По коліру-чисто українські та шведські.
"Славянское язычество" или же "Родная Вера"
- Автор теми ALF
- Дата створення
Dragline
Железяка
Кит веган??? Ой, насмешили, блин... Кашалот жрёт кальмаров, вместе с чернильным мешком, и не морщится, разгрызает панцирных моллюсков, которых находит в грунте, когда кальмаров нет, не прочь подкрепиться рыбой. Касатки (а это тоже киты) лопают тюленей, морских черепах, обгладывают моржей, разрывают в клочья белых медведей в воде. Черноморские дельфины, эти умные симпатяги, рыбоядные, а в стае задирают катранов и сивучей.
Усатые киты (это их вполне научное название), едят зоопланктон: а это рачки, креветки, только очень маленькие, но никак не растения.
Відповідь: "Славянское язычество" или же "Родная Вера"
Fenimor:
nazar_ukr, мені пофіг хто його придумав. Знаю що придумали щє за часів СРСР. Але мені дуже вас жалко , якщо ви інтернетні агітплакати розглядаєте зі сторони наукового вивчення. Це вже діагноз.
Знаєте такий вислів "відділяти зерна від плевел" ? Навчіться і вам стане легше.
Пане Fenimor, а мене ось все таки зацікавили ці РОСИЧІ і я натрапив, врешті, на цікавий текст.
Рекомендую:
Нещодавно розмовляв з одним російським націоналістом.
Він говорив, що я – русич, і він – русич, і що всі ми русичі, бо вийшли з Київської Русі, і що було б добре до того стану нерозчленованої єдності знову повернутись, тоді б зникла маса проблем, ну, і т. д., і т. п.
Отож, ця невелика історіографічна замальовка про слово "РУСИЧ".
Почнемо з того, що Давня Русь такого слова не знала. Правда, в даньоруській літературі в одному творі чотири рази зустрічається слово «русичі» (у множині).
Це славнозвісне «Слово о полку Ігоревім». Якраз там читаємо: «...съ вами, русици, хощу главу свою приложити, а любо испити шеломомь Дону»; "русичи великая поля чрьлеными щиты прегородиша, ищучи себѣ чти, а князю – славы"; «Дѣти бѣсови кликомъ поля прегородиша, а храбріи русици преградиша чрълеными иты»; «...ту кроваваго вина не доста; ту пиръ докончаша храбріи русичи: сваты опоиша, а сами полегоша за землю Рускую».
Але із множини «русичі» однини «русич» утворити не можна. Правильно повинно бути «руситин». Зрозуміло, що такого слова Давня Русь також не знала. Але в ті часи активно вживався термін «русин», як однина від «колективного» поняття Русь.
І тут все логічно правильно. Наприклад, у «Правді Руській» часів Ярослава Мудрого читаємо: «(1) Оубьеть моуж(ь) моужа, то мьстить братоу брата, илис(ы)н(о)ви о(т)ца, любо о(т)цю с(ы)на, или братоу чадоу, любо сестриноу с(ы)н(о)ви; (2) а ще не боудеть кто мьстѧ, то 40 гривенъ за головоу; (3) аще боудеть роусинъ, любо гридїнъ, любо коупчина, любо ѧбетникъ, любо мечникъ, аще изъгои боудеть, любо словенинъ, то 40 гривенъ положити зань».
Та власне, як самоназва це слово вживалося ще і в ХІХ столітті на означення населення Західної України. А в ХХ столітті русини Закарпаття, Словаччини та польських Бескид навіть намагаються утворити четверту східнослов’янську націю.
Слово ж «русич» має закінчення –ич. Це означає, що він є сином (потомком) сім’ї, роду, племені, що походить від імені Рус. Виникнення ж імені Рус пов’язане з польською легендою про походження слов’ян. У Вступі «Хроніки Великопольської» (ХІІІ ст.) читаємо: «Отже, від цих паннонців народилось три брати, сини Пана, володаря паннонців, із яких первісток мав ім’я Лех, другий – Рус, третій – Чех».
Таким чином, вигадане польськими хроністами ім’я легендарного прабатька східних слов’ян Руса дозволяє утворити етнонім русич.
