Питання походження українців і росіян.
- Автор теми hed1n.ru
- Дата створення
Відповідь: Re: ПРОИСХОЖДЕНИЕ УКРАИНЦЕВ И ВЕЛИКОРУСОВ В СВЕТЕ СЕПАРАТИСТСКОЙ „НАУКИ"
1. Я пісні тут не співаю, а кажу те що є. Пісні і казочки це недо мене, а до тих хто під наглядом Катерини їх писав, і решти, котрі їх читали, і на жаль прийняли за правду.
2. Про духовенство і киян, які московитов називали росіяними, цікаво послухати більш докладніше. Я так пам'ятаю, що до Перта І ( початок XVIII ст. ) московію так московією і називали. А за Вашими словами раптом зновуж таки з XVIII ст. сторіччя її почали називати московією. ЇЇ навпаки у той час лише почали називати Росіїю. Нестиковочка.
Якщо Ви так вперто хочите доказати, що її називали Росією ще до XVIII ст., то скажить з якого часу. Може у Орді?
Духовенство таки у Московію їздило, тут не буду спепречатись. Спочатку вчити московитів, а потім на поклон до цих вчителів, коли вони "віддячили".
3. Русь була єдина. І сподіваюсь почне об'єднатись. Але Московія ніколи Руссю не була, не буде і сподіваюсь її у це об'єдання ніхто і не запросить, крім земель Смоленського князівства і можливо Новгородських земель, Кубані і інших земель, де дійсно руськи ( русічи, у тому числі українці, не росіяни ) етнічно переважають, якщо, звісно вони цього захочуть.
4. Ви бачу зовсім не здатні з пропогандистських казочек відсіяти ті кріхтки правди, які в них містяться. Про поляків не буду заперечувати, що їм це було вигідно і вони з радістю мали використовувати будь які міждусобойчики і протирічча. Але ж абсолютно на все казати, що то вигадки, лише тому, що так сказали московськи керівники, це сліпа віра у цара-батюшку. Спробуйте власним мозком трохи попрацювати, а не повторювати вбиті у підсвідомість фрази і формули. Вони хібні. Земля кругла.
ЗІ: Ще у поляків було таке гасло до українців як "За нашу і вашу свободу". Нажаль українці йому не повірили і слабо підтримали повстання, але то вже інша розмова.
hed1n.ru, давай по порядку.
1. Я пісні тут не співаю, а кажу те що є. Пісні і казочки це недо мене, а до тих хто під наглядом Катерини їх писав, і решти, котрі їх читали, і на жаль прийняли за правду.
2. Про духовенство і киян, які московитов називали росіяними, цікаво послухати більш докладніше. Я так пам'ятаю, що до Перта І ( початок XVIII ст. ) московію так московією і називали. А за Вашими словами раптом зновуж таки з XVIII ст. сторіччя її почали називати московією. ЇЇ навпаки у той час лише почали називати Росіїю. Нестиковочка.
Якщо Ви так вперто хочите доказати, що її називали Росією ще до XVIII ст., то скажить з якого часу. Може у Орді?
Духовенство таки у Московію їздило, тут не буду спепречатись. Спочатку вчити московитів, а потім на поклон до цих вчителів, коли вони "віддячили".
3. Русь була єдина. І сподіваюсь почне об'єднатись. Але Московія ніколи Руссю не була, не буде і сподіваюсь її у це об'єдання ніхто і не запросить, крім земель Смоленського князівства і можливо Новгородських земель, Кубані і інших земель, де дійсно руськи ( русічи, у тому числі українці, не росіяни ) етнічно переважають, якщо, звісно вони цього захочуть.
4. Ви бачу зовсім не здатні з пропогандистських казочек відсіяти ті кріхтки правди, які в них містяться. Про поляків не буду заперечувати, що їм це було вигідно і вони з радістю мали використовувати будь які міждусобойчики і протирічча. Але ж абсолютно на все казати, що то вигадки, лише тому, що так сказали московськи керівники, це сліпа віра у цара-батюшку. Спробуйте власним мозком трохи попрацювати, а не повторювати вбиті у підсвідомість фрази і формули. Вони хібні. Земля кругла.
ЗІ: Ще у поляків було таке гасло до українців як "За нашу і вашу свободу". Нажаль українці йому не повірили і слабо підтримали повстання, але то вже інша розмова.
Merime
New Member
Re: ПРОИСХОЖДЕНИЕ УКРАИНЦЕВ И ВЕЛИКОРУСОВ В СВЕТЕ СЕПАРАТИСТСКОЙ „НАУКИ"
Іноді вам зраджує здоровий глузд і заносить в якесь середньовічне мракобісся))) Спробуйте триматись в межах хоч якоїсь об'єктивності, бо тоді нецікаво з вами спілкуватись.
Їхні поїздки носили релігійний, а не етнічно-братський характер. Можливо, саме від християнського "побратимства" цих народів і народився стереотип про "братні" народи, які є братами через християнство більше, ніж через етнічне походження.
