Интересные статьи из интернета.

[KOCTa]

Відповідь: Re: Интересные статьи из интернета.

Закарпатский областной совет принял текст гимна Закарпатской области. Как передает УНИАН, решение принято сегодня во время очередной сессии областного совета.

Продовження цієї теми

You must be registered for see links

:

Закарпатские депутаты умудрились под видом «русинского» гимна принять фашистско-белогвардейский
Предложенный председателем Народного совета русинов, депутатом облсовета Евгением Жупаном и поддержанный 46 депутатами Закарпатского областного совета текст гимна «Подкарпатские русины ...» принадлежит к эпохе белогвардейского фольклора, - убежден профессор, историк Сергей Федака.


В комментарии корреспонденту ZAXID.NET С. Федака, член экспертной комиссии, которая выбирала этом году флаг области, сообщил, что «текст «Подкарпатские русины ...» - это не текст А. Духновича. Духнович не владел русским языком, на котором написан этот стих. По образам и выражениям текст тоже ближе не к произведениям наших будителей, а к более поздней эпохи, к белогвардейской публицистике, фольклору. Достоверно известно, что музыку к тексту написал 1919 года Степан Фенцик. Не исключено, что он был и автором текста, сам Фенцик называл себя «вождем карпаторусских фашистов», а в тексте отражена подобная идейная загруженность. Что касается выбора закарпатских депутатов, то они традиционно не прислушиваются к мнению экспертных комиссий. Бесспорно, принятие гимна – это определенная политическая игра, попытка убедить официальный Киев в существовании на Закарпатье серьезного русинского движения, выторговать какие-то уступки от центральной власти. Думаю, это решение будет отменено. Во-первых известно, что там не было достаточного кворума депутатов, зафиксирован ряд случаев голосования чужими карточками. Во-вторых, преимущество получено благодаря одному голосу».

 

[Фокс Малдер]

Відповідь: Интересные статьи из интернета.

По образам и выражениям текст тоже ближе не к произведениям наших будителей, а к более поздней эпохи, к белогвардейской публицистике, фольклору. Достоверно известно, что музыку к тексту написал 1919 года Степан Фенцик. Не исключено, что он был и автором текста, сам Фенцик называл себя «вождем карпаторусских фашистов», а в тексте отражена подобная идейная загруженность.

Давно чекала на викладення інформація про цього Фенцика.

Кому служили "русскіе фашисти" Закарпаття?​

Сьогоднішній спадкоємець Фенцика?

Степан Фенцик любив Москву, отримував гроші з Варшави і вихваляв Будапешт

Ні для кого не секрет, що саме на Закарпатті, напевно, довше зі всіх регіонів сучасної України продовжувалася полеміка стосовно національної приналежності корінного східнослов’янського населення краю. Разом з тим культурна спадщина москвофільства, нехай в історичному програші, нехай „брехливого”, „реакційного” тощо, але в тій же мірі належить закарпатцям, як і більш молодий українофільський інтелектуальний доробок. Причому, як українство, москвофільський ґрунт поєднував у національному питанні прихильників цілком різних політичних ідеологій. Не були винятками й адепти фашизму (розуміємо його тут у ширшому сенсі), пік захоплення яким припав на міжвоєнний період.

Хоча й перша ЧСР, що включала Закарпаття – Підкарпатську Русь, демонстративно дистанціювалася від „нового середньовіччя” в обох формах, декларуючи демократичні цінності, крайнє праві організації все ж існували у цій країні. Саме вони наближували кінець єдиної чехословацької держави. Рецепція фашизму у середовищі тоді ще чисельних москвофілів пов’язана, перш за все, з іменем священика Степана (Стефана) Фенцика. Примітно, що для реалізації своїх честолюбних ідей він не гребував підтримкою сусідніх держав. Органічно його політична кар’єра продовжилася і після окупації Закарпаття угорцями.

Фенцик народився у 1892 році у знаній в краї родині греко-католицької інтелігенції. Будучи племінником відомого русофільського діяча Євгена Фенцика (1844-1903), і на відміну від свого родича українофіла Августина Штефана (1893-1986), Пішта на ціле життя перейняв консервативні національні переконання свого дядька. Отримавши блискучу кількасторонню освіту та ставши у 1918 р. целібатним священиком, Фенцик викладав у навчальних закладах Ужгорода. Окрім того, він відігравав помітну роль у музичному житті краю (до слова, саме Фенцик є автором музики до гімну Підкарпатської Русі). Невгамовна активність молодого клерика спонукала його шукати для себе чимраз нові й нові завдання.

У 1923 році Фенцик був біля витоків Товариства імені Духновича (повна назва - Русское культурно-просвѣтительное общество имени А.В. Духновича), - найбільш впливової москвофільської організації Закарпаття 20-30-х років. Будучи офіційно його секретарем, саме Фенцик зосередив у своїх руках реальну владу. Як представника Товариства імені Духновича, він налагодив тісні контакти із правою російською еміграцією по всьому світі. Неодноразово брав участь у різноманітних емігрантських акціях у різних державах. Після невдалої спроби у 1931 році стати Мукачівським греко-католицьким єпископом, амбіційний Фенцик повністю переключився на політику. І за „несвященицьку” діяльність навіть був позбавлений духовного сану.

Основу своєї політичної програми Фенцик, як і багато інших політиків краю, базував на критиці чехословацького уряду за невиконання умов Сен-Жерменського мирного договору про автономію Підкарпатської Русі. Однак конкретні складові його політичного світогляду формувались не одразу, а поступово рухаючись на крайній правий фланг. Оскільки Товариство імені Духновича формально було культурно-просвітницькою організацією, у 1935 році Фенцик заснував Русскую Національно-Автономную Партію (скорочено РНАП), котра стояла на радикально-націоналістичних москвофільських позиціях. Інтереси своєї партії в 1935-1938 роках Фенцик представляв у парламенті ЧСР, будучи депутатом.

Загалом у політичних ідеалах Фенцика традиційний християнський консерватизм у звичному для того часу ключі переплітався із елементами, запозиченими з італійського фашизму і німецького нацизму. Повага та любов до старої царської Росії сусідили з підкреслено антирадянською позицією. Органічно мозаїку фенцикових поглядів доповнював антисемітизм. Ясна річ, що Фенцик відмовляв у праві на самостійне існування українцям та українській мові.

Про авторитет Фенцика серед закордонних ультраправих однодумців свідчить, наприклад, той факт, що ще на початку 30-х роках він став почесним членом Російської фашистської партії Константина Родзаєвського із центром у Харбіні. У зв’язку з цим цікаво, що одна з газет, яку Фенцик видавав у 1935-1938 роках, отримала назву „Нашъ путь”, повторивши тим самим назву газети харбінських фашистів.

Природно, що Фенцикові не бракувало ворогів. За даними ужгородського історика Романа Офіцинського, у міжвоєнному часі відбулося 462 судових процеси, зініційованих як Фенциком, так і його опонентами.

