Интересные статьи из интернета.

zergius

New Member
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Самый бедный президент
Віктор Шапінов // 14 квітня 2008

Многие украинские политики, заполняя налоговые декларации, демонстрируют показную скромность. Они как бы стесняются своих доходов, упорно растущих на фоне оскудения доходов населения. За годы независимости успел сложиться стереотип - политик бедным быть не может. Тем более, президент. Властьимущих сегодня рассматривают как своего рода касту, для которой идти в политику ради денег - нормальная практика и даже хороший тон. У нас уже устали сетовать, что при этом политики мгновенно забывают об интересах народа, который делегирует им властные полномочия.
Однако, политикам-толстосумам есть у кого учиться. Хотелось бы рассказать о человеке-бессеребренике, который, вероятно, был самым бедным президентом на всей нашей планете.

Тома Исидор Ноель Санкара, президент Буркина-Фасо, жил на жалование армейского капитана, составлявшее $345 в месяц, а президентскую зарплату в $2000 перечислял в сиротский фонд. После смерти президента выяснилось, что из имущества, принадлежавшего ему лично, какую-либо ценность представляет лишь старенький «Пежо», купленный еще до прихода к власти, холодильник со сломанным морозильником, три гитары и четыре велосипеда. Санкара руководил страной «на общественных началах». Он даже запретил поставить в своем кабинете кондиционер, поскольку ему «стыдно перед людьми, которым недоступна такая роскошь». Этот президент действительно выглядит уникальным примером на фоне других правителей Черной Африки, живущих в роскоши дворцов, которые легко могли бы дать форы виллам белых колонизаторов. Президент-аскет, заслуживший прозвище «африканского Че», и убитый своим другом и ближайшим соратником, навсегда стал легендой для народа.

Тела Санкары и двенадцати его ближайших помощников, убитых в ходе государственного переворота, совершенного советником президента Блезом Компаоре, были второпях зарыты в безымянной могиле. Вскоре она стала объектом настоящего паломничества.

Но Санкару помнят не только за бедную жизнь, сама по себе она вряд ли может считаться большим достоинством. «Революция чести», лидером которой был погибший президент, стала одной из самых радикальных и успешных попыток модернизации за всю историю Африки. Четыре года социальной революции до неузнаваемости изменили небольшую африканскую страну.

Офицер, гитарист, байкер
Санкара родился в 1949 году, его родители были из разных племенных групп. Это означало, что Тома был ребенком «третьего сорта» в кастовой системе народа Мосси, к которому принадлежала его семья. Родные надеялись, что Санкара станет католическим священником, однако Тома предпочел бороться за лучшую жизнь на этом свете, а не обещать ее другим на небесах. В 19 лет он начинает военную карьеру и делает серьезные успехи, через год его отправляют на Мадагаскар в школу офицеров. Там он становится свидетелем двух народных восстаний – 1971 и 1972 года, которые формируют политические взгляды будущего революционера. Возвратившись на родину, Санкара быстро набирает популярность в столице страны Уагадугу. Молодой успешный офицер, Тома к тому же и неплохой гитарист - он играет в группе «Tout-à-Coup Jazz», - а также завзятый байкер.

В 1976 году Санкару повышают по службе, его назначают командующим тренировочного центра армейских командос, однако фактически – это ссылка популярного командира подальше от центра политической жизни. В лагере Тома встречает единомышленников – Анри Зонго, Жана-Баптиста Букари Лингани и Блеза Компаоре, – с которыми создает подпольную организацию «Группа офицеров-коммунистов». Младшие офицеры стран третьего мира в те годы были серьезной революционной силой. Армия была по необходимости «европейской», в то время как общество оставалось отсталым, «азиатским», офицерский корпус – это наиболее образованные и наименее привязанные к традиции элементы общества. Также немаловажно, что в армии могли сделать карьеру выходцы из небогатых семей.

Министр на велосипеде
В сентябре 1981 года Санкара, назначенный Государственным Секретарем по Информации в военном правительстве, удивил своих коллег по кабинету тем, что приехал на первое же заседание на велосипеде. Однако, уже в апреле Тома оказывается в оппозиции военным, которые, по его мнению, проводили антирабочую политику. Следующий военный переворот, произошедший в ноябре 1982 года, приносит Санкаре пост премьер-министра. Но и теперь он недолго задерживается в правительственном кресле. После визита французского советника по делам Африки и сына президента Франции Жана-Кристофа Миттерана, Санкару отправляют в отставку и сажают под домашний арест. Франции, которая по-прежнему хозяйничает в Верхней Вольте, как в своей колонии, не нравится молодой офицер-радикал в правительстве.

Но отставка Санкары привела к непредвиденным для французов и местных элит результатам. Узав о том, что их любимца заключили под арест, восстали жители бедных районов Уагадугу. Бунт был подавлен, но уже через два месяца, 4 августа, поднялся столичный гарнизон под командованием Блеза Компаоре. освобожденный из-под ареста Санкара становится президентом страны, которая через некоторое время была переименована из Верхней Вольты в Буркина-Фасо («Землю неподкупных»).

«Революция чести»
Тридцатитрехлетний Санкара объявляет начало демократической и народной революции, в ходе которой должны быть побеждены коррупция, голод, болезни и безграмотность. Первым же шагом «Революции чести» становится отмена дани племенным вождям и обязательных барщинных отработок для крестьян. Вместо архаичной племенной структуры власти были созданы Комитеты защиты революции – массовые организации, которым выдавалось оружие, а также народное ополчение SERNAPO. Обе меры были направлены на ограничение власти армии в пользу народа. Армейский магазин, где офицерам продавались дефицитные товары по низким ценам, был превращен в государственный супермаркет (первый в стране) для всех.

Правительство Санкары проводит беспрецедентные для Западной Африки меры по улучшению положения женщины – были запрещены варварский обычай обрезания женских гениталий и многоженство, началось распространение средств контрацепции. Женщина была уравнена в правах с мужчиной, был также введен «День Женщины» - в этот день мужчина был обязан заниматься домашним хозяйством.

На счету революции также 2,5 миллиона прививок, сделанных детям в ходе «Битвы за здоровье», списание долгов мелким арендаторам, отмена подушного налога, 10 миллионов посаженных деревьев – они остановили наступление песков Сахары. Санкара продал все правительственные «мерседесы» и купил министрам автомобили «Рено-5», самые дешевые из тех, что продавались в стране. Уже через три года после прихода Санкары к власти он осуществил то, что нам так долго обещают «оранжевые» политики, – в 1986 году Всемирный Банк констатирует, что в Буркина-Фасо искоренена коррупция.