Згоден. Серед киян та інших українців у 18 та 19 ст. зафіксований ксеноетнонім "москалі", яким активно користувались і письменники цього ж регіону - Котляревський, Шевченко. Щодо "московитів", то цей термін, як на мене, більш книжного походження.
Ну, це ж не мушки-дрозофіли
Іноді вам зраджує здоровий глузд і заносить в якесь середньовічне мракобісся))) Спробуйте триматись в межах хоч якоїсь об'єктивності, бо тоді нецікаво з вами спілкуватись.
hed1n.ru
стебанутый
Re: ПРОИСХОЖДЕНИЕ УКРАИНЦЕВ И ВЕЛИКОРУСОВ В СВЕТЕ СЕПАРАТИСТСКОЙ „НАУКИ"
Мы с вами говорили не про 18 и 19 века. В которых уже появился данный польский термин.
А вы почитайте современников. Хотите поделюсь? Ваврик, Качковский, Наумович, Головацкий, Марков. Советую современную компиляцию Пашаевой.Ну, це ж не мушки-дрозофіли
You must be registered for see links
Відповідь: ПРОИСХОЖДЕНИЕ УКРАИНЦЕВ И ВЕЛИКОРУСОВ В СВЕТЕ СЕПАРАТИСТСКОЙ „НАУКИ"
hed1n.ru, давайте Ви підтвердите свої твердження, а потім можна буде продовжити розмову.
1. Доказати, що це саме "племена Чудь, Мери, Веси, Муромы" розчинились у вихідцях з Русі, а не навпаки, нащадки кілька сотен дружинників Долгорукого, яких згодом вигнав його синуля Китай, не розчинились у "племенах Чудь, Мери, Веси, Муромы". А ще, що до розпаду Орди, улусами якої були Ростовське, Суздальське, а згодом засноване нею ж Московське князіства, переважна кількість переселенців у ці князівства не були покрещеними представниками народів Орди, на більшості підкорених теріторій якої переважаючою релігією було мусульманство.
2. Цитати в студію, деб оспорювалось те що у народи на теріторії сучасної України постійно не домішувалась кров інших народів. Чи хочаб те, що хтось з українських історіків, щось каже про "круглоговість гіперборійців". Хочаб той Грушевський.
3. З якого часу Ростово-Суздальськи землі чи Московію почали вважати Руссю/Росією. І хто ще, крім правителів цих земель так вважав.
hed1n.ru, давайте Ви підтвердите свої твердження, а потім можна буде продовжити розмову.
1. Доказати, що це саме "племена Чудь, Мери, Веси, Муромы" розчинились у вихідцях з Русі, а не навпаки, нащадки кілька сотен дружинників Долгорукого, яких згодом вигнав його синуля Китай, не розчинились у "племенах Чудь, Мери, Веси, Муромы". А ще, що до розпаду Орди, улусами якої були Ростовське, Суздальське, а згодом засноване нею ж Московське князіства, переважна кількість переселенців у ці князівства не були покрещеними представниками народів Орди, на більшості підкорених теріторій якої переважаючою релігією було мусульманство.
2. Цитати в студію, деб оспорювалось те що у народи на теріторії сучасної України постійно не домішувалась кров інших народів. Чи хочаб те, що хтось з українських історіків, щось каже про "круглоговість гіперборійців". Хочаб той Грушевський.
3. З якого часу Ростово-Суздальськи землі чи Московію почали вважати Руссю/Росією. І хто ще, крім правителів цих земель так вважав.
hed1n.ru
стебанутый
Re: Відповідь: ПРОИСХОЖДЕНИЕ УКРАИНЦЕВ И ВЕЛИКОРУСОВ В СВЕТЕ СЕПАРАТИСТСКОЙ „НАУКИ"
Владимир, Новгород, Ладога, это тоже Русь.
Читайте книги, а не агитки
P.S. Не любимая вами Москва (лат. Moskovia) входила в состав Владимиро-Суздальское княжество.
По 1-му вопросу. А вы можете доказать обратное?
Судя по вашей логике, та часть Руси которая была под властью Речи Посполитой - поляки, а другая - литовцы? Да вы хлопоман!
И опять же если следовать вашей логике, то после Батыевого нашествия, то что вы называете Русью перестало существовать. Выжившие уходили на Северо-Восток, к междуречью Волги и Оки.
Все кроме поляков и их детищ - политических украинофилов
Владимир, Новгород, Ладога, это тоже Русь.
Читайте книги, а не агитки
P.S. Не любимая вами Москва (лат. Moskovia) входила в состав Владимиро-Суздальское княжество.
По 1-му вопросу. А вы можете доказать обратное?
Судя по вашей логике, та часть Руси которая была под властью Речи Посполитой - поляки, а другая - литовцы? Да вы хлопоман!
И опять же если следовать вашей логике, то после Батыевого нашествия, то что вы называете Русью перестало существовать. Выжившие уходили на Северо-Восток, к междуречью Волги и Оки.
