Ответ: Россия взяла в кавычки украинский Голодомор
Кістлявий привид смерті став звичним, і ніхто не дивувався, дивлячись на вмираючих людей, що лежали безсило на дорозі й лише пальцем показували собі на рота, випрошуючи хліба. Усе частіше зникали діти, а згодом відкрито заговорили про людоїдство і трупоїдство. Доведені голодом до безтями, окремі люди втрачали людську подобу, перетворювалися на хижаків.
Так у с. Токарі Сумського району родина селян почала вбивати сусідських дітей, аби прохарчуватися. Коли ж сусіди перестали випускати дітей на вулицю, то стали їсти своїх. З’ївши дітей, чоловік убив дружину, та не встиг з’їсти: сусіди привели міліцію.
У Сумах діяв підпільний м’ясокомбінат. Злочинці заманювали молодих дівчат або селян, що кіньми привозили у місто дрова. Заїхавши у двір, візник разом із конем ставав сировиною для ковбаси або котлет. На базарі водили такого продавця і на шиї висіла дощечка з написом: “Продавець людського м’яса”. Мешканець с. М. Ворожба Лебединського району Михайло Коваленко згадував, як він, на той час 10-річний хлопчик, їздив із батьком продавати дрова у Суми. Перед тим як заїхати у двір покупця, батько звелів синові чекати його на вулиці. Це й урятувало їх від неминучої смерті. Коли батько щасливо виїхав із двору, сусіди дивувалися: “Як вам удалося уникнути казана?” Кубло людоїдів на вул. Псельській було ліквідоване міліцією. Люди згадували, що було небезпечно з’являтися в с. Качанівка Охтирського району — там могли вбити і з’їсти.
Страшні знахідки й досі нагадують про те, до чого призвела політика Сталіна. Ветеран Великої Вітчизняної війни М. Коваленко у 60-х роках натрапив на яму з відходами переробки людських тіл при будівництві житлового будинку на вул. Енгельса, 1, у Сумах. Копаючи котлован, будівельники розрили звалище розрізнених кісток і черепів. При перебудові хати в Лебедині на вул. Кірова господар відкопав трухляву скриню, у якій було півтора десятка дитячих черепів. Лебединський письменник, автор книги “Під чорним тавром” Борис Ткаченко пише, що про торгівлю людським м’ясом у Лебедині розповідали і Сидір Шкурка, і Микола Вернидуб, і Наталка Васись, і ще багато інших свідків голодомору. Вони ж стверджують, що в цей же час у центрі міста на пожежній каланчі висів портрет вождя з піднятою рукою і написом: “Жить стало лучше, жить стало веселей!”
