ПРОТИСТОЯННЯ... [блог новин в УКРАIНI та свiтi]
Loner
Well-Known Member
Diana Makarova
Вчера в 16:07 ·
ПРО ЗОЛОТЕ-НАШ
Днями у інтернеті пройшли чергові переможні реляції – Золоте-4 нарешті взято під контроль українською армією.
Здавалося б – чого поганого? Ще один пункт став українським, ще частку нашої землі визволили.
Але у відповідь на переможне «Золоте наш!» прозвучали поодинокі, втім дуже здивовані голоси волонтерів:
- Здрасті. А ми де тоді бували протягом минулих років? А ми до кого приїздили у Золоте-4, чи не до нашої армії?
Або так
«Приїхали підвечір з малими з Золотого, а його виявляється "ЗСУ відвоювало")))
Перемога, плакав звісношо...
Ну, а Донікам та іншим переможцям, яких і в мене в друзях багацько, нагадаю:
Батальйонами "Донбас", "Луганськ-1" та частинами ЗСУ уся округа м.Первомайськ з боку Лисичанська та Попасної була звільнена ще в липні 2014р. Дуже багато питаннь виникає, чому саме були залишені більшість цих населених пунктів. Ну, а чому Доніки їх поступово "звільнюють" - то вже зовсім інше питання.
На першій фоточці, як доказ, бійці бату "Донбас" на висоті над Первомайськом, недалеко від Молодіжного, де зараз і стоять сепари.»
Правда, дивно? Так чиїм було Золоте-4 і коли воно таки стало нашим?
Не будемо далеко лізти, не станемо ворушити архіви Генштабу, просто візьмемо витяг з Вікіпедії: «7 жовтня 2014 року місто (Золоте – Д.М.) було виключено зі складуПервомайської міськради і приєднано до Попаснянського району Луганської області»
Все ясно?
Місто Золоте було звільнено нашими військами у ЧОТИРНАДЦЯТОМУ РОЦІ!
Ніфіга собі, скажете ви. А як же тоді переможні реляції, а як же текст нашого бравого фронтового волонтера Романа Доніка, а там півсотні репостів і заклики «Ура, ми перемогли, Золоте-наш!»?
Давайте розберемось. Золоте – воно в історії нашої війни взагалі темна вода во облацех. Почати з основного питання – скільки тих Золотих взагалі?
А взагалі їх 5 (прописом – п’ять!).
Спокійно, не лізьте до карти, усі вони розташовані поруч. Власне, це місто та передмістя. З них Золоте-4 – то шахта «Родіна» і прилегла територія, наприклад. А Золоте-5 – то й просто хуторок.
(поправте мене, військові, якщо я помиляюсь, дуже прошу)
Кожного разу, коли ми рушали на Золоте, ми намагались взнати, де там наше, де не наше. Нашими були усі, крім четвертого й п’ятого (числом – 4-го, 5-го!), втім досить скоро ненашим лишилось лише п’яте (числом – 5!)
Усі Золоті було взято дійсно у 14-му році. З Золотим-4 навіть військові точно не пам’ятають, коли воно вже було нашим і цілком контрольованим. Але точно не вчора.
Поринемо в безодню історії нашої війни. Візьмемо шматок Золоте-Попасна, згадаємо, хто там стояв свого часу.
2014 – не згадаю точно. Там тоді була певна каша. І Донбас був, і 24-та бригада, і бат Луганськ, і Айдар забігав. Вони разом беруть усі Золоті, крім №4 і №5
2015 – 54-та бригада. Золоте-4 та Золоте-5 не контролюється, Золоте-5 сепарське, Золоте-4 вважається сірою зоною.
2016 – 59 бригада. Золоте-4 – сіра зона. Золоте-5 не наше.
тут йде апдейт вже від 59 бригади: "В 16 оно тоже было нашим, серой зоной шла железная дорога, и от шахты родина, то есть Золотое 4 и четерех этажки наши. 59 бр. И передавали мы все 24 бр. Я могу даже доказательства дать. А именно надпись была сделана на веньтиляторной " У Марата" зеленой краской. Вот слова Марата пришлось закрасить и осталось только "У" и зеленая клякса."
2017 – знову 24 бригада. Золоте-4 наше.
2017 – 10 бригада приймає Золоте-4 від 24-ї бригади і навіть розташовує там спостережний пункт.
2018 – 14-та бригада прийняла Золоте-4 від десятки і далі собі воює, стоячи у тому числі і в Золотому-4.
2018 (вчора) – до Золотого-4 заходить Хтось (чи ССО, чи хтозна-хто) і ставить там прапор України. Вуаля, Рома Донік дає переможний пост «Золоте-наш!»
