Церкви и политика

[Фокс Малдер]

Re: Церкви и политика в Украине

Розкольники для виправдання своїх антицерковних стремлінь згадують деякі історичні факти, які подають однобоке, не завжди правильно коментуючи.

You must be registered for see links

Авторитетно ? Для мене, Так!! І для кожного віруючого(істино Православного) громадянина,Свято-Успенська Почаївська лавра З сивої давнини й по сьогодні є однією з найшанованіших святинь, яку щорічно відвідують тисячі прочан. В Україні він поступається хіба що Києво-Печерський лаврі...

You must be registered for see links

Зайшов на сайт почаєвської лаври...
Пройшовся по заголовкам. Що ж пропонують "істино православні віруючі"? Як завжди - боротися за світлу справу православ'я. З ким? Питання риторичне, що ж тут можке бути не зрозумілого. Та саме з ворогами цього "істиного правсослав'я". А ворогів ой як багато. Звичайно це ж ворожий КП. Але це не все. До ворогів належать також свідки Ієгови, адвентисти сьомого дня або суботники, євангельські християни баптисти, католики (з їх латинською єрессю).... Однім словом "КАЗЛЫ ВСЕ" (а якщо серйозно - то маємо звичайне розпалювання ворожнечі на релігійному ґрунті). Але і це ще не все. Саме цікаве - попереду. До ворогів "істиного православ'я" також належать лікар-психотерапевт Кашпіровський, Гаррі Поттер (воістину посланець сатани), а також "Телевизор - духовный убийца" (чомусь я непомічав, що кліри РПЦ, немов нечисть ладану, бояться телевізійних камер). Зауважується про непокору "диявольським витворам" - ідентифікаційному номеру та електронним карткам.
Окремо хочеться сказати про допис "О грехе курения". Ось тут, як то кажуть "нєстиковочка". Одне з двох: чи то погрішили проти тютюну даремно, бо не знали, що нинішній патріарх РПЦ "накосив багато бабуль" на тютюновому бізнесі, який ввозився на територію Росії, як гуманітарна допомога, чи то тютюн таки шкідливий, але Кіріл в свій час цього не знав і не відмовився від такого "гуманітарного вантажу". Одним словом - питання треба узгодити, а потім вже викласти.
Ну і ще зацікавила

You must be registered for see links

, де можна прочитати:

Украинская Православная Церковь, соединённая через нашу Русскую Православную Церковь с Единой, Святой, Соборной и Апостольской Церковью...

Стабільно стійка амнезія. Видно, чуваки забули, що це Москва духовно з'єдналася через Київ з Єдиною Апостольською Церквою, бо коли існувала Церква в Києві, то по території нинішнього міста "каламутної води" ведмеді ходили, та вовки ноги піднімали, помічаючі свої території... Або це не амензія, а звичайний синдром старшого брата, що наступає на всіх фронтах, в тому числі і на церковному...
Як бачимо, сайт досить веселий. Ні, трішечки не так - було б дуже весело, коли б не було так сумно .

P.S. А все ж таки, коли Ви говорите про те, що

Розкольники для виправдання своїх антицерковних стремлінь згадують деякі історичні факти, які подають однобоке, не завжди правильно коментуючи.

то що Ви маєте на увазі?
Українську митрополію не було продано Діонісієм РПЦ в 1686 році? Канонізований РПЦ Андрій Боголюбський не палив Київ та не крав у Вишгороді ікону, що потім стала називатися в Московії "Володимирська Богородиця"? Чи канонізований РПЦ Ніколай Романов, що отримав прізвисько "кривавий" не влаштував "кривавої неділлі" 9 січня 1905 року? Чи те, що нинішня РПЦ живе в "сергіанській єресі"? Що саме однобоко висвітлюється?

 

[Azik1982]

Re: Церкви и политика в Украине

Зайшов на сайт почаєвської лаври...
Пройшовся по заголовкам. Що ж пропонують "істино православні віруючі"?

