Дюнкерк української влади
13.06.2016, 16:31
You must be registered for see images
Початок нового тижня починає бути цікавим. Актуальність формує заділ минулого тижня, що видався теж насиченим подіями, які руйнують картковий піар-будиночок "перемог", завдяки яким керманичі країни вимальовують в уяві народу свої досягнення у боротьбі із злом. Щоправда, зло тут кожен розуміє так, як йому зручно.
Криві дзеркала історії
Найболючішим виявився "удар", завданий Україні Францією. Де Сенат ухвалив резолюцію про поступове пом'якшення санкцій щодо Росії. Не дивлячись на те, що це - тільки політична позиція. Французький Уряд скоріш за все не погодиться на пропозицію членів Сенату. Але глава українського зовнішньополітичного відомства вже назвав цю подію "небезпечною" та натякнув на існування французьких політиків, які "годуються" росіянами.
Як кажуть в Одесі - "говоріть і ви"... Нагадаймо міністру, що в Сенаті Франції 348 депутатів, а за пом'якшення санкцій проголосувало 302. Невже Путін "годує" таку кількість французьких політиків?
Виблиснув "логікою" і голова Верховної Ради Андрій Парубій. У своєму дописі "А що би зараз зробив генерал де Голль?" на Українській Правді, пан спікер емоційно заявив, що "у 1940 році після нападу Вермахту світ об'єднався та став на захист Франції" (що, взагалі-то не відповідає історичній дійсності, але то, нехай скажуть історики). І тепер, замість вдячності - отака #зрада. Парубій ще раз нагадав французам, що Росія є "агресором, яка розв'язала війну у Європі та анексувала територію України".
Історичні аналогії, звичайно, є аргументом. Але тільки в тому випадку, коли використовуються в якості певного "дзеркала" нинішніх подій. Парубій, згадавши де Голля та напад гітлерівської Німеччини на Францію, глибоко не копав, і у дзеркало дивитись не став. Бо там насправді у згаданих ним подіях напрошуються зовсім інші історичні паралелі з сьогоднішнім днем.
На мою думку, спікеру треба було згадати про те, що насправді Франція та Британія ще у 1939-му році самі оголосили війну Німеччині після того, як остання напала на Польщу. Щоправда, у військові дії вони не вступили. Але заявили про стан війни з гітлерівським режимом та розірвали з ним будь-які стосунки. Бо мали перед Польщею таке зобов'язання.
Тепер запитання: якщо б Польща раптом заявила, що не є об'єктом зовнішньої агресії, а проводить АТО?... Вірогідно, Франція та Британія з полегшенням утримались би від оголошення війни. Скоріше за все, так би воно і було, бо за рік до цих подій Франція та Британія відмовились допомогти Чехословаччині, не дивлячись на свої зобов'язання, прописані у "Мюнхенській угоді".
Страшні паралелі "внутрішнього конфлікту"
Отут прошу окремої уваги! Бо паралелі напрошуються просто трагічні. Як відомо, Гітлер спочатку анексував у Чехословаччини Судети (під приводом "утисків" судетських німців), потім - (разом із Польщею) - Тешинську область. Далі - більше. Під тиском Німеччини чехословацький уряд ухвалив рішення про надання автономії Словаччині, а потім - Прикарпатській Русі (сучасною мовою - провели децентралізацію із "особливим статусом"). Після чого Гітлер просто зайняв рештки території - Богемію та Моравію. Чеська армія намагалась чинити спротив. Але ніхто не допоміг.
Чемберлен, виступаючи в британському парламенті, пояснив відмову Англії та Франції від своїх зобов'язань перед Чехословаччиною тим, що вона начебто розпалась через "внутрішній конфлікт".
Так буває, коли політики з якихось причин не можуть назвати речі своїми іменами.
В нашому випадку на "внутрішньому ринку" - для піару серед людей - керівництво держави оперує поняттями чіткими та конкретними. Ще раз зацитуємо пана спікера: Росія "є агресором, яка розв'язала війну у Європі та анексувала територію України". Але тоді для Світу і українців в мільйонний раз виникає риторичне питання: чому ці меседжі ніяким чином не формалізовані? У нас проводиться АТО (із щоденними смертями, застосуванням артилерії, танків, із кількома хвилями мобілізації).
Вже більше двох років поспіль це питання є хибним зразком невизначеності правового підходу. Весь цей час влада ніяк не реагує на постійні нагадування фахівців в галузі міжнародного та конституційного права, що така невизначеність є вкрай небезпечною. І ось ця небезпека почала проявлятись в позиції західних партнерів України. І провокує отакі умовні сигнали Заходу - якщо у вас АТО, то має місце, за Чемберленом, "внутрішній конфлікт". Годі вже й нагадувати, що в наших умовах ця формула є і козирем Путіна.
Ви ще хочете АТО?
Саме ця невизначеність запхала Україну в лещата "Мінського формату", як єдиного варіанту врегулювання збройної агресії в Україні, де з країни відверто знущаються - анексувавши частину території (АРК, Севастополь), вимагають змін в Конституції, які дозволять територіям (Луганська, Донецька обл.), де йде фактично війна, мати "особливий статус", проводити вибори за присутності окупаційних військ, амністовувати злочинців та зрадників-колаборантів.
Нікого вже не здивуєш тим, що саме ці Мінські угоди Париж і Берлін нині пов'язують з питанням санкцій. Принаймні санкції триватимуть, доки Мінські домовленості не будуть виконані. Чудово. Тобто якщо Україна змінить Конституцію і задовольнить всі "хотєлки" агресора і його терористів, то з Росії знімуть санкції. Істотно, при тому, що Росія виведе війська. Так, виведе, заклавши в Україні міну уповільненої дії щодо руйнування державного суверенітету. Вибух якої означатиме кінець української державності.
Може, спікер парламенту та очільник зовнішньополітичного відомства мають проаналізувати цей стан і зрозуміти, що волати про французьких політиків, які "годуються Росією" та розпатякувати про де Голля - нерозумно і дико з огляду на власну позицію? І, між іншим, з урахуванням державних посад, які займають Клімкін і Парубій - абсолютно недипломатично. Дивно, як ми ще після таких заяв очільника, МЗС не отримало ноту. Чи на нас вже зовсім не зважають?
На мій погляд, реагувати на такого кшталту неприємності українській владі прийдеться, на жаль, все частіше. Минулого тижня представники ООН дуже дипломатично, але чітко і недвозначно дали зрозуміти, що поняття АТО дратує вже й їх самих. У доповіді Спеціального доповідача Кристофа Хайнса, наданій секретаріатом Генеральної асамблеї ООН Раді ООН з прав людини, прямо вказується: "Трактування конфлікту як антитерористичної операції призвело до значної плутанини між спостерігачами та, в деяких випадках, як здається, між самими учасниками, - в тому, які норми внутрішнього та міжнародного права застосовуються та хто в системі державних органів - поліція, розвідслужби чи армія - керує військовими діями уряду на сході України...".
Однак в українському інформаційному просторі, що формується владою, намагаються не помічати цю Доповідь, з огляду насамперед на те, що це дуже невигідне застереження ООН щодо дій самої української влади.