Потім ця легенда перейшла в українські ранньомодерні історичні твори. Так Феодосій Софонович у своїй «Хроніці з літописців стародавніх» (до 1673 р.) подає її таким чином: «ПовЂдаютъ нЂкоториї, якобы русъ от Руса мЂли назватися, мовячи, ижь три братиебыли: Рус, Чехъ и Лехъ. Ωт Руса князя славенскиі народы, над которыми ωнъ пановал, русъ назвалися, от Чеха чехи, от Леха лехи».
Ну, а вже з польських та українських джерел вона стала відома й у Великоросії. Потім, у часи Романтизму, росіяни слово "русич" в однині приписали епосі Давньої Русі.
Що ж до слова «русичі» («русиці») в «Слові о полку Ігоревім», то тут можливі, принаймні, два варіанти відповіді.
Або це індивідуальний авторський винахід, своєрідна формула високого складу давньоруського поета, або ж саме «Слово…» написане було не наприкінці ХІІ – поч. ХІІІ століття, а пізніше, коли вже в землях східних слов'ян активно побутувала польська легенда про прабатька Руса. Так, власне, вважав відомий російський історик Олександр Зимін, для якого наявність у «Слові…» таких слів як «русичі» і є підтвердженням того факту, що цей твір був написаний у ХVІІІ столітті.
Fenimor:
nazar_ukr, мені пофіг хто його придумав. Знаю що придумали щє за часів СРСР. Але мені дуже вас жалко , якщо ви інтернетні агітплакати розглядаєте зі сторони наукового вивчення. Це вже діагноз.
Знаєте такий вислів "відділяти зерна від плевел" ? Навчіться і вам стане легше.
Пане Fenimor, а мене ось все таки зацікавили ці РОСИЧІ і я натрапив, врешті, на цікавий текст.
Рекомендую:
Нещодавно розмовляв з одним російським націоналістом.
Він говорив, що я – русич, і він – русич, і що всі ми русичі, бо вийшли з Київської Русі, і що було б добре до того стану нерозчленованої єдності знову повернутись, тоді б зникла маса проблем, ну, і т. д., і т. п.
Отож, ця невелика історіографічна замальовка про слово "РУСИЧ".
Почнемо з того, що Давня Русь такого слова не знала. Правда, в даньоруській літературі в одному творі чотири рази зустрічається слово «русичі» (у множині).
Це славнозвісне «Слово о полку Ігоревім». Якраз там читаємо: «...съ вами, русици, хощу главу свою приложити, а любо испити шеломомь Дону»; "русичи великая поля чрьлеными щиты прегородиша, ищучи себѣ чти, а князю – славы"; «Дѣти бѣсови кликомъ поля прегородиша, а храбріи русици преградиша чрълеными иты»; «...ту кроваваго вина не доста; ту пиръ докончаша храбріи русичи: сваты опоиша, а сами полегоша за землю Рускую».
Але із множини «русичі» однини «русич» утворити не можна. Правильно повинно бути «руситин». Зрозуміло, що такого слова Давня Русь також не знала. Але в ті часи активно вживався термін «русин», як однина від «колективного» поняття Русь.
І тут все логічно правильно. Наприклад, у «Правді Руській» часів Ярослава Мудрого читаємо: «(1) Оубьеть моуж(ь) моужа, то мьстить братоу брата, илис(ы)н(о)ви о(т)ца, любо о(т)цю с(ы)на, или братоу чадоу, любо сестриноу с(ы)н(о)ви; (2) а ще не боудеть кто мьстѧ, то 40 гривенъ за головоу; (3) аще боудеть роусинъ, любо гридїнъ, любо коупчина, любо ѧбетникъ, любо мечникъ, аще изъгои боудеть, любо словенинъ, то 40 гривенъ положити зань».
Та власне, як самоназва це слово вживалося ще і в ХІХ столітті на означення населення Західної України. А в ХХ столітті русини Закарпаття, Словаччини та польських Бескид навіть намагаються утворити четверту східнослов’янську націю.
Слово ж «русич» має закінчення –ич. Це означає, що він є сином (потомком) сім’ї, роду, племені, що походить від імені Рус. Виникнення ж імені Рус пов’язане з польською легендою про походження слов’ян. У Вступі «Хроніки Великопольської» (ХІІІ ст.) читаємо: «Отже, від цих паннонців народилось три брати, сини Пана, володаря паннонців, із яких первісток мав ім’я Лех, другий – Рус, третій – Чех».
