Двадцять один…
…Ніби близько, але так далеко. Я дуже хотів би знову бути маленьким.
(Скрябін)
Почувши цю цифру, у різних людей виникають різні асоціації: ціна, дата, кількість і т.д. і т.п… Вчора в Островнеті виставили для загального перегляду фільм «21 грам». Спочатку подумала, що про наркотики, а після прочитання анонсу виявилося про душу. Вона по під рахунку якихось розумних людей важить ці самі 21 грам. Я їм за таке відкриття дала б Нобелівську премію, а у церкві намалювала б на честь них фреску в образі святих. Адже не догмами, а науковими фактами довели про існування душі, як чогось матеріального.
Але я не про це. Просто три дні тому мені виповнились ці кляті 21 рік. Якщо чесно я навіть не відчула, як День Народження підкрався до мене. І зараз я все ще думаю (і мабуть, сподіваюсь), що мені ще 20 і, що все ще добре. Ні, коли 21, не погано. Але виникає відчуття якоїсь неминучості.
Ну, мене, здається зрозуміє тільки я одна.
Просто, до цього мій вік можна було вимовити лише одним словом: шість, десять, шістнадцять, двадцять. А тепер – двадцять один. Чорт! І ще, існує такий науковий факт, що кожні 7 років клітини людини оновлюються 100%. Отож сьогодні моє тіло складається зовсім з нових клітин і в ньому не має жодної, що існувала на минулому тижні. Більше того – всі минулі 7 років! Сумно! Треба було провести якийсь ритуал поховання тих моїх клітин чи ще якусь дурницю утнути на честь них.
Прощавайте мої клітини!
Реально, про це через 7 років, коли мені виповниться 28, я вже думати не буду. Отож дуріємо поки мені 21! Але вже запізно, мої клітини вже знаходяться по той бік Всесвіту, якщо так можна сказати. Ну то й чорт з ними…
Так от, прокинулась я вранці 9 червня, оглянула свою кімнату, і зрозуміла, що навколо такий бардак. Ввечері не мала часу і не прибралася. То ж перші враження не досить приємні. Хоча ні! Що ж тут не приємного? Адже, це мій бардак! Мої речі! І вони сьогодні почуваються досить вільно! Я їм можу лише позаздрити! І мабуть саме так я і зробила – вони викликали в мене трохи обурення, але лише через те, що я не можу так, як вони – де захочу, як захочу і з ким.
У кімнаті – бардак, заглянула у свою голову і окрім бардаку там нічого не побачила! Фу! Думки переплутались, дурні думки повилазили назовні і виглядали дуже огидно, маючи вигляд якоїсь незрозумілої маси. Фе! І на питання «чого я хочу?…хто я?… хто вони?… і з ким я?» ці думки почали несамовито смердіти і голосити якісь дурниці. Стало трохи млосно, почало нудити. Але нудити не від того, що не те з’їла, а від того, що я чогось не зробила.
Знаєте буває таке відчуття, ніби все сказав, але щось тривожить і здається впустив найголовніше, але ніхто чекати не збирається і доводиться ставити жирну крапку у кінці. А потім через деякий час ти згадуєш те найголовніше і через те, що крапка вже поставлена, ти не можеш натиснути ескейб і сказати це. Не можеш. Все минуло і нікому вже не потрібно. Нікому, окрім тебе. Таке ж саме відчуття переслідувало і мене. Але, чорт і з ним. Неминуче – так неминуче. То ж я припинила задавати собі такі питання. А просто почала ніжитися у постілі! Хотіла роздягнутися зовсім і валятися, любуючись власним тілом, але у сусідній кімнаті вже прокинувся брат, і мама от-от мала прийти з роботи.
Ніякої свободи! Ніякого польоту!
Дуже хотілося втікти на власне День Народження куди завгодно! Можна було взяти білети на Київ, провести півдоби у потязі, а потім цілий день вештатися по дуже гарним вуличкам, купатися у фонтанах, їсти у неймовірних кількостях морозиво і знайомитися з неймовірною кількістю людей, вдавати з себе смішну безпечну дівчину, але у потрібний час не відключати мозок і не робити дурниць (незнайомі чоловіки, панки, наркомани і ще якісь небезпечні ситуації). Залишити Новим своє мило і чекати потім листи, читати потім листи. Було б дуже класне День Народження!
Але є батьки, є друзі, є зобов’язання (у вигляді неприбраної квартири, немитого посуду і т.п.), але немає мене, свободи!
Чи буде колись у моєму житті справжнє свято?
Чи вважати власне День Народження точкою відліку нового життя? Нічого не змінилося… Коли ж зміниться? Хочу змін! Але лише гарних і приємних.
