Відповідь: Великая Отечественная война
Повернення із забуття
Багатьох славних українців знають та шанують в усьому світі. Одним з таких українців є Олексій Берест, героїчна доля якого десятиліттями замовчувалася радянським режимом і донедавна ігнорувалася як російською, так і українською владами.
Кожний мешканець пострадянських країн, кожний школяр з курсу історії знав, що під час взяття рейхстагу радянськими військами у Другій світовій та встановленні Прапора Перемоги відзначилися два героя – росіянин Єгоров та грузин Кантарія. Проте не згадувався третій герой, чия роль у встановленні стяга була чи не найбільша!
Олексій Прокопович Берест народився 9 березня 1921 року у селі Горяйстівці Охтирського району на Сумщині. Як значиться в автобіографії, у жовтні 1939 року пішов добровольцем у Червону Армію. Брав участь у боях на Фінській війні у складі 2-го полку зв’язку Ленінградського округу. Під час служби в особовій справі з’явилась подяка червоногвардійцю Бересту за врятування життя командира.
Вранці 22 червня 1941 року його та ще кількох зв’язківців викликали в штаб та звеліли зібрати власні речі. На новому місці дізнались – на країну напали німецько-фашистські загарбники. Вже через рік Береста призначили командиром відділення.
На початку війни було не до нагород. Найвищою відзнакою для нього став прийом у комсомол, а в березні 1943 року на Волховському фронті – в партію. Відразу обрали парторгом окремої роти. Мабуть, командири помітили організаторські й комісарські здібності Береста, бо рекомендували на навчання в Ленінградське військово-політичне училище, яке тоді знаходилось у Шуї. Щоправда, він не мав для цього загальної середньої освіти, але за всіма іншими вимогами підходив – брав участь у Фінській війні, був відмінним бійцем на фронті, мав досвід партійної роботи. Тож зарахували його відразу на другий курс. Заняття йшли прискореними темпами – з ранку до вечора щодня. З грудня 1943-го по вересень 1944-го курсанти оволоділи відведеною програмою.
Після випуску лейтенанта Береста направили на 1-й Білоруський фронт, де він потрапив у 756-й стрілецький полк 150-ї стрілецької дивізії. Його призначили заступником з політчастини командира батальйону, яким командував капітан С. Неустроєв. Берест з товаришами визволяли Польщу, проривали оборону фашистів на Одері, пройшли з боями вулицями Берліна.
Прапорів багато – перемога одна
Штурм рейхстагу відбувався 30 квітня 1945 року. Після форсування Шпреє батальйон капітана Неустроєва захопив приміщення німецького міністерства внутрішніх справ і гестапо, яке бійці назвали «будинок Гіммлера». У німецькій столиці кожна будівля була опорним пунктом, але найважливішим об’єктом для наших бійців був рейхстаг. Від захопленого «будинку Гіммлера» до рейхстагу простяглася велика Королівська площа, розділена широкою траншеєю з водою, усюди були траншеї, окопи, доти. Будівля була підготовлена до кругової оборони із замурованими цеглою вікнами і стояла непорушно навіть під снарядами гармат та залпами «Катюш». Німці обстрілювали кожний метр. Але прагнення наших бійців встановити переможний прапор було дуже сильним, тому вони кинулися в бій. Слід зазначити, що для кожної із дев’яти дивізій 3-ї ударної армії, які вели бої у центральній частині Берліна, виготовили прапори для можливого підняття їх над рейхстагом. Яке з’єднання першим захопить рейхстаг, те й матиме таку високу честь. На кожному з прапорів була п’ятикутна зірка, трохи нижче – серп і молот, а праворуч внизу полотнища біля древка – номер. Прапор за п’ятим номером дістався 150-й стрілецькій дивізії і переданий у перший батальйон, де замполітом був лейтенант О. Берест. Батальйон Неустроєва, в якому служив Берест, першим кинувся на штурм. Німці відповіли вогнем. Довелося залягти. Піднявся з прапором полку Петро П’ятницький. Разом з ним кинулись інші бійці. За кілька метрів до дверей рейхстагу, просто на його східцях, ворожа куля зупинила прапороносця. Знамено підхопив Петро Щербина і за якусь мить прикріпив його до однієї з колон. Разом з неустроєвцями до рейхстагу ввірвались бійці батальйону капітана Давидова. Зав’язався жорстокий бій за кожен метр, кожну кімнату, кожен поверх. У вікнах, на колонах, дверях, в залах з’являлось все більше і більше червоних прапорів і прапорців.
