Заарештований 15-літнім як син Головного командира УПА - майже 40 років у неволі як український націоналіст.
Юрій Шухевич народився в сім’ї Головного командира Української Повстанської Армії (УПА) Романа Шухевича (ґенерала Тараса Чупринки). 1939 сім’я виїхала до Кракова, а 1941 повернулася до Львова.
1945 як члени сім’ї Р.Шухевича заарештовані мати і бабуся Юрія, а його з п’ятирічною сестрою відправили в дитбудинок спочатку в Чорнобиль, згодом у Донецьк. Юрій з дитячого будинку втік у Галичину, через підпілля зв’язався з батьком, а коли 1948 повернувся в Донбас по сестру, то був заарештований і засуджений „за зв’язок з підпіллям“ на 10 р. таборів. Батько загинув 1950. Юрія привезли з тюрми на опізнання. Тоді він бачив батька востаннє.
1956 Юрія Шухевича звільнили, та скоро на протест Ґенерального прокурора СРСР Р.Руденка повернули добувати решту терміну. З його викінченням 1958 Шухевича, не випускаючи на волю, засудили ще на 10 р. за антирадянську агітацію і пропаганду. Це покарання Шухевич відбував у Мордовських таборах. Таким чином, звільнився він 1968, без права впродовж 5 р. жити в Україні. Тому Шухевич оселився на Північному Кавказі, в Нальчику, де жила його рідна тітка. Працював електриком — цю професію він набув у неволі. Скоро Шухевич одружився. Народилися син і донька.
Освіту, за словами Юрія Шухевича, він одержав від ув’язнених разом з ним професорів, філософів, письменників, учених, інженерів, яких тоді було дуже багато по тюрмах і таборах. І в бібліотеках були книги, які на волі давно вже були вилучені з обігу. В’язні-іноземці поширили його світогляд про спосіб і рівень життя в інших країнах.
У Нальчику познайомився і спілкувався з шістдесятниками, деякий час жив з сім’єю в помешканні Н.Строкатої.
Утретє Шухевич заарештований 14 лютого 1972 і засуджений за ч. 2 ст. 70 КК РРФСР („антирадянська агітація і пропаганда“) за статтю, яку знайшли при обшуку, „Роздуми вголос“ — про перспективи українського національно-визвольного руху в ближчі 10 років. Вона під той час ще не була закінчена. Лише в тюрмі Шухевич її дописав, передав на волю, вона дійшла до Львова, але там десь загубилася. Засудили Шухевича, як небезпечного рецидивіста, на 10 р. таборів особливо суворого режиму та 5 р. заслання).
Ще в слідчому ізоляторі Шухевич написав гнівного листа в ООН, в якому розкриває злочинну систему судів і засуджує тоталітарний режим СРСР, який знищує громадян, що мають національну свідомість. Цього листа Шухевичу вдалося передати на волю, але копію під час обшуку вилучили. За це 1973 - новий термін: 10 р. тюремного ув’язнення та 5 р. заслання, причому рік, уже проведений у тюрмі, Шухевичу не зарахували.
У тюрмі в Шухевича відкрилася виразка шлунка. Час від часу його відвідують працівники КДБ з пропозиціями співпраці і каяття, та він кожного разу відмовлявся.
До 1979 Шухевич перебував у Владимирській в’язниці, звідки його перевезли в Чистопольську (Татарія) в’язницю, де мусив в’язати сітки на овочі. Шухевич неодноразово вимагав обслідування лікарями, але мав лише покарання карцером. У тюрмі Шухевич осліп: у нього катаракта обох очей і відшарування сітківки. Операція, зроблена в Ленінградській лікарні для в’язнів 7.01 1982, виявилася невдалою.
У лютому 1979 Шухевич разом з групою політв’язнів і засланців був оголошений членом Української Гельсінкської Групи (УГГ). Згодом він пояснив, що цього з ним ніхто не узгоджував.
З березня 1983 Шухевича утримували в будинку інвалідів у Томській обл.
21 жовтня 1989 повернувся до Львова. 1991 р. реабілітований. Вважає, що вижити йому допомогли віра й оптимізм. Шухевич веде активне громадське життя. Був головою Української Міжпартійної Асамблеї, головним командиром УНСО, але вийшов з цих організацій, вважаючи, що їхнє керівництво не дотримується чистоти національної ідеї.
![mi][a](/data/avatars/m/0/547.jpg?1391470248){kind=avatar}
