«Тренеры не копируют методу Лобановского»
Стенограмма веб-конференции легендарного футболиста киевского Динамо Стефана РЕШКО
27 августа на сайте «СпортОбоз» состоялась веб-конференция легендарного футболиста «Динамо» (Киев) Стефана Решко. Стенограмма этого общения вашему вниманию.
- На ваш взгляд, что лучше: игра с чистильщиком (либеро), либо в линию? Почему «Динамо» никак не может определиться, как лучше?
- В последние годы в нашем футболе стало модным переходить на игру в линию. И все считают, что это новизна. Так вот, я хочу напомнить нашим молодым болельщикам, которые не видели «Динамо» 1960-х, 70-х годов, что «Динамо» всегда играло в линию – при Маслове, при Севидове. Хотя ведущие клубы и сборные Европы (Голландия, Германия, Англия...) играли с либеро. С приходом Лобановского в 1974 году «Динамо» (Киев) тоже перешло на игру с либеро. И Валерий Васильевич считал тогда, что это с одной стороны более простая игра, с другой стороны - более надежная. И самых высоких результатов в Европе и клуб «Динамо», и сборная добились именно играя с либеро.
Поэтому я не считаю это новизной. Это хорошо забытое старое. Но то, что я вижу сегодня в линии обороны «Динамо», когда за игру выходят по три раза один на один, как можно играть в линию? И что это за линия? Я не осуждаю игру в линию. Модель игры в обороне хороша та, которая дает результат. Сегодня в «Динамо» я вижу страшные пробелы, прорехи, детские ошибки, выходы один на один – это меня огорчает. Я не помню, чтобы в наше время нападающий выходил один на один. Это считалось низко, оскорбительно и т.д. А сегодня я это вижу в практически каждой игре.
Какую модель выбирать – это дело тренеров. Главное, чтобы она обеспечивала надежность.
- Среди болельщиков ходят просто легенды про царскую тропу в Ялте для «Динамо». Много ли «динамовских» обмороков она повидала?
- У нас она называлась «тропа смерти»
. Действительно, после первого круга Чемпионата СССР всегда был маленький перерыв. И команда выезжала на так называемый «активный отдых» в Ялту. Завтрак, физзарядка, до обеда могли поплавать, а после обеда у нас была длительная пробежка. В это время (июль-август) там была жара – за 35-37. Мы были настроены на отдых, нам хотелось отдохнуть, и для нас эти длительные пробежки (порядка 12 и более км) были тяжелыми из-за своей монотонности. Игровики не любят монотонности.
- Вы сказали, что вам понравился Диакате, Майкл и Бангура - опишите свое первое впечатление (тезисно с точки зрения профессионала) о них как об игроках.
- Я начну с обороны. Диакате – быстрый, подвижный, чувствует позицию, хорошо играет вверху, на перехвате. Может первым пасом обострить игру.
Майкл – хорошо развит вестибулярный аппарат, прекрасно чувствует себя в гуще борьбы, достойно выходит из острых нестандартных ситуаций, обладает хорошим пассом.
Бангура – я видел только одну игру с «Карпатами», поэтому у меня очень хорошее впечатление сложилось от этого игрока. Он действует очень не стандартно, не знаешь, чего от него ожидать. Мне кажется, он и сам порой не знает, что сделает
Находясь в голевой ситуации, он не просто бьет по мячу, он исполняет – с умыслом направляет мяч.
Всем упомянутым футболистам присуща высокая техника. Но это первое впечатление, оно бывает и обманчивым.
- У вас есть хобби, чем вы занимаете свой досуг, какой из самых необычных и забавных сувениров вы привезли из-за рубежа?
- У меня есть дача, я люблю заниматься садом, обрезать виноград, деревья, следить за футбольным газоном, который у меня есть на даче. Когда есть время, для поддержания физических кондиций немножко играю в большой теннис. Привез из Южной Америки маску какого-то местного духа.
