Шановний пане Презеденте, скажіть будь-ласка, скільки нам (простим людям) потрібно Вам заплатити, щоб Ви разом з усіма депутатами ВР, міністрами, урядовцями назавжди виїхали за кордон і не заважали Україні нормально розвиватися?
Дякую. Ну, перш за все, перед тим, як відповісти - так же гумористично, як воно задається, це питання... Очевидно, це питання – провокація, очевидно, це питання задається, щоб задатися – не так важливо, як на нього відповідати.
Але я б хотів і серйозну нотку сюди добавити. Ви знаєте, шановні автори цього питання – хоч я, можна я відкрию секрет? – що дві третини авторів цього запитання знаходяться не в Україні або представляють не українські видавництва. Але це нічого, це вже так звикли в Україні - сприймати ті чи інші нюанси внутрішньої політики, яка відноситься виключно до компетенції цієї держави, цієї влади... Ми без підказок не можемо навіть запитання сформулювати дуже часто. Але добре – емоції в сторону...
Ми говоримо про людей, шановний народе, шановні журналісти, яких ви обирали.
Я думаю, що ви обирали кожного депутата, що працює в парламенті. Кожний міністр, який сьогодні працює, це людина, яка перед цим була, як правило, депутатом Верховної Ради, який отримав виборчу підтримку - в тому числі, і тих юдей, які задають це запитання, очевидно.
Це запитання не є таким банальним, як воно виглядає. Це запитання, яке спонукає на творення взаємної відповідальності - тих, кого обрали, і тих, хто обтирає... Це – риторичне запитання. Який народ, така і влада – хоча я це не сприймаю. Бо влада, істинна влада, переконаний, наполовину корпусу повинна іти попереду, показувати нації, показувати народу шлях, можливо, який для когось здається сьогодні неможливий чи неперспективний. Чи показувати відповіді на ті питання, які не є популярними. Але народжується елітою політик, який кожний день говорить нації: "Наш вибір є такий. Ми мусимо йти туди, ми завтра повинні бути там. Подобається це, вибачте, не подобається..."
Ми повинні обговорювати ті речі, які, можливо, для когось є і емоційні, і неприйнятні – але якщо цієї правди не буде в суспільному житті, ми повертаємось до азіатського суспільства, ми повертаємось феодалізму, ми повертаємось до вчорашнього дня..."
Я щасливий, істинно хочу сказати, Сергію (Лещенку), що ти маєш право як журналіст озвучити це питання. Не думаю, що в багатьох країнах, в тому числі які по сусідству, такі б питання до темника ще б не дійшли. А ми сьогодні не просто задаємо це питання, а пробуєм давати відповідь. Бо для кого це виклик і як поступати з цим.
І останнє, що стосується плати... Це корупція. Такі пропозиції не проходять. Нам треба вдосконалювать відносини влада - і виборець... Я переконаний, що кращою відповіддю на це запитання є демократизація. Нам ніколи не треба жартувати з демократичними процесами... Нам потрібно бути пильними до тих процесів, які відбуваються. І те, що сьогодні є непростий час для української демократії, що сьогодні бажання декого змалювати, що демократія неефективна, що нам треба прийти в режим, який в нас був 4, 5, 6 чи 7 років назад – це також один із контекстів нашої сьогоднішньої дискусії... Щоб потім ми не жалкували, відправивши демократію..., ми не стали свідками, як тим же самим маршрутом хочуть відправити 47 мільйонів тверезо мислячих людей.