то що Ви маєте на увазі?
Українську митрополію не було продано Діонісієм РПЦ в 1686 році? Канонізований РПЦ Андрій Боголюбський не палив Київ та не крав у Вишгороді ікону, що потім стала називатися в Московії "Володимирська Богородиця"? Чи канонізований РПЦ Ніколай Романов, що отримав прізвисько "кривавий" не влаштував "кривавої неділлі" 9 січня 1905 року? Чи те, що нинішня РПЦ живе в "сергіанській єресі"? Що саме однобоко висвітлюється?

Непонятно, на чем основано утверждение Фокс Малдера - о том, что 698 лет подряд (с 988 по 1686 год) Украинская Православная Церковь была независимой. Ясно, что «украинской» она не именовалась и не могла именоваться. Более того, во время Крещения она не была независимой, да и как она могла таковой быть, если даже верующих не было. Крещение, начатое в Киеве, продолжилось еще два столетия миссионерской и административной работой церкви и власти, пока народы Руси приняли новую веру, сформировали «политическую» нацию, которая смогла сохранить себя и в условиях монголо-татарского ига, и католической экспансии.

 

[Azik1982]

Re: Церкви и политика в Украине

Церковь была едина, и даже после разделения Константинополем митрополии на западную (малоросскую) и восточную (великоросскую) выходцы из ее бедствующей, западной части, занимали высшие иерархические должности, были и митрополитами Московскими, а, скажем, воспитанник разоренного униатами Киево-Братского монастыря Иоаким – патриархом.
Беда Киевской митрополии заключалась в том, что ее территория в монгольский и послемонгольский периоды оказалась разделенной между тремя, а затем двумя государствами: Великим Литовским княжеством, затем – Речью Посполитой, и Московским царством. Литовские власти добивались от Константинополя назначения митрополита для православных епархий, находящихся на их территории, даже основали кафедру в Новогрудке (недалеко от Минска). Получалось это с переменным успехом. Случалось, что новоназначенный митрополит Литовский ехал на Север и становился митрополитом для обеих стран. Литовские власти с православными иерархами особо не церемонились. Так, митрополит Киевский Гервасим пробыл на кафедре лишь два года и был сожжен князем Свидригайлом в Витебске в 1435 году.

 

[Azik1982]

Re: Церкви и политика в Украине

Извените, ФоксМалдер, а Вы хоть Крещеный, в Церковь ходите, Исповедуетесь, Причащаетесь ?
А то мы с Вами дискусируем, мне важно это знать
Мы вот приклонились Курской иконе Знамение Божией Матери и чувствуем Благодать, вам этого не понять. Мой Вам совет покайтесь и ходите в храм, обращайтесь к святыням, они Вам помогут.
P.S. Без обид, ничего личного-СОВЕТ

 

[YUPI]

Re: Церкви и политика в Украине

Извените, ФоксМалдер, а Вы хоть Крещеный, в Церковь ходите, Исповедуетесь, Причащаетесь ?
А то мы с Вами дискусируем, мне важно это знать
Мы вот приклонились Курской иконе Знамение Божией Матери и чувствуем Благодать, вам этого не понять. Мой Вам совет покайтесь и ходите в храм, обращайтесь к святыням, они Вам помогут.
P.S. Без обид, ничего личного-СОВЕТ

Есть только Бог все остальное это просто ложь!
Ты хоть сам понимаеш во что ты вериш?
Вообще как ты можеш обьяснить то что живи по законам и ты попадеш в рай, а чуть что не так то в ад и будеш там мучатся вечно! Но Бог нас любит!!!
а 10 заповедей это бред еще тот! только вчитайся и сравни эти заповеди с миром в котором мы живем!
Я сам крещеный и верю в Бога, а не в писанину типа библии и всяких там заветов.

По поводу темы Церкви и политика в Украине
так я думаю что уже все продалось и купилось и уже веры то и не осталось!

 

[bsv]

Re: Церкви и политика в Украине

Есть только Бог все остальное это просто ложь!
Ты хоть сам понимаеш во что ты вериш?
Вообще как ты можеш обьяснить то что живи по законам и ты попадеш в рай, а чуть что не так то в ад и будеш там мучатся вечно! Но Бог нас любит!!!