Энергичная преобразовательная деятельность Санкары вызвала острую реакцию соседних режимов. Конференция глав стран-соседей Буркина-Фасо, прошедшая под патронатом Франции в сентябре 1986 года в солице Кот Д’Ивуара Ямусукро, потребовала от революционного президента «не соблазнять чернь несбыточными надеждами». Однако, действительной причиной беспокойства было то, что надежды начали сбываться, а граждане стран-соседей тоже захотели перемен «как у Санкары».

После Санкары
Заговор против Санкары возглавил Блез Компаоре, которому сам президент доверял, называл другом и «лучшим революционером». Однако, еще до переворота стало ясно, что дороги друзей-офицеров расходятся. Многочисленные родственники Компаоре вдруг стали быстро обогащаться, как только Блез занял важные правительственные посты. После убийства президента многие комитеты защиты революции оказывали военным вооруженное сопротивление, но силы были явно не равны.

На переворот Кампаоре толкнули не бескорысные мотивы… Первым же решением нового президента стала покупка персонального «Боинга», на которую пошли средства, предназначенные Санкарой для благоустройства предместий Уагадугу. Тюрьмы заполняются политическими заключенными, многие из которых умирают под пытками, а чиновникам увеличивают жалование и отменяют налог на медицину, введенный на их доходы в ходе революции. Весь процесс «исправления ошибок» проходит под контролем Парижа, который не меньше соседних диктаторов был раздосадован «заигрыванием» Санкары с «чернью». Официальные французские власти характеризуют перемены как «демократизацию» и помогают Кампаоре провести в 1991 году выборы, в которых принимает участие 7% избирателей – 100% голосует за действующего президента. После этого «демократически избранный» Кампаоре получает под гарантии Франции кредит от МВФ на $67 миллионов.

Так закончился «революционный эксперимент» Санкары, а Буркина-Фасо возвращена в лоно «цивилизованного мира», где президенты не ездят на велосипедах, а чиновники на дешевых авто, где не принято спорить с МВФ, а демократическими признаются те выборы, результаты которых устраивают великие державы…

это - Африка, но аналогии очень четкие, грустно что мы по развитию политической жизни недалеко ушли от их уровня...
 

valery_ua

Well-Known Member
Ответ: Интересные статьи из интернета.

Профильные комитеты ВР дадут оценку заявлениям российских политиков относительно Украины, - А.Яценюк.

В течение этой недели Комитет иностранных дел во ВР и Комитет по вопросам национальной безопасности и обороны во ВР дадут оценку заявлениям российских политиков относительно Украины. Об этом заявил на брифинге председатель Верховной рады Арсений Яценюк.
"Эти решения должны быть сбалансированными, дипломатическими, и должны служить только одному: налаживанию дипломатических отношений, а не заострению. Это именно то, к чему мы будем призывать наших российских коллег", - отметил А.Яценюк. Он также добавил, что состоится в ближайшее время отдельная межпарламентская встреча украинских и российских парламентариев, на которой состоится "формат обсуждения отношений" между Украиной и Россией. "При этом украинский парламент будет защищать до последнего национальные интересы", - отметил спикер ВР.
Напомним, накануне, начальник Генштаба ВС РФ Юрий Балуевский заявил, что Россия будет вынуждена для обеспечения своей безопасности принять меры военного и другого характера в случае вступления в НАТО Украины и Грузии. "Однозначно, Россия сделает действия, направленные на обеспечение своих интересов вблизи государственных границ. Это будут не только военные мероприятия, это будут мероприятия другого характера", - сказал он.


 

zergius

New Member
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Перехожі відбили “проповідника” у ментів

Ті, хто любить прогулюватися у вихідні Хрещатиком, уже впізнають хлопця, який стоїть на гранітному парапеті навпроти Київради і проповідує слово Боже. Іноді його замінює дідусь-напарник. Більшість перехожих ідуть собі своєю дорогою, хтось зупиняється послухати.

У неділю, як завжди, хлопець стояв на своєму місці, коли до нього підійшли міліціонери і попросили залишити територію. Він поцікавився - на якій підставі? Коли його попросили пред’явити документи, він, у свою чергу, почав цього вимагати від правоохоронців. І тоді вони вирішили діяти силовими методами.

Хлопцю почали заламувати руки та відтягувати його. Один з перехожих у цей момент почав знімати інцидент на камеру. Міліціонери почали кричати, аби він забрав камеру. Поступово почали підходити люди, знімати подію на камери та мобільні телефони. Міліціонери тимчасом по рації викликали підкріплення, а трьох захисників “проповідника”, які кинулися йому на допомогу, повалили на землю.

Після цього з’явився майор, який почав говорити з натовпом у грубій формі і віддав вказівку “прийняти” затриманих. Натовп почав скандувати “Ганьба!”, люди зімкнулися кільцем, не даючи правоохоронцям пройти. Міліціонерів на той час зібралося вже з два десятки, а людей зупинилося біля сотні. Трьох захисників відбили, але на хлопця-”проповідника” вже надягнули наручники. З натовпу полетіли провокаційні вигуки “Бий ментів!”

Відчувши, що пахне смаленим, майор влаштував слухання. “Проповідник” емоційно розповів, що з ним сталося. Після цього майор віддав вказівку відпустити його - люди прийняли цю звістку схвальними вигуками та аплодисментами.


Вот так создается гражданское общество, без заявлений политиков и вопреки действиям властей. Но оно уже есть, пока что слабое...
 

zergius

New Member
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Із Державного бюджету фінансується корупція?

Президент Ющенко, виступаючи на пленарному засіданні Національної тристоронньої соціально-економічної ради, висловив стурбованість низькими темпами фінансування аграрного сектора. ЕП поспілкувалася з людьми, які безпосередньо залучені до роботи в аграрному секторі. Вони розповіли сенсаційні подробиці про те, куди спрямовуються і як розподіляються державні кошти. Цю інформацію підтвердили ЕП і деякі галузеві чиновники.

