Ингеборга Дапкунайте
красіва і горда...
ви цілком правий!це треба враховувати!Mammoth сказав(ла):
треба читко собі усвідомити,що половина україни розмовляє чужою мовою
(під впливом різних обставин),а свою мову,мову своїх предків вони забули,
і треба це виправляти!
тож зараз держава і намагаєтся виправити цю прикрість,
А то в україні скоро зовсім забудуть рідну мову,і спілкуватися будуть,як чужинці,бо нація,яка втрачає мову,перестає існувати
Ингеборга Дапкунайте
красіва і горда...
пропонуйте свої методи,ми їх з задоволенням обговорим)))Mammoth сказав(ла):
April
из страны чудес
Это не факт, а профанация.Mammoth сказав(ла):
Ты судишь лишь по нашей области, а мнение остальной Украины тебя, похоже, не волнует. В соседней с нами области - Полтавской - большинство говорит на украинском.
Да, и к вопросу "дали бы нам отучиться на русском, а все остальные учились бы на украинском".. Бред. Кому это - нам ? Будете вы, будут и другие нежелающие, ни учить, ни знать. Это нужно было начать еще в 91-м. Уже и страсти бы уляглись.
З могу боку це перш за все вільний вибір мови навчання в ВНЗ та школах. Чому? Тому що в Україні унікальна мовна ситуація. Таку можна бачити хіба що в Канаді (звісно ж мова йде про розвинені країни), де існує дві державні мови. З такою ситуацією на Україні я не згоден, але я цілком за офіційний статус російської мови. Для мене все рівно на якій мові ведеться навчання (при обов'язковому вивченні української), головним є внесок громадян в розвиток своєї країни. По цій темі я сказав все, що хотів.Ингеборга Дапкунайте сказав(ла):
Не путайте ситуацию в Канаде и Украине... Эти ситуации имеют разное начало..... Если бы государство Украина в1991 году была создана в результате объединения УкрССР и к примеру Краснодарской области РСФСР, то тогда пример Канады был бы уместен.....Mammothв сказав(ла):
З
Зверюга.ua
Guest
Да ты вообще в курсе как на територии Украины появился руский язык???? Если не то могу подсказать, что в период с 1932-1939 на територии нынишней Донецкой, Лцганской, Днепропетровской, были искуственно уничтожены почти все коренно население Украины и эти територии были заселены рускими! В общей сложности за все время сталинских репресия погибло 10 милионов Украинцев!Mammoth сказав(ла):
Батьки в Сімферополі просять відкрити в Криму українську школу. Лише 7-му. А політики вимагають, щоб вона була російською. 620-ю за рахунком
Нову школу в міському селищі Комсомольському, розташованому на півдорозі від Сімферополя до аеропорту, заклали чи то в 1995 му,чи то ще в 1993 році, тепер навіть офіційні дані розходяться. Усі ці роки будівництво тривало зі змінним успіхом — змінювалися керівники Криму, міста, району, а тому й зводили будівлю час від часу, коли гроші були. А проект непростий — школа розрахована на 1296 учнівських місць, кошторисна вартість — 17 мільйонів гривень, у приміщенні п’ять блоків, п’ятдесят кабінетів, два спортзали, актовий зал, велика їдальня, тир у підвалі. Був ризик, що й цього року будівництва не закінчать, але з бюджетів України, Криму та Сімферополя «у складчину» виділено на добудування ще 9 мільйонів гривень, і роботи зараз киплять повним ходом. Як каже міністр освіти Криму Олександр Глузман, об’єкт здадуть вчасно, тобто з 1 вересня у ньому вже вчитимуться діти.
Щойно оголосили про набір учнів, одразу виникла проблема: з 424 дітей, які проживають у Комсомольському, батьки понад 200 учнів здали директору нової школи (їй присвоїли назву «школа-гімназія» № 43 міста Сімферополя) Миколі Андрейченку заяви з вимогою, щоб діти вчилися державною українською мовою. Єдина в Сімферополі з 54-х загальноосвітніх шкіл міста Перша українська школа-гімназія вже не може прийняти всіх охочих, тут конкурс і черга на кілька років. Крім сімферопольських дітей, у ній вимушені вчитися й з інших міст, оскільки решта п’ять україномовних шкіл Криму (Ялта, Приморське, Алушта тощо) маленькі, вони відкриті стараннями не держави, а батьківських комітетів, у пристосованих будівлях, переважно колишніх дитячих садках, що не відповідають ні нормам, ні вимогам для навчання. Тому бажання віддати дітей на навчання в нову школу в Комсомольському, аби лише українською мовою, проявляють і батьки дітей, які вчаться в інших районах міста, проте заяв від них ще не приймають, чекають вирішення головного питання — про мову навчання.
