Корчинський і К0
- Автор теми Z3RG
- Дата створення
Z3RG
Забанен
Re: Відповідь: Корчинський і К0
ЛОЛ Я в партиях не состою, потому не могу быть ни паствой, не могу и иметь ее. В отличии от ваших )
Могу поспорить на ящик пива, что как только ЛГБТ наберут хотябы 10 % биомассы населения (точнее пройдут избирательный барьер по численности электората) Корч сразу себе сделает абгрейд )))
:shock: Как у нонконформиста-маргинала в политическом плане может быть паства?ЛГБТ - то ваша паства, навіщо ж нам забирати у вас ваш хліб...
ЛОЛ Я в партиях не состою, потому не могу быть ни паствой, не могу и иметь ее. В отличии от ваших )Могу поспорить на ящик пива, что как только ЛГБТ наберут хотябы 10 % биомассы населения (точнее пройдут избирательный барьер по численности электората) Корч сразу себе сделает абгрейд )))
Nahrapov
Буржуй и учёный
Re: Відповідь: Корчинський і К0
Вот я был в партии только одной - ПЛП (партия любителей пива, понимаешь), пока начальство окончательно не спилось и не закрыли эту партейку.
А ты посостой, уважаемый. Посостой!
Вот я был в партии только одной - ПЛП (партия любителей пива, понимаешь), пока начальство окончательно не спилось и не закрыли эту партейку.
Фокс Малдер
Торговець чорним деревом
Відповідь: Корчинський і К0
З Вами все гаразд? Чи не здається, що зі своїми провокаторськими постами Ви переходите всі дозволені межі? Яка Вам радість з того, що від руки колишнього "спецназівця", що захищав Росію (як каже ваш фараон Діма "нашого вірогідного супротивника") загинув наш хлопець, який до армії мав лише опосередковане відношення - він був не професійним військовим, а "строковиком", і ось ось мав повертатися додому. Вбитий юнак українець - то радість для України? Без коментарів.
Re: Відповідь: Корчинський і К0
У него давно уже плохо с памятью, в частности правила форума совершенно забыл:
Впрочем как и большая часть администрации форума, допускающая такое поведение со стороны не только Стайна... Обидно...
Відповідь: Корчинський і К0
Микола Коханівський взяв молоток і відбив носа головному в Україні пам'ятнику Леніна. Це було краще, аніж десять тисяч антикомуністичних заяв.
Наші молоді люди забагато мітингують, пікетують, протестують, марширують – тобто займаються саморекламою.
Микола Коханівський взяв молоток і відбив носа головному в Україні пам'ятнику Леніна. Це було краще, аніж десять тисяч антикомуністичних заяв.
Дайте банхаммер з цією статтею Наталі Михайлівні - і за цим твердженням виріжеться половина постів розділу. Ну на стільки ж ефемерне визначення, як 282-га стаття УКРФ.
Відповідь: Корчинський і К0
Маніхеї підло брешуть, трактуючи життя через війну доброго світла і темного зла. Насправді нас розриває діалектичний конфлікт потрібного з цікавим. І заспокоює гармонійне поєднання неприємного зі шкідливим. По-справжньому нас цікавлять лише прояви і пригоди особистості. Відколи подвиги недопустимі — вона проявляється у злочинах.
Ми відчуваємо, що насправді вже не потрібні суспільству. Ми любимо телевізійних злочинців, бо вони мстяться суспільству за нас.
Маніхеї підло брешуть, трактуючи життя через війну доброго світла і темного зла. Насправді нас розриває діалектичний конфлікт потрібного з цікавим. І заспокоює гармонійне поєднання неприємного зі шкідливим. По-справжньому нас цікавлять лише прояви і пригоди особистості. Відколи подвиги недопустимі — вона проявляється у злочинах.
Ми відчуваємо, що насправді вже не потрібні суспільству. Ми любимо телевізійних злочинців, бо вони мстяться суспільству за нас.
Відповідь: Корчинський і К0
Будь-який медійний продукт в першу чергу побудований на пригодах. Повороти сюжету, розвиток подій, накал обставин - лише це примушує глядача дивитись далі, чекати продовження, вболівати за героя. Зніміть фільм про стабільність, сірі будні, однотонність і відсутність новин, про те, що ви так прагнете побудувати в реалі. Зніміть і спробуте показати в кінотеатрах. Ніхто не прийде. Нікому не цікаво.
Будь-який медійний продукт в першу чергу побудований на пригодах. Повороти сюжету, розвиток подій, накал обставин - лише це примушує глядача дивитись далі, чекати продовження, вболівати за героя. Зніміть фільм про стабільність, сірі будні, однотонність і відсутність новин, про те, що ви так прагнете побудувати в реалі. Зніміть і спробуте показати в кінотеатрах. Ніхто не прийде. Нікому не цікаво.