Таким чином, вигадане польськими хроністами ім’я легендарного прабатька східних слов’ян Руса дозволяє утворити етнонім русич.
Потім ця легенда перейшла в українські ранньомодерні історичні твори. Так Феодосій Софонович у своїй «Хроніці з літописців стародавніх» (до 1673 р.) подає її таким чином: «ПовЂдаютъ нЂкоториї, якобы русъ от Руса мЂли назватися, мовячи, ижь три братиебыли: Рус, Чехъ и Лехъ. Ωт Руса князя славенскиі народы, над которыми ωнъ пановал, русъ назвалися, от Чеха чехи, от Леха лехи».
Ну, а вже з польських та українських джерел вона стала відома й у Великоросії. Потім, у часи Романтизму, росіяни слово "русич" в однині приписали епосі Давньої Русі.
Що ж до слова «русичі» («русиці») в «Слові о полку Ігоревім», то тут можливі, принаймні, два варіанти відповіді.
Або це індивідуальний авторський винахід, своєрідна формула високого складу давньоруського поета, або ж саме «Слово…» написане було не наприкінці ХІІ – поч. ХІІІ століття, а пізніше, коли вже в землях східних слов'ян активно побутувала польська легенда про прабатька Руса. Так, власне, вважав відомий російський історик Олександр Зимін, для якого наявність у «Слові…» таких слів як «русичі» і є підтвердженням того факту, що цей твір був написаний у ХVІІІ столітті.
Fenimor
Торговец чёрным деревом
nazar_ukr, начал читать и плюнувши бросил. Я понимаю, что балабольство это конёк твоего племени. Но мне совсем неинтересно. Да и не в названии у нас сейчас наибольшая проблема.
А кроме "Слово..." можешь поездить по музеям и почитать договор Олега Вещего с Византией и другие интересные документы. Или твоё племя считает их выдумкой???
А русы на Кавказе - тоже выдумка???
А кроме "Слово..." можешь поездить по музеям и почитать договор Олега Вещего с Византией и другие интересные документы. Или твоё племя считает их выдумкой???
А русы на Кавказе - тоже выдумка???Відповідь: "Славянское язычество" или же "Родная Вера"
Давайте пане Fenimor не так широко. А то раптом десь і договір Олега у Вас взявся. і руси на Кавказі. Ви дочитали цей текст до кінця? Ви розумієте, що слово РУСИЧ польського походження? По башці деяких патриотичеських рашок б'є класно.
Давайте пане Fenimor не так широко. А то раптом десь і договір Олега у Вас взявся. і руси на Кавказі. Ви дочитали цей текст до кінця? Ви розумієте, що слово РУСИЧ польського походження? По башці деяких патриотичеських рашок б'є класно.
Відповідь: "Славянское язычество" или же "Родная Вера"
Ну це добре пане Fenimor, що Ви хоч не російський буржуазний націоналіст. А щодо русів на Кавказі чи договору Олега, то я взагалі про це нічого не говорив - ні за, ні проти.
Але поговорити можу.
Поясніть, будь-ласка, у чому там проблема
Ну це добре пане Fenimor, що Ви хоч не російський буржуазний націоналіст. А щодо русів на Кавказі чи договору Олега, то я взагалі про це нічого не говорив - ні за, ні проти.
Але поговорити можу.
Поясніть, будь-ласка, у чому там проблема
Відповідь: "Славянское язычество" или же "Родная Вера"
По першому питанню: ви напевно жартуєте. Ніяких русичів у тому договорі немає і бути не може. Ось цей договір у перекладі на українську Махновця:
«Згідно з другою угодою, що відбулась при 2 тих же цесарях, Льві й Олександрові, ми, [мужі] від народу руського — Карл, Інгельд, Фарлоф, Вермуд, Рулав, Гуди, Руальд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемид, — послані від Олега, великого князя руського, і всіх, що є під рукою його, світлих бояр, до вас, Льва, і Олександра, і Костянтина, великих за волею божою самодержців, цесарів грецьких, для збереження і на засвідчення дружби, яка од багатьох літ була межи християнами і руссю, за бажанням наших князів і за [їхнім] велінням, і від усіх, що є під рукою його, [Олега], сущих русів. Наша світлість, більше від інших за волею божою хотячи зберегти і засвідчити таку дружбу, яка бувала межи християнами і руссю, багато разів насправді прагнули не лише просто на словах, а на письмі і з клятвою твердою, клявшись оружжям своїм, дружбу таку засвідчити і утвердити по вірі і по закону нашому.
