"Славянское язычество" или же "Родная Вера"

  • Автор теми ALF
  • Дата створення

ALF

Дальний родственник
Re: Славяне умели читать и писать еще 200 000 лет назад

Я конечно извиняюсь, но даже каких-то 100 лет назад они писались иначе.
Примерно так: "Міръ народъм, земля крестьянъм, фабрікі рабочімъ".
Автор статьи не я. Я не более чем скопировал инфу.

В источнике небыло фото, но я пошарился по нету и нашел Вам эту же статью с иллюстрациями!!! Все подправил, ссори что сначала получилось кривовато.:)
 
Останнє редагування:

Yurij

observer
Re: Славяне умели читать и писать еще 200 000 лет назад

Славяне умели читать и писать еще 200 000 лет назад​
Хотелось бы верить, что наши Предки унаследовали язык некой очень древней мировой цивилизации. Хотя на некоторых из артефактов можно увидеть что угодно, а на фестском диске вообще рысунки какие-то с чего взяли что там русские слова?
Но уже и сейчас очевидно что в руском языке очень много одинаковых слов с санскритом, стало быть наш язык очень древний.
 

Yurij

observer
14 сентября
Закрытие Сварги (Вырий)
Считали, что в этот день Землю покидает богиня Жива — олицетворение плодоносной силы, юности, красоты всей природы и человека — то есть весны, и в свои владения постепенно вступают Мороз и Зима.

Заканчивается уборка урожая — люди благодарят Живу за то, что не дала умереть с голоду, а послала плодородие на Землю. Духи Предков с этого дня не опускаются на землю.

Птицы улетают в теплые края — славяне верили, что они перелетают в верхний мир, где живут души умерших. Люди обращаются к улетающим птицам с просьбой принести весточку от живых к умершим.

Вырий (или Ирий-сад) — это древнее название Рая у восточных славян. Наши предки верили, что светлое небесное царство находится по ту сторону облаков или же у теплого восточного моря, там, где бесконечное лето.

В Раю растет мировое древо (наши предки полагали, что это береза или дуб), у вершины которого обитали птицы или души умерших. Ключи от Ирий-сада были некогда у вороны, но та прогневила богов, и ключи передали ласточке.

По свидетельству народных легенд, в Ирий-саду, у колодцев, находятся места, приуготовленные для будущей жизни хороших, добрых людей. Это студенцы с чистой ключевой водою, вокруг которых растут благоухающие цветы, зреют на деревьях молодильные яблоки, и сладко поют райские птицы.



День Огненного Волха
Огненный Волх — Бог войны у древних славян, страж Ирийского сада, муж Лели. Он был рожден от связи Индрика-зверя и Матери Сырой Земли. У Волха была двойная природа: через Индрика он потомок Великого Черного Змея, владыки всех темных сил, а мать его — Мать Сыра Земля, с ней всегда связывались представления о подземном мире, в мифах и легендах разных народов она непременно рождала чудовищ.

Когда Волх подрос, он убил своего отца Индрика-зверя, унаследовав от него власть над силами тьмы, а затем захотел покорить и небесное царство, всю Вселенную. У Волха для этого было больше возможностей, чем даже у самого Черного Змея, которого удалось обмануть Сварогу и Семарглу. Молодой бог обладал не только силой, но и хитростью.

Обернувшись Соколом (кстати, Финист Ясный сокол — молодой богатырь из русских сказок — это прообраз Волха. А по некоторым источникам, упоминаемый в сказаниях Серый Волк — этот же персонаж), он проник в небесный сад и хотел склевать золотые яблоки — вкусивший их сразу получал бессмертие и власть над Миром. Но случайно он услышал, как поет в Ирийском саду Леля, и заслушался он этой песнею, и забыл обо всем на свете.

Тогда впервые увидел Волх, как Леля «по небесному саду похаживает, золотыми кудрями встряхивает и сплетает венок из лилий, напевая песню печальную...» И Волх забыл о своем желании захватить Вселенную, что неизбежно привело бы мир к гибели. Он стал тайным любовником Лели.

Но не мог Волх стать супругом Лели, ибо он принадлежал Подземному миру, и должен был быть враждебен силам Света. Узнав, что Лелю по ночам навещает гость, ее сестры (Жива и Марена) истыкали иглами окно, через которое влетал Сокол-Волх. Волх прилетел, ранил крылья, и потому вынужден был вернуться в Пекельное царство.

