"Славянское язычество" или же "Родная Вера"
- Автор теми ALF
- Дата створення
delfium писав:
Интересно? Учите историю + прочтите "Песни птицы Гамаюн".
Пане delfium, "Песни птицы Гамаюн" є фальшивкою кінця ХХ століття, вона не має ніякого відношення до автентичних слов'янських вірувань. Будь-ласка, не читайте маячні Асова. Я колись уже тут писав і ще раз нагадаю: хочете стати рідновірами - читайте ПЕРШОДЖЕРЕЛА.
delfium писав:
"Мы веры Руской! Внуки Сварожьи".
Знову нісенітниця. Ніколи руські посли такого не говорили. Єдина згадка імені бога Сварога ось у цьому уривку з Іпатіївського літопису:
У РІК 6622 [1114]. […] Якщо ж хто сьому віри не йме, хай прочитає «Хронограф». У цесарювання Проба, [володаря римського], коли [якось] був дощ і гроза велика, випала пшениця, з водою многою змішана, і, її зібравши, [люди] насипали великі засіки. Так само і при Авреліані, [цесареві римському], крихти срібні випали, а в Африці упали три камені превеликі.
«А після того як був потоп і розділено народи, став царствувати спершу Местром із роду Хамового, по ньому – Єремія, після нього – Феост, – так Сварога назвали єгиптяни. Коли сей Феост [Гефест] царствував у Єгипті, [то] в час царювання його упали кліщі з неба. [І] стали [єгиптяни] кувати оружжя, бо раніше від того вони палицями і камінням билися. Той же Феост [Гефест] закон установив жінкам: виходити заміж за одного чоловіка і поводитись стримано. А якщо [котра] перелюбство чинить – він повелівав скарати [її], за що прозвали його богом Сварогом. Бо раніш від сього жінки чинили блуд, з ким ото [яка] хотіла, і займалися вони блудом, як скотина. Коли вона народжувала дитя, [то] оддавала [його] тому, котрий був їй люб: «Се твоє дитя». А він справляв празник і приймав [його]. Гефест же цей закон одмінив і встановив одному мужеві одну жону мати, а жінці за одного чоловіка виходити заміж. Якщо ж хто [це] переступить, нехай вкинуть його в піч огненну. Через це прозвали його Сварогом, і восхваляли його єгиптяни».
[…] А після цього царствував син його, на ймення Сонце, – що його зовуть Даждьбогом, – сім тисяч і чотириста і сімдесят днів, – себто буде двадцять з половиною літ. Єгиптяни бо не знали іншого числення: ті по місяцю числили, а другі [...] днями вели лік рокам; число ж дванадцять місяців вони узнали потім, відтоді, як стали люди данину давати царям. Цар Сонце, син Сварогів, себто Даждьбог, був же мужем сильним. Почувши від когось [про] одну жону з єгиптян, що була багатою і сановитою, і про одного, який, захотівши блудити з нею, шукав її, намагаючись узяти її, він, [цар Сонце], не бажаючи порушити закону отця свого Сварога, узяв із собою кількох мужів своїх [і], узнавши час, коли вона перелюбствує, вночі напав на неї. Він не застав [того] мужа з нею, а її знайшов, коли вона лежала з іншим, з яким ото хотіла. Отож, схопивши її, він, [цар Сонце], і мучив [її], і послав водити її по землі з ганьбою, а тому перелюбникові одсік [голову]. І настало непорочне життя по всій землі Єгипетській, і стали його прославляти».
Ще раз наголошу, що це єдина згадка про бога Сварога. Знову ж таки, читайте, будь-ласка, ПЕРШОДЖЕРЕЛА і сліпо не вірте вичитаному у наперсточників від історії.
Интересно? Учите историю + прочтите "Песни птицы Гамаюн".
Пане delfium, "Песни птицы Гамаюн" є фальшивкою кінця ХХ століття, вона не має ніякого відношення до автентичних слов'янських вірувань. Будь-ласка, не читайте маячні Асова. Я колись уже тут писав і ще раз нагадаю: хочете стати рідновірами - читайте ПЕРШОДЖЕРЕЛА.
delfium писав:
"Мы веры Руской! Внуки Сварожьи".
