Renatius
Member
Всё хорошо, согласиться можно. Но сказанное - лишь преамбула к главной мысли: тот, кто требует чтобы Украина была одноязыковой (и при этом ещё ведёт себя как распоследний дикарь) - работает на раскол страны гораздо больше, чем все сепары и "путлеры" вместе взятые.
rfvgy
Ukrainian
А слабо в кацапстані прийняти другу державну мову , наприклад Білоруську ? Що це за ущємлєніє прав іншомовних в рашкастані , всі повинні володіти рюскім суржиком , а якщо у когось ,, челюстть татароязьічная ,,
Тому в майбутьньому в рашці потрібно ввести 100 регіональних мов !
Renatius
Member
Вот-вот, об этом я и говорю, как распоследний дикарь.А слабо в кацапстані прийняти другу державну мову , наприклад Білоруську ? Що це за ущємлєніє прав іншомовних в рашкастані , всі повинні володіти рюскім суржиком , а якщо у когось ,, челюстть татароязьічная ,,
Тому в майбутьньому в рашці потрібно ввести 100 регіональних мов !
Whisper
Well-Known Member
Як африканець вчив луганчан української мови
Один мій знайомий нігерієць, який бажав навчатися в Україні, вивчив українську мову та приїхав до Львова, але невдовзі з’ясував, що знання лише української мови в Україні недостатньо.
Добре володіючи мовами ігбо та йоруба, англійською і українською він не бачив жодної потреби вчити російську мову – як мову сусідньої щодо України держави. І це було логічним рішенням, адже, погодьтеся, якщо ви збираєтеся їхати на навчання, наприклад, до Німеччини, то вчити ще французьку мову видається зайвим.
Однак, виявилося, що і за тисячу кілометрів від російського кордону, в патріотичному українському місті Львові, без знання російської ніяк не обійтися. Коли мій знайомий африканець запитував чистою українською мовою перехожих на вулиці як пройти до потрібної вулиці чи корпусу університету – практично всі львів’яни йому відповідали… російською, чомусь вважаючи, що йому так буде зрозуміліше. Але якщо ваша рідна мова йоруба, і навіть якщо ви чудово вивчили українську – лінгвістична спорідненість слов’янських мов, відчувається дуже слабо. У результаті, моєму другові, на величезний подив перехожих, доводилося просити відповідати йому саме українською мовою, що чомусь ну ніяк вкладалося у головах львів’ян та гостей міста. Адже, коли ви бачите темношкірого африканця в Україні, то безумовно звернетеся найімовірніше російською мовою, вважаючи, що української він знати апріорі не може.
Це є ще одним прикладом малоросійськості та комплексу неповноцінності українців, які у розмові з іноземцем, за давньою радянською традицією, вважають російську мовою міжнаціонального спілкування. Хоча, якщо об’єктивно проаналізувати ситуацію на міжнародній арені, то кому потрібна сьогодні російська мова в Африці чи в арабських країнах, не кажучи вже про Європу? Давно минули часи, коли Москва фінансувала і озброювала банди африканських найманців у погоні за встановленням примарного комунізму в усіх регіонах планети. Тож тепер для цих країн Росія виглядає типовою державою третього світу, мова якої нікому не потрібна з огляду на її мізерний економічний та політичний вплив поза межами СНД. Однак підсвідомий комплекс меншовартості та залишки радянської міфології про вплив СРСР в Африці змушує навіть затятого українського націоналіста переходити на російську у спілкуванні з іноземцем, адже побутує міф, що «так їм зрозуміліше». У результаті, виходить що іноземцеві для проживання в Україні потрібно вчити дві мови – і українську, і російську, бо без останньої виявляється ніяк не обійтися. Або вчити лише російську – у цій країні з вами і так усі розмовлятимуть російською.
Російська мова міцно пустила свої корені навіть в традиційно українській Галичині. Багато навчальної літератури, інтернет-контенту, фільмів та музики, які виконують роль культурного мейнстріму серед галицької молоді, подаються глядачам та слухачам переважно російською. Тож мій африканський друг ніяк не міг збагнути: чому мова, яка має близько 30-35 мільйонів носіїв не може самостійно бути гідним засобом комунікації українців з іноземцями?
Проте за кілька років перебування у Львові та співжиття з галицькою молоддю у львівських гуртожитках, мій знайомий нігерієць навчився розуміти російську. А щодо української, то йому довелося навіть дати урок «солов’їної» самим українцям.
