You must be registered for see links
You must be registered for see links
додає
You must be registered for see links
.
You must be registered for see links
·
You must be registered for see links
·
Хрещатик. На перон заходить чоловік з ціпком. Форма, шеврони. Згадую про вдячність, про їх вчинки і про те, що тут їм не так затишно, як на передовій. Йду дякувати. Підходжу з дурним запитанням:
— Воювали, батьку?,— у відповідь спокійно:
— Ні, бля, прогулявся...
Доганяю свою тупість:
— Та бачу, як прогулялися... Дякую, батьку.
тисну руку, вертаюся.
За мить підходить. Питає, чи священник. Тоді виливає пару жмень гіркоти у чеканній строфі про трьох полеглих з трьох конфесій, що вірили в Триєдиного Бога.
Я, вражений силою щойно відлитих слів, наче вони з полум’я, що замкнене часом, задаю ще одне дурне й невчасне запитання,— це ви написали? На що отримую таку ж різку, але незлу відповідь старого козарлюги, щось на кшталт — та ні, вночі приснилось, і він говорить далі. Тим часом підходить ще один воїн, якого бачу лиш боковим зором, бо вислуховую історію про те, як вони накрили ці три труни одним українським прапором - мусульманина, єврея і грекокатолика. Про те, що він знав хлопчиська цілих три дні...
Заходимо у вагон, рушаємо.
Не можу відвернутися. Продовжую дякувати і розповідати скільки вони для нас значать. Він каже, що може не доживе до вільної України, але я повинен. Що на халяву не буде, тому через кров’янку... Він намагається запалити в мені той вогонь, що бушує в його грудях і його слова пекучі, як полум’я, що застигло в тому вірші:
— Я може й не встигну, але ти мусиш дожити й бачити Україну вільною!
— Ми вже бачимо те, чого чекали тисячу років в Україні. Ви дали нам зразок, як слід жити.
— Вам не зрозуміти... Якщо не бачити. А може... ви й розумієте...
— Не думайте, батьку,— ми все розуміємо, все бачимо і все відчуваємо. Дякуємо вам...
Старий воїн спокійнішає, зазираючи мені в очі, дивиться на те, що горить в моєму серці... Велика заскорузла п’ятірня підполковника стискає мою руку:
— Тоді добре...
Я відходжу до дружини, що сидить збоку. У шибу вагона бачу, як до нього обережно підсідає ще хтось і починає розмову. Бачу стримані скупі відповіді. Не лише я — чути, як на обох лавах вся увага на тій людині. Україна їде в метро і Україна дивиться на своїх героїв. Атмосфера в вагоні наповнена якоюсь... святістю, яку майже чути, на межі слухового діапазону. Дуже дуже чисто, аж дзвінко...
*****************************************
І спочине на Нім Дух Господній, дух мудрости й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього.
(Ісая 11:2)
+++++++++++++++++++++++
P.S.
На другий день...
Дивлюсь на сотні репостів і коментарів і розумію, що сказав вчора правду від усіх нас. Ми справді все розуміємо. Ми справді вдячні. І ми справді вже живемо за їхнім прикладом, живемо разом з ними одним життям — по-українськи.
Дякую Українцю, що додав відео в коментарях.
You must be registered for see medias
Може, хто з вас ще й допише той вірш, бо він спалахнув як жменя пороху переді мною і я бачив лиш яскравий спалах, а слова не збереглися... А вони такі, що їх можна й на прапорі написати.
You must be registered for see images
You must be registered for see images
================
З коментів:
You must be registered for see medias
You must be registered for see medias
You must be registered for see medias
You must be registered for see medias
You must be registered for see links
Иду в солдаты
You must be registered for see links
Присвячується всім воїнам – добровольцям батальону «Айдар»
Я вже давно не призивний,
Але іду я у солдати,
Бо час настав такий тяжкий,
Що йду за тебе воювати.
Іду за тебе, генерал,
Що за «бабло» купив погони,
Ти це звання в когось украв
Ціною низості й поклонів.
Що варті твої ордени,
Які висять на жирнім тілі?
Радість хіба для сатани,
Або для псів оскаженілих!
Іду за тебе я, начфін,
Що вчора гроші крав в солдата
Ти, раб момони із колін
Тебе ніколи не підняти!!
Іду за тебе, липкий мент,
Що став ти мусором відразу,
Але настане той момент,
Що й цю поборем ми заразу!
Іду за тебе, лікар, я,
Гнилий шнурок ти Гіпократа,
Бо хата ж крайняя твоя
І ти не підеш рятувати!
Бо ти за 30 срібняків
Продав ту довідку мерзоті.
І з сорому ти не згорів,
І не повісився на дроті!
Йду на війну за тих хохлів,
Що заховались під спідницю,
За вбитих горем матерів,
За молодую удовицю!
Іду я за дітей отих,
Яких вже не обійме тато,
Якого вбив кремлівський псих
Рукою найманця і «сепарата».
Йду за Нібесну Сотню я,
За всіх полеглих на Донбасі,
Бо Україна тут моя,
Й сидіти в хаті не на часі!
2 серпня 2014 р., батальон «Айдар»
На 23-ї хвилині читає вірш
You must be registered for see links