Полицейский беспредел
- Автор теми тов.Черный
- Дата створення
Відповідь: Полицейский беспредел
Стало відоме ім‘я міліціонера, що вбив студента
Звіряче вбивство київського студента у стінах Шевченківського райвідділу МВС набуває нових подробиць. Є відомості, що фатальних ударів завдав особисто Петро Мирошниченко, начальник Шевченківського РУВС. Міліціянти роблять усе, щоб зам‘яти справу. «Честь мундиру» для них важливіша, ніж наші з вами життя.
17 травня студент Київського професійно-педагогічного коледжу ім. Макаренка Ігор Індило потрапив у райвідділ на вул. Герцена. Із журналістських розслідувань відомо, що Ігор сам сів у машину дільничного інспектора. Проте, кожна нова офіційна відповідь «правоохоронців» по різному описує те, що сталося до цього. Охоронник розповів журналістам, що все відбулося на прохідній, і це він попросив дільничного втрутитися в суперечку, що виникла у нього зі студентом через перепустку. В «офіційній версії», яку повідомили в Шевченківському райвідділі, дільничний забрав Ігоря з його власної кімнати.
Хлопця підозрювали у скоєнні адміністративного правопорушення, проте він поніс кару, яку не застосовують і за найстрашніші карні злочини. Батьки побачили свого сина наступного дня в морзі. На руках – страшні сліди від наручників (хлопця підвішували за них, завівши руки за спиною у т.зв. «ласточку»), обличчя розбите, розтрощений ніс, проламаний череп. Чомусь у морзі батькам заборонили оглянути спину загиблого. Схоже, те, що побачили батьки на обличчі – лише квіточки. Тепер можна лише здогадуватися, що там: сліді від травматичної зброї чи опіки від електродів. Принаймні, доти, поки не проводитиметься ексгумація та повторна судмедекспертиза.
Якби не журналісти, «прикрий інцидент» просто забули б. Проте, коли в гуртожитку з‘явились телекамери, мусора почали терміново замітати сліди. По-перше, як уже було сказано вище, місце затримання раптом перемістилось на кімнату загиблого. На співмешканців почали здійснювати тиск, аби вони підтвердили, що в кімнаті була бійка та п‘яний дебош, у ході якої хлопець і отримав пролом черепа та понівечені від тортур зап‘ястки. Проте, їхні свідчення не встигли підвести під офіційну версію. Всі, хто бачив Ігоря живим, розповіли журналістам протилежне.
Після того, як у вечірньому ефірі «1+1» показали сюжет про Ігоря, в Шевченківському райвідділі з‘явилися люди з главку. Стало зрозуміло, що зам‘яти справу тепер буде важче. І якщо зі своїми колегами вдалося домовитися (є навіть відомості, що останні «по-доброму» вказали на деякі слабкі місця офіційної версії), то прокурорська перевірка, що має відбутися днями, може виявитись не такою лояльною. Звісно, за два тижня можна вивести будь-які сліди крові, а свідків розвезти по бомжарнях та психушках (Сашу Хоменка, який поїхав разом із загиблим в дільницю, наразі тримають у лікарні «із нервовим зривом»).
Якщо увага громадськості не спаде, і спустити «на гальма» не вдасться, дільничний, що доставив покійного у райвідділ, має всі шанси стати «цапом-відбувайлом». Хоча всім відомо, що дільничний не має можливостей хазяйнувати у райвідділі.
Тільки-но людина потрапляє в «обез‘яннік» і її реєструють у журналі, за неї несуть відповідальність зовсім інші особи. Зазвичай, допитують, фотографують і катують оперуповноважені. Вони не допускають до цього процесу сторонніх. Тому навіть грізні «беркута» змушені зводити рахунки із затриманими по дорозі в автозаку. Не те що «жовтороті» дільничні, над якими знущаються навіть свої старші колеги.
А в разі, коли «клієнта», та ще й затриманого по адміністративній статті, дорогою сильно забили, в райвідділі його взагалі можуть не прийняти – аби не мати клопоту за чуже задоволення.