Відповідь: Корчинський і К0
Онанізм – чума третього тисячоліття
Примарами переповнений мозок сучасника. Вулицями бродять не обивателі, а термінатори, Джеки Лондони, Полі Верлени, Че Гевари… Вам здалося, що он то йде Наташа з третього курсу, а насправді то пішла Амелі. А в гуртожитку на неї чекає Брюс Лі. А он не торговка шкарпетками й колготками за 5 гривень, а Татушка, одна чи друга, залежно від того, на роботі вона, чи їде в маршрутці…
Ми підбираємо образ, який нам до вподоби і носимо його. Але що цікаво, навіть не назовні. Дуже мало людей може так гнати. Лише одиниці можуть втілитися в образ, і справді виглядати й діяти, як герой. Погодьтесь, ніхто не розуміє (автор теж ніколи не розумів), що означає містичний заклик моралістів «Будь собою!» Собою бути неможливо. Бо тебе нема.
Зізнатися собі, що ти – ніхто важко. Тяжко не бути Іллічом, коли тебе налякає пересічний мент за розпиття спиртних напоїв – Ілліча теж же опускали, але ж він, Ілліч, тобто вождь революції. Тяжко писати римовану херню, і не бути Полем Верленом – сучасники просто тебе не розуміють.
Прийде час, і твою творчість оцінять і збагнуть, якого видатного поета втратили. Будуть казати, «Так! Це була велиииика людина. Знаєте, вона жила на п’ятому поверсі й носила туфлі під спортивку, курила «кемел», стояла в черзі в магазин, як усі смертні…» Ми навіть часто віримо, що наші «спортики» будуть неабияким раритетом. Тяжко бути невдахою, тому я – Цой. Тяжко бути дурепою, тому я дивакувата, загадкова, творча особистість, яку просто не розуміють. Тяжко бути безробітним, тому я – Че Гевара. Тяжко бути нікчемою, тому я – Ніцше. Погодьтесь, якщо вдома ввечері усвідомиш правду – не заснути ще пару годин. Воно нам треба?
Найбільше горе тому, хто відкриває очі. Трагедія кризи середнього віку в більшості випадків пов’язана з тим, що людина, набравшись трохи розуму, усвідомлює, що вона не Чінгачгук, а галімий слюсар. І дай Бог до смерті залишитись їй в омані. Надзвичайною помилкою є спроби всіляких розумників (які теж вважають себе як мінімум Сократами) відкрити очі незрячім і показати дійсність. Показати майбутньому Олександру Македонському, що він наразі навіть не принц… Навіть не генерал… Навіть не солдат… Навіть не спортсмен… Навіть ніколи не підіймав гантелі й хилі, сутулі плечі на пару з невмінням скерувати бодай власного пса ссяти на вулиці викликають підозру про подальший шлях екземпляра. А ми то знаємо подальший шлях екземпляра.
Ми всі – реалісти, лише щодо себе жевріє надія. А подальший шлях Олександра Македонського – в магазин, торгувати солоними огірками. І дисонанс оточення з внутрішніми амбіціями неабиякий, але склянкою зі спиртним й ударом кулака по столу з криком «Доколє?!!» досягається рівновага.
І ось, погляду відкривається людство бутафорії й лицедійства. На карнавалі бува зустрічаєш людину без маски, але простота обличчя не зупинить наш погляд на ньому. Ми читатимемо й писатимемо афоризмами часто навіть цитуючи самих себе. Ніші слова вагомі. Наші рухи важливі. Наші заклики «вконтакті» нічим не гірші за грізні промови Наполеона перед програшем на Ватерлоо. Ми робимо не пакості, а ведемо гру, мов Сталін чи Гітлер над мапою світу. І коли нікчемне створіння в іпостасі Фіделя Кастро зливає воду, воно думає, що програло бій під Сталінградом. А його просто вигнали з роботи, як паршиве котеня.
Коли я жену на автівці з небезпечною швидкістю, то вважаю себе Обі Ваном Кенобі за штурвалом зорельоту. Але реальність невблаганна. Доводиться дорого платити за ремонт тачки. Дрочити на самого себе небезпечно (Мінздрав попереджає!) А жити у світі примар – не жити зовсім.
Потрібно спробувати щось зробити. Потім іще щось. Але реальне. Бодай що-небудь. Крок за кроком. Можливо, з часом ви станете собою. Так починала кожна людина: Македонський, Наполеон, Гітлер, Сталін, Кіплінг… і навіть Джек-Горобець із фільму «Пірати Карибського моря».