Цього понеділка президент Ющенко, виступаючи на пленарному засіданні Національної тристоронньої соціально-економічної ради, висловив стурбованість низькими темпами фінансування аграрного сектора. Він звернув увагу: у Держбюджеті на вказані цілі передбачено 9,75 млрд гривень, але за перший квартал витрачено лише 160 млн гривень.

Президент вважає, що саме це не дозволяє українському сільському господарству скористатися кон'юнктурою на світовому продовольчому ринку, яка "повинна принести унікальні переваги Україні, а не проблеми".

ЕП поспілкувалася з людьми, безпосередньо залученими до роботи в аграрному секторі. Вони розповіли сенсаційні подробиці про те, куди спрямовуються і як розподіляються державні кошти. Інформацію підтвердили ЕП і деякі галузеві чиновники. Схоже, представники центральної влади занадто ідеалістично сприймають ситуацію.

На прохання наших співрозмовників, не наводимо їхніх імен і посад. Ті, що не наполягали на анонімності, погодилися коментувати лише "безпечні" питання.

"Що таке стаття видатків у Законі України "Про Державний бюджет"? Юридично - сума коштів, яку витрачає держава на ті чи ті цілі. Безпосередньо витрачає кошти розпорядник. Розпорядники бюджетних коштів визначаються бюджетним законодавством. Фактично ж це ті самі кошти, але "мінус" певна сума, що "осідає" невідомо де. Цілком можливо, що у розпорядника та підлеглих йому структур", - обережно пояснив ЕП ситуацію представник однієї з сільськогосподарських асоціацій.

Він додав, що схема розподілу коштів характерна не лише для цієї галузі, але й для інших статей видатків Держбюджету.

"Якщо сума, закладена у бюджеті, має шість нулів, справа стає надприбутковою", - пояснив фахівець. За його словами, найзручніше "заробляти" на тих статтях бюджету, які проходять під священним гаслом державної допомоги і підтримки.

Тепер докладніше
Є такий вид допомоги сільському господарству, як підтримка певної галузі. Наприклад, тваринництва. Розпорядником бюджетних коштів у цій галузі є Міністерство аграрної політики.

У Бюджеті-2008 на підтримку тваринництва передбачено майже мільярд гривень. Міністерство розподіляє ці кошти по регіонах. Далі в районах кошти "розкидають" управління агропромислового розвитку обласних держадміністрацій. Звітність про їх використання має надходити щомісяця у зворотному порядку.

Для того, щоб отримати дотацію, сільськогосподарські виробники повинні мати відповідні документи - квитанції за певною формою. Квитанції їм видають переробні підприємства при прийомі худоби або птиці.

Тобто сільськогосподарські підприємства - виробники худоби - здають її переробним підприємствам. Ті ж, у свою чергу, передають виробникам разом із коштами квитанції, які є підставою для державної допомоги.

Ці кошти виплачуються пред'явнику квитанції відповідними відділами райдержадміністрацій із розрахунку 1,9 гривні за кілограм живої ваги для великої рогатої худоби і 1,4 гривні - для свиней. Таким чином, за одну теличку можна отримати приблизно 1 000 гривень, а за свиню - 200 гривень дотації.

Основний інструмент для зловживань, помітний із першого погляду, - це, звісно, квитанції.

Теоретично, переробне підприємство може видати їх на більшу кількість товару, ніж одержало від конкретного виробника. Різницю можна списати як зіпсоване м'ясо.

Натомість, набагато краще прийняти м'ясо у пересічних громадян і видати його за товар від офіційного виробника. По-перше, селяни не потребують документального оформлення угоди.

По-друге, багато з них навіть не знають про квитанції та дотації. Опитані ЕП селяни визнали, що так і є: простіше здати теля чи свиню "на машину" - тобто продати її заготівельнику за прийнятною ціною і без будь-яких довідок прямо вдома, ніж везти на продаж у місто.

По-третє, як виявилося, навіть ті, хто знає, що держава виплачує якісь дотації, бояться тяганини з отриманням коштів. Кажуть, немає часу збирати документи і сидіти днями в чергах без жодних гарантій, що тобі таки щось заплатять.

Керівник аналітичного центру "Проагро" Микола Верницький підтвердив, що цей процес може займати кілька місяців, адже гроші з бюджету виділяються несистемно, з великими затримками. Які іноді сягають півроку-дев'ять місяців. Особливо часто не буває коштів на початку року.

Але взагалі, за словами експерта, хто хоче дотації - той отримає. Зокрема, ніколи не залишаються без коштів великі підприємства, що належать упливовим корпораціям. А на менші часто навіть не вистачає виділених у бюджеті сум.

Тобто загалом усі задоволені. Великий виробник може одержати квитанції на суму, що істотно перевищує ту, на яку він мав право "по-чесному".

Переробник у результаті має м'яса стільки, скільки задекларовано у квитанціях. Селянин здобуває можливість отримати від "лівої" здачі худоби "живі" кошти. Не сказати, щоби схема стовідсотково законна, але начебто й доволі прийнятна.

Втім, це лише на перший погляд. Адже значна частина селян не має необхідних ветеринарних документів, які видаються державними інспекторами ветеринарної медицини. Отже, не відомо, яке м'ясо потрапляє до переробника, хоча оформлене - буцім пройшло всі перевірки на якість.

Махінації нібито ускладнюються тим, що для дотацій худоба повинна бути ідентифікована та зареєстрована. Але електронна система ідентифікації кожної тварини впроваджується з 2007 року. Мережа агентів покликана оперативно інформувати про господарства утримання і перебування кожної тварини, її власників та переміщення. І переробники для сертифікації кінцевої продукції мусять надати документи щодо сировини.

Але, за словами керівника аналітичного відділу агентства "ААА" Марії Колесник, ідентифікацію впроваджено поки що переважно на папері. Цього вимагав вступ України до Всесвітньої торгової організації - якщо раніше згадані норми були обов'язковими лише для експортного виробництва, то тепер - для всієї промислової переробки.

Відтак, ідентифікацію мають переважно, знову ж таки, потужні підприємства. Хоча, за прогнозами експерта, до кінця року приватні виробники усвідомлять важливість реєстрації.

Навіть саме Міністерство аграрної політики визнає, що схема ідентифікації тварин не стала нормою. На його сайті зазначається, що "на рівні міністерства не можливо запровадити контроль за дотриманням вимог системи ідентифікації та реєстрації тварин по всій країні... як системи, що надає споживачеві інформацію щодо походження та безпеки продукції тваринного походження".