Дільничний не винен у смерті Ігоря. Забити на смерть студента, який сидить на задньому сидінні легкового авто, коли ти кермуєш, неможливо. Тим більше, разом із ними в машині перебував іще один студент.
До катування загиблого причетний особисто начальник Шевченківського РУВС Петро Мирошниченко. Про це свідчать не тільки розповіді очевидців, але і його попередні «подвиги». Мирошниченко відомий своєю схильністю до садизму. Настільки, що його побоюються навіть колеги.
З їхніх слів, Мирошниченко часто заходить до кімнат, де ведуться ті або інші процесуальні дії, і починає бити затриманих:
«Опера теж, буває, б‘ють. Але роблять це з розумом. Так щоб пацієнту було боляче, але не лишалося слідів. Чи хоча б не виходити за рамки «легких тілесних ушкоджень». Особливо з тими, хто у нас ненадовго, по адмінпорушеннях. Бо потім людина звернеться до лікарів, ті відріжуть пів-селезінки чи поставлять діагноз «струс мозку» (а медики роблять це часто просто щоб перестрахуватись). Можна нарватися і на статтю… А тут б‘є твій начальник. Зупинити його ти не можеш. А потім – перевірка. Хто допитував? І йди пояснюй, звідки у затриманого зламані ребра. Ті, хто затримував, свідчать, що він був цілий. Той, хто на камерах сидить, теж себе вигороджує. А будеш на начальника звалювати провину, так всі вони покажуть, що особисто бачили, як ти знущався над затриманим. От і доводиться викручуватися як можеш. Багато, хто перевівся в інші райони. Деякі навіть звільнилися».
Наразі справою цікавляться хіба що журналісти та рідні загиблого. Прокуратура мовчить. Міністр Внутрішніх справ не подав у відставку. Президент не вибачається перед народом і не зриває погони з кожного десятого генерала. Студенти тільки жаліються…
Та й взагалі, про яку євроінтеграцію говорить Янукович, якщо на другий тиждень після вбивства не спалено жодного міліцейського авто!
Стало відоме ім‘я міліціонера, що вбив студента
Звіряче вбивство київського студента у стінах Шевченківського райвідділу МВС набуває нових подробиць. Є відомості, що фатальних ударів завдав особисто Петро Мирошниченко, начальник Шевченківського РУВС. Міліціянти роблять усе, щоб зам‘яти справу. «Честь мундиру» для них важливіша, ніж наші з вами життя.
17 травня студент Київського професійно-педагогічного коледжу ім. Макаренка Ігор Індило потрапив у райвідділ на вул. Герцена. Із журналістських розслідувань відомо, що Ігор сам сів у машину дільничного інспектора. Проте, кожна нова офіційна відповідь «правоохоронців» по різному описує те, що сталося до цього. Охоронник розповів журналістам, що все відбулося на прохідній, і це він попросив дільничного втрутитися в суперечку, що виникла у нього зі студентом через перепустку. В «офіційній версії», яку повідомили в Шевченківському райвідділі, дільничний забрав Ігоря з його власної кімнати.
Хлопця підозрювали у скоєнні адміністративного правопорушення, проте він поніс кару, яку не застосовують і за найстрашніші карні злочини. Батьки побачили свого сина наступного дня в морзі. На руках – страшні сліди від наручників (хлопця підвішували за них, завівши руки за спиною у т.зв. «ласточку»), обличчя розбите, розтрощений ніс, проламаний череп. Чомусь у морзі батькам заборонили оглянути спину загиблого. Схоже, те, що побачили батьки на обличчі – лише квіточки. Тепер можна лише здогадуватися, що там: сліді від травматичної зброї чи опіки від електродів. Принаймні, доти, поки не проводитиметься ексгумація та повторна судмедекспертиза.
Якби не журналісти, «прикрий інцидент» просто забули б. Проте, коли в гуртожитку з‘явились телекамери, мусора почали терміново замітати сліди. По-перше, як уже було сказано вище, місце затримання раптом перемістилось на кімнату загиблого. На співмешканців почали здійснювати тиск, аби вони підтвердили, що в кімнаті була бійка та п‘яний дебош, у ході якої хлопець і отримав пролом черепа та понівечені від тортур зап‘ястки. Проте, їхні свідчення не встигли підвести під офіційну версію. Всі, хто бачив Ігоря живим, розповіли журналістам протилежне.
