Юрист Приколист
VWSport
самое страшное впереди когда разворуют все крупные предприятия и больше захватывать будит нечего все бандиты и воры опустятся в регионы страны, вот будит весело и без того нищим обывателям регионов страны
Президентські вибори 2010
- Автор теми KOCTa
- Дата створення
- Статус
Nahrapov
Буржуй и учёный
Re: Відповідь: Президентські вибори 2010
Полностью согласен. Поэтому мы, молодая українська буржуазия, вполне спокойны. Наймиты против нас не пойдут.
Юрист Приколист
VWSport
фильм о тимошенко и януковиче
You must be registered for see links
Marader
Member
Очередной пиарный маневр.
![mi][a](/data/avatars/m/0/547.jpg?1391470248){kind=avatar}
Відповідь: Президентські вибори 2010
Європейський Ліван
У другому турі більше голосів набере Янукович, але на виборах переможе Юля. Під час дружньої післявиборчої суперечки, яка триватиме десь з півроку, у нас буде три президенти, включно з нинішнім. Тоді всі зрозуміють, що Юля проявила неабияку мудрість, коли зубами чіплялася за Кабінет міністрів, адже тоді на відміну від двох інших президентів, вона матиме реальну владу. Не варто очікувати барикад. Їх нема кому будувати.
«Ты б не увидел в небе звед
Их не было тогда
Не пела птица над гнездом
Там не было гнезда»
Громи гримітимуть лише на телевізійних і на судових ток-шоу. Хоча передвиборчі баталії – це лише передмова до післявиборчих, але вони задають тон. Нам нині нудно. Ця кампанія геть зовсім не виправдовує сподівань гурманів. Все мило, але мляво. Ні гучних скандалів, ні карколомних пригод, ні камазів, ні отруєнь, ні пропагандистських знахідок, ні жертв, ні викриттів… А здавалося б, педофілія та епідемія подавали надії…
Все зумовлене настроєм публіки. Вона зневірилася не в кандидатах, а у виборах. До того вона зневірилася у доларах. Ми так їх любили, а вони, виявляється, теж здатні знецінюватися. Люди, які вже не вірять двом головним поганським божкам всесвітнього капища – виборам і фінансам, тим самим звільняють свої душі для Бога Живого, який, як відомо приніс нам меч, а не подушку, отже очікує, щоб ми вправлялися у фехтуванні, а не в мастурбуванні.
Саме так: нам нецікаві вибори, а не політики. Ми звикли кепкувати над нашими кандидатами, але покладемо руку на серце (у кого є) – вони кращі за більшість своїх зарубіжних колег. Там взагалі окрім Лукашенка та Рамзана Кадирова нема на що подивитися. На всю Європу – один Берлусконі, інші подібні на офіціантів та домогосподарок.
Наші – як герої телесеріалу в порівнянні з персонажами передачі «Вісті з ланів».
І от коли людині набридає телесеріал, вона повертається до реального життя – починає виховувати онука, мучити кота, експериментувати з кактусом на підвіконні.
Коли виборцям набридають вибори, вони раптом усвідомлюють, що створити бодай одну справжню профспілку – це значно важливіше, аніж обрати найкращого президента з-поміж інших складових виїденого яйця.
Світ це давно усвідомив. Найбільш поважні люди на Заході, починаючи з Сартра і Ґі Дебора і закінчуючи нинішнім імамом Брюссельської Соборної мечеті (забув ім’я цього поважного гуманітарія) давно піддали нищівній критиці виборчу демократію, всі ці неоковирні кабінки для голосування, потворні бюлетені, гомофобські протоколи… Краще вийти на вулицю побузити – кажуть філософи паризьких кав’ярень і поети мюнхенських пивниць: адже «один снайпер спритніший за сорок спікерів».
Україна – це Європейський Ліван, де все одно, хто очолює парламент, як звуть президента, коли загине від вибуху під автівкою черговий прем’єр. Там теж сприймають вибори як атракціон, і не очікують від них нічого більше того, чого очікують від атракціону.
Позиція влади нікого не цікавить, натомість усіх цікавлять наміри Хізбали. Ліванська держава не могла протидіяти Ізраїлю, а Хізбала зуміла його перемогти. Реальна кількість бойовиків, задіяна з її боку в останній війні, десь чоловік 500. Цього виявилось достатньо.
Ліванська держава нездатна організувати ефективну соціальну допомогу мешканцям півдня країни, а Хізбала може. Влада нездатна забезпечити прийнятний рівень освіти, а Хізбала і навчає, і годує, і захищає.