Останнє редагування:
Re: Відповідь: ПРОИСХОЖДЕНИЕ УКРАИНЦЕВ И ВЕЛИКОРУСОВ В СВЕТЕ СЕПАРАТИСТСКОЙ „НАУКИ"
Вот так Чудь, Мордва были ассемелированы словянами! Ты так думаеш Дима?
Нет Дима, 300 дружинников перетрахали всех баб которые населяли те земли и в результате, родились отпрыски, причем все мальчики, и они как только писька начала подыматься, продолжили дело отцов, и трахали исключительно только баб из других племен...Все кроме поляков и их детищ - политических украинофилов
Владимир, Новгород, Ладога, это тоже Русь.
Читайте книги, а не агитки
P.S. Не любимая вами Москва (лат. Moskovia) входила в состав Владимиро-Суздальское княжество.
По 1-му вопросу. А вы можете доказать обратное?
Судя по вашей логике, та часть Руси которая была под властью Речи Посполитой - поляки, а другая - литовцы? Да вы хлопоман!
И опять же если следовать вашей логике, то после Батыевого нашествия, то что вы называете Русью перестало существовать. Выжившие уходили на Северо-Восток, к междуречью Волги и Оки.
Вот так Чудь, Мордва были ассемелированы словянами! Ты так думаеш Дима?
Відповідь: Re: Відповідь: ПРОИСХОЖДЕНИЕ УКРАИНЦЕВ И ВЕЛИКОРУСОВ В СВЕТЕ СЕПАРАТИСТСКО
Відносно того, що Москва входила до Володимиро-Суздальського князівства я в курсі. Але от Ростово-Суздальське князівство до складу Русі входило так само як і Індія до складу Брітанії. А от до складу Орди входило як рівний Улус - проводились переписи людей, призначались князі які займались збором данини і контролюючи теріторії ординські намісники, як і на усіх інших теріторіальних одиницях Орди.
Розшифрую мою логіку, якщо для Вас вона така складна. Представники народів які входять до складу багатонациональної держави, чи союзу держав, як то Річ Посполітая, ВКЛ, США і навить РФ, цілком мають право вважатися відповідно поляками, литовцями, амеріканцями або росіянами. Але, якщо вони не втратили своєї национальної принадлежності вони залишаються українцями, літвинами, індіанцями чи татарами. І навить більше, якщо не втратили культурний зв'язок, до ще меньшого племенного: галичани, сіверяни, у финів - саами, чи у індіанців ірокези.
Ну і я таки чекаю відповіді.
hed1n, відносно того як на европейських картах писалась назва, як московію називали европейськи мандрівники, яку теріторію ще за часів Русі називали саме Руссю тут наводилось неоднаразово. А протилежних прикладів я так і не побачив, крім того що московити самі навигадували.Все кроме поляков и их детищ - политических украинофилов
Владимир, Новгород, Ладога, это тоже Русь.
Читайте книги, а не агитки
P.S. Не любимая вами Москва (лат. Moskovia) входила в состав Владимиро-Суздальское княжество.
По 1-му вопросу. А вы можете доказать обратное?
Судя по вашей логике, та часть Руси которая была под властью Речи Посполитой - поляки, а другая - литовцы? Да вы хлопоман!
Відносно того, що Москва входила до Володимиро-Суздальського князівства я в курсі. Але от Ростово-Суздальське князівство до складу Русі входило так само як і Індія до складу Брітанії. А от до складу Орди входило як рівний Улус - проводились переписи людей, призначались князі які займались збором данини і контролюючи теріторії ординські намісники, як і на усіх інших теріторіальних одиницях Орди.
Розшифрую мою логіку, якщо для Вас вона така складна. Представники народів які входять до складу багатонациональної держави, чи союзу держав, як то Річ Посполітая, ВКЛ, США і навить РФ, цілком мають право вважатися відповідно поляками, литовцями, амеріканцями або росіянами. Але, якщо вони не втратили своєї национальної принадлежності вони залишаються українцями, літвинами, індіанцями чи татарами. І навить більше, якщо не втратили культурний зв'язок, до ще меньшого племенного: галичани, сіверяни, у финів - саами, чи у індіанців ірокези.
Ну і я таки чекаю відповіді.
mangust
патріот
Відповідь: ПРОИСХОЖДЕНИЕ УКРАИНЦЕВ И ВЕЛИКОРУСОВ В СВЕТЕ СЕПАРАТИСТСКОЙ „НАУКИ"
ПІД ТЯГАРЕМ ВЛАСНИХ МІФІВ
Володіння чужими землями робило росіян постраховисъком усього континенту і не давало їм стати національною державою, подібною до інших. Розпад імперії є не втратою, а величезним шансом, першим, за багато століть в історії цього народу
Єжи Помяновський, „Дві Росії” // Кultura. - 1997. - № 1
Після розпаду СРСР, який росіяни переживають як величезну морально-психологічну травму, перед ними вкрай гостро постало питання національної самоідентифікації, тобто самоототожнення себе з певною державою, історією, геополітикою.