Після того, як у вечірньому ефірі «1+1» показали сюжет про Ігоря, в Шевченківському райвідділі з‘явилися люди з главку. Стало зрозуміло, що зам‘яти справу тепер буде важче. І якщо зі своїми колегами вдалося домовитися (є навіть відомості, що останні «по-доброму» вказали на деякі слабкі місця офіційної версії), то прокурорська перевірка, що має відбутися днями, може виявитись не такою лояльною. Звісно, за два тижня можна вивести будь-які сліди крові, а свідків розвезти по бомжарнях та психушках (Сашу Хоменка, який поїхав разом із загиблим в дільницю, наразі тримають у лікарні «із нервовим зривом»).
Якщо увага громадськості не спаде, і спустити «на гальма» не вдасться, дільничний, що доставив покійного у райвідділ, має всі шанси стати «цапом-відбувайлом». Хоча всім відомо, що дільничний не має можливостей хазяйнувати у райвідділі.
Тільки-но людина потрапляє в «обез‘яннік» і її реєструють у журналі, за неї несуть відповідальність зовсім інші особи. Зазвичай, допитують, фотографують і катують оперуповноважені. Вони не допускають до цього процесу сторонніх. Тому навіть грізні «беркута» змушені зводити рахунки із затриманими по дорозі в автозаку. Не те що «жовтороті» дільничні, над якими знущаються навіть свої старші колеги.
А в разі, коли «клієнта», та ще й затриманого по адміністративній статті, дорогою сильно забили, в райвідділі його взагалі можуть не прийняти – аби не мати клопоту за чуже задоволення.
Дільничний не винен у смерті Ігоря. Забити на смерть студента, який сидить на задньому сидінні легкового авто, коли ти кермуєш, неможливо. Тим більше, разом із ними в машині перебував іще один студент.
До катування загиблого причетний особисто начальник Шевченківського РУВС Петро Мирошниченко. Про це свідчать не тільки розповіді очевидців, але і його попередні «подвиги». Мирошниченко відомий своєю схильністю до садизму. Настільки, що його побоюються навіть колеги.
З їхніх слів, Мирошниченко часто заходить до кімнат, де ведуться ті або інші процесуальні дії, і починає бити затриманих:
«Опера теж, буває, б‘ють. Але роблять це з розумом. Так щоб пацієнту було боляче, але не лишалося слідів. Чи хоча б не виходити за рамки «легких тілесних ушкоджень». Особливо з тими, хто у нас ненадовго, по адмінпорушеннях. Бо потім людина звернеться до лікарів, ті відріжуть пів-селезінки чи поставлять діагноз «струс мозку» (а медики роблять це часто просто щоб перестрахуватись). Можна нарватися і на статтю… А тут б‘є твій начальник. Зупинити його ти не можеш. А потім – перевірка. Хто допитував? І йди пояснюй, звідки у затриманого зламані ребра. Ті, хто затримував, свідчать, що він був цілий. Той, хто на камерах сидить, теж себе вигороджує. А будеш на начальника звалювати провину, так всі вони покажуть, що особисто бачили, як ти знущався над затриманим. От і доводиться викручуватися як можеш. Багато, хто перевівся в інші райони. Деякі навіть звільнилися».
Наразі справою цікавляться хіба що журналісти та рідні загиблого. Прокуратура мовчить. Міністр Внутрішніх справ не подав у відставку. Президент не вибачається перед народом і не зриває погони з кожного десятого генерала. Студенти тільки жаліються…
Та й взагалі, про яку євроінтеграцію говорить Янукович, якщо на другий тиждень після вбивства не спалено жодного міліцейського авто!
Відповідь: Полицейский беспредел
Сумщина: затриманий «випригнув» з вікна на два поверхи ВВЕРХ
На Сумщині було задушено 30 річну жінку. В її вбивстві підозрюють водія маршрутки. На цей час він знаходиться зі зламаними ребрами в СІЗО.