Знову нісенітниця. Ніколи руські посли такого не говорили. Єдина згадка імені бога Сварога ось у цьому уривку з Іпатіївського літопису:
У РІК 6622 [1114]. […] Якщо ж хто сьому віри не йме, хай прочитає «Хронограф». У цесарювання Проба, [володаря римського], коли [якось] був дощ і гроза велика, випала пшениця, з водою многою змішана, і, її зібравши, [люди] насипали великі засіки. Так само і при Авреліані, [цесареві римському], крихти срібні випали, а в Африці упали три камені превеликі.
«А після того як був потоп і розділено народи, став царствувати спершу Местром із роду Хамового, по ньому – Єремія, після нього – Феост, – так Сварога назвали єгиптяни. Коли сей Феост [Гефест] царствував у Єгипті, [то] в час царювання його упали кліщі з неба. [І] стали [єгиптяни] кувати оружжя, бо раніше від того вони палицями і камінням билися. Той же Феост [Гефест] закон установив жінкам: виходити заміж за одного чоловіка і поводитись стримано. А якщо [котра] перелюбство чинить – він повелівав скарати [її], за що прозвали його богом Сварогом. Бо раніш від сього жінки чинили блуд, з ким ото [яка] хотіла, і займалися вони блудом, як скотина. Коли вона народжувала дитя, [то] оддавала [його] тому, котрий був їй люб: «Се твоє дитя». А він справляв празник і приймав [його]. Гефест же цей закон одмінив і встановив одному мужеві одну жону мати, а жінці за одного чоловіка виходити заміж. Якщо ж хто [це] переступить, нехай вкинуть його в піч огненну. Через це прозвали його Сварогом, і восхваляли його єгиптяни».
[…] А після цього царствував син його, на ймення Сонце, – що його зовуть Даждьбогом, – сім тисяч і чотириста і сімдесят днів, – себто буде двадцять з половиною літ. Єгиптяни бо не знали іншого числення: ті по місяцю числили, а другі [...] днями вели лік рокам; число ж дванадцять місяців вони узнали потім, відтоді, як стали люди данину давати царям. Цар Сонце, син Сварогів, себто Даждьбог, був же мужем сильним. Почувши від когось [про] одну жону з єгиптян, що була багатою і сановитою, і про одного, який, захотівши блудити з нею, шукав її, намагаючись узяти її, він, [цар Сонце], не бажаючи порушити закону отця свого Сварога, узяв із собою кількох мужів своїх [і], узнавши час, коли вона перелюбствує, вночі напав на неї. Він не застав [того] мужа з нею, а її знайшов, коли вона лежала з іншим, з яким ото хотіла. Отож, схопивши її, він, [цар Сонце], і мучив [її], і послав водити її по землі з ганьбою, а тому перелюбникові одсік [голову]. І настало непорочне життя по всій землі Єгипетській, і стали його прославляти».
Ще раз наголошу, що це єдина згадка про бога Сварога. Знову ж таки, читайте, будь-ласка, ПЕРШОДЖЕРЕЛА і сліпо не вірте вичитаному у наперсточників від історії.
riest:
delfium писав:
О,великий гуру, викладач педуніверу!!!!
Та не викладач я педуніверу!!! Взагалі, звідки Ви це взяли? І гуру я ніколи не був і не буду (та про це вже я Вам колись писав). Я просто закликаю Вас до елементарної чесності у сприйнятті рідновірського минулого, і не більше.
delfium писав:
Звертаюсь на ТИ,а не на ВИ - русичы ныкому не казали ВИ.
Про слово "русич" теж би хотів сказати кілька слів. Тут я скористаюсь напрацюваннями одного свого гарного знайомого.
Почнемо з того, що Давня Русь такого слова не знала. Правда, в даньоруській літературі в одному творі чотири рази зустрічається слово «русичі» (у множині).