И тогда Леля ушла из небесного царства, долгие годы она искала Волха. Нашла же Леля его, лишь когда «изломала три пары железных башмаков, изломала три чугунных посоха и изжевала три каменных хлеба». Когда Леля шла босиком по острым камням, она поранила свои ноги, и из капель крови богини Любви родились розы. Леля нашла Волха и освободила его от власти подземного мира. Враг небесного мира, грозный и властолюбивый Герой Любовью был превращен в главного его защитника. Войну сменил мир.
 

ALF

Дальний родственник
Re: Славяне умели читать и писать еще 200 000 лет назад

Хотелось бы верить, что наши Предки унаследовали язык некой очень древней мировой цивилизации. Хотя на некоторых из артефактов можно увидеть что угодно, а на фестском диске вообще рысунки какие-то с чего взяли что там русские слова?
Но уже и сейчас очевидно что в руском языке очень много одинаковых слов с санскритом, стало быть наш язык очень древний.
Совершенно верно!!! Не факт что письмена найденные на артефактах были сделаны именно славянами...
По поводу рисунков, дело в том что человеческий глаз в любой загогулине видит символы, рожицы, буквы и т.д. фантазия безгранична...
 

Yurij

observer
21 сентября День Сварога

Праздник Небесного Кузнеца — Сварога. К этому времени уже прошли обряды закрытия Сварги (прерывание живой связи между Небом и Землей). Землю постепенно сковывает от хляби мороз, влияние светлых Богов падает.
Земля остается на попечении Велеса. Чтобы люди могли пережить тяжелое время, Сварог подарил им топор, искусство ремесла.
Поэтому в этот день особо чествуют кузнецов, плотников и всех мастеров-умельцев. С этого дня и режут кур, а первых подают Сварогу в жертву.
Девки снимают избу, устраивают братчину, иногда собирают ее по всей деревне, и в течение трех дней приглашают парней на гулянку, при том девушка-невеста считается за хозяйку в доме. На вечерках рассказывают волшебные, страшные и игривые сказки, проводят озорные игры с поцелуями.
Братчиной (другие названия — канун, свеча) называли совместную трапезу полноправных членов однодеревенской общины, устроенной в складчину после молебна. Несмотря на запреты властей, братчины повсюду сохранялись в общественном быту крестьян.
В основе братчины лежал благочестивый обычай — поминание святого, к помощи которого обратилась некогда община для спасения от бедствия.


Очевидно у наших предков этот праздник был привязан к Осеннему равноденствию, в этом году Солнце пересечет небесный экватор 23 сентября в 00:18.

Равноде́нствие — момент, когда центр Солнца в своём видимом движении по эклиптике пересекает небесный экватор.

Весеннее равноденствие наступает 20 или 21 марта, когда Солнце переходит из южного полушария в северное, а осеннее наступает 22 или 23 сентября, когда оно переходит из северного в южное. В эти дни для всех мест Земли (исключая районы земных полюсов) день почти равен ночи («почти» — из-за рефракции, того факта, что Солнце — не точечный источник света, а диск, и также из-за того, что сам момент равноденствия смещен относительно 6 или 18 часов местного солнечного времени). В дни весеннего равноденствия и осеннего равноденствия Солнце восходит почти точно на востоке и заходит почти точно на западе. Тогда как после весеннего равноденствия (в северном полушарии) оно восходит севернее востока и заходит севернее запада, а после осеннего равноденствия восходит южнее востока и заходит южнее запада.

Точки пересечения небесного экватора с эклиптикой называются точками равноденствий. Из-за эллиптичности своей орбиты Земля переходит от точки осеннего равноденствия до весеннего скорее, чем от точки весеннего до точки осеннего. Вследствие прецессии земной оси взаимное расположение экватора и эклиптики медленно изменяется; это явление называется предварением равноденствий. За год положение экватора меняется так, что Солнце приходит в точку равноденствия на 20 минут 24 секунды раньше, чем Земля завершает полный оборот по орбите. В результате меняется положение равноденственных точек на небесной сфере. От точки весеннего равноденствия ведётся отсчёт прямых восхождений по небесному экватору, долгот по эклиптике. Определение положения этой фиктивной точки на небесной сфере составляет одну из главных задач практической астрономии.