Докорінні політичні зміни в європейській політиці наприкінці 30-х років ще більш розв’язали руки організаціям фашистського типу в Чехословаччині. Не були винятками й закарпатці. Головними покровителями москвофільських радикалів на Підкарпатській Русі стали Угорщина та Польща, які прагнули до встановлення спільного кордону.

Ще в 1934-1938 роках. Фенцик регулярно отримував кошти від польського консула в Ужгороді Халупчинського. Скеровувалися вони на партійні потреби та діяльність у дусі польсько-угорського братерства. У жовтні 1938 року після знайдення точок дотику зі своїм давнім проугорськи налаштованим конкурентом Андрієм Бродієм (1895-1946), Фенцик отримав міністерський портфель у першому автономному уряді Підкарпаття.

Проте уряд Бродія проіснував лише півмісяця. І Бродій, і Фенцик покладали великі сподівання на плебісцит про приєднання краю до Угорщини, котрий вони обоє готували. Празька влада, відчувши реальну можливість втратити підкарпатську територію, затвердили новий, українофільський по суті автономний уряд на чолі з Августином Волошином (1874-1945). Фенцик утік до Будапешту. Там він вже абсолютно відверто почав закликати до негайної зміни кордонів.

Після Віденського арбітражу (2.11.1938), коли частина Підкарпатської Русі з її головними центрами відійшла до Угорщини, для популяризації своїх ідей Фенцик створив в Ужгороді Русскую Національную Гвардію Чернорубашечниковъ, основу якої склали колишні скаути Товариства імені Духновича. Естетика вбрання нової організації не залишала сумнівів у її підкреслено фашистській направленості. Радянський автор Д. Букович у одній зі своїх антиуніатських публікацій у характерному стилі дав оцінку складові Гвардії: „Це були синки куркулів, попів, декласованих елементів, яких очолювали уніати С. Крайняк, Б. Балецький та В. Реберка”. Швидше за все, організація грала роль ефектної свити для свого вождя. Разом з тим загони чорносорочечників дестабілізували ситуацію в Карпатській Україні, нерідко вступаючи у збройні сутички із вояками Карпатської Січі та надаючи безпосередню допомогу угорським військам. Все це робилося, як стверджували гвардійські лідери, „чтобы освободить отъ желто-синяго гнета стонущую нашу отчизну”.

Після захоплення угорцями у березні 1939 року всієї території Підкарпатської Русі, Фенцик був призначений депутатом вищої палати парламенту Угорщини. На цій посаді він залишався аж до 1944 року. Опинившись у нових умовах, Фенцик намагався нехай у дещо видозмінених формах відстоювати свої попередні погляди, не будучи при цьому у жодному випадку прихильником мадяризації. Не перервалися також його контакти з російською еміграцією. Хоч в тому часі помітно почастішали й реверанси в бік святостефанізму. Навіть часто вживані у його лексиці прикметники «руській» і «карпаторусскій» значною мірою були розбавлені підзабутою формою «угрорусскій».

Однак Фенцик даремно добивався автономії рідного краю: його виступи з даного питання в угорській пресі залишились практично непоміченими. Пропоноване ним Карпаторуське воєводство так ніколи й не було створене. Не допомогли йому навіть впливові знайомства у вищих ешелонах влади. РНАП, яка змінила свою назву на Угрорусскую Національную Партію, у 1940 році увійшла до Угорської партії Ендре Корлата, що можна вважати за припинення самостійної діяльності цього фенцикового дітища. У 1943 році після смерті єпископа Олександра Стойки (1890-1943), Фенцик знову спробував обійняти єпископське крісло, але теж безуспішно. Цей факт ознаменував початок кінця його політичної кар’єри.

Восени 1944 року радянські війська вступили до Будапешту. Фенцик, будучи поліглотом, не знайшов іншого виходу, як влаштуватися у радянський штаб перекладачем. Важко сказати, що перед цим кроком прокручувалися у голові відомого антибільшовицького політика. На думку Івана Попа, Фенцик таким чином „искал пути соглашения с новыми хозяевами в Центральной Европе”. Так чи інакше, наприкінці березня 1945 році він був арештований СМЕРШом, а 30 березня 1946 році у відповідності до постанови Закарпатського обласного суду був розстріляний.

Мимоволі доля Фенцика нагадує сумний кінець його харбінського „колеги”, згаданого вище К. Родзаєвського. 1 липня 1943 року японські власті, котрі раніше були покровителями російських фашистів, в один момент заборонили діяльність усіх їхніх структур на території Манчжурії, Китаю та Японії. Спостерігаючи за успіхами Совітів у 1945 році, Родзаєвський, який знаходився у глибокій психологічній та моральній кризі, звернувся із покаянним листом до Сталіна. Більше того, чимало мрій російських фашистів на очах реалізовувалися ними ще недавно зненавидженим сталінським режимом. Наприкінці вересня того ж року Родзаєвський переступив поріг радянського консульства у Пекіні, звідки йому не судилося вже вийти. Його було арештовано та через Читу переправлено на Луб’янку. Як і для Фенцика, Родзаєвському не знайшлося місця у післявоєнному житті: як зрадника його було засуджено до вищої міри покарання і 30 серпня 1946 року розстріляно.

То яким же увійшов Фенцик до закарпатської народної пам’яті? 24 лютого 1992 року він був реабілітований молодою українською державою. Напевно, тому, що у його діях було більше показовості та гучних заяв, ніж реальних кроків. Проте його могила на міському кладовищі на вулиці Капушанській, де ховали політв’язнів, до цього часу -- безіменна. Це, очевидно, є головним свідченням ставлення закарпатців до Фенцика. Зіграло свою роль і те, що питання про російськість Закарпаття вже давно відійшло в минуле.

„Демагог”, „авантюрист”, „агент” -- ось найрозповсюдженіші епітети, що характеризували Фенцика у післявоєнній та сучасній літературі. Не виправдовуючи ідеологічних перебільшень цього політика, варто визнати, що за машкарою по-різному демонізованих штампів „москвофіл” і „фашист” можна віднайти досить неординарного суспільно-політичного діяча. Достатньо обґрунтоване невдоволення державним співжиттям з чехами, священицьке відторгнення до атеїстичних лівих концепцій, активізація реакційних сил по всій Європі, у т. ч. й на старій батьківщині в Угорщині, і серед інших нацменшин Чехословаччини, - все це підштовхувало Степана Фенцика в обійми фашистської ідеології, тоді ще зовсім не асоційованої зі злочинами гітлерівців.

З ким же було співробітничати русофілу-українофобу за відсутності Російської імперії, як не з сусідами Підкарпатської Русі, що також не раділи зростанню українського національного руху? Тим паче, що режим Горті набагато більше відповідав консервативному гарту Фенцика, ніж декларована чехословацька демократія.

Загалом складається враження, що нині тема карпаторуського фашизму особливо нікого не цікавить. Росіяни радше націлені на вивчення фашистської спадщини безпосередньо в середовищі своєї еміграції. Офіційна українська історіографія, за деякими винятками, приділяє увагу правому українофільському досвіду Закарпаття. Русинська історична думка теж майже байдужа до „русскихъ фашистовъ” рідного краю. Білих же плям у історії цього суперечливого руху ще предостатньо.