Ідея створити на базі нової школи поруч із наявними 619-ма російськомовними і 11-ма кримськотатарськими школами другу в Криму українську школу-гімназію, спричинило негативну реакцію деяких кримських політиків. Найактивніший лідер Російського блоку і депутат Верховної Ради Криму Олег Родивілов. Він з’явився перед учасниками пікету, які перед приміщенням школи вимагали, щоб новий навчальний заклад був російськомовним. Річ у тому, що учням 34-ї сімферопольської школи, в якій раніше навчалися діти з Комсомольського, також було несолодко: вона була переповнена, діти займалися в дві-три зміни. Тому керівники міністерства й подумали, що зі здачею в експлуатацію нової будівлі вдасться вирішити одразу дві проблеми — в новій школі прийняти учнів, охочих вчитися українською мовою, водночас старе приміщення розвантажиться і, хто бажатиме вчитися російською, отримає для цього також комфортні умови. Але не так усе просто: а чому це українці повинні йти в нову школу, а ми повинні залишатися в старій — почали говорити в селищі люди, не схильні до того, щоб їхні діти вчилися українською мовою, і за підтримки депутатів почали акції протесту. І тепер перед ще недобудованою школою в Комсомольському під Сімферополем стоять один проти одного два пікети — одні вимагають відкриття української школи, інші — російської. І боротьба чим далі, тим жорсткіша.
Водночас навіть нова школа більше ніж на тисячу учнів проблеми задоволення потреби в україномовній освіті в Криму не вирішить. Заяву готові подати кілька тисяч батьків, але їхній порив стримується обмеженням прийому заяв. Причину такого явища пояснили нещодавно на прес-конференції в Сімферополі лідери української громади міста Сергій Савченко й Олег Фомушкін. Досі в Криму всі предмети повноцінно українською мовою вивчають усе ще менше двох відсотків учнів. Саму українську мову та літературу як предмети кримські учні вивчають у всіх школах, у деяких із них відкриті так звані українські класи, але повсюдно це вивчення поставлене так, що, вийшовши з кримської школи, багато її випускників не в змозі ні писати, ні більш-менш добре розмовляти українською, внаслідок цього вони, з вини кримської школи, позбавлені можливості вступити до будь-якого українського вищого навчального закладу, розташованого за межами Криму, де вступні іспити треба складати українською мовою. Адже основні науки — математика, фізика, хімія, історія, географія, біологія й інші скрізь вивчають російською мовою. Відповідно, в майбутньому, не володіючи державною мовою, кримські діти будуть позбавлені шансу піти на державну службу, будуть обмежені в інших можливостях, де потрібне знання української мови. Олег Фомушкін і Сергій Савченко вважають, що з цього погляду в кримській школі існує явна дискримінація кримських школярів за мовним принципом, і вимагають від Міністерства освіти Криму організувати повноцінне навчання кримських дітей державною мовою. Але депутат Олег Родивілов та інші лідери проросійських рухів називають це «насильною українізацією» та виступають проти переходу освіти в автономії на державну мову. Паралельно вони вимагають надання російській мові статусу другої державної, що, на думку Фомушкіна й Савченка, аж ніяк проблеми не вирішує.
— Адже навіть надання російській мові статусу другої державної не звільняє претендентів на державну службу досконало знати першу державну, тобто українську, — пояснюють вони. — Річ у тому, як свідчить практика, що випускники україномовних шкіл зазвичай відмінно володіють російською мовою, а часто й однією-двома іноземними, а випускники російських шкіл часто, крім російської, не володіють більше жодною. Такою була ще радянська традиція, і проросійські політики тепер або самі того не усвідомлюючи, або ж умисно, або ж за вказівкою своїх босів, — практично добиваються того, щоб кримська школа випускала неповноцінних дітей. Сенс у цьому тільки один — на якнайдовше законсервувати ту ситуацію, щоб кримські випускники не могли виїхати за межі Криму або ж вступали вчитися тільки в Росію чи у філіали російських вищих навчальних закладів, розташованих у Криму. Це не боротьба за права та благо кримських дітей, бо будь- який кримський випускник, навіть після україномовної школи, якщо захоче, вступить до філії російського вузу. Це лобіювання фінансових інтересів російських вузів, щоб кримські діти, в принципі, не могли більше нікуди звернутися, крім як до них...
