поплатилася… одна людина. І це – на тлі оголошеної президентом усенародної боротьби з корупцією. Хто ж насправді з ким і за що бореться?

Приводом для цієї публікації стали дані Держкомстату України про результати боротьби з корупцією за минулий рік. Як зазначено в інформаційній довідці комітету, за 9 місяців 2007 року в усій Україні до судів надійшло 5274 протоколи про корупційні діяння, за які притягують до адміністративної відповідальності (тобто, все, окрім хабарництва).

Зауважимо, що цей результат - заслуга цілої армії професійних "борців": органів прокуратури, військової прокуратури, структур МВС, СБУ і податкової міліції. Ще більше вражає підсумок боротьби з корупцією, яка підпадає під карну відповідальність (хабарництво тощо).

Тож за посадові злочини, які виникають із корупційних дій (так юридичною мовою називається всім відоме явище), 2007 року було порушено аж 13 кримінальних справ!Мало це чи багато для України, в якій корупція сьогодні набула масштабів справжньої національної катастрофи, а кількість чиновників тільки на початок 2007 року складала майже 266 тис. осіб?

Якщо вірити статистиці, то виходить, що цю "національну катастрофу" спричинили близько 2% всіх вітчизняних чиновників. Як видно, цифра у п'ять з невеликим тисяч відправлених до суду протоколів - більше ніж сміховинна. То, може, українська влада - правоохоронна і судова системи - хоча б ефективно опрацьовують виявлені корупційні порушення?

Якщо, знову ж, вірити правоохоронним органам, то з цим справи ще гірші. За результатами судового розгляду всіх зареєстрованих 2007 року протоколів було звільнено з роботи... одну особу. Органами СБУ. Чому так? Можливо, держава навмисно утримує та годує невеличку армію корупціонерів, аби і влада, і опозиція мали змогу з ранку до ночі боротися з корупцією, регулярно отримуючи на це великі бюджетні кошти та чималенькі гранти від іноземних держав?

До того ж державний бюджет отримує певний зиск у вигляді штрафів, на які час від часу доводиться розщедрюватися "маленьким" чиновникам, що не змогли уникнути розголосу своєї провини. Так, здебільшого розмір "стандартного" штрафу для корупціонера в Україні коливається в межах від 255 грн. до 425 грн., тобто, середня сума складає близько 340 грн.

Коли її перемножити на кількість протоколів, за якими рішенням суду було накладено штраф, відповідно до даних Держкомстату, вийде, що за 9 місяців 2007 року державна казна збагатилася на 1 млн. 310 тис. грн.

Виходить, що боротьба з корупцією - справа вигідна. І для політиків, і для чиновників, і для суддів - для всіх, окрім громадян, котрі ледь не щодня мають справу з не чистими на руку посадовцями. Тому не дивно, що результат, якого домоглися за рік спільними зусиллями УБОП, СБУ, прокуратура та податкова у боротьбі з корупцією, є фактично нульовим.

Адже статистика свідчить, що більша частина хабарників не несе ніякої відповідальності за свої дії. Корупціонери або залишаються поза полем зору державних органів, або відбуваються штрафами, розмір яких просто сміховинний, коли порівнювати з вартістю послуг чиновників.

Тож, судячи з того, що більшість корупціонерів не тільки не звільняються, а навіть не переводяться на нижчі посади, за рівнем доходів вони цілком можуть собі дозволити такі витрати, як штраф.

Далі. Превеликий подив викликає структура списку осіб, притягнутих минулого року до адміністративної відповідальності (штраф, звільнення тощо). Скажімо, в органах судової влади, яка є чи не найкорумпованішою в Україні сферою, за весь рік було викрито лише 6 (!) осіб.

Якщо завважити, що недовіру українським судам висловлюють, за результатами соцопитувань, близько 85% громадян, то треба визнати: ця гілка влади залишається справжньою "священною коровою" корупції.Чи можна притягнути до відповідальності хабарника або відстояти свої громадянські права у суперечці з корупціонером, коли "замовні" рішення в судах штампуються тисячами - безкарно?

Варто згадати і про недоторканність народних депутатів, яких відповідно до законодавства не можна притягнути ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності. Завдяки цьому народні обранці щороку ухвалюють документи, які прямо узаконюють корупцію.

Один із найяскравіших прикладів - закон про держзакупівлі, який і до сьогодні створює чимало проблем як самій державі, так і всім, хто хоче щось продати державним структурам.

І, нарешті, остання цікава статистична цифра, яка може викликати лише посмішку. Як повідомляє Держкомстат, за 9 місяців 2007 року збитки, заподіяні державі корупційними діяннями, що підпадають під адміністративну відповідальність, склали аж 1 млн. 300 тис. 178 грн. Тобто, якщо розділити цю суму на кількість складених протоколів (5 тис. 274 шт.), то вийде, що кожне "корупційне діяння" спричинило шкоди лише на 246 грн. І навіть з цих грошей відшкодовано загалом менше половини - 591 тис. 526 грн.

То про яку боротьбу з корупцією може йтися в країні, де правоохоронці просто не бачать такого явища, а поняття про невідворотність покарання геть чисто відсутнє? Виходить, що, приходячи в будь-яке міністерство чи іншу установу по яку-небудь послугу, людина часто-густо потрапляє до чиновника, який заздалегідь є непокараним корупціонером і тому вже схильний до того, аби "продавати" свої послуги.

Доки в країні за корупцію будуть звільняти по одному чиновнику на рік, не може навіть йтися ні про яку боротьбу з нею. Скільки б грошей на це не витрачала держава (до речі, тільки на фінансування СБУ в держбюджеті на 2008 рік передбачено понад 2 млрд. грн.) чи закордонні благодійники - міжнародні організації та іноземні уряди, які щороку надають сотні мільйонів доларів саме на боротьбу з корупцією в Україні.
 
Зверху