Через педофілів депутати роблять українців безправними
19 листопада 2009, 13:13
Мартин ШАХ
Товарний поїзд «Верховна Рада» на повних парах везе українським дітям і користувачам Інтернету незабутній подарунок до зимових свят. Сповнені напруженого очікування українці вже навіть придумали для цього подарунку назву – «Закон 404».
Ця багатогранна цифра відповідає не лише кількості наших всенароднообраних і не дуже святих Миколаїв, які проголосували за законопроект №3271 у першому читанні, але й натякає на популярну помилку веб-браузера – «сторінку не знайдено». В мережевому ж сленгу знак «404» означає «і гадки не маю».
І вони, оці 404 нардепи-миколаї, справді або не змогли знайти сторінок в Конституції, де прописані основні права та свободи громадян, або просто й гадки не мають про їх існування (така можливість у нашій політиці вже навіть не дивує).
Вони хотіли, як краще. Вони хотіли зробити подарунок дітям, захистивши їх від збоченців-педофілів. А своїми методами підтверджують: дурень з ініціативою – як мавпа з гранатою.
Народжені зробити Оруела бувальщиною
Запалені благочестивим антипедофільним настроєм депутатські мізки (серед яких, поміж іншим, красувався й мозок відомого пана Уколова) породили ідею внести зміни до Кримінального кодексу й законів України «Про захист суспільної моралі» і «Про телекомунікації» – з метою, як вони самі це називають, «протидії розповсюдженню дитячої порнографії».
За деякі з цих змін мисленнєву активність авторів тексту можна сміливо прирівняти до уяви самого Джорджа Оруела.
Чого вартує одна лише центральна перлина цього антиутопічного тексту: намір зобов’язати Інтернет-провайдерів «зберігати інформацію про всі з’єднання свого клієнта з ресурсами, доступ до яких надається зазначеним провайдером» і «у разі виявлення порушення клієнтом законодавства України… інформувати правоохоронні органи»!
Прощавай, демократіє – вітаємо, китайська модель! Але це – іще не все. Законопроект, який у першому читанні 22 жовтня так натхненно прийняла абсолютна кількість борців із дитячою порнографією, містив іще таку чудесну ідею: змусити провайдерів на підставі одного лише «мотивованого подання» правоохоронних органів обмежувати доступ своїх клієнтів до ресурсів, які цим органам здадуться наповненими «незаконним» контентом.
Хотіли депутати зробити приємне і самим органам, переклавши частину їхніх обов’язків на простих громадян.
За задумом авторів, користувачі Мережі мали б самі інформувати провайдерів і правоохоронців про помічені ними в безкрайніх просторах Інтернету матеріали, пов’язані з насильством, порнографією, проявами расової нетерпимості та тероризму, пропагандою наркотиків і порушенням прав інтелектуальної власності.
В обов’язковому, звісно ж, порядку.
Наскільки усе це суперечило Конституції України, нашому чинному законодавству, європейській правовій практиці і здоровому глузду (останнє, звичайно, для наших законодавців давно вже не аргумент, та все ж), депутатів, вочевидь, не парило. На розгляд цього тексту у першому читанні вони затратили рівно 11 хвилин і 9 секунд.
Втім, природа тяжіє до рівноваги:
в українському Інтернет-просторі цей законопроект одразу ж викликав такі масштабні дискусії, що Віктор Ющенко зі своїм «всенародним обговоренням» власного конституційного проекту міг би запросто злягти від заздрості…
Боротьба з депутатською боротьбою
Спеціальний веб-сайт, декілька онлайн-петицій, хештег 404 у «Твіттері», шалена активність блогерів, сотні мегабайтів тексту (серед яких і статті у передових Інтернет-виданнях), коментарі фахівців і правозахисників – «Закон 404» змусив українське громадянське суспільство подавати ознаки життя. І, за усіма цими ознаками, громадянське суспільство нічого доброго про депутатів не думало.