А как Вы можете объяснить то, что соблюдать правила дорожного движения необходимо для безопасности, несоблюдение правил дорожного движения опасно для жизни, можешь отправится и на тот свет ? ? ? наверное тот кто придумал правила дорожного движения нас ненавидит?

а 10 заповедей это бред еще тот! только вчитайся и сравни эти заповеди с миром в котором мы живем!

Заповеди Божьи

You must be registered for see links

Я сам крещеный и верю в Бога, а не в писанину типа библии и всяких там заветов.

Откуда Вы знаете о Боге, как не из Библии?
Хотя Вы может своего бога придумали.

 

[YUPI]

Re: Церкви и политика в Украине

Правила? Ха! Я не ворую, не убиваю, я уважаю родителей, я никому не "изменяю", не сотворяю себе кумира но я много вру, и никому не подставляю щеку, ну и чуть возможно завидую.
Мои дед, бабушка и родители библию не читали, а прадеды наверно и читать не умели, а даже если и умели то врятли была возможность библию читать. Так что все передалось на словах и личном отношении моих предков к вере!

Мое отношение к вере формировалось на протяжении жизни и сейчас оно наиболее оптимально и облегчено до минимума.
10 заповедей - бред. А пояснения к ним еще бредовей!
Там спутаны законы жизни и заповеди это бред.
А как же динозавры эволюция и т.п.
И что за такая любовь что свое творение отправить в ад на вечные муки.
Да ни одна мать не даст в обиду своего ребенка а тем более обрести на вечные муки, а Бог получается может?
Я много чего могу говорить и это будет продолжатся бесконечно.
Вас самих круто обманули а вы не можете это осознать.

Для меня Бог это згусток энергии, это нечто возможно даже существо но просто не из нашего измерения ну или другого уровня развития. Возможно наш мир это просто шутка созданая кем-то для розвлечения.

Никто не может доказать существования Бога, а значит и библия не есть доказательство ибо она создана человеком.

От веры я не отрекаюсь просто верю посвоему.

 

[Фокс Малдер]

Re: Церкви и политика в Украине

Непонятно, на чем основано утверждение Фокс Малдера - о том, что 698 лет подряд (с 988 по 1686 год) Украинская Православная Церковь была независимой. Ясно, что «украинской» она не именовалась и не могла именоваться. Более того, во время Крещения она не была независимой, да и как она могла таковой быть, если даже верующих не было. Крещение, начатое в Киеве, продолжилось еще два столетия миссионерской и административной работой церкви и власти, пока народы Руси приняли новую веру, сформировали «политическую» нацию, которая смогла сохранить себя и в условиях монголо-татарского ига, и католической экспансии.

Почнемо з кінця:
1) Агов, про яку це "сформовану політичну націю", що зберегла себе від татарської навали Ви тут так заливаєтесь? Облиште ці казочки про єдиний народ та єдину націю. Це московське князівство перебувало досить таки комфортно під крилом ханів, а ось Київ якось не захотів собі таких "покровителів", тому перебував під їх владою відносно недовго. Більше того - Україна в складі ВКЛ разом з іншими народами татар била. А ось про Москву такого не скажеш, навпаки - ханам вона зобов'язана своїм зростанням та розвитком. Звідси і відмінності України від Росії.
Хоча Ви можете і далі вірити в казочки про єдиний народ...
2) Справді, в ті часи Церква не називалася українською. Це пов'язане з тим, що на той час і наша держава і церква мали іншу назву - "руська". Те, що потім її (назву) банально "спьорлі" сусіди з півночі - то вже інша розмова. І суть справи від цього не змінюється. Святий апостол Андрій благословив кручі, на яких постав Київ, а не Москва. Рівноапостольний Володимир хрестив Київ, а не Москву. І коли я читаю в грамоті Вашого Олексія ІІ про те, що

Украинская Православная Церковь, соединённая через нашу Русскую Православную Церковь с Единой, Святой, Соборной и Апостольской Церковью...