Це славнозвісне «Слово о полку Ігоревім». Якраз там читаємо: «...съ вами, русици, хощу главу свою приложити, а любо испити шеломомь Дону»; русичи великая поля чрьлеными щиты прегородиша, ищучи себѣ чти, а князю – славы»; «Дѣти бѣсови кликомъ поля прегородиша, а храбріи русици преградиша чрълеными иты»; «...ту кроваваго вина не доста; ту пиръ докончаша храбріи русичи: сваты опоиша, а сами полегоша за землю Рускую».
Але із множини «русичі» однини «русич» утворити не можна. Правильно повинно бути «руситин». Зрозуміло, що такого слова Давня Русь також не знала. Але в ті часи активно вживався термін «русин», як однина від «колективного» поняття Русь.
І тут все логічно правильно. Наприклад, у «Правді Руській» часів Ярослава Мудрого читаємо: «(1) Оубьеть моуж(ь) моужа, то мьстить братоу брата, илис(ы)н(о)ви о(т)ца, любо о(т)цю с(ы)на, или братоу чадоу, любо сестриноу с(ы)н(о)ви; (2) а ще не боудеть кто мьстѧ, то 40 гривенъ за головоу; (3) аще боудеть роусинъ, любо гридїнъ, любо коупчина, любо ѧбетникъ, любо мечникъ, аще изъгои боудеть, любо словенинъ, то 40 гривенъ положити зань».
Та власне, як самоназва це слово вживалося ще і в ХІХ столітті на означення населення Західної України. А в ХХ столітті русини Закарпаття, Словаччини та польських Бескид навіть намагаються утворити четверту східнослов’янську націю.
Слово ж «русич» має закінчення –ич. Це означає, що він є сином (потомком) сім’ї, роду, племені, що походить від імені Рус. Виникнення ж самого імені Рус пов’язане з польською легендою про походження слов’ян. У Вступі «Хроніки Великопольської» (ХІІІ ст.) читаємо: «Отже, від цих паннонців народилось три брати, сини Пана, володаря паннонців, із яких первісток мав ім’я Лех, другий – Рус, третій – Чех».
Отже, вигадане польськими хроністами ім’я легендарного прабатька східних слов’ян Руса дозволяє утворити етнонім русич. Потім ця легенда перейшла в "Історію Польщі" (1455-1480 рр.) Яна Длугоша, ну, а вже звідтіля в українські ранньомодерні історичні твори.
Так Феодосій Софонович у своїй «Хроніці з літописців стародавніх» (до 1673 р.) подає її таким чином: «ПовЂдаютъ нЂкоториї, якобы русъ от Руса мЂли назватися, мовячи, ижь три братиебыли: Рус, Чехъ и Лехъ. Ωт Руса князя славенскиі народы, над которыми ωнъ пановал, русъ назвалися, от Чеха чехи, от Леха лехи».
Ну, а вже з польських та українських джерел вона стала відома й у Великоросії. З ХІХ століття, з часів формування сучасної російської нації, слово "русич" стає справді популярним. Правда, ось тільки польське походження цього слова швиденько забувається. Бо невигідно.
Що ж до слова «русичі» («русиці») в «Слові о полку Ігоревім», то тут можливі принаймні два варіанти відповіді. Справді, це слово не було відоме в Давній Русі. І тому, або це індивідуальний авторський винахід, своєрідна формула високого складу давньоруського поета, або ж саме «Слово…» написане було не наприкінці ХІІ – поч. ХІІІ століття, а пізніше, коли вже в землях східних слов'ян активно побутувала польська легенда про прабатька Руса. Між іншим, наявність цілого шару таких невластивих епосі слів як "русичі" у "Слові о полку Ігоревім" і наштовхнула відомого російського історика Зіміна на думку про більш пізнє самого написання твору, ніж кінець ХІІ століття.
О,великий гуру, викладач педуніверу!!!!
Та не викладач я педуніверу!!! Взагалі, звідки Ви це взяли? І гуру я ніколи не був і не буду (та про це вже я Вам колись писав). Я просто закликаю Вас до елементарної чесності у сприйнятті рідновірського минулого, і не більше.
delfium писав:
Звертаюсь на ТИ,а не на ВИ - русичы ныкому не казали ВИ.
