Відповідь: Фашизм и антифашизм
Мій von Trier
есе про любов до людей, класову ненависть та “релігію політкоректності”
Отож, серед найвидатніших митців сучасної Европи (слідом за США!) дедалі моднішими робиться “епатаж публіки” визнанням у своїх симпатіях до нацизму.
Ось, скажімо, історія із (записаними на телефон?!) висловлюваннями Джона Галліано в паризькому кафе “Перлина”:
You must be registered for see links
Не встиг ще вщухнути скандал із Галліано, який вартував йому посади креативного директора дому мод Christian Dior, як розпочався ще більш гучний:
- “нацистом” (жатрома?) оголосив себе один з найкреативніших (культових?) європейських режисерів сучасності данець Ларс фон Трієр.
І не десь, а прямо на своїй прес-конференції на Каннському кінофестивалі, де його фільм “Меланхолія” до скандалу вважався головним претендентом на “Золоту пальмові гілку”.
Коли кілька років тому щось подібне до випадку з Галліано сталося в Америці із Мелом Гібсоном, могло здатися, що це – випадковість. Нині ясно, що - “тенденція”.
В 2006 році ЗМІ оголосили Гібсона “сильно п’яним”, як і в березні цього року Галліано. Фон Трієр був тверезий, отже МАВ розуміти “ціну питання”. Ну що, як мінімум, з надіями на “Гілку” доведеться розпрощатися...
You must be registered for see links
Тут може бути 2 варіанти:
1) або “певним колам” сильно необхідні такі скандали (аби довести, що кожен, хто наважиться на будь-який сумнів у “релігії політкоректності”, неодмінно та невблаганно буде покараний суспільною обструкцією, незважаючи на будь-які “заслуги” та “статуси”?);
2) або
щось нове таке “прориває на поверхню”.
“Раціональний глузд” підказує мені дотримуватись першого пояснення, але вірити хочеться
в друге.
Саме тому, що нацист з Галліяно – як з мене рабин.
Проте, людина нон-конформіст,
непристосуванець, якою
не може не бути справжній
митець, сьогодні, вибачте за каламбур, просто не може бути “політкоректною особою”. Бо бути
повністю “політкоректним” нині означає цілковиту неспроможність адекватно потребам суспільства й велінням власної душі відображати у своїй творчості довколишній світ, несумісність навіть із найменшою
спробою бути щирим. Тобто –
бути митцем. Бо коли “Оскара”
кожен рік завойовують лише фільми “про Голокост”, то хто може сказати, що це – не “глобальний зомбоящик”?..
“У нас”, як частини “русского міра”, офіційними “ворогами суспільства” є “фашисти”, до яких (щоб “не розмінюватись на дріб’язок”) скопом віднесено практично усіх “западенців”, себто десь 1/5 всього населення країни. А альтернативній “західній” картині світу - “ворог” все той же: “вони ж”, але уже під назвою nazi.
Друзі, а це нічо, що ІІ Світова Війна завершилася 66 років тому?
актуальних ворогів, вибачте, у нас ніяких уже немає (крім “гомофобів” та інших “дискримінаторів”)? Зовсім-зовсім ніхто не робить нічого справді поганого чи, боронь Боже, несправедливого?! Так тільки, “балуються”, крадуть по-троху, покоївок по готелях ґвалтують і все?..
І от що цікаво: ґвалтувати готельну обслугу
поки що “неможна”, навіть якщо ти – одночасно єврей,
соціаліст та потенційний кандидат у президенти Франції (не можна у США, а не на Україні, звичайно ж).
А “розпилювати” з В.В.Путіним
мільярди доларів, взятих з кишені американських платників податків на “забезпечення стабільності світової фінансової системи”, і записувати це як МІЙ постійно зростаючий борг - виходить, цілком нормально? “Українські демократи” підтримають?
Була, правда, спроба призначити на роль public enemy “Аль Каїду”, але щось – до кінця не вийшло. Хто пам’ятає Радянський Союз може здогадатися чому: “ворог” має бути
справді міфічним (як “капіталісти” й “імперіалісти” для населення СССР),
ні в якому разі не з'являючись поруч “во плоті”. Мусульмани виявились
надто реальними для ролі “справжнього ворога”…
Тут вже й “найтупіший обиватель” починає второпувати, що “нас розводять”, а не те що митець...
Тому я, як і Ларс, “не проти євреїв” (рівно ж як і арабів, негрів, гомосексуалістів і т.д.) Я взагалі
не проти будь-якої категорії людей, котрі (чи краще сказати “допоки вони”)
не роблять нічого лихого мені. Зокрема – не встановлюють для мене
своїх правил з таким виглядом, нібито ці правила – самозрозумілі та єдиноможливі, й “не вчать мене жити”, без мого прохання, саме згідно них.
А ще, я – проти “нерівного метра” та “дискримінації навпаки”, як і все більше людей іще. В усьому світі, і в Ізраїлі теж...