Історія УПЦ-КП
Історично Українська Православна Церква від Хрещення Руси-України була Митрополією Константинопольського Патріархату.
У 1448 році від Київської Митрополії відокремилася Московська ерархія, яка була самоназвана Московською Патріархією. Лише через 141 років (у 1589 р.) вона отримала визнання Константинопольського Патріархату.
Як свідчать грецькі історики, у 1684 році (за часів лівобережного гетьмана I.Самойловича) Московська Патріархія звернулася до Константинопольського патріарха Якова з проханням підпорядкувати їй Українську Митрополію (тобто отримати право рукоположіння Київських митрополитів), але отримала відмову. Це не заважало таємно висвятити у Москві у сан Київського митрополита єпископа Гедеона Святополк-Четвертинського.
У 1686 року Константинопольський Патріарх Діонісій погодився на підпорядкування Московській Патріархії Української Церкви, але через рік (1687) його саме за це було засуджено на Царгородському патріаршому соборі та позбавлено сану, а підпорядкування визнано актом хабарництва та скасовано.
У 1689 р. була встановлена заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха. У наступному 1690 р. Московський собор надав «анафеми» на «киевские новые книги», тобто книжки П.Могили, К.Ставровецького, І.Галятовського, Я.Барановича, А.Радивиловського, І.Славинецького та інших, писані тодішньою українською літературною мовою. У 1693 р. була впроваджена нова заборона Московського патріарха на ввезення до Москви українських книжок.
Зважаючи на історичний хід подій та становище України у ті часи, Українська Православна Церква не змогла набути адміністративної самостійності від Російської Православної Церкви.
У 1924 р. було ухвалено декрет (томос) Вселенської Патріархії, підписаний патріархом Григорієм Сьомим i 12 митрополитами про неканоничність передачі Київської Митрополії Москві.
Ухваленням Архієрейського Собору РПЦ 25—27 жовтня 1990 року, у відповідь на звернення українського єпископату до Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II і всього єпископату РПЦ, за Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Філарета (саме такий титул було надано Митрополитові України у 1990 році), Українській Православній Церкві було надано незалежність i самостійність в управлінні та права широкої автономії.
У 1992 році Митрополита Київського і всієї України Філарета (Денисенка) Архієрейський Собор УПЦ (за його відсутності) змістив з посади і обрав нового предстоятеля УПЦ (МП) — Володимира (Сабодана), що був на той час митрополитом Ростовським і Новочеркаським (РПЦ). Цікаво, що Володимир (Сабодан) є одночасно єпископом двох Церков, що є, мабуть, унікальним випадком у історії Православ'я.
У 1997 році за поданням єпископату УПЦ (МП) Архієрейський Собор РПЦ видав «Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)» (сану митрополита його було позбавлено в 1992) за «розкольницьку діяльність».
В час офіційної зустрічі делегації Вселенського патріархату з Президентом України Віктором Ющенком 24 березня 2005 р., голова делегації архієпископ Скопельський Всєволод (Майданський) передав послання патріархату: «Церковь-Мати, Константинопольський Патріархат, вважає, що її донька — Московський Патріархат — має ту канонічну територію, яка існувала у тої Церкви до 1686 року. Підпорядкування Київської Митрополії Московській Церкві було здійснено Патріархом Діонісієм без згоди та утвердження Святим і Священим Синодом Великої Церкви Христової». [1]
УПЦ-КП має намір стати єдиною визнаною Всесвітнім православ'ям українською автокефальною церквою на відміну від
автономної УПЦ (МП), яка підпорядкована РПЦ,
підпорядкування Константинопольському патріархату, у якому знаходилась Київська Митрополія в 988—1686 рр.
Сучасна церква
Кількість релігійних громад в Українi, 2004 р. (дані Державного департаменту у справах релігій)
Згідно опитування Українського Центру економічних і політичних досліджень iм. О. Разумкова, проведеного в 2000 р., більшість опитуваних (66 %) відносить себе до православ'я, причому третина (21,8 %) з них визнає себе вірними УПЦ-КП, який посідає тим самим перше місце серед українських церков за чисельністю віруючих.
УПЦ-КП добре представлена у центрі i на заході України, але має дуже слабкий вплив на переважно російськомовні схід i південь. Як i УАПЦ, вона вважає себе українською автокефальною церквою, але має значні труднощі у своєму визнанні Всесвітнім Константинопольським чи Московським патріархатами.
УПЦ (МП) посідає перше місце серед церков за чисельністю громад (понад 11.000), що більше, ніж УПЦ-КП, УАПЦ i УГКЦ разом взятих (близько 8.000). Хоча це окрема церква, вона знаходиться у церковному спілкуванні з Російською православною церквою (тобто не автокефальна у повному сенсi), тому не вважається частиною суспільства за національну.
Свято-Володимирьский собор у Києвi є Кафедральним Патріаршим собором (роки споруждення — 1870—1882). Для живописного розпису 1885 р. були запрошені кращі митці: В. М. Васнецов, М. В. Нестеров, П. А. Свєдомський, В. А. Котарбінський, а потім до них приєдналися М. К. Пимоненко, А. С. Мамонтов та ін.
You must be registered for see links
![[s]AINT-Tsypa](/data/avatars/m/7/7470.jpg?1391470278){kind=avatar}
: если смотреть с точки зрения права то была сначала Киевская Русь со столицей в Киеве (мать городов русских) - значит она и является правонаступницей 
