Наша держава має назву Україна. Не УкРосїна, не РосУкрїна, а саме Україна. Народ України - українці. Кожен хто має Український паспорт - українець. Кожен українець має володіти державною мовою - українською. Але це не означає, що хтось посягає на право будь якої людини спілкуватися так, як це їй зручніше: хоч російською, хоч татарською, хоч угорською. І тим паче це не означає, що треба всі ці мови робити державними.
До того ж складається враження, що всі прихильники введення другої, третьої чи іншої мови вважають, що з прийняттям таких законів в них зникне необхідність стикатися з українською мовою. Ці думки докорінно хибні: дві державні мови це не одна або інша, а і перша і друга. Вчити доведеться обидві.
Хтось скаже, що деякі регіони України споконвіку російськомовні. На справді ж вони суржикомовні. І навіть тоді: окремі регіони - отже статус "регіональна".
Найбільше ж засмучує той факт, що за цією гризнею українці забули, що зараз, у важкі кризові часи, виділяти ресурси на зміни мовного статусу це не найголовніше.