Міхаїл Дронов, Москва, "Український журнал"
04 июля 2008р. 16:47

постоянный адрес статьи:

You must be registered for see links

 

[KOCTa]

Відповідь: Интересные статьи из интернета.

You must be registered for see links

[29.12.2009 04:53]
У Росії піднімають "шпигунський скандал" проти української фірми
Український виробник систем захисту авіаційної техніки від керованого ракетного озброєння - науково-виробнича фірма “Адрон” - заявляє про провокацію шпигунського скандалу, сплановану з боку російських конкурентів і державних органів.

Про це представники “Адрону” заявили на прес-конференції в УНІАН.

Як зазначив генеральний директор НВФ “Адрон” Микола АРХИПОВ, російські ЗМІ поширили інформацію щодо його звинувачення у намаганні незаконно вивезти до України з РФ технічну документацію та елемент “унікальних російських комплексів протидії ПЗРК” (переносний зенітний ракетний комплекс – УНІАН).

“Цей факт, можливо, і не заслуговував би на увагу, якби за кілька днів після публікацій у російських ЗМІ не з’явилися матеріали кримінальної справи проти мене, зокрема, оперативна зйомка “наружки” та запис телефонних розмов”, - сказав М.АРХИПОВ.

Він припустив, що матеріали слідства, особливо ті, про які йдеться, могли потрапити в ЗМІ тільки після дозволу та з подання відповідних російських державних структур.

“А це свідчить про заздалегідь сплановану акцію, якою зацікавлені особи та компанії Росії руками державних російських структур намагаються дискредитувати конкурентоспроможну українську фірму, її продукцію, а заразом і сфабрикувати черговий шпигунський скандал”, - наголосив гендиректор.

М.АРХИПОВА було затримано, і він 5 місяців провів у слідчому ізоляторі. За цей час, зазначив гендиректор, російська сторона так і не змогла нічого суттєвого інкримінувати, а суд був змушений присудити йому ці 5 місяців, які він провів під слідством, і випустити із залу суду.

Водночас М.АРХИПОВ повідомив, що офіційно, на підставі договору, отримав від російського виробника і віз в Україну лампу СЛ-2М випуску 1989 року (не російського, а ще радянського виробництва) для оцінки можливості її використання в українських виробах. За його словами, за умов позитивних результатів випробувань, планувалось включити зазначеного російського виробника до складу постачальників, що дозволило би розширити взаємне вигідне українсько-російське співробітництво.

“Слід зазначити, що під час слідства в Росії знайшлись відповідальні особи, які не захотіли підтримати брудну гру, провели експертизу лампи і видали слідству відповідний документ про те, що вона не має грифу таємності та не підлягає контролю при її вивезенні закордон”, - заявив, у свою чергу, заступник гендиретора Олександр АЛЬОШИН.

За словами технічного директора – головного конструктора НВФ “Адрон” Сергія ТУРЕНКА, фірма широко відома у світі як розробник систем захисту авіатехніки від керованого ракетного озброєння, в тому числі і найбільш небезпечного – переносних зенітно-ракетних комплексів. Системи від НВФ “Адрон” є на озброєнні у багатьох країнах світу. Вертольоти країн НАТО, які беруть сьогодні участь в операціях в Іраку та Афганістані, оснащені найбільш відомою розробкою НВФ “Адрон” – станцією оптико-електронного подавлення “Адрос”, яка “відводить” від вертольота всі відомі типи керованих ракет класу “повітря-повітря” та ПЗРК з інфрачервоною системою наведення.

Розробки НВФ “Адрон” конкурують з аналогічними системами відомих іноземних компаній. Російські ж розробки, зауважив С.ТУРЕНКО, не відомі не тільки військовим експертам систем захисту, а й російським експлуатантам – військовим льотчикам, які на сьогодні “беззахисні” від ракетного озброєння.

“Щодо сучасних російських розробок, про які заявляють так звані конкуренти з РФ, то в Росії на них витрачені чималі державні кошти, існує навіть спеціальна державна програма з цієї проблематики. Проте російські розробки залишаються на рівні схем та креслень і не знаходять свого втілення у “металі”. Цілком зрозуміло, що російський розробник систем захисту літальних апаратів, який з року в рік витрачав державні кошти і так нічого і не видав, схоже, знайшов головну причину цього – українців, які начебто своїми “шпигунськими” діями йому заважають”, - сказав С.ТУРЕНКО.

 

[Stein]

Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Нові антикорупційні закони вдарять по мільйонах пересічних українців

Нові антикорупційні закони, які набувають чинності з 1 квітня 2010 року, містять норму, що забороняє приватним підприємцям займатися будь-якими іншими видами діяльності.


Експерти очікують, що із набуттям чинності цих законів правоохоронні органи більшою мірою боротимуться не з недоторканними чиновниками, які суміщають держслужбу з багатомільйонним бізнесом, а з дідусями-чоботарями, які підробляють нічними сторожами.

Таке припущення висловив адвокат юридичної фірми "Ілляшев та Партнери" Євген Соловйов.

"В Україні паралельно основній роботі працюють мільйони приватних підприємців. Я не думаю, що їх слід через це вважати корупціонерами", - говорить він.

На думку юриста, новий пакет законів краще регулює окремі питання боротьби з корупцією, проте його прийняття у такому вигляді "не лише не вирішує проблеми боротьби з корупцією в цілому, оскільки залишає досить лазівок, але і додає проблем на рівному місці величезній кількості "пересічних маленьких українців".

"Відповідно до ст. 2, 4 Закону 1506, фізичні особи - підприємці не можуть займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, входити до складу органу управління або наглядової ради підприємства чи організації, метою яких є отримання прибутків. Прикладів абсурдності таких норм можна навести безліч. Скажімо, деякі юристи змушені бути приватними підприємцями, якщо вони хочуть стати арбітражними керуючими, це вимога законодавства", - розповідає він. Тому, за словами експерта, вони вже не можуть працювати юристами.

"А якщо людина займається ремонтом взуття як приватний підприємець і паралельно працює вахтером, дохід від цих видів діяльності явно невеликий, але виходить, вона є корупціонером. Проте цілком можливо, що цю норму до Закону включили свідомо і вона спрямована на боротьбу за зменшення підприємців, які сплачують єдиний податок", - каже Соловйов.

Нагадаємо, закони "Про засади запобігання та протидії корупції", "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень" та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення", мали набути чинності вже 1 січня 2010 року, проте парламент ухвалив рішення відкласти введення їх в дію на 3 місяці – до 1 квітня.

 

[no0se]

На Украине хотят запретить российский фильм

Украинские чиновники хотят запретить показ второй части российского фильма «Мы из будущего», которая выйдет в прокат в феврале этого года.

