You must be registered for see links
Після провалу іловайської операції у Верховній Раді було створено тимчасову слідчу комісію з розслідування цього кривавого інциденту.
Було обіцяно, що до її роботи залучатимуться військові експерти, які дадуть професійну оцінку діям генералів під Іловайськом. 20 жовтня в інтернеті з’явився так званий проміжний звіт комісії – досить великий, але абсолютно нефаховий. Таке враження, що його готував якийсь журналіст – аматор у військовій справі. Причому головним прагненням того, хто його написав, було не дійти до істини, а зробити винними кількох конкретних осіб. Навіть якщо автор і виявив справжніх винуватців, він усе одно не зміг відповісти на запитання, які цікавлять всю Україну: скільки загинуло вояків і чому так сталося?
прорахунки планування
Іловайська трагедія стала наслідком реалізації плану, розробленого наприкінці червня 2014 року. Цей план був широко розпіарений нашими політиками й полягав у блокуванні військами державного кордону і взятті в кільце Донецька, Луганська та інших міст, де групувалися збройні загони сепаратистів і російських добровольців. Він мав два суттєвих недоліки.
По-перше, наші стратеги зовсім не брали до уваги людський фактор у Збройних силах України. Вони чомусь вважали (і багато хто вважає й донині), що лише вчора мобілізовані з «гражданки» люди можуть за лічені тижні перетворитися на справних офіцерів і солдатів. На блокування кордонів було кинуто бригади (24-ту, 30-ту, 51-шу, 72-гу, 79-ту), які на 70–90% складалися з щойно призваних у військо людей. Причому після виконання першого завдання (блокування кордонів) ці бригади мали перейти до другого – оточення мегаполісів. А на їхнє місце повинні були прийти батальйони територіальної оборони, які на 100% складаються з мобілізованих (навіть якщо вони прибули до військкоматів добровольцями). Згідно зі світовою воєнною практикою для підготовки справного солдата або командира потрібно щонайменше півроку. Інакше призвані на швидку руку війська можуть виявитися небоєздатними, навіть зіткнувшись зі значно меншим за чисельністю, але досвідченим підрозділом супротивника. Вочевидь, плануючи оперувати бригадами такої якості, наші стратеги не розраховували на серйозний спротив супротивника. Але «ДНР» і «ЛНР» із допомогою російських добровольців чинили завзятий опір. Понад те, сепаратистам вдалося втримати у своїх руках майже 100-кілометрову ділянку державного кордону.
По-друге, ані члени уряду, ані генералітет не очікували, що війська Російської Федерації візьмуть участь у збройному конфлікті на Донбасі. Розстріл із «Градів» з території РФ української колони під Зеленопіллям 11 липня став для всіх цілковитою несподіванкою. Причому штаб АТО раз по раз наступав на «російські граблі», вважаючи, що такі випадки, як Зеленопілля, поодинокі й після них Путін буцімто не наважиться на подальші кроки. Хоча здоровий глузд підказує, що коли таке сталося раз, то воно повторюватиметься постійно.
Уже в 20-х числах липня було очевидно, що план зазнав фіаско і треба розробляти нову стратегію. З великими труднощами на початку серпня вдалося вирвати з кільця оточення частини 72-ї та 79-ї бригад. Після цього більшість бригад були виведені на переформування, оскільки були деморалізовані й втратили дві третини своєї бойової техніки. На фронті залишилися територіальні батальйони Збройних сил України, добровольчі батальйони МВС і так звані батальйонно-тактичні групи – збірні загони з кількох механізованих бригад, які ще не брали участі в бойових діях. Усі вони були вкрай нечисленними. Так, деякі міліцейські добровольчі батальйони налічували по 35–50 вояків замість 400–500. Якщо судити лише за назвами, то складається враження, що тільки в Донецькій області військ було понад 20 тис., а по факту їх удесятеро менше.
Від початку серпня треба було переходити до активної оборони або хоча б готуватися до неї, заздалегідь плануючи можливі рубежі відступу, укріплюючи їх, формуючи мобільні резерви тощо. Але керівництво АТО, попри крах попереднього плану, вирішило спробувати реалізувати його хоча б у частині оточення Донецька та Луганська. При цьому знехтувавши такими факторами:
– на відміну від виведених на переформування бригад, міліцейські добровольчі батальйони й батальйони територіальної оборони мали лише вогнепальну зброю і пересувалися автобусами або вантажівками;
– після катастрофи Boeing було накладено мораторій на використання Військово-Повітряних сил України, а відтак наші війська були позбавлені допомоги з повітря;
– армія Російської Федерації, взявши активну участь в обстрілах українських бригад на прикордонній смузі, могла так само зухвало вчинити напад і на територію в глиб України. Але, як зазначалося, штаб АТО не допускав такого розвитку подій;
– без перекриття кордонів оточення міст втрачає будь-який сенс, оскільки гарнізону може швидко (протягом години-двох) надійти допомога від Росії.
чисельність Втрат
Вважається, що кількість втрат у так званому іловайському котлі (хоча по факту таких міні-котлів було кілька) кимось засекречена. Це не відповідає дійсності. Якщо немає режиму воєнного часу, гриф «секретності» може накласти лише РНБО або керівництво СБУ. В умовах проведення антитерористичної операції ані військові, ані міліціонери не мають законних підстав для таких дій.
На сьогодні є щонайменше два інтернет-ресурси (Книга пам’яті загиблих і розділ «Втрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну (2014)» у Вікіпедії), які скрупульозно фіксують усі дані про кожного загиблого. Тому марно щось від когось приховувати.
Альтернативний підрахунок також здійснювала волонтерська група, яка протягом 3 вересня – 10 жовтня 2014 року вивозила останки загиблих українських солдатів із території, що перебуває під контролем самопроголошеної «ДНР». Загалом упродовж зазначеного періоду було вивезено близько 150 вояків. Понад 100 із них були зібрані або ексгумовані на території так званого іловайського котла.
Спочатку про кількість загиблих ходили найрізноманітніші чутки. Йшлося про те, що в районі Савур-могили було близько 200 наших загиблих, у районі Іловайська – Старобешевого – ще 600. На щастя, ці цифри не підтвердилися. Наприклад, у селах навколо Савур-могили було виявлено останки близько 20 військових, а на самій горі поховань чи тіл наших солдатів узагалі не було. Опитування вояків, які 26 серпня останніми відходили звідти, переконало нас, що треба провести альтернативні підрахунки учасників іловайської операції та втрат, яких зазнали українські війська. Група опитала велику кількість учасників боїв, передусім офіцерів, а також місцевих мешканців, щоб точно встановити місцезнаходження тіл. У результаті волонтери особисто з’ясували деталі багатьох зіткнень, у яких полягли наші хлопці.
Всі наявні дані свідчили про те, що в результаті бойових дій у так званому секторі Б протягом 24–31 серпня 2014 року загинуло приблизно 400 українських військовослужбовців та правоохоронців. Ці висновки підтвердив документ, який випадково потрапив до рук одному з членів групи, – відомість обліку вояків, які брали участь у бойових діях сектору Б за вище зазначений період. Відомість була складена 14 вересня, коли більша частина даних про долю учасників боїв від Іловайська до прикордонного пункту Катеринівка остаточно з’ясувалася (див. «Бої в секторі Б»).
Із моменту складання списку певна кількість зниклих безвісти повернулася до своїх частин. Наприклад, з 92-ї окремої механізованої бригади на сьогодні 11 зниклих безвісти й 2 в полоні, решта живі.