Але ж в Україні нема Хізбали! І в Лівані ще не так давно не було Хізбали. А нині є. І в Україні буде.
Вісім років тому виведений за штат священик о. Макарій прибув до занедбаного хутора на Житомирщині.
З ним приїхав наркоман з Дніпропетровська, який заборгував за наркоту великі гроші і мусив тікати де подалі. Вдвох вони почали створювати православну громаду з приблудних бомжів, наркоманів, які наважились злізти з системи та з усіх, кого Бог пошле.
Нині околиці хутора подібні на Венецію. Прориті широкі канали, щоб осушити болота і перетворити їх на родючі лани. Над ставком збудовані теплиці і келії членів спільноти, церква, яку розписують дочка святенника й дівчинка, яку три роки тому привезли сюди вмирати (рак кісток. Вісім блоків хіміотерапії не допомогли).
Дівчину відмолили. Вона вижила і нині захоплюється живописом.
Колишні бомжі і наркомани майструють з іржавих залізяк камази та трактори, дотримуються постів, вистоюють відправи. Отець Макарій – дебелий, веселий дядько, переповнений життям, пишається ставком і полями, натхненно служить літургію. Був напівмертвий хутір. Нині тут рух, сенс, майбутнє, зрештою добро.
І іноді закрадається думка, що майбутнє України кується тут-таки, а не у виборчих штабах.
Десь з рік тому вдалося об’єднати свої дії кільком київським Інтернет-провайдерам. Це забавно, адже їхній бізнес полягає в тому, щоб роз’єднувати людей. Завдяки цьому об’єднанню, провайдерам вдається успішно протидіяти спробам Верховної Ради і правоохоронних органів впровадити контроль над Інтернетом.
Це нелегко. Щойно завершився черговий міліцейський наїзд на провайдерські фірми, який супроводжувався суттєвими порушеннями закону з боку міліції. Провайдери поставили собі за мету домогтися покарання офіцерів, які були задіяні в репресіях. Від їхнього успіху ми всі хоч трохи виграємо, а від успіху будь-кого з кандидатів виграють тільки найближчі родичі кандидата.
Православні громади, провайдери, волонтери, які допомагають онкохворим дітям, власники зброї, які нарешті спромоглися об’єднатися в асоціацію, захисники історичних пам’яток, і всі ті, кого ми не знаємо, але хто наполегливо прагне правди, вони — сумління і надія цієї землі. Їхня діяльність дозволяє сподіватися на те, що в Європейському Лівані незабаром виникне українська Хізбала. В зв'язку з цим уже нині кожному з нас варто запитати себе: хто я — шляхетний доброволець, чи галімий виборець?
Європейський Ліван
У другому турі більше голосів набере Янукович, але на виборах переможе Юля. Під час дружньої післявиборчої суперечки, яка триватиме десь з півроку, у нас буде три президенти, включно з нинішнім. Тоді всі зрозуміють, що Юля проявила неабияку мудрість, коли зубами чіплялася за Кабінет міністрів, адже тоді на відміну від двох інших президентів, вона матиме реальну владу. Не варто очікувати барикад. Їх нема кому будувати.
«Ты б не увидел в небе звед
Их не было тогда
Не пела птица над гнездом
Там не было гнезда»
Громи гримітимуть лише на телевізійних і на судових ток-шоу. Хоча передвиборчі баталії – це лише передмова до післявиборчих, але вони задають тон. Нам нині нудно. Ця кампанія геть зовсім не виправдовує сподівань гурманів. Все мило, але мляво. Ні гучних скандалів, ні карколомних пригод, ні камазів, ні отруєнь, ні пропагандистських знахідок, ні жертв, ні викриттів… А здавалося б, педофілія та епідемія подавали надії…
Все зумовлене настроєм публіки. Вона зневірилася не в кандидатах, а у виборах. До того вона зневірилася у доларах. Ми так їх любили, а вони, виявляється, теж здатні знецінюватися. Люди, які вже не вірять двом головним поганським божкам всесвітнього капища – виборам і фінансам, тим самим звільняють свої душі для Бога Живого, який, як відомо приніс нам меч, а не подушку, отже очікує, щоб ми вправлялися у фехтуванні, а не в мастурбуванні.
Саме так: нам нецікаві вибори, а не політики. Ми звикли кепкувати над нашими кандидатами, але покладемо руку на серце (у кого є) – вони кращі за більшість своїх зарубіжних колег. Там взагалі окрім Лукашенка та Рамзана Кадирова нема на що подивитися. На всю Європу – один Берлусконі, інші подібні на офіціантів та домогосподарок.