- Як вам вдається встигати виступати делегатом на матчах, бути головою КДК и професором в інституті внутрішніх справ?
- По-перше, засідання КДК проходять раз на тиждень. Делегатом я їжджу лише в цьому сезоні, ігри, як правило, проходять по неділях. Так що, як бачите, для почесної роботи випадають два дні: один на тижні, інший – вихідний. Усі решту днів я займаюсь викладацькою роботою.
- Вы за то, чтобы пригласить в «Динамо» иностранного тренера? Я не против демьяненко, просто кажется, что настало время пригласить человека который не играл в динамовский футбол.
- Во-первых, динамовский футбол если не был самым лучшим, то и не был самым плохим в Европе. А то, что сегодняшние временные неуспехи – это всех, и меня в том числе, беспокоит. Опыт работы многих зарубежных тренеров и в Европе, и особенно в нашей стране, не всегда оправдывает надежды болельщиков и руководства клубов. Я считаю, что в нашем футболе достаточно опытных и прогрессивных тренеров. А то, что успехи на европейской арене наших ведущих клубов нас не удовлетворяют, то в этом не главная причина – квалификация наших тренеров. С иностранным тренером возникает масса нюансов в общении и других проблем.
- Чего не хватало «Динамо», чтобы выйти в финал Кубка чемпионов, почему пик приходился именно на Кубок Кубков? Расскажиет правду о подготовке к монреальской Олимпиаде - это правда что команду сняли с чемпионата?
- В конце 1974 года решением Федерации футбола СССР «Динамо» (Киев) стало основой сборной СССР. В 1975 году команда «Динамо» выиграла все, что можно было – на уровне сборной и на уровне клуба. Для подготовки сборной СССР к Олимпийским играм 1976 года было решено провести весенний чемпионат без основного состава «Динамо» (Киев). В сборную СССР входило 12 динамовцев. Мы готовились по специальной программе, в основном выезжая за рубеж. Дублирующий состав играл в весеннем чемпионате. Для сборной СССР была разработана специальная программа подготовки, хотя мы участвовали в Кубке чемпионов и в этом году, я считаю, мы могли дойти до финала. Но для того, чтобы проводить игры такого уровня, нужна специальная подготовка к каждому матчу. А мы готовились на Олимпиаду. Поэтому практически игры Кубка чемпионов и Первенства Европы были промежуточными.
- Глядя на падение «Динамо», вам не хочется вернуться в клуб, или вы считаете что ваш приход ничего не изменит?
- После окончания футбольной карьеры я ушел от «живого» футбола. Поэтому для того, чтобы что-то менять, надо находиться в этой среде, следить за тенденциями мирового футбола и т.д. Потому что опыта и знаний, которыми ты обладал когда-то, на сегодняшний день недостаточно. Нужно все время совершенствоваться в любой сфере деятельности. Поэтому я себя не виду в «Динамо» ни в каком качестве. Со стороны, как динамовец, подсказать иногда и покритиковать от горечи увиденного – я могу.
- Стефан Михайлович, вы согласны с той ситуацией, когда президент клуба публично выставляет на посмешище свою селекционную службу, но при этом ее не разгоняет?
- В смысле селекции, конечно, и у меня много вопросов к селекционерам «Динамо» на протяжении длительного времени. За многие годы через «Динамо» прошли такие футболисты, которые просто не достойны находится под вывеской «Динамо». Поэтому если у президента возникли вопросы по селекционной работе, то я его понимаю.
- Вы довольны тем, как сложилась ваша послефутбольная жизнь - были варианты у вас поиграть за границей, и почему не сложилось?
- Судьбой я полностью доволен. А поиграть за границей – в то время об этом не было и мысли, мы все были невыездными. А после «Динамо» поиграть в другой команде в Союзе – было просто не интересно.
