Відповідь: Герои УПА
"Ом — мані — падме — хум", ми всі перебуваємо у пошуці Дао. Якщо користуватися християнськими категоріями, це звучатиме так: яким шляхом нам вилізти з цієї дупи? Свій вихід пропонує Ющенко, інший пропонують комуністи. Ми здогадуємося, що, швидше за все, ці варіанти є невірними. А позаяк вони є невірними, вони є небезпечними. Це ситуація тюремної камери, з якої треба робити підкоп. Один балбєс пропонує копати туди, і ми точно знаємо, що в результаті опинимося в караулці; другий мурзик пропонує копати сюди, і ми точно знаємо, що опинимося в тюремному лазареті; з пропозиції третього негідника ми точно знаємо, що потрапимо в штрафний ізолятор. Вертухай, безумовно, є ворогом, але ті, хто намагається вивести нас чи в штрафний ізолятор, чи в караулку, чи в лазарет, — хіба вони не є ворогами? Так, це люди, які хочуть втекти. Але вони хочуть втекти не туди. Якби ми були в тюремній камері, то безумовно, їх потрібно було б різати заточкою чи заганяти під нари. Не вони мають визначати напрямок втечі.
Адже ми хочемо втекти на волю. Хоча на волі є багато прикрого. Там не будуть годувати за розпорядком, не будуть виводити на прогулянку, там є дуже багато негідників, там ми не зможемо написати заяву тюремному начальству чи прокурору, там на нас чекають небезпеки; і головне, що там, на волі, нас будуть ловити. І коли ми, сидячи в тюремній камері, агітуємо тікати туди, де по нас навздогін будуть стріляти, — що ми чекаємо почути у відповідь від наших сусідів по камері? Вони швидше оберуть можливість тікати у тюремний лазарет, де максимум, що може загрожувати,— це повернення назад у камеру. І там не буде невизначеності. Вони швидше стукануть на нас тюремному начальству.
БРАТСТВО агітує за свободу, яка є загрозою. І тому за нами мало хто піде. І там, насправді, можемо опинитися тільки ми. Якщо нам поталанить. Якщо ми зробимо підкоп, обдуримо охорону, поріжемо заточкою опозиціонера на верхніх нарах.
Наші одномірні брати вірно відчувають небезпеку там, куди ми повземо. Свобода не означає спокій. І коли ми будуємо власну стратегію на найближче майбутнє, ми маємо розуміти, що там небезпека, там протяги й нежить. І за такого роду агітацію ніхто не буде любити.
Над нами все ще тяжіють народницькі уявлення. Ми споглядаємо світ крізь окуляри XIX століття. Нам здається, що потрібно загітувати велику кількість людей, що народ потрібно кудись повести; здається, що ті люди, котрі наважилися виступити проти Кучми, уже являють собою якусь цінність, і що б вони не говорили про нас, вони все ж якоюсь мірою є колегами в боротьбі. Але рожеві окуляри XIX століття потрібно покласти в шухляду поряд з геополітикою та класовою боротьбою і забути про них. Тому, що ми одинокі. І ми завжди будемо в меншості. Колись я закидав московському ісламісту Гейдару Джемалю: „Ви, мусульмани, хочете на весь світ нав'язати чалму". Він відповів: „Я цього не хочу. Бо виходячи з доктрини ісламу і зі слів пророка, ми завжди будемо в меншості". Більшість не буває святою, не буває відданою; більшість не веде боротьбу, бо це не її функція. І Гейдар Джемаль мав рацію.
Ми з вами, християни, завжди будемо в меншості. І ця меншість повинна бути боєздатною. Мова іде про створення нової опозиції. Вона не може бути сконструйована через політтехнології.