то мушу сказати, що подібне є або брехнею, або маячнею (швидше за все - і тим, і іншим).
3) Де я писав про те, що наша Церква завжди була незалежною? Цитати з моїх дописів в студію!!! Я говорив, що українська церква перебувала в лоні материнської церкви - Константинопольської. А Московська церква є для неї дочірньою, хоча РПЦ все перевернула з ніг на голову і намагається довести зворотне.
Вже писав колись, як приходили до автокефалії більшість з сучасних православних церков. Маєте бажання - можете ознайомитися (

You must be registered for see links

і

You must be registered for see links

). Там же Ви можете прочитати, що так шанована Вами РПЦ самостійно (як Ви наголошуєте "неканонічно") оголосила себе автокефальною і розкольницький статус мала 141 рік . Сподіваюся, що Україні знадобиться менше часу, щоби отримати власну Церкву, справді автокефальну.
Як відбувалося підпорядкування Київської митрополії Москві - також

You must be registered for see links

.
Маєте бажання, можу викласти уривок з матеріалу Івана Огієнка:

Проти заміру Москви забрати українську церкву голосно протестував р. 1666 навіть „блюститель Кіевской митрополій" єпископ Мефодій Филимонович, що завше був згодний робити все, що наказувала йому Москва.
Коли Мефодій дознався, що Брюховецький просив в Москві прислати в Київ митрополіту, він скликав игуменів Київських монастирів і з ними 11 апреля явився до воєводи Шереметєва і випитував, чи то правда, що ніби „указал-ь великій государь бить в Києві митрополиту из Москви"... А по цьому, все більше дратуючись, єпископ „закричалг сь сильною яростію: „Если будеть на то великаго государя из-врленье, что отнять у иасг наши вольности и права, и бьіть у нась митрополиту
изт- Москвьі, а не по нашему вибору, то пусть великій государь велит нас всех казніть, а ми на это не согласимся... Если пріЬдеть къ намь въ Кіевъ московскій митрополитъ., то ми запремся вт монастиряхъ, и разве насъ изъ монастырей за шею и за ноги поволокутъ, тогда только московскій митрополить въ Кіеве будеть... Намъ лучше смерть, принять, нежели митрополита изъ Москвы...(С.:Соловьевгь, Исторія Россіи, т. XI ст. 210, Спб. 1861 р.— 186)
Проте всі. ці протести не перемогли Москви вона вперто йшла до свого, аби прибрати до рук своїх українську церкву.Р. 1685 Москва домагається, аби в Київі вибрали вгодного їй митрополіту. Було скликано в Київі собора, і хоч духовенство й не пішло на цей „московський" собор, проте великими неправдами на соборі обрали за митрополіту московського прихильника Гедеона Святополка, кн. Четвертинського, єпископа луцького, що зважився оддатись під Москву. Стурбоване духовенство зобралось на другій собор і різко протестувало проти виборів Гедеона; воно ж об'явило що перший собор був незаконний і не мав права рішати таке велике діло, як оддача української церкви Москві, бо це діло всеї церкви. Свій протест духовенство записало і одіслало гетьману Самойловичеві. В цим протесті духовенство росказуе, що Москва забрала вже Білгородську єпархію і завела там свої порядки, і іакі ж самі порядки заведе і в Київі.
Ось які порядки завела тоді Москва в нашій Білгородській єпархій. Коли тільки священник зза своєї убожости ( тобто бідності, яка ж справді духовна людина буде багатою) не давав дані митрополіті, чи коли миряне не давали митрополіті одкупного за церкву, то за це „священника на правеже палицею по литкамъ затинають... Дьячки, пономари, ктитори подводи одбувають, дань роковую дають архієрею, для чого великою стало вь церквахь на слугь церковньіхь оскуденіе... Кто утонеть, кого громъ убьеть, албо наглою умрегь смертію—платять за тое вину по гривні митрополитови... Слуги архіерейскіе по попамь сь перначами (знаками) -ездять... Парохіялньїмъ священникомь викаріевъ отъ престола, естлибъ не по любви бьіль, не волно отставить и другого викарія приняти не волно... Книги наши Кіевскія скасовано, а наслано Московсвія, чево і в насъ сподевати бьі ся треба... Церковное пеніє и служеніе отмінено, а все по-московски поставлено, до чего наши люди не скоро могуть привикнути... Діти мальїя, некрещенньї, не поливати, але погружатн священницьі должни: « и много неуміьетньіе свящєпници, а ктому не привьіклые обичаю, детей в слободах потопили... ( тобто священники , що непривикли крестити зануренням потопили дітей) Священника за вину волно шелепами, рубаху сняв-гаи, бити, — и вьішняго чину духовнаго людяні, такь же чинять(.Архив-ь Ю.-З. Россіи, ч. І т. V ст. 60—61...)
От такі порядки заводила Москва у нас на Вкраїні...
Проте всі ці протести не мали сили і неправдою вибраний Гедеон поїхав на Москву і там 8 ноября 1685 р. його й висвятив патріарха Іоаким на митрополіту. І в церкві, за пишною одправою, Гедеон поклявся патріарсі:

"ОбЂщаюся повиноватися всегда отцу моему, великому господину святЂйшему кнръ Іоакіму, патріарху Московскому, и аще случится и по иемъ будущему святЂйшему патріарху Московскому, и всему преосвященному Собору - Россійскимъ преосвященнимъ митрополитамъ, архіепископамъ и епископамъ, братіи моей, во всемь соглассну быти, и любовь духовную вседушно къ нимъ имЂти, и яко братію почитати я... Аще же отцу моему, святЂйшему киръ Іоакиму, патріарху Московскому, и по немъ будущимъ патріархамъ и всему святЂйшему собору явлюся непослушенъ, или противенъ, или отъ него во особностъ восхощу отступитии епархію, мнЂ врученную, каковымъ либо образомъ ему, отцу моему, въ чемъ непослушну сотворю, и тогда абіе лишенъ буду всего сана свого и власти... Во извЂстную же крЂпость и вЂчное утвержденіе, сіе мое обЂщаніе, подписавъ моею рукою, вручаю отцу моему, великому господину, святЂйшему патріарху московському”...

І нововисвяченому митрополіті дали нове титло: „митрополит Кіевскій и Галицкій и Малыя Россіи"... До того ж часу українські митрополіти завше прозивались: „митрополиті Кіевскій, Галнцкій и всея Россіи".( Ibidem, передмова ст. 124, 166 )
Так митрополіта Гедеон оддав церкву українську московському патріарсі..
Але ж весело вертався додому новий митрополіта: в Москві йому подарували карету, обшиту бархатом, з мідною оздобою, і шестерика карих коней...
Одна справа була скінчена, але Москві ще треба було погодитися з константинопольським патріархою, бо йому належала українська церква. І в ноябрі того ж 1685 р. До патріархи послано було посла — дяка Нікіту Алєксєєва, з грамотами і з золотом. Посол взявся перше за патріарху єрусалимського, Досифея, але Досифей різко одмовив в цій справі. Ми— казав він—не дадим своего благословенія"... Одмовив навіть тоді, коли йому за цо обіцяли „государево жалованье" (хабарь, взятка) , і додав, що він „и за большую казну такого діла не сделалъ бы"... (Архипъ Ю.-З. Р ч. 1 т. V ст. ІЗіі)
Про все це Досифей гостро одписав в Москву царям і патріарсі, і „сь величайшимі, воодушевленіем доказьівал всю незаконность и неуместность задуманного ими дела"...( Ibidem, ст. 187.)
Досифей обурився проти теї одкритої куплі, що її повів московський посол.

„Присылаете денги – писав патріархъ – и ізъ ума людей выводите, берете грамоты, сопротивны церквіи и Богу... І бяше удобнЂе, да поставите митрополита безъ благословення, неже присылаетЂ денги и просите прощенія, яко есть явная симонія”...)