Наші – як герої телесеріалу в порівнянні з персонажами передачі «Вісті з ланів».
І от коли людині набридає телесеріал, вона повертається до реального життя – починає виховувати онука, мучити кота, експериментувати з кактусом на підвіконні.
Коли виборцям набридають вибори, вони раптом усвідомлюють, що створити бодай одну справжню профспілку – це значно важливіше, аніж обрати найкращого президента з-поміж інших складових виїденого яйця.
Світ це давно усвідомив. Найбільш поважні люди на Заході, починаючи з Сартра і Ґі Дебора і закінчуючи нинішнім імамом Брюссельської Соборної мечеті (забув ім’я цього поважного гуманітарія) давно піддали нищівній критиці виборчу демократію, всі ці неоковирні кабінки для голосування, потворні бюлетені, гомофобські протоколи… Краще вийти на вулицю побузити – кажуть філософи паризьких кав’ярень і поети мюнхенських пивниць: адже «один снайпер спритніший за сорок спікерів».
Україна – це Європейський Ліван, де все одно, хто очолює парламент, як звуть президента, коли загине від вибуху під автівкою черговий прем’єр. Там теж сприймають вибори як атракціон, і не очікують від них нічого більше того, чого очікують від атракціону.
Позиція влади нікого не цікавить, натомість усіх цікавлять наміри Хізбали. Ліванська держава не могла протидіяти Ізраїлю, а Хізбала зуміла його перемогти. Реальна кількість бойовиків, задіяна з її боку в останній війні, десь чоловік 500. Цього виявилось достатньо.
Ліванська держава нездатна організувати ефективну соціальну допомогу мешканцям півдня країни, а Хізбала може. Влада нездатна забезпечити прийнятний рівень освіти, а Хізбала і навчає, і годує, і захищає.
Але ж в Україні нема Хізбали! І в Лівані ще не так давно не було Хізбали. А нині є. І в Україні буде.
Вісім років тому виведений за штат священик о. Макарій прибув до занедбаного хутора на Житомирщині.
З ним приїхав наркоман з Дніпропетровська, який заборгував за наркоту великі гроші і мусив тікати де подалі. Вдвох вони почали створювати православну громаду з приблудних бомжів, наркоманів, які наважились злізти з системи та з усіх, кого Бог пошле.
Нині околиці хутора подібні на Венецію. Прориті широкі канали, щоб осушити болота і перетворити їх на родючі лани. Над ставком збудовані теплиці і келії членів спільноти, церква, яку розписують дочка святенника й дівчинка, яку три роки тому привезли сюди вмирати (рак кісток. Вісім блоків хіміотерапії не допомогли).
Дівчину відмолили. Вона вижила і нині захоплюється живописом.
Колишні бомжі і наркомани майструють з іржавих залізяк камази та трактори, дотримуються постів, вистоюють відправи. Отець Макарій – дебелий, веселий дядько, переповнений життям, пишається ставком і полями, натхненно служить літургію. Був напівмертвий хутір. Нині тут рух, сенс, майбутнє, зрештою добро.
І іноді закрадається думка, що майбутнє України кується тут-таки, а не у виборчих штабах.
Десь з рік тому вдалося об’єднати свої дії кільком київським Інтернет-провайдерам. Це забавно, адже їхній бізнес полягає в тому, щоб роз’єднувати людей. Завдяки цьому об’єднанню, провайдерам вдається успішно протидіяти спробам Верховної Ради і правоохоронних органів впровадити контроль над Інтернетом.
Це нелегко. Щойно завершився черговий міліцейський наїзд на провайдерські фірми, який супроводжувався суттєвими порушеннями закону з боку міліції. Провайдери поставили собі за мету домогтися покарання офіцерів, які були задіяні в репресіях. Від їхнього успіху ми всі хоч трохи виграємо, а від успіху будь-кого з кандидатів виграють тільки найближчі родичі кандидата.
Православні громади, провайдери, волонтери, які допомагають онкохворим дітям, власники зброї, які нарешті спромоглися об’єднатися в асоціацію, захисники історичних пам’яток, і всі ті, кого ми не знаємо, але хто наполегливо прагне правди, вони — сумління і надія цієї землі. Їхня діяльність дозволяє сподіватися на те, що в Європейському Лівані незабаром виникне українська Хізбала. В зв'язку з цим уже нині кожному з нас варто запитати себе: хто я — шляхетний доброволець, чи галімий виборець?
- Статус