Валентина Сергачева
Эту историю я услышала от Натальи Сокуренко... И это-правда... Вчерашние выпускницы медучилища-на воине и их не учили тому, что пришлось видеть в реале...Девочка, о которой пишет автор, для того, чтобы спасти нашего солдата, звонила своему преподавателю с поля боя, чтобы узнать, как правильно дейстовать...Препод был в шоке и отказывался консультировать...И тогда она закричала: ОН ПРОСТО УМРЕТ!!! Она смогла это сделать, она спасла ему жизнь...
Медсестрі Тоні присвячуються:
Висить нога на волосині, ампутувати треба
І повні жаху очі сині, благають порятунку в неба…
Довкола б’ють гранатомети, від крові червоніє сніг
І плаче Тоня з лазарету, землею збило її з ніг…
Тремтять коліна від напруги і липкий піт чолом тече,
Бійця із поля в лісосмугу несе її слабке плече…
Ти не вмирай, вуста шепочуть, коли зовсім бракує сил,
Спасіння хлопцеві пророчить, а йому білий світ не мил…
В медичнім коледжі дівчину не вчили ноги відрізати
Та довелося, без наркозу, життя солдату рятувати…
З аптечки скальпеля дістала, відтяла ногу неживу,
Наклала шину, підв’язала і впала поруч на траву…
Вдалося вдруге їм родитись, у дні Дебальцевских подій,
Без ніг хлопчині жити вчитись і лікувати душу їй!
Автор: Наталя Сокуренко