Фильм будет посвящен деятельности украинских националистов в годы Великой Отечественной войны. Напомним, что в первой части герои картины режиссера Андрея Малюкова, беспринципные «черные копатели», охотящиеся за наградами времен Великой Отечественной войны, фантастическим образом переносятся в сороковые годы. И, невольно став участниками боевых действий, становятся настоящими патриотами.

Во второй части те же герои будут сражатся с бандеровцами, оказавшись в эпицентре Львовско-Сандомирской операции 1944 года. Поскольку официальная украинская пропаганда воспевает Степана Бандеру, как героя, такой сюжетный поворот киевских чиновников возмутил.

По словам главы государственной службы кинематографии Украины Анны Чмиль, авторы фильма «оскорбляют национальные чувства украинцев». Местное министерство культуры намерено отказать в выдаче разрешения на прокат ленты в кинотеатрах страны. В поддержку Чмиль выступил и украинский критик Ярослав Пидгора-Гвяздовский. «Украинцев лицом в дерьмо – и в переносном, и в прямом значении», – так он охарактеризовал новую российскую ленту.

Между тем далеко не все жители «жовто-блакитной» разделяют такое мнение. К примеру, в картине снялись сын и внук выдающегося украинского актера Богдана Ступки – Остап и Дмитрий.

You must be registered for see links

 

[Svarog]

Прошу прощения за фото, они выложены архивом, ибо фоток много, а позволяется загрузить лишь 5 файлов. Кому интересно - не поленитесь, скачайте. Из статьи выкинуто (с целью уменьшения количества знаков) несколько фрагментов. В оригинале статья представлена по ссылке ниже.

You must be registered for see links

You must be registered for see links

Спойлер: Охотничий рай

Охотничий рай Сухолучья: олени, косули, кабанчики и 30 тысяч га лесов Витеньки Януковича. ЭКСКЛЮЗИВНЫЕ ФОТО. СХЕМЫ
22.12.2009 04:35
Богдан Буденецкий, RUpor
Коренным киевлянам хорошо известно слово «Сухолучье». В этом заповедном урочище, раскинувшемся в излучине Днепра, Тетерева и Здвижа испокон веков водится не меряно всякого зверья, поля вокруг окрестных сел перерыты следами их бурной жизнедеятельности. Оттуда всегда можно было привезти полные корзины, а то и багажники «белых», сыроежек, «польских», лисичек, маслят. А ягоды... Ягоды!
Чего только душа пожелает. Места не тронутые, заповедные. Главное утром встать пораньше – и в путь.
Каково же было удивление простых любителей природы, когда с этого лета их перестали пускать в леса Сухолучья. Один раз, второй, третий. Да сколько ж можно?! По периметру заповедника появились контрольно-пропускные пункты с матерыми головорезами, экипированными словно фашисты в ночь с 21 на 22 июня 41-го г.
Девственный покой Полесья нарушила дорогостоящая техника. По периметру заповедника возник противотанковый многокилометровый ров. Ни в сказке сказать, ни пером описать. Зачем и кому он нужен?
Попадись кто головорезам (т.наз. «охранникам») с лукошком грибов-ягод, невесть откуда и кем засланные нелюди все содержимое выворачивают. Специально стерегут на входах и выходах. Да еще и ездят круглосуточно взад-вперед по территории. Поймают кого – составляют протокол, требуют паспортные данные. Вывозят подальше за пределы объекта. Словом матерным путь-дорогу указывают.

Кандидат Янукович из Красной книги
Открываем справочную литературу. Надо ведь понять, вокруг чего так носятся эти неприятной наружности люди. Так и есть. По адресу: Киевская обл., Вышгородский р-н, с. Сухолучье, зарегистрировано Днепровско-Тетеревское (лесоохотничье) заповедно-охотничье хозяйство. Охватывает пределы Вышгородского и Чернобыльского р-нов, расположено на юге Киевского Полесья.

Фото 1

Яндекс-карта Днепровско-Тетеревского (лесоохотничьего) заповедно-охотничьего хозяйства

Создано в 1967 г. Общая площадь - 37,9 тыс. га, в том числе покрытая лесом - 17,4 тыс. га, занято водными угодьями - 8,9 тыс. га. Имеет охранную зону.
«Охраняются типичные ландшафты Киевского Полесья в границах подтопленной поймы р. Тетерев и побережья Киевского водохранилища. Большей частью распространены сосновые, дубово-сосновые и грабово-дубово-сосновые леса. Местами преобладают осинники и березняки; в подлеске - крушина и бруслина. В пойме на лугах преобладают куничник сероватый, пырей ползучий, полевица белая, осока стройная и др.».

Фото 1-1

Google -карта Днепровско-Тетеревского (лесоохотничьего) заповедно-охотничьего хозяйства. Масштаб 1:500 000

Наши подозрения окончательно подтвердились, когда на въезде в поселок Сухолучье дорогу перегородил новосозданный КПП. Из сторожки охраны вышел двухметровый детина и с правильно поставленным донецким акцентом продекламировал: «Сюда низзя. Частная собственнасть».
Нашивка на камуфляже гласила: «Общественное формирование «Делит» (укр.).
Вы не ошиблись. Этот та самая фирма «Делит», которая имеет честь охранять 140 га владений трижды «несудимого» дважды кандидата в Межигорье.
Парень был вооружен карабином, резиновой дубинкой, травматическим пистолетом, комплектом наручников, баллончиком с нервно-параллическим газом. И был одет (интересно, зачем) в бронежилет.
Пауза. Ничего не выражающий («рыбий») взгляд словно продолжал: «Вапросы есть?».
В ответ на просьбу прокомментировать на диктофон причину своего отказа, назвать имя, фамилию место работы, молодой человек отреагировал ожидаемо. «Я тебе, бл..дь, неясна сказал? Низзя!».
Просьба о фотографии на память, как мы и предполагали, окончательно разъярила нашего собеседника.
Пришлось сделать вид, что мы поняли серьезность его намерений и собираемся отъезжать.

Фото 2, 3, 4, 4_1.

КПП на центральном въезде в Днепровско-Тетеревское (лесоохотничье) заповедно-охотничье хозяйство в пос. Сухолучье Вышгородского района пришлось снимать немного поодаль

Фото 5

Дорога на Сухолучье

Как нам позже стало известно из доверительных бесед с местными жителями, охрана на КПП почти наизусть знает госномера местных жителей трех вверенных ей населенных пунктов (поселок Сухолучье, село Богданы, село Пилява), обслуживающего персонала резиденции Виктора Януковича «Пилява», а также постоянных гостей. Они записаны в специальной амбарной книге, хранящейся на каждом посту.
Центральный пост находится в Сухолучье.

Если на территорию желает попасть кто-то «чужой», то для этого приглашающей стороне, то есть гражданскому населению Сухолучья (а весь поселок находится в охраняемой зоне), Богданов, Пилявы, нужно лично явится на КПП и, сердечно заверив «Делит» в достоверности предоставляемых сведений о своих визитерах (даже в этих случаях пропускают далеко не всех), и благости намерений последних, получить пропуск.
Пропуск действителен сутки.