Але прапор не було встановлено на куполі. Тому це завдання доручили Олексію Бересту разом із сержантом Єгоровим та молодшим сержантом Кантарією. Високий на зріст, дуже сильний та досвідчений вояка Берест вміло розправився з ворогами, що засідали на різних поверхах, розчищаючи дорогу побратимам, а також підсаджував їх, коли місцями сходи були обвалені від гарматних пострілів. На дах вибралися втрьох і міцно закріпили власними ременями стяг на видному місці – до бронзової кінної скульптури над головним під’їздом. Після цього спустилися, і Берест відразу продовжив бій всередині рейхстагу.
Але на встановленні прапора на куполі боротьба не закінчилася. Замполіт Берест відіграв ще одну важливу роль у закінченні війни. Він, практично, поставив у ній крапку. Засівши у підвалах, елітні есесівські вояки відстрілювалися. Та врешті-решт фашисти викинули білий прапор і попросили переговорів. При цьому виставили умову: оскільки у них у підвалі генерал і полковники, делегацію на переговорах повинен очолити офіцер не нижче полковника. А в осаді нікого вище капітана не було. Та й командир батальйону Степан Неустроєв виглядав непереконливо: замалий, сутулий... Тож за «головного» відрядили впевненого, грізного велетня Береста, а його командир пішов з ним за ад’ютанта. Переговори з залишками фашистської армії тривали кілька годин. І коли, давши певний час на роздуми, радянські вояки виходили сходами з підвалу, в спину парламентарям вистрілили. Куля пробила Бересту фуражку... Лише 2 травня 1945 року німці капітулювали – з підвалу піднялись понад 1600 солдатів та офіцерів вермахту і залишилось близько 500 поранених.
У перші дні перемоги рейхстаг став своєрідним місцем паломництва. Сюди приходили пішки, приїжджали на машинах та танках – усі хотіли побувати тут, розписатися на стінах, сфотографуватися на згадку. До речі, ці знімки в перші дні перемоги багатьом слугували аргументом для отримання державних відзнак та нагород.
Забутий герой
На початку травня 1946 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння звання Героя Радянського Союзу офіцерам і сержантам, які підняли Прапор Перемоги над рейхстагом у Берліні – капітану В. Давидову, сержанту М. Єгорову, молодшому сержанту М. Кантарії, капітану С. Неустроєву, старшому лейтенанту К. Самсонову. Прізвища О. Береста там не було. Замість Золотої Зірки його нагородили лише орденом Червоного Прапора. Для українця, що пройшов всю війну, боротьба не закінчилася. Він добивався правди, але за життя її так і не дочекався.
Як свідчать історики та дослідники Великої Вітчизняної війни, стовідсотково визначити всіх учасників тих подій та їхню роль у взятті рейхстагу неможливо. Але на основі звітів воєначальників керівництву Кремля можна зробити досить об’єктивні висновки. Так, у протокольному документі тих років «Боевая характеристика знамени», підписаному командуючим військами 3-ї ударної армії, генерал-полковником Кузнєцовим та членом Військової ради армії генерал-майором Литвиновим, зазначено: «Отважные воины коммунист лейтенант Берест, комсомолец сержант Егоров и беспартийный младший сержант Кантария установили знамя над зданием германского парламента». Та в результаті ні Єгоров, ні Кантарія, що були всенародними героями, і словом не згадували того, хто на власних плечах виніс їх на дах рейхстагу. Та й офіцери, командири і всі воєначальники всі ці роки мовчали про геройську участь українського солдата.