Але це лише один бік медалі, який цікавить, у першу чергу, споживача. Інший бік мав би зацікавити державні органи, бо йдеться про масштабні зловживання.

Обізнаний у ситуації експерт на умовах анонімності змалював таку схему можливого безпідставного отримання дотацій.

- Підприємство-виробник за кілька місяців передає переробнику суму від 20% до 50% від майбутніх дотацій. "Це від 380-ти до 950 тис. грн "чорним налом", - пояснює фахівець. Простіше кажучи, виробник задешево купує собі дотації.

- Одночасно виробник повідомляє, скільки насправді планує передати м'яса і чи планує взагалі. Припустимо, що він має 500 теличок загальною масою 200 тонн. А віддати на переробку вирішив тільки 50 тонн, решту - продати на базарі.

- Цей же виробник домовляється, що за 9 місяців отримає квитанції на 1 000 тонн живого м'яса. Дотація становитиме в цьому випадку 1 000 000*1,9=1 900 000 гривень. Із них переробнику належить "відкат", припустимо, 500 000 гривень (середина між згаданими експертом від 380-ми та 950 тис. грн). Виробнику залишається 1 400 000.

- Крім того, виробник здає 50 тонн за ціною переробного підприємства - 11 гривень за кілограм живої ваги, отримує 550 000 гривень. А решту (150 тонн) продає на базарі за ціною 20 гривень за кілограм, заробивши 3 000 000 гривень. Отже, його сумарний прибуток від усієї операції - 4 950 000 гривень.

Якби всю продукцію продали на базарі, то виробник отримав би 4 000 000 гривень, отже, оборудка забезпечує додатково 950 000 гривень протягом 9 місяців.

- Переробник залишає собі тільки половину "відкату" - 250 000 гривень. Решта, за даними джерела ЕП, іде "нагору" десь у такій пропорції: 25 тис. грн на районний рівень, 75 тис. грн - на обласний, 150 тис. грн - центральний.

Імовірний також іще один "відкат". Річ у тім, що у бюджеті закладена певна сума дотацій. На всіх грошей усе одно не вистачає. Отже, можливо, за право потрапити до схеми теж доводиться комусь платити.

Такі схеми можуть бути задіяні при інших дотаціях із підтримки тваринництва - за екологічно чисте молоко, за приріст поголів'я корів, за поголів'я корів м'ясних порід, за племенні сім'ї бджіл, за поголів'я вівцематок, за поголів'я теличок, закуплених для поповнення основного стада, за реалізацію вовни.

У птахівництві ці речі, можливо, мають ще більший масштаб, адже Ветеринарно-санітарні правила птахівницьких господарств узагалі забороняють прийом птиці в населення. Дотація за неї передбачена винятково для сільськогосподарських підприємств. Інфекційна небезпека такої птиці дуже велика, оскільки, на відміну від худоби, її не щеплюють і не ідентифікують.

Але водночас у бюджеті передбачено майже 300 млн грн дотацій на курей. За дотації 0,65 гривні за кілограм живої ваги виходить, що сільгосппідприємства здають щорічно приблизно півмільярда кілограмів курей. Стільки птиці не вирощується на українських птахофермах, упевнено кажуть фахівці.

Якої шкоди завдають ці схеми?
Скажімо, вони не спричиняють особливих бюджетних перевитрат, оскільки дотації все одно видаються на кілограм реально отриманого м'яса - законного чи "лівого", крім тої кількості, яка списується як зіпсована. Інша справа - що у разі використання м'яса неідентифікованих тварин може страждати якість продукції, незважаючи на всі її сертифікати.

Самі дрібні виробники також страждають, якщо використовується варіант їх "відлякування" складністю бюджетних дотацій. Адже, за оцінками Миколи Верницького, дотації становлять суттєві гроші для дрібних підприємців, і якщо вони без дотацій ще залишаються прибутковими, то принаймні не мають стимулу для розвитку господарства.

Втім, головна небезпека цієї ситуації криється в її корупційності. А це небезпечно не лише для окремої галузі, але й для держави в цілому. Бо, виходить, корупція фінансується з Держбюджету?

Цікаво, що всі фахівці, які розповідали ЕП про схеми зловживань, переконані: дуже багато чиновників знають про існування таких схем і свідомо не протидіють їм. Між тим, за даними Центру антикорупційних досліджень "Трансперенсі Інтернешнл", основними сферами поширення корупції є видача ліцензій та дозволів, оподаткування й митні процедури.

Запрошуємо всіх поінформованих та зацікавлених читачів до розмови з цієї надзвичайно важливої, на наш погляд, проблеми.
 

Ultraviolet

Active Member
Ответ: Интересные статьи из интернета.


Украина пожаловалась на Россию в ООН

В штаб-квартиру ООН поступила жалоба МИДа Украины на "антиукраинские заявления" российского руководства. Она получила статус официального документа Генеральной Ассамблеи ООН, сообщается на сайте Организации объединенных наций.

В документе отмечается, что в последнее время официальные лица РФ подвергают сомнению территориальную целостность Украины и прямо вмешиваются во внутренние дела республики. Конкретных фамилий украинский МИД не называет.

Официальный Киев требует, чтобы российская сторона отказалась от угроз в адрес Украины. Кроме того, авторы заявления отмечают, что отношения двух стран подтверждают правильность курса республики на интеграцию в НАТО. "Становится все более очевидным, что евроатлантический выбор Украины - единственный способ гарантировать безопасность государства", - резюмирует МИД.

Напомним, что 10 апреля министерство иностранных дел Украины направило ноту МИДу России с требованием разъяснить позицию руководства РФ в связи с недавней публикацией в "Коммерсанте". Газета сообщала, что на закрытом заседании совета Россия - НАТО президент РФ Владимир Путин сказал американскому коллеге Джорджу Бушу: "Ты же понимаешь, Джордж, что Украина - даже не государство! Часть ее территорий - это восточная Европа, а часть, и значительная, подарена нами".