Глави [угоди], які ми, отже, взяли на себе по божій вірі і дружбі, суть такі:
По першому слову замирімося з вами, греки, дружімо один з одним від усієї душі і призволення, а ми не дамо, наскільки наша воля, статися ніякому обману чи злочинові од тих, що перебувають під рукою наших світлих князів, і подбаємо, наскільки [наша] сила, щоб зберегти з вами, греки, на подальші літа і назавжди дружбу немінливу | й бездоганну, яку ми засвідчуємо проголошенням і написанням з клятвою. Так само й ви, греки, бережіте таку ж дружбу, незвабливу й непорушну, до князів світлих наших руських і до всіх [людей], що є під рукою світлого князя нашого, завжди і в усі літа.
А про справи щодо злочинів, які можуть статися, урядимося так:
[Злочин] нехай настільки явно буде доведений доказами, щоб [судді] мали віру до цих доказів; а коли вони йому, [доказові], будуть не йняти віри, нехай не клянеться 3 та сторона, яка прагне, щоб [доказові] не вірили; а коли поклянеться [позивач] по вірі своїй — буде [такою] кара, якою й виявиться провина.
Про це: якщо хто уб’є, християнина русин чи християнин русина, нехай умре там, де вчинить убивство. Якщо ж утече той, що вчинив убивство, [і] якщо є він імущим, то [ту] частину [майна] його, котра його буде по закону, хай візьме родич убитого; але й жона убивці хай має стільки, скільки належить [їй] по закону; якщо ж той, що вчинив убивство і втік, є неімущим, хай буде він під судом, поки не знайдеться, і тоді хай умре.
Якщо ж ударить [хто кого] мечем або поб’є яким-небудь знаряддям, то за удар або побої нехай дасть п’ять літр 4 срібла по закону руському; якщо ж той, що так учинив, буде неімущим, хай дасть, скільки може, і хай зніме із себе [потерпілому] навіть ту саму одежу свою, у якій він ходить, а про решту [суми] нехай поклянеться по своїй вірі, що [ніхто] інший ніяк [не може] допомогти йому; після цього за провину хай [більше] не стягують.
Про це: якщо украде русин що-небудь у християнина чи, навпаки, християнин у русина, і злодій буде спійманий у той час, коли вчинить крадіжку, тим, хто втратив що-небудь, [та] якщо опиратиметься 5 він, крадіжку чинячи, і буде вбитий, хай не карають за смерть [його] ні християни, ні руси, але ще | нехай забере своє той, який [це] втратить. А якщо віддасться в руки крадій, нехай буде він узятий тим же, у кого буде украдено, і зв’язаний буде, і оддасть те, що посмів украсти, однак оддасть потрійно. /21/
Про це: якщо ж хто, чи русин християнинові, чи християнин русинові, завдаючи муки, вчинить грабіж або явно насильно візьме що-небудь у другого, хай верне потрійно.
Якщо викинутий буде човен вітром великим на чужу землю, і якщо він знайдений 6 буде нами, русами, то якщо хто збереться спорядити човен з добром своїм і відіслати назад у землю Християнську, ми проведемо його крізь усяке небезпечне місце, доки [не] прибуде він у безпечне місце. Якщо ж такий човен, чи бурею, чи земною перепоною задержаний, не може добратися до своїх місць, то ми, руси, допоможемо гребцям того човна і допровадимо [туди] з куплею їх по-здорову. Якщо це станеться поблизу землі Грецької і якщо приключиться така сама біда човну руському, то ми, [греки], проведемо його в Руську землю; і хай продають [руси] товар того човна; і якщо може [хто] продати що з човна, [то] ми, [греки], виволочимо їм [товар]. А коли ми, руси, прийдемо в Греки чи для торгівлі, чи з посольством до цесаря вашого 7, то ми, [греки], пропустимо з честю їх [і] проданий товар човна їхнього. Якщо ж приключиться кому з того човна в ньому убитим бути, або побитим бути нами, русами, або взято [буде з човна] що-небудь, то хай ті, що це вчинили, зазнають названої раніш кари.
