"Русская тройка" або третя редакція "Тараса Бульби" (продовження).
РЕДАКЦІЯ ДРУГА
1842 року виходить у світ друга редакція "Тараса Бульби". Доповнена кількома розділами повість змінюється не лише описами баталій та природи, але й 24-разовим згадуванням слова "русский": природа, сила, людина, характер, рід, душа, земля, віра – усе стає "русским". І з'являється постать "русского царя" та ще й кілька разів слово "Россия", яким замінюється "Украйна"
" Ось для порівняння тексти першої та другої редакцій:
Редакція 1835: "Это был один из тех характеров, которые могли только возникнуть в грубый ХV век, и притом на полукочующем Востоке Европы, во время правого и неправого понятия о землях, сделавшихся каким-то спорным, нерешенным владением, к каким принадлежала тогда Украйна.
Вечная необходимость пограничной защиты против трех разнохарактерных наций – все это придавало какой-то вольный, широкий размер подвигам сынов ее и воспитало упрямство духа".
Редакція 1842: "Бульба был упрям страшно. Это был один из тех характеров, которые могли возникнуть только в тяжелый ХV век на полукочующем углу Европы, когда вся южная первобытная Россия, оставленная своими князьями, была опустошена, выжжена дотла неукротимыми набегами монгольских хищников..."
Редакція 1835: "Прощайте, паны-браты-товарищи! – говорил он им сверху, – вспоминайте иной час обо мне! Об участи же моей не заботьтесь! Я знаю свою участь: я знаю, что меня заживо разнимут по кускам, и что кусочки моего тела не оставят на земле – да, то уж мое дело…
Будьте здоровы, паны-браты-товарищи! Да глядите, прибывайте на следующее лето опять, да погуляйте хорошенько!.. Черт побери! Да есть ли на свете, чего бы побоялся казак?"
Редакція 1842: "Прощайте, товарищи! – кричал он им сверху. – Вспоминайте меня и будущей же весной прибывайте сюда вновь, да хорошенько погуляйте! Думаете, есть что-нибудь на свете, чего бы побоялся казак! Постойте же, придет время, узнаете вы, что такое православная вера! Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из русской земли царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему! Да разве найдутся на свете такие огни, муки и такая сила, которая пересилила бы русскую силу!".
Останні речення ніби списані з імперського російського герба тих часів:
"Трепещите и покоряйтеся все народы, яко с нами Бог!"
Відтоді і до наших днів повість "Тарас Бульба" видавалася і вивчалася у школах лише в редакції 1842 року! А перший варіант видавався зрідка у збірниках "Миргорода". Не так давно Іван Малкович розшукав у Санкт-Петербурзі перший варіант "Тараса Бульби" 1835 року та видав його у перекладі українською мовою, але з врахуванням редакції 1842 року.
Чому відбулися такі зміни у другій редакції? Важко однозначно відповісти на це питання. Дослідники висловлюють чимало припущень, версій, гіпотез. Дехто вважає, що так Гоголь насміявся над тупим російським царизмом і його прислужниками, навмисне переборщивши твір квасним патріотизмом; дехто, що Гоголь вживав слово "русский" у значенні "руський", тобто український, а для позначення власне Росії у нього був термін "Российский", кажуть про втручання у текст самого Миколи I, про лукаву раду Жуковського, Погодіна… Але усі сходяться на тому, що Гоголь хоча й висловлював у приватних листах невдоволення переписувачами та помилками, яких вони наробили, переписуючи його рукопис, але публічно не протестував. Він отримав за цю редакцію "Тараса Бульби" вже не 5 тияч рублів, а 20 тисяч та й гайнув улітку 1836 року за кордон. Небезпідставними виглядають і припущення, що Гоголь панічно боявся підозр у його українському патріотизмі та польському походженні. Ось як про це пише Василь Яременко: "А розгадка, на наш погляд, у його "українській душі", в його українському патріотизмі, зізнаватися в якому було виявом крайньої неблагонадійності, а такої репутації, на відміну від Шевченка, він ретельно уникав, бо знав наслідки й боявся. У час навчання в Ніжині (1821-1828) відбулося повстання декабристів (1825). У всій творчості Гоголя — жодної згадки про це. Польське повстання 30-х років — жодної згадки. Вирок 1847 року кирило-мефодіївцям і заслання Шевченка, Костомарова, Куліша, Гулака — жодної згадки і висловленого ставлення — ні позитивного, ні негативного. І в той же час: "Наша Україна дзвенить піснями". "Тепер я засів за історію нашої єдиної, бідної України", долею якої журився й переймався усе життя, а не тільки в ранній період творчості.