Зі свого боку лідери Російського блоку, хоч формально і посилаються на права людини та європейську хартію мов, стверджуючи, що держава зобов’язана гарантувати освіту дітям тією мовою, якою побажають батьки, не мають вагомих аргументів, крім єдиного, — а чому це наші діти повинні ходити до школи не поряд, а далеко? Але в Міністерстві освіти на це запитання є аж дві відповіді: по-перше, держава хоч і зобов’язана забезпечити навчання дітей мовою національних меншин, але не зобов’язана робити це поряд із будинком. Усі російськомовні сім’ї мають можливість вчити своїх дітей у будь-якій із 619-ти російськомовних шкіл, які є практично в кожному мікрорайоні кожного міста та в кожному селищі. І навпаки — навіть після 14 років незалежності і 50 років входження Криму до складу України, кримські діти, які бажають вчитися українською мовою, вимушені їздити до українських шкіл не просто в інший кінець міста, а часто навіть до іншого міста в інший кінець Криму. Шість українських шкіл, одинадцять кримськотатарських і 619 російських — хай що кажуть, а пропорція несправедлива навіть для 2,5 мільйонного регіону…
По-друге, міністерство ще не виконало своїх обов’язків перед українцями Криму, стверджують Савченко і Фомушкін. Адже навіть за останнім переписом у Криму проживають понад 25 відсотків етнічних українців, причому понад 220 тисяч, тобто понад 10% населення, назвали українську своєю рідною мовою. А з цього очевидним є той факт: щонайменше від 10 до 25 відсотків шкіл повинні навчати їхніх дітей рідною для них мовою, тобто, з огляду на цю вимогу, в Криму повинні бути україномовними щонайменше 60— 150 шкіл. «Тільки одна гімназія та ще п’ять невеликих шкіл — це просто ганьба для нашої держави!» — стверджує Сергій Савченко. Крім того, заявляє він, таке ж ставлення до мовного питання й у вищій школі — жоден вищий навчальний заклад Криму не набирає студентів для навчання в групи з українською мовою викладання. Уся вища школа в Криму — виключно російськомовна. Такий стан освіти — це явна дискримінація українців у своїй державі. Більше того, відсутність українських шкіл у Криму, вважає він, — це перешкода для інтеграції в українське суспільство інших національних меншин, які через таку ситуацію вимушені, крім своєї рідної, використовувати не державну, а російську мову…
Сьогодні кожен робочий день міністра освіти Олександр Глузмана починається або з прес-конференції, на якій він намагається пояснити ситуацію та завдання міністерства у справі освіти національними мовами, або з нарад, на яких він прагне знайти компроміс і помирити ворогуючі сторони. На його думку, компроміс може полягати ось у чому: якщо набереться потрібна кількість охочих вчитися російською мовою, сформувати в новій школі нарівні з українськими і російськомовні класи, точно так само як у російських школах набирають українські. Але обидві сторони проти цього заперечують. Сергій Савченко стверджує, що тоді в школі однаково одна сторона буде домінуючою й інша почуватиметься в чужому мовному середовищі, а тому ніхто з батьків не наважиться віддати свою дитину до школи, де буде явно дискомфортна обстановка. А росіяни, зі свого боку, хочуть школу тільки російськомовну, без варіантів.