МІФИ РОСІЇ
Росіянам доводилося нести величезний тягар не лише чужих територій, а й чужої історії, про що писали поважні російські історики, такі як Александр Пресняков, Матвей Любавскій, Міхаїл Покровскій. Виводячи своє походження з українського Києва, росіяни занедбали основи власної етнічної історії, що вкорінені в землях Володимиро-Суздальщини, Рязані й Твері. Сьогодні спостерігається цікаве прагнення політичної верхівки Російської Федерації переглянути історію Давньої Русі, відсунувши Київ на узбіччя, а пальму першості передати Новгороду і контрольованому ним давньому поселенню Старій Ладозі. Пікантність ситуації полягає в тому, що одну не свою історію міняють на іншу не свою, бо Давній Новгород разом із Псковом насправді мав свій самобутній етнос, не тотожний московському, власний, глибоко чужий Москві менталітет (як зазначав один російський дослідник, у новгородських літописах відчувається дух свободи), зовсім інші, європейські, геополітичні орієнтації: Новгород разом зі Стокгольмом, Копенгагеном, Гамбургом, Любеком входив до складу Ганзейського союзу.
А згодом у результаті кількох каральних походів московських володарів Івана III та Івана Грозного новгородці й псковичі були геть знищені або депортовані до Московії. Тому було доволі кумедно спостерігати російського президента Дмітрія Медведева, який керував у Новгороді засіданням державних культурницьких структур і багато разів звертався до так званої новгородської спадщини й начебто новгородських витоків російської культури та державності, якій він нарахував 1150 років. Природно, що про Київ у контексті Давньої Русі не було жодної згадки. Це дуже нагадувало анекдотичну ситуацію в комуністичному Політбюро, де після смерті Леніна Сталін сказав Над-єжді Крупскій, мовляв, якщо вона неправильно поводитиметься, то ЦК знайде Іллічеві іншу вдову. Йдеться про прагнення створити систему нових чи оновлених історичних міфів, що мали б стати духовною основою нової російської великодержавності.
Тривалий час ця великодер-жавність легітимізувалася на сході Європи міфом про „слов'янство” росіян. Із цього міфу випливали претензії на особливу роль об'єднувача слов'янських народів з усіма правами і привілеями. Політичну сутність слов'янського міфу розкрив Фьодор Тютчев:
И своды древние Софии
В возобновленной Византии
Вновь осенят Христов алтарь
Пади ж пред ним, о царь России,
И встань как всеславянский царь.
Проте чимало російських істориків та етнографів дуже сумнівалися у слов'янському походженні росіян. Зокрема, Васілій Ключєвскій вважав російський етнос продуктом метисації слов'янських і фіно-уторських елементів. Ніколай Трубецкой наголошував на тому, що росіяни дуже суттєво відрізняються від решти слов'янських народів і лише російська мова є однозначно слов'янською, а академік Покровскій стверджував, що в жилах сучасних росіян тече на 80% неслов'янська кров, тобто кров інородців. Академік висловився так: „Великоросія побудована на костях „інородців”, і навряд чи останні дуже втішені тим, що в жилах великоросів тече 80% їхньої крові”.
Про фіно-угорську „таємницю” російського етногенезу писав і знаний мислитель Константін Кавєлін: „В утворенні великоросійської гілки, її розселенні й обрусінні фінів полягає інтимна, внутрішня історія російського народу, яка досі залишається якось в тіні, майже забута, а проте саме в ній і лежить ключ до всього ходу російської історії”. Кавєлін був у російській історіографії явним ідеологічним „диверсантом”, бо дозволяв собі заявляти таке: „Почнемо з того, що ми прожили не тисячу років, а набагато менше. Розкриймо перший наш літопис, написаний у будь-якому разі не пізніше XI століття. Укладач його знає малоросіян і перечислює різні розгалуження цієї гілки руського племені: називає північно-західні гілки того самого племені: кривичів (білорусів) і слов'ян, згадує ще радимичів і в'ятичів, які походять від ляхів; але навдивовижу великорусів він зовсім не знав. На схід від західних руських племен, де тепер живуть великоруси, мешкають за літописом фінські племена, частково існуючи і зараз, частково вже зниклі. Де ж були тоді великоруси?”
І тут слід було б навести цікаві факти, що висвітлюють таку собі „матрицю” російського етногенезу. На прикладі слов'янізації фінських народів водь та іжора, що відбувалася за історичними мірками доволі пізно, а тому фіксувалася науковцями, можна зрозуміти, як у древності з фінських етносів мєря, му-рома, мещера, чудь, весь, ерзя, мокша та інших формувався російський народ. Ці факти викладені в академічному виданні „Народы европейской части СССР”. Ось цікавий фрагмент: „Таким чином, чисельність воді, повільніше іжори протягом століття систематично скорочувалась. Ці групи були православними, що дозволяло їм укладати шлюби між собою і росіянами й сприяло обрусінню (вони вже давно самі вважали себе росіянами). З плином часу зближувалися і культури: як обряди, звичаї і фольклор, так і матеріальна культура. Це давало воді й іжорі справжню підставу говорити, що вони „росіяни, тільки мова інша”. До речі, фінські мови не мають нічого спільного зі слов'янськими, бо належать до різних мовних навіть не груп, а сімей... Цей процес фахівці мали можливість спостерігати в динаміці, протягом двох століть: „Є дані, що в першій половині минулого століття (XIX. - Авт.) водь не знала російської мови... Ще на початку нашого століття (XX. — Авт.) в деяких водських селах російську мову розуміли вже всі, але поміж собою розмовляли тільки по-водськи”.