Купа репостів, люди аплодують.
Волонтери здивовані – а куди ж ми їздили усі ці роки?
Військові дуже здивовані – а де ж ми стояли, як не на Золотому-4?
Але ніхто не чує їх за оплесками.
Для чого це робиться? А робиться це регулярно.
Згадайте, зовсім недавно: «Бій в Чигирях! Моліться за наших хлопчиків!» - купа репостів, шалені оплески.
… до Чигирів наші війська зайшли без жодного пострілу, цю позицію вороги нам просто віддали, як невиграшну. Ми мусіли взяти. У нашому положенні навіть на вістах можна набрати перемогу. Куди дінешся, наша земля, то ж треба брати.
Згадаємо ще не так давно: «Бої в Травневому й Гладосово! Моліться за наших воїнів!»
… Травневе й Гладосове взяли без втрат і майже без пострілів. Ці дві позиції нам просто віддали.
Згадаємо: «Новолуганське нарешті контрольоване українською армією! Після важких боїв Новолуганське наше!»
… до Новолуганського зайшли й спокійно виставили блокпости. Без пострілів та шуму.
Добре, це усе зрозуміло. Частину з тих постів писав хтось на кшталт Мисягіна, чи навіть сам Мисягін - а відомо, що Мисягін без «кров, кишки, м’ясо» гроші на волонтерські потреби не збирає.
Добре, певній частині суспільства, може, й корисно уявити важкі кровопролитні бої там, де їх нема – замість того, аби відслідковувати ДІЙСНІ кровопролитні бої.
Але, згадаємо, теж не так давно, здається, рік тому: «Нарешті Верхнєторецьке взято під контроль українських військ!»
… і тут вже вирячені очі волонтерів – ух ти, а ми де були усі ці роки? Чи не до Верхньоторецького ми приїздили?
та вибалушені очі військових, які роками стояли досі у Верхнєторецькому.
Те ж саме учора-сьогодні провернули і з Золотим-4. Давно взяте й більш-менш контрольоване – воно було взято, покладено на тарілочку з блакитною кайомочкою, і подано довірливому читачу як свіженька перемога.
Ви скажете – так що, ніде нема боїв? Так що, усе неправда?
Та ні. Бої йдуть по всій лінії фронту. Так, це в основному артилерійські бої, і, на жаль, вони нечасто закінчуються взяттям території під наш контроль. Тобто, в такому бою не буде перемоги для пересічного читача. Так, такі бої читача вже мало цікавлять. «На східному фронті без змін» - от про що говорять такі бої.
І що тоді робить командування? – правильно! Ви знали, знали…
Командування бере вже давно контрольовану позицію і подає її як свіженьку перемогу. А хто напише про перемогу? Невже сторінка прес-центру ООС?
Е, ні. Так лоханутись вони собі не дозволять. Вони беруть якогось бойового волонтера і волонтер смалить.
Слова «бойовий волонтер», мабуть, треба було одразу взяти у лапки. Але це було б несправедливим по відношенню до Роми Доніка. Так, колись Рома був бойовим волонтером. Я взнавала у нього безпечні дороги, або хоча б більш-менш безпечні. А сам він їхав зовсім небезпечними дорогами.
Забудьте. Те все пройшло. Тепер Ромі ліньки не те що з’їздити на фронт – на реальний фронт, а не до штабу бригади – а й просто розкрити карту бойових дій
Та все насправді набагато простіше. Треба, аби піпл хавав. А Рома точно знає – піпл схаває усе. Оті репости Роминих переможних реляцій зробило наразі 400 людей.
Не сумніваюсь – усе це хороші люди. Усі вони очікують перемог від нашої армії і одкровенно радіють їм.
Але мені цікаво – хоч хтось з них відкривав карту бойових дій? Або просто карту Донецької, Луганської областей. Або карту РНБО.
Але мені цікаво – цим людям потрібні ДІЙСНІ ПЕРЕМОГИ чи вистачить і перемог фейкових, на папері?
Кому потрібні перемоги фейкові? – ну, це зрозуміло.
По-перше, вони потрібні штабу. Генералу-лейтенанту Наєву вони теж потрібні, аж край. Потрібні вони також, аби довести, що ООС, змінивши АТО, насправді огого як рушило вперед! Аби ніхто не здогадався, що і АТО і ООС – одна й та сама яхта, просто перефарбована у інший колір.
Потрібні ці фейкові, паперові перемоги перед виборами, а не секрет, що виборчі перегони вже почались.