Усі стверджують, що останнє слово буде за сесією Сімферопольської міськради, яка мусить ухвалити рішення про відкриття школи. Однак багато жителів міста у це не вірять, адже всі нинішні суперечки з вулиць, прес-конференцій і пікетів із такими ж нюансами просто перенесуться в зал сесії, і все почнеться спочатку. Сьогодні в Криму ситуація така, що, здавалося б, непорушне твердження про те, що «в державі Україна повинні відкриватися українські школи, в Росії — російські, у Франції — французькі…», яке на нещодавній прес- конференції озвучив віце- прем’єр-міністр кримського уряду Володимир Гриб, викликає в проросійських газетах глузування та безпредметну критику. Очевидно, мова — це один із останніх популістських бастіонів, яким політики перед виборами просто так не поступляться, не пожаліють ні дітей, ні їхніх батьків, ні стабільності в місті. Прагнучи перед виборами витягнути якнайбільше дивідендів і підвищити трохи зменшену популярність, дедалі більше партій прагнуть проявити себе на цьому терні — одні на площах збирають невідомо навіщо підписи на підтримку російської мови, другі влаштовують пікети, треті подають законопроекти. «Працюють» на «благодатному мовному полі» сьогодні і кримські республіканці, і партія «Союз», і Російський блок, і «Російський молодіжний центр», і «Спадкоємці Богдана Хмельницького» і багато інших. «Війна» за мову — для політиків перед виборами справжній неоцінимий подарунок долі, який може допомогти зібрати пару сотень зайвих голосів. А те, що страждають діти, — кого це цікавить?!
Всеукраїнська газета "День" №147, вівторок, 16 серпня 2005
Ось і розказуйте тепер про насильницьку українізацію в Криму. Ви довіряєте своїм джерелам, а я своїм.
Нову школу в міському селищі Комсомольському, розташованому на півдорозі від Сімферополя до аеропорту, заклали чи то в 1995 му,чи то ще в 1993 році, тепер навіть офіційні дані розходяться. Усі ці роки будівництво тривало зі змінним успіхом — змінювалися керівники Криму, міста, району, а тому й зводили будівлю час від часу, коли гроші були. А проект непростий — школа розрахована на 1296 учнівських місць, кошторисна вартість — 17 мільйонів гривень, у приміщенні п’ять блоків, п’ятдесят кабінетів, два спортзали, актовий зал, велика їдальня, тир у підвалі. Був ризик, що й цього року будівництва не закінчать, але з бюджетів України, Криму та Сімферополя «у складчину» виділено на добудування ще 9 мільйонів гривень, і роботи зараз киплять повним ходом. Як каже міністр освіти Криму Олександр Глузман, об’єкт здадуть вчасно, тобто з 1 вересня у ньому вже вчитимуться діти.
Щойно оголосили про набір учнів, одразу виникла проблема: з 424 дітей, які проживають у Комсомольському, батьки понад 200 учнів здали директору нової школи (їй присвоїли назву «школа-гімназія» № 43 міста Сімферополя) Миколі Андрейченку заяви з вимогою, щоб діти вчилися державною українською мовою. Єдина в Сімферополі з 54-х загальноосвітніх шкіл міста Перша українська школа-гімназія вже не може прийняти всіх охочих, тут конкурс і черга на кілька років. Крім сімферопольських дітей, у ній вимушені вчитися й з інших міст, оскільки решта п’ять україномовних шкіл Криму (Ялта, Приморське, Алушта тощо) маленькі, вони відкриті стараннями не держави, а батьківських комітетів, у пристосованих будівлях, переважно колишніх дитячих садках, що не відповідають ні нормам, ні вимогам для навчання. Тому бажання віддати дітей на навчання в нову школу в Комсомольському, аби лише українською мовою, проявляють і батьки дітей, які вчаться в інших районах міста, проте заяв від них ще не приймають, чекають вирішення головного питання — про мову навчання.
Ідея створити на базі нової школи поруч із наявними 619-ма російськомовними і 11-ма кримськотатарськими школами другу в Криму українську школу-гімназію, спричинило негативну реакцію деяких кримських політиків. Найактивніший лідер Російського блоку і депутат Верховної Ради Криму Олег Родивілов. Він з’явився перед учасниками пікету, які перед приміщенням школи вимагали, щоб новий навчальний заклад був російськомовним. Річ у тому, що учням 34-ї сімферопольської школи, в якій раніше навчалися діти з Комсомольського, також було несолодко: вона була переповнена, діти займалися в дві-три зміни. Тому керівники міністерства й подумали, що зі здачею в експлуатацію нової будівлі вдасться вирішити одразу дві проблеми — в новій школі прийняти учнів, охочих вчитися українською мовою, водночас старе приміщення розвантажиться і, хто бажатиме вчитися російською, отримає для цього також комфортні умови. Але не так усе просто: а чому це українці повинні йти в нову школу, а ми повинні залишатися в старій — почали говорити в селищі люди, не схильні до того, щоб їхні діти вчилися українською мовою, і за підтримки депутатів почали акції протесту. І тепер перед ще недобудованою школою в Комсомольському під Сімферополем стоять один проти одного два пікети — одні вимагають відкриття української школи, інші — російської. І боротьба чим далі, тим жорсткіша.
