Ответ: Відповідь: Ющенко
я не думаю, що ветеранам заплатили. Просто вони насправді невисокої думки про УПА. Вони мають на це право. 70 років пропаганди не пройшли марно.
Мені теж здається, що розмови про те, що комусь там заплатили, то дурниці. Ніхто нікому нічого не платив. Врешті решт, тих, хто вигукували: "Ганьба!", було небагато. В усякому разі, ніхто з ветеранів, котрих у той момент (коли Ющенко згадував про УПА) показували на екрані (а був якраз загальний великий план), - нічого не вигукували. Особисто в мене склалося враження, що ті, що почали галасувати, просто таки із нетерпінням чекали згадування про УПА - як вболівальники на стадіоні чекають голу. (До речі, така сама реакція була і в минулому році, й у позаминулому).
Я вважаю, що ті вигукуючі необов'язково були "заградотрядовцями" (хоча вирогідність цього немала).
Мені доводилося спілкуватися з багатьма ветеранами, у тому числі, і з декількома тими, які воювали з самого літа 1941 по травень 1945 р., що були у пеклі й Сталінградської битви, й Курської дуги і які нагороджені не ювілейними повоєнними нагородами від районного військомату, а бойовими орденами Червоної Зірки (а орденами цими за звичайну військову відвагу не нагороджували). Вони - люди свого часу і для мене беззаперечним є факт того, що саме завдяки їм (простим червоноармійцям та окопним офіцерам) була отримана неймовірно важка перемога. І мені, наприклад, ні разу не вдалося цим дідусям довести, що війну вони виграли не завдяки жуковим-сталінам, а наперекор тим "геніальним" вождям-упирям, з іменами яких вони рушали на смерть. (До того ж, я невпевнений: чи мав я взагалі право руйнувати сліпу віру цих людей?)
Але цікавий факт: майже всі ВОЇНИ, кому довелось витримати всі ті "девять кіл пекла", на питання "яке ваше ставлення до воїнів УПА?" відповідали, що воїни УПА такі ж самі, як вони, -
воїни "Другої світової"!!! А воїн до воїна (навіть, якщо вони вороги один одному) завжди ставиться із повагою, бо справжній воїн знає ціну життю та ціну військової вдачі.
Якась дивна закономірність (це моє власне спостереження): якщо людина дійсно не шкодувала свого життя за Батьківщину та побувала в страшенній військовій колотнечі 1941-45 р.р., - така людина зазвичай мовчязна і про свої подвиги не кричить на всіх кутах. Такий от благородний (шляхетний) тип особистості. Така людина не накатає доносу на сусіда за політичний анекдот; не буде дертися заради посад по головах інших; не зрадить друзів і свої добропорядні принципи. І, мені здається, не буде на святі шанування честі заглибих у війні волати "Ганьба!", навіть, якщо того президента не поважаєш.
Але є й інший тип особистості. Це ті, що не стільки воювали, скільки "плили за течією"; якщо доля спонукала посидіти за "заградотрядовським" кулеметом, то також вважали це за честь. Саме люди такого типу писали ті мільйони доносів, що призвели до наслідків 1937-40 р.р.; а у повоєнні роки лізли у профспілкові та компартійні номенклатури, волаючи де треба і де не треба про свої заслуги перед Вітчизною. Оце тип особистості тих, які свято військової доблесті своєю "Ганьбою" намагалися перетворити на зразок комуністичного мітингу.
Тому, як мені здається, і ставлення до цьогорічного "ганебного інциденту" може бути в залежності від того, кому який тип особистості ветерана імпонує більше. Особисто в мене "перший тип" ветеранів викликає захват, шану і повагу. А "другий тип", що вигукував "Ганьба!", на аналогічне ставлення не заслуговує.
).
