Сама ідея повернення українців до українських форм власних імен (самі імена, зазначу, у більшості своїй неукраїнські - давньоєврейські, давньоримські або давньогрецькі, що є наслідком християнизації) позитивна і прогресивна. Дійсно, відповідно до усталених віками норм нашої мови у нас не мусить бути Крістін (а лише Христини) чи Альон (бо є ім'я Олена). Так само і зменшено-пестливими формами імен для нас традиційно є Миколки, а не Колі, Марійки, а не Маші і т.п. Немає Дмитрія і Євгенія, а є Дмитро і Євген. Проте низька грамотність, мовна і правова вакханалія дозволяють батькам називати своїх чад як завгодно. Дається взнаки і тривала русифікація, яка продовжується й сьогодні. Усе це визначає й це ономастичне поле як хаотичне, неупорядковане (що так характерно для нинішньої України, яка нині загубилась і в часі і просторі).
Проте це не значить, що просвітницьку роботу (а саме в ній запорука майбутньої систематизації, яка б примирила традицію і новаційні бажання батьків) можна вести будь-якими засобами. Особливо протипоказано займатись подібним просвітництвом політикам, які роблять цим більше шкоди. Краще б запросили до дитсадка якусь шкільну вчительку, яка б спокійно розказала - і не діткам, а їх батькам! - як відповідно до норм української мови мали б звучати імена їх улюблених чад.