Відповідь: Re: Оффтопики.
Нужны новые люди - политики новой формации. Для этого студенчество
должно отказаться от накатанной для них, кем либо колеи, и проявив собственную позицию, выдвинуть своих представителей во все органы законодательной и исполнительной власти. Нужна новая кровь, но она, к сожалению, всё ещё бежит по старым венам.
Вже всі втомились говорити, що в усіх крупних партіях (прохідних) є свої олігархи, є люди, які себе не просто скомпрометували а заплямували назавжди... Згоден, що потрібні нові обличчя, згоден, що "новая кровь, к сожалению, всё ещё бежит по старым венам". Але зараз ми, як колись казав Кравчук: "Маємо те, що моємо".
А маємо ми (нажаль) полярну розстановку партій. Одна група, принаймні, декларує свою українську спрямованість.
Друга група, декларує, начебто, прагнення до єдності, до незалежності та державного суверенітету, до миру та злагоди всередині держави...
А ось насправді... Для мене Україна - моя Батьківщина. Тут моє коріння, тут мені жити, намірів шукати кращого життя за кордоном в мене поки що немає, дуже сподіваюсь, що до цього і не дійде. Тому Україну я повинен любити, принаймні в усьому цивілізованому світі люди є патріотами в першу чергу своїх держав. Для мене Україна - це люди, які проживають тут, це територія, яку в ході історії посіла моя держава, це її історія і культура...
Так от друга група українських партій, попри свою декларовану "українскість" насправді:
- українців поділила на 3 сорти (згадайте агітки перед виборами 2004 року);
- державу намагалась розколоти (згадайте з"їзд "федерастів" в Сіверськодонецьку) та розтягти по федеративним закупелкам;
- на історію наплювала (відверте нехтування жертвами голодомору через своє небажання визнати цю подію геноцидом проти українського народу);
- глумиться над українською культурою (згадати хоча б вислів секретаря донецької міськради Левченка про те, що українська мова - лише для фольклору та анекдотів; їх прихильники подібно поводять себе і на цьому форумі - для когось українська мова - "жлобское наречие", для когось - "кугутский язык"). Та і самі прорамні положення про двомовність - це не страх за знищення своєї культури. Як на мене, це ліцензія на знищення мови української. Це дозвіл на державному рівні покінчити з нею законодавчим шляхом, дозвіл її забути і ніколи не чути. Навіщо, коли є російська, "исторически так сложилось и мы так привыкли"...
А ще згадати їх передвиборчі листівки 2004 року, на яких перекошений від злості кандидат Ющенко в костюмі дяді Сема сердито свариться пальцем і запитує: "А ты готов к гражданской войне" - то тут і зовсім зникають останні крихти якоїсь віри в задекларовану державність.
Тому сказати: "Казли всі!" я не можу. Ситуація сама підказує, кого треба підтримувати.