І піплу вони потрібні. Так потрібні вони втомленим війною людям – що я й сама їх чудово розумію.
І – ну, що ти затялась? Нехай би люди раділи, правда?
Ну, взяли те Золоте-4 насправді раніше, а подали як перемогу лише зараз, ну, що тобі, жалко?
Та ні. Але мені жалко, ну просто дуже жалко тих людей, з якими я встигла переговорити сьогодні, доки розкопувала маленьку історію Золотого-наш.
Це:
- волонтери, які бували в Золотих усіх номерів, усі ці роки (крім Золоте-5), кілька десятків людей
- воїни різних бригад, які стояли в Золотому-4 і навіть гадки не мали, що Золоте-4 «стане» нашим аж за два роки, це, скажімо, кілька сотень людей
- місцеві, які з виряченими очима зараз регочуть і кажуть: «А, то ми даремно вважали, що живемо в Україні ось вже аж два роки. То, виявляється, ми не були Україною? А ми, дурненькі, раділи, що нас тоді звільнила Україна» (це пряма мова), кілька десятків людей
- і люди на тій, ще окупованій стороні. Можете бути певними, ці люди точно знають, де стоїть українська армія. Вони вивчають карту ліпше, аніж вся Україна. Іноді своїми ногами вивчають (відомо, що через Золоті давно проходить цікавенний контрабандний шлях). От зараз ці люди регочуть: «Українська армія й сама не знає, що вона контролює!», а це вже тисячі людей.
І отак виставляти нашу армію, наше ООС на посміховисько – чи варто було це робити? Навіть для переможної реляції?
… мабуть, що варто. Бо, доки писала, репостів «перемоги» Роми Доніка вже стало 424.
- Навіть не знаю, що казати бійцям. – каже один з командирів, що стояв зі своїм підрозділом у Золотому-4 певний час тому. – Підходять, питають, дивуються цьому посту Доніка. Ніхто не розуміє, якого чорта все це робиться.
А ви розумієте?
прим
відмічаю тих своїх френдів, які пораділи цій доніковській "перемозі". Вибачте, друзі, що розбавляю вашу радість альтернативним поглядом
примприм
альтернативний погляд виписано після довгих розмов з командирами та розвідкою усіх перелічених бригад - тобто, не з моєї фантазії вийшло так, що Золоте-4-давно-наш, а прямо вам "вєсті з полєй"
Вчера в 16:07 ·
ПРО ЗОЛОТЕ-НАШ
Днями у інтернеті пройшли чергові переможні реляції – Золоте-4 нарешті взято під контроль українською армією.
Здавалося б – чого поганого? Ще один пункт став українським, ще частку нашої землі визволили.
Але у відповідь на переможне «Золоте наш!» прозвучали поодинокі, втім дуже здивовані голоси волонтерів:
- Здрасті. А ми де тоді бували протягом минулих років? А ми до кого приїздили у Золоте-4, чи не до нашої армії?
Або так
«Приїхали підвечір з малими з Золотого, а його виявляється "ЗСУ відвоювало")))
Перемога, плакав звісношо...
Ну, а Донікам та іншим переможцям, яких і в мене в друзях багацько, нагадаю:
Батальйонами "Донбас", "Луганськ-1" та частинами ЗСУ уся округа м.Первомайськ з боку Лисичанська та Попасної була звільнена ще в липні 2014р. Дуже багато питаннь виникає, чому саме були залишені більшість цих населених пунктів. Ну, а чому Доніки їх поступово "звільнюють" - то вже зовсім інше питання.
На першій фоточці, як доказ, бійці бату "Донбас" на висоті над Первомайськом, недалеко від Молодіжного, де зараз і стоять сепари.»
You must be registered for see links
Правда, дивно? Так чиїм було Золоте-4 і коли воно таки стало нашим?
Не будемо далеко лізти, не станемо ворушити архіви Генштабу, просто візьмемо витяг з Вікіпедії: «7 жовтня 2014 року місто (Золоте – Д.М.) було виключено зі складуПервомайської міськради і приєднано до Попаснянського району Луганської області»
Все ясно?
Місто Золоте було звільнено нашими військами у ЧОТИРНАДЦЯТОМУ РОЦІ!
Ніфіга собі, скажете ви. А як же тоді переможні реляції, а як же текст нашого бравого фронтового волонтера Романа Доніка, а там півсотні репостів і заклики «Ура, ми перемогли, Золоте-наш!»?
You must be registered for see links
Давайте розберемось. Золоте – воно в історії нашої війни взагалі темна вода во облацех. Почати з основного питання – скільки тих Золотих взагалі?