Водночас навіть нова школа більше ніж на тисячу учнів проблеми задоволення потреби в україномовній освіті в Криму не вирішить. Заяву готові подати кілька тисяч батьків, але їхній порив стримується обмеженням прийому заяв. Причину такого явища пояснили нещодавно на прес-конференції в Сімферополі лідери української громади міста Сергій Савченко й Олег Фомушкін. Досі в Криму всі предмети повноцінно українською мовою вивчають усе ще менше двох відсотків учнів. Саму українську мову та літературу як предмети кримські учні вивчають у всіх школах, у деяких із них відкриті так звані українські класи, але повсюдно це вивчення поставлене так, що, вийшовши з кримської школи, багато її випускників не в змозі ні писати, ні більш-менш добре розмовляти українською, внаслідок цього вони, з вини кримської школи, позбавлені можливості вступити до будь-якого українського вищого навчального закладу, розташованого за межами Криму, де вступні іспити треба складати українською мовою. Адже основні науки — математика, фізика, хімія, історія, географія, біологія й інші скрізь вивчають російською мовою. Відповідно, в майбутньому, не володіючи державною мовою, кримські діти будуть позбавлені шансу піти на державну службу, будуть обмежені в інших можливостях, де потрібне знання української мови. Олег Фомушкін і Сергій Савченко вважають, що з цього погляду в кримській школі існує явна дискримінація кримських школярів за мовним принципом, і вимагають від Міністерства освіти Криму організувати повноцінне навчання кримських дітей державною мовою. Але депутат Олег Родивілов та інші лідери проросійських рухів називають це «насильною українізацією» та виступають проти переходу освіти в автономії на державну мову. Паралельно вони вимагають надання російській мові статусу другої державної, що, на думку Фомушкіна й Савченка, аж ніяк проблеми не вирішує.
— Адже навіть надання російській мові статусу другої державної не звільняє претендентів на державну службу досконало знати першу державну, тобто українську, — пояснюють вони. — Річ у тому, як свідчить практика, що випускники україномовних шкіл зазвичай відмінно володіють російською мовою, а часто й однією-двома іноземними, а випускники російських шкіл часто, крім російської, не володіють більше жодною. Такою була ще радянська традиція, і проросійські політики тепер або самі того не усвідомлюючи, або ж умисно, або ж за вказівкою своїх босів, — практично добиваються того, щоб кримська школа випускала неповноцінних дітей. Сенс у цьому тільки один — на якнайдовше законсервувати ту ситуацію, щоб кримські випускники не могли виїхати за межі Криму або ж вступали вчитися тільки в Росію чи у філіали російських вищих навчальних закладів, розташованих у Криму. Це не боротьба за права та благо кримських дітей, бо будь- який кримський випускник, навіть після україномовної школи, якщо захоче, вступить до філії російського вузу. Це лобіювання фінансових інтересів російських вузів, щоб кримські діти, в принципі, не могли більше нікуди звернутися, крім як до них...