„И подобаетъ ли – писав він далі – просити духовная дарованія за денги? И негли грам мата оная, гоже омлетъ честность его отъ Константинопольскаго изъ денегъ, естли правудна, естли граммата достойна? И аще суть нищіи и обікли имати денги и давати грамматы, лЂпо ли есть вашей церкви просити такимъ образомъ сицеван великая прошенія... И аще хочете имЂти хотЂніе свое, вЂдайте, яко церковная воля не есгь, яко же и ми не хощем, да не причастимся сему гріху"... (Ibidem, ст. 152 115).

Москва проте вперто йшла своїм шляхом, і те, чого не зробив Досифей, легко зробили їй великий визир турецький та константинопольський патріарха Діонисій. Прочувши про посольство, Діонисій послав до його свого архимандриту, і той просив грошей, обіцяючи видати потрібні грамоти. „И посланник отвещал, яко прежде да дасть ему грамоти, и потомь да возмет денги от, него" -)... Але хутко кінчилася вся ця комедія. Побачивши, то з патріархами діла не зробиш, посол Алєксєєв вдався до великого визира і просив його, аби він звелів патріархам передати вкраїнську церкву Москві. Турція була тоді в скрутному становищі —з трьох боків йшли на неї війною, а Росія була з нею в миру,—і тому великий визир охочо погодився на прохання Москви. І в маї 1686 р. Діонисій оддав київську митрополію московському патріарсі...
До нашого часу збереглася коротенька розписочка р. 1686 цього патріархи; цю розписочку Діонисій видав московському послові Нікіту Алєксєєва, що брав у його грамоти на київську митрополію. Діонисій писав: „Приняли есмы милостиню святаго вашего царствія отъ посланного вашого господина Нікіту Алєксєєва три сорока соболей и двести червонньїх», податель же благих Господь да будеть мздодавецъ вашому державнейшему царствію" (Ibidem, передмова ст. 144 Архиігь ст. 177.—Через 2 роки Діонисія скинули з патріаршества за те, що оддав Москві руську церкву)
Не вдержався після цього й Досифей; коли до його знову знайшов посол, то владика сказав: „Я пріискал въ правилах, что вольно всякому архієрею отпустать из своєй єпархіи к другому архієрею( Ibidem, ст. 141, передмова)
І за це Досифей теж получив 200 золотих (Іbidem ст. 112.)
А гетьман Іван Самойлович, що дуже помагав Москві забрати українську церкву, получив золотий ланцуг та два алмазних клейиоди (Малоросс. дела 1686 р. №25).
Так дешево продали руську церкву...

Іван Огіенко

 

[Фокс Малдер]

Re: Відповідь: Re: Пам'ятайте, що Філаретівська секта УПЦ КП — це антицерква, це анти

QUOTE=Azik1982;1294062]А тепер , прочитати ось це: !!!
Загальна декларація прав людини
Кожна людина має право на свободу переконань i на вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати iнформацiю та iдеї будь-якими засобами i незалежно вiд державних кордонiв.
ст.11
1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненнi злочину, має право вважатися невинною доти, поки її виннiсть не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усi можливостi для захисту.
ст.18
Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв.[/QUOTE]

Аж ось як Ви заговорили. Дуже добре. Це просто чудово, що Ви згадали саме декларацію прав і свобод від 1949 року. Але давайте її згадаємо не однобічно, не вириваючи слів з контексту...

Стаття 1

Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та
правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у
відношенні один до одного в дусі братерства.

Стаття 2

Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи,
проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри,
статі, мови, релігії, політичних або інших переконань,
національного чи соціального походження, майнового, станового або
іншого становища. Крім того, не повинно проводитися ніякого
розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного
статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно
від того, чи є ця територія незалежною, підопічною,
несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму
суверенітеті.

Стаття 5

Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого,
нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження
і покарання.

