Угорські традиції
В Будапешті утрималися від коментарів про причини такої різкої зміни своєї позиції. Запит "Європейської правди" до МЗС та до посольства Угорщини в Україні, надісланий у четвер, залишився без відповіді. Щоправда, спростовувати існування такого листа до генсека НАТО там також не стали.
Між тим, інформація про угорський лист дуже швидко перестала бути таємною. Повідомлення про нову позицію Угорщини отримали також посли країн-членів Альянсу – адже саме держави-союзниці відповідальні за рішення, які будуть ухвалені за підсумками саміту НАТО; вони передали ці дані у столиці.
Минулого тижня інформацію з цього листа ЄП підтвердили кілька дипломатів.
При цьому не на користь угорців зіграло те, що у столицях отримали одночасно два протилежних сигнали. Адже перебіг зустрічі на Закарпатті бачили не тільки представники України та Угорщини: спостерігачем на переговорах був також Євросоюз. І його представники не мали сумніву, що переговори 22 червня пройшли дуже успішно.
А оскільки лист про "порожні" переговори суперечив і даним ЄС, і повідомленням ЗМІ, і навіть окремим заявам самого Сійярто – до нової позиції Будапешта всі поставилися скептично.
Зрештою, Угорщина не вперше опиняється в історії, коли їй мало хто вірить.
А в конфлікті уряду Орбана з Україною це – швидше правило, ніж виняток.
Нагадаємо,
жодна європейська країна не підтримала Угорщину, коли та вирішила тиснути на Україну, блокуючи зближення Києва з ЄС та НАТО. Наочна ілюстрація цього сталася минулого тижня в Брюсселі.
У вівторок, 26 червня, Рада ЄС голосувала щодо виділення Україні 1 мільярда євро макрофінансової допомоги в обмін на здійснення реформ. Для ЄС це рішення не несло додаткових ризиків, адже йдеться не про гранти, а про кредит (за дуже вигідними, як для України, відсотками). Це рішення тривалий час обговорювалося в інституціях ЄС, його вважали "гарантовано схваленим". Але знайшлася
You must be registered for see links
.
На щастя, в ЄС (на відміну від НАТО) не завжди діє принцип консенсусу, тому угорці не змогли заблокувати допомогу Україні. Та ситуація – показова.
Як стало відомо ЄП, Угорщина вимагала визначити "збереження прав меншин" однією з умов виділення коштів ЄС та доводила всім, що Київ, мовляв, системно порушує права угорськомовних. Жодного прибічника такого шантажу Будапешт не знайшов. Навіть Румунія, яка також не в захваті від мовної норми закону "Про освіту", не погодилася це підтримати.
Трамп передусім
Навіщо це Угорщині?
Можливу відповідь на це питання "Європейська правда" вже публікувала: конфлікт з Україною став для Угорщини інструментом у вирішенні іншої проблеми –
You must be registered for see links
.
Це може здаватися дивним у звичній для нас системі координат – але не в системі Віктора Орбана, який звик діяти саме таким чином: через створення конфлікту, нехай навіть уявного.
Угорське вето на співпрацю з Україною в НАТО вже допомогло Орбану досягнути своєї мети.
Вашингтон перервав негласну "заборону" на пряме спілкування з одіозним керівником Угорщини: Дональд Трамп провів телефонну розмову з Віктором Орбаном. Але метою Орбана була особиста зустріч з Трампом; Білий дім досі її не підтвердив.
На цьому фоні не дивно, що Угорщина знову вирішила розіграти українську карту, шантажуючи і Київ, і, побічно, також Вашингтон.
А те, що її гра очевидна для всіх навколо – питання другорядне.
Що робити із законом про освіту?
Головний висновок нового витка конфлікту цілком очевидний.
В Будапешті люблять повторювати фразу про "ніж у спину" від України, та історія доводить, що цей термін радше можна застосувати до дій Орбана щодо України.
Угорське керівництво стрімко втрачає довіру в очах як Києва, так й інших держав-союзників. І навіть досягнуті домовленості або обіцянки Будапешта все частіше сприймаються зі скепсисом.
А в Україні, де політики надто часто чули неправду від Петера Сійярто, проблема довіри до угорців – ще глибша.
Але залишається питання: як нам діяти далі в діалозі з НАТО за цих умов? Що робити із законом про освіту? Чи варто його змінювати, як було домовлено, попри втрату довіри до другої сторони домовленостей?
Відповідь однозначна: зміни потрібні.
Але не ті, яких прагнуть Орбан чи Сійярто, а ті, що йдуть на користь Україні та її громадянам.
В тому числі – українцям угорського походження.
Маємо підстави стверджувати: нам варто ухвалити обидві правки, узгоджені на зустрічі під Ужгородом. Не заради Угорщини, а заради себе. Нагадаємо їх: період впровадження мовної статті закону "Про освіту" має бути продовжений до 2023 року, а приватні школи із навчанням мовами ЄС мають бути виведені з-під дії мовної норми.
Обидві зміни взяті не "зі стелі" – це
рекомендації Венеціанської комісії, і це саме по собі є достатньою причиною. Україна – не Угорщина. За умов російської агресії нам не варто сваритися з усім світом. А світ чекає від нас виконання вимог "Венеціанки".
Є й друга причина. В Міністерстві освіти та науки (МОН) наполягають, що навіть без угорських вимог перехідний період має бути продовжено. Зараз закон каже, що школи меншин мають перейти на українську або змішану систему навчання до 2020 року. Вкластися у цей термін неможливо, запевняє МОН.
Щоб здійснити якісний, а не декларативний перехід, потрібно більше ніж два роки. Міністерство підготувало операційний план на п'ять років... щоб ці зміни були якісними і незворотними.
Міністерство освіти та науки, в коментарі ЄП
"Це – питання друку підручників, перенавчання вчителів, підготовки нових програм тощо. "Ми не можемо допустити, щоб через поспіх залишилися діти, які закінчуватимуть школу, не володіючи українською мовою", – йдеться у поясненнях міністерства.
Законопроект про таке продовження вже внесений в порядок денний парламенту.
А ось із нормою про приватні школи все набагато складніше – її у цьому проекті немає. В МОН пропонують затвердити її згодом, коли буде ухвалюватися великий закон "Про середню освіту". В Раду його планують подати восени, тож ніхто не має гарантії, чи встигне ВР його затвердити до початку президентських та парламентських виборів.
Це, в свою чергу, означає, що Угорщина, маючи таке бажання, ще довго зможе шантажувати Україну мовним питанням. А бажання цього угорцям, на жаль, не позичати.