Весеннее и осеннее равноденствия считаются астрономическим началом соимённых времён года. Промежуток между двумя одноименными равноденствиями называется тропическим годом, который и принят для измерения времени. Тропический год составляет приблизительно 365,2422 солнечных суток, поэтому равноденствие приходится на разное время суток, передвигаясь вперёд каждый раз почти на 6 часов. Юлианский год заключает 365¼ суток. Вставной день високосного года возвращает равноденствие на прежнее число года. Но тропический год немного меньше юлианского, и равноденствие в действительности медленно отступает по числам юлианского календаря. В григорианском же летоисчислении вследствие пропуска 3 дней в 400 лет оно почти неподвижно (григорианский год в среднем составляет 365,2425 суток).
 

kaldun

трах-тибидох
Посмотрите фильм "Дух времени", на YouTube он есть - абсолютно все религии (если это не секты) имеют одно и то же происхождение - поклонение Солнцу.
 

vadimv

Well-Known Member
абсолютно все религии (если это не секты) имеют одно и то же происхождение - поклонение Солнцу.
Нифига. У египтян солнце хоть и было одним из богов, но далеко не единственным. А души фараонов вообще возносились на Сириус. :mrgreen:
 

nvm

Member
Мета цієї публікації — ознайомити читачів з існуючою в Україні громадою рідновірів, їхньою діяльністю та проблемами.
Волхвиня Зореслава (Галина ЛОЗКО)