А ось уже сучасна ситуація: „В колишніх (!!! - Авт.) водських селах є старі, що ще пам'ятають мову, але ані середнє покоління, ані тим більше молодь її не пам'ятають... І водь, і іжора вважають себе росіянами”. Отже, практично в природних умовах фахівці спостерігали етногенез російського народу. А Васілій Ключєвскій, сам, до речі, представник народу комі, спостерігав аналогічні процеси перетворення мордвинів на росіян. Кілька років тому в російській пресі опублікували матеріали про дослідження генотипу росіян. Виявилося, що генетично найближчими до них є зовсім не „брати-слов'яни”, а саме мордва...
Російський професор Андрей Буровскій у книжці „Отец городов русских: настоящая столица Древней Руси” наводить цікавий факт: „Є, втім, ще одна концепція - вчений із Плеса Микола Михайлович Травкін дійшов невірогідного висновку: на його думку, у Великороси змінилося не населення, а культура.
Ось шар фінського поселення XIV століття... Ось його заступає шар Русі XV століття... Але немає жодних слідів переселення слов'ян! Тож виходить, Русь - це слов'янізовані фіни?
А що я можу зробити? Ось один шар, ось другий...”
Тож мав підстави Александр Блок виголошувати:
Утопая в глубоком сугробе,
Я на утлые санки сажусь,
Не в богатом покоишься гробе
Ты, убогая финская Русь!
Але слов'янофільські спекуляції і досі залишаються улюбленим ідеологічним репертуаром у Росії, який вона охоче постачає Україні та Білорусі.
НАЩАДКИ ЧИНГІЗА
Другий потужний міф, що сьогодні переживає певні косметичні видозміни (не Київ, а Новгород, не Київська Русь, а Давня і под.), пов'язаний із легендами про київську спадщину російської історії. Росію важко назвати наступницею Київської держави, адже Московія базувалася на зовсім інших засадах державності й ідеології, ніж Київська Русь.
Є багато наукових розвідок російських авторів - від вельми поважних, як Георгій Вєрнадскій, до цілком екстравагантних, як Всеволод Іванов, який написав у Харбіні скандально відому працю „Мы. Культурно-исторические основы русской государственности”, де детально простежуються глибинні впливи на російську державність, культуру і менталітет азіатських форм організації буття. Чимало російських дослідників писали про монгольське підґрунтя формування імперських державницьких ідеалів Росії.
Ідеал сильної, жорстокої, гранично централізованої держави-імперії був тим спадком, який Росія отримала від нащадків Чингіза. Упродовж століть їздили російські князі до столиці Джучиєва улусу - Сарая, щоб отримати ярлик на князювання. Саме тоді політичні традиції та звичаї найпотужнішої свого часу імперії стали зразком для наслідування майбутніми будівничими Російської імперії. Російські землі були частиною імперсько-ординського організму: від соціальних норм до організації економіки. Про інтегрованість російської економіки у монгольську свідчить російська фінансова термінологія, значною мірою монгольсько-тюркського походження: деньги, казна, казначей, таможня, пай, алтин і под.
Російська аристократія активно засвоювала ординські звичаї: великі князі, як-от московський Василій II, не тільки в державному вжитку, а й у побуті залюбки користувався татарською мовою (тоді вона була в цьому середовищі такою модною, як згодом стане французька), чимало аристократів навернулися до ісламу. На перших монетах, що карбувалися в Москві, Нижньому Новгороді та інших російських містах, є написи татарською. В мистецтві з'явилися сталі східні мотиви: у танцях - відсутність жіночо-чоловічих пар, характерний жіночий танок із нерухомою головою і непомітними рухами ніг („лєбьодушка поплила”), п'яти-тонова гама російських народних пісень, так звана індокитайська, якої немає в жодного слов'янського народу. Про цю гаму писав російський професор і князь Ніколай Трубецкой: „Значна частина великоросійських народних пісень, зокрема обрядових і весільних, складена в так званій п'ятитоновій, або індокитайській, гамі...
Ця гама існує, причому як єдина у тюркських племен басейну Волги і Ками, далі в башкирів, у сибірських татар, у тюрків російського і китайського Туркестану, в усіх монголів... Таким чином, у цьому випадку маємо безперервну лінію, що йде зі Сходу. На великоросах ця лінія уривається. У малоросів п'ятитонна гама трапляється вкрай рідко... в інших слов'ян помічені одиничні випадки її використання”. Росіяни охоче сприймають тюркську моду: сарафани, кокошники, азіатські капелюхи.