Разрешение на въезд (пребывание) на более длительный период получается у коменданта поселка.
Кстати, такая же система действует на всех КПП.

Фото 6-1.

Всего имеется четыре основных КПП (с запада на восток): «Ваховка», «Любимовка», «Сухолучье», «Сухолучье – 2»
«Сухолучье – 2» расположено по средине пути между пос. Сухолучье и с. Пилява.
Также есть сеть сезонных КПП. Большую часть года они законсервированы.
Эти точки расположены внутри периметра и вдоль западного побережья водохранилища Киевской ГЭС. Толокунь, Ясногородка.
Их расконсервируют на период курортного сезона. Чтобы случайные гости не нарушили покой охраняемой персоны.
Чем Вам не оккупационный режим в действии?
Некто с помощью весьма сомнительных оснований получает в распоряжение целые географические районы с «маленькими украинцами» в комплекте. Шаг вправо, шаг влево – вывозят без предупреждения. Вводится обязательный пропускной режим. В лес даже пописать сходить нельзя. Он стал «хозяйским».
Гетто. Самое настоящее гетто…
«В 2007 году, когда Янукович был премьером, он оформил себе наш заповедник в аренду на 99 лет. Насколько это законно, я не знаю, нельзя ведь так, наверное, - говорит житель села Петровское, соседнего с Сухолучьем. – Было государственное, а стало не понятно чье. Януковича какого-то. Как он может беречь Сухолучье? Зверей наших, птиц? Он их только с дружками своими отстреливать может. Дети в лес пойдут – приходят, плачут. Эти гады, говорят, взяли ногами кошелку с цветами растоптали, а нас оттуда выгнали. Скажите, скажите мне, как я могу запретить детям в лес ходить? Как им это объяснить?».
«А теперь вообще никто туда не зайдет. Вы видели, какой они ров организовали?», - опустив глаза, сплевывает себе под ноги старик.
Невольно вспоминается буквально только что увиденное: «Вапросы есть?».
И услышанное: «Сюда низзя. Частная собственнасть».

Фото 7


Для удобства Хозяина и его дорогих гостей повсюду, словно в Киеве, растыканы вышки с передатчиками мобильной связи, что недопустимо для заповедника: Сухолучье, Авдеева Нива. Комфортно привыкли охотиться господа донецкие. On-line в mp3-формате

«Эта дорога так и называется «народная». Он нам ее построил два года назад, чтобы мы ему отдыхать не мешали. Та же, что идет из Межигорья, через Сухолучье, это «царская». По ней Его (!) возят, - объясняют нам на сельском майдане возле магазина «Продукты» в Любимовке, кивая рукой на север. – Доедете в Авдееву Ниву, в Богданы можно, но лучше не рискуйте. Мы же видим, что вы нездешние. В Пиляву не суньтесь. Там у Яныка дворец, всякое может быть».

Фото 8

Начало асфальтированной трассы «Любимовка – Авдеева Нива – Богданы». Эта благодетель от Януковича, как и противотанковый ров, не отмечена не на одной карте

Фото 9

КПП «Любимовка» на народной дороге 2007 года

Так и есть. Дежурные на КПП «Любимовка» в отличии от своих коллег из «Сухолучья» были не столь дотошны. «В лес не заезжайте, целее будете. К тому же штраф сумасшедший придется платить. И чтобы назад были не позже чем через один час и сорок минут. Иначе нарветесь на разводящего, и тогда влетит и нам, и вам».

Фото 10 и 11

Трасса «Любимовка - Авдеева Нива – Нива» и впрямь выглядит новой

И еще, пожалуй, очень неестественной, искусственной. Слово тугая тетива охотничьего лука она впивается в топкую зыбь заповедного болота, рассекая по заказу уставшего от избирателей Януковича милые ему березняки. Езжайте граждане поскорее, у вас давеча Хозяин появился. Человек по ходу авторитетный. «Чтобы мы ему отдыхать не мешали» просит. Строго на север. Вперед к светлому феодализму…

Фото 12

По дороге нам встречаются законсервированные КПП. Они в рабочем состоянии. Очевидно, ими пользуются только в определенных случаях, например, при большом наплыве высокопоставленных гостей Главного Охотника Украины
Дальше Авдеевой Нивы мы не следуем. Во-первых, нельзя забывать об установленном нам на КПП «Любимовка» цейтноте и предупреждений в отношении патрульных. Во-вторых, быстро темнеет. В-третьих, нужно успеть подробно осмотреть один интересующий нас объект между селами Авдеева Нива и Рихта. Как рассказал нам за несколько дней до того аноним из частых попутчиков царских забав Виктора Федрыча, нечто расположенное там «несомненно заинтересует читателей».

Фото 30

Лес вокруг Авдеевой Нивы огражден сплошной линией бетонной ограды. Это делается для того чтобы сделать невозможным попадание в зеленую зону на автомобиле или любой тяжелой технике

Фото 31

Исключение составляет юго-западная часть сельской окраины Авдеевой Нивы

Фото 32

Но и здесь скоро вырастет бетонка Януковича как символ «возрождения села»

Вышки для ведения прицельного огня
200 метров соснами и мы на месте.

Фото 13, 14 и 15

Святая святых заповедных владений Януковича – любимая им Охотничья поляна

Термин «Охотничья поляна» придумал сам Виктор Янукович. По другим данным – в соавторстве с бывшим главой Центризбиркома Сергеем Киваловым, частым гостем и заядлым любителем дичи.
Местные жители называют это место «Кабаняча лука», что в переводе на русский язык означает «Кабаний луг». В точности этого названия мы лично смогли убедится спустя не больше чем пять минут.

Фото 16, 17


Порослую молодым сосняком лесную опушку вдоль и в поперек изрыли своими мордами дикие свиньи, кабаны. Место это настолько им полюбилось, что они превратили его в одну из своих стоянок. Под открытым небом

Живут, гнездятся. Отдыхать вместе с молодняком. И… попадают на мушку к Януковичу и его ненасытным до чужой крови и плоти гостям.

Фото 18, 19


На краю луга возвышается оборудованная по последнему слову охотничьего искусства вышка для ведения прицельного огня (огневая позиция)

Фото 19_а, 19_b

Градусник сообщает Януковичу температуру воздуха на Поляне

Фото 26

Помещение наверху обшито вверху войлоком. К стене прикреплены два лакированных сиденья и охотничий столик. Все чинно и благопристойно, окошечки натерты до блеска. Два раза в неделю домик с надобностью и без надобности убирают специально нанятые люди
Всего у Януковича таких вышки две.
Эта вышка так и называется - «закрытая». Предусмотрена для охоты на млекопитающихся хищников.
Отсюда и повышенные меры безопасности.
Вторая вышка расположено в 15 км к востоку от этого места, между селом Авдеева Нива и поселком Сухолучье. Ее называют «открытая вышка», она предусмотрена для стрельбы по неводоплавающей птице, в частности, по тетереву.
На территории заповедника находится больше всего редкой птицы тетерев в Европе. Отсюда, между прочим, и название одноименной реки. Каждый вечер пребывания Януковича в Пиляве вся эта редкостность варится и тушится искусными иностранными поварами (в основном из Италии). Сами посудите: заповедник все-таки!

