Характеризуючи соціально-демографічний розвиток країни до 2000 року, можна виділити в ньому наступні негативні тенденції:
Падіння рівня народжуваності, який склав у 1999 році 7,8 осіб на 1000 чоловік населення, що майже на 30% нижче зареєстрованого на початку 90-х років. Динаміка показника сумарної плідності, або кількості дітей, яку народжує жінка за своє життя (сьогодні - 1,1 дитини на одну жінку) свідчить про те, що рівень народжуваності вже давно став недостатнім для заміщення старих поколінь новими (для чого потрібно 2,2-2,3 дитини на одну жінку). В результаті чисельність дитячого населення скоротилася з 1990 до 1999 року майже на 800 тис. чоловік.
Інтенсифікація смертності населення - з 1990 по 1999 рік рівень смертності зріс на 36% і складає зараз 14,8 чоловік на 1000 населення. Має місце зростання смертності населення від інфекційних та паразитарних хвороб, стала реальною загроза епідемії туберкульозу – більш як 600 тис. громадян України хворіють сьогодні на цю хворобу.
В Україні спостерігаються найвищі в Європі темпи поширення ВІЛ/СНІДу. Особливу тривогу викликає те, що найбільшу частину інфікованих складає молодь, серед якої 15% - діти та підлітки. ВІЛ вже поширюється за межі груп ризику. Національні та міжнародні експерти вважають, що більш як 550 тис. жителів України на сьогодні вже є ВІЛ-інфікованими. Розраховано, що якщо не вжити запобіжних заходів, то до 2010 року ВІЛ буде інфіковано близько 1,5 млн. українців, а його розповсюдження стане практично неконтрольованим.
Зростання масштабів соціально небезпечних хвороб - в Україні нараховується 1,2 млн. психічно хворих осіб, 720 тис. хворих на алкоголізм та 56 тис. наркоманів, 740 тис. онкологічних хворих.
Старіння населення - частка осіб похилого віку у 1999 році склала в цілому по Україні понад 20%, а в селах - навіть 1/3 всього населення. (Для порівняння, аналогічні показники для Російської федерації – 17,6%, для Білорусі – 18,0%, для Прибалтійських країн – 17,4 – 19,0 %. За міжнародною шкалою “дуже високий рівень демографічної старості” країни починається з 18,0%) Відповідно до вказаної ситуації демографічне навантаження на 1 тис. чоловік працездатного віку непрацездатними особами пенсійного віку складає в середньому по Україні – 409 осіб, у сільській місцевості – 578, а в містах – 342 чоловік. Подальше старіння населення неминуче призведе до виникнення додаткових економічних та соціальних проблем по утриманню зазначеної групи населення.
Невпинне скорочення середньої тривалості життя населення – за даними 1999 року вона склала 68 років для всього населення та, відповідно, 63 і 74 років для чоловіків та жінок, що на 2,5 роки нижче рівня 1990 року - 70,5 років.
Різке зменшення кількості шлюбів, які протягом 90-х років скоротилися з 9,3 до 5,9 на 1 тис. населення (тобто на 36%), при практично стабільній, на високому рівні 1990 року, частоті розлучень – 3,7 - 3,8 на 1 тис. осіб. Таким чином, у суспільстві зростає орієнтація на неформальні шлюбно-сімейні відносини. Збільшується частка бездітних та однодітних родин, зростає кількість дітей народжених поза шлюбом, а також матерів - одиначок, що ще більше погіршує демографічні перспективи держави.
В результаті перевищення кількості померлих над кількістю народжених з 1991 року в Україні спостерігається депопуляція, яка на сьогодні обчислюється втратами у чисельності населення країни більш як на 2,8 млн. чоловік. На час отримання незалежності у 1991 році Україна мала майже 52-х мільйонне населення і за цим показником входила у шістку найбільших країн Європи. На сьогодні населення країни складає біля 49,2 млн. чоловік.