ІСТОРІЯ НА ПРИВ'ЯЗІ
Ці впливи тюркського світу простежувалися скрізь, в усіх сферах російського життя, зокрема й після політичної емансипації від Орди. За багато років після розпаду Орди суто ординські звичаї російської політичної еліти фіксують іноземні спостерігачі в Москві Джайлс Флетчер, Сигізмунд Герберштейн, Павло Алеп-ський. Відлуння цього відчував навіть у XIX столітті маркіз де Кюстін. Татаро-монгольські, ординські впливи мали для Росії державотворчий характер, що позначилося на особливостях російської державності, в якій дуже важко, якщо взагалі можливо, простежити якусь наступність із Київською державою насамперед у сфері правових інституцій, які й визначають передусім наступність у державному розвитку. „Правда Ярославичів” мала продовження тільки в Русько-Литовській державі, де ми й знаходимо традиційні київські державно-правові інститути. Шукати їх у Московській державі - марна справа.
Про цю цивілізаційну прірву між Київською Руссю і Московією чимало написали й самі російські дослідники. Зокрема, Ґєоргій Вєрнадскій: „Самі основи московського суспільства були відмінні від того, що було в київську добу... Нове царство, утворене в складних процесах емансипації (від татар), базувалося на засадах, чужих Київській Русі. Про це писав й історик російського права професор Владімірскій-Буданов: „Русь часів Олега й Ігоря зовсім не подібна до Русі Івана III”. Про виразні азіатські риси в історичному розвитку Росії згадували Ґєоргій Плеханов, історик І. Бунаков. А відомий борець проти української культури Пьотр Струве висловився так: „Головним чинником утворення великоросійської нації були Московська держава і монгольсько-татарські впливи”.
Та усупереч величезним масивам інформації, в сучасній російській історіографії, розрахованій на широкий загал, нічого викладеного тут немає. Адже в російській традиції правдива історія існувала лише для вузького кола втаємничених. Маси до неї не допускалися й досі не допускаються.
Однак втрата європейських територій, перш за все України, ставить офіційну російську історіографію перед необхідністю певної корекції століттями створюваних міфів, а російську державу - пошуку нового, модифікованого імперського шляху.
"Український тиждень"
ПІД ТЯГАРЕМ ВЛАСНИХ МІФІВ
Володіння чужими землями робило росіян постраховисъком усього континенту і не давало їм стати національною державою, подібною до інших. Розпад імперії є не втратою, а величезним шансом, першим, за багато століть в історії цього народу
Єжи Помяновський, „Дві Росії” // Кultura. - 1997. - № 1
Після розпаду СРСР, який росіяни переживають як величезну морально-психологічну травму, перед ними вкрай гостро постало питання національної самоідентифікації, тобто самоототожнення себе з певною державою, історією, геополітикою.
МІФИ РОСІЇ
Росіянам доводилося нести величезний тягар не лише чужих територій, а й чужої історії, про що писали поважні російські історики, такі як Александр Пресняков, Матвей Любавскій, Міхаїл Покровскій. Виводячи своє походження з українського Києва, росіяни занедбали основи власної етнічної історії, що вкорінені в землях Володимиро-Суздальщини, Рязані й Твері. Сьогодні спостерігається цікаве прагнення політичної верхівки Російської Федерації переглянути історію Давньої Русі, відсунувши Київ на узбіччя, а пальму першості передати Новгороду і контрольованому ним давньому поселенню Старій Ладозі. Пікантність ситуації полягає в тому, що одну не свою історію міняють на іншу не свою, бо Давній Новгород разом із Псковом насправді мав свій самобутній етнос, не тотожний московському, власний, глибоко чужий Москві менталітет (як зазначав один російський дослідник, у новгородських літописах відчувається дух свободи), зовсім інші, європейські, геополітичні орієнтації: Новгород разом зі Стокгольмом, Копенгагеном, Гамбургом, Любеком входив до складу Ганзейського союзу.
А згодом у результаті кількох каральних походів московських володарів Івана III та Івана Грозного новгородці й псковичі були геть знищені або депортовані до Московії. Тому було доволі кумедно спостерігати російського президента Дмітрія Медведева, який керував у Новгороді засіданням державних культурницьких структур і багато разів звертався до так званої новгородської спадщини й начебто новгородських витоків російської культури та державності, якій він нарахував 1150 років. Природно, що про Київ у контексті Давньої Русі не було жодної згадки. Це дуже нагадувало анекдотичну ситуацію в комуністичному Політбюро, де після смерті Леніна Сталін сказав Над-єжді Крупскій, мовляв, якщо вона неправильно поводитиметься, то ЦК знайде Іллічеві іншу вдову. Йдеться про прагнення створити систему нових чи оновлених історичних міфів, що мали б стати духовною основою нової російської великодержавності.
Тривалий час ця великодер-жавність легітимізувалася на сході Європи міфом про „слов'янство” росіян. Із цього міфу випливали претензії на особливу роль об'єднувача слов'янських народів з усіма правами і привілеями. Політичну сутність слов'янського міфу розкрив Фьодор Тютчев:
И своды древние Софии
В возобновленной Византии
Вновь осенят Христов алтарь
Пади ж пред ним, о царь России,
И встань как всеславянский царь.