Думка, власне кажучи, зводилася до одного: краще б вони вже далі блокували трибуну, просто під нею вправляючись у бойових мистецтвах, аніж в єдиному пориві голосували за такі креативи.
При ближчому вивченні фахівцями проекту №3271 вкотре підтвердилося, що битися законодавці вміють набагато професійніше, аніж виконувати свої прямі обов’язки.
Майстер-клас із написання законів для депутатів провела Інтернет Асоціація України, яка вказала борцям з педофілією на чолі з Уколовим на повну невідповідність до чинного законодавства України не тільки положень тексту, а й банальних правових формулювань. Після прочитання такого відкритого листа від ІнАУ автори тексту за наявності честі та гідності мали б як мінімум згоріти у внутрішньому вогні від сорому.
Вони, втім, вирішили вчинити дещо конструктивніше і свій законопроект просто переписали. Текстові, що був розповсюджений до другого читання 3 листопада, обранці надали більш-менш цивілізованого вигляду, і навіть вилучили із нього один із маразмів: покладання на користувачів Мережі обов’язку повідомляти про помічений незаконний контент. Інший маразм було модифіковано: замість правоохоронних органів примушувати провайдерів закривати абонентам доступ до незаконних ресурсів мають судді.
Однак центральна окраса законопроекту, яка привабила до нього стільки уваги, залишилася майже недоторканною. «Майже» – бо у виправленій редакції провайдерам додатково вказують термін, протягом якого вони мають зберігати усю інформацію про подорожі своїх клієнтів Інтернет-простором – один рік.
У вівторок, 17 листопада, таким чином в обличчя статті 31 Конституції України дружно плюнуло 367 депутатів.
Принцип «менше слів, більше діла» знову було збережено - «обговорюючи» законопроект, нардепи вклалися в 7 хвилин 54 секунди.
Ви ще на свободі? Це ненадовго
Чесно кажучи, навіть трохи шкода, що до фінальної версії не дожив пункт про зобов’язання громадян сигналізувати органам правопорядку про виявлений в Мережі незаконний контент. Було б цікаво подивитися, як прокинулася б суспільна свідомість і завантажила міліціонерів десятками тисяч дзвінків на добу. Ваш покірний слуга точно б із місяць сумлінно набирав номер 102 від ранку до вечора – чисто заради творчого експерименту.
Але надто вже засмучуватися не варто. Нехай у майбутньому на законопроект №3271 ще чекає третє читання, остаточне прийняття і підпис президента, є всі шанси, що невдовзі закон змушуватиме провайдерів відслідковувати усе, чим кожен із читачів цієї статті в Інтернеті займається. І буде весело.
Весело буде провайдерам, у яких від такого обов’язку і ресурсів, яких він вимагатиме, неодмінно почнуться масові психози. Весело буде співпрацівникам МВС, які у цій богадільні прийматимуть активну участь. Ну і користувачам, звичайно, які майже у повному складі автоматично перетворяться на підозрюваних. А вже з ними – і всім решта, задіяним у цьому коловороті: суддям, правозахисникам ітд.
Хоча насправді може бути веселощі можуть бути не такими інтенсивними – у тому випадку, якщо закон працюватиме не системно, а вибірково, як це вважається хорошим тоном в нашій державі. Тоді веселитимуться лише обрані, до яких його вирішать застосувати в той чи інший момент. Наприклад, коли потрібно буде піднімати статистику розкриття злочинів.
В такому випадку драйв буде забезпечуватися іншим – антиконституційною, але цілком законною загрозою, яка постійно висітиме над головами усіх причетних до українського Інтернету. Тримаючись в такому тонусі, громадяни зате розумітимуть – все це для того, аби Уколов і компанія боролися з педофілами.
А тим часом народну міліціантську мудрість «Те, що ви ще на свободі – не ваша заслуга, а наш недогляд» можна буде поволі виносити в ранг офіційного лозунгу української держави.
![mi][a](/data/avatars/m/0/547.jpg?1391470248){kind=avatar}
