Наближення виборів та побоювання за власну політичну й людську долю призводять до виникнення у «тимчасового адміністратора» України Петра Порошенка численних «хвороб» і фобій. Однією з них є патологічна ненависть та страх перед добровольчими формуваннями, які першими вступили в бій проти путінських «трактористів» та його регулярної армії. Сучасній науці достеменно не відомо, яким саме шляхом передається ця фобія від Порошенка його підлеглим, але те, що вона швидко вражає оточення, очевидно.
Так, крім давно інфікованого ненавистю до добробатів Муженка, відразу після призначення на посаду командувача сил ООС синдром цього «захворювання» став досить швидко проявлятися й у Сергія Наєва. Адже та завзятість, з якою цей улюбленець начальника Генерального штабу взявся за знищення залишків добровольчого руху на фронті, просто вражає. Складається враження, що це й було головним завданням, яке поставив Порошенко Наєву під час його пафосного призначення на посаду. І з цим важко не погодитись, бо іншими успіхами Наєв похизуватися не може: українські військові зазнають втрат під час чергового хлібного/м’ясного/квіткового перемир’я, судячи з висловлювань представників ГШ в ЗМІ, на загрозу можливого вторгнення з моря ніхто, крім міфічного суду в Гаазі над Путіним відповідати не готується, суспільно-політична ситуація на ввірених командувачу ООС українських територіях, м’яко кажучи, залишається складною.
Але схоже, що Сергія Наєва турбує інше, а саме яким же чином виконати волю адміністратора Порошенка та знищити врешті-решт добровольчий рух в районі проведення ООС. Для цього цей стратег вигадав дивні й безглузді категорії людей, які, як він вважає, не можуть бути на передовій.
Так, наприклад, однією з таких категорій є особи, які раніше відвідували підрозділи на передовій з метою власного піару або у власних меркантильних інтересах. Цікаво, а яким чином пан Наєв буде визначати критерії того, що та чи інша особа перебувала на передовій з метою піару чи особистого збагачення? За кількістю фото у Фейсбуці? На підставі аналізу електронних декларацій? Чи шляхом встановлення тривалості перебування військових в зоні АТО/ООС? Зрештою, силами яких підрозділів Наєв збирається це робити?
Але найцікавішою є категорія, визначення якої входить саме до особистої компетенції Сергія Наєва: на передовій не мають права бути особи, які офіційно не включені командувачем ООС, тобто самим Наєвим, до складу Об’єднаних сил. І саме використовуючи цей інструмент Наєв намагається знищити найбільш боєздатні підрозділи в зоні проведення ООС, зокрема й ОЗСП «Азов»: у випадку не включення до складу сил ООС, військовослужбовці підрозділів, які формуються виключно на добровільній основі, автоматично втрачають сенс подальшої служби. Адже метою добровільного приходу на службу в той чи інший підрозділ є саме бажання захищати свою батьківщину на передовій, а не перебувати в складі незрозумілого резерву. Саме заради того, щоб бити ворога українці свідомо і добровільно полишають свої родини, роботу, усталений спосіб життя. І саме ця категорія людей, попри всі зусилля «тимчасової адміністрації» Порошенка, залишається найбільш вмотивованою, надійною та боєздатною частиною української армії.
Однак, ця хвороблива жага знищення добровольців має вкрай негативний бік: сучасний стан ЗС України є набагато гіршим, ніж він був у 2014-2015 роках. Шалений відтік розчарованих у зрадницькій політиці клептократа Порошенка професійних військових, засилля радянських методів управління, суцільна корупція та жалюгідне соціальне забезпечення простих військовослужбовців – все це є причинами нової хвилі деградації ЗСУ та перетворення їх на вкрай непривабливий для молоді суспільний інститут. Після певного, дуже короткого періоду відродження повторюється історія часів Кучми – Ющенка – Януковича: пов’язати свою долю з армією прагнуть лише ті, хто має відповідних батьків і впевнений у своїй блискучій, бажано воєнно-дипломатичній кар’єрі, або ті, хто не може влаштуватися нікуди більше.
Крім того, зрадницька політика відносно власних Збройних сил та добровольців накладається на шалений відтік трудових ресурсів за кордон: кожної хвилини межі України назавжди залишають двоє її мешканців. Цей процес, який спричинений розчаруванням українців у власних перспективах на батьківщині, несе в собі дуже серйозну загрозу: Україна втрачає власний мобілізаційний ресурс, який у випадку нової хвилі агресії повинен поповнити ряди військових. І саме наявність достатньої кількості вмотивованого, підготовленого та забезпеченого мобілізаційного ресурсу мала б бути предметом найбільшої уваги військового керівництва України та командувача Об’єднаних сил, які, як ніхто інший, мають турбуватись за те, як в короткі терміни наростити сили у випадку суттєвого загострення ситуації.
На жаль, доводиться констатувати, що синдрому Порошенка – Муженка – Наєва, який так швидко вразив більшість «української військової еліти», можна позбутися тільки шляхом ізоляції його носіїв від суспільства. Тільки у цьому випадку вітчизняна армія та вся українська громада нарешті отримають шанс почати одужувати та перетворяться на силу, здатну захистити державу та відновити її територіальну цілісність.
- Партія Національний Корпус 26.07.2018
You must be registered for see links