За даними слідства, водій маршрутці №7 доїхав до автовокзалу, в авто залишилась одна дівчина. Він попросив її вийти з автомобіля, так як робочий день закінчився, та він їде в гараж. Але дівчина на прохання не відреагувала, та вимагала відвезти її до кінцевої зупинки. Після чого між водієм та пасажиркою спалахнув конфлікт. Він намагався виштовхнути її з автомобіля. Взявши дівчину за шию, та не розрахувавши сили, задушив дівчину. Три години їздив по місту з тілом дівчини не розуміючи з нею що робити. В решті решт вирішив інсценувати зґвалтування та пограбування. Знущатися над мертвим тілом не став. Лише зняв одяг, прикраси, та забрав два мобільних телефони. Вивіз тіло за місто, та викинув на дорогу. В один із телефонів вбитої вставив свою сім-карту. За ІМЕІ телефона опера й вийшли на нього. Проти водія завели кримінальну справу, за навмисне вбивство. За що йому світить 15 років ув’язнення.
Поламані ребра у водія, який «сам визнав провину» пояснюють так. Під час допиту у відділі кримінального розшуку, затриманий попросився до туалету. Його вивели до коридору. Побачивши відкрите вікно той вистрибнув. По даним оперативників це була невдала спроба втечі. Водій впав на недобудований ІТТ, пролетівши два поверхи та зламав собі ребра.
Прокуратура провела перевірку у відношенні дій працівників карного розшуку. Але порушень не виявили.
Нехай і дивує те, що внаслідок падіння зламано ребра, а не ноги. Та варто бачити місце інциденту! Недобудована споруда ІТТ дійсно є, але вона на поверх вища (!) за саме відділення міліції. Та ще й збудована встик до головної будівлі. Вікон, які б виходили з райвідділку до новобудови просто немає. Натомість вікна туалету виходять зовсім в іншому напрямку. На додаток до цього наглухо заварені арматурою.
Отже «явку з провинною» вибито. Зламані ребра обґрунтовано. А тим часом, справжні вбивці залишаються на свободі.
Сумщина: затриманий «випригнув» з вікна на два поверхи ВВЕРХ
На Сумщині було задушено 30 річну жінку. В її вбивстві підозрюють водія маршрутки. На цей час він знаходиться зі зламаними ребрами в СІЗО.
За даними слідства, водій маршрутці №7 доїхав до автовокзалу, в авто залишилась одна дівчина. Він попросив її вийти з автомобіля, так як робочий день закінчився, та він їде в гараж. Але дівчина на прохання не відреагувала, та вимагала відвезти її до кінцевої зупинки. Після чого між водієм та пасажиркою спалахнув конфлікт. Він намагався виштовхнути її з автомобіля. Взявши дівчину за шию, та не розрахувавши сили, задушив дівчину. Три години їздив по місту з тілом дівчини не розуміючи з нею що робити. В решті решт вирішив інсценувати зґвалтування та пограбування. Знущатися над мертвим тілом не став. Лише зняв одяг, прикраси, та забрав два мобільних телефони. Вивіз тіло за місто, та викинув на дорогу. В один із телефонів вбитої вставив свою сім-карту. За ІМЕІ телефона опера й вийшли на нього. Проти водія завели кримінальну справу, за навмисне вбивство. За що йому світить 15 років ув’язнення.
Поламані ребра у водія, який «сам визнав провину» пояснюють так. Під час допиту у відділі кримінального розшуку, затриманий попросився до туалету. Його вивели до коридору. Побачивши відкрите вікно той вистрибнув. По даним оперативників це була невдала спроба втечі. Водій впав на недобудований ІТТ, пролетівши два поверхи та зламав собі ребра.
Прокуратура провела перевірку у відношенні дій працівників карного розшуку. Але порушень не виявили.
Нехай і дивує те, що внаслідок падіння зламано ребра, а не ноги. Та варто бачити місце інциденту! Недобудована споруда ІТТ дійсно є, але вона на поверх вища (!) за саме відділення міліції. Та ще й збудована встик до головної будівлі. Вікон, які б виходили з райвідділку до новобудови просто немає. Натомість вікна туалету виходять зовсім в іншому напрямку. На додаток до цього наглухо заварені арматурою.