Фото 20, 21


Квадрат прикормки дичи. Пока зверята кушают, Янукович их убивает

Это для кабанов.

Фото 22, 23

Лесной «ресторан» для копытных - косуль и оленей

Фото 24, 25

Соль – любимое лакомство лис, зайцев и енотов. Четыре столбика с каменной солью стоят по углам квадрата прикормки

Фото 27

Отсюда Янукович целится из ружья по заповедной природе, последней из оставшейся в живых в Украине и Европе

Фото 28

Вдоволь настрелявшись, сюдою Янукович царской поступью спускается вниз к своему автомобилю

Фото 29

Судя по глубоким следам от протекторов (а снег, как вы видите, только начал падать) последний раз Виктор Федорович со своей свитой охотился здесь не позже чем за неделю до фотоснимка

Были мы там на неделе от 14 декабря 2009 года.
Значит, последняя царская забава могла быть неделей ранее – от 7 декабря 2009 года. Не позже.
Фото 6

Пока Янукович забавляется, прислуга греется в расположенном неподалеку «доступном жилье»

«Линия Януковича»

Последний объект нашего пристального исследования – это грандиозный ров, по праву заслуживающий того чтобы назвать его противотанковым.
В народе многокилометровый памятник «донбассреализма» прозван линией Януковича».

Фото 33, 34, 35, 35(1), 36


Ширина рва – 7 м.
Глубина – 5 м.
По плану он должен оградить «Украину для людей» от голодных «маленьких украинцев» с южной стороны по маршруту (с запада на восток): Любидва – Ваховка - Любимовка – Сухолучье.
Ров прокладывается вдоль речушки Жидок*, правой притоки Днепра.
На сегодня ров проложен от Сухолучья до Любимовки.
Работы ведутся из Сухолучья крымскими экскаваторщиками.
Между прочим, сотрудники «Общественного формирования «Делит», как и личная охрана Виктора Януковича, на 100% набираются в сельских районах Донецкой области и Автономной Республики Крым.
Общая длина рва составит 36 км.
Уже насчитывается 16 км.
С запада естественной границей лесного царства Януковича служит сильно заболоченная пойма реки Тетерев.
С севера – устье Тетерева, на которое выходят окна из спальни кандидата в президенты.
Широкое устье реки Тетерев он, как говорят бывающие там люди, гордо именует «мой любимый залив».
С востока Днепровско-Тетеревское (лесоохотничье) заповедно-охотничье хозяйство от любопытных глаз ограничивает водохранилище Киевской ГЭС.

Фото 37

Схема противотанкового рва времен начала Второй мировой войны. Из книги «Фортификация пехоты». Подполковник С. Е. Гербановский. - 1942г.
Немаловажная деталь.
В отношении технологии постройки противотанкового рва Веремеев советовал:
«Глубина рва должна составлять не менее 2 метров, ширина не менее 5 метров. Стенка, обращенная в сторону противника должна иметь уклон 45-60 градусов, а противоположная 60-65 радусов. Более крутые стенки делать нецелесообразно, т.к. земля с крутых откосов будет осыпаться, облегчая противнику работы по преодолению рва. Высота брустверов должна быть не выше 0.5 метра и края брустверов обращеные в поле должны быть пологими шириной около 7 метров. Такие брстверы в некоторой степени маскируют ров при наблюдении местности с уровня приборов наблюдения механика-водителя. Края брустверов, обращенные ко рву должны быть крутыми, причем напольный бруствер должено отстоять от края рва не менее чем, на 1.5 метра, но не более 2 метров. Эти полтора-два метра как бы уширяют ров. Дело в том, что при попытке перепрыгнуть ров, отрыв гусениц танка от земли будет происходить не от края рва, а с расстояния 1.5-2 метра до края рва. Берма противополжного брствера делается шириной около 40-50 см. Это диктуется тем, чтобы грунт с бруствера не осыпался бы в ров».

Фото 38

Советы Веремеева, как видно на фото, архитекторы «линии Януковича» не просто выполнили сполна. Они их перевыполнили, соорудив таким образом вокруг угодий кандидата в президенты противотанковый ров нового поколения

Кто, сколько и из чьего кармана оплатил это удовольствие на 99 лет вперед, предстоит узнать правоохранительным органам. Налогоплательщикам будет интересно услышать, каким таким дивом государственный заповедник оказался в руках у расторопного Януковича и что там делают добры молодцы из фирмы «Делит». Имеет ли право Янукович самовольно строить крепости и противотанковые укрепления на охраняемой государством территории, - тоже хороший и требующий самого внимательного изучения вопрос. Экологи должны задуматься, что происходит с популяциями редких, занесенных (!) в Красную книгу живых существ, и почему в холодце у кандидата в президенты их больше, чем в естественной среде обитания.
Наконец, миллионы избирателей председателя Партии регионов Украины Виктора Федоровича Януковича пускай поразмыслят, хотели бы они после 17 января 2010 года очутиться на правах недочеловеков, низшей недонецкой расы на своей исконной земле, в «Украине для своих людей». На правах недобитого зверя, судьба которого не простирается дальше утренней запеканки под «сто грамм» у Президента. С потрохами. С детьми, внуками, правнуками. Со всеми до четвертого колена. Янукович, как известно, уже пообещал отдать Украину национальным меншинам в виде румын. Для начала. Такова воля работодателей Януковича, подаривших ему за наш с Вам счет Днепровско-Тетеревский заповедник. На наш взгляд, акт политической коррупции здесь налицо. Государственное финансирование дикой охотничьей фантазии Виктора Федоровича невозможно до тех пор, пока при власти Коалиция демократических сил. Своих кровных у него не так уж много, да и тратить их на арендованное майно он не стал бы. Остается инициатива частных спонсоров, наконец-то, не без подсказки из-за Атлантического океана, определившихся с кандидатурой самого удобного для себя формального «президента». Пять лет назад они подарили меланхолику Ющенко пасеку и парочку «вонючих схем». У податливого флегматика Януковича в свою очередь будет целый заповедник. Лишь бы отдыхал и в дела государственные не вмешивался. Заповедник с большой буквы. С настоящими зайцами и дикими хрюшами. Стрелять - не перестрелять!
P. S. Досужим скептикам, коих будет немало, советуем проделать тот же самый маршрут или хотя бы какую-то отдельную его часть. И благополучно вернуться домой. Подробные пути следования изложены выше. Карты и фотографии прилагаются. Координаты КПП «Сухолучье» - 30.438012,50.945424

You must be registered for see links

 

[Vlad_S]

Что показали президентские выборы?

Кожні вибори після 2004 року в Україні доленосні в прямому сенсі, з кожними виборами формуються писані та неписані правила української демократії. Зниження їхньої напруги, зменшення кількості компромату та бруду, що виливається на голову виборців, і проведення в дедалі демократичнішій обстановці є, без сумніву, позитивом.