Однією з найпоширеніших версій щодо замовчування правдивих фактів встановлення Прапора Перемоги та участі замполіта Береста у подіях останніх днів війни є «рекомендація маршала Жукова». Все це начебто через його нелюбов до політпрацівників. Але після війни Жуков теж потрапив у немилість «власть имущих». Тож на нього можна було списати й це. Ймовірною причиною усунення з списку героїв Береста дослідники також називають звинувачення Береста в інциденті, коли під час бою бійці, не розібравшись, підірвали двері та розстріляли приміщення посольства однієї з нейтральних країн. Або той факт, що Берест займався переписом килимів, картин, статуй та інших цінностей, які знаходились у «будинку Гіммлера» та потім були направлені до музеїв. Подейкують, що багато з цих трофеїв опинились у деяких воєначальників. А ще в тому ж «будинку Гіммлера» радянські солдати знайшли в одному з сейфів коробку з швейцарськими годинниками для генералів рейху, підлеглі яких візьмуть Кремль. Олексій Берест же почав роздавати їх воякам, які підуть на штурм рейхстагу. Але не дав годинника незнайомому офіцерові, який начебто виявився офіцером зі СМЕРШу...
Здається, все набагато простіше. Все пояснюється ставленням «вождя народів» Сталіна до українців. Та й хто міг бути справжнім героєм перемоги, як не представник старшого братнього народу та земляка Сталіна?
Зважаючи на це, стає зрозуміло, чому відразу після взяття рейхстагу Береста призначили супроводжувати на батьківщину ешелон з полоненими фашистських концтаборів у Німеччині. Як кажуть, їх зустрічали без музики та кінохроніки. Під час кількаденної відпустки замполіт захворів тифом у рідному селі. У госпіталі Ростова-на-Дону зустрів свою майбутню дружину Людмилу Євсєєву. Після служби й переїхав жити до неї у Ростов.
Де б не жив Олексій Прокопович, його поважали люди, але владу він дратував. У пошуках історичної та життєвої правди постійно нагадував про себе, писав листи та звертався до високих військових керівників, навіть до Микити Хрущова. Але правди так і не знайшов. Навіть навпаки – отримав кривду, на яку аж ніяк не заслуговував. Працюючи завідуючим райвідділом кінофікації, був звинувачений у збитках на 5,5 тисяч карбованців, проти нього порушили кримінальну справу. І коли під час допиту Олексія Береста слідчий сказав, що той у війну, може, й не воював, а відсиджувався... фронтовик не витримав і викинув слідчого разом зі стільцем з вікна другого поверху! З часом слідчий зізнався, що на нього тиснули згори. Так Олексій Берест, легендарний фронтовик, який встановлював Прапор Перемоги, був засуджений у 1953 році на 10 років ув’язнення. Потім по амністії термін ув’язнення був скорочений вдвічі, проте сам про звільнення не просив. Він був невинний, і це для нього було дуже принципово. Повернувшись додому з пермських таборів, працював на заводі «Ростсільмаш» у сталеварному цеху простим робітником.
Загинув Олексій Берест трагічно у 1970 році. Але навіть загинув він, як справжній герой, хоча й у мирний час. Повертаючись з онуком додому врятував п’ятирічну дівчинку з-під коліс електрички.
Лише в травні 2005 року справедливість була відновлена. За бойову відвагу у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років, особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над рейхстагом Указом Президента України Віктора Ющенка Олексію Бересту присвоєно звання Героя України з присвоєнням ордена Золотої Зірки.
Олександр ЛЕВЧЕНКО
You must be registered for see links