Отже «явку з провинною» вибито. Зламані ребра обґрунтовано. А тим часом, справжні вбивці залишаються на свободі.
Відповідь: Полицейский беспредел
Дзвонити, чи не дзвонити?
В українському молодіжному середовищі досі не вироблено єдиної відповіді на питання, чи дзвонити «02». Одні вважають за неприпустиме звертатися до каральних органів окупаційної влади. Інші – що треба використовувати механізми системи проти неї самої. Перші з подивом побачили, як швидко українські менти перетворилися на антиукраїнських мусорів (а змінився всього лише міністр). Частина других вже оформили документи добровільного помічника дільничного…
Навколо цього, здавалося б, простого питання, все ще тривають суперечки. Частина українських патріотів не бачить нічого поганого в тому, щоб співпрацювати з міліцією чи СБУ. І доволі часто ми бачимо, як організації подають заяви на своїх опонентів.
Проблема не лише в тому, що звертаючись до «02» через гучну музику в квартирі сусіда ми визнаємо право дільничного керувати життям у нашому дворі. Все набагато гірше. Своїми заявами ми ДАЄМО їм таке право. І не лише моральне.
Якщо десь в Інтернеті лають співробітників міліції, останні часто наводять аргумент: «От ви тут нас лаєте, а як треба захистити – так одразу: «рятуйте, міліція!». І вони мають рацію. Або вирішуй із сусідом сам, або не проявляй невдячності.
Але важливим моментом є те, що коло їхніх повноважень окреслюється не лише законодавчим полем, а і багато в чому – звичаєвим правом. Це добре видно на прикладі стосунків родини. Якщо чоловік б‘є дружину (або навпаки), міліція намагається не втручатися. Хоча, здавалося б, це їхні пряма компетенція і нема різниці, хто завдав тілесних ушкоджень – чоловік, чи перехожий. Проте, в першому випадку намагаються обмежитися профілактичними бесідами. Чому? - Не прийнято втручатися! Вони знають, що жінка на ранок все пробачить і заяву писати не буде. Хто ж із власним чоловіком через бійку судитиметься? А може й навпаки, ще напише в прокуратуру, що наряд надто жорстоко поводився. От і втручайся після цього!
Менти намагаються не втручатися у внутрішньо-сімейні сварки. Безперспективно! Але часто втручаються в ідеологічні. Бо ми самі запрошуємо їх на це поле діяльності, коли пишемо заяви одне на одного. А це неприпустимо. Нехай займаються кишеньковими злодюжками та крадіями. Але скільки можна терпіти кордони між ідеологічними супротивниками? Якщо на річницю УПА ми хочемо побитися з комуністами, а вони хочуть побитися з нами, до чого тут міліція! В політиці їм місця нема! І вони мають відчувати це і з нашого боку, і з боку ідейних ворогів.
«Буржуазні націоналісти» раділи, коли з 2005 року менти почали розганяти заходи супротивників влади. Тепер самі мають. Але ж після помаранчевої революції був шанс відвадити міліцію ходити на вуличні акції. Ми всі надто лінувалися битися й надто сильно покладалися на «органи влади».
Тож маємо те, що маємо. Коли поліцейські репресії спрямовані проти «політичних», ідеологічні переконання останніх неважливі.
Щось подібне, мабуть підсвідомо, відчувають і деякі можновладці. Принаймні, в Харкові зелених розганяли люди з бейджиками. Харківська влада боялася не резонансу (від цих бейджиків розголосу ще більше). А того, щоб менти не зазнавалися. Тому залишили їм другорядну роль у цьому протистоянні.
В той час, коли у ряді європейських країн поліції заборонено вхід в Університетські містечка навіть на законодавчому рівні, в наших – дільничних селять прямо в гуртожитках. Коли там спочатку б‘ються з поліцією, а потім – один з одним, у нас – пишуть одне на одного заяви.
Ми самі робимо з України поліцейську державу. Наступного разу – не дзвони «02»!
Дзвонити, чи не дзвонити?