Позитиви виборчої кампанії

Перший позитив - те, що Україна навчилася проводити будь-які вибори в демократичний спосіб, а волевиявлення українців є вільним. Заяви політиків про можливі масові фальсифікації не знайшли свого підтвердження і лунають суто для виправдання власних поразок.

Нині відсутні механізми здійснення масових фальсифікацій і відбувається жорстка політична конкуренція між політичними силами, представленими у виборчих комісіях. Це призводить до мінімізації фальшувань результатів виборів.

Хоча підтвердження цієї тези може дати тільки голосування в другому турі виборів. Однак, на наш погляд, Верховна Рада радше не буде спроможна внести зміни до виборчого законодавства і видалити норми, які теоретично можуть призвести до фальсифікацій. А саме: про голосування "на дому" та внесення у списки виборців безпосередньо в день голосування.

Другий позитив - поява політиків, які можуть реально претендувати на роль "третьої сили" в українській політиці та оформлення українськими громадянами відповідного запиту.

Передусім маються на увазі Сергій Тігіпко та Арсеній Яценюк. Сума голосів, віддана за них під час голосування, перевищує 20% тих, які взяли участь у голосуванні. Це свідчить про те, що суспільство в пошуках "третьої" сили побачило політиків, які говорять про зміст політики, а не тільки про її форму та образи.

Якби не помилки Яценюка із самопозиціонуванням у передвиборчій кампанії та не така агресивна реклама (що абсолютно не відповідала його внутрішньому змісту), результати могли б бути вищими.

У будь-якому разі цим двом кандидатам необхідно сфокусуватися на партійному будівництві та активній присутності в політичному інформаційному просторі в найближчому майбутньому.

Оцінкою їхніх реальних можливостей щодо формування ефективних політичних команд стануть травневі вибори до місцевих рад та/або можливі дострокові парламентські вибори. Саме після проведення їх можна буде остаточно говорити про реалізацію ідеї "третьої сили" в українському політикумі.

Третім позитивом цієї кампанії є програш, а по суті фіаско - політиків першої хвилі української незалежності - і з лівого, і з правого ідеологічного фронту - тим, хто більш як десять років формував українську політику.

Тепер Володимир Литвин точно знає, якому відсотку українців "він потрібен". Петро Симоненко може тішитися тим, що рівень йог підтримки в країні залежить від рівня геронтологічного складника суспільства. А Олександр Мороз ще довго нарікатиме на необачний крок зі створення коаліції у Верховній Раді з Партією регіонів 2006 року.

Людмила Супрун, Юрій Костенко та Михайло Бродський як політики поховали свої колись непогані партійні проекти. Стосовно Бродського це достатньо прикро, оскільки в українському партійному просторі не залишилося жодної партії, яка хоча б на рівні декларування пропагувала ліберальні ідеї.

Як висновок: в Україні хоча й дуже мляво, все ж таки відбувається еволюційна ротація еліт.

Певним позитивом можна вважати зменшення кількості "технічних" кандидатів у президенти порівняно з виборами 2004 року.

З одного боку, подібна технологія стала дорожчою, до чого призвело запровадження грошової застави. З іншого - вона перестає бути потрібною для кандидатів: їм вже не потрібно виливати відвертий бруд чи поширювати фальсифіковану інформацію про своїх опонентів або ж будь-якою ціною прагнути отримати перевагу у виборчих комісіях.

Негативи виборчої кампанії:

По-перше, українські виборці досі не навчилися голосувати розумом. Серцем, шлунком - чим завгодно, але тільки не розумом. Суспільство продовжує перебувати в стані соціальної шизофренії. А популізм дотепер залишається основним методом виборчої кампанії, що означає: у пересічного виборця бажання отримати "все і зараз" є ключовим.

Клянучи на чому світ стоїть олігархію, говорячи про її двох головних провідників у політиці як про представників "зла" для України, в першому турі вперто голосують саме за це "зло", щоб у другому вибирати з меншого.

Наскільки простішим був би вибір, якби до другого туру потрапили, наприклад, Тігіпко та Яценюк. Тоді обирали б найкращого, а не голосували проти найгіршого. Якщо суспільство не навчиться взагалі не робити вибору "з двох бід", то українська приказка "про бідних і дурних" буде актуальною ще дуже довго.

По-друге, результат кампанії в основному визначають фінансові ресурси. А оскільки громадяни досі не готові до ідеї, що саме вони через партійні внески, бюджетне фінансування та пожертви на виборчу кампанію мають фінансувати своїх політиків і політичні партії, це й далі означає беззаперечність впливу великого капіталу на хід кампанії, результати виборів і, відповідно, державну політику.

Саме фінанси та адміністративний ресурс визначали обсяг часу кандидатів у медіа-просторі.

Саме фінанси та адміністративний ресурс визначали обсяги наочної реклами та рекламної продукції в кандидатів.

Саме ті кандидати, кампанії яких були найзатратнішими, здобули перші місця.

Суспільство не в змозі проконтролювати витрати на такі кампанії, а ще краще - контролювати та обмежувати фінансове наповнення передвиборчих фондів. Одночасно використання адміністративних і бюджетних ресурсів під час проведення кампанії кандидатами, які перебувають при владі, збільшилося.

Виборча кампанія ще раз засвідчила: такі кандидати, незважаючи на свою партійну належність, потребують жорсткого і суворого контролю щодо використання суспільних ресурсів у власних політичних інтересах. Наразі таких механізмів не існує.

Спроба Анатолія Гриценка провести кампанію на гроші виборців дала позитивний результат тільки в тому сенсі, що він зробив це першим. Однак достатнього фінансування для кампанії не принесла.

По-третє, хоч би хто з двох претендентів, що залишилися, став президентом України, він буде змушений визнати реальний стан справ. А цим реальним станом є наявність системних політико- правової та соціально-економічної кризи.

Неефективні державні та соціальні інститути призводять до колапсу держави. І виходом з цих криз вже не можуть бути косметичні латання законодавчих прогалин або подальший соціальний популізм.

Виходом можуть бути тільки реальні глибинні комплексні реформи в усіх сферах суспільного життя. Конституційна, адміністративна, судова, реформа правоохоронної сфери, місцевого самоврядування, антикорупційна - це ті реформи, без здійснення яких під загрозою опиняється сама українська державність.

Відсутність реформ в освіті, медицині, ЖКГ ставлять під загрозу саму фізичну можливість життя українців.

Біда в тому, що такі реформи потребують жорстких і непопулярних заходів, про які кандидати виборцям нічого не говорили і які не були предметом виборчих програм.

Чи вистачить кандидатам волі, сили, мужності зрозуміти, що вони "тимчасові", а їхні діла можуть пам'ятати вічно? Чи вистачить їм мужності розпочати реформи, розуміючи, що результати їхніх зусиль можна буде побачити вже на політичній пенсії?