Про цих: якщо полоняник з обох країн задержується чи русами, чи греками, проданий в ту [їхню] країну 8, і якщо знайдеться чи русин, чи гречин, що викуплять 9 і вернуть викуплену особу у свою країну, то [хай] візьмуть ті, які [раніш] його, [полоняника], купили, [заплачену] ціну його або [те] візьмуть за нього, що вважається на торзі на [той] день 10 ціною | челядина. Так само якщо з війська взятий буде [русин у полон] тими ж греками, то хай же повернеться він у свою країну і [хай] оддана буде [та] ціна його, як уже сказано, що й на торзі.
Коли ж потрібно [цесареві вашому] на війну іти і якщо виникне вам потреба [в людях], а ці, [руси], захотять віддати честь вашому цесареві, — то коли в будь-який час скільки їх [не] прийде і схочуть вони остатись [на службі] у цесаря вашого своєю волею, — нехай вони будуть [там].
Про полонення русами 11 [тих], які часто прибувають із якої-небудь країни в Русь і яких продають в Християни, а також іще й про 12 полонених християн, які часто з якої-небудь країни прибувають в Русь, — цих [нехай] продають по двадцять золотих 13, і хай прибудуть вони в Греки.
Про це: якщо украдений буде челядин руський, або втече, або насильно проданий буде і жалітися стануть руси, — хай підтвердиться це челядином, [і] нехай заберуть вони його в Русь; також і купці, якщо 14 вони втратили челядина і жаліються, — нехай позивають [через суд] і, знайшовши його, нехай заберуть; якщо ж який-небудь місцевий [житель] не дасть учинити цей розшук,- хай буде він винуватим.
Про русів, що служать у Греках у християнського цесаря. Якщо хто [з них] помре, не розпорядившись своїм майном, чи також своїх [тут] не матиме, хай верне [цесар] майно [його] найближчим родичам в Русь. Якщо ж [русин] учинить заповіт, — той візьме спадок його, кому він напише успадкувати майно; хай успадкує його [хто-небудь] із русів, що [тут] торгують, [чи хто] з різних [людей], що прибувають [із Русі] в Греки і надовго [тут] залишаються 15.
Якщо злочинець [не] повернеться 16 в Русь, — хай жаліються руси християнському цесареві і [нехай] схоплять такого і повернуть насильно в Русь. Це ж усе нехай роблять руси грекам, якщо де-небудь станеться таке [саме].
2.IX 911
На підтвердження ж | і непорушність [миру, що має] бути межи вами, християнами, і [нами], руссю, цей мирний договір учинили ми, [руси], і ви, оба [цесарі], новим написанням 17 на двох хартіях 18,- цесаря вашого і своєю рукою, [а цесар] присягальним чесним хрестом і святою єдиносущою трійцею єдиного істинного бога вашого 19 засвідчив [свій договір] і дав нашим послам 20. Ми ж клялися цесарю вашому, од бога сущому, яко божому створінню, по закону і за звичаєм народу нашого не переступати ні нам, /22/ ні іншому [кому] із країни нашої встановлених глав договору про мир і дружбу. І це написання дали ми обом цесарям 21 вашим для підтвердження, що договору цьому бути на укріплення і засвідчення існуючого межи нами миру, місяця вересня в другий [день], а в індикт 22 п’ятнадцятий, у рік [від] сотворіння світу 6420».
Як бачимо, є руси, є русини - РУСИЧІВ немає.
По другому питанню: проблему то про договір Олега і русів на Кавказі створив не я. Мене теж здивувало, до чого це тут?