На следующий день после публикации этого материала министр иностранных дел РФ Сергей Лавров заявил, что Россия сделает все, чтобы не допустить в НАТО Украину и Грузию. Ряд российских политиков также угрожали отобрать у Украины Крым, если она не откажется от вступления в североатлантический альянс.
Я ухахатываюсь с украинской политики. У меня такое впечатление, что в МИДе до сих пор носят памперс и сосут палец (или подают тайные приветствия друг другу). Как показывает современная реальность: кто наглее тот и прав. Давайте взгянем на политику США: хотим бомбим, не хотим не бомбим. Россия тоже показала, что палец в рот не надо совать. Нужно или быть субьектом упраления или слиться в политическое небытие.

ЗЫ надеюсь, что революция сожрет своих детей, как всегда происходи в истории.
 

mangust

патріот
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Заявою до ООН стосовно антиукраїнських заяв високих офіційних осіб Росії МЗС України висловлює свою стурбованість із приводу цих заяв, які ставлять під сумнів територіальну цілісність України і є прямим втручанням у наші внутрішні справи.

Про це заявив постійний представник України при ООН, посол Юрій Сергеєв в інтерв’ю Радіо "Свобода", коментуючи поширення відповідної заяви МЗС України у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку як офіційного документа Генасамблеї ООН.

"Через цю заяву ми хотіли б, по-перше, проінформувати світову спільноту про агресивність нашого північного сусіда, яка повторюється з року в рік", - сказав він.

Сергєєв зазначив: "Можна нагадати про те, що в 1994 році Україна вимушена була скористатися своїм правом і скликати Раду Безпеки у зв’язку з територіальними зазіханнями (Росії) на Крим і на Севастополь. Тоді агресивність пана (Андрія) Козирева (тодішнього міністра закордонних справ Росії) і всієї команди російського МЗС і тодішніх російських політиків була зупинена. Але вона повторювалася. Тепер вона повторюється знову".

"І таким чином через цю заяву Міністерство закордонних справ хотіло б створити міжнародну солідарність, зупинити недружні антиукраїнські заяви, які з’явилися фактично паралельно з заявами антигрузинськими довкола Абхазії", - пояснив постпред України при ООН.

"Тому і мета цієї заяви якраз і полягає в тому, щоб створити міжнародну солідарність довкола проблеми, яка, на жаль, не є сьогоднішньою – вона має свою історію", - додав він.

На запитання, чи не могла б Україна владнати цю проблему на двосторонньому рівні між Москвою і Києвом, Сергеєв відповів: "Ми це пробували робити неодноразово".

"Я вам недаремно нагадав 1994 рік, коли виникла нова доктрина зовнішніх інтересів Росії, коли вона почала реалізовуватися, коли почалися заяви і територіальні претензії до України. І, як видно, історія нічого не навчила. І тому нам доводиться звертатися до партнерів, до друзів, до Організації Об’єднаних Націй за підтримкою", - зазначив він.

"Зверніть увагу на те, що було сказано в Міністерстві оборони Російської Федерації – що ракети проти нас будуть застосовувати! А ми нагадали через цю заяву Російській Федерації, що наше ядерне роззброєння на початку 1990-х було гарантовано в тому числі й Російською Федерацією через так званий Будапештський меморандум. А тепер нам загрожують тією зброєю, яку ми вивезли! Ну, абсурд!", - обурився посол.

На запитання, чи не побоюється офіційний Київ, що нинішня заява може погіршити відносини з Росією, Сергєєв відповів:

"Якщо не реагувати на такі речі, якщо хтось у Росії ставить під сумнів положення Договору про дружбу і співробітництво, – ну, то про яку відвертість відносин ми маємо тоді взагалі говорити, коли одна частина (російського) політикуму говорить про братерство, а інша частина загрожує нам зброєю? Очевидно, треба розібратися самому російському суспільству, що відбувається в ньому".

Українська правда
 

mangust

патріот
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Украина и Россия договорились завершить делимитацию Азова в июне





Украина и Россия договорились завершить делимитацию участка общей границы в Азовском море на очередном заседании делегаций по размежеванию Азовского и Черного морей и Керченского пролива, которое состоится в июне.

Об этом сообщил в интервью «Зеркалу недели» министр иностранных дел Украины Владимир Огрызко. «В Москве мы договорились, что на следующем заседании делегаций по размежеванию Азовского и Черного морей и Керченского пролива, которое будет в июне, мы завершим переговоры по делимитации в Азове. Это будет серьезным результатом», — заявил министр.

Он выразил надежду, что договоренности будут достигнуты, невзирая на то, что нерешенными остались некоторые технические вопросы. Ситуация с размежеванием Керченского пролива, по словам министра, значительно сложнее. «Мы здесь взаимопонимания пока не достигли, а лишь обменялись предложениями, которые изучаются. В ходе следующего раунда мы попробуем их объединить. На случай, если этого не произойдет, у нас запрограммированы меры, которые так или иначе будут предприняты», — сообщил Огрызко.

В ответ на вопрос, почему до сих пор не состоялось первое заседание комиссии по демаркации сухопутного участка украинско-российской границы, глава МИД Украины посетовал на затягивание процесса со стороны России. «К величайшему сожалению, идет затягивание с российской стороны», — отметил он.

Огрызко сообщил, что в ходе его визита в Москву 15 апреля было запланировано подписание соглашения о демаркации.

«Еще две недели тому назад нам заявили, что все документы готовы. Но вдруг, за день до переговоров, появились какие-то новые обстоятельства, которые этому помешали. Мы обратили внимание российской стороны на недопустимость затягивания этого процесса. Нам пообещали, что в ближайшее время все документы будут готовы», — сообщил министр.
 

Serg_T

Забанен
Ответ: Интересные статьи из интернета.

А.А. Власов - Почему я стал на путь борьбы с большевизмом

Открытое письмо генерал-лейтенанта А.А. Власова [prev. in:] Заря, 3 марта 1943 г.





Призывая всех русских людей подниматься на борьбу против Сталина и его клики, за построение Новой России без большевиков и капиталистов, я считаю своим долгом объяснить свои действия.

Меня ничем не обидела советская власть.

Я - сын крестьянина, родился в Нижегородской губернии, учился на гроши, добился высшего образования. Я принял народную революцию, вступил в ряды Красной армии для борьбы за землю для крестьян, за лучшую жизнь для рабочего, за светлое будущее Русского народа. С тех пор моя жизнь была неразрывно связана с жизнью Красной армии. 24 года непрерывно я прослужил в ее рядах. Я прошел путь от рядового бойца до командующего армией и заместителя командующего фронтом. Я командовал ротой, батальоном, полком, дивизией, корпусом. Я был награжден орденами Ленина, Красного Знамени и медалью XX лет РККА. С 1930 года я был членом ВКП(б).