А взагалі їх 5 (прописом – п’ять!).
Спокійно, не лізьте до карти, усі вони розташовані поруч. Власне, це місто та передмістя. З них Золоте-4 – то шахта «Родіна» і прилегла територія, наприклад. А Золоте-5 – то й просто хуторок.
(поправте мене, військові, якщо я помиляюсь, дуже прошу)
Кожного разу, коли ми рушали на Золоте, ми намагались взнати, де там наше, де не наше. Нашими були усі, крім четвертого й п’ятого (числом – 4-го, 5-го!), втім досить скоро ненашим лишилось лише п’яте (числом – 5!)
Усі Золоті було взято дійсно у 14-му році. З Золотим-4 навіть військові точно не пам’ятають, коли воно вже було нашим і цілком контрольованим. Але точно не вчора.
Поринемо в безодню історії нашої війни. Візьмемо шматок Золоте-Попасна, згадаємо, хто там стояв свого часу.
2014 – не згадаю точно. Там тоді була певна каша. І Донбас був, і 24-та бригада, і бат Луганськ, і Айдар забігав. Вони разом беруть усі Золоті, крім №4 і №5
2015 – 54-та бригада. Золоте-4 та Золоте-5 не контролюється, Золоте-5 сепарське, Золоте-4 вважається сірою зоною.
2016 – 59 бригада. Золоте-4 – сіра зона. Золоте-5 не наше.
тут йде апдейт вже від 59 бригади: "В 16 оно тоже было нашим, серой зоной шла железная дорога, и от шахты родина, то есть Золотое 4 и четерех этажки наши. 59 бр. И передавали мы все 24 бр. Я могу даже доказательства дать. А именно надпись была сделана на веньтиляторной " У Марата" зеленой краской. Вот слова Марата пришлось закрасить и осталось только "У" и зеленая клякса."
2017 – знову 24 бригада. Золоте-4 наше.
2017 – 10 бригада приймає Золоте-4 від 24-ї бригади і навіть розташовує там спостережний пункт.
2018 – 14-та бригада прийняла Золоте-4 від десятки і далі собі воює, стоячи у тому числі і в Золотому-4.
2018 (вчора) – до Золотого-4 заходить Хтось (чи ССО, чи хтозна-хто) і ставить там прапор України. Вуаля, Рома Донік дає переможний пост «Золоте-наш!»
Купа репостів, люди аплодують.
Волонтери здивовані – а куди ж ми їздили усі ці роки?
Військові дуже здивовані – а де ж ми стояли, як не на Золотому-4?
Але ніхто не чує їх за оплесками.
Для чого це робиться? А робиться це регулярно.
Згадайте, зовсім недавно: «Бій в Чигирях! Моліться за наших хлопчиків!» - купа репостів, шалені оплески.
… до Чигирів наші війська зайшли без жодного пострілу, цю позицію вороги нам просто віддали, як невиграшну. Ми мусіли взяти. У нашому положенні навіть на вістах можна набрати перемогу. Куди дінешся, наша земля, то ж треба брати.
Згадаємо ще не так давно: «Бої в Травневому й Гладосово! Моліться за наших воїнів!»
… Травневе й Гладосове взяли без втрат і майже без пострілів. Ці дві позиції нам просто віддали.
Згадаємо: «Новолуганське нарешті контрольоване українською армією! Після важких боїв Новолуганське наше!»
… до Новолуганського зайшли й спокійно виставили блокпости. Без пострілів та шуму.
Добре, це усе зрозуміло. Частину з тих постів писав хтось на кшталт Мисягіна, чи навіть сам Мисягін - а відомо, що Мисягін без «кров, кишки, м’ясо» гроші на волонтерські потреби не збирає.
Добре, певній частині суспільства, може, й корисно уявити важкі кровопролитні бої там, де їх нема – замість того, аби відслідковувати ДІЙСНІ кровопролитні бої.
Але, згадаємо, теж не так давно, здається, рік тому: «Нарешті Верхнєторецьке взято під контроль українських військ!»
… і тут вже вирячені очі волонтерів – ух ти, а ми де були усі ці роки? Чи не до Верхньоторецького ми приїздили?
та вибалушені очі військових, які роками стояли досі у Верхнєторецькому.
Те ж саме учора-сьогодні провернули і з Золотим-4. Давно взяте й більш-менш контрольоване – воно було взято, покладено на тарілочку з блакитною кайомочкою, і подано довірливому читачу як свіженька перемога.
Ви скажете – так що, ніде нема боїв? Так що, усе неправда?