По першому питанню: ви напевно жартуєте. Ніяких русичів у тому договорі немає і бути не може. Ось цей договір у перекладі на українську Махновця:
«Згідно з другою угодою, що відбулась при 2 тих же цесарях, Льві й Олександрові, ми, [мужі] від народу руського — Карл, Інгельд, Фарлоф, Вермуд, Рулав, Гуди, Руальд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемид, — послані від Олега, великого князя руського, і всіх, що є під рукою його, світлих бояр, до вас, Льва, і Олександра, і Костянтина, великих за волею божою самодержців, цесарів грецьких, для збереження і на засвідчення дружби, яка од багатьох літ була межи християнами і руссю, за бажанням наших князів і за [їхнім] велінням, і від усіх, що є під рукою його, [Олега], сущих русів. Наша світлість, більше від інших за волею божою хотячи зберегти і засвідчити таку дружбу, яка бувала межи християнами і руссю, багато разів насправді прагнули не лише просто на словах, а на письмі і з клятвою твердою, клявшись оружжям своїм, дружбу таку засвідчити і утвердити по вірі і по закону нашому.
Глави [угоди], які ми, отже, взяли на себе по божій вірі і дружбі, суть такі:
По першому слову замирімося з вами, греки, дружімо один з одним від усієї душі і призволення, а ми не дамо, наскільки наша воля, статися ніякому обману чи злочинові од тих, що перебувають під рукою наших світлих князів, і подбаємо, наскільки [наша] сила, щоб зберегти з вами, греки, на подальші літа і назавжди дружбу немінливу | й бездоганну, яку ми засвідчуємо проголошенням і написанням з клятвою. Так само й ви, греки, бережіте таку ж дружбу, незвабливу й непорушну, до князів світлих наших руських і до всіх [людей], що є під рукою світлого князя нашого, завжди і в усі літа.
А про справи щодо злочинів, які можуть статися, урядимося так:
[Злочин] нехай настільки явно буде доведений доказами, щоб [судді] мали віру до цих доказів; а коли вони йому, [доказові], будуть не йняти віри, нехай не клянеться 3 та сторона, яка прагне, щоб [доказові] не вірили; а коли поклянеться [позивач] по вірі своїй — буде [такою] кара, якою й виявиться провина.
Про це: якщо хто уб’є, християнина русин чи християнин русина, нехай умре там, де вчинить убивство. Якщо ж утече той, що вчинив убивство, [і] якщо є він імущим, то [ту] частину [майна] його, котра його буде по закону, хай візьме родич убитого; але й жона убивці хай має стільки, скільки належить [їй] по закону; якщо ж той, що вчинив убивство і втік, є неімущим, хай буде він під судом, поки не знайдеться, і тоді хай умре.
Якщо ж ударить [хто кого] мечем або поб’є яким-небудь знаряддям, то за удар або побої нехай дасть п’ять літр 4 срібла по закону руському; якщо ж той, що так учинив, буде неімущим, хай дасть, скільки може, і хай зніме із себе [потерпілому] навіть ту саму одежу свою, у якій він ходить, а про решту [суми] нехай поклянеться по своїй вірі, що [ніхто] інший ніяк [не може] допомогти йому; після цього за провину хай [більше] не стягують.
Про це: якщо украде русин що-небудь у християнина чи, навпаки, християнин у русина, і злодій буде спійманий у той час, коли вчинить крадіжку, тим, хто втратив що-небудь, [та] якщо опиратиметься 5 він, крадіжку чинячи, і буде вбитий, хай не карають за смерть [його] ні християни, ні руси, але ще | нехай забере своє той, який [це] втратить. А якщо віддасться в руки крадій, нехай буде він узятий тим же, у кого буде украдено, і зв’язаний буде, і оддасть те, що посмів украсти, однак оддасть потрійно. /21/
Про це: якщо ж хто, чи русин християнинові, чи християнин русинові, завдаючи муки, вчинить грабіж або явно насильно візьме що-небудь у другого, хай верне потрійно.