Незадовго до смерті у листі до В.Жуковського, який, до речі, брав жваву участь у викупі Шевченка з кріпацтва, Гоголь висловив упевненість, що нащадки земляків зроблять його ім'я щасливішим, ніж він самий, пізнають і зрозуміють ті недомовленості й таємниці, які витворилися поміж ним і його тінню (себто його творами)".
РЕДАКЦІЯ ТРЕТЯ
А що ж нащадки? А "нащадки" сотворили третю редакцію "Тараса Бульби", за яку Комуністична партія вирішила нагородити Володимира Бортка Ленінською премією "за высокохудожественное воплощение в киноискусстве идеалов дружбы украинского и русского народов".
Що ж так припало до душі комуністам і що саме сотворив Володимир Бортко? Відповідь на це питання можна знайти ще раз перечитавши першу і другу редакції повісті Гоголя та переглянувши фільм.
Бортко дописав Гоголеві цілі епізоди, на які у того й натяків нема, спотворив образи героїв, так яскраво й до нитки виписані геніальним письменником, аж ніяк не зумів передати ті епічні картини людської трагедії та величі й краси української природи, на тлі якої розгортаються драматичні події.
Ось лише кілька епізодів, домальованих автором фільму: бійка братів з парафіянами у римо-католицькому костелі, чого у Гоголя нема; привезення тіла убитої поляками матері на Січ – у Гоголя нема; написання листа турецькому султану – у Гоголя нема; стрільба п’яних козаків по яблуках на головах – нема; сексуальна сцена Андрія з голодною донькою воєводи – у Гоголя нема; присутність вагітної Ельжбети на страті Остапа – у Гоголя нема; народження нею дитини від Андрія, смерть породіллі та замахування шаблею дідом-воєводою на онука – у Гоголя нема… Як нема й діалогів між братами Остапом та Андрієм про латину і пекучу землю, миропомазання священиками новообраного отамана. Я не буду вже детально зупинятися на тому, що у Гоголя панянка була в першій редакції твору брюнеткою: " Он поднял глаза и увидел стоявшую у окна брюнетку, прекрасную, как не знаю что, черноглазую и белую, как снег, озаренный утренним румянцем солнца". У другій редакції вона теж чорноока і біла: " Он поднял глаза и увидел стоявшую у окна красавицу, какой еще не видывал отроду: черноглазую и белую, как снег, озаренный утренним румянцем солнца".
"…он, слушая философические диспуты, видел ее поминутно, свежую, черноокую, нежную. Пред ним беспрерывно мелькали ее сверкающие, упругие перси, нежная, прекрасная, вся обнаженная рука; самое платье, облипавшее вокруг ее девственных и вместе мощных членов, дышало в мечтах его каким-то невыразимым сладострастием". Чи такою ми побачили кохану Андрія у фільмі? Якась довготелеса, худа і фарбована блондинка, а не гоголівська героїня. Хіба за таку Ельжбету гоголівський Андрій-лицар міг зректися Вітчизни?! А опис Андрія, з довгим чорним волоссям, що розліталося з-під мідного шолома, з шарфом, вишитим найкращою із жінок, що був прив’язаний традиційно до його руки!.. Натомість бачимо Андрія у біло-червоному плащі кольорів польського герба і прапора, у білих латах і білому шоломі. Бортко навмисне і штучно загострює та створює нові антипольські та антимусульманські моменти, переходячи з кольорового на чорно-біле зображення, мусульмани у нього розмовляють своєю мовою, поляки – своєю (чого у Гоголя нема), але зате українські козаки не лише російською з московським акцентом "балакают" (наприклад у них виходить підмосковна Дубна – замість волинського Дубно), та ще й підвішені за ребра, як Остап, кричать замість "Батько!", "Батька-а-а!" Це вже глум над будь-яким здоровим глуздом, а не лише над твором Гоголя, насиченого українізмами та вдрукованого зі спеціальним словником для розуміння українських слів.
На тлі Борткового варіанту "Тараса Бульби" (назвати його Гоголевим тут аж ніяк не можна), навіть аля-голівуд "Вогнем і мечем" Гофмана виглядає мало не проукраїнським фільмом! Але, окрім, здається, ВО "Свобода", ніхто з українських політиків не стурбований такою наругою над українським класиком і українським народом! Де те козацтво? Що воно собі думає, коли з нього московський комуніст дурнів клеїть?!
P.S. Фільм починається і завершується демонстрацією російського триколора.
P.P.S. Колись одна моя знайома зустріла на залізничному вокзалі у Львові родину Ступків. Малий Ступка десь відбіг, а його мама-росіянка кликала : "Астапє! Астапє!" Чомусь мені ця картинка з натури все частіше стоїть перед очима, коли я бачу на екрані Богдана Сильвестровича та його сина Остапа.
Валентин БЕНДЮГ
You must be registered for see links