Онанізм – чума третього тисячоліття
Примарами переповнений мозок сучасника. Вулицями бродять не обивателі, а термінатори, Джеки Лондони, Полі Верлени, Че Гевари… Вам здалося, що он то йде Наташа з третього курсу, а насправді то пішла Амелі. А в гуртожитку на неї чекає Брюс Лі. А он не торговка шкарпетками й колготками за 5 гривень, а Татушка, одна чи друга, залежно від того, на роботі вона, чи їде в маршрутці…
Ми підбираємо образ, який нам до вподоби і носимо його. Але що цікаво, навіть не назовні. Дуже мало людей може так гнати. Лише одиниці можуть втілитися в образ, і справді виглядати й діяти, як герой. Погодьтесь, ніхто не розуміє (автор теж ніколи не розумів), що означає містичний заклик моралістів «Будь собою!» Собою бути неможливо. Бо тебе нема.
Зізнатися собі, що ти – ніхто важко. Тяжко не бути Іллічом, коли тебе налякає пересічний мент за розпиття спиртних напоїв – Ілліча теж же опускали, але ж він, Ілліч, тобто вождь революції. Тяжко писати римовану херню, і не бути Полем Верленом – сучасники просто тебе не розуміють.
Прийде час, і твою творчість оцінять і збагнуть, якого видатного поета втратили. Будуть казати, «Так! Це була велиииика людина. Знаєте, вона жила на п’ятому поверсі й носила туфлі під спортивку, курила «кемел», стояла в черзі в магазин, як усі смертні…» Ми навіть часто віримо, що наші «спортики» будуть неабияким раритетом. Тяжко бути невдахою, тому я – Цой. Тяжко бути дурепою, тому я дивакувата, загадкова, творча особистість, яку просто не розуміють. Тяжко бути безробітним, тому я – Че Гевара. Тяжко бути нікчемою, тому я – Ніцше. Погодьтесь, якщо вдома ввечері усвідомиш правду – не заснути ще пару годин. Воно нам треба?
Найбільше горе тому, хто відкриває очі. Трагедія кризи середнього віку в більшості випадків пов’язана з тим, що людина, набравшись трохи розуму, усвідомлює, що вона не Чінгачгук, а галімий слюсар. І дай Бог до смерті залишитись їй в омані. Надзвичайною помилкою є спроби всіляких розумників (які теж вважають себе як мінімум Сократами) відкрити очі незрячім і показати дійсність. Показати майбутньому Олександру Македонському, що він наразі навіть не принц… Навіть не генерал… Навіть не солдат… Навіть не спортсмен… Навіть ніколи не підіймав гантелі й хилі, сутулі плечі на пару з невмінням скерувати бодай власного пса ссяти на вулиці викликають підозру про подальший шлях екземпляра. А ми то знаємо подальший шлях екземпляра.
Ми всі – реалісти, лише щодо себе жевріє надія. А подальший шлях Олександра Македонського – в магазин, торгувати солоними огірками. І дисонанс оточення з внутрішніми амбіціями неабиякий, але склянкою зі спиртним й ударом кулака по столу з криком «Доколє?!!» досягається рівновага.
І ось, погляду відкривається людство бутафорії й лицедійства. На карнавалі бува зустрічаєш людину без маски, але простота обличчя не зупинить наш погляд на ньому. Ми читатимемо й писатимемо афоризмами часто навіть цитуючи самих себе. Ніші слова вагомі. Наші рухи важливі. Наші заклики «вконтакті» нічим не гірші за грізні промови Наполеона перед програшем на Ватерлоо. Ми робимо не пакості, а ведемо гру, мов Сталін чи Гітлер над мапою світу. І коли нікчемне створіння в іпостасі Фіделя Кастро зливає воду, воно думає, що програло бій під Сталінградом. А його просто вигнали з роботи, як паршиве котеня.
Коли я жену на автівці з небезпечною швидкістю, то вважаю себе Обі Ваном Кенобі за штурвалом зорельоту. Але реальність невблаганна. Доводиться дорого платити за ремонт тачки. Дрочити на самого себе небезпечно (Мінздрав попереджає!) А жити у світі примар – не жити зовсім.
Потрібно спробувати щось зробити. Потім іще щось. Але реальне. Бодай що-небудь. Крок за кроком. Можливо, з часом ви станете собою. Так починала кожна людина: Македонський, Наполеон, Гітлер, Сталін, Кіплінг… і навіть Джек-Горобець із фільму «Пірати Карибського моря».