Якось моєму темношкірому другові довелося спілкуватися з мешканцями Луганщини, які, прибувши на проживання до міста Лева, як виявилося, не розуміють української і віддають перевагу у спілкуванні російській. Але оскільки російську він розумів на той час дуже погано, і відповідав їм лише українською, довелося цим затятим русофілам українського походження і громадянства, спілкуватися з нігерійцем українською мовою, чим вони були неабияк стурбовані. У результаті склалася парадоксальна ситуація: африканець просить громадян та уродженців України спілкуватися з ним українською мовою, бездоганно нею володіючи, а «українці» ламаним суржиком намагаються відтворити у пам’яті українські слова. Це був апогей демонстрації віковічного гноблення та денаціоналізації українців. Заповітна мрія всіх українських колонізаторів збулася – рідної мови українців вчив нігерієць. Як стверджували самі луганчани, для них було культурним шоком, що африканець володів українською мовою краще за них. З цього моменту в них почала пробуджуватися національна свідомість та гідність, і вони почали усвідомлювати себе українцями.
Деколи, щоб зрозуміти хто ти, треба побачити себе збоку, з абсолютно іншого, віддаленого аспекту. Можливо, тоді африканці нагадають усім українським адептам «русского мира» про їхню національну ідентичність. Ситуація, коли африканець розмовляє українською, а українці нею не вміють розмовляти є критичною перехідною точкою в історії нації. Точкою, яка веде або до початку національного піднесення та відродження, або до зникнення національної ідентичності й розчинення її лінгвістичних носіїв серед більш стійких націй.
Нова українська влада, більшість представників якої є російськомовними у побутовому середовищі, не приділяє належної уваги збільшенню присутності української мови в кінематографі, шоу-бізнесі, розважальній сфері. Сьогодні тисячі російськомовних українців героїчно виконують бойові завдання у зоні АТО, тому білінгвізм став вважатися позитивним явищем, який до того ж наочно руйнує постулати російської пропаганди про дискримінацію російської мови в Україні. Тому питання розвитку мови титульної нації сьогодні виключено з державних пріоритетів та поставлено на самотік.
Очевидно, що проблема захисту української мови тепер є завданням не держави й бюрократичних інституцій, а лягає на плечі народу та патріотичних активістів. Однак тепер будити українців з дрімучого національного сну взялися навіть африканці, і, як свідчить практика, роблять це досить ефективно.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для
Один мій знайомий нігерієць, який бажав навчатися в Україні, вивчив українську мову та приїхав до Львова, але невдовзі з’ясував, що знання лише української мови в Україні недостатньо.
Добре володіючи мовами ігбо та йоруба, англійською і українською він не бачив жодної потреби вчити російську мову – як мову сусідньої щодо України держави. І це було логічним рішенням, адже, погодьтеся, якщо ви збираєтеся їхати на навчання, наприклад, до Німеччини, то вчити ще французьку мову видається зайвим.
Однак, виявилося, що і за тисячу кілометрів від російського кордону, в патріотичному українському місті Львові, без знання російської ніяк не обійтися. Коли мій знайомий африканець запитував чистою українською мовою перехожих на вулиці як пройти до потрібної вулиці чи корпусу університету – практично всі львів’яни йому відповідали… російською, чомусь вважаючи, що йому так буде зрозуміліше. Але якщо ваша рідна мова йоруба, і навіть якщо ви чудово вивчили українську – лінгвістична спорідненість слов’янських мов, відчувається дуже слабо. У результаті, моєму другові, на величезний подив перехожих, доводилося просити відповідати йому саме українською мовою, що чомусь ну ніяк вкладалося у головах львів’ян та гостей міста. Адже, коли ви бачите темношкірого африканця в Україні, то безумовно звернетеся найімовірніше російською мовою, вважаючи, що української він знати апріорі не може.
Це є ще одним прикладом малоросійськості та комплексу неповноцінності українців, які у розмові з іноземцем, за давньою радянською традицією, вважають російську мовою міжнаціонального спілкування. Хоча, якщо об’єктивно проаналізувати ситуацію на міжнародній арені, то кому потрібна сьогодні російська мова в Африці чи в арабських країнах, не кажучи вже про Європу? Давно минули часи, коли Москва фінансувала і озброювала банди африканських найманців у погоні за встановленням примарного комунізму в усіх регіонах планети. Тож тепер для цих країн Росія виглядає типовою державою третього світу, мова якої нікому не потрібна з огляду на її мізерний економічний та політичний вплив поза межами СНД. Однак підсвідомий комплекс меншовартості та залишки радянської міфології про вплив СРСР в Африці змушує навіть затятого українського націоналіста переходити на російську у спілкуванні з іноземцем, адже побутує міф, що «так їм зрозуміліше». У результаті, виходить що іноземцеві для проживання в Україні потрібно вчити дві мови – і українську, і російську, бо без останньої виявляється ніяк не обійтися. Або вчити лише російську – у цій країні з вами і так усі розмовлятимуть російською.