Що ми бачимо? Виявляється всі люди є рівними в своїх правах, в своїй гідності. І ці права не повинні порушуватися в залежності від її релігійних переконань. Тоді скажіть мені, чи не замахуєтесь Ви і Вам подібні на право людей відвідувати іншу, відмінну від Вашої Церкву? Чи не принижуєте Ви їх гідність, коли на адресу їх Церкви безперестану, як зіпсована платівка, волаєте "розкольники, зрадники, анафема, геть, не маєте права, неканонічні"? І чи є це відносинами в дусі братерства?

Стаття 7​

Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої
різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на
рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю
Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої
дискримінації.

Якщо я не помиляюся, то це стосується також і до дискримінації за релігійною ознакою (чим відзначилася Ваша церква).

Стаття 12​

Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його
особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на
недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його
честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від
такого втручання або таких посягань.

Коли Ви мене повчають, в яку церкву ходити, перед якими іконами молитися, коли мені закидають на не канонічність обрядів і постійно рекомендують перевінчатися, перехрестити дітей в потрібній церкві - чи не є це втручанням в особисте життя?

Стаття 18​

Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії;
це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і
свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово,
так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні,
богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.

Тут нічого цікавого не знаходите? Ваша церква забезпечує ці права? Ваша церква дотримується цієї статті?

Стаття 19​

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх
виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися
своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати
інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних
кордонів.

Це стаття, яка найбільше Вам сподобалася. Так, людина має право на власні переконання. Але ж Ви доросла людина, повинні розуміти, що ці права і свободи реалізуються в розумних, дозволених межах. Інакше, хто зможе завинити пану А в тім, що він розповсюджує ідеї гітлерівського націонал-соціалізму, а пану В, що він вільно висловлювати ідеї розпочати чистки на етнічному (релігійному, расовому, тощо) ґрунті.
Простіше сказати - право пана С розмахувати кулаками закінчується там, де починається обличчя пана D (інакше кажучи, Ваше право вільно висловлювати свої думки закінчується там, де починаються образи та приниження гідності людей іншої релігійної конфесії).

Стаття 29​

1. Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому
тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.
2. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна
зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно
з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод
інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського
порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
3. Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно
суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Ось цю статтю Ви чомусь забули процитувати. А тут, виявляється, що в людини є не лише права, але й свободи. І як я говорив раніше, ці права і свободи, не повинні порушувати прав і свобод інших людей, не принижувати їх гідності та честі. Ваші постійні поливання брудом УПЦ КП не протирічать цьому? Питання риторичне. І, виявляється, людина може зазнавати обмежень, встановлених законом. Який Закон України особисто Ви порушили - я вже зазначав раніше. Тому не треба свої дії прикривати Декларацією прав і свобод, коли Ви не дотримуєтеся цієї таки декларації.

 

[Фокс Малдер]

Re: Церкви и политика в Украине

Церковь была едина, и даже после разделения Константинополем митрополии на западную (малоросскую) и восточную (великоросскую) выходцы из ее бедствующей, западной части, занимали высшие иерархические должности, были и митрополитами Московскими, а, скажем, воспитанник разоренного униатами Киево-Братского монастыря Иоаким – патриархом.
Беда Киевской митрополии заключалась в том, что ее территория в монгольский и послемонгольский периоды оказалась разделенной между тремя, а затем двумя государствами: Великим Литовским княжеством, затем – Речью Посполитой, и Московским царством. Литовские власти добивались от Константинополя назначения митрополита для православных епархий, находящихся на их территории, даже основали кафедру в Новогрудке (недалеко от Минска). Получалось это с переменным успехом. Случалось, что новоназначенный митрополит Литовский ехал на Север и становился митрополитом для обеих стран. Литовские власти с православными иерархами особо не церемонились. Так, митрополит Киевский Гервасим пробыл на кафедре лишь два года и был сожжен князем Свидригайлом в Витебске в 1435 году.

