До теми демократичних цінностей
Ми ще живі, але нас вже немає
“…Мені дуже потрібно, щоб мій лист прочитала молодь - дівчата та хлопці. А ще я хочу, щоб його прочитали дорослі дядьки та тітки, які взяли на себе відповідальність вирішувати, що нам, молодим, корисно, а що - ні.
Мені 18 років. Звати Ольга. Прізвище не повідомляю… Ось вже два роки, як я хвора важкою формою невеліковіної венеричної хвороби. У лікарні я не одна, тут у мене такі ж подруги і друзі. Тепер на все дивлюся інакше, ніж раніше.
Навіщо ви, дорослі, нас, своїх дітей, під «танк» кинули? Навіщо зім’яли сексом, порнографією, наркотиками! Ми були ще дітьми, а вже “дяді” тягли в постіль. “Матусі” одержували за дітей гроші. Ви винуваті в наших хворобах і наших смертях! Вам хотілось розслабитися. Ви розвели “блакитних”, ви заохочуєте порнуху. Проповідуєте “вільні зв’язки”, афішуєте “режесерів-гомиків”, ви зрощуєте все це, задовільняєте своє біснування. А ми вмираємо.
Ми повільно вмираємо, і не треба брехати, що нічого з нами не трапилося, що ми житимемо. У нас не буде любові, не буде сімей, ми не народимо дітей. Ви розумієте, що відбувається з нами, з поколінням, яке прийшло після вас?!
Ми ще живі, і нас вже немає. Нас позбавили дитинства і відібрали наше майбутнє. Коли я зустрічаю на вулиці людей літнього віку, дивлючь на них, мною оволодіває незрозуміле почуття, не знаю з чим його зрівняти. У ньому образа, злість, безвихідь, страх, заздрість, безсилля й неможливість що-небудь змінити. Пізно. Ми не знаємо, що означає любов, сором, моральність, ганьба. Все це пішло зі школи, з життя. Але ви ж знали! Ви дожили до 70-80 років. А ми не доживемо! Ми помремо молодими! За що? Чому? Четверо моїх друзів, вчорашніх школярів, померли. У моргах лежать молоді і холодні. Ми ховаємо один одного.
Чому ви нас не попередили з вашим «безпечним сексом»? Нам хочеться жити! Краще б нам цілину орати, трактори водити, чим в іномарках від СНІДУ вмирати. СНІД і сифіліс стали у молоді чимось на зразок нежиті.
Я боялась чоловіків, а тепер нічого не боюсь, мені однаково. Хай вони мене бояться, адже якщо поведуть зі мною вільно, одержать “нагороду”…
Ми були маленькими, не знали, як народжуються діти, думали, що їх знаходять в капусті або приносять лелеки. Хай би продовжували знаходити в капусті, не знати б нам нічого іншого якомога довше.
І ніхто вас не судитиме за нас. Ви ж нікого з нас власними руками не вбивали. Ви розтлівали нас, ви розбещували нас вашими «картинками», вашими «творами». Ви пропагували в школах, «розплющуючи» нам очі, як «добре» займатися «цим» не в підвалах, а «цивілізовано», підносили фільми, брошури. Таких насильників нині не судять, їх заохочують, вибирають до влади. Ви продовжуєте це робити з іншими дітьми, які молодші за нас. Зупиніться!
Як би я тепер була вдячна тому, хто вирвав би у мене з рук сигарету, хто відшмагав би кропивою по задньому місцю, коли мене ще можна було врятувати, витягнути з-під «танка».
Допоможіть тим, хто вболіває за народ, зупиніть те, що відбувається всюди в країні. Допоможіть припинити безумство. Ухваліть закони і забороніть порнорекламу, порнолітературу, фільми, наркотики, горілку. Ми гинемо, і ви теж.
Хто там на «танку»? П’яні, збоченці, вільні від сорому і відповідальності?! А ми під ними. Нас проїхали. Все!”
Цей лист написала одна людина, але під ним могли б поставити свої підписи дуже багато людей. Тут крик душі, розпач, обвинувачення і т.д. Багато страждають тільки через те, що навколо глибоке мовчання на все що відбувається. Гріх, розпуста, наркоманія, пияцтво й таке інше сьогодні оточують нас з вами. Коли в міжміських маршрутних таксі в салоні показують всіляку гидоту, коли молоді люди дозволяють собі всяку аморальну поведінку серед білого дня, привселюдно, рідко хто насмілюється зупинити все це. Результат нашого мовчання, це блудні сини та доньки, наркомани та п’яниці. Біблія говорить:
“Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї” (Приповісті 22:6)
“І ви, батьки, не роздразнюйте дітей своїх, а зрощуйте їх у науці і на-поминанню Господньому” (Єф.6:4)
“Мудрий бачить лихе і ховається, а безумні йдуть і караються.”(Приповісті 22:3)