Ви висловили свою точку зору, Вам відповіли теж без бла-бла. Але ж починалось з того, що Ви, якщо не помиляюсь, сказали, що тому що всі жили у СРСР і знають російську мову, то і спілкуватись мають на ній, і українська нікому не потрібна.
А стосовно поваги, тут і я згоден. Народу і країни ніколи не буде, якщо, маючи власну мову, зневажати її і спілкуватись між собою мовою іншої держави. Мені особисто поки що, теж зручніше у побуті російською спілкуватись, але ж я рідною все одно вважаю українську. А російська це лише пережиток радянської епохи. І якщо дітям ще ці пережитки якось будуть заважати, то вже у онуків не буде таких проблем. А протягувати у часі цей перехід до природнього спілкування на рідній мові, і перекладати усі ці проблеми на наступні покоління, це, крім зневаги до пращурів, які цією мовою спілкувались, ще й нехтування нащадками, які за нас все одно будуть вимушені ці проблеми вирішувати. Чи Вам подобається те, що зараз відбувається, коли під час економічного спаду, політики поділилися на різні табори за проросійськими чи проукраїнськими ознаками? Мені якось більш корисним вважається обирати владу не за ціма ознаками, а за програмами розвитку країни і покращанням життєвого рівня громади. А таке може відбутись лише коли кількість громадян неіснуючої країни стане мізерно мала, на стільки що не можна буде спекулювати на їх прагненнях, обіцянки здійснення яких все одно ніхто не буде виконувати, але навіть для них це майже не має значення, бо люді які живуть у неіснуючий країні будуть їм вірити знову і знову.