Народ дуже повільно засвоює духовні здобутки своїх мислителів. Іноді вони стають більш-менш відомими лише через століття після виникнення, коли вже суспільний контекст описаних подій змінився... Сказане особливо характерне для української науки і культури. Це, звичайно, не могло не позначитись на загальному розвитку етнофілософської думки, бо кожна праця, написана у свій час, має прислужитися своїм сучасникам саме в контексті поточного історичного моменту.
... Напередодні монгольської навали герой повісті Івана Франка Волхв Захар Беркут звертається до Віча такими словами: «Погляньте, чесна громадо, на те наше копне знамено, котре від п'ятдесятьох літ чує наші слова і бачить наші діла. Чи знаєте ви, що виражають його знаки? Святі і поважні старці, батьки наші, зробили його і передали мені його значення: «... Коли життя наверне супротивну хвилю на громаду і загрозить її порядок, — тоді ти відкриєш громаді, що значить се знамено, а заразом відкриєш, що на нім спочиває наше й нашого духа-опікуна благословенство, що відступлення від тої дороги, яку вказує те знамено, буде найбільшим нещастям для громади, буде початком її цілковитого упадку..».
Що ж ми бачимо сьогодні? В останній рік свого земного життя В. Шаян у статті «Майбутнє України в світлі Книги Велеса» впевнено напише: «Ми є великий історіотворчий рух!». І далі, розвиваючи цю думку, кине докір своїм послідовникам: «Може зрозумієте нарешті, що я є знаряддям Духу, що творить нову добу в історії. В тій хвилині не¬важливо, скільки досягну за життя... Важне, що створений почин і засіяне зерно». Водно¬час він ставить вимогу до духовного проводу: «Справжній ПРОВІД має обов’язок стояти на сторожі ЧИСТОТИ ВІРИ-ІДЕЇ та не допускати до нечистих і неморальних методів її здійснення. Він не сміє використовувати темноту “незрячої” «маси для позірних успіхів і тим самим ставати на шлях демагогії... бо демагогія зробить нас посміховищем історії».
На початку 90-х років, коли свободою слова ще не пахло, нам, тоді ще поодиноким рідновірам, треба було взяти на себе справжню сміливість, щоб сіяти те зерно — відкрито проголошуючи ідеї Рідної Віри і працюючи для їх здійснення. Не раз зазнаючи переслідувань і дискримінації, ми все ж вірили, що своєю жертовною працею створюємо міцну основу для своїх нащадків. Однак уже за 15 років нашої самовідданої боротьби виросло нове по¬коління, яке в умовах незалежності України, запозичивши наші ідеї, водночас заперечило і відкинуло цю спадкоємність ще за нашого життя! То невже ви думаєте, що це нігілістичне покоління спроможне забезпечити спадкоємність від наших далеких Предків та зберегти Чистоту Віри-ідеї?
Я думаю, що саме настав той час, коли, як радив Іван Франко, слід відкрити громаді, що відбувається, щоб не сталося відступлення від тої дороги, яку вказали наші духовні предтечі. Дехто з рідновірів, осідлавши свого підтоптаного коника, хвацько розмахуючи віртуальною шаблюкою, ще воює з юдо-християнською заразою і досі не помічає, що боротьба точиться в інших сферах та іншою зброєю. Вже на початку XX ст. італієць Ю. Евола застерігав своїх послідовників від страшного явища — підміни цінностей. У праці «Окультна війна», він подав її точне визначення: «У межі цієї проблеми входить уявлення про окультну війну, тобто тіньову війну, що її ведуть ті сили, які можна позначити як сили світової підривної діяльності. Цю війну ведуть такою зброєю і в таких обставинах, які сучасна історіографія абсолютно не враховує. Для їхнього розуміння необхідна трьох-вимірна історія, яка, крім двох вимірів площини, що включає видимі причини (факти і дійових осіб), враховує також вивчення глибини — таємне вимірювання таких сил і впливів, участь яких часто має вирішальний характер, і які не можливо звести до чисто людського рівня як індивідуального, так і ко¬лективного».
Ю. Евола подає класифікацію тактичних прийомів, які застосовуються у війні глобалістів з етнічними традиціоналістами. Серед них: тактика субституції (заміщення одного іншим, звичайно функціонально схо¬жим, пропаганда підробок під традицію і підміну понять); тактика інверсії (перевертання, викривлення істинних віровчень); тактика рикошету (підрив авторитету традицій чи їхніх лідерів, що в результаті рикошетом віддає по засновниках); тактика розбавлення (навіювання стереотипних уявлень, наприклад, про демократію, братерство чи прогрес людства, хибність яких не дає змоги виявити справжні причини явищ); тактика змішування принципів з їхніми представниками (тобто змішування принципів з людьми, внаслідок чого відбувається занепад традиційних інститутів); тактика узурпуючого проникнення (чужі сили, проникаючи в організацію, створюють таємний ґрунт для скандалів, унаслідок чого спрямовують увесь рух в абсолютно протилежному напрямку а його мету викривлюють до протилежності тому що було притаманне рухові від самого початку). Як бачимо, усі ці форми таємної боротьби з Рідною Вірою вже активно використовують.
Найбільш негативною тенденцією в рідновірському русі є намагання латентних структур спрямувати цей рух до різних сурогатних форм, щоб перешкодити їхньому природному розвитку. Із цією метою спецслужби глобальних господарів фінансують нові «віровчення», використовують різні форми залучення окремих осіб на створення груп, які привласнюють собі ідею відродження етнічної релігії, створюють засоби інформації, «запозичуючи» вже існуючі назви громад, заголовки книжок і статей язичницьких авторів, щоб тим самим дезорієнтувати і розпорошити й без того ще досі незначні сили патріотів-націоналістів. Такі самодіяльні громади ми вважаємо квазірелігійними групами (від лат. quasi — ніби, немовби), тобто несправжніми, позірними. Вони на власний розсуд маніпу¬люють нашими святими назвами: «Право¬слав’я», «православні рідновіри», «Коло Свароже» та ін., без усяких наукових підстав лег¬коважно беруться реформувати календар, підставляючи свої власні дати, імена Богів і свят, очорнюють давно визнаних лідерів рідновірського руху, тим самим дискредитуючи саму ідею відродження Рідної Віри. Нині ми не маємо права замовчувати їхні імена та назви організацій. До таких рухів, які дискре¬дитують відродження Рідної Віри в Україні, на мою думку, належать: інглінги, «анастасійці», «голяківці», так звані «вєдісти» та монотеїсти, окультисти, всякі медіуми та психотехнологи, які маскуються під Рідну Віру. Насправді вони далекі від витокового арійського політеїзму та слов’янського Все-божжя (пантеїзму), а їхню діяльність ціле-спрямовують зовнішні сили на підміну витокових ідей Рідної Віри. З’являються новітні лжепророки, так звані «першоволхви», «вер¬ховні патріархи всія України-Русі», «верховні волхви всєх славян», «князі» (наприклад, Арій, Патер Дий, О. Безверхий, Г. Боценюк) та ін., яких, без сумніву, можна назвати «підприємцями в релігії».