И вот теперь я выступаю на борьбу против большевизма и зову за собой весь народ, сыном которого я являюсь.

Почему? Этот вопрос возникает у каждого, кто прочитает мое обращение, и на него я должен дать честный ответ. В годы гражданской войны я сражался в рядах Красной армии потому, что я верил, что революция даст Русскому народу землю, свободу и счастье.

Будучи командиром Красной армии, я жил среди бойцов и командиров - русских рабочих, крестьян, интеллигенции, одетых в серые шинели. Я знал их мысли, их думы, их заботы и тяготы. Я не порывал связи с семьей, с моей деревней и знал, чем и как живет крестьянин.

И вот я увидел, что ничего из того, за что боролся русский народ в годы гражданской войны, он в результате победы большевиков не получил.

Я видел, как тяжело жилось русскому рабочему, как крестьянин был загнан насильно в колхозы, как миллионы русских людей исчезали, арестованные без суда и следствия. Я видел, что растаптывалось все русское, что на руководящие посты в стране, как и на командные посты в Красной армии, выдвигались подхалимы, люди, которым не были дороги интересы Русского народа.

Система комиссаров разлагала Красную армию. Безответственность, слежка, шпионаж делали командира игрушкой в руках партийных чиновников в гражданском костюме или военной форме.

С 1938 по 1939 г. я находился в Китае в качестве военного советника Чан Кай-Ши. Когда я вернулся в СССР, оказалось, что за это время высший командный состав Красной армии был без всякого повода уничтожен по приказу Сталина. Многие и многие тысячи лучших командиров, включая маршалов, были арестованы и расстреляны, либо заключены в концентрационные лагеря и навеки исчезли. Террор распространился не только на армию, но и на весь народ. Не было семьи, которая так или иначе избежала этой участи. Армия была ослаблена, запуганный народ с ужасом смотрел в будущее, ожидая подготовляемой Сталиным войны.

Предвидя огромные жертвы, которые в этой войне неизбежно придется нести русскому народу, я стремился сделать все от меня зависящее для усиления Красной армии. 99-я дивизия, которой я командовал, была признана лучшей в Красной армии. Работой и постоянной заботой о порученной мне воинской части я старался заглушить чувство возмущения поступками Сталина и его клики.

И вот разразилась война. Она застала меня на посту командира 4 мех. корпуса.

Как солдат и как сын своей родины, я считал себя обязанным честно выполнить свой долг.

Мой корпус в Перемышле и Львове принял на себя удар, выдержал его и был готов перейти в наступление, но мои предложения были отвергнуты. Нерешительное, развращенное комиссарским контролем и растерянное управление фронтом привело Красную армию к ряду тяжелых поражений.

Я отводил войска к Киеву. Там я принял командование 37-й армией и трудный пост начальника гарнизона города Киева.

Я видел, что война проигрывается по двум причинам: из-за нежелания русского народа защищать большевистскую власть и созданную систему насилия и из-за безответственного руководства армией, вмешательства в ее действия больших и малых комиссаров.

В трудных условиях моя армия справилась с обороной Киева и два месяца успешно защищала столицу Украины. Однако неизлечимые болезни Красной армии сделали свое дело. Фронт был прорван на участке соседних армий. Киев был окружен. По приказу верховного командования я был должен оставить укрепленный район.

После выхода из окружения я был назначен заместителем командующего Юго-Западным направлением и затем командующим 20-й армией. Формировать 20-ю армию приходилось в труднейших условиях, когда решалась судьба Москвы. Я делал все от меня зависящее для обороны столицы страны. 20-я армия остановила наступление на Москву и затем сама перешла в наступление. Она прорвала фронт Германской армии, взяла Солнечногорск, Волоколамск, Шаховскую, Середу и др., обеспечила переход в наступление по всему Московскому участку фронта, подошла к Гжатску.

Вовремя решающих боев за Москву я видел, что тыл помогал фронту, но, как и боец на фронте, каждый рабочий, каждый житель в тылу делал это лишь потому, что считал, что он защищает родину. Ради Родины он терпел неисчислимые страдания, жертвовал всем. И не раз я отгонял от себя постоянно встававший вопрос:

Да, полно. Родину ли я защищаю, за Родину ли я посылаю на смерть людей? Не за большевизм ли, маскирующийся святым именем Родины, проливает кровь русский народ?

Я был назначен заместителем командующего Волховским фронтом и командующим 2-ой ударной армией. Пожалуй, нигде так не сказалось пренебрежение Сталина к жизни русских людей, как на практике 2-ой ударной армии. Управление этой армией было централизовано и сосредоточено в руках Главного Штаба. О ее действительном положении никто не знал и им не интересовался. Один приказ командования противоречил другому. Армия была обречена на верную гибель.

Бойцы и командиры неделями получали 100 и даже 50 граммов сухарей в день. Они опухали от голода, и многие уже не могли двигаться по болотам, куда завело армию непосредственное руководство Главного Командования. Но все продолжали самоотверженно биться.

Русские люди умирали героями. Но за что? За что они жертвовали жизнью? За что они должны были умирать?

Я до последней минуты оставался с бойцами и командирами армии. Нас оставалась горстка и мы до конца выполнили свой долг солдат. Я пробился сквозь окружение в лес и около месяца скрывался в лесу и болотах. Но теперь во всем объеме встал вопрос: следует ли дальше проливать кровь Русского народа? В интересах ли Русского народа продолжать войну? За что воюет Русский народ? Я ясно сознавал, что Русский народ втянут большевизмом в войну за чуждые ему интересы англо-американских капиталистов.

Англия всегда была врагом Русского народа. Она всегда стремилась ослабить нашу Родину, нанести ей вред. Но Сталин в служении англо-американским интересам видел возможность реализовать свои планы мирового господства, и ради осуществления этих планов он связал судьбу Русского народа с судьбой Англии, он вверг Русский народ в войну, навлек на его голову неисчислимые бедствия, и эти бедствия войны являются венцом всех тех несчастий, которые народы нашей страны терпели под властью большевиков 25 лет.

Так не будет ли преступлением и дальше проливать кровь? Не является ли большевизм и, в частности, Сталин главным врагом русского народа?