Проте чимало російських істориків та етнографів дуже сумнівалися у слов'янському походженні росіян. Зокрема, Васілій Ключєвскій вважав російський етнос продуктом метисації слов'янських і фіно-уторських елементів. Ніколай Трубецкой наголошував на тому, що росіяни дуже суттєво відрізняються від решти слов'янських народів і лише російська мова є однозначно слов'янською, а академік Покровскій стверджував, що в жилах сучасних росіян тече на 80% неслов'янська кров, тобто кров інородців. Академік висловився так: „Великоросія побудована на костях „інородців”, і навряд чи останні дуже втішені тим, що в жилах великоросів тече 80% їхньої крові”.
Про фіно-угорську „таємницю” російського етногенезу писав і знаний мислитель Константін Кавєлін: „В утворенні великоросійської гілки, її розселенні й обрусінні фінів полягає інтимна, внутрішня історія російського народу, яка досі залишається якось в тіні, майже забута, а проте саме в ній і лежить ключ до всього ходу російської історії”. Кавєлін був у російській історіографії явним ідеологічним „диверсантом”, бо дозволяв собі заявляти таке: „Почнемо з того, що ми прожили не тисячу років, а набагато менше. Розкриймо перший наш літопис, написаний у будь-якому разі не пізніше XI століття. Укладач його знає малоросіян і перечислює різні розгалуження цієї гілки руського племені: називає північно-західні гілки того самого племені: кривичів (білорусів) і слов'ян, згадує ще радимичів і в'ятичів, які походять від ляхів; але навдивовижу великорусів він зовсім не знав. На схід від західних руських племен, де тепер живуть великоруси, мешкають за літописом фінські племена, частково існуючи і зараз, частково вже зниклі. Де ж були тоді великоруси?”
І тут слід було б навести цікаві факти, що висвітлюють таку собі „матрицю” російського етногенезу. На прикладі слов'янізації фінських народів водь та іжора, що відбувалася за історичними мірками доволі пізно, а тому фіксувалася науковцями, можна зрозуміти, як у древності з фінських етносів мєря, му-рома, мещера, чудь, весь, ерзя, мокша та інших формувався російський народ. Ці факти викладені в академічному виданні „Народы европейской части СССР”. Ось цікавий фрагмент: „Таким чином, чисельність воді, повільніше іжори протягом століття систематично скорочувалась. Ці групи були православними, що дозволяло їм укладати шлюби між собою і росіянами й сприяло обрусінню (вони вже давно самі вважали себе росіянами). З плином часу зближувалися і культури: як обряди, звичаї і фольклор, так і матеріальна культура. Це давало воді й іжорі справжню підставу говорити, що вони „росіяни, тільки мова інша”. До речі, фінські мови не мають нічого спільного зі слов'янськими, бо належать до різних мовних навіть не груп, а сімей... Цей процес фахівці мали можливість спостерігати в динаміці, протягом двох століть: „Є дані, що в першій половині минулого століття (XIX. - Авт.) водь не знала російської мови... Ще на початку нашого століття (XX. — Авт.) в деяких водських селах російську мову розуміли вже всі, але поміж собою розмовляли тільки по-водськи”.
А ось уже сучасна ситуація: „В колишніх (!!! - Авт.) водських селах є старі, що ще пам'ятають мову, але ані середнє покоління, ані тим більше молодь її не пам'ятають... І водь, і іжора вважають себе росіянами”. Отже, практично в природних умовах фахівці спостерігали етногенез російського народу. А Васілій Ключєвскій, сам, до речі, представник народу комі, спостерігав аналогічні процеси перетворення мордвинів на росіян. Кілька років тому в російській пресі опублікували матеріали про дослідження генотипу росіян. Виявилося, що генетично найближчими до них є зовсім не „брати-слов'яни”, а саме мордва...
Російський професор Андрей Буровскій у книжці „Отец городов русских: настоящая столица Древней Руси” наводить цікавий факт: „Є, втім, ще одна концепція - вчений із Плеса Микола Михайлович Травкін дійшов невірогідного висновку: на його думку, у Великороси змінилося не населення, а культура.
Ось шар фінського поселення XIV століття... Ось його заступає шар Русі XV століття... Але немає жодних слідів переселення слов'ян! Тож виходить, Русь - це слов'янізовані фіни?
А що я можу зробити? Ось один шар, ось другий...”
Тож мав підстави Александр Блок виголошувати:
Утопая в глубоком сугробе,
Я на утлые санки сажусь,
Не в богатом покоишься гробе
Ты, убогая финская Русь!
Але слов'янофільські спекуляції і досі залишаються улюбленим ідеологічним репертуаром у Росії, який вона охоче постачає Україні та Білорусі.