You must be registered for see links

 

[Stein]

Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Окалина

Когда война за ценности проигрывается – возникает нехороший вопрос о качестве самих этих ценностей.

Ситуация в Украине 30-40 гг. - это тот же Афганистан. Вялые, интеллигенствующие города и активная, боевая деревня. Точно так же Советы в города инвестировали, создавали прослойку зависимых, а деревню гнобили – расстреливали, морили голодом.

Почему советы в Украине победили?.. Потому, что они создали ситуацию, когда простой украинец, несмотря на то, что был выходцем с мятежной территории, мог стать и министром МВД, и Генеральным Секретарем ЦК КПСС. Точно так же поступала Российская империя – включая дворянство завоеванных территорий в имперское.

Я плохо знаком с вопросом интеграции местных элит в Британской империи, но ясное дело, что цивилизаторы привносили на места массу чего полезного.

У народов завоеванных Римом стран тоже был шанс и надежда на получение римского гражданства. Апостол Павел был казнен мечом, так как римского гражданина запрещалось распинать на кресте.

А теперь посмотрим на ситуацию глазами мэра Кабула товарища Карзая. Что дает ему его последовательный коллаборационизм?.. 10 миллиардов долларов?.. Ну и что далее?.. Прикупит он себе Хайятт и заводик в Германии, а дальше что?.. Ради этого нужно каждую секунду ждать взрыва смертника возле кортежа или участи Наджибуллы?.. Ради этого нужно предпринимать усилия по подавлению собственного народа?..

Карзай подозревает, что в элиту западного мира, принимающую решения он включен не будет никогда. А его миллиарды там никого не колышат – они же их и печатали. Таким образом, современному Западу нечего предложить коллаборационистам Востока – будь то афганские презики, украинские, узбекские или российские. А значит, ценности "равенства" и "демократии", декларируемые в сопровождение экономических и политических интервенций – дутые.

Когда-то были, да сплыли.

Точно такую же истину начинает подозревать про себя и свое истинное место в жизни западный средний класс. Поэтому он и отказывает своей элите в поддержке ее сумрачных малопонятных телодвижениях и больших внешнеполитических проектов. Их давно уже приходится сторговывать у народа не через поощрение, а через страх – ай-ай-ай, террористы, нужно бороться...

Момент, когда ценности начинают трактоваться от обратного – это очень важный момент. Это момент начала конца.

 

[Stein]

Відповідь: Интересные статьи из интернета.

Послання БРАТСТВА до уряду Грузії, українських та грузинських ЗМІ

В Ім‘я Отця і Сина і Св.Духа

Браття і сестри!

Серед членства БРАТСТВА доволі багато людей, які свого часу брали участь у бойових діях на Кавказі на боці грузинського уряду і народу. Ще більше наших людей в минулі роки бували задіяні в політичних акціях на підтримку Грузії.

БРАТСТВО любить Грузію і вважає її природним спільником України на Кавказі і союзником у протидії московській агресії.

Тим більше ми були обурені появою 2 тисяч грузинських бойовиків, завезених в Україну, як нібито спостерігачів на виборах.

Ми в Україні самі здатні розібратися між собою і будемо протидіяти спробі будь-яких закордонних сил втрутитися в наші справи. Необхідно багато бити по руках тих українських політиків, які звертаються за політичною, а тим більше силовою підтримкою до іноземців.

За останні 20 років в Україні було безліч політичних конфліктів і криз, проте жодного разу це не призвело до кровопролиття. Ескалація насильства може бути інспірована лише ззовні і ми здивовані, що саме Грузія зацікавлена в цьому.

Представники БРАТСТВА в достатній кількості будуть у Донецьку в день другого туру виборів і напередодні для того, щоб допомогти нашим грузинським братам якомога швидше покинути це місто і забути про українську політику.

Місце грузинських бойовиків у Сухумі та Цхінвалі, а не в Донецьку і Києві.

Амінь.

 

[Stein]

Відповідь: Интересные статьи из интернета.

І одеська толерантність має межу

Найцікавіше, як завжди, не потрапило в об‘єктиви. В суботу, 30 січня, центральні телеканали повідомили про те, що в Одесі «побилися за Бандеру». Але більш-менш крупних незалежних бійок відбулось принаймні дві.

Зранку стояв сильний туман. Людей у центрі зазвичай небагато. Увагу любителів прогулятися наодинці поблизу Думської площі привертало скупчення людей, що поводились неадекватно. Всі вони були одягнуті в чорну форму охоронців (такі, як в супермаркетах) та у військові черевики. Вже метрів за 50 можна було розпізнати легкий запах перегару.

Політичність мети цього зібрання видавала присутність людей одного міського депутата з організації «Слов’янське Єдінство». Проте меседж зібрання був незрозумілий і воно більше нагадувало демонстрацію власного існування, аніж мітинг. Хтось дістав мегафон і довго не знав куди його подіти, хтось м’яв в руках саморобний плакат. Кілька лозунгів на кшталт «Слава Русі!», «Нєт Украінє!» і регіт – ось і все, що мали сказати мітингувальники поодиноким перехожим.

Потім до них підійшло кілька молодих людей. Перший «охоронець» підтвердив закон гравітації та відчув твердість приморської бруківки, «слов’яни» почали неорганізовано розбігатися – тікати в тумані в бік пам’ятника Дюку. Дорогою ще декільком «бійцям» довелося підфарбувати тротуар червоним…

Друга бійка відбулась в парку Шевченка на Алеї Слави. Близько 12-ї години там зібралось два десятки дивних людей з прапором радянського союзу. Зібрання представляло собою купку молодиків серед яких не важко було впізнати постійних учасників замовних антиукраїнських акцій. Щось хотіли зробити з френчем, якого назвали «Бандерою». Але погратися в героїв радянських фільмів про війну не вдалося.

Група молодих людей викрикуючи патріотичні лозунги раптом наблизилась до учасників акції. В бік українофобів полетіли яйця. Швидко зав‘язалась бійка. Молоді патріоти спробували відбити у кремлівських наймитів стильний френч. Довести до кінця справу завадили лише полковники міліції, що набігли зі всіх боків.

Декількох хлопців, з числа націоналістів затримали. І коли ті вже стояли в наручниках, герої кремлівського фронту сміливо погрожували їм заявами та скаргами. Затриманих повезли до райвідділку міліції. «Піонери» пооблизували яйця з облич, ті кого закатали в сніг пообтрушувались, і всі гуртом героїчно продовжили битву з опудалом. Перелякано оголосили вирок опудалу, але так і не спромоглись його виконати. По закінченню організовано, під охороною дільничного, попрямували до найближчого трамваю.

Зрештою всіх затриманих відпустили. Скарги «Павліків Морозових» не подіяли і хлопці відбулись штрафом.

По телевізору показували лише сутичку на Алеї Слави. Шкода, що ніхто не зняв бійки на Приморському бульварі, де не заважали менти.

Навіть легендарна одеська толерантність має межу. Політична ситуація все більше ускладнюється втручанням іноземних агентів, а отже треба чекати цікавих подій.