В українському молодіжному середовищі досі не вироблено єдиної відповіді на питання, чи дзвонити «02». Одні вважають за неприпустиме звертатися до каральних органів окупаційної влади. Інші – що треба використовувати механізми системи проти неї самої. Перші з подивом побачили, як швидко українські менти перетворилися на антиукраїнських мусорів (а змінився всього лише міністр). Частина других вже оформили документи добровільного помічника дільничного…
Навколо цього, здавалося б, простого питання, все ще тривають суперечки. Частина українських патріотів не бачить нічого поганого в тому, щоб співпрацювати з міліцією чи СБУ. І доволі часто ми бачимо, як організації подають заяви на своїх опонентів.
Проблема не лише в тому, що звертаючись до «02» через гучну музику в квартирі сусіда ми визнаємо право дільничного керувати життям у нашому дворі. Все набагато гірше. Своїми заявами ми ДАЄМО їм таке право. І не лише моральне.
Якщо десь в Інтернеті лають співробітників міліції, останні часто наводять аргумент: «От ви тут нас лаєте, а як треба захистити – так одразу: «рятуйте, міліція!». І вони мають рацію. Або вирішуй із сусідом сам, або не проявляй невдячності.
Але важливим моментом є те, що коло їхніх повноважень окреслюється не лише законодавчим полем, а і багато в чому – звичаєвим правом. Це добре видно на прикладі стосунків родини. Якщо чоловік б‘є дружину (або навпаки), міліція намагається не втручатися. Хоча, здавалося б, це їхні пряма компетенція і нема різниці, хто завдав тілесних ушкоджень – чоловік, чи перехожий. Проте, в першому випадку намагаються обмежитися профілактичними бесідами. Чому? - Не прийнято втручатися! Вони знають, що жінка на ранок все пробачить і заяву писати не буде. Хто ж із власним чоловіком через бійку судитиметься? А може й навпаки, ще напише в прокуратуру, що наряд надто жорстоко поводився. От і втручайся після цього!
Менти намагаються не втручатися у внутрішньо-сімейні сварки. Безперспективно! Але часто втручаються в ідеологічні. Бо ми самі запрошуємо їх на це поле діяльності, коли пишемо заяви одне на одного. А це неприпустимо. Нехай займаються кишеньковими злодюжками та крадіями. Але скільки можна терпіти кордони між ідеологічними супротивниками? Якщо на річницю УПА ми хочемо побитися з комуністами, а вони хочуть побитися з нами, до чого тут міліція! В політиці їм місця нема! І вони мають відчувати це і з нашого боку, і з боку ідейних ворогів.
«Буржуазні націоналісти» раділи, коли з 2005 року менти почали розганяти заходи супротивників влади. Тепер самі мають. Але ж після помаранчевої революції був шанс відвадити міліцію ходити на вуличні акції. Ми всі надто лінувалися битися й надто сильно покладалися на «органи влади».
Тож маємо те, що маємо. Коли поліцейські репресії спрямовані проти «політичних», ідеологічні переконання останніх неважливі.
Щось подібне, мабуть підсвідомо, відчувають і деякі можновладці. Принаймні, в Харкові зелених розганяли люди з бейджиками. Харківська влада боялася не резонансу (від цих бейджиків розголосу ще більше). А того, щоб менти не зазнавалися. Тому залишили їм другорядну роль у цьому протистоянні.
В той час, коли у ряді європейських країн поліції заборонено вхід в Університетські містечка навіть на законодавчому рівні, в наших – дільничних селять прямо в гуртожитках. Коли там спочатку б‘ються з поліцією, а потім – один з одним, у нас – пишуть одне на одного заяви.
Ми самі робимо з України поліцейську державу. Наступного разу – не дзвони «02»!
![mi][a](/data/avatars/m/0/547.jpg?1391470248){kind=avatar}
TaboriT
Member
You must be registered for see links
Боян конечно и старье, но все же....
Сказать, что полностью правы (де юре?) водители сложно, это больше гворит о том, что сама ситема правоохранительных органов и ГАИ в чатсности прогнивает. И припарками здесь не поможешь. Или вообще у нас социум весь полукриминализирован? Привыкли?