Російська мова міцно пустила свої корені навіть в традиційно українській Галичині. Багато навчальної літератури, інтернет-контенту, фільмів та музики, які виконують роль культурного мейнстріму серед галицької молоді, подаються глядачам та слухачам переважно російською. Тож мій африканський друг ніяк не міг збагнути: чому мова, яка має близько 30-35 мільйонів носіїв не може самостійно бути гідним засобом комунікації українців з іноземцями?
Проте за кілька років перебування у Львові та співжиття з галицькою молоддю у львівських гуртожитках, мій знайомий нігерієць навчився розуміти російську. А щодо української, то йому довелося навіть дати урок «солов’їної» самим українцям.
Якось моєму темношкірому другові довелося спілкуватися з мешканцями Луганщини, які, прибувши на проживання до міста Лева, як виявилося, не розуміють української і віддають перевагу у спілкуванні російській. Але оскільки російську він розумів на той час дуже погано, і відповідав їм лише українською, довелося цим затятим русофілам українського походження і громадянства, спілкуватися з нігерійцем українською мовою, чим вони були неабияк стурбовані. У результаті склалася парадоксальна ситуація: африканець просить громадян та уродженців України спілкуватися з ним українською мовою, бездоганно нею володіючи, а «українці» ламаним суржиком намагаються відтворити у пам’яті українські слова. Це був апогей демонстрації віковічного гноблення та денаціоналізації українців. Заповітна мрія всіх українських колонізаторів збулася – рідної мови українців вчив нігерієць. Як стверджували самі луганчани, для них було культурним шоком, що африканець володів українською мовою краще за них. З цього моменту в них почала пробуджуватися національна свідомість та гідність, і вони почали усвідомлювати себе українцями.
Деколи, щоб зрозуміти хто ти, треба побачити себе збоку, з абсолютно іншого, віддаленого аспекту. Можливо, тоді африканці нагадають усім українським адептам «русского мира» про їхню національну ідентичність. Ситуація, коли африканець розмовляє українською, а українці нею не вміють розмовляти є критичною перехідною точкою в історії нації. Точкою, яка веде або до початку національного піднесення та відродження, або до зникнення національної ідентичності й розчинення її лінгвістичних носіїв серед більш стійких націй.
Нова українська влада, більшість представників якої є російськомовними у побутовому середовищі, не приділяє належної уваги збільшенню присутності української мови в кінематографі, шоу-бізнесі, розважальній сфері. Сьогодні тисячі російськомовних українців героїчно виконують бойові завдання у зоні АТО, тому білінгвізм став вважатися позитивним явищем, який до того ж наочно руйнує постулати російської пропаганди про дискримінацію російської мови в Україні. Тому питання розвитку мови титульної нації сьогодні виключено з державних пріоритетів та поставлено на самотік.
Очевидно, що проблема захисту української мови тепер є завданням не держави й бюрократичних інституцій, а лягає на плечі народу та патріотичних активістів. Однак тепер будити українців з дрімучого національного сну взялися навіть африканці, і, як свідчить практика, роблять це досить ефективно.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для
You must be registered for see links
x3mal
In Trance
Вообще нелогично сравнивать в данном вопросе Германию и французкий язык.
Большинство населения Украины говорит именно на русском. Понимает русский вообще практически все население.
Так что с изучением русского языка при поездке в страны бывшего СССР логичнее сравнить изучение английского при поездке в .Европу.
Эти слова апогей бреда автора.
А вокруг скакали пони и радостно какали бабочками...
Ну выучил какойто африканец украинский язык? Что тут такого?
Если бы ко мне в группу в универе поступил африканец, который понимает только украинский, я бы с ним общался только по украински.
Я от этого не стал бы украинским патриотом.
Если бы ко мне в группу в универе поступил африканец, который понимает только английский, я бы с ним общался только по английски.
Я от этого не стал бы английский патриотом.
Да уже много лет назад ввели украинский дубляж во всех кинотеатрах страны, что просто убивает всю прелесть просмотра фильмов.
Этого внимания к украинскому языку с головой хватило чтобы подпортить жизнь русскоязычному населению.
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
Павло Глазовий. „Сміхологія” — Київ, „Дніпро”, 1989.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
Павло Глазовий. „Сміхологія” — Київ, „Дніпро”, 1989.