Про слово "русич" теж би хотів сказати кілька слів. Тут я скористаюсь напрацюваннями одного свого гарного знайомого.
Почнемо з того, що Давня Русь такого слова не знала. Правда, в даньоруській літературі в одному творі чотири рази зустрічається слово «русичі» (у множині).
Це славнозвісне «Слово о полку Ігоревім». Якраз там читаємо: «...съ вами, русици, хощу главу свою приложити, а любо испити шеломомь Дону»; русичи великая поля чрьлеными щиты прегородиша, ищучи себѣ чти, а князю – славы»; «Дѣти бѣсови кликомъ поля прегородиша, а храбріи русици преградиша чрълеными иты»; «...ту кроваваго вина не доста; ту пиръ докончаша храбріи русичи: сваты опоиша, а сами полегоша за землю Рускую».
Але із множини «русичі» однини «русич» утворити не можна. Правильно повинно бути «руситин». Зрозуміло, що такого слова Давня Русь також не знала. Але в ті часи активно вживався термін «русин», як однина від «колективного» поняття Русь.
І тут все логічно правильно. Наприклад, у «Правді Руській» часів Ярослава Мудрого читаємо: «(1) Оубьеть моуж(ь) моужа, то мьстить братоу брата, илис(ы)н(о)ви о(т)ца, любо о(т)цю с(ы)на, или братоу чадоу, любо сестриноу с(ы)н(о)ви; (2) а ще не боудеть кто мьстѧ, то 40 гривенъ за головоу; (3) аще боудеть роусинъ, любо гридїнъ, любо коупчина, любо ѧбетникъ, любо мечникъ, аще изъгои боудеть, любо словенинъ, то 40 гривенъ положити зань».
Та власне, як самоназва це слово вживалося ще і в ХІХ столітті на означення населення Західної України. А в ХХ столітті русини Закарпаття, Словаччини та польських Бескид навіть намагаються утворити четверту східнослов’янську націю.
Слово ж «русич» має закінчення –ич. Це означає, що він є сином (потомком) сім’ї, роду, племені, що походить від імені Рус. Виникнення ж самого імені Рус пов’язане з польською легендою про походження слов’ян. У Вступі «Хроніки Великопольської» (ХІІІ ст.) читаємо: «Отже, від цих паннонців народилось три брати, сини Пана, володаря паннонців, із яких первісток мав ім’я Лех, другий – Рус, третій – Чех».
Отже, вигадане польськими хроністами ім’я легендарного прабатька східних слов’ян Руса дозволяє утворити етнонім русич. Потім ця легенда перейшла в "Історію Польщі" (1455-1480 рр.) Яна Длугоша, ну, а вже звідтіля в українські ранньомодерні історичні твори.
Так Феодосій Софонович у своїй «Хроніці з літописців стародавніх» (до 1673 р.) подає її таким чином: «ПовЂдаютъ нЂкоториї, якобы русъ от Руса мЂли назватися, мовячи, ижь три братиебыли: Рус, Чехъ и Лехъ. Ωт Руса князя славенскиі народы, над которыми ωнъ пановал, русъ назвалися, от Чеха чехи, от Леха лехи».
Ну, а вже з польських та українських джерел вона стала відома й у Великоросії. З ХІХ століття, з часів формування сучасної російської нації, слово "русич" стає справді популярним. Правда, ось тільки польське походження цього слова швиденько забувається. Бо невигідно.
Що ж до слова «русичі» («русиці») в «Слові о полку Ігоревім», то тут можливі принаймні два варіанти відповіді. Справді, це слово не було відоме в Давній Русі. І тому, або це індивідуальний авторський винахід, своєрідна формула високого складу давньоруського поета, або ж саме «Слово…» написане було не наприкінці ХІІ – поч. ХІІІ століття, а пізніше, коли вже в землях східних слов'ян активно побутувала польська легенда про прабатька Руса. Між іншим, наявність цілого шару таких невластивих епосі слів як "русичі" у "Слові о полку Ігоревім" і наштовхнула відомого російського історика Зіміна на думку про більш пізнє самого написання твору, ніж кінець ХІІ століття.
delfium
Затворник
Ты вменяемый человек вообще? :lol: Ты значение слово "першоджерело " знаешь вообще? Не знаешь - посмотри в словаре. Знаешь? Тогда не тупи!