- Стефан Михайлович, вы всегда были известны как прямой и открытый человек, раскажите почему, до сих никто не смог реально оценить достижения и методику Лобановского, - ведь случались же и негативные моменты - и скольких технарей перемолотила «Динамо» машина! Разве лучше Васильичу, и украинскому футболу от того что из него слепили идола? Ведь он все же был человеком и наряду с успехами у него были и ошибки...
- С первых дней пребывания Лобановского в команде «Динамо» (1974 год) все игроки ощутили новизну тренировочного процесса у Лобановского. Это был действительно на то время научный подход к тренировочному процессу. И результаты сразу сказались. За два года мы выиграли то, что не удалось советским тренерам вместе взятым за все предыдущее время.
И конечно, как каждый человек, он был подвержен ошибкам. Я неоднократно замечал, что, конечно, имели место ошибки в подготовке к Олимпиаде 1976 года. Но новизна, поиск нового всегда сопряжена с какими-то ошибками. Главное, чтобы человек видел их, понимал и исправлял. Васильевич всегда анализировал ошибки и пытался их исправлять. Он всегда говорил, что процесс совершенствования бесконечен.
А что касается технарей, то Васильевич всегда подбирал игроков под свою тактику, а не наоборот, как многие тренеры. И, конечно, часто казалось бы хорошие футболисты, которые играли на хорошем уровне в других командах, не могли попасть в состав «Динамо».
О величие тренера говорят его успехи. Я не хочу вспоминать Чемпионат Союза, потому что этот уровень для Васильевича не был главным. Для него было важно добиться успеха в Европе. Напомню, что Васильевич выиграл дважды Кубок Кубков, и Суперкубок УЕФА, стал серебряным призером Европы со сборной СССР, неоднократно «Динамо» (Киев) выступало в полуфиналах Кубка европейских Чемпионов.
И не преклоняться перед человеком, достигшим таких успехов, мне кажется, нельзя.
- Стефан Михайлович, вам не кажется, что сейчас динамовский футбол излишне страдает от «конспектов Лобановского», и стремясь его копировать, они никогда не добьються результатов?
- Конечно, все тренеры, сегодня работающие в «Динамо», прошли школу Лобановского. И конечно, все методы и видение футбола Лобановского наложило свой отпечаток на них. У Лобановского всегда было много нового, передового, но копия всегда хуже оригинала. И если только копировать, то, конечно, результат будет совершенно другой. Я знаю, что и в динамовской школе многие элементы футбола (в тренировочной программе) используют по Лобановскому. Я считаю, что в детском и юношеском футболе нельзя применять методику, которая применима для взрослого футбола. Здесь должна стоять на первом месте подготовка классного игрока, а не командные результаты. К сожалению, этот принцип не всегда применяется.
Руководство каждого клуба, конечно, хочет видеть свои команды разных возрастов на первых местах и модель подготовки первоклассных футболистов подменяется занятыми местами и отходит на второй план. Я не думаю, что тренеры первой команды слепо копируют методику Лобановского. Понятно, что они очень много из нее берут, но мне, как профессионалу, видно, что они вкладывают и что-то своё.
- Що заважає українському фуболу розвиватись, бути самобутнім і мати великі перспективи на світовому рівні?
- По-перше, недостатня матеріально-технічна база багатьох регіонів нашої держави. Можу сказати на прикладі своєї батьківщини – Закарпаття: в мої часи кожне село мало футбольну команду – чи то районну, чи то обласну. Яким би колгосп не був слабким, але футбольну команду він повинен був підтримувати. Сьогодні, на жаль, у Закарпатті дуже мало не те, що хороших, а й просто футбольних полів. Навіть команда майстрів Закарпаття Вищої ліги не має ні спортивної бази, ні жодного відповідної якості футбольного поля для тренувань. І це якраз великий недолік для розвитку дитячо-юнацького футболу. А якщо немає дитячого, юнацького футболу, то не буде і великого футболу. На жаль, держава сьогодні не може допомагати регіонам у розвитку футболу, тому вся надія на добрих, багатих, не байдужих до футболу меценатів.