Не зовсім зрозумів до чого тут цей допис, але коли хочете, то можете

You must be registered for see links

, як "церемонились с православными иерархами" "московские власти":

Цеглини домовини

Москва довго впокорювала власну церкву. За Івана Горозного митрополит Московський Філіп (Количев) протестував з амвону московського Успенського собору проти терору царя. 1568 року під час служби Божої його арештували, всю рідню винищили. Відрубану голову одного з родичів цар надіслав йому до місця ув’язнення — Старо–Нікольського монастиря. У переддень Різдва 1569 року Малюта Скуратов власноруч задушив миторополита. Відтоді майже в усіх монастирях Росії влаштовують тюрми.

За часів царя Алексія Михайловича у Московщині були дві православні церкви — старовірська і «реформована». Никон — перший патріарх Московський, намагався здійснити церковну реформу, щоб унезалежнити церкву від держави. Цар якийсь час підігравав душпастиру, надав йому титул «великого государя» і право мати власних стрільців. Але невдовзі царю це набридло і він ув’язнив Никона.

У 1654 році українське духівництво, яке знало про «духовні порядки» в сусідній державі, противилося угоді з Москвою. Літописні свідчення передають, як плакав Київський митрополит Сильвестр Косів, коли відчув, що після Переяславської угоди Київську церкву приєднають до Московської. Утім українське духівництво трималося незалежно ще 30 років. У 1685–му Польща видала Москві останнього вільного українського митрополита Йосипа Тукальського, його ув’язнили в Лубенському монастирі, де він скоро помер. Того ж року скликали в Києві собор і проголосили Київським митрополитом Гедеона Четвертинського. У Москві він присягнув Московському патріарху Якиму. Християни сприймали це, як страшний сон. Навіть через кілька століть Шевченко сподівався, що «церква–домовина розвалиться і з–під неї встане Україна», маючи на увазі образ Іллінської церкви у Суботові, де поховано було Богдана Хмельницького.



Саркофаг над російською вірою

Син Алексія Михайловича — цар Петро Перший продовжив на свій розсуд «реформувати» церкву. Врешті, російські «розкольники» нарекли Петра «антихристом». До «розкольників» належав син Петра, престолонаслідник Алексій. Отож цар велів його задушити. Цитадель «розколу» Соловецький монастир взято штурмом у 1676–му. У 1700–му помер московський патріарх Адріан, нового не обирали, був лише місцеблюститель. У 1721 році Петро організував Святєйший правітєльствєнний сінод, який очолював світський урядовець — оберпрокурор. Рафінована царями Російська православна церква стала «саркофагом» і над російською вірою. Проти цього повставали не раз донські козаки, хлопці Степана Разіна і Омеляна Пугачова. Їх підтримували «інородці» — татари, мордвини, калмики. Придушували повстанців Москва і Петербург — підкупом, «п’ятою колоною», терором.

Молода московська церква якимсь протиприродним чином стала «матір’ю» для церков української, білоруської, грузинської. Після царського маніфесту 1801 року Грузія стає адміністративною одиницею Росії, відтоді главу Грузинської православної церкви став призначати уряд імперії. У самій же російській церкві поширювалися клікушество і юродство — «діти» насилля, лицемірності й відчаю. Інакше в Росії неможливо було протестувати. Вважається, що більшовизм так швидко поширився на шостій частині земної кулі саме через занепад віри і духовності, спричинений спотворенням релігії на «канонічних територіях» РПЦ. Чого варті, скажімо, чорносотенні «молітвєнниє стоянія» і молебні за розпуск демократичної Державної Думи у 1906 році. Такі ж методи застосовуються і сьогодні в час важливих політичних подій.

Нетверезі батюшки, неосвіченість пастви не раз вели до трагедії. Скажімо, організованих через РПЦ погромів євреїв і так званої «справи Бейліса». «Після 1905 року, коли стали утворюватися різні чорносотенні союзи, я одверто став проти них і був переслідуваний», — згадував митрополит Василь Липківський. Сьогодні церковна література й численні «документальні» фільми РПЦ, які поширюють на парафіях УПЦ МП, також просякнуті ворожістю до всього світу, юдеїв, католиків, правдивих істориків. При цьому важко уявити, аби щось подібне писали у виданнях Київського патріархату.

You must be registered for see links