НАЩАДКИ ЧИНГІЗА
Другий потужний міф, що сьогодні переживає певні косметичні видозміни (не Київ, а Новгород, не Київська Русь, а Давня і под.), пов'язаний із легендами про київську спадщину російської історії. Росію важко назвати наступницею Київської держави, адже Московія базувалася на зовсім інших засадах державності й ідеології, ніж Київська Русь.
Є багато наукових розвідок російських авторів - від вельми поважних, як Георгій Вєрнадскій, до цілком екстравагантних, як Всеволод Іванов, який написав у Харбіні скандально відому працю „Мы. Культурно-исторические основы русской государственности”, де детально простежуються глибинні впливи на російську державність, культуру і менталітет азіатських форм організації буття. Чимало російських дослідників писали про монгольське підґрунтя формування імперських державницьких ідеалів Росії.
Ідеал сильної, жорстокої, гранично централізованої держави-імперії був тим спадком, який Росія отримала від нащадків Чингіза. Упродовж століть їздили російські князі до столиці Джучиєва улусу - Сарая, щоб отримати ярлик на князювання. Саме тоді політичні традиції та звичаї найпотужнішої свого часу імперії стали зразком для наслідування майбутніми будівничими Російської імперії. Російські землі були частиною імперсько-ординського організму: від соціальних норм до організації економіки. Про інтегрованість російської економіки у монгольську свідчить російська фінансова термінологія, значною мірою монгольсько-тюркського походження: деньги, казна, казначей, таможня, пай, алтин і под.
Російська аристократія активно засвоювала ординські звичаї: великі князі, як-от московський Василій II, не тільки в державному вжитку, а й у побуті залюбки користувався татарською мовою (тоді вона була в цьому середовищі такою модною, як згодом стане французька), чимало аристократів навернулися до ісламу. На перших монетах, що карбувалися в Москві, Нижньому Новгороді та інших російських містах, є написи татарською. В мистецтві з'явилися сталі східні мотиви: у танцях - відсутність жіночо-чоловічих пар, характерний жіночий танок із нерухомою головою і непомітними рухами ніг („лєбьодушка поплила”), п'яти-тонова гама російських народних пісень, так звана індокитайська, якої немає в жодного слов'янського народу. Про цю гаму писав російський професор і князь Ніколай Трубецкой: „Значна частина великоросійських народних пісень, зокрема обрядових і весільних, складена в так званій п'ятитоновій, або індокитайській, гамі...
Ця гама існує, причому як єдина у тюркських племен басейну Волги і Ками, далі в башкирів, у сибірських татар, у тюрків російського і китайського Туркестану, в усіх монголів... Таким чином, у цьому випадку маємо безперервну лінію, що йде зі Сходу. На великоросах ця лінія уривається. У малоросів п'ятитонна гама трапляється вкрай рідко... в інших слов'ян помічені одиничні випадки її використання”. Росіяни охоче сприймають тюркську моду: сарафани, кокошники, азіатські капелюхи.
ІСТОРІЯ НА ПРИВ'ЯЗІ
Ці впливи тюркського світу простежувалися скрізь, в усіх сферах російського життя, зокрема й після політичної емансипації від Орди. За багато років після розпаду Орди суто ординські звичаї російської політичної еліти фіксують іноземні спостерігачі в Москві Джайлс Флетчер, Сигізмунд Герберштейн, Павло Алеп-ський. Відлуння цього відчував навіть у XIX столітті маркіз де Кюстін. Татаро-монгольські, ординські впливи мали для Росії державотворчий характер, що позначилося на особливостях російської державності, в якій дуже важко, якщо взагалі можливо, простежити якусь наступність із Київською державою насамперед у сфері правових інституцій, які й визначають передусім наступність у державному розвитку. „Правда Ярославичів” мала продовження тільки в Русько-Литовській державі, де ми й знаходимо традиційні київські державно-правові інститути. Шукати їх у Московській державі - марна справа.
Про цю цивілізаційну прірву між Київською Руссю і Московією чимало написали й самі російські дослідники. Зокрема, Ґєоргій Вєрнадскій: „Самі основи московського суспільства були відмінні від того, що було в київську добу... Нове царство, утворене в складних процесах емансипації (від татар), базувалося на засадах, чужих Київській Русі. Про це писав й історик російського права професор Владімірскій-Буданов: „Русь часів Олега й Ігоря зовсім не подібна до Русі Івана III”. Про виразні азіатські риси в історичному розвитку Росії згадували Ґєоргій Плеханов, історик І. Бунаков. А відомий борець проти української культури Пьотр Струве висловився так: „Головним чинником утворення великоросійської нації були Московська держава і монгольсько-татарські впливи”.
Та усупереч величезним масивам інформації, в сучасній російській історіографії, розрахованій на широкий загал, нічого викладеного тут немає. Адже в російській традиції правдива історія існувала лише для вузького кола втаємничених. Маси до неї не допускалися й досі не допускаються.
Однак втрата європейських територій, перш за все України, ставить офіційну російську історіографію перед необхідністю певної корекції століттями створюваних міфів, а російську державу - пошуку нового, модифікованого імперського шляху.
"Український тиждень"