- Дуже поважаю Вас як спеціаліста футболу і патріота України. Як по-вашому можливо відділити футбол від політики і від «брудних» оборуток. Сьогодні в Україні це вже видно кожному і неозброєним оком.
- Навіть за радянських часів багато великих політиків вболівали за свої футбольні клуби (Щербицький – за «Динамо» Київ, Брежнєв – ЦСКА, Грішин – за «Спартак» (Москва), і боротьба між цими клубами інколи переходила на рівень цих політиків. Сьогодні футбол від таких великих політичних особистостей трошки відійшов. Інша справа, що спонсори, господарі деяких клубів належать до окремих політичних партій, і тут вже мимоволі клуб якимось чином пов'язаний з цією політичною партією, хоче цього президент або ні. На мою думку, футбол повинен бути за межами усіляких політичних партій, тим більше політичних інтриг. Я не бачу зараз серйозного втручання політики у футбол.
- Як Вам бачиться реальна перспектива України на ЧЕ 2012 як країни-організатора і як учасника турніру?
- Я можу сказати із свого досвіду, що у порівнянні з ведучими футбольними країнами Україна дещо програє на сьогоднішній день щодо розвитку інфраструктури (стадіони, дороги, готелі). Але у нас є така національна риса: ми прагнемо «не ударить в грязь лицом». І я вважаю, що і держава, і спонсори, і ФФУ зроблять все, щоб провести Євро-2012 на найвищому рівні. І від цього виграє в цілому наша держава. Чому? З’являться нові готелі, багато нових робочих місць, прийдуть іноземні інвестори.
- Як Ви оцінюєте таке поєднання - Роман Абрамович і футбол? Або - Рабінович і «Арсенал»? Наскільки виправданою є купівля-продаж клубів олігархами?
- На жаль, до купівлі команда «Арсенал» не мала справжнього спонсора, і у команди було багато проблем. В цьому сезоні команду придбав Вадим Рабинович. Я вважаю, що таких спонсорів, як Рабинович, Абрамович слід поважати за те, що вони свої кошти вкладають у розвиток футболу, навіть не зважаючи на те, що це український або англійський футбол.
- Які сімейні, державні та релігійні свята є для Вас головними і улюбленими?
- Сімейні свята – ясна річ, дні народження членів всієї сім’ї. Державні – День незалежності; День Перемоги; як працівник міліції, святкую День міліції. Я віруюча людина. З дитинства виховувався у сім’ї віруючих, тому всі релігійні свята для мене дуже важливі.
- Багато публікацій з'явилося з історії двобою, що увійшов під назвою «матч смерті». Як Вам здається, що було насправді?
- З історії клубу, з історії нашої держави відомо, що в окупованому Києві відбулося кілька футбольних матчів між нашими і німецькими футболістами. Відомо також, що після одного з таких центральних матчів, що відбувся на стадіоні «Старт», більшість наших футболістів заарештовані і згодом розстріляні.
Мені часто приходилось спілкуватись з одним учасників цього матчу – Гончаренком. І я неодноразово ставив йому запитання щодо подій, які були описані. І він підтвердив, що був такий матч, розповідав про нюанси цієї гри. Наприклад, в перерві матчу в роздягальню заходить людина у німецькій формі і російською мовою говорить: «Если вы хотите остаться в живых, вы должны проиграть». Це факти, яким не довіряти не можна. А щодо різних спекуляцій з цього приводу – тоя теж читав багато з них. Але не можна піддавати сумніву подвиг людей, які загинули.
- Ви один з небагатьох, хто гостро критикуєте нинішній стан справ у футболі, не вважаєте «зірок» і функціонерів священними недоторканими коровами. Безмежне Вам за це спасибі. Як Вам здається: Суркіс і Ахметов справді геніальні футбольні стратеги, чи такий створили собі імідж?