Механізм їхніх маніпуляцій свідомістю легковірної пастви досить простий — це використання релігійного блефу. Блеф — це дезінформація, згідно з якою, щось бажане, але неіснуюче, «існує». Організація блефу може бути одноосібна або групова. Спецслужби висувають кандидата на чергового «пророка» і створюють колективний блеф, наприклад: «Волхви передали знання такому-то...» (як правило, «волхви» — це дід чи прадід блефуючого «пророка», який «передав знання» своєму онуку і наказав відродити Рідну Віру). Далі підприємець в релігії здійснює масове навіювання своєї величі: демонструє перебільшене уявлення про себе самого, всією своє поведінкою показує самозавищену самооцінку, аж до вимоги називати себе «ваша святість» чи щось подібне. Іноді його господарі створюють і поширюють міф про його «надприродні» здібності, таємниче «відання», здатність до зцілення тощо. Причому служби дезінформації, які створюють штучні чутки, використовують усі дозволені і недозволені засоби, аж поки дезінформація не перетвориться в суспільне інформаційне поле, яке відповідатиме підсвідомим бажанням суспільства. Молодь, малообізнана з працями засновників та історією Відродження Рідної Віри в Україні, але вже психологічно готова для сприйняття її ідей, з фанатичним захватом вітає новоствореного лихо, а не волхва.
Як бачимо, механізм не новий, але дуже не¬безпечний: навіть якщо дезінформація буде розвінчана, правдива інформація вже не здатна зменшити вплив дезінформації на суспільство. Отож, як зазначають психологи, існують такі типи штучних підсадних «качок», які здатні перетворювати дезінформаційне поле на реальність. Справжні Рідновіри мусять завжди пам’ятати про те, що ми перебуваємо в становищі неоголошеної інформаційної війни і треба бути готовими відповідати на її атаки.
Вибухівка була закладена в середовище рідновірів ще на самому початку Відродження України в 1990 р.: стався поділ громад на сповідників політеїзму і монотеїзму. Деякі українські патріоти почали підтримувати РУНвіру вбачаючи в ній свою національну релігію і порятунок. Небагато хто тоді розумів і відчував, що реформована монотеїстична неорелігія не зможе цілком задовольнити освічену частину українців і замінити всебожну Віру Предків. Через непорозуміння між представниками монотеїстичного і політеїстичного світоглядів сталося багато суперечок і розбрату. На цьому хаотичному ґрунті і почали виникати нові течії, які привласнювали собі ідею відродження Віри Предків і створювали власні віровчення, дуже далекі від витокової основи, та реєстрували свої організації під виглядом рідновірських.
Такими слід вважати СРУВ (Собор рідної української віри, монотеїстична течія Олега Безверхого), «Великий Вогонь» (який в Інтернеті дає уроки івриту). Ці угрупування займаються різноманітними психотехніками, гіпнотичним навіюванням, окультними практиками та медитаціями, нашвидкуруч створеними власними «бойовими мистецтвами» тощо. Такі деструктивні утворення вносять розбрат, плутанину і дезорієнтацію в середовище рідновірів, засмічуючи інформаційний простір. Сьогодні під виглядом рідновірської, видають масу літератури, яку без перебільшення можна назвати спамом (або макулатурою). В Інтернеті, з якого найбільше відомостей черпає наша молодь, цей спам поширюється блискавично. Робиться це аж ніяк не випадково, а цілеспрямовано і з затратами великих коштів. Отже, тут уже давно орудують відомі тисячоліття тому тактики підміни традиційних цінностей. Рідновірам слід мати воістину залізну стійкість і проникливий розум, щоб навчитися розпізнавати псевдорелігії та виробляти імунітет проти квазірелігійних сект і їхніх поводирів. І роби¬ти це треба своєчасно, а не тоді, коли, за словами нашого справжнього Пророка, Україну «злії люди присплять лукаві, і в огні її окраденую збудять»! Так, мені НЕОДНАКОВО... Тому я сьогодні тут.
Колишній так званий ФУР (Форум Українських Рідновірів), нині перебуває на стадії трансформації. Спочатку він був сформований із рунвістів та поодиноких язич¬ників, вигнаних із Об'єднання Рідновірів України (ОРУ) за порушення морально-етичних норм. Саме тому я не брала в ньому участі, хоча мене й запрошували. Через два роки ця структура, за аналогією до створеного мною і моїми однодумцями Родового Слов’янського Віча, поміняла свою назву на «Віче Українських Рідновірів» (ВУР). Що ж слово ВІЧЕ — хороша слов’янська назва. Нині ми бачимо, що ВУР дав правильну оцінку деяким своїм членам і взяв курс на об’єднання зусиль із ОРУ Вірогідно, заслуга в цьому належить молодіжній громаді Товариство оріїв «Перунова рать» та її лідерам Будимиру Ба¬бичу і Божедару Марчуку. Отже, паралельно з хаотичним розмаїттям язичницьких конфесій, навіть незважаючи на інформаційну блокаду, все ж таки відбувається закономірне вияскравлення лідерів рідновірського руху та їх нова структуризація.
Віче — це періодично діюча нарада (з‘їзд) керівників рідновірських організацій України. Воно може і повинно виробляти стратегію і тактику нашої співпраці і спільної боротьби. Об’єднання Рідновірів України як «традиційна конфесія-спадкоємиця релігії Київської Русі» (що зазначено в її Статуті) та Віче Українських Рідновірів мають відмежуватися від псевдорелігійних організацій та течій. Отже, на сучасному етапі накреслилась тенденція до структуризації рідновірських громад за якісним принципом, спрямована на пошуки форм співпраці між рідновірами та рунвістами, які, однак, у своїх релігійно-теологічних поглядах залишатимуться самостійними.
Основним критерієм співпраці стали інтелектуальні та морально-етичні якості лідерів та їхня здатність до взаєморозуміння, що засвідчила низка проведених спільно акцій та конференцій: Тризна за Великим князем Святославом та освячення його пам’ятника, конференція «Буття Українців», вимоги земельної ділянки для будівництва Храму Рідних Богів, заходи на захист святинь о. Хортиця, урочиста Хода «За Рідну Віру» та Мітинг біля пам’ятника Великому Кобзарю на День Незалежності, паломництво до святинь Хортиці й Кам’яної Могили, Могили Кобзаря в Каневі, до Храму жерця Миробога на Вінниччині та інше.
Рідновіри України, як повноправні учасники світового етнорелігійного відродження також беруть участь (а іноді й виступають ініціаторами) міжнародних рідновірських з’їздів, наприклад, Родове Словенське Віче та Світовий Конгрес Етнічних Релігій.
Три основні побажання:
1. Рідновіри повинні знайомитись з думками своїх національних мислителів у контексті поточного історичного моменту, а не після їхньої смерті.
2. Ми, засновники Відродження Рідної Віри в України зобов’язані стояти на сторожі ЧИСТОТИ ВІРИ-ІДЕЇ, навіть ціною свого життя, бо ми відповідальні за неї перед майбутніми поколіннями.
3. Усі разом маємо виробляти імунітет від квазірелігійних угрупувань і не допускати до святої справи морально-ущербних людей — у цьому мусимо бути послідовними і безкомпромісними.
І на закінчення — знову нагадаю про святі знамена: «Тож стрепенися, Народе мій, від сплячки і в злагоді йди до стягів наших, бо захистить нас на Русі могутній Сварог наш, не боги чужі!»
 