Первоисточник - это то что написано в ТЕ времена о которых мы говорим. Но вы же,жиды,отрицаете письменность на Руси вообще. А таких "первоисточников" как ты указал - я тебе сотню приведу в которых написано будет что жиды поклоняются Сатане. И что?:lol:
Первоисточник - это то что написано в ТЕ времена о которых мы говорим. Но вы же,жиды,отрицаете письменность на Руси вообще. А таких "первоисточников" как ты указал - я тебе сотню приведу в которых написано будет что жиды поклоняются Сатане. И что?:lol:
Пане delfium, тільки давайте спокійніше. Те, що Ви звантажили й так слабенько переглянули насправді і є першоджерела. Ці свідчення дійшли до нас з часів автентичного рідновірства (Ви просто неуважно дивились). Їх мало, вони часто належать людям, що зацікавлені у знищенні слов'янських вірувань, тому до них треба критично підходити. Але це все. Більш нічого з тих часів на рівні писемних джерел до нас не дійшло. Для повнішої картини вони повинні бути доповнені даними археології та архаїчними елементами усної народної творчості. Тут що головне? Висновки відносно давніх вірувань можна робити лише з них, а не з своїх фантазій.
Взагалі, мені видається, що Вам ще треба багато вчитись. Прочитати пару текстів, сліпо повірити у написане в них і на цій основі вважати себе рідновіром - це лише початки. Від відсутності глибоких знань і Ваша агресивність. Хто святіший за папу римського? Неофіти. Тому не просто тексти уважно прочитайте, а ще й зверніть особливу увагу на коментарі. Тому працюємо, працюємо над собою. Як кажуть, в результаті люди будуть.
Взагалі, мені видається, що Вам ще треба багато вчитись. Прочитати пару текстів, сліпо повірити у написане в них і на цій основі вважати себе рідновіром - це лише початки. Від відсутності глибоких знань і Ваша агресивність. Хто святіший за папу римського? Неофіти. Тому не просто тексти уважно прочитайте, а ще й зверніть особливу увагу на коментарі. Тому працюємо, працюємо над собою. Як кажуть, в результаті люди будуть.
Пане Назар в передмові рекомендованої вами брошури написано:
"Багато свідчень, що вийшли з-під пера середньовічних хроністів не тільки вбогі за змістом, а ще й написані не досить добре поінформованими авторами, які до того ж були часто налаштовані різко проти слов’ян чи їх релігії. Слов’янське язичництво в таких текстах постає як щось чуже й достойне осуду. Письмові ж свідчення, в яких релігія слов’ян подана «зсередини», тобто як самі слов’яни уявляли собі свої вірування, на жаль, відсутні."
То в мене виникає логічне запитання, а чи варто нам взагалі брати до уваги ці "перщоджерела" цю ворожу пропаганду? Якщо у вас не має дійсно першоджерел, то навіщо ви нам рекламуєте і рекомендуєте до вивчення писанину монахів та чужинців, які с осудом та різними перекрученнями доводять до нас уявлення про віру та історію нашого народу та землі?
"Багато свідчень, що вийшли з-під пера середньовічних хроністів не тільки вбогі за змістом, а ще й написані не досить добре поінформованими авторами, які до того ж були часто налаштовані різко проти слов’ян чи їх релігії. Слов’янське язичництво в таких текстах постає як щось чуже й достойне осуду. Письмові ж свідчення, в яких релігія слов’ян подана «зсередини», тобто як самі слов’яни уявляли собі свої вірування, на жаль, відсутні."
То в мене виникає логічне запитання, а чи варто нам взагалі брати до уваги ці "перщоджерела" цю ворожу пропаганду? Якщо у вас не має дійсно першоджерел, то навіщо ви нам рекламуєте і рекомендуєте до вивчення писанину монахів та чужинців, які с осудом та різними перекрученнями доводять до нас уявлення про віру та історію нашого народу та землі?