Виталий Портников
56 мин. ·
Espreso.tv
Чому німецькі політики хочуть помиритись з Путіним
Німецькі політики з лав соціал-демократів все більше схиляються до ідеї відновлення взаєморозуміння з Росією - навіть якщо агресивна сутність путінського режиму збережеться
І справа вже не тільки у плані глави німецького зовнішньополітичного відомства Франка-Вальтера Штайнмайера про "поступове" зняття санкцій проти Москви в разі початку виконання путінським режимом Мінських угод.
Остання колонка Штайнмайера в Bild am Sonntag спантеличила багатьох своїм категоричним нерозумінням завдань Північноатлантичного альянсу в його протистоянні з російським агресором.
Простіше кажучи, Штайнамайер вперто не хоче бачити в Путіні агресора, а вважає за краще сприймати те, що відбувається на сході України і в Криму як якесь непорозуміння, яке можна врегулювати.
І це - не тільки особиста позиція досвідченого політика. Це - партійна позиція.
Ті соціал-демократи, хто намагається повернути партію до реальності, виявляються маргіналами у власних рядах. По суті, СДПН стала заручницею викривленого розуміння "східної політики" свого великого лідера Віллі Брандта. Але Брандт сприймав Радянський Союз як константу - і розробляв механізм співжиття з авторитарною державою та її "сферою впливу".
Хто сказав Штайнмайеру і іншим лідерам сучасної СДПН, що Росія Путіна - така ж константа? І що Захід власними руками повинен створювати для цієї анахронічної держави "сферу впливу"?
Адже сфера впливу СРСР була оплачена мільйонами життів громадян цієї країни - між іншим, в тому числі і українців, гігантськими руйнуваннями в Україні, Білорусі, країнах Балтії та на інших зруйнованих війною європейських територіях колишньої імперії. І що - знову?
Такий зовнішньополітичний підхід робить Штайнмайера очевидним антогонистом федерального канцлера Ангели Меркель. І в цьому немає нічого неприродного. У Німеччині наближаються парламентські вибори і СДПН прагне відійти від партнерів по коаліції.
Адже ця коаліція - не союз з любові, а шлюб за розрахунком. І кожна з партій прагне до того, щоб правити без партнера. Або - з іншим партнером.
Пропутінська позиція може зіграти з соціал-демократами злий жарт. Їх "природними" партнерами по коаліції ще недавно були "Зелені". Саме "червоно-зеленою" була остання коаліція, в якій СДПН дістався портфель федерального канцлера (його, на жаль, мав одіозний Герхард Шредер, перетворений Володимиром Путіним на відставний сувенір).
І, по ідеї, якщо СДПН претендує на владу, вона теж може розраховувати на нову "червоно-зелену" коаліцію. "Зеленим" потрапити в бундестаг набагато простіше, ніж традиційним партнерам ХДС/ХСС - вільним демократам.
Але виявляється, що позиція "Зелених" і ХДС щодо російської небезпеки починає збігатися. Я б навіть сказав, що "Зелені" в своїх оцінках режима Путіна і методів протидії авторитаризму і агресії радикальніші за християнських демократів. І чесніші за соціал- демократів.
Тому сьогодні в Німеччині починають думати про іншу коаліцію - ХДС і "Зелених". У такій коаліції представник "Зелених" обійняв би посаду міністра закордонних справ - і тоді замість Штайнмайера ми спостерігали б в німецькому зовнішньополітичному відомстві відповідального політика, який думав би про те, як посилити санкції, а не про те, як допомогти Путіну уникнути відплати.
І це було б краще не лише для України. Це було б краще для Німеччини.
You must be registered for see links
********************
Виталий Портников
You must be registered for see images
2017 год – критический с точки зрения выживания режима Путина.
Постоянные представители стран – членов Европейского Союза договорились о продлении санкций против России на последующие полгода. Решение было принято единогласно – нет никаких сомнений, что его утвердит Совет ЕС. Таким образом, до января 2017 года экономика страны-агрессора может не рассчитывать на возвращение в нормальное русло. К счастью, будут действовать и антисанкции – этот великолепный выстрел в собственную ногу, мастерски сделанный Владимиром Путиным при участии помогавшего поддерживать президентскую конечность Дмитрия Медведева. Таким образом, следующие месяцы не пройдут зря с точки зрения логики ослабления и демонтажа российского режима.
Утверждать, что мы наблюдаем за обычным протокольным решением, я бы не стал. Еще полгода назад и в Москве, и в европейских столицах, и даже в Киеве многие считали, что вопрос санкций решен и в июне их отменят. Российская дипломатия вела борьбу не на жизнь, а на смерть за снятие санкций. В пропагандистскую кампанию против нашей страны, в уверение, что Минские соглашения не выполняются из-за Украины, были вложены огромные усилия – в том числе, и финансовые. Была активирована вся проклемлевская база поддержки в Европе – все эти месяцы мы наблюдали одно саморазоблачение за другим.
Не получилось.
Но успокаиваться рано. Сейчас начинается самый важный тур борьбы за сохранение санкций против агрессора. 2017 год является критическим с точки зрения выживания режима Владимира Путина. Если санкции удастся сохранить, госкомпании России могут погибнуть, а вместе с ними накроется крышкой кремлевского гроба и вся российская экономика с социальной сферой. Это может стать ударом, от которого Путин уже не оправится.
Именно поэтому Москва сейчас будет пробивать вариант "постепенного" снятия санкций в обмен на частичные уступки на Донбассе. Об этом в Еврособюзе говорят вслух многие высокопоставленные чиновники и политики. Но будут ли эти уступки подлинными шагами, обещающими отказ Кремля от поддержки бандитских "народных республик" в оккупированных районах Донецкой и Луганской областей – либо же мы столкнемся с очередной "имитацией", в которую захочет поверить Запад? В этом и состоит главный вопрос: чтобы не поверили. Чтобы не считали развитие экономических связей с Россией более важной задачей, чем восстановление даже не территориальной целостности Украины, а примата международного права. Чтобы вновь продлили санкции против России.
Чтобы помогли нам поскорее избавиться от Путина и его шайки.
You must be registered for see links