Та ні. Бої йдуть по всій лінії фронту. Так, це в основному артилерійські бої, і, на жаль, вони нечасто закінчуються взяттям території під наш контроль. Тобто, в такому бою не буде перемоги для пересічного читача. Так, такі бої читача вже мало цікавлять. «На східному фронті без змін» - от про що говорять такі бої.
І що тоді робить командування? – правильно! Ви знали, знали…
Командування бере вже давно контрольовану позицію і подає її як свіженьку перемогу. А хто напише про перемогу? Невже сторінка прес-центру ООС?
Е, ні. Так лоханутись вони собі не дозволять. Вони беруть якогось бойового волонтера і волонтер смалить.
Слова «бойовий волонтер», мабуть, треба було одразу взяти у лапки. Але це було б несправедливим по відношенню до Роми Доніка. Так, колись Рома був бойовим волонтером. Я взнавала у нього безпечні дороги, або хоча б більш-менш безпечні. А сам він їхав зовсім небезпечними дорогами.
Забудьте. Те все пройшло. Тепер Ромі ліньки не те що з’їздити на фронт – на реальний фронт, а не до штабу бригади – а й просто розкрити карту бойових дій
Та все насправді набагато простіше. Треба, аби піпл хавав. А Рома точно знає – піпл схаває усе. Оті репости Роминих переможних реляцій зробило наразі 400 людей.
Не сумніваюсь – усе це хороші люди. Усі вони очікують перемог від нашої армії і одкровенно радіють їм.
Але мені цікаво – хоч хтось з них відкривав карту бойових дій? Або просто карту Донецької, Луганської областей. Або карту РНБО.
Але мені цікаво – цим людям потрібні ДІЙСНІ ПЕРЕМОГИ чи вистачить і перемог фейкових, на папері?
Кому потрібні перемоги фейкові? – ну, це зрозуміло.
По-перше, вони потрібні штабу. Генералу-лейтенанту Наєву вони теж потрібні, аж край. Потрібні вони також, аби довести, що ООС, змінивши АТО, насправді огого як рушило вперед! Аби ніхто не здогадався, що і АТО і ООС – одна й та сама яхта, просто перефарбована у інший колір.
Потрібні ці фейкові, паперові перемоги перед виборами, а не секрет, що виборчі перегони вже почались.
І піплу вони потрібні. Так потрібні вони втомленим війною людям – що я й сама їх чудово розумію.
І – ну, що ти затялась? Нехай би люди раділи, правда?
Ну, взяли те Золоте-4 насправді раніше, а подали як перемогу лише зараз, ну, що тобі, жалко?
Та ні. Але мені жалко, ну просто дуже жалко тих людей, з якими я встигла переговорити сьогодні, доки розкопувала маленьку історію Золотого-наш.
Це:
- волонтери, які бували в Золотих усіх номерів, усі ці роки (крім Золоте-5), кілька десятків людей
- воїни різних бригад, які стояли в Золотому-4 і навіть гадки не мали, що Золоте-4 «стане» нашим аж за два роки, це, скажімо, кілька сотень людей
- місцеві, які з виряченими очима зараз регочуть і кажуть: «А, то ми даремно вважали, що живемо в Україні ось вже аж два роки. То, виявляється, ми не були Україною? А ми, дурненькі, раділи, що нас тоді звільнила Україна» (це пряма мова), кілька десятків людей
- і люди на тій, ще окупованій стороні. Можете бути певними, ці люди точно знають, де стоїть українська армія. Вони вивчають карту ліпше, аніж вся Україна. Іноді своїми ногами вивчають (відомо, що через Золоті давно проходить цікавенний контрабандний шлях). От зараз ці люди регочуть: «Українська армія й сама не знає, що вона контролює!», а це вже тисячі людей.
І отак виставляти нашу армію, наше ООС на посміховисько – чи варто було це робити? Навіть для переможної реляції?
… мабуть, що варто. Бо, доки писала, репостів «перемоги» Роми Доніка вже стало 424.
- Навіть не знаю, що казати бійцям. – каже один з командирів, що стояв зі своїм підрозділом у Золотому-4 певний час тому. – Підходять, питають, дивуються цьому посту Доніка. Ніхто не розуміє, якого чорта все це робиться.
А ви розумієте?
прим
відмічаю тих своїх френдів, які пораділи цій доніковській "перемозі". Вибачте, друзі, що розбавляю вашу радість альтернативним поглядом
примприм
альтернативний погляд виписано після довгих розмов з командирами та розвідкою усіх перелічених бригад - тобто, не з моєї фантазії вийшло так, що Золоте-4-давно-наш, а прямо вам "вєсті з полєй"