Yurij

observer
Мета цієї публікації — ознайомити читачів з існуючою в Україні громадою рідновірів, їхньою діяльністю та проблемами.
Волхвиня Зореслава (Галина ЛОЗКО)
Увесь цей безлад в Рідновірських організаціях України дуже нагадує ворожнечу між християнськими церквами та різними сектами. Поки що не бачу організації, яка б викликала в мене довіру. Всі ці новоявлені "волхви" вже почали давати рекламу на проведення обрядів, бізнес чи х.з. шо воно таке.
 

Yurij

observer
27 сентября
Славяне празднуют великий праздник — Родогощь (Таусень) — когда собран урожай, осеннее солнце — Световит — уже не припекает, деревья готовятся к зимнему сну, сбрасывая с себя прекрасные наряды. К этому дню печется огромный медовый пирог (в старину пирог был в рост человека), за который после зачина прячется жрец и спрашивает: «Видите ли вы меня?»

Если собравшиеся отвечают утвердительно, то жрец произносит пожелание: на следующий год собрать более обильный урожай и испечь еще больший пирог.

После зачина, на котором обязательны гадания на следующий год и ворожение над чашей со священным вином, начинается пир горой — еда на столе ставится горкой, которая к окончанию пира сильно уменьшается.

В этот день разыгрывается сказка о богатыре и подземном царстве, призванная напомнить об угасающем Солнце и наступающей Зиме. Перед наступлением темноты разжигают огонь и прыгают через него, очищаясь. Жрецы ходят босыми ногами по раскаленным углям, припевая: «Яже, Яже, потоптаже!» Необходимо остерегаться ходить по углям без подготовки во избежание ожогов.

Жрецы избавляются от ожогов, вводя себя в особое состояние равномерными ударами в бубен.

Праздник заканчивается многолюдными игрищами.
 
Зверху