Зі свого боку лідери Російського блоку, хоч формально і посилаються на права людини та європейську хартію мов, стверджуючи, що держава зобов’язана гарантувати освіту дітям тією мовою, якою побажають батьки, не мають вагомих аргументів, крім єдиного, — а чому це наші діти повинні ходити до школи не поряд, а далеко? Але в Міністерстві освіти на це запитання є аж дві відповіді: по-перше, держава хоч і зобов’язана забезпечити навчання дітей мовою національних меншин, але не зобов’язана робити це поряд із будинком. Усі російськомовні сім’ї мають можливість вчити своїх дітей у будь-якій із 619-ти російськомовних шкіл, які є практично в кожному мікрорайоні кожного міста та в кожному селищі. І навпаки — навіть після 14 років незалежності і 50 років входження Криму до складу України, кримські діти, які бажають вчитися українською мовою, вимушені їздити до українських шкіл не просто в інший кінець міста, а часто навіть до іншого міста в інший кінець Криму. Шість українських шкіл, одинадцять кримськотатарських і 619 російських — хай що кажуть, а пропорція несправедлива навіть для 2,5 мільйонного регіону…
По-друге, міністерство ще не виконало своїх обов’язків перед українцями Криму, стверджують Савченко і Фомушкін. Адже навіть за останнім переписом у Криму проживають понад 25 відсотків етнічних українців, причому понад 220 тисяч, тобто понад 10% населення, назвали українську своєю рідною мовою. А з цього очевидним є той факт: щонайменше від 10 до 25 відсотків шкіл повинні навчати їхніх дітей рідною для них мовою, тобто, з огляду на цю вимогу, в Криму повинні бути україномовними щонайменше 60— 150 шкіл. «Тільки одна гімназія та ще п’ять невеликих шкіл — це просто ганьба для нашої держави!» — стверджує Сергій Савченко. Крім того, заявляє він, таке ж ставлення до мовного питання й у вищій школі — жоден вищий навчальний заклад Криму не набирає студентів для навчання в групи з українською мовою викладання. Уся вища школа в Криму — виключно російськомовна. Такий стан освіти — це явна дискримінація українців у своїй державі. Більше того, відсутність українських шкіл у Криму, вважає він, — це перешкода для інтеграції в українське суспільство інших національних меншин, які через таку ситуацію вимушені, крім своєї рідної, використовувати не державну, а російську мову…
Сьогодні кожен робочий день міністра освіти Олександр Глузмана починається або з прес-конференції, на якій він намагається пояснити ситуацію та завдання міністерства у справі освіти національними мовами, або з нарад, на яких він прагне знайти компроміс і помирити ворогуючі сторони. На його думку, компроміс може полягати ось у чому: якщо набереться потрібна кількість охочих вчитися російською мовою, сформувати в новій школі нарівні з українськими і російськомовні класи, точно так само як у російських школах набирають українські. Але обидві сторони проти цього заперечують. Сергій Савченко стверджує, що тоді в школі однаково одна сторона буде домінуючою й інша почуватиметься в чужому мовному середовищі, а тому ніхто з батьків не наважиться віддати свою дитину до школи, де буде явно дискомфортна обстановка. А росіяни, зі свого боку, хочуть школу тільки російськомовну, без варіантів.
Усі стверджують, що останнє слово буде за сесією Сімферопольської міськради, яка мусить ухвалити рішення про відкриття школи. Однак багато жителів міста у це не вірять, адже всі нинішні суперечки з вулиць, прес-конференцій і пікетів із такими ж нюансами просто перенесуться в зал сесії, і все почнеться спочатку. Сьогодні в Криму ситуація така, що, здавалося б, непорушне твердження про те, що «в державі Україна повинні відкриватися українські школи, в Росії — російські, у Франції — французькі…», яке на нещодавній прес- конференції озвучив віце- прем’єр-міністр кримського уряду Володимир Гриб, викликає в проросійських газетах глузування та безпредметну критику. Очевидно, мова — це один із останніх популістських бастіонів, яким політики перед виборами просто так не поступляться, не пожаліють ні дітей, ні їхніх батьків, ні стабільності в місті. Прагнучи перед виборами витягнути якнайбільше дивідендів і підвищити трохи зменшену популярність, дедалі більше партій прагнуть проявити себе на цьому терні — одні на площах збирають невідомо навіщо підписи на підтримку російської мови, другі влаштовують пікети, треті подають законопроекти. «Працюють» на «благодатному мовному полі» сьогодні і кримські республіканці, і партія «Союз», і Російський блок, і «Російський молодіжний центр», і «Спадкоємці Богдана Хмельницького» і багато інших. «Війна» за мову — для політиків перед виборами справжній неоцінимий подарунок долі, який може допомогти зібрати пару сотень зайвих голосів. А те, що страждають діти, — кого це цікавить?!
Всеукраїнська газета "День" №147, вівторок, 16 серпня 2005
Ось і розказуйте тепер про насильницьку українізацію в Криму. Ви довіряєте своїм джерелам, а я своїм.