Відповідь: ГЕТЬ УСІХ!
Мойсей, Мухаммад Маркс і ми
- Як вийти з економічної кризи?
- Відновити справедливість в питанні filioque. Або просто почекати.
Банк запитає – немає мене
Нежить минає і криза мине
Але краще таки відновити справедливість. Вона полягає в тому, щоб достатньо було тупнути ніжкою і барига сам приніс гроші. Як в овіяних легендами дев’яностих. З базару дають долю, а правильні пацани вправляються в поняттях, тобто у філософії. Нажаль, реальність разюче різнилася від легенд. Хижі підступні бариги тиранили нещасних лохуватих бандитів, які ніколи не сприймали всерйоз власних понять і самі мріяли стати баригами.
Знецінення грошей - непогана нагода повернутися до вічних цінностей. Економіка до їхнього числа не входить.
Нещодавно Аполлодор помітив, що Світ змінюється на гірше, бо він всихає і затоплюється водою. Істинно так: кілька років тому було нарешті доведено теорему Ферма й це навіть не викликало повстання – всі брали кредити. Ми не перші, хто прагне молитися економіці замість харчуватися нею. Коли Мойсей повідомив євреям, що вони обрані Богом для серії цікавих і вкрай важливих дослідів, ті замість цілувати Мойсеєві ноги, швиденько спорудили золотого тільця. Господь не приховуючи свого розчарування зауважив: «Дивлюсь Я на цей народ і бачу, що народ цей твердолобий» (Вихід 32.9).
Мойсей дав відповідні розпорядження Левітам, й кілька тисяч економістів одержали трохи холокосту. Їхні нащадки, навіть попри деякі економічні успіхи, досі моляться «Богу батальйонів», а не «Богу бухгалтерів».
Криза економіки минеться. Криза людини через економіку не минеться сама собою. Хто там в нас зараз замість Левітів? Економіці буде значно краще, якщо її знімуть з того кутка, де мають висіти ікони і знову поставлять до стайні. Втім, не варто сподіватися, що цьому сприятиме очікуваний ближчим часом крах монетаристів. Зміниться організація економіки, а не її місце у святцях.
Язичники невиправні – у них знову в моді Маркс. Застарілі теорії вони прагнуть замінити стародавніми. Це не так вже й нерозумно. Помилки рухають масами, і в цьому ще дадуть фору істинам. Мухаммад помилково створив Халіфат. Шаріат спонукає джихад а, скажімо, сопромат нічого подібного не спонукає.
Марксизм зробив украй важливу річ – він забезпечив революцію схоластикою. З одного боку він дає осяяння, адепт одержує просту картину світу і досягає просвітління. В той же час є багато тисяч сторінок священних текстів, що їх здатні опанувати одиниці. Комуніст відчуває себе представником складного вчення, майже таємного знання, сакральної традиції. Є «символ віри» Маніфесту Комуністичної партії, і є схоластика «Капіталу».
Марксизм вповні став всеперемагаючим вченням тоді, коли остаточно розійшовся з реальністю, коли не справдилося його основне передбачення стосовно того, що розвиток капіталізму неухильно веде до пауперизації робітничого класу і революціонізує його. Необхідність ігнорувати дійсність в ім’я теорії перетворила миршавих теоретиків на видатних фанатиків.
Компілюючи свою теорію вартості Маркс абсолютизував виробництво. Причиною була сублімація торгівлі, яка відбувалася в його породистій єврейській бороді (гнів Мойсея й за три тисячі років не втратив актуальності). Теорію прогресу він теж виводив з протиріччя виробничих сил виробничим відносинам.
Проте вже в середині минулого століття стало зрозумілим, що кожен з нас являє цінність не в якості виробничої одиниці, а в якості ринкової ланки. Нас забагато для виробництва, проте замало для споживання. І що по-справжньому лякає буржуазію – не зріст нашого революційного потенціалу, а зменшення нашої купівельної спроможності. Тому нас визискують не як робітників, але як покупців. 90% вартості товару – є податком на користь бюрократичного інтернаціоналу. Відповідно, гасло нинішньої революції – покупці всіх країн, єднайтеся! Для збереження стилістики, краще вжити іноземне слово – шопінгарі, єднайтеся! Ми звикнемо, слово «пролетарі» теж попервах звучало дикувато.
Противники монетаристів знову прагнуть перетворити нас зі споживачів на робітників, вигнати нас з універмагів і загнати на фабрики. Проте найцінніші речі, які ми маємо, ми не купили і не зробили, ми одержали їх просто так – твердь під нашими ногами, самі ноги, небо над нашою головою й саму голову, сонце, море, здатність мружитись і купатися – Бог працює за нас і не бере з нас жодної копійки. Чому ж ми звертаємося до неомарксистів і монетаристів, а не до Діви Марії? До тих, хто забирає, а не до Того, хто дає? Тому що в нас забагато дитячої мудрості і зміїної простоти. Нам важко любити парадокси нашої віри, бо нас дратують будь-які парадокси.
Як подолати економічну кризу власної душі? Роздати майно бідним. Церква знає, що для того, щоб врятувати світ, треба стати обабіч нього, бути ззовні, а не всередині. Історія Церкви навдивовижу мало корелює з історією Світу. У всіх ще є свіжими в пам’яті нещодавні події в Британії, де англи, сакси і юти спровокували гуманітарну катастрофу, що викликало потік біженців на континент. В цьому ж році, за повідомленнями преси, гуни під проводом воєнного злочинця Аттіли впритул наблизилися до Італії і лише на Каталунських полях насилу були зупинені антигунською коаліцією Аеція. Все це – на тлі світової фінансової кризи, спричиненої аріанами, а також загального занепаду рабовласницького господарства і моралі рабів.
Поки гуни і вандали змагалися за почесне право здійснити геноцид римлян, чим же переймався Римський Папа Лев Великий (який тоді вважався першим серед єпископів)? Він ініціював Вселенський собор в Халкедоні. В повістку дня не увійшла гунська загроза, єпископи боролися з монофізитами і разом з усім світом стоячи на краю могили дискутували подвійну природу Ісуса Христа.
Церква перебуває у вічності і мінливі неприємності на зразок англосаксів, гунів чи МВФ її не обходять. Папа Лев таки врятував і «подвійну природу» і римлян. Церква завжди займалася найважливішим – філософією. Вона була ззовні і саме тому врятувала світ, і цивілізувала варварів, і здійснила феодальну перебудову народного господарства.
Мойсей мріяв про землю обітовану, Маркс про колгоспи, ми про те як землю сільськогосподарського призначення перевести під котеджну забудову, але незабаром хтось заробить на пляшку викидаючи землю з чотирикутних ям призначених нам на могили. Цей обмін пляшки на півтора кубометри і є найважливіше в економіці. Нехай гробарі нею і переймаються. А ми ще пострибаємо поки вони покопають. Амінь.
