НА КІНЕЦЬ цієї праці розповім іще, що ж то таке сучасна богослужбова мова, т. зв. мова церковнослов`янська. У нас часто кажуть, ніби це мова старослов`янська, мова Кирила й Ме-фодія, а тому її треба конче зберігати в Церкві. Історія цієї мови показує, що це зовсім не так.
Перші Богослужбові Книги та Книги Св. Письма переклали нам з грецької на живу слов`янську мову Св. брати Кирило та Мефодій іще десь у половині ІХ-го віку. Це була мова, яку з дитячих своїх років знали Св. Брати, — жива болгарська мова з околиць м. Солуня, батьківщини Кирила й Мефодія. Ось ця болгарська мова, докладніше — жива солунська говірка македонського наріччя IX віку й зветься старослов`янською мовою.
Старослов`янська мова, як мова болгарська, не була в нас в Україні зовсім зрозуміла вже в час нашого офіційного схрещення в Х-му віці. А з часом вона в нас застарілася й ставала все більше незрозумілою. Щоб цього не було, уже в старовину завжди потроху змінювали незрозумілі болгарські слова на свої зрозумілі, і цим церковна мова сильно відсвіжувалася. Так, наприклад, так зв. Галицька (з м. Галича) Євангелія 1144-го року має дуже підсвіжену мову. Те саме треба сказати про Новий Заповіт у перекладі Митрополита Київського й усієї Руси Олексія 1355 року (т. зв. Чудівський Новий Завіт).
Ці два процеси в житті старослов`янської мови, — процес її застаріння й забуття в народі, а
з другого боку процес її підсвіження заміною незрозумілого на зрозуміле, — ці два процеси ніколи не спинювалися в Українській Церкві, а в кінці допровадили до того, що в віках ХІІ-ХІИ постала нова церковнослов`янська мова, що мало вже була подібна до мови старої слов`янської.
Напочатку в нас панувала ідея, що мовою літературною мусить бути тільки мова церковна, але з половини ХУІ-го століття в Україні появляється зовсім інша ідея, — що літературною мовою мусить бути жива народня мова. Це була зовсім революційна ідея, яка сильно й глибоко вплинула на українську духову культуру.
Ось тому в Україні ще з ХУІ-го віку потроху розвивається, особливо ж з віку ХУІІІ-го, одна від однієї незалежні, мова церковна та мова літературна, і кожна йде своєю дорогою. Через це дуже скоро церковна мова стала в нас не зовсім зрозуміла навіть для Духовенства, а нова літературна мова виросла в нас без помітнішого впливу мови церковної.
Зовсім інший процес ішов у Росії, — протестантський рух у XVI-му столітті її не захопив, і вона зовсім не знала нової ідеї, яку тоді поволі прийняла вся Європа, а з нею й Україна, — щоб літературною мовою ставала жива народня мова. Росія полишилася аж до початку XIX ст. при старій ідеї, що літературною мовою мусить бути мова церковна, а для цього вона невпинно, особливо в ХVIII-му столітті, підсвіжувала свою церковнослов`янську мову, замінюючи незрозумілі старослов`янські слова та форми на зрозумілі російські. І тільки в ХІХ-му столітті Росія повно зрозуміла вагу й силу нової ідеї, яку Україна помалу приймала ще в ХУІ-му віці, — щоб літературною мовою була мова жива народня.
Ось таким чином трапилося, що російська літературна мова органічно виросла на мові церковній, а тому російський інтелігент ще й тепер таки не зле розуміє свою церковну мову.
За ХІХ-те століття Св. Синод став сильно виправляти мову Богослужбових Книжок, усе наближаючи її до мови російської, робив він це тихо, ніколи не скликаючи для цього церковних Соборів, — обходився при помочі т. зв. справ-щиків, що були при Синодальній Друкарні в Москві. Справщиками все були чисті росіяни, і вони завжди нахиляли новослов`янську богослужбову мову до російської.
Ось тому правильно пише світової слави академік ВЛгіч: "Російська літературна мова із усіх слов`янських мов найближча до церковнослов`янської по кількості однакових слів. Павутиння останньої на протязі віків ніде не защепилося так сильно, ніде не пустило такого глибокого коріння в мову народню й літературну, як у Росії„ ("Рассуждения юго-славянской й русской старины", 1895 р., ст. 377).
Цією новою церковнослов`янською мовою, що з часом стала в Росії просто архаїзованою російською мовою, за ХУІІІ-ХІХ століття російський Синод поскладав багато нових Молитов, Акафістів, Служб Святим та Житій їхніх і тдн. І так постала нова ніби " церковнослов`янська „, а в істоті своїй просто архаїзована російська мова, що з мовою старослов`янською має не багато спільного. Коли б Кирило й Мефодій почули цю мову, вони б мало зрозуміли її...
В російській Церкві звичайно панувала аж надто виразно російська вимова богослужбового тексту, а це робило "слов`янську мову зовсім російською, напр. Господі, памилуй! І Російський Синод не один раз наказував Духовенству не московщити церковно-слов`янської мови, але це не помагало. І 28-го березня 1862-го року Св. Синод знову видав наказа, і підтвердив Духовенству „читати в Церквах благоговійно, а слов`янських слов не вимовляти по-російському ("славянских слов не произно-сить русским наречием").
Світової слави російський учений філолог академік Ф.Фортунатов так пише про сучасну російську церковнослов`янську мову: "Сь теченіемь времени старославянскій языкь обратился у нась в тоть искусственный искаженный языкь, который употребляется теперь вь Богослужении й называется церковнославянскимь языкомь. Не смешивать сь зтимь ломаннымь языкомь древний церковнославянскій языкь,, (див. його "Лекцій по фонетике церковнославянскаго языка„, Спб., 1919 р., ст. 2).
Так само й російський славіст кн. Н.Трубецкой зве сучасну церковнослов`янську мову "штучною від самого початку„, зве її "навіть для свого часу дуже перестарілою„.
Отож, наука встановила, що сучасна богослужбова церковнослов`янська мова — це зовсім не мова старослов`янська, це зовсім не давня мова Кирила й Мефодія, — це часто просто архаїзована російська мова.