Не есть ли первая и святая обязанность каждого честного русского человека стать на борьбу против Сталина и его клики?

Я там, в болотах, окончательно пришел к выводу, что мой долг заключается в том, чтобы призвать Русский народ к борьбе за свержение власти большевиков, к борьбе за мир для Русского народа, за прекращение кровопролитной, ненужной Русскому народу войны, за чужие интересы, к борьбе за создание новой России, в которой мог бы быть счастливым каждый Русский человек.

Я пришел к твердому убеждению, что задачи, стоящие перед Русским народом, могут быть разрешены в союзе и сотрудничестве, с германским народом. Интересы русского народа, всегда сочетались с интересами германского народа, с интересами всех народов Европы.

Высшие достижения Русского народа неразрывно связаны с теми периодами его истории, когда он связывал свою судьбу с судьбой Европы, когда он строил свою культуру, свое хозяйство, свой быт в тесном единении с народами Европы. Большевизм отгородил Русский народ непроницаемой стеной от Европы. Он стремился изолировать нашу Родину от передовых европейских стран. Во имя утопических и чуждых Pусскому народу идей он готовился к войне, противопоставляя себя народам Европы.

В союзе с Германским народом Русский народ должeн уничтoжить эту стену ненависти и недоверия. В союзе и сотрудничестве с Германией он должен построить новую счастливую Родину в рамках семьи равноправных и свободных народов Европы.

С этими мыслями, с этим решением в последнем бою вместе с горстью верных мне друзей я был взят в плен.

Свыше полугода я пробыл в плену. В условиях лагеря военнопленных, за его решеткой я не только не изменил своего решения, но укрепился в своих убеждениях.

На честных началах, на началах искреннего убеждения, с полным сознанием ответственности перед Родиной, народом и историей за совершаемые действия, я призываю народ на борьбу, ставя перед собой задачу построения Новой России.

Как я себе представляю Новую Россию? Об этом я скажу в свое время.

История не поворачивает вспять. Не к возврату к прошлому зову я народ. Нет! Я зову его к светлому будущему, к борьбе за завершение Национальной Революции, к борьбе за создание Новой России - Родины нашего великого народа. Я зову его на путь братства и единения с народами Европы и в первую очередь на путь сотрудничества и вечной дружбы с Великим Германским народом.

Мой призыв встретил глубокое сочувствие не только в широчайших слоях военнопленных, но и в широких массах Русского народа в областях, где еще господствует большевизм. Этот сочувственный отклик русских людей, выразивших готовность грудью встать под знамена Русской Освободительной Армии, дает мне право сказать, что я нахожусь на правильном пути, что дело, за которое я борюсь, - правое дело, дело Русского народа. В этой борьбе за наше будущее я открыто и честно становлюсь на путь союза с Германией.

Этот союз, одинаково выгодный для обоих великих народов, приведет нас к победе над темными силами большевизма, избавит нас от кабалы англо-американского капитала.

В последние месяцы Сталин, видя, что Русский народ не желает бороться за чуждые ему интернациональные задачи большевизма, внешне изменил политику в отношении русских. Он уничтожил институт комиссаров, он попытался заключить союз с продажными руководителями преследовавшейся прежде церкви, он пытается восстановить традиции старой армии. Чтобы заставить Русский народ проливать кровь за чужие интересы, Сталин вспоминает великие имена Александра Невского, Кутузова, Суворова, Минина и Пожарского. Он хочет уверить, что борется за Родину, за отечество, за Россию.

Этот жалкий и гнусный обман нужен ему лишь для того, чтобы удержаться у власти. Только слепцы могут поверить, будто Сталин отказался от принципов большевизма.

Жалкая надежда! Большевизм ничего не забыл, ни на шаг не отступил и не отступит от своей программы. Сегодня он говорит о Руси и русском только для того, чтобы с помощью русских людей добиться победы, а завтра с еще большей силой закабалить Русский народ и заставить его и дальше служить чуждым ему интересам.

Ни Сталин, ни большевики не борются за Россию.

Только в рядах антибольшевистского движения создается действительно наша Родина. Дело русских, их долг - борьба против Сталина, за мир, за Новую Россию. Россия - наша! Прошлое русского народа - наше! Будущее русского народа - наше!

Многомиллионный Русский народ всегда на протяжении своей истории находил в себе силы для борьбы за свое будущее, за свою национальную независимость. Так и сейчас не погибнет Русский народ, так и сейчас он найдет в себе силы, чтобы в годину тяжелых бедствий объединиться и свергнуть ненавистное иго, объединиться и построить новое государство, в котором он найдет свое счастье.



Генерал-лейтенант A.А. ВЛАСОВ /QUOTE]

 

Serg_T

Забанен
Ответ: Интересные статьи из интернета.

О кацапах и хохлах



Один из моих студентов попросил объяснить ему этимологию слов "кацап" и "хохол", которые зачастую используются в качестве бранных в адрес русских и украинцев ими же самими. Он усиленно искал в Интернете, но так и не нашел убедительного толкования. Попытка вознести происхождение слова "кацап" к соединению русского слова "козёл" и его украинского аналога "цап" поистине смехотворна, хотя и принадлежит Владимиру Далю, настаивавшему на правописании "коцап", то есть через букву "о". А слово же "хохол" почему-то вообще связывают с чубами запорожских казаков!!!

Каково же истинное происхождение данных слов и почему их употребление несёт в себе бранные, оскорбительные коннотации?

Для ответа на данный вопрос необходимо обратиться к истории. Согласно историческим источникам, которые мне удалось разыскать в австрийских архивах (часть Украины входила в состав Австро-Венгерской империи), слова "кацап" и "хохол" изначально имели хождение в черте еврейской оседлости на Украине. Связано это было с тем, что некоторые еврейские мужчины всё чаще женились на украинских или русских женщинах, дети которых уже не являлись евреями, поскольку еврейство определяется по матери.

Таким образом, потомков от брака еврея с русской стали именовать "кацапами", а с украинкой - "хохлами". Хохляндией местечковые евреи всегда называли Украину, что в переводе с идиша означало что-то типа высокой земли, очевидно, при этом имелись в виду то ли покрытые высокими курганами украинские степи, то ли крутые берега Днепра. Сравните с немецким словом "Hochland" (если рассматривать идиш как испорченный немецкий или немецкий как испорченный идиш).