- На жаль, таких менеджерів, як Ахметов і Суркіс, в нашому футболі дуже мало. І завдяки тільки їхнім зусиллям ми можемо сьогодні з радістю говорити про восьме місце на Чемпіонаті світу. Я б сказав, що це люди, дуже закохані у футбол, які віддають йому не тільки кошти, а й серце.
У нас останнім часом з’явилося багато заможних людей, і можна назвати багато прізвищ, але, на жаль, вони не приймають участь у духовному і спортивному розвиткові нашого народу. А це дуже прикро.
Завдяки зусиллям Ахметова і Суркіса тисячі дітей безкоштовно займаються у клубних школах і академіях «Шахтаря» і «Динамо». Завдяки їхнім зусиллям футбольні клуби «Шахтар» і «Динамо» мають умови для підготовки кращі, навіть ніж кращі клуби Європи.
Завдяки титанічним зусиллям Григорія Суркіса і його високому іміджу в Європі, ми маємо сьогодні Євро-2012.
- В політиці Ви активні чи пасивні? Чи буваєте на політичних мітингах?
- На мітингах ніколи не буваю. За політикою як громадянин стежу, але, на жаль, мало хто заслуговує на довіру.
- Що у нинішньому футболі Вам категорично не подобається?
- Категорично не подобається безмежно велика кількість легіонерів; меркантильне відношення до футболу багатьох молодих футболістів. Трапляються випадки, коли футболіст ще нічого для команди не зробив, а в нього матеріальні запроси, як у справжнього майстра.
Молодь більше думає про матеріальне, ніж про сам футбол. Як захисник, на жаль, можу констатувати, що не бачу високого рівня гравців оборони, особливо центральних. Це мене дуже турбує.
- Наскільки виправданою є нинішня політика на купівлю легіонерів?
- Якщо взяти в цілому політику клубів щодо легіонерів – вона просто жахлива. У нас так багато з’являється посередніх, а то й просто слабих легіонерів, що дійсно нема ніякого виправдання цьому. Я нічого не маю проти висококласних легіонерів, які допомагають нашим молодим гравцям зростати, які можуть бути прикладом не тільки як майстри шкіряного м’яча, але в поведінці, побуті і просто у професійному ставленні до футболу.
Мені, як голові Контрольно-дисциплінарного комітету ФФУ, часто доводиться розглядати справи щодо порушень правил поведінки, правил гри гравцями. На жаль, легіонери частіше порушують правила, і з легіонерами мені доводиться частіше стикатися з цього приводу.
На жаль, вони навіть в цьому плані не є прикладом для наших гравців.
- Як складалася Ваша доля після завершення активної футбольної кар'єри?
- Я закінчив виступи за київське «Динамо» у 1979 році і зразу перейшов на роботу у тоді Київську вищу школу МВС СРСР, де працюю по сьогоднішній день. Тоді мені було 32 роки і був у званні старшого лейтенанта внутрішніх військ. Починав з викладача і закінчив полковником міліції, начальником кафедри. Зараз я професор Київського Національного Університету внутрішніх справ.
- Стефане Михайловичу, Вам 24 березня ц.р. виповнилося 60 років. На відміну від ювілеїв інших динамівців, Ваш ювілей пройшов зовсім непомітно. Гадаю, що Ви, як людина, що завжди вирізнялася скромністю, самі не бажали гучності з цього приводу. Я не помилився у своїх міркуваннях? Хто з футболістів «Динамо» у Ваш час вільно володів українською мовою? Чи давно Ви навідувалися в Ключарки?
- Дійсно, в цьому році мені виповнилося 60 років. Я скромно відмітив свій ювілей, в колі сім’ї і на роботі. Поздоровлень було багато, просто вони не афішувалися. Петро Слободян вільно володів українською, Володимир Онищенко. Зараз важко пригадати, тому що в той час практично всі спілкувалися російською мовою. В цьому році у відпустці був в Закарпатті, і не лише в Ключарках, а й у багатьох місцях нашого прекрасного краю.
Продолжение ниже...