Якщо викинутий буде човен вітром великим на чужу землю, і якщо він знайдений 6 буде нами, русами, то якщо хто збереться спорядити човен з добром своїм і відіслати назад у землю Християнську, ми проведемо його крізь усяке небезпечне місце, доки [не] прибуде він у безпечне місце. Якщо ж такий човен, чи бурею, чи земною перепоною задержаний, не може добратися до своїх місць, то ми, руси, допоможемо гребцям того човна і допровадимо [туди] з куплею їх по-здорову. Якщо це станеться поблизу землі Грецької і якщо приключиться така сама біда човну руському, то ми, [греки], проведемо його в Руську землю; і хай продають [руси] товар того човна; і якщо може [хто] продати що з човна, [то] ми, [греки], виволочимо їм [товар]. А коли ми, руси, прийдемо в Греки чи для торгівлі, чи з посольством до цесаря вашого 7, то ми, [греки], пропустимо з честю їх [і] проданий товар човна їхнього. Якщо ж приключиться кому з того човна в ньому убитим бути, або побитим бути нами, русами, або взято [буде з човна] що-небудь, то хай ті, що це вчинили, зазнають названої раніш кари.
Про цих: якщо полоняник з обох країн задержується чи русами, чи греками, проданий в ту [їхню] країну 8, і якщо знайдеться чи русин, чи гречин, що викуплять 9 і вернуть викуплену особу у свою країну, то [хай] візьмуть ті, які [раніш] його, [полоняника], купили, [заплачену] ціну його або [те] візьмуть за нього, що вважається на торзі на [той] день 10 ціною | челядина. Так само якщо з війська взятий буде [русин у полон] тими ж греками, то хай же повернеться він у свою країну і [хай] оддана буде [та] ціна його, як уже сказано, що й на торзі.
Коли ж потрібно [цесареві вашому] на війну іти і якщо виникне вам потреба [в людях], а ці, [руси], захотять віддати честь вашому цесареві, — то коли в будь-який час скільки їх [не] прийде і схочуть вони остатись [на службі] у цесаря вашого своєю волею, — нехай вони будуть [там].
Про полонення русами 11 [тих], які часто прибувають із якої-небудь країни в Русь і яких продають в Християни, а також іще й про 12 полонених християн, які часто з якої-небудь країни прибувають в Русь, — цих [нехай] продають по двадцять золотих 13, і хай прибудуть вони в Греки.
Про це: якщо украдений буде челядин руський, або втече, або насильно проданий буде і жалітися стануть руси, — хай підтвердиться це челядином, [і] нехай заберуть вони його в Русь; також і купці, якщо 14 вони втратили челядина і жаліються, — нехай позивають [через суд] і, знайшовши його, нехай заберуть; якщо ж який-небудь місцевий [житель] не дасть учинити цей розшук,- хай буде він винуватим.
Про русів, що служать у Греках у християнського цесаря. Якщо хто [з них] помре, не розпорядившись своїм майном, чи також своїх [тут] не матиме, хай верне [цесар] майно [його] найближчим родичам в Русь. Якщо ж [русин] учинить заповіт, — той візьме спадок його, кому він напише успадкувати майно; хай успадкує його [хто-небудь] із русів, що [тут] торгують, [чи хто] з різних [людей], що прибувають [із Русі] в Греки і надовго [тут] залишаються 15.
Якщо злочинець [не] повернеться 16 в Русь, — хай жаліються руси християнському цесареві і [нехай] схоплять такого і повернуть насильно в Русь. Це ж усе нехай роблять руси грекам, якщо де-небудь станеться таке [саме].
2.IX 911
На підтвердження ж | і непорушність [миру, що має] бути межи вами, християнами, і [нами], руссю, цей мирний договір учинили ми, [руси], і ви, оба [цесарі], новим написанням 17 на двох хартіях 18,- цесаря вашого і своєю рукою, [а цесар] присягальним чесним хрестом і святою єдиносущою трійцею єдиного істинного бога вашого 19 засвідчив [свій договір] і дав нашим послам 20. Ми ж клялися цесарю вашому, од бога сущому, яко божому створінню, по закону і за звичаєм народу нашого не переступати ні нам, /22/ ні іншому [кому] із країни нашої встановлених глав договору про мир і дружбу. І це написання дали ми обом цесарям 21 вашим для підтвердження, що договору цьому бути на укріплення і засвідчення існуючого межи нами миру, місяця вересня в другий [день], а в індикт 22 п’ятнадцятий, у рік [від] сотворіння світу 6420».
Як бачимо, є руси, є русини - РУСИЧІВ немає.
По другому питанню: проблему то про договір Олега і русів на Кавказі створив не я. Мене теж здивувало, до чого це тут?