От русских женщин рождались кацапы. По мнению советского академика Николая Яковлевича Марра, отца науки яфетологии, этимология слова "кацап" восходит к популярной еврейской фамилии Кац. В данном утверждении нет ни малейшей логики, поскольку "кац" на идише означат кота, а это невинное животное здесь совершенно ни при чём!

Браков евреев с русскими женщинами было значительно меньше, чем браков с украинками, по той простой причине, что русских на Украине всегда не любили, и проживало их в те времена там не так уж и много. Зачастую они являлись ненавистными представителями власти или землевладельцами-крепостниками. Жениться на русской женщине являлось позором, поэтому потомство от данных браков и стали называть "коцапами", то есть - гнусными, тошнотворными, противными. От местечковых еврейских слов "коцать" - блевать или "коцап" - тошнота, вошедших, в том числе, и в русский язык. Сравните с немецким глаголом "abkotzen" - сблёвывать, срыгивать. В немецком языке до сих пор, например, широко употребляется выражение - "еs kotzt mich ab", то есть - "меня тошнит" или "мне противно".



Владимир Яременко-Толстой,

профессор Венского университета

Специально не искал... случайно нашел )) Или меня нашли...
 

mangust

патріот
Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Володимир Путін: «Попереду на нас чекає інтенсивна праця». Чи настане в Росії новий порядок? (Аналіз)
Василь ЗілгаловПрага, 6 травня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Більшість експертів та аналітиків схильні вважати, що є всі ознаки того, що після 7 травня в Росії, коли Володимир Путін стане прем’єр-міністром, а його найближчий соратник і друг Дмитро Медведєв стане президентом, господарем країни залишиться Путін.
Аналітики вважають, що новий прем’єр Путін дуже прискіпливо готувався до нової державної ролі і не дасть новому президентові Медведєву шансів стати самостійним, а тим більше – новим господарем Росії.
Переважає думка, що церемонія 7 травня в Андріївському залі Кремля у присутності Генерального прокурора, голови ЦВК та Патріарха РПЦ означатиме лише косметичні зміни у російській владі.

Путін пішов на нову посаду в ролі національного героя, і всі, хто його підтримує, – а це близько 80 відсотків населення, – вважають, що він і надалі правитиме країною.

Покидаючи 5 травня Кремль, Володимир Путін сказав працівникам адміністрації президента цікаву фразу: «Попереду на нас чекає інтенсивна праця». Тобто, нічого не відокремлюється – «ми працюватимемо далі» і «я впевнений, що ми досягнемо наших цілей», сказав Путін.

Путін готується лише зміцнити свою владу

Уся попередня підготовка до посади нового прем’єра Росії зводилася до значного посилення її владної ролі. Один із прикладів: лише за тиждень до відходу з Кремля Володимир Путін підписав указ, яким підпорядкував урядові, а не президентові, як перед цим, регіональних керівників – губернаторів. Він також влаштував схвалення закону, за яким місцеве самоврядування підпорядковується губернаторам.

Російський експерт із американського Фонду «Спадщина» в Москві Євген Волк каже, що «все робиться на користь уряду, щоб володіти сильною владою». Всі впливові у владі люди підпорядковуються новому прем’єр-міністрові, Володимирові Путіну.

Тим більше, що Держдума, де Путін завдяки партії «Єдина Росія» має конституційну більшість, готується у найближчий час змінити приблизно 150 законів і передати п’яту частину з приблизно 3 тисяч повноважень кабміну вниз, до міністрів. Хоча ніяких змін до конституції не передбачається, та міністрам буде відведено більше повноважень, а прем’єрові – головна політична роль у країні. І тут виявиться, що в разі кризи в державі Путін по телевізору звільнятиме міністрів, а не Медведєв по телевізору звільнятиме Путіна.

Планується також збільшити кількість заступників прем’єра – ймовірно, з п’яти аж до одинадцяти. Путін матиме не лише особистого прес-секретаря і штат людей, які писатимуть йому промови, чого раніше в уряді не було, – але й матиме главу протоколу, що значно посилює його роль у міжнародних стосунках.

Російський аналітик Олексій Мухін каже Радіо Свобода, що прем’єр-міністр Путін зосередить у своїх руках всю владу, окрім кількох «почесних пунктів», а його товариш Медведєв виконуватиме роль «цариці Анни Іванівни», коли у першій половині вісімнадцятого століття в Росії правив саме її царедворець Бірон, а не цариця. Цей страшний час репресій і беззаконня назвали в історії Росії біронівщиною.

Влада в Росії стане ще більш непрозорою

Оглядачі вважають, що факт переміщення справжньої влади з Кремля до Білого дому буде прихований. Дмитро Медведєв не буде цьому заперечувати і не зробить кремлівські порядки більш прозорими.

У самому уряді Путін уже заборонив вільне пересування журналістів і їхні розмови з міністрами та чиновниками уряду. Передача частини повноважень кабінету міністерствам також означатиме наміри приховати справжні механізми ухвалення рішень у владі.

Експерти вважають, що практика Путіна-прем’єра ще більше ускладнить боротьбу з корупцією в країні, і все буде ще більш неясним, ніж як було за президента Путіна.

Виглядає так, що «керована демократія в Росії» вступає в час іще жорсткішого адміністрування та зменшення самої демократії.

Які зміни можна прогнозувати за нової влади?

Аналітики дуже сумніваються в тому, що Дмитро Медвєдєв насмілиться ламати режим, вибудований Володимиром Путіним за вісім років. Тим більше, що Путін навчився за час свого правління і неконституційних методів зміни у владі – згадаймо хоча б його ліквідацію виборності губернаторів.

Російський експерт Олексій Макаркін вважає нинішню російську Конституцію дуже вільною структурою, і це дає змогу нині вести мову не про президентсько-парламентську республіку, а про президентсько-прем’єрську, де обидва повноваження зосереджуються у руках Путіна.

Тому, на думку багатьох аналітиків, у Путіна поки що немає нагальної потреби достроково проводити президентські вибори, щоб повернутися у Кремль. Експерти не виключають, що в перебігу подій, із наростанням негативних тенденцій, інфляції, підвищення цін, що неминуче, конфлікт між Медведєвим і Путіним можливий – але, знову ж таки, за даної розстановки сил шанси Медведєва-президента змістити Путіна-прем’єра просто мізерні.
 
Зверху